Кредит, його суть, форми і значення в ринковій економіці

Кредит, його суть, форми і значення в ринковій економіці

кредит міжгосподарський економічний

Вступ

Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства спочатку як явище випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровиробниками: коли продавцю потрібно було продавати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити (тому що він ще не виготовив свій товар або виготовив, але не продав його), виникала потреба у передачі продавцем покупцеві товару з відстрочкою платежу, в кредит. У цьому і полягає найбільш загальна причина необхідності в кредиті. [22,c.362]

Кредит, безперечно, необхідний уже функціонуючому товаровиробникові. Однак ще більшою мірою він потрібний тому, хто тільки прагне організувати виробництво, але не має для цього власних коштів. Для одержання кредиту потрібно, щоб той, хто його надає, довіряв тому, хто хоче ним скористатися. Звідси і термін «кредит», що походить від латинського сrеdо, що означає «вірю». Коли ж однієї довіри недостатньо, оскільки існує великий ризик щодо своєчасного та повного повернення кредиту, необхідні певні гарантії того, хто має відповідні кошти, або страхової компанії.

З розвитком товарного виробництва, особливо коли воно набуває загального характеру, кредит стає обов’язковим атрибутом господарювання. Пояснюється це тим, що внаслідок спеціалізації виробників на виготовленні певних товарів і спричиненого нею кооперування суспільне виробництво перетворюється у величезний замкнений ланцюг тісно пов’язаних між собою ланок. Найменше порушення в будь-якій з цих ланок може зупинити нормальний обмін товарами між окремими виробниками. Саме в цьому полягає абстрактно-теоретична можливість кризи збуту товарів у суспільстві, котра стає реальною, якщо подібні порушення набувають масового характеру. Кредит допомагає уникнути кризових явищ, безперебійно здійснювати виробництво товарів та обмін ними. [14,c.170]

Кредит виступає опорою сучасної економіки, невід'ємним елементом економічного розвитку. Його використовують як великі підприємства та об'єднання, так і малі виробничі, сільськогосподарські та торгові структури, як держава, уряд, так і окремі фізичні особи.

Об'єктом дослідження є загальні теоретичні засади визначення кредиту та його ролі у формуванні ринкової економіки.

Предметом дослідження є повноцінна характеристика кредиту, його суті, форм та значення в ринковій економіці.

Мета курсової роботи виявити сутність кредиту, визначити основні його форми за допомогою яких він функціонує у сучасному суспільстві, сприяє розвитку економіки, кругообігу капіталу та ефективності функціонування як окремих господарюючих суб'єктів, так і певних підприємств, організацій.

Також необхідно дослідити які функції виконує кредит, тобто показати яку роль виконують кредитор та позичальник, вступаючи у кредитну угоду.

Іншими об'єктами дослідження у роботі виступають кредитна система та роль кредиту, яку виконує кредит у формуванні ринкової економіки України. Необхідно дослідити структуру сучасної кредитної системи України, показати основні елементи з яких вона складається та за допомогою яких функціонує. Дослідження ролі кредиту у формуванні ринкової економіки України означає, що необхідно вказати який вплив здійснює кредит на такі головні процеси нашої економіки:

— становлення ринкової інфраструктури;

— використання досягнень НТП;

— підвищення продуктивності праці.

Отже необхідно розглянути кредит як необхідний елемент функціонування і розвитку суспільства, визначити його роль на формування сучасної ринкової економіки України.

Сутність та джерела кредиту

Кредит (від латинського слова сredo — вірю) — це суспільні відносини між економічними суб'єктами у зв’язку з передачею один одному у тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. [7,с.56] Кредитні відносини передбачають наявність, з одного боку, тимчасово вільних грошових капіталів, власники яких готові позичити їх на відповідний термін під процент, а з другого — підприємців, які бажають тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності. 17, c.168]

Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, які констатують їх як окрему самостійну економічну категорію — кредит. До них відносять наступні:

— учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними: бути власниками певної вартості і вільно нею розпоряджатися; функціонувати на основі самодостатності та самоокупності; нести економічну відповідальність за своїми зобов’язаннями;

— кредитні відносини є добровільними та рівноправними. Тільки за таких умов вони будуть взаємовигідними і зможуть розвиватися по висхідній;

— кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають. Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а позичальник одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого повинен повернути власникові;

— кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв’язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей), що переміщується на зворотних засадах, тобто після певного періоду ці кошти повертаються назад у висхідне положення.

— кредитні відносини не є еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується зустрічним рухом відповідного еквівалента. Це значно посилює в механізмі їх реалізації роль чинника платності, за яким позичальник повертає власникові більшу масу вартості, ніж сам одержує від нього. Така плата називається процентом. 22, c.372−373]

Для конкретизації сутності кредиту потрібно розглянути окремі елементи кредитних відносин. Ними є об'єкти та суб'єкти кредиту. Об'єктом є та вартість, яка передається в позичку одним суб'єктом іншому. Суб'єкти кредиту — це кредитори і позичальники. Взяті разом, ці елементи створюють структуру кредиту.

Рис. 1. Структура кредитних відносин Позичена вартість як об'єкт кредиту є реальною, тобто має бути наявною і фактично переданою кредитором позичальнику. Така передача оформляється відповідно угодою з дотриманням вимог чинного законодавства і називається позичкою. Надання позички породжує кредитні відносини між партнерами, які стають їх суб'єктами — кредитором та позичальником.

Кредитори — це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власності (чи розпорядженні) вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб'єктам. Кредиторами можуть бути фізичні особи, юридичні особи (підприємства, організації, урядові структури тощо), держава.

Позичальники — це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів. Характерною ознакою позичальника є те, що він не стає власником позичених коштів, а лише тимчасовим розпорядником. Тому його права стосовно використання коштів дещо обмежені - він не може вийти за межі тих умов і цілей, які передбачені угодою з кредитором. [22,c.376−378]

За суб'єктами кредитної угоди та їх комбінацією можна виділити ряд основних типів кредитних відносин, а саме:

1. Найпоширенішими є кредитні відносини між банками, з одного боку, та підприємствами — з іншого. Вони характеризуються залежно від того, хто із суб'єктів кредитної угоди в кожному окремому випадку є кредитором, а хто — позичальником.

2. Кредитні відносини між банками і державою. Так, Національний банк України, як і центральні банки інших країн, надає кредит уряду на покриття дефіциту державного бюджету, комерційні банки купують облігації внутрішньої державної позики.

3. Кредитні відносини між банками та населенням. Населення кредитує банки через вклади в них, купівлю ощадних сертифікатів тощо. Водночас банки надають населенню споживчі кредити, серед яких значний обсяг мають кредити на придбання, будівництво житла, на поліпшення житлових умов та на невідкладні потреби.

4. Кредитні відносини між підприємствами, організаціями, товариствами, з одного боку, та населенням — з іншого. Відповідно до чинного законодавства кредитування громадян як видом діяльності можуть займатися не тільки банки, а й інші організації: ломбарди, кредитні спілки, фонди тощо.

5. Кредитні відносини між фізичними особами (громадянами).

6. Зовнішньоекономічні кредитні відносини, коли суб'єктами кредитної угоди виступають держави, банки та окремі господарюючі суб'єкти. Ці відносини регулюються як нормами права держав, що в них вступають, так і нормами міжнародного права. [ 14, c.174−175]

Кожен тип кредитних відносин має свою специфіку, котра насамперед визначається складом суб'єктів цих відносин. У свою чергу, це визначає умови кредитної угоди (об'єкти кредитування, умови користування кредитом та погашення його тощо).

Одним із джерел коштів, котрі можуть бути надані в позичку, є залишки на рахунках у банках вивільнених із кругообігу авансованих коштів внаслідок постійних коливань як потреби в них, так і джерел їх формування. Передусім це — кошти, призначені для нових закупок сировини, матеріалів, палива, тари тощо. На рахунках у банках тимчасово осідають грошові кошти, необхідні підприємствам для чергової виплати заробітної плати. До використання за цільовим призначенням на рахунках зберігаються також нерозподілені амортизаційні відрахування, прибуток та інші кошти підприємств.

Крім цих тимчасово вільних коштів, найбільшим кредитним ресурсом нині є грошові заощадження населення, що зберігаються як на рахунках у кредитних установах, так і на руках. Останні можуть бути використані для купівлі облігацій скарбниці чи підприємств, а також для надання позичок іншим громадянам.

Тимчасово вільні кошти постійно є на рахунках державного і місцевих бюджетів та бюджетних установ. Вони теж виступають кредитними ресурсами. Іноді держава з бюджету виділяє банкам кошти на поповнення їх кредитних ресурсів. [19,c.218]

Банки, крім коштів своїх клієнтів, що зберігаються у них, мають власні кошти: статутний, резервний та інші фонди, нерозподілений прибуток, що також слугують для видачі кредитів

І, нарешті, Національний банк України використовує як кредитні ресурси гроші в обігу, що випускаються на кредитній основі шляхом утворення емітованих пасивів (уявних вкладів). Вони створюються шляхом двоїстого запису: дебет позичкового рахунку, кредит кореспондентського рахунку банку-позичальника чи бюджетного рахунку, коли позички надаються Міністерству фінансів.

Отже, у народному господарстві постійно є кошти, які можуть використовуватись як кредитні ресурси для надання позичок. Сукупність цих коштів становить позичковий фонд країни. Позичковий фонд перебуває у постійному русі, породжуючи виникнення кредитних відносин. Тому кредит нерідко трактується як форма руху позичкового фонду.

Форми кредиту

Форми кредиту тісно пов’язані з його структурою, сутністю кредитних відносин. Залежно від руху позичкової вартості виділяються дві основні форми кредиту: товарна та грошова.

У товарній формі виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу (продаж товарів населенню в кредит, надання населенню послуг у кредит та ін.).

В умовах ринкової економіки типовим є грошовий кредит. У грошовій формі здійснюється рух переважної частини позичкового фонду країни, тому й переважна більшість позичок надається і погашається грошима.

Залежно від суб'єктів кредитних відносин, їх організації та цільового призначення позичок кредит поділяється на ряд видів: банківський, державний, міжгосподарський (комерційний); виробничий; споживчий; лізинговий; міжнародний. [14,c.179]

Провідним видом кредиту є банківський, тобто кредит, котрий надають і одержують банки. Саме вони акумулюють переважну частину кредитних ресурсів і надають їх у позички.

Банківський кредит

Банківський кредит позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Перша особливість банківського кредиту полягає в тому, що банк оперує не стільки своїм капіталом, скільки залученими ресурсами. Позичивши гроші в одних суб'єктів, він перерозподіляє їх, надаючи позики іншим юридичним або фізичним особам.

Друга особливість полягає в тому, що банк позичає залучений капітал, тимчасово вільні грошові кошти, покладені в банк господарюючими суб'єктами на рахунки або депозити.

Третє особливість характеризується тим, що банк позичає не просто грошові кошти, а гроші як капітал. Це означає, що позичальник має так використовувати отримані в банку кошти, щоб не тільки повернути їх кредитору, а й отримати прибуток, достатній, принаймні, для того, щоб сплатити позиковий відсоток. [14,c.180]

У банківській практиці існує велике розмаїття кредитів, що надаються юридичним та фізичним особам (див. Додаток А). Їх можна класифікувати за певними ознаками:

За сферами суспільного відтворення розрізняють кредити у сферу виробництва, у сферу обігу та у сферу споживання.

За терміном користування кредити поділяються:

— короткострокові до одного року;

— середньострокові до трьох років;

— довгострокові понад три роки.

На формування оборотного капіталу переважно використовується короткостроковий кредит, а на капітальні вкладення — довгостроковий. Масштаби надання банками середньота довгострокових кредитів залежать від попиту на них та від наявності кредитних ресурсів, залучених на такі самі строки.

За строками повернення кредити розподіляються на:

— строкові, тобто кредити, надані на визначений у договорі строк. Характерна особливість строкових кредитів полягає у наявності чітко визначеного порядку їх використання і фіксованого терміну чи термінів погашення.

— до запитання це кредити, що видаються на невизначений термін і які погашаються за першою вимогою кредитора.

— прострочені кредити це кредити, які не погашені клієнтом у передбачений договором термін.

— відстрочені або пролонговані кредити це кредити, стосовно яких на прохання позичальника банком прийняте рішення про перенесення на пізніший строк повернення боргу (пролонгацію).

За характером забезпечення:

— забезпечені заставою;

— гарантовані;

— незабезпечені (бланкові).

Якщо кредити надаються під заставу, то вони називаються забезпеченими або ломбардними, а якщо без застави майна незабезпеченими або бланковими. Більша частина кредитів надається під різні форми забезпечення. Кредити, що видаються кредитором під гарантію (поруку) третьої особи, називаються гарантовані. Формою гарантії може бути: аваль банку, банківський акцепт, страховий поліс, фінанси чи майно третьої особи.

За характером повернення:

— одноразове повернення, коли заборгованість за позичкою погашається у визначений у кредитній угоді день або достроково на вимогу банку чи за бажанням самого позичальника.

— погашення у розстрочку, тобто окремими платежами протягом установленого кредитним договором терміну

— з реєстрацією платежів, коли кредити були видані під гарантію, поручительство чи інше боргове зобов’язання третьої особи.

За характером і способом оплати відсотків виділяють кредити з:

— фіксованою ставкою відсотку характерні для стабільної економіки. Кредитам, які надаються на дуже короткий термін не більше 2−3 місяців, частіше притаманна фіксована ставка відсотку з можливістю збільшення її розміру у випадку пролонгації позики.

— плаваючою ставкою відсотку надаються особливо в умовах інфляції з метою зменшення ризику недоотримання прибутку або уникнення збитків при наданні позик на тривалий період.

— дисконтні позики за яких виплата відсотків здійснюється у момент надання позики. Така схема виплати застосовується до особливо ризикованих кредиторів.

Ставки відсотку за кредит складаються з двох частин: базової ставки і надбавки (маржі банку), яка, власне, і є предметом договору між позичальником і кредитором. Маржа може коливатися від 0,1 до 2% річних і залежить від рівня ризиковості кредитної операції для банку.

За схемою надання розрізняють кредити, що надаються відповідно до кредитної лінії, револьверні, контокорентні та овердрафт. Кредитна лінія дає змогу позичальнику використовувати кредит поступово в межах обумовленої кредитним договором суми та терміну. Револьверні - це кредити, які автоматично поновлюються в межах обумовленого кредитним договором розміру. При контокорентному кредиті банк відкриває клієнту контокорентний рахунок, з якого здійснюються усі платежі клієнта та зараховуються усі надходження клієнту, в тому числі в рахунок погашення кредиту. Овердрафт вважають різновидом контокоренту. Окрім поточного рахунку, у разі потреби банк відкриває клієнтові позичковий, з якого оплачуються розрахункові документи.

За формою залучення кредиторів до кредитних операцій розрізняють:

— двосторонній, в якому беруть участь банк і позичальник;

— консорціумний (синдикатний) кредит, що надається консорціумом банків, у якому один із банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків учасників потрібну клієнту суму ресурсів, укладає з ними кредитну угоду, надає позику та розподіляє відсотки, отримуючи певну комісійну винагороду.

— паралельний, при якому кожен з банків на свою частку в загальній сумі кредиту, який надається одному позичальнику, укладає з останнім договір. [22,c.408−411]

У Положенні Національного банку України «Про порядок формування і розміри страхового фонду комерційних банків» за ступенем ризику кредити розподіляються на: стандартні, задовільні, граничні, сумнівні та безнадійні, що підлягають списанню. 5]

Державний кредит

Державний кредит — це сукупність кредитних відносин, у яких здебільшого позичальником є держава, а кредиторами — юридичні або фізичні особи. Призначення державного кредиту є мобілізація державою коштів для фінансування державних видатків, особливо коли державний бюджет дефіцитний, а також для регулювання економіки.

Державний кредит виступає в різних формах, до яких належать як товарні, так і державні позики, знаряддя яких є цінні папери (облігації, казначейські зобов’язання тощо). [14,c.180]

Облігація — це найбільш розповсюджений вид цінних паперів у формі державного боргового зобов’язання, яке дає власникові право після певного часу отримати суму боргу та відсотки. Продаючи облігацію, держава зобов’язується повернути борг у певний строк з відсотками або сплачувати відсотки протягом усього строку користування позиченими коштами, а після цього повернути борг.

Держава встановлює номінальну вартість облігацій. Ця вартість, позначена на облігації; показує суму, позичену державі власником облігації. Саме ця сума сплачується власникові облігації у момент погашення і на неї нараховують відсотки.

Наступний вид державних паперів — казначейський вексель. Він оформлює короткострокові боргові зобов’язання держави. Казначейські векселі випускають на строк 3−6 місяців, вони є більш гнучкі за ступенем прибутковості та набагато ліквідніші на фінансовому ринку, ніж довгострокові боргові папери.

Державні цінні папери можуть випускатися як урядом, так і місцевими органами влади, а зобов’язання щодо розповсюдження цінних паперів є складовою частиною державного боргу. [17,c.164]

Міжгосподарський кредит

Міжгосподарський кредит — це кредит, який існує між функціонуючими суб'єктами господарювання. Його видами є комерційний кредит, дебіторсько-кредиторська заборгованість, аванси покупців, тимчасова фінансова допомога, лізинг.

Комерційний кредит — це форма руху безпосередньо промислового капіталу і спосіб перетворення товарного капіталу у грошовий шляхом продажу товарів з відстроченням платежу та з поверненням боргу грошима. Отже, комерційний кредит є різновидом грошового. З одного боку, він прискорює реалізацію товарів продавцями, а з іншого — надає можливість покупцеві користуватись товаром до отримання коштів від реалізації своєї продукції. Передача товару в кредит може оформлятися векселем (борговим зобов’язанням). Під вексель постачальник (векселедержатель) отримує в банку кредит; при цьому валюта векселя як цінного паперу складається із ціни на товар і позичкового процента за період користування кредитом. Формалізуючи відносини між боржником та кредитором, вексель є певною гарантією погашення боргу та може бути підставою для кредитування кредитора банком. Коли ж передача товару в кредит здійснюється без оформлення векселем, то покупець не сплачує проценти продавцеві, але в такому разі він може сплатити за товар ціну вищу від звичайної.

Дебіторсько-кредиторська заборгованість багато в чому подібна до комерційного кредиту, але відрізняється від нього тим, що виникає всупереч побажанням і волі сторін. Причиною її виникнення є розрив у часі між рухом натуральної і вартісної форм товару. Певною мірою вона стихійно змінює обсяги грошового капіталу у розпорядженні суб'єктів господарювання.

Аванс — грошова сума, надана в рахунок майбутніх платежів за товарно-матеріальні цінності, роботи та послуги з метою забезпечення гарантії їх отримання покупцем чи з метою гарантування їх купівлі. За користування авансом проценти зазвичай не сплачуються, якщо інше не передбачено договором між сторонами.

Тимчасова фінансова допомога надається окремим суб'єктам господарювання, які опинились у скрутному фінансовому становищі, їх вищестоящими організаціями та партнерами на засадах повернення і, як правило, без сплати процента.

Лізинг — підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних та залучених коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне використання лізингоотримувачу майна, що є власністю лізингодавця, або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Міжгосподарським кредитом лізинг можна вважати лише умовно, у зв’язку з тим, що з економічного погляду він має з кредитом низку спільних ознак — наявність довіри між сторонами лізингової угоди, передача вартості у тимчасове користування та за плату. Мета лізингу — підтримка розвитку науково-технічного прогресу, розширення можливостей розвитку матеріально-технічної бази підприємства. Лізинг сприяє прискоренню реалізації продукції виробництва, доведення її до споживача. Для кредитора (лізингової фірми) лізингові операції є джерелом доходів у вигляді орендної плати, коштів, отриманих від продажу орендатору орендуємого майна. Лізингова фірма здійснює посередницькі, технічні, маркетингові, інформаційні, рекламні послуги. [22,c.403−406]

Споживчий кредит

Споживчий кредит — кредит, який надається юридичними чи фізичними особами на споживчі цілі. Він може надаватись як банками, так і кредитними установами небанківського типу, а також юридичними і фізичними особами. Кредити своїм працівникам можуть надавати суб'єкти господарювання за рахунок спеціальних фондів, які вони створюють у результаті розподілу прибутку, що залишається в їх розпорядженні. Фізичні особи також можуть надавати кредит на споживчі цілі одна одній. Окрім забезпечення соціальних потреб населення, споживчий кредит відіграє значну роль у формуванні платоспроможного попиту населення, який, у свою чергу, впливає на розвиток економіки країни, полегшує процес реалізації продукції, прискорюючи отримання прибутку і доходів державного бюджету. Визначення державою умов надання споживчого кредиту допомагає регулювати грошовий обіг у країні. [22,c.412]

Міжнародний кредит

Міжнародний кредит — це переміщення позичкового капіталу з однієї країни в іншу. Його суб'єкти ті ж самі, що й при національному кредиті - банки, підприємства, держава, населення. Проте ознакою цього кредиту є належність кредитора і позичальника до різних країн. Міжнародний кредит функціонує у різних формах. Так, залежно від того, хто є кредитором, розрізняють фірмовий, банківський та урядовий кредити.

Фірмовий кредит — це, власне, комерційний кредит на міжнародному рівні, коли іноземний експортер продає товар вітчизняному імпортерові в кредит. Цей кредит є ризикованим для експортера, а тому він вимагає належних гарантій його погашення, що робить кредит дорогим.

Більш гнучким у міжнародних відносинах є банківський кредит, коли однією зі сторін кредитних відносин є банк.

Урядовий кредит може надаватись урядом однієї країни уряду іншої країни в межах укладеної між ними угоди, а також шляхом розміщення урядом своїх цінних паперів на зарубіжних фінансових ринках. До міжнародних можна віднести й кредити, які надаються країнам міжнародними валютно-фінансовими організаціями — Міжнародним валютним фондом, Міжнародним банком реконструкції та розвитку та іншими подібними організаціями. 22, c.413]

Функції та роль кредиту в ринковій економіці

Важливою характеристикою кредиту, крім форми і виду, є його функції. Функція — специфічний прояв суті кредиту.

— перерозподільна;

— заміщення готівки кредитними операціями.

Із сутності кредиту випливає, що за його допомогою відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення. Отже, кредит виконує перерозподільну функцію, яка полягає у тому, що тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб за допомогою кредиту передаються у тимчасове користування підприємств, господарських товариств і населення для задоволення їхніх виробничих або особистих потреб. [14,c.177] Вона властива всім формам та видам кредиту.

Характерна риса перерозподільної функції полягає у тому, що з її допомогою перерозподіляються не тільки грошові, але й товарні ресурси. У товарній формі виражаються комерційний й лізинговий кредити, частково споживчий та міжнародний.

Процес перерозподілу не є суто механічним явищем, а має велике економічне значення, а саме:

— кошти, вивільнені в одних ланках процесу відтворення, спрямовуються в інші ланки, що прискорює оборот капіталу, сприяє розширенню виробництва;

— вільні кошти через кредит спрямовуються у ті ланки суспільного виробництва, на продукцію яких передбачається зростання попиту, а отже — одержання вищих прибутків. Це створює можливості для запровадження нової техніки прогресивного коригування всієї структури виробництва, підвищення його ефективності.

Розвиток перерозподільної функції, удосконалення практичного механізму її реалізації має ключове значення для підвищення ролі кредиту, для швидкого подолання економічної кризи і забезпечення економічного зростання країн. [22,c.399]

Функція заміни готівкових коштів безготівковими розрахунками сприяє прискоренню швидкості обертання грошей, економії затрат грошового обігу, дозволяє впроваджувати прогресивні системи розрахунків і коригувати необхідну кількість грошей в обігу та забезпечувати купівельну стабільність грошової одиниці.

Ця функція пов’язана зі специфікою сучасної організації грошового обігу, його функціонування переважно в безготівковій формі. Відомо, що основна частина надання кредиту здійснюються через банки. Вкладаючи та зберігаючи гроші у банку, клієнт тим самим вступає у кредитні відносини з ним, крім того, створюються умови для заміщення готівки в обігу кредитними операціями у вигляді записів по банківським рахункам. Виникає можливість надання позики у безготівковому порядку та розвиток безготівкових розрахунків. Безготівкові операції являються кредитними, тому що строки відвантаження продукції та її оплата, як правило, не співпадають. В залежності від того, що передує у часі - отримання товару чи грошей — або постачальник кредитує одержувача, або одержувач — постачальника.

Питання про функції кредиту є найбільш дискусійним у теорії кредиту. Різні погляди з приводу кількості та змісту функцій обумовлено не тільки відмінностями у трактуванні сутності кредиту, але і у відсутності єдності у визначенні методологічних підходів до їх аналізу. Деякі автори вважають за доцільне виділяти такі функції кредиту, які охоплюють частину кредитних відносин і властиві окремим стадіям єдиного кредитного процесу. До них відносяться акумулююча функція кредиту, функція утворення додаткової купівельної спроможності, функція капіталізації вільних грошових доходів (заощадження фізичних та юридичних осіб), функція грошового обслуговування обігу капіталу в процесі його відтворення, функції прискорення концентрації та централізації капіталу, обслуговування інноваційного процесу кредитом, зростання ефективності грошового обігу та ін. [9,c.295−296]

Грошову (емісійну) функцію виконує тільки банківський кредит. Саме методами кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обігу. Однак вилучення грошей з обігу за допомогою кредиту досягається значно важче, ніж їх випуск в обіг. [14,c.178]

Окремі дослідники визнають також контрольну функцію кредиту, вбачаючи сутність її в тому, «що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб'єктів кредитної угоди»¹. Проте наявність такої функції кредиту багато хто заперечує, посилаючись на те, що контроль властивий не тільки кредитним відносинам, а й багатьом іншим — фінансовим, страховим, торговельним тощо, тобто він не є суто родовою ознакою кредиту. 22, c.401]

Всі вказані функції важливі для практики в банківській чи іншій сфері фінансово-господарської дії, але мало пов’язані з економічною сутністю кредитного процесу. Їх використання штучно обмежує масштабність перерозподільної функції кредиту та функції заміни готівкових коштів безготівковими розрахунками та, фактично, стає гіршим їх виразом. [9,c.297]

Питання про функції кредиту до кінця ще не вирішене, залишається дискусійним, як і багато інших положень теорії кредиту. Тому це питання вимагає до себе більш пильної уваги дослідників. Без вироблення єдиного методологічного підходу у нас і надалі у кожного автора буде «своя» кількість функцій кредиту. 22, c.402]

Виконання кредитом ряду функцій дає можливість йому відігравати значну і багатогранну роль у розвитку економіки і суспільства в цілому.

У своїй перерозподільній функції кредит, який характеризується високою мобільністю, активно впливає на всі процеси суспільного відтворення. Насамперед, кредит відіграє значну роль в організації грошових розрахунків — готівкових та безготівкових. Особливо значна роль кредиту в задоволенні тимчасових потреб у коштах, обумовлені сезонністю виробництва та реалізації продукції. Надзвичайно важливою є роль кредиту у використанні досягнень науково-технічного прогресу: в технічному переоснащенні або реконструкції діючих підприємств і впровадженні прогресивної техніки на нових підприємствах, що вимагає значних коштів. Особливо це стало відчутним в умовах переходу до ринкової економіки. Механізм безповоротного виділення на капітальні вкладення бюджетних чи відомчих асигнувань відійшов у минуле. Головним інструментом у таких умовах може бути тільки кредит, особливо так званий ризиковий (венчурний), що функціонує переважно з державною допомогою. Велику роль відіграє кредит у становленні ринкової інфраструктури: організації і функціонуванні фондових та товарних бірж, бірж нерухомого майна та результатів інтелектуальної праці, посередницьких контор, торгових домів лізингових і факторингових компаній. [7,c.86]

Кредитна система та її структура

Кредитна система — це сукупність кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позикових капіталів і здійснюють акумуляцію та мобілізацію грошового капіталу. Через кредитну систему реалізується сутність та функції кредиту. Організаційна структура кредитної системи характеризується різноманітністю кредитних установ, які поділяються на три групи, тобто створюють трьохрівневу структуру:

1) центральний банк;

2) банківський сектор (комерційні банки, інвестиційні банки, ощадні банки, іпотечні банки, земельні банки, поштово-чекові банки, торгові банки);

3) Спеціалізовані кредитні установи (небанківські кредитно-фінансові посередники):

— інвестиційні компанії;

— страхові компанії;

— ощадно-кредитні асоціації та кредитні спілки;

— пенсійні фонди та ін.

Рис. 2.Структура кредитної системи

Роль окремих ланок у кредитній системі не є рівнозначною. Головною її ланкою є банківські установи (які традиційно займають перше місце за розмірами ресурсів), серед яких роль лідера відводиться комерційним банкам, що здійснюють переважно кредитування промисловості і торгівлі. Наприклад, у США на комерційні банки припадає близько 40% активів кредитно-фінансових установ країни.

Кредитна система включає також небанківські фінансові установи (парабанки), які здійснюють фінансування виробництва і довгострокове кредитування підприємств та держави.

У світовій практиці до пара банків належать:

1. Інвестиційні компанії, фонди (випускають і продають власні цінні папери, в основному дрібним індивідуальним інвесторам, а на отримані кошти купують цінні папери підприємств і банків, забезпечуючи своїм акціонерам дохід у вигляді дивідендів за акціями інвестиційних компаній).

2. Лізингові компанії (купують предмети довготривалого кредитування (машини, обладнання тощо) і надають їх у довгострокову оренду фірмі-орендареві, яка поступово сплачує лізинговій компанії вартість взятого в оренду майна).

3. Факторингові компанії (купують дебіторську заборгованість клієнта, пов’язану з постачанням товарів або наданням послуг).

4. Страхові компанії (утворюються для відшкодування можливих збитків від результатів стихійного лиха, інших несприятливих умов; страхові компанії досі мають значні та стійкі грошові ресурси, які вони вкладають у довгострокові цінні папери з фіксованими строками (в облігації промислових компаній).

5. Пенсійні фонди (недержавні) (утворюються для забезпечення населення коштами в період після виходу на пенсію; мають досить значні суми грошових коштів, які вкладають в акції та облігації різних підприємств).

6. Фінансові компанії (спеціалізуються на кредитуванні, продажу споживчих товарів та виплат, а також надають комерційні кредити).

7. Ломбарди (надають кредити під заставу рухомого майна, як правило, короткострокові - до трьох місяців — кредити на споживчі цілі).

8. Інші (фінансові, трастові, брокерські та інші компанії, кредитні товариства тощо; виконують допоміжну роль в кредитному механізмі, пов’язуючи різноманітні сектори позикових капіталів у єдину систему). [14, c.183−185]

Кредитна структура різних держав неоднакова і відображає, зокрема, стан економіки країни на тому чи іншому етапі її розвитку. Так, кредитна система промислово розвинутих країн характеризується широкою розгалуженістю, наявністю великих універсальних банків, спеціалізацією дочірніх підрозділів банків на окремих видах операцій. Найбільш розвинутою вважається кредитна система США, яка представлена Федеральною резервною системою (виконує функції центрального банку), мережею банківських установ і небанківських кредитно-фінансових інститутів різних форм власності. [6,c.97]

Банківська система України будується на дворівневій основі: Національний банк України — вищий рівень, всі інші банки й кредитні установи інших типів — нижчий рівень.

Національний банк України як емісійний центр став провідним фінансовим інститутом. Стосовно інших банків він виступає банком банків, кредитором і регулятором кредитної системи, стає автономним органом управління грошово-кредитною системою. На щорічних сесіях Верховної Ради України Національному банку затверджуються лише основи єдиної державної грошово-кредитної політики, максимальні межі грошової маси в обігу, основні напрями відсоткової та валютної політики та методи її регулювання.

Звільняючись від операцій з клієнтами, Національний банк взаємодіє з усією системою комерційних банків. Він встановлює відповідні рівні їхніх обов’язкових резервів, якщо необхідно, кредитує комерційні банки резервними засобами, здійснює операції на ринку цінних паперів. Поряд з правами застосування санкцій, контролю за дотриманням комерційними банками законодавства Національний банк надає їм кредити, купує (продає) векселі і чеки, державні цінні папери, іноземну валюту, забезпечує зберігання резервних фондів грошових знаків, дорогоцінних металів і золотих запасів. Він представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн. Проте головним у діяльності Національного банку стане досягнення таких стратегічних завдань:

— забезпечення стабільного, безінфляційного, збалансованого розвитку української економіки;

— проведення єдиної державної політики в грошовому обігу, кредитуванні, організації міжбанківських розрахунків, координації діяльності банківської системи в цілому;

— визначення курсу гривні відносно до валют інших країн;

— реалізація монопольного права випуску грошей в обіг.

До складу Національного банку входять:

1) державна Скарбниця України, її функцією є зберігання резервних фондів національних грошових знаків, нагромадження золотого запасу, коштовностей та валютних запасів;

2) валютна біржа, де купують і продають за вільними ринковими цінами іноземну валюту;

3) Зовнішньоекономічний банк, через який встановлюються прямі кореспондентські зв’язки з іноземними банками;

4) розгалужена мережа управлінь, регіональних відділень, розрахунково-касових центрів, які й складають «кістяк» резервної системи.

Другу, умовно нижчу частину фінансово-кредитної системи становить розгалужена система комерційних банків та їхніх відділень, які своєю діяльністю доходять до будь-якого товаровиробника і здійснюють усі кредитні операції. Тому комерційні банки виконують функції акумулювання тимчасово вільних коштів і надання їх у строкове користування всім бажаючим. Вони працюють на принципах комерційного розрахунку, тобто їх функціонування передбачає пошук найефективніших операцій, прибутковість, незалежність від органів державної влади у прийнятті рішень щодо поточної банківської діяльності.

Комерційні банки створюють асоціації, спілки, інші об'єднання для вдосконалення власної діяльності та захисту своїх інтересів. Правовим документом, що дозволяє комерційну банківську діяльність, є ліцензія Національного банку України. За статутним фондом і способом його формування комерційні банки виступають у вигляді акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю. Їх засновниками можуть бути юридичні й фізичні особи, але частка будь-якого засновника не повинна перевищувати 35% статутного фонду. [13,c.125]

Комерційні банки бувають універсальними й спеціалізованими, галузевими й регіональними. Наприклад, комерційні банки універсального типу акумулюють грошові кошти населення, підприємств, організацій, здійснюють грошові розрахунки, розміщують кредитні ресурси, надають традиційні банківські послуги, керують грошово-кредитним обігом. Водночас універсальні банки не претендують на монопольне становище в банківських операціях. Вони в рівних умовах конкурують за вигідніші депозитні ставки, вільний вибір клієнтів. 9, c.433]

Комерційні банки за порівняно короткий термін перетворилися на основу кредитної системи в Україні. За умов жорсткої фіскальної політики практично відсутнє державне інвестування економіки. У цих умовах цю функцію беруть на себе комерційні банки. Аналіз кредитної діяльності банків упродовж періоду економічного піднесення свідчить, що банки забезпечили протягом 2001;2009 рр. високі темпи кредитних вкладень, що перевищували темпи зростання номінального ВВП. Досить тільки відмітити найбільш вагомі результати діяльності банківської системи у 2001;2009 рр.:

— зростання кредитного портфеля банків (з 13,9 до 83,4% ВВП)

— зменшення у кредитних портфелях банків частки проблемних (прострочених та сумнівних) кредитів (з 11,3% у 2001. до 2,3% - 2009;ого)

— зростання обсягів довгострокового кредитування (з 1,9 до 53,4% ВВП) [25,c.20]

Таблиця 1. Динаміка показників, які характеризують процес банківського кредитування в Україні у 2001;2009 рр., %ВВП

З метою забезпечення своєї фінансової міцності та захисту інтересів клієнтів комерційні банки діють згідно з економічними нормативами, встановленими Національним банком, створюють страхові та резервні фонди.

Комерційні банки зобов’язані виконувати операції з касового виконання бюджету за дорученням Національного банку, їм заборонено проводити діяльність у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також проводити всі види страхування. Вони можуть на договірних засадах залучати та розміщувати кошти один одного у формі депозитів, кредитів і здійснювати інші взаємні операції. За нестачі коштів для кредитування клієнтів і виконання прийнятих зобов’язань комерційні банки можуть звертатися за одержанням кредитів до Національного банку.

Серед небанківських кредитно-фінансових установ особливе місце посідають страхові компанії. Вони здатні мобілізувати чужі грошові ресурси для вкладення в цінні папери, а також для надання позик. До небанківських фінансових інститутів належить також ломбард, який надає позики для особистого споживання під заставу рухомого майна. Для нього є характерним надто високий відсоток за позику, і не завжди є надія викупити закладені речі.

Таким чином, в Україні формується розгалужена кредитна система, яка ліквідує державну монополію, раціональніше організовує грошовий обіг, а емісію грошей приведе у відповідність з дією законів грошового обігу.

Роль кредиту та кредитної політики у формуванні та розвитку ринкової економіки України

Кредит сприяє розширенню виробництва та реструктуризації економіки, спрямованої на зменшення частки підприємств військово-промислового комплексу і розвиток виробництва товарів народного споживання, гострий дефіцит яких постійно відчувався в Радянському Союзі. В умовах тривалої економічної, особливо інвестиційної, кризи в Україні кредит відіграє значну роль у відновленні діяльності підприємств, які тривалий час простоювали, допомагає їм змінити асортимент продукції, що випускається, та поліпшити її якість, зробити цю продукцію конкурентоспроможною та ринку країни. За рахунок кредиту організовується виробництво нової продукції, багато з якої раніше не випускалось в Україні, створюються підприємства сфери послуг населенню. [22, c.429−430]

Також значну роль кредит відіграє у розвитку різних галузей України. Одна з провідних позицій в цьому належить комерційним банкам. У структурі кредитів, наданих банківськими установами країни за видами економічної діяльності у 2004 та 2009 рр. найбільшу частку мають кредити у сферу торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку (41,8 та 37,7%), а найменшу — кредити у сільське господарство, мисливство та лісове господарство — 2,7 та 6% відповідно, тобто частка позик, наданих підприємствам АПК, залишається мінімальною.

Рис. 3. Структура кредитів за видами економічної діяльності, наданих банківськими установами у 2004 та 2009 рр. ,%

Наведені показники свідчать про те, що для банківської системи України, і для інвесторів аграрний сектор залишається непривабливим, а вкладення коштів у сільськогосподарське виробництво — ризикованим. Проте динаміка обсягів кредитів, наданих аграріям, показує, що кредитне забезпечення сільськогосподарських товаровиробників, хоча і не у значних обсягах, має тенденцію до зростання.

Рис. 4. Динаміка обсягів кредитування підприємств аграрного сектору Це сприятиме не тільки забезпеченню населення України високоякісними продуктами харчування, а промисловості сировиною, а й перетворенню нашої країни з багатими чорноземами і сприятливим для ведення сільського господарства кліматом у крупного експортера сільськогосподарської продукції. 22, с.430]

Світова фінансова криза 2008 р. та її вплив на економіку України серед багатьох проблем економічного розвитку висвітлили серед першочергових питання необхідності підвищення ефективності грошово-кредитної політики і стабільності банківської системи. Пошук шляхів та механізмів посилення впливу банків на розвиток та структурні зміни в економіці значною мірою пов’язаний із тією великою роллю, яку у розширеному відтворенні відіграє кредит, оскільки без нього, як свідчить світовий досвід, неможливий ані нормальний кругообіг капіталу, ані ефективне економічне зростання.

Для сучасної України у період економічного спаду важливість аналізу динаміки процесу кредитування є надзвичайно великою, бо важливо дати відповідь чи стали кредитні операції в Україні поштовхом до кризи так само як і у світі.

Оцінюючи модель кредитування, яка склалася в Україні на сьогоднішній день, варто відмітити, що, на жаль, вона не відповідає задекларованим цілям довгострокового розвитку, оскільки спрямована переважно на споживання та підтримку поточної діяльності підприємств, а не на економічне зростання (частка кредитів банків у поточну діяльність коливається у межах 80%).

Для забезпечення переходу на інвестиційно-інноваційний шлях розвитку економіки уже сьогодні кредитна система має бути направлена на підтримку інноваційної діяльності, вкладення основних довгострокових кредитних інвестицій у наукомісткі, високотехнологічні галузі, що стане підґрунтям у майбутньому для високих темпів економічного зростання.

Аналіз періоду нестабільності 2008;2009 рр. в Україні засвідчив, що ключовим у розгортанні фінансової кризи став фактор негативних очікувань, як з боку населення, так і бізнесу, в якому знайшли відображення криза довіри до банківської системи та валютної політики НБУ. Так, після обвального відтоку коштів з банківської системи впродовж третього кварталу 2009 р., депозити, залучені депозитними корпораціями, крім НБУ, хоча й зростала у абсолютному виразі, однак їх темпи різко сповільнилися (рис.5). Як наслідок — падіння довіри до банківської системи, значні заощадження населення мають сьогодні готівкову поза банкову форму і ресурсна база 185-ти діючих банків різко зменшилася — зобов’язання банків із 807 млрд. грн. зменшились до 759 млрд. грн. на 01.03.2010 р., з них кошти суб'єктів господарської діяльності скоротилися із 144 до 125 млрд. грн., домогосподарств — із 213 до 194 млрд. грн.

Рис. 5. Динаміка депозитів та кредитів у 2009;2010.,%

На фоні погіршення економічної ситуації набув масового характеру процес неповернення кредитів — за даними НБУ обсяг прострочених та сумнівних кредитів на 01.02.2010 р. перевищив 22,5 млрд. грн. (див. Додаток Б). Очолює список регіонів, у яких найбільш гостро постає питання повернення кредитів — Східний регіон (майже 40% від загального обсягу). Тут найвищий борг по країні на кожного, хто проживає у цьому регіоні - 5189,1 грн. Оскільки це регіон, де найбільша чисельність населення та концентрація великих промислових підприємств, то основною причиною такої першості цих областей експерти називають фінансові труднощі внаслідок кризових явищ в економіці - скорочення виробництва, втрата робочих місць тощо.

Низький рівень виконання кредитних зобов’язань населенням та підприємствам призвів до погіршення фінансових результатів банків, які були змушені формувати додаткові резерви під кредитні операції.

Як наслідок дії багатьох чинників у 2010 році процес кредитування значно уповільнився. За даними НБУ, обсяги кредитування не фінансових корпорацій протягом травня скоротилися до 45 млрд. грн. порівняно з квітнем та були меншими за середній обсяг за попередні 12 місяців (72,2 млрд. грн.).

Обсяги кредитування у річному обчисленні зменшилися на -2,4%, у тому числі у промисловість — на -0,8% та будівництво — на -5,5%.

Рис. 6. Динаміка нових кредитів, наданих банками у 2010 р.,%

Зменшення кредитної підтримки економіки серед багатьох інших чинників негативно вплинуло на процес уповільнення економічної динаміки та спричинило спад виробництва. [25,c.18−33]

Держава намагається протистояти наслідкам фінансової кризи, беручи до уваги і величезну роль кредиту у становленні та подальшому розвитку, стабілізації економіки України. Так, згідно зі статтею 1. З, А К О НУ УК Р, А Ї Н И «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» створюється за рахунок понадпланових надходжень від приватизації державного майна у 2008 році та надходжень цих коштів у повному обсязі у 2010 році, порядку на:

а) надання кредитів (позик) для погашення, рефінансування та/або обслуговування кредитів (позик), одержаних вітчизняними банківськими установами та іншими суб'єктами господарювання в іноземних кредиторів до 15 вересня 2009 року;

б) кредитування або співфінансування довгострокових інфраструктурних, інвестиційних та інноваційних проектів загальнодержавного значення;

в) здешевлення кредитування проектів малого та середнього бізнесу, зокрема таких, що впливають на підвищення рівня зайнятості населення;

г) надання кредитів на завершення будівництва житла, яке здійснюється із залученням іпотечних кредитів і обов’язковою умовою якого є співфінансування з боку банків та забудовників. 2]

Також потребує вдосконалення ціна кредитних вкладень для потенційних позичальників, яка була і залишається все ж зависокою (середньозважені ставки у річному вимірі на початку 2010 р. у національній валюті - 22,5%, в іноземній — 10,4%). Експерти зазначають, що основними чинниками, що зумовлюють утримання на високому рівні маржі між депозитними та кредитними ставками комерційних банків в Україні, є високі витрати банків (особливо адміністративні та інші не відсоткові витрати) та значні відрахування в резерви через низьку якість кредитного портфеля.

Отже, на сьогодні важливим як для економіки в цілому, так і для банків є пошук шляхів здешевлення кредитних ресурсів, що сприятиме збільшенню попиту на них та зменшенню ступеня ризикованості проектів, а значить, і поліпшенню фінансового результату банківського сектора та кредитної системи України. 25, c.20]

Висновки

Отже, кредит — це форма руху грошового капіталу, який надають на умовах повернення, забезпечення, строковості та платності. Кредитні відносини передбачають наявність, з одного боку, тимчасово вільних грошових капіталів, власники яких готові позичити їх на відповідний термін під процент, а з другого — підприємців, які бажають тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності.

Кредит є дуже важливою складовою розвитку сучасної ринкової економіки. В економічних процесах кредит функціонує у різних формах. Залежно від суб'єктів кредитних відносин, їх організації та цільового призначення позичок кредит поділяється на ряд видів: банківський, державний, міжгосподарський (комерційний); виробничий; споживчий; лізинговий; міжнародний. В сучасних умовах провідним видом кредиту є банківський, тобто кредит, котрий надають і одержують банки. Саме вони акумулюють переважну частину кредитних ресурсів і надають їх у позички. Банки є одним з найголовніших джерел кредитування, тобто провідна роль у кредитуванні різних галузей економіки, виробництва та суб'єктів господарювання належить їм. Крім банківського значну роль також відіграють і інші форми кредиту.