Система індикаторів продовольчої безпеки України: огляд та аналіз

Система індикаторів продовольчої безпеки України: огляд та аналіз

Рівень продовольчого забезпечення є важливим елементом в державній політиці в сучасних умовах. А його формування виникло ще в 70-ті роки, коли проблема голоду стала значною для більшості країн. Основним акцентом було кількісне задоволення продуктами харчування та їх фінансова доступність для будь якої людини. Але с часом дане питання не тільки не втратило своєї гостроти, воно набуло особливою актуальності.

В загальному розумінні продовольча безпека кожної окремої людей вимірюється кількістю та якістю продуктів харчування, достатніх для її нормального фізичного та інтелектуального розвитку. Крім того кожна країна моє свої особливості та риси, що зумовлені багатовіковим формуванням у процесі зміни поколінь, розбіжностей у фізіології організму, територіальним місцезнаходженням держави.

Що стосується України, то проблема досягнення продовольчої безпеки має особливо важливе значення. На цей час спостерігається достатньо низький рівень життя та соціальної захищеності значних верств населення, значне падіння рівня здоров’я нації, кризові демографічні процеси. Саме ці чинники визначають необхідність вживання заходів щодо забезпечення продовольчої безпеки України, удосконалення напрямів державної політики, національної, зокрема соціальної безпеки держави.

Значні проблеми формуються на основі безпеки продуктів харчування, їх якості та енергетичної цінності для забезпечення здорового та активного способу життя. Саме на базі даних питань в багатьох країнах, а також в Україні сформована система індикаторів та коефіцієнтів для дослідження стану рівня продовольчого забезпечення.

Питанню рівня продовольчого забезпечення приділяють увагу багато науковців, серед яких слід відзначити: А. О. Бабич, О.І. Гойчук, С. М. Кваша, С.М. Колетнік, А. О. Куценко, В.О. Олійник, Я. Я. Пушак, П. Т. Саблук, Г. М. Чорний та інші. Однак чимало питань стосовно визначення як рівня так і напрямів удосконалення продовольчої безпеки, залишається актуальними та потребує більш досконалого аналізу та дослідження. Слід зауважити, що окрім визначеної законодавчо системи індикаторів продовольчої безпеки, іншої не існує. Хоча все ж розглядаються різні погляди саме на визначення даних показників.

Завдання дослідження полягає в огляді наукової літератури з проблем продовольчої безпеки, розгляду показників раціонального і мінімального харчування, що дозволить проаналізувати існуючу систему індикаторів і їх порогові значення, за допомогою яких оцінюють стан системи продовольчої безпеки в нашій країні. Визначати їх фактичні показники та причини, що впливають на формування даних критеріїв й рівень самої продовольчої безпеки.

Фактичне харчування населення України знаходиться в тісному зв’язку із соціально-економічним становищем. Високий рівень бідності населення і встановлений низький прожитковий мінімум не забезпечують можливості раціонального харчування, що призводить до підвищеного споживання більшості населення тваринних жирів, вуглеводів та недостатнього споживання білків, овочів і фруктів. Неприпустимо низьким є рівень знань населення з питань раціонального харчування, його обізнаності щодо ризиків, які пов’язані з нераціональним харчуванням [1, с. 3].

Незважаючи на наявність суттєвих проблем у сфері продовольчої безпеки та забезпечення, майже повністю зруйнована або відсутня система знань широких верств населення, дітей та молоді про дані проблеми. Необхідним є здійснення цілеспрямованої державної політики щодо забезпечення продовольчої безпеки України.

Одним з таких етапів в ознайомленні з державною політикою у забезпеченні продовольчої безпеки є розгляд критеріїв. Ця державна система норм споживання повинна регламентувати основні нормативні рівні споживання населення. Критеріями продовольчої безпеки вважають граничні (порогові) значення індикатора, що є межею, поза якою продовольча ситуація у країні (регіоні) вважається небезпечною [1, с. 4].

Основними критеріями продовольчої безпеки держави є [2, с. 42−43]:

рівень задоволення фізіологічних потреб населення в енергії та харчових продуктах відповідно до вимог збалансованого раціону харчування людини та мінімізації в продуктах харчування шкідливих для здоров’я речовин. В якості мінімально допустимого рівня харчування населення за кількістю та асортиментом продуктів харчування, вмісту в них харчових речовин та їх енергетичної достатності беруться норми споживання, закладені в мінімальний споживчий кошик;

рівень фізичної та економічної доступності продуктів харчування різних соціальних груп населення на основі підвищення доходів та стабільності цін на продовольчому ринку. Стійкість вітчизняного ринку продовольства визначається об'ємами і запасами сільськогосподарської продукції та продуктів харчування, рівнем закупівельних і роздрібних цін на них. Відсутність у продуктах харчування шкідливих для здоров’я людини речовин або їх вміст не повинен перевищувати гранично допустимі рівні концентрації, встановлені нормативними документами;

рівень незалежності забезпечення громадян продуктами харчування і ресурсного забезпечення АПК від імпорту. Допустима частка імпорту продовольчих товарів та матеріально-технічних ресурсів для їх виробництва має бути диференційована залежно від можливостей їх виробництва в Україні;

рівень і темпи розвитку галузей АПК та можливості забезпечення їх розширеного відтворення;

розміри стратегічного продовольчого резерву держави та оперативних продовольчих резервів. Достатність стратегічного продовольчого резерву визначається можливістю забезпечення населення продуктами харчування в розмірах мінімального споживчого кошика при надзвичайних ситуаціях. Оперативні державні та регіональні продовольчі резерви створюються для підтримки балансу попиту і пропозиції та кон’юнктури цін на продовольчому ринку.

Всі ці зазначені критерії є основою формування належного рівня продовольчої безпеки України. Але паралельно з цим існують також індикатори, які направлені на фактичне визначення зазначених вище критеріїв. Індикатори продовольчої безпеки — кількісна та якісна характеристика стану, динаміки і перспектив фізичної та економічної доступності харчових продуктів для всіх соціальних і демографічних груп населення, рівня та структури їх споживання, якості й безпеки продовольства, стійкості та ступеня незалежності внутрішнього продовольчого ринку, рівня розвитку аграрного сектору і пов’язаних із ним галузей економіки, а також ефективності використання аграрного природно-ресурсного потенціалу [1].

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2007 р. № 1379 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів № 1041 (1041−2011;п) від 21.10.2011 року) в Україні розроблена та затверджена Методика визначення основних індикаторів продовольчої безпеки [12]. Ця Методика була розроблена з метою визначення основних індикаторів продовольчої безпеки та їх граничної межі. Розглянемо декілька з них. Самі ж індикатори, що характеризують стан продовольчої безпеки як держави так і регіону, згідно даної Методики розраховуються за такими основними групами харчових продуктів: хліб і хлібопродукти; картопля; овочі, баштанні; фрукти, ягоди і виноград; цукор; олія; м’ясо і м’ясопродукти; молоко і молокопродукти; риба і рибопродукти; яйця.

Наведемо порогові значення індикаторів стану продовольчої безпеки України [4]:

• * добова калорійність харчування людини, тис. ккал — не менше 2,5;
• * споживання: м’яса та м’ясопродуктів (за рік/особа), кг — не менше 83;
• * молока та молочних продуктів (за рік/особа), кг — не менше 380;
• * яєць (за рік/особа), шт. — не менше 290;
• * цукру (за рік/особа), кг — не менше 38;
• * олій та інших рослинних жирів (за рік/особа), кг — не менше 13;
• * картоплі (за рік/особа), кг — на менше 124;
• * овочів та баштанних (за рік/особа), кг — не менше — 161;
• * фруктів, ягід, горіхів і винограду (без переробки на вино) (за рік/особа), кг — не менше 90;
• * хліба та хлібопродуктів (за рік/особа), кг — не менше 101;
• * рівень перехідних запасів зерна, відсоток від річного споживання — не менше 17;
• * виробництво зерна на одну особу на рік, т — не менше 0,8.

Одним із основних індикаторів рівня продовольчої безпеки є добова енергетична цінність раціону людини, що визначається як сума добутків одиниці маси окремих видів продуктів, які споживаються людиною протягом доби, та їх енергетичної цінності за формулою:

продовольчий харчування безпека.

де Р — енергетична цінність добового раціону людини;

і - вид продукту харчування;

мі - маса і-го продукту, спожитого однією i-ю особою;

ці - енергетична цінність одиниці маси і-го продукту;

Цей індикатор характеризує рівень задоволення фізіологічних потреб населення в енергії та харчових речовинах відповідно до вимог збалансованого раціону харчування людини. Граничний (пороговий) критерій становить 2500 ккал на добу, що значно менше мінімального фізіологічного нормативу ВООЗ, який становить 3000 ккал. на добу, при цьому 55 відсотків добового раціону повинне забезпечуватися за рахунок споживання продуктів тваринного походження.

За даними Держкомстату у 1990 р. середньодобова калорійність спожитих продуктів харчування в розрахунку на 1 особу в Україні становила 3597 ккал, то у 2008 р., — 2998 ккал, у 2012 р. вже становить 2954 ккал [5]. Слід зазначити, що у розвинених країнах світу норма споживання, нижче якої починається процес голодування, становить 2800−3000 ккал на день. За даними Міністерства економіки України, лише 27,4 відсотка середньодобового раціону в Україні забезпечувалося за рахунок споживання продукції тваринного походження, при встановленому пороговому критерії - 55 відсотків [6].

Наступним індикатором є забезпечення раціону людини основними видами продуктів, що визначається як співвідношення між фактичним споживанням окремого продукту та його раціональною нормою за формулою:

(2);

де: С — індикатор достатності споживання окремого продукту;

сф — фактичне споживання окремого продукту на одну особу за рік;

ср — раціональна норма споживання окремого продукту на одну особу за рік, погоджена з МОЗ;

Нормальною вважається ситуація, коли фактичне споживання продуктів харчування особою впродовж року відповідає його раціональній нормі, тобто коефіцієнт співвідношення між фактичним і раціональним споживанням дорівнює одиниці.

Як свідчить Держкомстат України, протягом останнього десятиріччя в Україні спостерігається одноманітне харчування населення — енергетична цінність раціону забезпечується в основному вуглеводами та жирами за рахунок хліба і хлібопродуктів, картоплі, цукру та олії, що є свідченням незбалансованості харчування. Значно нижче раціональної норми у 2007 р. споживання м’яса та м’ясопродуктів — 63% від раціональної норми, молока і молочних продуктів — 56,3%, фруктів і ягід — 48%, овочів і баштанних — 80%, риби і рибопродуктів — 87,5%, яєць — 89% [5].

За даними Міністерства економіки України, дещо покращились показники споживання основних продуктів харчування у 2012 р., що було обумовлене, переважно, зростанням доходів населення за практично незмінних обсягів загального виробництва продукції сільського господарства. [6].

Спираючись на звіт «Про стан продовольчої безпеки України у 2012 році» [7], треба зауважити, що по більшості основних груп продовольства фактичне споживання знаходилося на рівні, або вище раціональних норм. Незважаючи на все це помітне відставання фактичного споживання м’ясо-молочної та рибної продукції від раціональних норм, у 2012 році покращилася ситуація із їх споживанням населенням України. Порівняно з попереднім роком споживання:

м’яса і м’ясопродуктів зросло на 6,3 відсотка, або на 3,2 кг на особу. Збільшення споживання відбулося як за рахунок нарощування реалізації худоби та птиці у вітчизняними виробниками (на 3,1 відсотка), так і зростання імпорту м’ясопродуктів (в 1,7 рази);

молока і молокопродуктів збільшилося на 4,9 відсотка, або на 10 кг на особу, що обумовлено зростанням вітчизняного виробництва молокосировини (на 2,6 відсотка);

риби і рибопродуктів підвищилося на 1,5 відсотка, або на 0,2 кг на особу.

У 2012 році збереглася позитивна тенденція до поступового збільшення споживання українцями плодово-ягідної продукції (зростання порівняно з попереднім роком склало 1,3 відсотка).

Як і в попередні роки фактичне споживання за продовольчими групами «хліб і хлібопродукти», «картопля», перевищує раціональну норму, що є свідченням незбалансованості харчування населення, яке намагається забезпечити власні енергетичні потреби за рахунок більш економічно доступних продуктів.

Важливим індикатором, що дає можливість оцінити рівень продовольчої безпеки, є достатність запасів зерна у державних ресурсах, що визначається як співвідношення між обсягами продовольчого зерна у державному продовольчому резерві та обсягами внутрішнього споживання населенням хліба і хлібопродуктів у перерахунку на зерно за формулою:

де З — індикатор забезпечення зерновими продовольчими ресурсами;

Н — наявність продовольчого зерна у державному продовольчому резерві;

Х — середньорічне внутрішнє споживання хліба і хлібопродуктів у перерахунку на зерно;

Граничним (пороговим) критерієм для зазначеного показника вважається його 17 — відсотковий рівень, що відповідає 60 дням споживання.

За даними Міністерства економіки України [8], на початок 2008 року у державному продовольчому резерві знаходилося 472 тис. тонн продовольчого зерна, обсяг внутрішнього споживання населенням хліба і хлібопродуктів у перерахунку на зерно у 2007 р. становив 7090 тис. тонн. Виходячи з цього індикатор достатності запасів зерна становив 6,7 відсотка, хоча граничне (порогове) його значення — 17%. У 2008 р. ситуація дещо змінилася внаслідок збільшення валового збору зернових та активізації інтервенційних операцій з боку Аграрного фонду. На початок 2013 року у державному інтервенційному фонді було в наявності 1680 тис. тонн зерна, обсяг середньорічного внутрішнього споживання населенням хліба і хлібопродуктів у перерахунку на зерно, за даними статистики, становив 6653 тис. тонн. Виходячи з цього, індикатор достатності запасів зерна склав 25 відсотків, що відповідає положенням Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України», статтею 9 якого визначено, що державний інтервенційний фонд має бути сформованим у обсязі не менше 20 відсотків від внутрішнього споживання [7]. Однак ці показники не викликають оптимізму. Адже ефективність використання земель в Україні значно нижча, ніж у середньому по Європі. Нині площа сільськогосподарських угідь в Україні, за даними Держкомстату, становить 41,7 млн. гектарів, у тому числі ріллі - 33 млн. гектарів [8]. У розрахунку на одного жителя в Україні припадає 0,9 гектара сільськогосподарських угідь, у тому числі 0,7 гектара ріллі, тоді як у середньому по Європі ці показники становлять відповідно 0,44 і 0,25 гектара.

Наступним індикатором є - економічна доступність продуктів, що визначається як частка сукупних витрат на харчування у загальному підсумку сукупних витрат домогосподарств за формулою:

де Е — індикатор економічної доступності продуктів;

Вх — витрати населення на харчування за рік;

Вс — сукупні витрати населення за рік;

Граничним (пороговим) критерієм для зазначеного показника вважається його 60-відсотковий рівень;

В Україні у 2007 році середньомісячні витрати домогосподарства на харчування становили 915,54 гривні при сукупних витратах на рівні 1721,98 гривні. За даними Держкомстату, у 2012 році сукупні витрати домогосподарств становили 3591,76 гривні на місяць, що на 3,9 відсотка більше проти попереднього року. Із загальної суми домогосподарства витрачали на харчування 1866,74 гривні на місяць проти 1836,69 гривень у 2011 році. Таким чином, індикатор доступності продуктів харчування у 2012 році становив 52,0 відсотка при його 60-ти відсотковому граничному критерії. Порівняно із попереднім роком показник покращився на 1,1 відсоткових пункти [9]. Хоча частка витрат на харчування у США, наприклад, становить 11−12%, і навіть бідні витрачають на харчування лише біля чверті своїх доходів. Пересічний швед витрачає на харчі 23% доходів, японці і французи — 18−19%, голландці, німці та англійці 14−15%, канадці - 12%. Межу бідності у США розраховують, базуючись на результатах багаторічного вивчення сімейних бюджетів, які показують що у найбідніших сім'ях на харчування витрачається більше третини доходу. У Японії бідною вважається сім'я, у якої на харчування перевищує 35% [10].

Не менш важливим є - диференціація вартості харчування за соціальними групами, що відстежується в динаміці та розраховується як співвідношення між вартістю харчування 20 відсотків домогосподарств з найбільшими доходами та вартістю харчування 20 відсотків домогосподарств з найменшими доходами за формулою:

де Д — індикатор диференціації вартості харчування;

Дв — показник вартості спожитих продуктів у 20 відсотків домогосподарств з найбільшими доходами;

Дм — показник вартості спожитих продуктів у 20 відсотків домогосподарств з найменшими доходами;

У 2012 році 20 відсотків домогосподарств з найбільшими доходами в середньому витрачали на харчування 2366,36 гривні на місяць, а 20 відсотків домогосподарств з найменшими доходами — 1462,81 гривні [7].

Для визначення рівня продовольчої безпеки використовується і такий індикатор як, ємність внутрішнього ринку окремих продуктів, що відстежується в динаміці та визначається у натуральному виразі як добуток споживання певного продукту та середньорічної чисельності населення за формулою:

де Єі - ємність внутрішнього ринку і-го продукту;

і - вид і-того продукту;

Фі - річне середньодушове споживання і-го продукту;

Ч — середньорічна чисельність населення;

Оскільки споживання населенням продуктів харчування по більшості видів знаходиться нижче раціональних норм, то, відповідно, ємність внутрішнього ринку продуктів харчування є меншою за економічно обґрунтований рівень. Низька ємність внутрішнього ринку продуктів харчування є однією з причин незадовільних темпів розвитку аграрного сектора економіки, оскільки за ринкових умов якщо немає попиту, то й не буде виробництва [10].

Не менш важливим індикатором рівня продовольчої безпеки є продовольча незалежність за окремим продуктом, що визначається як співвідношення між обсягом імпорту окремого продукту у натуральному виразі та ємністю його внутрішнього ринку за формулою:

де Пі - частка продовольчого імпорту і-го продукту;

і - вид і-го продукту харчування;

Іі - імпорт і-го продукту;

Єі - ємність внутрішнього ринку і-го продукту;

Граничним (пороговим) критерієм для зазначеного показника вважається його 30-відсотковий рівень, однак у 2007 р. імпорт риби та рибопродуктів, плодово — ягідної продукції, олії рослинної всіх видів у річному обсязі споживання населення становив відповідно 71,1; 64,0 та 56,5 відсотка [8].

Задоволення потреб населення у продовольстві, у межах його купівельної спроможності, у 2012 році, як і у попередні роки, здійснювалося, в основному, за рахунок продукції вітчизняного виробництва. Найбільш уразливими позиціями, з точки зору імпортозалежності залишаються позиції «риба та рибопродукти», «плоди, ягоди та виноград», «олія рослинна всіх видів», частка імпорту за цими групами у загальному споживанні відповідно становить 71,1; 48,1 та 39,1 відсотка при 30-ти відсотковому пороговому критерії цього індикатора.

Значний відсоток імпорту по групі «олія рослинна всіх видів» обумовлений ввезенням тропічних олій, які не виробляються в Україні (пальмова, кокосова олії тощо), але широко використовуються при виробництві продовольчих та непродовольчих товарів вітчизняними підприємствами. При цьому внутрішній попит на олію соняшникову повністю забезпечувався за рахунок власного виробництва.

Основну частину імпорту плодово-ягідної продукції складають екзотичні види фруктів (цитрусові, банани, фініки, ананаси тощо), питома вага яких у загальному обсязі імпорту плодово-ягідної продукції у 2012 році становила майже 70 відсотків. Позитивним моментом стало зменшення частки імпорту у внутрішньому споживанні цукру з 15,3 відсотка у 2011 році до 0,6 відсотка у 2012 році, що обумовлено достатнім наповненням внутрішнього ринку буряковим цукром вітчизняного виробництва.

Внаслідок підвищення споживчого попиту на м’ясо і м’ясопродукти, який, незважаючи на нарощування виробництва, на сьогодні не в змозі задовольнити українські сільгоспвиробники, у 2012 році порівняно з попереднім відмічалося зростання імпорту м’яса і м’ясопродуктів, частка якого у внутрішньому споживанні зросла на 6,7 відсоткових пункти і склала 17,1 відсотка [7].

Таким чином, розглянувши таку певну кількість індикаторів та показників, навіть не аналізуючи докладно кожен з них, а зробивши аналіз окремих, можна сказати, що рівень продовольчої безпеки України знаходиться на незадовільному рівні. Аналіз навіть деяких даних показує, що більшість з них є достатньо низькими, хоча й спостерігається підвищення деяких. Також необхідно зазначити, що при наявності такої великої кількості засобів для аналізу, майже зовсім відсутня державний контроль за фактичними даними цих показників. Зазначені методи аналізу прописані в державних документах, але не мають належного опрацювання та впливу на покращення ситуації в державі. На наш погляд, система індикаторів не в змозі задовольнити фактичні потреби населення, але саме дані критерії вказують на проблемні місця та допомагають у їх відстеженні, але при умові їх постійного контролю. А отримані результати аналізу конкретизують та надають розгорнутий аналіз ситуації в країні з продовольчого забезпечення за декілька років.

Тому, на наш погляд, основними рекомендаціями в даній ситуації є опрацювання та постійний контроль зі сторони органів влади за фактичними даними існуючої системи індикаторів. Які повинні використовуватись не просто як статистична інформація для ознайомлення, а як система даних по удосконалення продовольчої ситуації в країні.

Література

• 1. Національна доктрина продовольчої безпеки України / П. Т. Саблук, С.М. Калетнік, С. М. Кваша, В. І. Власов [та ін.] // Економіка АПК. — 2011. — № 8. — С. 3−11.
• 2. Гойчук О. І. Критерії продовольчої безпеки / О. І. Гойчук // Вісн. Полтав. держ. аграр. акад. — 2004. — № 1. — С. 42−44.
• 3. Методика визначення основних індикаторів продовольчої безпеки: Постанова Кабінету Міністрів України від 5.12.2007 р. № 1379 [Електронний ресурс] - Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1379−2007;%D0% BF.

4. Наказ Міністерства економіки України «Про затвердження Методики розрахунку рівня економічної безпеки України» від 02.03.2007 р. № 60 [Електронний ресурс] - Режим доступу:

http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ME07222.html.

• 5. Баланси та споживання основних продуктів харчування населенням України: Статистичний щорічник за 2012 рік / за ред. Н. С. Власенко; Держкомстат України. — К., 2013. — 56 с.
• 6. Стан економічної безпеки України в І півріччі 2008 р. (випуск 10). Інформаційно-аналітична записка Міністерства економіки України [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.me.gov.ua
• 7. Звіт про стан продовольчої безпеки України у 2012 році. Статистичний щорічник за 2012 рік: [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.me.gov.ua/file/link/218 867/file/zvit.docэКеш
• 8. Офіційний сайт Державного комітету статистики України — www.ukrstat.gov.ua
• 9. Витрати і ресурси до домогосподарств України у І кварталі 2012 року: Статистичний бюлетень / за ред. І. І. Осипова; Державна служба статистики України — К., 2012. — 145 с.
• 10. Кирилюк Є. М. Сучасний стан і шляхи гарантування продовольчої безпеки України / Є. М. Кирилюк // Вісн. Черкас. ун-ту. Сер.: Економічні науки. — 2009. — Вип. 153. — С. 49−58.