Управление стійким розвитком

Управление стійким развитием

Михаил Мажаров Необходимость і неминучість переходу існуючих світових систем господарювання на рейки сталого розвитку бракує зараз ніхто серйозного сумніви [1,2]. Це пов’язано з, передусім, тим, що нинішня індустріальна цивілізація полягає в інтенсивному використанні невозобновимых мінерально-сировинних ресурсів [3]. Така форма життєдіяльності ставить під невід'ємне право всіх майбутніх поколінь мати такі ж можливості про доступ до ресурсів і соціальному благу, які маємо зараз. Під сумнів ставиться сама цінність соціального та науково-технічного прогресу, розгорнутої у минулому столетии.

Альтернативой тупикового розвитку сучасної індустріальної цивілізації є перехід до стійкого розвитку, проголосив принцип рівних стартових можливостей всім майбутніх поколінь. Такий перехід означає корінну зміну сформованих форм взаємовідносин сучасної людини з довкіллям та управління соціальним розвитком [1,2]. У цьому ефективність управління соціальним розвитком відіграватиме на вирішальній ролі, оскільки які відбуваються у сприйнятті сучасних суспільно-економічних формаціях серйозні соціальні протиріччя, конфлікти і перекоси досягли планетарного масштабу. У разі світової економічної глобалізації ці протиріччя здатні вразити самі основи життєдіяльності, ввергнувши світові цивілізації в період деградації і регресу [2]. Конкретні історичні приклади таких катаклізмів мали місце у стародавньої історії. Можна стверджувати, що з них, не слабшаючи і трансформуючись, перейшли у час. У цьому масштаб цих потрясінь постійно збільшувався, втягуючи до своєї орбіти як економічні та ресурсні, а й нові - глобальні екологічні проблеми. Ці процеси зачіпають нині свідомості всіх жителів Землі. Безперечно, події кінця 2001 року почали поворотним моментом, що ознаменували початок кардинальної зміни в економічних укладах різних країн і міждержавних взаимоотношениях.

Новые складаються реальності потребують докорінної змінити систему управління соціальним розвитком, здатним дозволити основні накопичені соціальні існують, та уявити соціальну альтернативу, що забезпечує перехід до стійкого развитию.

В основу такий системи можна покласти уявлення про індекс соціального розвитку (ІСР), яке розвивається у роботах Інституту проблем природокористування та медичної екології АН України з 1997 року [4…7] у зв’язку з дослідженням соціально-економічних умов переходу регіонів до стійкого розвитку. Ці праці було визнано й затверджені Постановою Президії АН України № 222 від 24.06.98 «Про наукових засадах підходи до обгрунтуванню критеріїв і показників сталого розвитку, різних ландшафтно-кліматичних регіонів України в» [8].

ИСР є істотним розвитком та поглибленням відомого індексу розвитку (ІЛР), що використовується на практиці ООН [10] для щорічної сумарною оцінки досягнень різних країн області розвитку. Відомо, що ІЛР складається з трьох равновесомых, отнормированных показників, які мають: середню тривалість життя жінок у країні, відсоток грамотності дорослого населення і побудову питомий, душу населення, вироблений ВВП. ІСР, на відміну ІЛР, утворюється внаслідок агрегирования розгалуженої системи показників, розбитою ми такі чотири блоку: матеріальне розвиток, розвиток інтелектуальних ресурсів, захищеність життєдіяльності та розвитку людських ресурсів. Система проміжних, агрегированных показників, які мають узагальнюючий інформаційного характеру, полягає в вихідної групі базових показників, отнормированной для наступної інтеграції. Ця вихідна групи становить понад ніж 50-ти різнопланових базових социометрических величин, які мають відбивати і охопити все основні боку соціального та розвитку населення досліджуваного регіону. Процедура послідовного агрегирования чи інтегрування показників проводиться, в основному, методом розрахунку среднегеометрического зваженого величин, кожна гілка яких собою критичну величину стосовно до всієї системи своїх зведених величин. Останнє означає, вихід кожній із зазначеної величини за встановлений критичний рівень означає перехід усіх наступних агрегированных величин і результуючого показника ІСР в критичний стан [6]. Отже, у системі оцінки соціального розвитку реалізується принцип відповідальності кожного критичного ланки. У цьому, що дуже важливо, кожен показник має власну вагову ступінь, що встановлюється із застосуванням спеціальної процедури, наприклад, методом попарного сравнения.

Использование представницької номенклатури вихідних базових социометрических величин, їх нормування по відповідних критеріїв добробуту та кризи, наступне агрегирование, з допомогою вагових ступенів значимості, в проміжні інформативні показники і результуючий ІСР дають можливість отримання досить повної та точної картини соціального добробуту в досліджуваному регіоні. Таким чином, досягається максимальна об'єктивізація суб'єктивного громадського ставлення до соціальному благо, наближена до умов регіону та котре виражається у раціональному числовому вимірі. Інакше кажучи, ІСР виступає як об'єктивна міра нашого колективного суб'єктивного ставлення до досягнутому чи прогнозованому соціальному благо. Але такий уявлення існує саме собою, є наслідком тієї системи життєдіяльності, що розгортається у регіоні та в основі якої становить ресурсопользование.

Ниже представлена спрощена концептуальна модель життєдіяльності, ресурсопользования і отходообразования [7], що дозволяє проаналізувати основні моменти систем господарювання і побачити місце ІСР у тих системах.

Основные структурні елементи і взаємозв'язку у концептуальній моделі життєдіяльності, ресурсопользования і отходообразования (МЖРО) Любая з існуючих систем життєдіяльності регіонів є відкритої, нерівновагової системою, основою якої належить регіональне і міжрегіональне ресурсопользование (див. мал.1). Ці системи існує у умовах безперервного обміну з довкіллям матеріальними, енергетичними і інформаційними компонентами.

.

Рис. 1. Концептуальна модель життєдіяльності, ресурсопользования і отходообразования Ресурсы R вилучаються з природно-техногенну середовища R|W і направляють у техносферу T. Техносфера є штучно організовану технико-технологическую середу, де ресурси R перетворюються на необхідні продукти P, а які під час цьому промислові відходи Wi повертаються до природно-техногенну середу. Продукти P направляють у соціальну сферу P. S, де їх перерозподіляються між членами середовища Луцька та споживаються, згідно з чинними в соціумі економічним законам і правил. Використані чи спожиті продукти також повертаються до природно-техногенну середу вигляді побутових (комунальних) відходів Wd. Отже, преобразуемые социо-техносферами матеріальні ресурсно-отходные потоки замикаються на природно-техногенну середовищі. Соціум P. S існує як відкрита нерівноважна система, необоротно перетворююча невідновлювану частина ресурсів у що нагромаджуватимуться відходи W. Наслідком такого функціонування системи життєдіяльності є тимчасове зміна (R/W)•.