Парша яблуні та заходи захисту від неї в умовах лісостепу України

Кабінет міністрів України Національний університет біоресурсів і природокористування Кафедра фітопатології рослин Курсова робота по сільськогосподарській фітопатології

Парша яблуні та заходи захисту від неї в умовах лісостепу України студентки ФЗР I I-вищої освіти Бігун О. І.

Київ-2010

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Огляд літератури
• 1.1 Біологічна характеристика рослини
• 1.2 Поширення і шкідливість хвороби
• 1.3 Зовнішні симптоми проявлення
• Розділ 2. Біологічні особливості збудника парші
• 2.1 Стадії спороношення
• 2.2 Прогнозування хвороби
• 2.3 Закордонний досвід захисту насаджень
• Розділ 3. Огляд прийомів і методів щодо обмеження чисельності шкідника та їх ефективність
• 3.1 Заходи проти хвороб у молодих і плодоносних садах
• Розділ 4. Розрахункова частина
• 4.1 Загальні відомості про господарство
• 4.2 Агрокліматична і ґрунтова характеристика району
• Висновки
• Використана література

Вступ

Провідною плодовою культурою в Україні є яблуня. Але успішному вирощуванню її, одержанню стабільних урожаїв високоякісних плодів перешкоджають різні хвороби. Найбільш поширеною і шкідливою серед них є парша. Уражуючи вегетативні і генеративні органи, збудник хвороби зумовлює зменшення врожайності, погіршення товарної якості плодів, пригнічення загального стану і стійкості рослин. Встановлено, що шкідливість парші сягає 40% втрат, котрих завдають насадженням яблуні численні шкодочинні організми. Досить шкідливими є також борошниста роса, плодові гнилі та інші хвороби.

Фенологічна система захисту яблуні від хвороб, що застосовується в Україні, нарівні з позитивними ознаками має й серйозні недоліки. Особливо гострою залишається проблема захисту яблуні від парші, часті епіфітотії якої, зокрема у лісостеповій, поліській зонах та Закарпатті, а нерідко і в степовій зоні та Криму, завдають великих збитків і вимагають значних затрат на проведення захисних заходів. Широке застосування хімічних засобів при цьому зумовлює необхідність вирішення не тільки економічних, а й екологічних проблем.

Слід зауважити, що контроль розвитку парші з використанням комплексу заходів забезпечує також надійний захист яблуні від інших хвороб. У зв’язку з цим удосконалення системи інтегрованого захисту яблуні від парші є досить актуальною широкоплановою проблемою, розв’язання якої має важливе значення не тільки у підвищенні врожайності та поліпшенні товарної якості плодів, а й у подальшому розвитку екологічно безпечних ресурсозберігаючих технологій вирощування продукції садівництва.

Основною метою курсового проекту є удосконалення системи інтегрованого захисту яблуні від однієї з найбільш небезпечних хвороб — парші, яка б забезпечувала також надійний контроль розвитку інших хвороб при належній ефективності і обмеженні негативного впливу захисних заходів на довкілля.

Для досягнення мети були поставлені наступні задачі:

— вивчити особливості розвитку основного джерела інфекції - сумчастої стадії збудника парші і прояву хвороби залежно від умов погоди та у відповідності з фенофазами яблуні;

— раціоналізувати способи застосування фунгіцидів з урахуванням необхідності профілактики розвитку фунгіцидної резистентності у фітопатогенів;

— розробити систему захисту насаджень від парші та інших хвороб, що базується на проведенні обприскувань відповідно до фенофаз яблуні та короткострокового прогнозу періодів інфекції рослин збудником парші;

— визначити ефективність фунгіцидів у зниженні шкодочинності хвороби. — з'ясувати вплив факторів зовнішнього середовища на динаміку розвитку хвороби та розробити методи короткострокового і довгострокового прогнозу;

з`ясувати роль основних агротехнічних заходів у обмеженні розвитку парші;

Розділ 1. Огляд літератури

1.1 Біологічна характеристика рослини

Яблуня — дерево сімейства розоцвітних. У цьому роді сімейства розоцвітних налічується близько 60 видів. Найбільш відома серед дикоростучих видів яблуня лісова. Це дерево, рідше великий чагарник висотою до 10−12 м, з розкидистої шатровидною кроною й світле — бурою й сіруватою, що розтріскується корою. Листи еліптичні або округлі, голі, молоді - сильноопушені, зверху темно — зелені, що лисніють, знизу сіро-зелені, матові. Квітки білі або рожеві, зібрані в дрібноквіткові щитки. Плоди — дрібні яблучка діаметром 4 — 5 див, кулясті або яйцеподібні, жовто-зелені або з рожевим рум’янцем, їстівні, кислі або кисло-солодкі. Цвіте в травні - червні одночасно з розпусканням листів. Плоди дозрівають у серпні - вересні й обпадають. Поширена в європейській частині країни, у підзоні змішаних і особливо широколистяних лісів. У плодах утримуються вуглеводи (фітоглікоген, 1,66% пектину), 0,4% білка, до 86 /про води.0,6/ про клітковини.0,7/ про органічних кислот (до 1.9 /о), в основному яблучна й лимонна. Є дубильні речовини.20 — 25 /про катехинів і фітонциди. Мінеральні речовини представлені наступними елементами: натрій — 26 мг /про, калій — 250, кальцій — 16, магній — 9. фосфор — 11. залізо — 2.5, мідь — 11.2, марганець — 0.3, цинк — 0,2, молібден — 0,008. кобальт — 0.002, нікель — 0.01 мг%. а також фтор, миш’як, хром, бром і йод. Яблука містять від 7 до 25 мг /про вітаміну С. від 11 до 37 мг /про вітаміну Р. невелика кількість каротину. вітаміни В1, В2 і РР. Яблука із прадавніх часів відомі як коштовний харчовий і дієтичний продукт. Їх використовували у свіжому й печеному виді для збільшення жовчовиділення, поліпшення травлення. зменшення набряків, поліпшення кровотворення. при лікуванні склерозу й подагри, хронічного ревматизму й нирковокам’яної хвороби. Плоди їстівні у свіжому й переробленому виді.

Збудник парші яблуні - сумчастий гриб Venturia inaegualis (підклас асколокулярні, порядок Pleosoprales) з конідіальної стадією Fisicladium dendriticum (Wallr.) Fuck., що ставиться до класу Deuteromycetes, порядку Hyphomycetales.

Це одне з найбільш шкідливих і розповсюджених захворювань. Перші ознаки його відзначають через 2−3 тижні після повного розпускання бруньок. На листах і плодах з’являються темно-зелені бархатисті плями, що полягають із конідій, які викликають подальше поширення хвороби. При поразці навесні й у першу половину літа плями велика, пізніше й на більш стійких сортах — дрібні. У яблуні вони розташовані переважно на верхній стороні листів. На плодах парша має вигляд темних плям, покритих бархатистим нальотом. М’якоть у цих місцях стає закорковілою, порушується ріст плодів і на них з’являються тріщини.

1.2 Поширення і шкідливість хвороби

парша яблуня україна шкідник

Так звана «пізня» парша з’являється в роки з вологою погодою перед збором урожаю. При цьому плями дуже дрібні, малопомітні й більш чітко проявляються в період зберігання. Звідси її друга назва — складська парша. Ураження пагонів спостерігається головним чином на груші й дуже рідко на яблуні. На таких пагонах кора спочатку покрита дрібними пузыревидными здуттями, які пізніше розриваються під напором миси конідій, тому кора стає шорсткуватою й лупитися. Дивуються також черешки листів, плодоніжки й квітки.

Розвитку хвороби сприяє волога прохолодна весна, рясні роси й дощі в літній період. Провідну роль в епітофітології хвороби відіграє тривалість зволоження листів і плодів крапельнорідинною вологою, разом з тим кількість опадів такого значення не має. Встановлено, що в умовах Північного Лісостепу і Південного Степу України початок дозрівання сумко спор збудника парші настає в кінці березня — на початку квітня і, як правило, на 1−3 тижні випереджає початок розпускання бруньок у яблуні.

Розповсюдження сумкоспор у більш вологих умовах Лісостепу може розпочинатись за 1,5−2 тижні до початку розпускання, але здебільшого збігається з розпусканням бруньок.

У більш посушливій степовій зоні поширення сумкоспор розпочинається переважно після розпускання бруньок. Масове поширення сумкоспор в обох зонах відбувається протягом квітня-червня і збігається зі сприйнятливими до ураження фенофазами наростання молодого листя, цвітіння, утворення зав’язі і формування плодів.

Поширення сумкоспор у саду залежно від погодних умов може тривати протягом квітня-початку жовтня, однак найнебезпечнішим періодом інфекції є травень — червень, коли одночасно з наявністю високосприйнятливої стадії рослини-господаря і масовим поширенням сумкоспор інтенсивного розвитку набуває й конідіальна стадія збудника хвороби.

Прояв парші на листках сильноуражуваних сортів яблуні у більш теплій степовій зоні відмічається на початку травня і збігається в основному з початком цвітіння, у більш прохолодній лісостеповій зоні - у другій половині травня і збігається з закінченням цвітіння зимових сортів яблуні. Подальший розвиток хвороби на листках і плодах в обох зонах не припиняється аж до збору врожаю. Але оскільки інтенсивність прояву парші значною мірою залежить від наявності опадів, то у відносно вологішій лісостеповій зоні вона практично щороку набуває інтенсивного розвитку і завдає значних збитків. У більш посушливих умовах Степу шкідливість хвороби проявляється менше і лише в окремі роки з дощовою погодою у весняно — літній період. На плодах парша проявляється у вигляді різко обмежених плям з вузькою облямівкою, вкритих темно-оливковим оксамитовим нальотом (рис.1). У цих місцях на плоді поверхневий шар клітки стає короткуватим, що перешкоджає проникненню збудника хвороби углиб тканин. Часто у місцях уражень з’являються тріщини, плоди стають виродливими. При зборі врожаю у вологу у туманами погоду, на плодах виявляють пізню паршу у вигляді дуже маленьких, коричнево-чорних плям. Повних прояв захворювання спостерігають під час зберігання плодів, тоді хвороба має назву «складська парша» і не поширюється. При ураження пагонів на їх корі з’являються невеликі здуття, які розриваються, і гора вкривається дрібними тріщинами що лущаться. Унаслідок цього ріст пагонів сповільнюється, і вони часто відмирають.

Рис. 1. Парша яблуні

httpimg0. liveinternet. ruimagesattachc16398563985000_203 583 312

На листках з’являються буруваті плями, які вкриваються зеленувато-оливковим оксамитним нальотом. Діаметр плям різний — від 2 до 13 мм і більше, що залежить від віку листків, сприйнятливості сорту та погодних умов. Більші плями спостерігають на молодих листках сприйнятливих сортів і при частих опадах. У яблук наліт, як правило, утворюється на верхньому боці листків, у груші - на нижньому.

1.3 Зовнішні симптоми проявлення

На уражених листах гриб утворює псевдотеції, помітні неозброєним оком у вигляді чорних крапок. Це весняні суперечки — сумкоспори. У яблуневої парші псевдотеції одиночні або розташовані групами діаметром 90−120 мкм, сумки довгасті, розміром 40−70Ч10−12 мкм із 8 суперечками, сумкоспори розміром 13−17Ч6−7 мкм, маслинові, яйцеподібні, двоклітинні, верхня клітка більше нижньої.

У квітні після сильного дощу й намокання старих листів сумкоспори поширюються вітром і заражають молоді листи. Початок літа аскоспор гриба звичайно відзначається у квітні, коли яблуня, як правило, перебуває у фазі початку розпускання бруньок (зелений конус). Стругаючи приуроченість строків дозрівання й початку масового літа сумкоспор патогенна до фенології рослини — господаря дозволяє проводити першу ранньовесняну хімічну обробку у фазі зеленого конуса, що дає можливість відмовитися від постійного візуального контролю над фізіологічним станом псевдотеціїв.

Розсіювання сумкоспор може тривати до липня, однак масове дозрівання й поширення їх відбувається до цвітіння — між початком розпускання листів, висування — відокремлення бутонів і до кінця цвітіння. Їхнє проростання можливе вже при температурі 2−3°С, однак оптимальної є 19−25°С.

У F. dendriticum конідієносці скручені, розміром 20−40Ч5 мкм, конідії оберненобулавовидні, яйцеподібні або грушоподібні, розміром 13−30Ч6−12 мкм. Спочатку одноклітинні, потім двоклітинні, маслинові.

Проростають конідії, як і аскоспори, тільки при наявності води у вигляді роси, туману або дощу при оптимальній температурі 16−22°С, інкубаційний період становить 5−6 днів. У плині літа гриб може дати до десяти генерацій конідіального спороношення. Первинне зараження паршею може викликатися не тільки сумкоспорами, але й конідіями. Найбільш сприйнятливі до зараження листи до 12−25 — денного віку.

Розвиток парші яблуні на початку вегетаційного періоду в значній мірі залежить від біологічного резерву патогена, умов його нагромадження й збереження. Наприкінці вегетації розвиток хвороби обумовлюється інтенсивністю її на початку, а також метеорологічними факторами, що сприяли поновленню інфекції навесні. В інтенсивних садах відзначений більш сильний розвиток парші, у зв’язку із чим такі насадження потребують більш ретельних обробок.

Найбільш стійкі сорти яблуні Спартак, Айдаред, Ренет Симиренко, Бойкен, Кальвіль сніжний, Мекінтош, Мекспур Е, Вістабелла, Папіровка, Голден Делішес, Пепінка литовська, Мутсу, Пепін лондонський, Кортланд; слабко й середньо — Антонівка звичайна, Ренет курський золотий, Мліївская красуня, Боровінка, Бистриця, Джонатан, Ароматне, Богатир, Ренет Кичунова, Старкинг, Слава переможцям і ін.

Розділ 2. Біологічні особливості збудника парші

2.1 Стадії спороношення

Збудниками парші є сумчасті гриби порядку Dothideales, на яблуні - Venturia inaequalis Wint., на груші - Venturia pinna Aderh. Морфологічно ці гриби майже не відрізняються, але за біологічними властивостями є вузькоспеціалізованими — пристосовані до рослини — живителя. Тому збудник парші яблуні не уражує грушу, а збудник парші груші не уражує яблуню (рис.2).

Рис. 2. Спороношення збудників хвороб зерняткових порід.

Сумчаста стадія збудників парші утворюється навесні на уражених листках, що перезимували. Навколо посірілих місць уражень у мезофілі листка з осені формуються псевдотеції, що виступають на поверхню через продих, навколо якого розміщуються численні загострені щетинки. Довкола кожної плями парші з’являються кілька псевдотеціїв, у кожному з яких навесні утворюються 120−200 булавоподібних циліндричних сумок, а в кожній сумці - по 8 двоклітинних, жовтувато-зелених сумкоспор.

У V. inaequalis псевдотеції діаметром 90−120 мкм, сумки розміром 40−70×10−12, сумкоспори — 13−17×6−7 мкм. У V. pirina псевдотеції діаметром 120−160 мкм, сумки розміром — 50−70 мкм, 10−12 й сумкоспори — 14−26×5−8 мкм (рис.38). Дозрівають і поширюються сумкоспори при вологості і температурі повітря від 7 до 24 °C (оптимум 18−20°С). Отже, сумкоспори є первинним джерелом зараження рослин навесні. Цикл розвитку парші яблуні показано на рис.3

Рис. 3. Розвиток парші яблуні

У різних зонах України викидання сумкоспор із сумок починається неодночасно: у південних — на початку квітня, а північних — у травні і навіть на початку червня. Вихід сумкоспор із сумок залежить від погодних умов й може тривати 60 днів і більше. Небезпечним для ураження рослин вважають період викидання сумкоспор під час розпукування бруньок, забарвлення пуп’янків, цвітіння і масового обпадання пелюстків. Поширюються сумкоспори повітряними потоками і краплинками дощу (рис.4).

Статеве спороношення парші Рис.4

За умов незначного зволоження при температурі від 2−3 до 30 °C (оптимум 17−20С) сумкоспори проростають, утворюючи гіфіальний росток, який проникає у тканини рослин й дає початок розвитку грибниці.

Інкубаційний період від моменту зараження рослин й до прояву захворювання триває 8−21 добу. При температурі 17−21°С він становить 10 діб. Перші ознаки спостерігають під час масового обпадання пелюстків. Парша проявляється на вегетуючих органах рослин у конідіальній стадії. На грибниці під епідермісом листка суцільними дернинками утворюються оливкові, без перетинок конідієносці, на яких формуються одиничні обернено грушоподібні та яйцеподібні конідії. При їх дозріванні епідерміс тканини рослин розтріскується і конідії легко поширюються на здорові рослини, внаслідок чого відбувається нове зараження рослин. За вегетаційний період збудники парші можуть дати у північних районах 4−6, у південних — 9−10 генерацій конідій. Інкубаційний період парші при зараженні рослин конідіями такий самий, як і при зараженні сумкоспорами.

У зв’язку з тим, що під час вегетації рослин сформується тільки конідіальне спороношення, збудник парші яблуні часто називають Fusicladium dendricticum.

У F. dentriticum конідієносці розміром 15−40×4−6 мкм, конідії - 13−30×6−12 мкм, у F. pirinium — відповідно 16,5−60×4,5−8 та 13−30×5−9 мкм. В окремих випадках грибниця патогенів може перезимовувати, утворюючи навесні нове конідіальне спороношення. Отже, збудники парші зимують, як правило, в сумчастій стадії на опал их листках, інколи у вигляді грибниці на уражених пагонах (частіше на груші).

Парша яблуні і груші дуже поширена в районах з достатньою вологістю — чим більше опадів наприкінці весни і в першій половині літа, тим захворювання більше посилюється. Хвороба часто викликає опадання зав’язі, зменшення облистненості дерев і слабкий приріст однорічних пагонів, погіршує зимостійкість рослин. Парша різко знижує якість плодів, тому при поселеному її розвитку іноді близько 50% плодів не відповідають вимогам стандарту. Деякі автори стійкість сортів до парші пов’язують з анатомо-структурними особливостями рослин, швидкістю їхнього росту та розвитку. У стійких сортів більша товщина кутикулярного шару, рослини швидше ростуть і розвиваються. Однак тільки цим не можна пояснити несприйнятливість рослин до хвороби. Потрібні більш глибокі дослідження й вивчення біохімічних особливостей рослин у зв’язку з різною їх ураженістю.

2.2 Прогнозування хвороби

Основні критерії короткострокового прогнозу парші і технічні засоби його забезпечення

Ще у 20-ті роки минулого століття було встановлено (Keitt G. W., Jones L. H., 1926), що для здійснення інфекції яблуні збудником парші необхідне тісне узгодження тривалості періоду зволоження органів рослин крапельнорідинною вологою з певною температурою повітря за цей самий період. На основі цього була розроблена добре відома шкала Міллса (Mills W. D., 1944), яка з різними доповненнями і удосконаленнями тривалий час слугувала зручним засобом для визначення періодів інфекції.

Для контролю температури повітря і тривалості періоду зволоження спочатку застосовували переважно метеоприлади, а останнім часом для цього розроблено багато різних електронних приладів і комп’ютерних систем, які, працюючи за алгоритмом «шкала Міллса», оцінюють епіфітотійну ситуацію і дають сигнали про необхідність проведення захисних заходів.

Дотримуючись принципів необхідності здешевлення, надійності в роботі і простоти користування обладнанням ми на базі серійного метеорологічного термографа М-16А розробили прилад, який поєднав у собі функції термографа і гігрографа. Це дало змогу здійснювати реєстрацію температури повітря і періодів зволоження листя на часовій сітці термографа, завдяки чому не тільки усунуто необхідність застосування двох указаних приладів, а й спрощено зняття інформації і визначення періодів інфекції яблуні збудником парші.

Багаторічні дослідження показали, що запропонований прилад простий у користуванні, дешевий, доступний для виготовлення у будь-якому господарстві, не потребує електроенергії, цілком придатний для визначення критичних періодів інфекції яблуні збудником парші і може застосовуватись в інтегрованій системі захисту насаджень від хвороби.

Працюючи зі шкалою Міллса, було помічено суттєві недоліки в ній — нерівномірність і дискретність. Для їх усунення провели певні розрахунки і одержали рівняння, які рівномірно й недискретно описують криві слабкої, помірної і сильної інфекції. При екстраполяції одержаних рівнянь з’ясувалося, що вони мають смисл у температурному інтервалі від 4 до 35С, що повністю відповідає порогам температури, в межах якої можливий розвиток збудника парші (проростання спор, здійснення інфекції, ріст міцелію, спороутвореня тощо). Отже, висока репрезентативність розрахованих рівнянь підтверджується як статистичними методами, так і перевіркою їхньої відповідності біологічним особливостям збудника парші. Це свідчить про те, що запропоновані рівняння можна застосовувати у вигляді недискретних алгоритмів роботи електронних засобів для сигналізації строків обприскування яблуні проти парші, основаних на короткостроковому пронозі періодів інфекції.

При застосуванні механічних реєструючих засобів для оцінки епіфітотійної ситуації можна користуватися нормалізованою шкалою інфекційних періодів парші яблуні, яка являє собою табульовані математичні моделі слабкої, помірної і сильної інфекції.

2.3 Закордонний досвід захисту насаджень

Стратегія захисту від парші яблуні за італійською комп’ютерною моделлю «А-scab» враховує дозрівання, висів і розповсюдження аскоспор, а також процес розвитку інфекції на основі погодинних даних температури і відносної вологості повітря, опадів та часу зволоження. Формується показник ступеню загрози для кожного етапу розвитку інфекції, а також передбачається момент ураження грибом парші. Визначення часу проведення обприскування фунгіцидами за моделлю «А-scab» дає можливість наполовину скоротити число обробок фунгіцидами у садівничих господарствах.

В Італії для захисту яблуні від парші рекомендують застосовувати насамперед профілактичні заходи. Звертають увагу на те, що програма захисту від парші має базуватися на ретельному моніторингу появи і розвитку збудника інфекції, відповідному доборі препаратів і зменшенні активності джерела інфекції, зокрема осінній обробці насаджень карбамідом, препаратами з групи інгібіторів біосинтезу ергостеролу (ІБЕ) чи подрібненні листя в міжряддях саду.

На початку сезону (до цвітіння) необхідно застосовувати «мідні» препарати, хоча за великої загрози ураження паршею використовують ципродінілін, піріметаніл чи препарат з групи додинів. Далі для

профілактики можна застосувати препарати на основі тріфоксистробіну, крезоксім-метилу, ІБЕ (в суміші) чи додину. Якщо до фази грецького горіха на зав’язі немає ознак парші, обприскування яблуні припиняють. Далі ведуть спостереження, звертаючи особливу увагу на можливу вторинну інфекцію.

Щоб захист яблуні був ефективним, підбирають препарат до фази розвитку парші, що також дозволяє уникнути появи стійких форм гриба.

Від проникнення збудника парші в тканину листка до його розростання необхідно застосувати препарат з діючою речовиною додина, тріфлокси-стробін чи крезоксім-метил, далі до моменту висіву зародків — з діючою речовиною піріметаніл чи ципродінілін, у період висіву зародків — препарати ІБЕ, а якщо трапиться інфікування паршею — тріфлоксистробін чи крезоксім-метил.

У Німеччині першу обробку проти парші яблуні рекомендують робити перед появою первинної інфекції: одразу після розтріскування бруньок дерева яблуні обприскують контактним фунгіцидом на основі міді, за сильнішої загрози — деланом, здійснюючи профілактичні обробки протягом усього періоду загрози ураження паршею. Між фазами зелений конус і опаданням квіткових пелюсток у програму захисту включають препарат лікувальної дії (табл.1).

У критичні періоди, що трапляються під час дощів і вильоту значного числа аскоспор, застосовують анілінопіримідинові препарати, наприклад

мітос. Для профілактики використовують також стробілурини, поєднуючи їх з контактним препаратом.

Щоб захиститися від ураження паршею із самого початку вегетації, обприскування базують на профілактичних препаратах, зводячи до мінімуму застосування системних фунгіцидів. Це особливо важливо для запобігання ураженню зав’язі, оскільки так звані післяінфекційні препарати плоди захищають менш ефективно, порівняно з профілактичними засобами. Виявивши в саду стійкі раси парші, або за високого ризику розвитку збудника захворювання протягом попереднього сезону запроваджують такі заходи:

· активізація мікробіологічного розкладання листя осіннім обприскуванням карбамідом, або його видалення з саду навесні;

· запобігання надмірному росту дерев: помірний ступінь обрізування, удобрення і зрошення, а також обробка інгибітором росту — регалісом;

· систематичні обприскування (через кожні чотири-вісім днів) у випадку високого ризику розвитку інфекції, не перевищуючи рекомендовану норму препарату;

· запровадження комп’ютеризованих програм сигналізації загрози ураження паршею яблуні.

Ефективність груп хімічних препаратів проти парші яблуні Табл.1

Розділ 3. Огляд прийомів і методів щодо обмеження чисельності шкідника та їх ефективність

Розміщення розсадників якомога далі від дорослих плодових насаджень, що стримує розповсюдження патогенів, спільних для молодих і дорослих дерев. Обов’язкове дотримання прийняття для зони сівозміни. Не слід вводити в неї культури, які уражуються збудником бактеріального кореневого раку (буряк, морква та ін.).

Правильне внесення добрив сприяє підвищенню стійкості рослин до хвороб. Навпаки, однобічне внесення окремих мінеральних добрив, особливо азотних, послаблює розвиток рослин, погіршує їхню стійкість до хвороб. А відтак добрива в розсадниках потрібно вносити відповідно до результатів агрохімічного аналізу ґрунту.

Обов’язковий комплекс заходів по вирощуванню здорового посадкового матеріалу. Одержання безвірусних і безмікоплазмових клонів, розмноження їх за умов ізоляції.

Відбір живців тільки з маточних насаджень, вільних від патогенів. Для цього візуально, шляхом дворазового обстеження (у травні-червні та в серп ні-вересні) виявляють хворі рослини, які знищують. Здорові зовні перевіряють на наявність вірусів і мікоплазм у теплицях.

Інокулюм готують з бутонів і пелюсток квіток дослідних дерев. Як індикатори використовують сходи огірка сорту Делікатес, лободи (Chenopodium guinosa, Сh. amaranticolar, Сh. toetidum) і тютюну (Nicotiana tabacum).

Зерняткові породи можна також попередньо (в зимово-весняний період в теплицях) перевіряти подвійним щепленням. На сіянці яблуні або груші прищеплюють двовічковий живець дерева, що досліджується, а вище — живець сорту — індикатора.

Якщо перевіркою на індикаторах встановлено, що всі цінні сорти і підщепи є носіями патогенів, застосовують термічну терапію рослин — водну або повітряну. При першій хворий матеріал, який перебуває у стані спокою, поміщають у водну баню з регульованою температурою від 35 до 50С і витримують при різних експозиціях обробки. За повітряної терапії матеріал, що знаходиться в стані спокою, прогрівають у спеціальних термостатах при температурі 40С. Строк витримки рослин у термостаті залежить від виявлених вірусів та сорту. Рослині може бути від 3 тижнів до 2 міс. Термічна обробка повністю звільняє рослини від термолабільних вірусів, але надійнішими виявляються верхівки стебел, які відросли під час термообробки. Їх і використовують для щеплення на безвірусні сіянці. Після повторної перевірки на індикаторах безвірусні рослини використовують як супереліту. Саджанці з ознаками вірусних та мікоплазмових захворювань знищують. Забороняється висаджувати дички, які мають хоча б незначні нарости кореневого раку. Ефективний систематичний захист від бур’янів, личинок пластинчастовусих і дротяників та інших шкідників, які живуть у ґрунті.

Боротьба з утворенням кірки і запливанням ґрунту на поверхні поля, аби уникнути розвитку кореневих гнилей. Дво —, триразове обприскування рослин проти парші та інших хвороб у розсадниках 0,4% суспензією 80% полікарбацину (4 кг/га), 1% бордоською рідиною чи їхніми замінниками.

Перший раз — відразу після утворення листків, другий і третій — через кожні 15−20 днів. При виявленні на саджанцях яблуні борошнистої роси їх обприскують 1% - ю колоїдною сіркою. Восени опале листя згрібають і спалюють, а міжряддя переорюють.

При виявленні наростів кореневого раку на головному корені або кореневій шийці рослини вибраковують і знищують. Якщо нарости виявлено на бічних корінцях, то їх обрізують і спалюють, а всю кореневу систему дезінфікують.

3.1 Заходи проти хвороб у молодих і плодоносних садах

Очищення стовбурів і скелетних гілок від кори, яка відстала, моху і лишайників скребком або щіточками, замащування дупел цементом. Всі відходи спалюють.

Цей захід важливий проти резервації збудників багатьох хвороб. Вирізування засихаючи гілок, хворих на чорний рак, звичайний рак, паршу, борошнисту росу, бактеріальний рак кори та інші хвороби.

При початковому ураженні рани лікують (без зачищення кори) сантаром СМ шляхом змащення місць уражень. При глибокому ураженні стовбурів і гілок кору зачищають, захоплюючи до 2 см прилеглої до рани здорової кори, і дезінфікують 1% -м розчином мідного купоросу купоросу або іншими речовинами, обов’язково заробляючи рани замазкою.

Збирання і заорювання опалих листків, зняття з дерев і знищення муміфікованих та гнилих плодів, перекопування пристовбурних ділянок. Ці заходи сприяють різкому зниженню резервації інфекції багатьох патогенів.

Для більш ефективного знищення резервації збудників чорного раку, парші, борошнистої роси, плодової гнилі та інших хвороб, а також проти лишайників і моху застосовують обприскування дерев 3% -ю бордоською рідиною. Цей захід здійснюють навесні, у фазі «зеленого конусу» .

Для захисту стовбурів і скелетних сучків від сонячно-морозних опіків ефективне осіннє змащування 20−30% -м вапняним молоком з доданням (для кращого прилипання) до 20% збираного молока або 0,5% столярного клею.

Щоб запобігти розвитку на зерняткових породах іржі, поблизу садів знищують кущі ялівцю.

Весняний період (від початку розпукування бруньок до кінця цвітіння). Повторна побілка стовбурів і скелетних гілок вапняним молоком з доданням 1% -го залізного купоросу.

За інтенсивного розвитку парші в минулому році у фазі відокремлення пуп’янків — додаткове обприскування дерев 1% -ю бордоською рідиною або її замінниками.

У районах розвитку борошнистої роси та іржі в період відокремлення пуп’янків — обприскування дерев 1% -ю колоїдною сіркою (при температурі не нижче 20°С) або іншими фунгіцидами.

Літній період (після цвітіння до збирання). Відразу після цвітіння (обпадання пелюстків) проти парші, чорного раку, іржі, бактеріального раку кори та інших хвороб, а також проти шкідників — переносників хвороб ефективне комбіноване обприскування. Як фунгіциди рекомендується застосовувати 0,4% -ну суспензією 80% -го з. п. поліхому (4−8 кг/га), 0,4% -ну суспензію 80% -го з. п. полікарбацину (по 4−8 кг/га) або 1% - ну бордоську рідину з доданням інсектицидів (баверсану, 20% к. е. — 0,3−1 л/га або біциклату, 50% к. е. — 1−2 л/га або ін.).

У районах розвитку борошнистої роси після цвітіння за комбінованим обприскуванням бордоською рідиною провадять обробку 1% -ю суспензією колоїдної сірки (8−16 кг/га), або 0,02% -ю суспензією байфидану, 25% к. е. (0,2−0,4 кг/га).

Через 15−20 днів після першого комбінованого обприскування

здійснюють повторне тими ж фунгіцидами. Через 20 днів після цвітіння проти борошнистої роси проводять повторне обприскування 1% - ю колоїдною сіркою.

Третє комбіноване обприскування — через 20 днів, а за рясних дощів — додатково ще одне.

Систематичне збирання падалиці і опавшого листя запобігає збереженню інфекції парші.

Висока агротехніка у саду, дотримання правильного водного режиму, внесення добрив відповідно до результатів аналізу ґрунту, знищенню бур’янів тощо — забезпечують добрий розвиток дерев, посилюють їхню стійкість до хвороб.

Розділ 4. Розрахункова частина

4.1 Загальні відомості про господарство

Компанія УЦЛМ «Флорахаус» має яблуневий садок площею 100 га. Господарство знаходиться у місті Київ, Україна. Основі відомості про господарство подані у таблиці 2.

Основні відомості про господарство Табл.2

4.2 Агрокліматична і ґрунтова характеристика району

Місто Київ розташовано в північній частині України порівняно неподалік від її центру. Географічні координати міста є такими: 500 27I північної широти і 300 31I східної довготи. У цілому клімат Києва є помірно континентальним з м’якою зимою і теплим літом.

Температура повітря залежить передусім від надходження сонячної радіації, яка, у свою чергу, визначається кутом падіння сонячних променів.

Середньорічна температура повітря в Києві становить 7,7°С, найвища вона в липні (19,3°С), найнижча — у січні (мінус 5,6°С)

У цілому температура повітря в Києві на кілька десятих градуса вища, ніж у містах, що розташовані поряд. Більшою є відмінність взимку, меншою — влітку. Найхолоднішим за період спостережень був 1942 р., середньорічна температура якого становила 5,1°С. Найтеплішим виявився 2007 р. — 9,9°С.

Найнижча середньомісячна температура повітря в січні (мінус 15,0°С) зафіксована в 1942 р., найвища (2,1°С) — в 2007 р.

Найнижча середньомісячна температура в липні (16,9°С) спостерігалась у 1902, 1935 і 1979 рр., найвища (25,5°С) — в 1936 р.

Найхолодніше в Києві, як правило, 18−25 січня (так звані «хрещенські морози»). Найвища температура повітря характерна для періоду 15−20 липня.

Абсолютний мінімум температури повітря (мінус 32,9°С) зафіксовано 11 січня 1950 р., абсолютний максимум (39,4°С) — 30 липня 1936 р.

В останні 100−120 років температура повітря у Києві, так само як і в цілому на Землі, має тенденцію до підвищення. Протягом цього періоду середньорічна температура повітря в Києві підвищилася приблизно на 1,5°С. Найбільше підвищення температури повітря спостерігається у грудні - березні.

У середньому за рік у Києві випадає 650 мм атмосферних опадів, найменше — у березні та жовтні, найбільше — в липні.

Тривалість періоду зі сніговим покривом становить близько 80 днів. Найбільший період (193 дні) спостерігався взимку 1906;1907 рр. Максимальна висота снігу (66 см) зафіксована на початку березня 1970 р.

Поширеними ґрунтами в Лісостепу є мало — і середньогумусні типові чорноземи, опідзолені чорноземи і темно-сірі ґрунти, сірі та ясно-сірі лісові ґрунти. На терасах Дніпра трапляються солонцюваті ґрунти, солонці та солончаки, в річкових долинах — лучні, дернові та болотні ґрунти.

Розрахункові дані по системі засобів захисту плодового саду від парші і робочий план подані у вигляді таблиць 3 та 4.

Висновки

1. Парша — одна з найбільш поширених і шкідливих хвороб яблуні. ЇЇ збудник сумчастий гриб Venturia inaequalis (Cooke) Winter (конідіальна стадія Fusicladium dendriticum (Walroth) Fuckel), уражуючи листя, квітки, зав’язь, плоди, а іноді й пагони, зумовлює різке зменшення врожаю, погіршення товарної якості плодів, зниження стійкості рослин і продуктивності насаджень.

2. Основним джерелом первинної інфекції є сумчаста стадія патогену, яка формується і зимує на ураженому опалому листі яблуні. Додатковим джерелом первинної інфекції може бути також конідіальна стадія, що зимує на уражених пагонах яблуні і на території України зустрічається у Прикарпатті та Закарпатті.

3. Поширення первинної інфекції відбувається рано навесні і тісно збігається у часі з досить сприйнятливими до ураження фазами розпускання бруньок, цвітіння, утворення зав’язі, наростання листя і формування врожаю яблуні.

4. Прояв парші у південній степовій зоні України спостерігається на початку травня і збігається з початком цвітіння, у лісостеповій — у середині травня і співпадає із закінченням цвітіння зимових сортів яблуні. Але залежно від погодних умов строки прояву парші можуть варіювати здебільшого в бік запізнення, особливо у південній засушливій зоні.

5. В організації і проведенні заходів захисту яблуні від парші важливе значення має короткостроковий прогноз розвитку сумчастої стадії патогену, поширення сумкоспор і прояву хвороби. Його можна здійснювати на основі моніторингу погодних умов у ранньовесняний період і застосування розроблених нами моделей у вигляді рівнянь регресії.

6. З часу прояву парші розпочинається розвиток і поширення вторинної (конідіальної) інфекції, яка долучається до первинної (сумкоспорової) і триває протягом літа, внаслідок чого небезпека хвороби зростає і не припиняється аж до осені.

7. Поширенню і розвитку парші сприяє помірно тепла дощова погода, особливо у травні-червні, коли відбувається масова генерація інокулюму і рослини перебувають у найбільш вразливих фазах вегетації.

Шкідливість парші зростає в ущільнених і зрошуваних насадженнях, особливо при надкроновому зрошенні.

8. Однією з важливих складових інтегрованого захисту яблуні від парші та інших хвороб є хімічний метод. Незважаючи на серйозні недоліки пестицидів, застосування їх у садах збережеться і на найближчу перспективу.

Використана література

1. Абердин С. Фітосанітарний моніторинг плодового саду. К.: Урожай, 2000. — 300 с.

2. Бондаренко Н. В. Биологическая защита растений. — М.: Агропромиздат, 1986. — 278 с.

3. Болезни овощных и плодовых культур / В. Ф. Пересыпкин, Н. Н. Кирик, Ф. С. Каленич и др. // Болезни с. — х. культур: в 3-х т. / Под ред. В. Ф. Пересыпкина. — К.: Урожай, 1991. — Том.3. — 208 с.

4. Горленко М. В. Сельскохозяйственная фитопатология 3-е изд. перераб. и доп. — М, Колос, 1997, 441 с.

5. Горленко М. В. Сельскохозяйственная фитопатология. Частная патология растений. — М.: Высш. шк., 1968. — 434 с.

6. Довідник із захисту рослин / Л.І. Бублик, Г.І. Васечко, Ф. С. Каленич та ін. / За ред. М.П. Лісового. — К.: Урожай, 1999. — 744 с.

7. Довідник із захисту рослин (за ред. М.П. Лісового), К., 1999, С.744

8. Дядечко М. П. Біологічний захист рослин, Біла Церква, 2001, С.270

9. Исаева Е. В., Шестопал З. А. Атлас болезней плодовых и ягодных культур. — 3 — е изд., переработ. и доп. — К.: Урожай, 1991. — 144 с.: ил.

10. Корчагин В. Н. Защита сада от вредителей и болезней. — 3-е изд., перераб. и доп. — М, Колос, 1998, 287 с.

11. Корчагин В. Н. Семечковые культуры. — М, Колос, 1969, 120 с.

12. Мельник О., Стрейф А., Ріпамельник В. Закладання саду голландського типу // Новини садівництва. Спец. вип. — 2000. — № 4 (24). — 40 с

13. Новини садівництва, 2009, 4, с 38.

14. Общая и сельскохозяйственная фитопатология / Ю. Т. Дьяков, М. И. Дементьева. И. Г. Семенкова и др. — М.: Колос, 1984. — 495 с. ил. — (Учебники и учебные пособия для сред. с. — х. учеб. заведений).

15. Олифер А. В., Каленич Ф. С., Ткачев В. М. Особенности развития вредителей и болезней и борьба с ними в интенсивных насаждениях яблони // Основы технологии интенсивного садоводства в Украинской ССР: Сб. науч. тр. ЮО ВАСХНИЛ. — К., 1978. — С.80−86

16. Пересыпикн В. Ф., Тютерев С. Л., Баталова Т. С., Болезни плодовых культур при интенсивных технологиях их возделывания. — М.: Агропромиздат, 1991. — 272 с.

17. Перелік пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні, К. — Юнівест-медіа, 1010.

18. Панфилов А. Э. Общая и сельскохозяйственная фитопатология: курс лекций/ЧГАУ. Под ред. Ю. С. Ларионова. — Челябинск, 2000. — 142 с.: ил.

19. Ткачов В. М., Каленич Ф. С., Приходько В. П., Шестопал З. А. Заходи боротьби з хворобами яблуні в інтенсивних садах // Садівництво Міжвідомч. тематич. наук. зб. — К., — 1979. — Вип.27. — С.71−75

20. Химические средства защиты сельскохозяйственных культур. — 3-е изд. перераб. и доп. — М, Россельхозиздат, 1998, 147 с.

21. Химические средства защиты сельскохозяйственных культур. — 3-е изд. перераб. и доп. — М, Россельхозиздат, 1998, 147 с.

22. Черній В.В., Ріпамельник В.П., Бородай О. Ю. Напрямки інтенсифікації садівництва Поділля // Новини садівництва. — 1999. — № 1. — С.30−32.