Підготовка ґрунту під овочеві культури. 
Техніка для обробітку ґрунту. 
Вирощування овочів на гряді. 
Мульчування

Міністерство аграрної політики та продовольства України Полтавська державна аграрна академія Реферат на тему: «Підготовка ґрунту під овочеві культури. Техніка для обробітку ґрунту. Вирощування овочів на гряді. Мульчування»

Виконала:

студентка 3 курсу 2 групи агрономічного факультету Шендрик Євгенія Полтава 2011

Вступ Овочівництво — це наука, яка вивчає біологічні особливості овочевих культур і розробляє технології їх вирощування на основі прогресивних агротехнічних заходів і сучасних сортів та гібридів з метою отримання високого і якісного врожаю з мінімальними витратами праці і ресурсів.

Науково-дослідна робота по овочівництву і баштанництву в цілому по Україні координується Інститутом овочівництва і баштанництва УААН (м. Харків). Вчені інституту і його мережі дослідних станцій провели велику роботу по створенню нових сортів і гібридів овочевих і баштанних культур, розробці сучасних технологій їх вирощування.

Важливим елементом системи землеробства є система обробітку ґрунту. Значення механічного обробітку ґрунту зумовлене дією на всі його властивості та наявність у ньому земних факторів життя рослин, які визначають родючість. Неправильно проведений обробіток ґрунту завдає йому значної шкоди, знижуючи потенційну й ефективну родючість. Спостереженнями вчених встановлено рівні впливу на врожайність вирощуваних культур агротехнічних заходів при сумісному їх застосуванні: удобрення ґрунту — 50, обробіток — 20, сорти — 10, захист від шкідливих організмів — 20%.

Не випадково відомий вчений-землероб Стебут І.А. наголошував: «Земля — то наша Батьківщина. Обробляти землю — значить служити Батьківщині.» Запобігти помилкам в обробітку ґрунту можна знанням ви5кладених нижче його наукових основ, урахування яких забезпечує виконання поставлених перед ним завдань.

Система обробітку ґрунту під овочеві культури майже така, як і під польові. При цьому слід брати до уваги те, що овочеві культури утворюють велику вегетативну масу і порівняно невелику кореневу систему. Це зумовлює значно більшу вимогливість їх до родючості і вологості грунту. Деякі овочеві культури мають дрібне насіння, яке висівають на глибину 0,2−2 см. Тому для них треба старанно обробляти верхній шар грунту. Насіння окремих культур містить ефірну олію, внаслідок чого погано вбирає вологу і повільно проростає (сходи з’являються на 10−20-й день після сівби). За цей період з’являється багато бур’янів, які швидко переростають культури та пригнічують їх. Все це свідчить про те, що основним завданням системи обробітку грунту в овочевих сівозмінах є створення глибокого орного шару, посилення аерації, нагромадження достатньої кількості поживних речовин, зменшення забур’яненості полів, знищення шкідників і збудників хвороб, а також вирівнювання поверхні грунту. Лише такий обробіток грунту сприяє дружному проростанню насіння, росту і розвитку рослин та забезпечує високу врожайність овочевих культур.

Деякі овочеві культури (коренеплоди, цибуля, часник, хрін, катран) формують продуктивні органи в грунті, тому для інтенсивного росту й утворення якісної товарної продукції необхідні глибока оранка і розпушування грунту. Під час обробітку загортаються рослинні рештки попередників і органічні добрива, знищуються бур’яни, шкідники і збудники хвороб, створюються сприятливі умови для мікробіологічних процесів у грунті. Розвиток кореневої системи овочевих культур значною мірою залежить від стану грунту. Чим краще розроблений грунт, тим сприятливіші умови для її розвитку.

Залежно від грунтово-кліматичних умов зони, агробіологічних особливостей культур, попередника, механічного складу і стану грунту, а також забур’яненості полів і строку сівби система обробітку може бути різною.

Грунт під овочеві культури починають обробляти восени, відразу після збирання попередника. На полях, засмічених одноі дворічними бур’янами, проводять дискування на глибину 7−8 см, а на засмічених коренепаростковими бур’янами (осотом, березкою польовою та ін.) лущення роблять два рази: перше — дисковими лущильниками на глибину 7−8 см, а другий (через 10−15 днів) — лемішними на глибину 14−16 см. Своєчасне лущення створює сприятливі умови для проростання бур’янів, які знищують зяблевою оранкою.

Для вирівнювання поверхні грунту в умовах зрошування 1−2 рази за ротацію сіво зміни проводять експлуатаційне планування планувальниками П-2,8, ПА-3, П-4. Глибина зняття шару грунту не повинна перевищувати 5−7 см.

Поля, засмічені пирієм повзучим, лущать також два рази: перший — лемішними лущильниками на глибину залягання кореневищ, другий — через 10−15 днів (як тільки на поверхні грунту з’являться шильця пирію) дисковими лущильниками у двох напрямах, щоб добре порізати кореневища. Після з’явлення проростків поле орють глибоко плугами з передплужниками. Передплужники встановлюють на 2−3 см глибше, ніж при лущенні. При такому обробітку грунту кореневища загортаються на глибину і гинуть.

Зяблеву оранку під овочеві культури проводять плугами з передплужниками. Глибина її залежить від типу грунту і товщини гумусового горизонту. За даними науково-дослідних установ, збільшення глибини зяблевої оранки до 35−45 см позитивно впливає на знищення бур’янів, а в окремих випадках і на врожайність овочевих культур. Післядія глибокої оранки проявляється протягом кількох років.

На грунтах з глибоким гумусовим горизонтом ефективна пошарова оранка з одночасним внесенням органічних добрив; 1−2 рази за ротацію оранку проводять на глибину 35−50 см. Це зменшує забур’яненість верхнього шару грунту, сприяє нагромадженню у ньому вологи, стимулює мікробіологічні процеси та створює сприятливі умови для розвитку кореневої системи рослин. Якщо грунт пересушений, перед оранкою поле поливають (400−600 м3/га води). Грунти з неглибоким орним шаром (підзолисті) орють на всю глибину з одночасним поглибленням на 10−15 см. Під оранку вносять мінеральні та органічні добрива.

Для вирівнювання і очищення верхнього шару грунту від бур’янів, нагромадження в ньому вологи та поживних речовин велике значення має напівпаровий обробіток. Суть його полягає у проведенні ранньої зяблевої оранки з боронуванням і коткуванням у строки, коли температурні умови сприятливі для проростання насіння бур’янів. Через 10−15 днів після зяблевої оранки, як тільки з’являться сходи бур’янів, проводять культивацію на глибину 6−8 см з одночасним боронуванням і коткуванням. За літньоосінній період потрібно провести 2−3 культивації. Щоб зменшити запливання грунту, останню культивацію проводять без боронування і коткування. Такий обробіток грунту найбільш доцільно застосовувати під дрібнонасінні овочеві культури (моркву, петрушку, цибулю, буряки, редиску тощо). Під розсадні культури при напівпаровому обробітку грунту культивації слід проводити на глибину 10−12 см (на глибину висаджування рослин).

Щоб запобігти змиванню орного шару, на схилах крутістю понад 2 градуси зяблеву оранку доцільно поєднувати зі щілюванням. Заплавні грунти, які часто затоплюються паводковими водами, орють навесні в міру їх підсихання.

Торфові та торфоболотні грунти орють на глибину 30−35 см, а ті, що мають неглибокий орний шар, — на повну глибину з грунтопоглибленням на 10−15 см раз у 2−3 роки. Оранку з грунтопоглибленням краще проводити у літній період, щоб до замерзання звільнити верхній шар його від шкідливих для рослин закисних сполук. Розпушують торфовища дисковими знаряддями та звичайними боронами. Для поліпшення водно-фізичних властивостей на торфовищах застосовують кротовий дренаж. Це посилює аерацію і мікробіологічні процеси, що сприяє нагромадженню у грунті доступних для рослин поживних речовин і підвищенню врожайності на 30−40 ц/га та більше.

На перезволожених грунтах під овочеві культури застосовують профілювання площі - створюють грядки, гребені. Висота їх за рахунок нарізання борозен досягає 20−25 см. При профілюванні відстань між центрами гребенів становить 50−90, ширина грядок — 80−120 см. Профілювання сприяє також скорішому просиханню і прогріванню грунту навесні. Для повторних і літніх посівів оранку проводять відразу після збирання попередників з одночасним боронуванням і коткуванням. Запізнення з оранкою призводить до пересихання грунту.

Завданням весняного обробітку грунту є збереження вологи, боротьба з бур’янами, створення сприятливих умов для сівби і висаджування розсади, проростання насіння та інтенсивного росту і підвищення продуктивності рослин. На грунтах, які швидко пересихають, його починають з боронування зябу (закриття вологи) важкими боронами.

На добре підготовлених восени грунтах такі культури, як горох, цибулю, редиску, петрушку, кріп, салат, висівають відразу після боронування. Для кращого розпушування грунту агрегат комплектують з двох рядів борін. При надмірному зволоженні, особливо на важких грунтах, весняний обробіток починають з культивації зябу з боронуванням. Це сприяє кращому прогріванню і підсиханню верхнього його шару. При потребі поверхню грунту вирівнюють шлейф-боронами чи спеціальними вирівнювачами-волокушами. Гребенисту поверхню грунту доцільно вирівнювати агрегатом, у якому в першому ряді розміщують шлейф-борони, а в другому — зубові. Якщо грунт швидко підсихає, агрегат для обробітку грунту комплектують з середніх або важких борін, шлейф-борін і райборін. За 2−3 дні до сівби проводять передпосівну (4−6 см) культивацію з одночасним боронуванням і коткуванням.

Вирівнюванням і розпушуванням верхнього шару грунту створюються сприятливі умови для дружного проростання насіння та приживання розсади.

Слід зазначити, що весняні культивації, оранку і переорювання зябу проводять тільки в агрегаті з боронуванням, а при потребі - і з коткуванням. Проведення цих операцій без боронування і коткування призводить до утворення брил, що значно ускладнює сівбу і догляд за рослинами, а також сприяє пересиханню верхнього шару грунту. На таких площах сходи з’являються нерівномірні та зріджені.

Під пізні овочеві культури (огірки, помідори, пізню капусту та ін.) після закриття вологи проводять ще 3−4 культивації з одночасним боронуванням і коткуванням. Кожну наступну культивацію проводять через 10−12 днів (у період масової появи сходів бур’янів) після попередньої. Передпосівну культивацію для дрібнонасінних культур роблять на глибину 4−6 см, а для крупнонасінних — на глибину його загортання або висаджування. Слідом за передпосівною культивацією проводять сівбу чи висаджують розсаду. Запізнення з сівбою (навіть на 1−2 дні) призводить до значної втрати грунтом вологи, що, в свою чергу, подовжує період з’явлення сходів і є причиною поганого приживання розсади.

Особливо велике значення в передпосівному обробітку грунту при сівбі дрібнонасінних культур має доі післяпосівне коткування. Воно сприяє ущільненню грунту, підняттю вологи у верхній шар та з’явленню дружних і рівномірних сходів. Для ущільнення і вирівнювання грунту перед сівбою та після неї використовують здебільшого котки з гладкою поверхнею (ЗКВГ-1,4) та кільчасто-зубчасті (КБН-3,0; ККН-2,8).

Деякі овочеві культури висівають під зиму і взимку. Для цього грунт готують восени — проводять ранню оранку і 2−3 культивації з боронуванням і коткуванням. Передпосівну культивацію проводять перед замерзанням грунту з одночасним шлейфуванням і боронуванням.

Для сівби використовують сівалки СО-4,2, СОН-2,8 СУПН-8, та ін. Цибулю, часник і крупно насінні боби висівають за допомогою сівалки СЛН-8А.

Для баштанних культур використовують СБУ-24, СБЧ-6.

Комбіновані сівалки (одночасно з внесенням добрив): ССТ-6 та СКОН-4,2 Розсадно-садильні: СКН-6 та СКН-6А.

Найбільш трудомістким у вирощуванні овочевих культур є збирання врожаю. При цьому більше половини затрат праці припадає на виконання робіт вручну.

На збиранні помідорів, капусти, огірків та інших овочевих застосовують платформи ПТ-3,5, столових буряків і моркви — бурякопідкопувачі, цибулі — збиральні машини ЛКГ-1,4 та сортувальний пункт ПМЛ-6, капусти — комбайн МСК-1, що зрізує головки і завантажує їх у транспортні засоби. Проте рівень вітчизняного машинобудування сьогодні ще не дає змоги максимально механізувати роботи із збирання овочевих культур. Розсадна гряда — це гряда, створена на грунтовій поверхнею висотою 10 — 15 см за допомогою інструменту або механізованої техніки. При похолоданнях розсадну гряду вкривають плівкою на ніч. Плівку укладають між двома гребенями висотою до 30 см. Розсадна гряда влаштовується ще з осені і тоді ж її удобрюють. Як правило 1 кв м розсадної гряди удобрюють 5 — 6 кілограмами перегною. Навесні над грядою ставлять переносні тимчасові укриття або вкривають від морозів плівкою. Розсадну гряду використовують для вирощування редиски, кропу, салату та шпинату. Ці культури вирощують як тільки прогріється грунт. Ці овочі можна ущільнити посівами моркви, цибулі, а редис ще салатом і буряком. Схема розсадній гряди (безкаркасні плівкові споруди) представлена на малюнку.

Холодний розсадник Холодний розсадник монтують за допомогою каркасів з прутів і жердин дерев, які ви можете знайти на найближчому пустощі або на березі річки. Можна використовувати прути з верби, акації або інших придатних для цього діла порід дерева.

З прутів і тонких жердин влаштовують каркас, який накривають поліетиленовою плівкою. Холодний розсадник необхідно укомплектовувати матами із сіна або дрантя, якими вкривають його на ніч.

Холодний розсадник використовують також як і розсадну гряду — вирощують редис, салат, кріп, а також можна вирощувати розсаду. Холодним розсадником називають також і заглиблення (лунки) у землі, що вкріти зверху плівкою.

Вкриті гряди (поглиблені і на гребенях). Це найбільш дешевий спосіб, що не вимагає великих витрат дефіцитних матеріалів при вирощуванні ранньої продукції. Копають траншею шириною 20−30 см і глибиною 12 -15 см і довільної довжини. Після посіву або висадки розсади її вкривають плівкою або листами скла. Напрямок траншеї - із заходу на схід.

Теж саме, можна зробити над поверхнею грунту, для чого з осені влаштовують «двогорбий» гребінь. Причому «горб» з північного боку має бути вище на 4−5 см. Весною гребінь підготовляють, і в поглиблення між «горбами» виробляють посів або посадку розсади, а потім його закривають листами скла або полімерною плівкою.

ХОЛОДНІ РОЗСАДНІ ГРЯДИ. Це звичайні гряд ки на городах, які вкривають на ніч і на час різкого зниження температури. Закладають їх на родючих легких і середньосуглинкових грунтах. Восени під оранку вно­сять 80—100 т/га гною або 50—60 т/га перегною з парників.

Рано навесні, при дозріванні верхнього шару грунту, вносять мінеральні добрива, якщо є така потреба, розпушують грунт і сіють холодостійкі культури на розсаду (середньостиглу капусту та ін.).

ПАРОВІ ГРЯДИ влаштовують довільної довжини і ширини. Для цього плугом, підгортачем або канавокопачем роблять широкі борозни, наповнюючи їх біопаливом (товщина шару — до ЗО см).

Останнє можна також накладати прямо на грунт. Зверху на біопаливо насипають шар грунтосуміші (землі) товщиною 20 см. Потім грядки вирівнюють, злегка ущільнюють і висівають насіння або висаджуть сіянці.

Мульчування — один з ефективних прийомів догляду за рослинами в період їх вегетації. Він доступний для кожного городника. Суть його полягає в тому, що міжряддя і ряди рослин вкривають перегноєм, компостами, некислі торфом, опалим листям, тирсою, стружкою, а також щільним папером (найкраще з паперових мішків, так званий крафт-папір). Не можна застосовувати газетний папір, тому що овочі можуть забруднюватися свинцем з друкарської фарби.

Важко перелічити всі вигоди, які ви отримаєте, застосувавши мульчу: вона знижує випаровування вологи з поверхні грунту, під нею не утворюється кірка і відпадає необхідність в розпушуванні; зменшується коливання температури грунту в денні та нічні періоди; захищає грунт від розмивання, пригнічує проростання бур’янів. Якщо в якості мульчі використовуються перегній, торф і інші органічні добрива, то рослини не потребують підгодівлі, тому що поживні елементи поступово з водою доставляються рослинам.

Техніка застосування мульчі гранично проста. Після того, як позначаться рядки, в міжряддях розсипають мульчуючі матеріали шаром 4−5 см. У міру зростання рослин цей шар необхідно збільшувати і можна довести до 5−7 см. Мульчу з паперу розкладають у міжряддях присипаючи грунтом.

У травні намагаються вкрити землю мульчею, адже неприкритий ґрунт під дією сонця, дощу і вітру поступово втрачає родючість, порушується його структура, утворюється ґрунтова кірка. Влітку земля перегрівається та пересушується, а взимку — переохолоджується, вимерзає коренева система рослин. Щоб захистити від несприятливих факторів ґрунт, використовують різні укривні матеріали. Мульча також пригнічує ріст бур’янів, зберігає вологу, а зимою тепло. На замульчованих грядках сприятливіші умови для росту коренів, менше шкідників. У ґрунті збільшується вміст гумусу, він стає більш рихлим, після дощу та поливу не забиваються пори.

Торф робить глинисті ґрунти рихлими, а піщані - вологоємкими. Цей матеріал не дуже підходить для суцільного мульчування, але ним добре мульчувати восени рядки часнику, посіяне насіння овочевих культур тощо.

Добрі результати дає мульчування сходів рослин агроволокном. За даними кафедри овочівництва НАУ, температура поверхні ґрунту під arpoволокном у квітні-травні на 4—5°С вища, порівняно з відкритим грунтом, а також молоді рослини менше ушкоджуються попелицею. Для мульчування можна використати старе агроволокно, яке раніше уже використовувалося для накривання рослин.

Одним з перспективних і економних способів мульчування є локальне накривання ґрунту навкруги однієї або кількох рослин. Висаджену і политу розсаду дуже ефективно можна замульчувати тонким шаром сухого грунту з міжрядь. Мульчуючі властивості ґрунту добре відомі в землеробстві. Для цього широко використовуються ранньовесняне боронування зябу для закриття вологи і неглибока культивація міжрядь. .

Мульчувальний покрив захищає ґрунт від перегріву і жорсткого проникнення сонячної радіації, регулює його теплові властивості. Темна мульча притягує сонячне проміння і швидко поглинає тепло, що сприяє кращому прогріванню ґрунту, швидкому таненню снігу навесні. Світла мульча збільшує здатність поверхні ґрунту відбивати сонячні промені, що перешкоджає його перегріву і захищає коріння рослин від впливу високих температур. Мульча затримує випаровування вологи, сприяє рівномірному розподілу води у поверхневих і нижніх горизонтах, сприяє поліпшенню структури ґрунту.

Після покриття ґрунту мульчуючим матеріалом починається його пошарове розкладання. Дослідження показують, що вже після кількох років мульчування обсяг пір, що заповнюються водою і повітрям, значно збільшується, отже, поліпшується його повітроі водопроникність.

У разі мульчування до ґрунту вноситься свіжа органічна речовина, інтенсивніше утворюються вугільна і органічна кислоти, які підвищують доступність для рослин фосфору і калію. За мульчування пожнивними залишками відбуваються біологічні зміни: посилюється діяльність мікроорганізмів у верхньому шарі ґрунту, збільшується чисельність комах, черв’яків, які переробляють мульчу, збільшуючи вміст гумусу та інших корисних речовин, накопичуючи родючий шар. Ґрунтові й поверхневі бактерії використовують зелену масу мульчі як додаткове джерело поживних речовин, тож стає можливим перетворення органічних субстанцій на мінеральну форму, доступну для живлення рослин.

Мульчування запобігає виникненню ерозійних процесів, захищає ґрунт від розмивання, не дає проростати бур’янам. Мульча, внесена під пар, біологічно зв’язує азот і вивільняє його пізніше. При паровій сівозміні використовують грубі пожнивні залишки: кукурудзу, сорго, суданську траву тощо. Перспективним є використання соломи та інших пожнивних залишків зернових і зернобобових культур, а також залишення на полях соломи. Для закладення мульчі використовують дискові, відвальні та безвідвальні машини.

Мульчують усі ґрунти, крім важких суглинистих і ґрунтів з надмірним зволоженням. При мульчуванні необхідно враховувати гранулометричний склад ґрунту.

Список використаної літератури

ґрунт мульчування овочевий розсадник

1. Матвєєв В.П., Рубцов М.І. Овочівництво. М.: Агропромиздат, 1985

2. Технологічні карти по вирощуванню овоче-баштанних культур і картоплі на зрошуваних землях. Кишинів: Карта молдовеняске, 1984

3. Шульгіна Л. М. Вирощування розсади, овочевих і баштанних культур в плівкових теплицях. Київ: Урожай, 1984

4. Довідник городника. Москва: Россельхозиздат, 1979

5. Андрєєв В. М. Марков В.М. Практикум з овочівництва. Москва: Агропроіздат, 1991

6. Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп. Київ — 2004 р. 2 томи.