Судження

Квантор S «є» («не є») Р

Таким чином повна структура простого судження може бути представлена як:

Поділ простих судженнь за кількістю і якістю З позицій класичної формальної логіки просте судження за ознакою повноти (кількістю) об'єму поділяються на :

• агальні (кванторне слово — «Всі») — судження, яке має у якості суб'єкта загальне поняття, а предикат якого належить до всього об'єму суб'єкта — «Усі фінансисти є фахівцями з цінних паперів», «Всі справжні викладачі ДонДУУ втілюють в життя ідеали істини, добра, краси і справедливості», «Всі правознавці не є адвокатами» ;

• асткові (кванторне слово — «Деякі») — судження, яке має у якості суб'єкта загальне поняття, а предикат якого належить лише до вказаної частини об'єму суб'єкта — «Деякі студенти є відмінниками», «Лише деякі люди можуть вважатися особистостями» ;

• диничні (кванторне слово — «це») — судження, яке має в якості суб'єкта одиничне поняття, а його предикат належить до всього об'єму суб'єкта — «Леонід Данилович Кучма — президент України», «Студент Сидоренко В. М. — відмінник» .

У свою чергу за якістю зв’язки судження поділяються на :

• тверджувальні (зв'язка «є») — у ньому говориться, що певна ознака визнається як присутня у предмета;

• аперечувальні (зв'язка «не є») — певна ознака заперечується.

Таким чином, об'єднана класифікація суджень за кількістю і якістю виглядає так:

• агальностверджувальні судження — «Всі S є Р» ;

• агальнозаперечувальні судження — «Всі S не є Р» ;

• астковостверджувальні - «Деякі S є Р» ;

• астковозаперечувальні судження — «Деякі S не є Р» ;

• диничні стверджувальні судження — «Це S є Р» ;

• диничні заперечувальні судження — «Це S не є Р» .

Перші чотири види суджень логіка позначає такими символами:

1. 1.загальностверджувальні судження — «А» (від «affirmо» — лат. «стверджую»);

2. 2.загальнозаперечувальне судження — «Е» (від першої голосної лат. «nego» — заперечую);

3. 3.частковостверджувальні судження — «І» (від другої голосної «affirmо» — лат. «стверджую»);

4. 4.частковозаперечувальні судження — «О» (від другої голосної лат. «nego» — заперечую).

3. Розподіл термінів у простому судженні.

Термін S або Р вважається розподіленим, якщо об'єм одного терміну повністю входить в об'єм іншого або повністю виключається з нього. Тобто термін розподілений, якщо задля вирішення питання про істинність судження необхідно врахувати усі предмети, які є елементами об'єму терміну. Термін вважається нерозподіленим, якщо його об'єм складає лише частку об'єму іншого терміну. Тобто в судженні говориться не про всі предмети, а про частку об'єму загального поняття.

Для прикладу розглянемо такі судження:

1. Загальностверджувальні (А):

1. 1. 1.1." Всі люди смертні" - суб'єкт є розподіленим, бо повністю входить до об'єму предикату (адже поняття «безсмертні люди» — пусте), а предикат не розподілений, бо ширше за об'ємом, ніж суб'єкт (смертними є не лише люди);

   2. 1.2." Квадрати — рівносторонні прямокутники" - і суб'єкт і предикат розподілені (бо S і Р — тотожні поняття);

2. 2.Загальнозаперечувальні (Е) — «Жодна з жінок до ХХ сторіччя не була видатним філософом». Тут S і Р розподілені, бо їх об'єми взаємовиключені.

3. 3.Частковостверджувальні судження (І) — «Деякі викладачі є спортсменами» — S і Р не розподілені, бо є поняттями, які перетинаються;

4. 4.Частковозаперечувальні судження (О) — «Деякі люди не мають вищої освіти». У цьому випадку суб'єкт не розподілений, а предикат розподілений. Наприклад суб'єкт «люди» не розподілений тому, що лише про деяких з них кажуть. Предикат судження «ті, що мають вищу освіту» розподілений тому, що жоден з елементів його об'єму не перетинається з об'ємом поняття S (ці «деякі люди»). Варіанти розподілу термінів у простих судженнях наведені у табл. 4.1.

Таблиця 3.1. Варіанти розподілу термінів у простих судженнях.

4. Складне судження, його види та істинність.

Існують судження, які складаються з двох або більше простих суджень. Наприклад: «Я вийшов вранці з дому, замкнув двері і поїхав на роботу», «Студенти ДонДУУ є активними громадськими діячами і відмінно штудіюють логіку». Між цими простими судженнями є зв’язок, який виражається логічним союзом. За видом логічного союзу складні судження поділяють на :

• он’юнктивні - союз «і» — «Надворі промозгла погода і йде дощ». Кон’юнктивне судження відбиває істину у тому випадку, коли всі його складові є істинними — дивись табл. 3.1.

Таблиця 3.2. Істинність кон’юнктивного судження.

• из’юнктивне — прості судження поєднуються логічним союзом «або» — «Позивач має право збільшити або зменшити розмір компенсації». Відзначимо, що диз’юнктивне судження може виступати у формі несуворої диз’юнкції - коли всі складові судження можуть доповнювати одне одного — «Студент буде навчатися добре, якщо буде відвідувати лекції, або займатися з підручником вдома», «Деякі продукти застосовуються в їжу у солоному, копченому, консервованому або свіжому вигляді». У суворій диз’юнкції істинним може бути лише одна складова судження — «На чергових виборах переможуть або республіканці, або демократи», «У цьому році я поїду у відпустку або на загальному транспорті, або на особистому». Несувора диз’юнкція є істинною у випадку, коли хоча б одна з її частин є істинною і неістинною — коли всі її частини не є істинними (табл. 3.2.).

Таблиця 3.3. Істинність диз’юнктивного судження.

• мплікативне судження — судження, що побудоване за принципом зв’язки деяких простих суджень за допомогою союзу «якщо…, то…», «коли…, то…». Наприклад, «Якщо надворі йде дощ, то асфальт буде мокрим». «Якщо студент успішно складе заліки та екзамени на сесії, то він буде повноцінно відпочивати на канікулах» .

Таблиця 3.4. Істинність імплікативного судження.

• квівалентне судження — прості судження у ньому також зв’язуються за допомогою союзу «якщо…, то…», але у цьому випадку існує беззаперечна детермінація між посилкою та наслідком («Якщо і тільки якщо…, то…», «А еквівалентно В»). Наприклад, «Якщо і тільки якщо студент вивчить логіку, то він з цього предмету складе залік» .

Таблиця 3.5. Істинність еквівалентного судження.

• егативне (заперечувальне) судження — зміст простого судження заперечується приставками «не-», «невірним є …», «невірно, що…» Утворимо, скажімо, заперечне складне судження з такого простого «Сьогодні я запізнився» Невірно, що сьогодні я запізнився" або «Сьогодні я не запізнився». Заперечення судження, а позначається у символьній формі як a. Істинність таких суджень простежується доволі нескладно.

Таблиця 3.6. Істинність заперечувальних суджень.

5. Модальність суджень, взаємовідношення між ними До сих під ми розглядали прості судження, а також складні, які утворені з кількох простих. В них щось стверджувалося або заперечувалося про взаємини між предметами, а також про ознаки предметів.

Разом з цим у таких судженнях не встановлюється характер взаємодії між суб'єктом та предикатом (або між простими судженнями — у складних). Цей характер має назву модальності і відповідно визначається у так званих модальних судженнях. Утворимо їх:

" Всі правознавці є знавцями законів" .

>

" Безсумнівно, що правознавці є знавцями законів" ;

" Якщо буде погана погода, то ми не поїдемо на уїкенд" .

>

" Імовірно, що якщо буде погана погода, то ми не поїдемо на уїкенд" .

Ми бачимо, що модальні судження не просто заперечують або стверджують щось — натомість вони дають оцінку стосунків між S i P з певної точки зору.

Тобто про предмет, А можна сказати, що він має властивість В — це буде так зване асерторичне судження. Проте можна доповнити і уточнити, чи є цей зв’язок між, А і В необхідним, чи випадковим, добре це чи погано, чи є доведеним цей зв’язок, чи ні. В результаті таких уточнень ми отримуємо модальні судження різних видів — завдяки так званим модальним операторам. Вони вивчаються у модальній логіці, у якій є такі розділи: епістемологія, деонтична логіка, логіка дії, логіка прийняття рішення, логіка прийняття рішення, логіка надання переваги та інші - у кожній з них існують свої модальності. Нижче у таблиці 3.3. подаються деякі найбільш вивчені їх види.

Таблиця 3.3. Види модальностей (за О.Д.Гетьмановою).

До кожної з груп модальностей входять три основних модальних поняття. Друге називається слабкою характеристикою, перше і третє - відповідно сильною позитивною і сильною негативною характеристиками. Іноді у якості доповнення вводиться четверте модальне поняття, яке може вживатися для означення об'єднання сильного позитивного та нейтрального.

Зазначимо, що логічні модальності вивчалися ще Аристотелем і середньовічними логіками. Детальне дослідження численних груп модальностей почалося у 50-ті роки ХХ ст., хоча перші згадки про них належать до пізньої античності і Середньовіччя.

Взаємовідношення між судженнями Між судженнями, як і між поняттями, існують взаємовідношення. Вони можуть бути порівнювані (мають загальний суб'єкт або предикат) і непорівнювані. Наприклад, непорівнюваними будуть судження «Україна — незалежна і суверенна держава» і «Деякі з студентів ДонДУУ навчаються за фахом «соціологія». Порівнювані судження поділяються на сумісні і несумісні за критерієм істинності або неістинності.

Сумісні за істинністю судження виражають одну й ту ж думку повністю або частково. Відношення сумісності поділяють на відношення еквівалентності, логічної підлеглості та часткового співпадіння.

Сумісні еквівалентні судження виражають одну й ту ж думку, однак у різній формі. У таких судженнях однаковий суб'єкт, а предикати різні за формою, але однакові за змістом або навпаки. Також ясно, що еквіваленті судження можуть бути або істинні або не істинні. Наприклад:

" Логіка — наука про закони і форми вірного мислення" .

" Наука, яка вивчає закони і форми вірного мислення називається логікою" .

Сумісні судження, що знаходяться у стані логічної підлеглості мають загальний предикат, а їх суб'єкти є поняттями, які знаходяться у стані логічної підлеглості. Наприклад:

" Всі студенти даної навчальної групи є спортсменами" .

" Деякі студенти даної навчальної групи є спортсменами" .

У відношенні логічної підлеглості знаходяться судження, А та І, а також Е та О (дивись «Розподіл термінів у простому судженні»). Зрештою відношення між порівнюваними судженнями можна виразити у вигляді схеми, яка традиційно називається «Логічними квадратом» (див. рисунок 4.1.).

Відзначимо, що за «Логічним квадратом» .

• -.істинність загального судження визначає істинність часткового, підлеглого йому;

• -.не істинність загального залишає часткове невизначеним;

• -.істинність часткового судження залишає загальне непідтвердженим (при порушенні цього правила може виникнути логічна помилка «поступове узагальнення»);

• -.неістинність часткового судження обумовлює неістинність загального.

Таким чином умовивід від загального судження до підлеглого йому часткового завжди буде вести до істинного висновку.

Рисунок 4.1. Логічний квадрат.

У відношенні часткового свіпадіння (субконтрарності) знаходяться судження І та О. Вони мають однакові суб'єкти і предикати, але різняться за якістю. Такі судження сумісні за істинністю (можуть бути істинними одночасно, але не сумісні за неістинністю). Якщо одне неістинне, то інше обов’язково істинне, якщо ж одне з них істинне, то інше може бути або істинним або ні.

Відношення несумісності суджень за істинністю включають: протилежність (контрарність) і протиріччя (контрадикторність).

Наприклад, контрарними є судження загальностверджувальні та загальнозаперечувальні (А і Е). Вони несумісні за істиністю але сумісні за неістинністю. Якщо одне з протилежних суджень істинне, то друге обов’язково буде неістинним. Якщо ж одне є неістинним, то істинність іншогоє невизначеною.

Контрадикторними є судження, А і О, а також Е та І. Вона несумісні за істинністю і несумісні за неістинністю. Це значить, що якщо одне з них істинне, то інше — неістинне і навпаки.

Закономірності, які виражають відношення між судженнями мають велике пізнавальне значення і є важливими для визначення ступені істинності певних суджень, допомагаючи уникнути помилок при безпосередніх умовиводах, які виводяться з одного судження.

Література.

• оменко І.В., Алексюк І.А. Основи логіки. Підручник — К.: Золоті ворота, 1998. — С. 165 — 175.

• офтул М.Г. Логіка. — К.: Академія, 1999. — С. 64 — 95.

• урбатов В. И. Логика. — Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. С. 126 — 132.

• онверський А.Є. Логіка. — К.: Четверта хвиля, 1998. — С. 170 — 200.

• еребкін В.Є. Логіка. — Харків: Основи, К.: Знання, 1998. — С. 62 — 92.

• етманова А. Д. Учебник по логике. — Москва: ЧеРо, 2000 — С. 65 — 83.

• ойшвилло Е.К., Дегтярев М. Г. Логика — учебник для вузов. — Москва: Владос, 2001 — С. 277 — 325.