Рахунки бухгалтерського обліку і подвійний запис

Зміст

1. Рахунки бухгалтерського обліку і подвійний запис

1.1 Поняття бухгалтерських рахунків, їх будова

1.2 Рахунки як елемент методу бухгалтерського обліку, зв’язок з іншими елементами методу

1.3 Класифікація рахунків (активні, пасивні, активно-пасивні)

1.4 Синтетичні та аналітичні рахунки

1.5 Виникнення подвійного запису

1.6 Класифікація бухгалтерських проводок

1.7 Оборотна відомість по синтетичних і аналітичних рахунках

1.8 План рахунків бухгалтерського обліку, забалансові рахунки

2. Вибір конфігурації апаратних засобів і програмне забезпечення персонального комп’ютера

2.1 Класифікація персональних комп’ютерів

2.2 Основні та допоміжні пристрої комп’ютера, їх призначення

2.3 Характеристики моніторів

2.4 Конфігурація системного блоку

2.5 Вибір периферійного обладнання

3. Охорона праці

3.1 Умови праці бухгалтера

3.2 Інструкція з охорони праці при роботі на ЕОМ Список використаної літератури

1. Рахунки бухгалтерського обліку і подвійний запис

Кожний наступний етап розвитку науки закономірно пов’язаний із попереднім. Бухгалтерський облік удосконалюється завдяки розумній інтерпретації та доповненню досягнень вчених і практиків попередніх епох. Однак, така інтерпретація не повинна бути механічним перенесенням старих ідей у сьогодення, пасивним запозиченням усього змісту теорій та гіпотез. Сприйняття старих ідей у нових умовах обов’язково включає елемент критичного аналізу, виявлення суперечностей між існуючим і бажаним та їх творче вирішення.

Нескінченний процес людського пізнання в певний момент розвитку бухгалтерського обліку примушує суттєво перебудувати систему знань про подвійний запис. Цей процес спрямований на пошук та інтерпретацію оригінальних ідей, нове висвітлення питань, що розкриваються у бухгалтерському обліку.

Сутність подвійного запису вчений пояснював виходячи з теорії трудової вартості, з подвійності, зумовленої подвійним характером процесу обміну, наявністю в товарі споживчої й обмінної вартостей. Дослідження сутності подвійного запису в бухгалтерському обліку дозволяє подолати труднощі в процесі пізнання нових господарських явищ, пояснити раніше невідомі господарські факти або виявити неповноту старих способів пояснення відомих фактів господарського життя підприємств. При цьому важливо прослідкувати історичний шлях розвитку подвійного запису, визначити його роль і місце в системі бухгалтерського обліку. Нового підходу до вирішення потребує питання застосування подвійного запису в умовах використання комп’ютерних технологій із застосуванням методу моделювання.

1.1 Поняття бухгалтерських рахунків, їх будова

Бухгалтерський баланс надає важливу інформацію про наявні ресурси підприємства. Проте для оперативного керівництва необхідна постійна інформація про зміни цих ресурсів та їх джерел, які відбуваються в процесі господарської діяльності. Для цього потрібно відображати кожну операцію в певній послідовності. Відображення господарських операцій безпосередньо у бухгалтерському балансі практично недоцільне, оскільки після кожної з них довелось би складати новий баланс. Крім того, баланс не може забезпечити одержання узагальненої інформації про обсяг змін по кожній групі засобів, або їх джерел. І, нарешті, баланс відображає стан засобів господарства тільки у грошовому вимірнику, облік же матеріальних цінностей потребує ще і натуральних вимірників. Тому поточний облік змін засобів та їх джерел в процесі господарської діяльності забезпечується за допомогою системи рахунків.

Рахунки бухгалтерського обліку є способом групування господарських операцій за економічно однорідними ознаками з метою систематичного контролю за наявністю і змінами засобів та їх джерел в процесі господарської діяльності.

Залежно від характеру облічуваних об'єктів записи на рахунках можуть здійснюватися у різних вимірниках (натуральних, трудових), але з обов’язковим використанням грошового вимірника з метою узагальнення різнорідних засобів і процесів. Зміст, призначення і будова рахунків зумовлені об'єктами, що на них обліковуються, і завданнями обліку.

Рахунки, як і інші складові методу бухгалтерського обліку, мають свою історію. Спочатку їх розглядали тільки як сам процес підрахунку чогось: грошей, матеріалів і сировини, різних запасів тощо. Відтак того, хто підраховує, називали рахівником. Згодом того, хто веде рахункові книги, почали називати бухгалтером — від нім. Bush — книга і halten — тримати.

Слово «бухгалтерія» має нині подвійне значення. Перше — це рахівництво, звітність, уміння вести рахункові книги. Друге — це структурний підрозділ підприємства, який повинен забезпечити всіх користувачів своєчасною і правдивою обліковою інформацією для управління і прийняття рішень.

Оцінюючи роль і значення рахунків у систематизації та накопиченні облікової інформації, необхідно підкреслити, що вони відіграють вирішальну роль у визначенні форми бухгалтерського обліку на кожному підприємстві. Жодна інша складова методу не впливає на вибір форми бухгалтерського обліку так, як це роблять рахунки.

Отже, суть рахунків бухгалтерського обліку полягає в групуванні та систематизації господарських операцій за відповідними ознаками та видами господарських засобів і джерел їх утворення, що створює налагоджену систему поточного бухгалтерського обліку на підприємстві.

Призначення рахунків — служити засобом відображення та поточного контролю господарських операцій, що охоплюють наявність і рух господарських засобів, власного капіталу й зобов’язань, а також процесів, пов’язаних з використанням трудових ресурсів та фондів оплати праці, використанням основних засобів, придбанням (заготівлею) предметів праці та їх споживанням, обліком процесу виробництва та реалізації.

Як складова методу бухгалтерського обліку система рахунків перебуває в тісному взаємозв'язку з іншими його складовими (елементами), зокрема документацією, подвійним записом, оцінкою, балансом, звітністю. Калькуляція та інвентаризація також є обов’язковими, але вони мають епізодичний характер і використовуються в кінці відповідних звітних періодів (місяць, квартал, півріччя, рік).

Для кожного виду активів і зобов’язань відкривають окремі рахунки. Якщо на рахунку обліковуються активи, то цей рахунок буде активним, а якщо зобов’язання — пасивним. Активні рахунки відрізняються від пасивних своєю побудовою, тобто тим, що саме обліковується на дебеті і на кредиті рахунка, а також формальною ознакою — місцем запису залишку: якщо залишок записано з лівого боку (дебет), то цей рахунок активний, з правого боку — пасивний.

У процесі відображення господарських операцій між рахунками виникає зв’язок, який називається кореспонденцією. Але до відображення кожну господарську операцію треба класифікувати (розмітити) згідно з можливістю її відображення на певному бухгалтерському рахунку. Цей процес розмітки господарських операцій за рахунками називається котировкою. Господарські операції, контировані та записані на бухгалтерських рахунках під окремим номером, виступають в якості бухгалтерської статті (проведення).

Проведення бувають прості, що стосуються тільки двох рахунків (один активний і один пасивний), і складні, що стосуються кількох рахунків.

В активних рахунках збільшення відбувається на дебеті, у пасивних — на кредиті. Щоб вивести кінцевий залишок за активним рахунком, необхідно до початкового залишку на дебеті додати оборот за дебетом і відняти оборот за кредитом. Залишок (сальдо) на кінець відповідного періоду буде на дебеті. Виведення кінцевого сальдо за пасивним рахунком відбувається в протилежний спосіб. Оборот є підсумковою сумою операцій за дебетом і кредитом рахунка.

Кожна господарська операція відображається на рахунках бухгалтерського обліку з дотриманням принципу подвійного запису.

Структуру рахунків визначено самою природою бухгалтерського обліку, бо процеси управління потребують чіткого відображення різноманітних господарських операцій. А тому в кожному рахунку має бути чітко визначено початкове сальдо, рух господарських засобів, кінцеве сальдо.

Збільшення і зменшення господарських засобів та їхніх джерел в результаті господарських операцій відображається на рахунках окремо. Тому рахунки бухгалтерського обліку прийнято зображати у вигляді двосторонньої таблиці, ліву сторону якої позначають умовним терміном «дебет», а праву — «кредит» Термін «дебет» походить від лат. debet, шо означає «бути винним», а «кредит» — від лат. credit, що означає «вірити». З часом терміни «дебет» і «кредит» втратили буквальне розуміння цих слів, а залишилися тільки умовними технічними, позначеннями сторін рахунка. Назву рахунка пишуть посередині таблиці. Схематично будову рахунка можна показати так:

Рахунок

(назва рахунка)

Оскільки господарські засоби розміщені в балансі у лівій частині - активі, то і залишки засобів на активних рахунках записують також у лівій частині - на дебеті. Джерела господарських засобів відображаються у балансі в правій частиш (пасиві), отже, і залишки джерел засобів на пасивних рахунках також записують на правій стороні рахунка — на кредиті. Активні рахунки завжди мають дебетове сальдо, пасивні - кредитове. У цьому полягає один із взаємозв'язків між балансом і рахунками. Для кращого розуміння наведемо схему взаємозв'язку між балансом і рахунками.

На кожний вид засобів, відображений в балансі активною статтею, відкривають активний рахунок, на якому початковий залишок (сальдо) записують на дебеті. Отже, загальна сума всіх дебетових залишків активних рахунків дорівнює сумі кредитових залишків пасивних рахунків (оскільки підсумок активу балансу дорівнює підсумку пасиву).

Для забезпечення контролю за господарською діяльністю підприємства важливо мати відомості не тільки про залишки засобів та їхніх джерел, а й про обсяг господарських операцій за звітний період, тобто величину здійснених оборотів (наприклад, обсяг затрат на виробництво, випуск продукції, реалізацію тощо). Тому періодично, як правило, в кінці місяця, підраховують підсумки записів операцій на дебеті і кредиті рахунків, які називаються оборотами по рахунках.

Підсумок дебетових записів на рахунку називається дебетовим оборотом, а підсумок кредитових записів — кредитовим. Дебетові і кредитові обороти рахунків показують рух окремих видів засобів, їхніх джерел, господарських процесів за певний час.

Після запису операцій на рахунках треба визначити стан засобів та їхніх джерел на кінець звітного періоду, тобто встановити кінцеві залишки (сальдо) на рахунках. Кінцевий залишок (сальдо) визначають виходячи з початкового залишку (сальдо) й оборотів рахунка.

На активних рахунках на дебеті відображають залишок господарських засобів на початок місяця і збільшення їх, а на кредиті - зменшення засобів.

Для визначення залишку на кінець звітного періоду на активному рахунку до суми початкового дебетового залишку додають суму дебетового обороту (збільшення засобів) і від знайденої суми віднімають суму кредитового обороту (зменшення засобів).

В активних рахунках кінцевий залишок, як і початковий, може бути тільки дебетовим. Він показує наявність відповідного виду засобів на Звітну дату. При цьому в активних рахунках може бути:

1) дебет більший за кредит (тобто сума початкового дебетового залишку і дебетового обороту більша за суму кредитового обороту). Тоді різниця між ними показує кінцевий дебетовий залишок (наявність засобів) на кінець звітного періоду;

2) дебет дорівнює кредиту (тобто сума початкового дебетового залишку і дебетового обороту дорівнює сумі кредитового обороту). У цьому разі кінцевого залишку не буде і рахунок вважається закритим (відповідного виду господарських засобів на кінець звітного періоду немає).

Ознайомившись з будовою рахунків, бачимо, що дебет і кредит активних і пасивних рахунків мають різне значення. Так, на дебеті активного рахунка записують збільшення засобів господарства, а пасивного рахунка — зменшення джерел засобів; на кредиті пасивного рахунка записують збільшення джерел засобів, активного — зменшення господарських засобів. Активні рахунки мають залишок тільки дебетовий (оскільки не можна використати засобів більше, ніж їх надійшло); пасивні рахунки — тільки кредитовий (оскільки джерела засобів обмежуються наявними господарськими засобами).

У системі рахунків бухгалтерського обліку використовується невелика група активно-пасивних рахунків, на яких одночасно обліковують засоби господарства і їхні джерела, а відповідно, вони поєднують ознаки активних і пасивних рахунків (наприклад, рахунок «Нерозділений прибуток (непокриті збитки)». В практиці обліку активно-пасивні рахунки мають обмежене застосування. Детальнішу характеристику цих рахунків розглянуто в главі 6 «Класифікація рахунків». В кінцевому результаті записи на рахунках підпорядковані одному порядку, який розглянуто на прикладах активних і пасивних рахунків.

1.2 Рахунки як елемент методу бухгалтерського обліку, зв’язок з іншими елементами методу

Закон «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначив, що завданням бухгалтерського обліку є «надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства» (стаття 3).

Система рахунків у їхньому взаємозв'язку створює передумови для балансового узагальнення ресурсів підприємства за їх складом і розміщенням та джерелами формування на відповідну дату.

Бухгалтерський облік як невід'ємна частина системи народногосподарського обліку ґрунтується на наукових основах — діалектичному методі й економічній теорії. Науковий зміст методу бухгалтерського обліку визначається підходом до явищ господарської діяльності підприємств, розгляду всіх засобів і процесів у безперервному їх русі і розвитку, єдності, взаємозв'язку і взаємозумовленості. Разом з тим, бухгалтерський облік має свої, властиві тільки йому способи дослідження, що зумовлені особливостями його предмета, тобто об'єктів, що відображаються і контролюються, а також завдань і вимог, що ставляться до обліку. При цьому кожна господарська операція обов’язково оформляється відповідним документом, який служить письмовим доказом її здійснення. Документи (у тому числі складені за допомогою обчислювальної техніки на машинозчитувальних носіях — магнітних, паперових) служать обґрунтуванням для відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку. Тому вони повинні містити всю необхідну інформацію, бути своєчасно складені і підписані посадовими особами, відповідальними за здійснення операції.

Проте в процесі господарської діяльності можуть мати місце такі події, які в момент їх виникнення неможливо оформити відповідним документом (наприклад, природні втрати або псування матеріальних цінностей при зберіганні, несправність ваговимірних приладів, зловживання матеріально відповідальних; осіб, помилки в обліку тощо), що призводить до розбіжностей між фактичною наявністю цінностей і показниками обліку. Для виявлення таких розбіжностей періодично проводять інвентаризацію, під час якої перевіряють фактичну наявність матеріальних цінностей; одержані дані порівнюють з показниками обліку, а виявлені розбіжності (нестачі, лишки) документують і відображають в обліку. Поряд з документацією інвентаризація служить важливим засобом контролю за достовірністю показників обліку, збереженням господарських засобів, законністю здійснюваних операцій.

Бухгалтерський облік відображає велику кількість різноманітних об'єктів — засобів, джерел їх формування, господарських процесів, для узагальнення яких вимагається єдиний вимірник — оцінка. Оцінка — це спосіб грошового вимірювання засобів і процесів. За допомогою оцінки натуральні і трудові вимірники переводять у грошовий. В результаті грошової оцінки підприємство може визначити загальну вартість основних і оборотних засобів, що перебувають в його розпорядженні, контролювати їх використання в процесі господарської діяльності. Грошова оцінка є необхідною передумовою для відображення господарських операцій в обліку. Оцінка і калькуляція потрібні для вартісного вимірювання об'єктів бухгалтерського обліку.

Господарські операції, оформлені відповідними документами, мають розрізнений характер. Тому виникає необхідність у групуванні операцій за певними однорідними ознаками, щоб отримати потрібну інформацію про наявність і рух окремих видів засобів та джерел їх формування, про здійснення окремих господарських процесів і одержаних по них результатах. Таке групування в бухгалтерському обліку забезпечується за допомогою системи рахунків.

Рахунки бухгалтерського обліку є способом групування господарських операцій, оформлених відповідними документами, за економічно однорідними ознаками для систематичного контролю за змінами засобів та їх джерел в процесі господарської діяльності. На кожен об'єкт бухгалтерського обліку відкривається окремий рахунок, записи на якому здійснюють тільки на підставі відповідних документів. В результаті отримують систематизовану інформацію, необхідну для управління, аналізу і контролю за діяльністю господарства.

Господарські операції, що безперервно здійснюються на підприємстві, спричинюють взаємопов'язані і взаємозумовлені зміни в засобах та джерелах їх формування. Це зумовлює необхідність відображати господарські операції в системі рахунків способом подвійного запису, при якому суму кожної операції записують в певному порядку на двох рахунках. Наприклад, операція придбання матеріалів призводить, з одного боку, до збільшення виробничих запасів, а з іншого — до зменшення грошових коштів на рахунку підприємства, сплачених постачальнику за придбані цінності. Тому операцію по придбанню матеріалів записують на двох рахунках: на одному з них відображають надходження матеріальних цінностей, а на другому — витрачання грошових коштів. Відповідно, відпуск матеріалів на виробництво продукції за допомогою подвійного запису відображається як збільшення затрат виробництва і зменшення запасів матеріалів на складах. Такий спосіб запису господарських операцій в системі рахунків розкриває їх економічний зміст і забезпечує контроль за використанням ресурсів.

Таким чином, оцінені об'єкти бухгалтерського обліку підлягають економічному групуванню в системі рахунків із застосуванням способу подвійного запису, що забезпечує взаємозв'язок показників господарської діяльності.

Порядок відображення господарських операцій на рахунках, а також перелік самих рахунків (план рахунків) встановлюється Міністерством фінансів України і є обов’язковим для підприємств усіх форм власності.

Для одержання інформації про наявність і склад майна підприємства періодично складають бухгалтерський баланс, в якому порівнюють сукупність засобів господарства в грошовій оцінці з джерелами їх формування і цільовим призначенням. Оскільки кожний вид засобів господарства має певне джерело утворення, то загальна вартість засобів дорівнює джерелам їх формування. Ця рівність зберігається після будь-якої господарської операції. Обґрунтуванням для складання балансу служать записи на рахунках. Щоб забезпечити достовірність показників балансу, записи на рахунках періодично уточнюють за допомогою інвентаризації. Періодичне складання балансу дає змогу здійснювати контроль за змінами у складі засобів та їх джерелах, визначати фінансовий стан підприємства.

Для одержання інформації про результати діяльності підприємства за звітний період, крім балансу, на підставі записів на рахунках складають інші форми звітності (звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал тощо). Звітність завершує поточний облік у системі рахунків і повністю зумовлена його даними. Показники балансу та інших форм звітності аналізують для одержання інформації, необхідної для управління і контролю. Склад звітності, порядок заповнення звітних форм розробляється і затверджується Міністерством фінансів України за погодженням з Держкомстатом України.

Таким чином, основними способами (або елементами) методу бухгалтерського обліку є:

документація й інвентаризація;

оцінка і калькуляція;

система рахунків і подвійний запис;

баланс та інші форми звітності.

При цьому, окремі елементи методу не виступають самостійно, ізольовано від інших, а навпаки, тісно взаємопов'язані між собою і становлять метод бухгалтерського обліку тільки у своїй єдності. Так, документація в бухгалтерському обліку служить способом первинного спостереження за господарськими операціями і є єдиною підставою для відображення їх в системі рахунків; узагальнення об'єктів обліку на рахунках зумовлює необхідність грошової оцінки; взаємозв'язок обліковуваних об'єктів вимагає їх подвійного запису на рахунках; за даними поточного обліку в системі рахунків складають баланс та інші форми звітності. Реальність показників обліку перевіряється й уточнюється за допомогою інвентаризації. Таке поєднання елементів методу бухгалтерського обліку забезпечує суцільне, безперервне і взаємопов'язане відображення господарських операцій, а також одержання узагальненої інформації, необхідної для управління.

Отже, метод бухгалтерського обліку — це система способів, що забезпечують суцільне, безперервне і взаємопов'язане відображення і узагальнення у грошовій оцінці об'єктів обліку для контролю за збереженням господарських засобів і забезпечення інформацією, необхідною для управління.

За умов впровадження автоматизованих систем управління, використання сучасної високопродуктивної обчислювальної техніки всі елементи методу бухгалтерського обліку (рахунки, подвійний запис, оцінка, калькуляція, балансове узагальнення) зберігаються, проте відбуваються докорінні зміни в техніці збирання, реєстрації та опрацювання облікової інформації. Підвищення оперативності й аналітичності облікової інформації має велике значення для посилення стратегічних і регулюючих функцій управління.

Таким чином, бухгалтерський баланс і рахунки є взаємопов'язаними елементами методу бухгалтерського обліку: за даними балансу на початок місяця відкривають рахунки для поточного обліку господарських операцій, а потім дані цих же рахунків з відображеними на них операціями і виведеними кінцевими залишками служать підставою для складання нового балансу.

1.3 Класифікація рахунків (активні, пасивні, активно-пасивні)

Різнобічні завдання господарського керівництва та контролю потребують своєчасної і всебічної інформації про склад засобів підприємства і джерел їх формування, господарські процеси і фінансові результати діяльності. Це зумовлює необхідність використання в бухгалтерському обліку значної кількості різних за своїм змістом рахунків. Для більш глибокого та правильного розуміння і обґрунтованого використання в обліку рахунків необхідно знати їх економічний зміст, призначення та структуру, а це потребує науково обґрунтованої класифікації рахунків.

Під класифікацією рахунків розуміють їх групування за певними однорідними ознаками.

Класифікація рахунків допомагає вивченню змісту і будови рахунків. Знаючи загальні, найбільш суттєві і відмітні ознаки окремих груп рахунків, легше визначити, для чого призначений та як використовується той або інший рахунок у бухгалтерському обліку.

Рахунки бухгалтерського обліку класифікують за двома основними ознаками: за економічним змістом та за призначенням і структурою.

Класифікація рахунків за економічним змістом встановлює, що саме обліковується на даному рахунку, які конкретно об'єкти відображаються на ньому залежно від їх економічного змісту в процесі господарської діяльності. Ця класифікація дає можливість визначити систему рахунків, що підлягають використанню на підприємствах тієї або іншої галузі.

Класифікація рахунків за призначенням і структурою показує, для чого, для одержання якої інформації призначені ті або інші рахунки та яка їхня структура, тобто зміст дебету, кредиту і характер залишку. Однакові за структурою рахунки можуть відображати різні за економічним змістом господарські засоби і процеси.

Обидві класифікації рахунків науково обґрунтовані, тісно взаємопов'язані і доповнюють одна одну.

2. Класифікацій рахунків за економічним змістом

Класифікація рахунків за економічним змістом відповідає змісту предмета бухгалтерського обліку і зумовлена класифікацією об'єктів обліку, тобто господарських засобів, їх джерел і процесів.

Звідси за економічним змістом рахунки бухгалтерського обліку поділяють на дві групи:

— рахунки обліку господарських засобів (активів) підприємства і процесів;

— рахунки обліку джерел формування господарських засобів.

Класифікація рахунків обліку господарських засобів (активів) підприємств і процесів. Залежно від функціональної участі в процесі діяльності господарські засоби (активи) підприємства, як відомо, поділяються на: необоротні активи і оборотні активи.

Для обліку необоротних активів, їх наявності, руху, зносу в процесі діяльності і відновлення використовують:

рахунки обліку необоротних активів: «Основні засоби», «Інші необоротні активи», «Нематеріальні активи», «Знос необоротних активів», «Капітальні інвестиції» та ін.

Класифікація рахунків обліку джерел формування господарських засобів (активів) підприємства. Рахунки бухгалтерського обліку, які використовуються для обліку джерел формування активів підприємства, поділяються на дві групи:

ь рахунки обліку джерел власних засобів;

ь рахунки обліку джерел залучених (позикових) коштів.

Для обліку джерел власних засобів підприємства використовують:

ь рахунки обліку власного капіталу: «Статутний капітал», «Пайовий капітал», «Додатковий капітал», «Резервний капітал»;

ь рахунки обліку доходів і результатів діяльності: «Доходи від реалізації», «Дохід від участі в капіталі», «Інші фінансові доходи»;

Для обліку джерел залучених (позикових) коштів використовують:

ь рахунки обліку довгострокових зобов’язань: «Довгострокові позики», «Довгострокові векселі видані;

ь рахунки обліку поточних зобов’язань: «Короткострокові позики», «Короткострокові векселі видані.

Таким чином, класифікація рахунків за економічним змістом, показуючи, на яких рахунках має вестися облік тих або інших об'єктів бухгалтерського обліку, розкриває економічний зміст окремих рахунків. Таке групування дає змогу визначити систему рахунків, необхідних для обліку необоротних і оборотних активів, джерел їх формування, господарських процесів і результатів діяльності підприємств різних галузей та форм власності.

Класифікація рахунків за економічним змістом покладена в основу будови національного Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій.

Ознайомлюючись з класифікацією рахунків за економічним змістом, бачимо, що рахунки, призначені для обліку активів, об'єднані з рахунками, призначеними для обліку господарських процесів. Це пояснюється тим, що за допомогою необоротних і оборотних активів підприємства забезпечують здійснення господарських процесів, а тому при класифікації активи групують залежно від того, в якому процесі вони функціонують.

3. Класифікація рахунків за призначенням і структурою

За призначенням і структурою рахунки бухгалтерського обліку групуються залежно від їх обліково-технічних якостей, тобто як саме обліковуються ті або інші засоби, їх джерела та господарські процеси на рахунках, що відображається на дебеті, кредиті рахунка, що характеризує залишок відповідного рахунка. Рахунки бухгалтерського обліку за призначенням і структурою поділяються на такі групи: рахунки основні, регулюючі, операційні, фінансово-результатні і забалансові.

Основні рахунки у бухгалтерському обліку використовуються для контролю за наявністю і змінами господарських засобів та джерел їх утворення. Вони називаються основними тому, що об'єкти, які на них обліковуються, тобто господарські засоби та їх джерела, є основою господарської діяльності, і в своїй сукупності характеризують майнове становище підприємства. Ці рахунки за своїми показниками (залишками) служать основою для складання бухгалтерського балансу. Основні рахунки поділяються на: матеріальні, грошові, власного капіталу і розрахункові.

Матеріальні рахунки призначені для обліку наявності і руху (надходження, використання) матеріальних ресурсів підприємства. До них належать рахунки: «Основні засоби», «Нематеріальні активи», «Виробничі запаси», «Малоцінні і швидкозношувані предмети», «Готова продукція», «Товари» та ін.

Будова рахунків грошових коштів подібна до будови матеріальних рахунків: рахунки — активні, сальдо мають тільки дебетове; оборот по дебету показує збільшення грошових коштів, оборот по кредиту — їх зменшення.

Рахунки власного капіталу призначені для обліку джерел власних господарських засобів (активів). Вони показують форми їх створення і цільове призначення, а також зміни в процесі діяльності. До цієї групи належать рахунки: «Статутний капітал. Всі зазначені рахунки — пасивні.

Розрахункові рахунки призначені для обліку і контролю за розрахунковими відносинами даного підприємства з іншими підприємствами, організаціями та особами. На цих рахунках відображається заборгованість, що виникає у процесі господарської діяльності підприємства, а також зміни цієї заборгованості. Оскільки заборгованість може бути як на користь даного підприємства (дебіторська), так і на користь інших підприємств, організацій та осіб (кредиторська), то розрахункові рахунки поділяються на: активні, пасивні і активно-пасивні.

Активні розрахункові рахунки призначені для обліку дебіторської заборгованості і розрахунків по ній (тобто для обліку заборгованості інших підприємств, організацій і осіб даному підприємству). До таких рахунків належать: «Розрахунки з покупцями і замовниками», «Довгострокова дебіторська заборгованість», «Розрахунки з різними дебіторами», «Векселі одержані» та ін.

Пасивні розрахункові рахунки призначені для обліку розрахункових відносин з кредиторами, тобто за зобов’язаннями даного підприємства перед іншими підприємствами, організаціями та особами. До них належать рахунки: «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками», «Розрахунки по оплаті праці», «Розрахунки по-страхуванню», «Короткострокові позики», «Довгострокові позики», «Векселі видані» та ін.

Активно-пасивні розрахункові рахунки призначені для обліку розрахунків з таким підприємством, організаціями та особами, характер заборгованості яких змінюється, тобто стосовно даного підприємства вони можуть виступати то як дебітори, то як кредитори. До них належать рахунки: «Розрахунки за податками і платежами», «Розрахунки по інших операціях» та ін.

Окремі аналітичні рахунки, що відкриваються для обліку розрахунків з кожним дебітором і кредитором, можуть мати дебетове або кредитове сальдо. Оскільки із залишків окремих аналітичних рахунків складається залишок синтетичного рахунка, то активно-пасивні розрахункові рахунки мають одночасно дебетове і кредитове сальдо. Це сальдо можна одержати за допомогою оборотної відомості по аналітичних рахунках, які ведуться до відповідного синтетичного рахунка.

У практиці бухгалтерського обліку активно-пасивними розрахунковими рахунками користуються порівняно рідко — тільки для обліку розрахунків з такими підприємствами й організаціями, характер заборгованості яких безперервно змінюється, через що їх незручно обліковувати на різних рахунках — активному і пасивному. В усіх інших випадках для досягнення ясності в обліку розрахунків з дебіторами і кредиторами користуються активними або пасивними рахунками.

Регулюючі рахунки призначені для регулювання (уточнення) оцінки господарських засобів або джерел їх формування, які обліковуються на основних рахунках. Використовуються ці рахунки у тих випадках, коли по окремих об'єктах обліку необхідно одержати додаткову інформацію, потрібну для управління (наприклад, про первинну і залишкову вартість основних засобів). Регулюючими можуть бути як синтетичні рахунки, так і аналітичні, а також субрахунки.

Самостійного значення регулюючі рахунки не мають, тому кожен з них розглядається тільки разом з тим рахунком, який він регулює. Залежно від того, збільшують чи зменшують регулюючі рахунки залишок рахунка, що регулюється, вони поділяються на: доповнюючі, контрарні і контрарно-доповнюючі.

Доповнюючі регулюючі рахунки завжди збільшують суму залишку рахунка, що регулюється. Застосовуються вони в тих випадках, коли матеріальні цінності на основних рахунках відображаються в оцінці, меншій від фактичної вартості їх придбання (заготівлі).

До доповнюючих регулюючих активних рахунків належить аналітичний рахунок «Транспортно-заготівельні витрати» (до рахунка «Виробничі запаси» та ін.).

Контрарні регулюючі рахунки, на відміну від доповнюючих, зменшують оцінку залишку активів або їх джерел, що обліковуються на відповідних основних рахунках (що регулюються). Вони поділяються на: контрактивні (тобто протипоставлені активним рахункам) і контрпасивні (тобто протипоставлені пасивним рахункам).

Контрарно-доповнюючі регулюючі рахунки поєднують ознаки контрарних і доповнюючих рахунків. До них належить, наприклад, аналітичний рахунок «Відхилення фактичної собівартості готової продукції від планової.

Операційні рахунки призначені для обліку витрат, доходів і результатів діяльності підприємства. Ці рахунки мають велике значення, оскільки забезпечують інформацію про витрати і доходи по операційній діяльності та визначення фінансових результатів від цієї діяльності.

За призначенням і структурою операційні рахунки поділяються на групи: збірно-розподільчі, бюджетно-розподільчі, калькуляційні, номінальні, порівняльні.

Збірно-розподільчі рахунки призначені для обліку (попереднього збирання) накладних витрат, пов’язаних з організацією, обслуговуванням, управлінням цехами та іншими виробничими підрозділами основного і допоміжного виробництв з метою наступного розподілу їх між відповідними об'єктами. Необхідність використання збірно-розподільчих рахунків зумовлена тим, що зазначені витрати в момент їх здійснення неможливо прямо віднести на ті або інші об'єкти (наприклад, витрати по обслуговуванню виробництва й управлінню та ін.).

Бюджетно-розподільчі рахунки використовуються для розмежування витрат і доходів між суміжними звітними періодами (місяцями, кварталами, роками) з метою рівномірного включення у затрати виробництва (обігу) або відображення в обліку одержаних доходів.

Калькуляційні рахунки. Калькуляційні рахунки призначені для обліку сукупності витрат, пов’язаних з виробничим процесом, і визначення фактичної собівартості виготовленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Оскільки за даними цих рахунків складають калькуляцію (визначають собівартість), то самі рахунки одержали назву калькуляційних. Якість складання калькуляції значною мірою залежить від правильності обліку виробничих затрат на калькуляційних рахунках.

Номінальні рахунки. До номінальних належить рахунок «Собівартість реалізації» (призначений для узагальнення інформації про собівартість реалізованої продукції, товарів, робіт, послуг), а також рахунки, призначені для обліку операційних витрат, які

1.4 Синтетичні й аналітичні рахунки

Групування засобів, їх джерел і господарських процесів здійснюється на рахунках з більшим або меншим ступенем деталізації. Рахунки бухгалтерського обліку, які відкривають на підставі статей балансу для обліку господарських засобів та їх джерел, містять узагальнені (синтетичні) показники у грошовій оцінці. Зокрема, на рахунку «Основні засоби» відображають наявність і рух всіх основних засобів; підприємства (будівлі, споруди, машини, устаткування тощо); на рахунку «Матеріали» — наявність і рух всіх предметів праці даної групи; на рахунку «Постачальники» — загальну суму заборгованості всім постачальникам за одержані матеріальні цінності, а також зміни цієї заборгованості і т. д. Такі рахунки прийнято називати синтетичними Термін «синтетичний» походить від лат.syntesis. що означає зведення, об'єднання в єдине ціле окремих .

Отже, синтетичними називають рахунки, призначені для обліку економічно однорідних груп засобів, їх джерел, господарських процесів і результатів діяльності у грошовому вимірнику.

Облік, що здійснюється за допомогою синтетичних рахунків, називається синтетичним обліком. Цей облік необхідний для одержання узагальненої інформації про діяльність господарства, аналізу цієї діяльності і планування. Проте для оперативного керівництва господарством і контролю за збереженням і раціональним використанням ресурсів замало тільки узагальненої інформації, потрібна детальніша інформація про наявність і зміни кожного виду засобів, джерел, здійснення певних господарських процесів. Так, потрібна інформація як про загальну вартість виробничих запасів та їх використання, так і про запаси конкретних видів матеріальних цінностей за їх найменуваннями, сортами, розмірами тощо; в обліку розрахунків по оплаті праці, крім узагальненої інформації, потрібні відомості про розрахунки з кожним окремим працівником і т. д. Таку інформацію одержують за допомогою аналітичних Термін «аналітичний» походить від лат. analisys — розкладання цілого на складові частини (елементи). рахунків.

Аналітичними називають рахунки, призначені для обліку наявності і змін конкретних видів засобів, їх джерел і господарських процесів.

Облік, що здійснюється за допомогою аналітичних рахунків, називається аналітичним обліком.

Кількість аналітичних рахунків по відповідному синтетичному рахунку визначається кожним підприємством залежно від наявності об'єктів, що підлягають обліку. В аналітичному обліку, поряд з грошовим, використовують натуральні й трудові вимірники.

Синтетичні й аналітичні рахунки тісно взаємопов'язані між собою, оскільки на них на підставі одних і тих же документів відображаються одні і ті ж господарські операції, але з різним ступенем деталізації; на синтетичному рахунку — загальною сумою, а на аналітичних рахунках до нього — частковими сумами. Коли дебетується або кредитується синтетичний рахунок, то одночасно дебетуються і кредитуються відповідні аналітичні рахунки до нього. Звідси, обороти і залишки аналітичних рахунків в підсумку повинні дорівнювати оборотам і залишку синтетичного рахунка, який їх об'єднує. Відсутність такої рівності свідчить про наявність помилок у бухгалтерських записах, які треба знайти і негайно виправити;:

Правильність облікових записів на аналітичних рахунках періодично перевіряється за допомогою інвентаризації, що забезпечує достовірність показників про їх залишки.

Рахунки аналітичного обліку можуть об'єднуватися безпосередньо відповідним синтетичним рахунком (наприклад, рахунки «Виробництво», «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками», «Розрахунки з підзвітними особами» та ін.).

Отже, субрахунки об'єднують відповідні групи аналітичних рахунків і, в свою чергу, узагальнюються синтетичним рахунком.

1.5 Виникнення подвійного запису

Історія бухгалтерського обліку не зафіксувала точної дати виникнення подвійного запису. Як складова (елемент) методу бухгалтерського обліку, подвійний запис налічує близько тисячі років. Відтоді подвійний запис постійно удосконалював форми і методи реєстрації, накопичення і обробки інформації, які, з розвитком продуктивних сил і особливо з появою в XX столітті електронної обчислювальної техніки, значно змінювались. Сутність же самого подвійного запису не змінювалась, бо не зникала головна потреба в ньому — потреба управління господарством.

Сутність подвійного запису полягає в тому, що кожна господарська операція записується двічі - за дебетом одного рахунка і за кредитом іншого. Відтак, щоб відобразити на рахунках господарську операцію, треба спочатку осмислити, що сталося в результаті цієї операції, тобто яких рахунків вона стосуватиметься.

Нагадаємо, що в «Трактаті про рахунки і записи» неодноразово згадуваний нами Лука Пачолі стверджує, що в Головній книзі ніщо не може бути занесено у розділ «Віддати», якщо його немає в розділі «Мати», і навпаки. Тільки завдяки цій вимозі можна забезпечити баланс, тобто однакові підсумки «Віддати» і «Мати». Якщо ці підсумки однакові, то можна зробити висновок, що записи велися правильно і на цій основі правильно виведено сальдо. Усе це дає впевненість у розумному провадженні господарства, бо, за словами того ж Пачолі, «…хто в справах своїх не вміє бути добрим бухгалтером, той буде блукати як сліпий навмання і не обминути йому великих збитків».

Чи можна якось обійтись без подвійного запису? Багатовіковий досвід підтвердив, що він є абсолютно обов’язковим елементом, засадною основою бухгалтерського обліку. Особливо помітною ставала необхідність подвійного запису за переходу від рабовласницького до феодального і капіталістичного суспільства, тобто тоді, коли виникала гостра потреба в удосконаленні системи управління. Не випадково Лука Пачолі спеціально наголошує на необхідності належного порядку ведення справ, щоб можна було без затримки одержати необхідні відомості як щодо боржників, так і щодо власних зобов’язань. Інакше кажучи, уже Пачолі бачив необхідність створення того, що нині називають системою економічної інформації.

Хоч подвійним записом користуються на практиці майже тисячу років, учені ще й досі не досягли згоди щодо його економічної суті. Ця суперечливість думок свідчить передовсім про величезну теоретичну складність механізму реєстрації, групування та систематизації господарських операцій. Головні розбіжності в поглядах науковців стосуються питань економічної основи подвійного запису, причин його існування. Різні автори обґрунтовують необхідність подвійного запису існуванням:

товарного виробництва та закону вартості;

різноманітних форм власності та їхньої динаміки;

різних джерел утворення майна підприємства;

впливу на виробництво різноманітних зовнішніх факторів (економічних, правових, соціальних та інших);

кругообороту засобів виробництва;

причинно-наслідкових зв’язків у процесі виробництва;

потреби об'єднання решти елементів методу бухгалтерського обліку.

Зрозуміло, що потреби управління диктують необхідність оформляти господарські операції відповідними документами, реєструвати та систематизувати їх на рахунках. Проте зафіксувати факт здійснення господарської операції - це лише перший крок: наступне оцінювання економічних явищ і процесів потребує однозначної відповіді на запитання: звідки походить майно, що є предметом цієї операції, який його характер щодо виробництва (необоротні чи оборотні активи), хто боржник чи кому треба сплатити кошти, як вплинули на господарську діяльність процеси виробництва, який кінцевий результат виробництва та господарської діяльності. Отже, ситуація об'єктивно складається так, що господарські операції і процеси треба контролювати за допомогою достовірної інформації, що її забезпечує тільки подвійний запис.

Нині, однак, усе частіше можна почути думку, що подвійний запис віджив своє і за умов побудови автоматизованого обліку є вже архаїзмом. Так, на фактичну відмову від подвійного запису було спрямовано численні пропозиції 60_х років про заміну термінів «дебет» і «кредит» математичними знаками плюс і мінус. На нашу думку, ці «новації» свідчать тільки про поверховий підхід їх авторів до господарської діяльності підприємств. Адже зафіксовані на принципах подвійного запису господарські операції відображають відповідні зміни в активі чи пасиві, або одночасно в активі й пасиві в бік збільшення або зменшення. Такі зміни відбуваються на кожному підприємстві безвідносно до форми власності, порядку реалізації продукції, визначення кінцевого результату господарської діяльності, цінової політики, формування витрат, доходів тощо. Така фіксація враховує одне — сам факт здійснення операції.

Контрольне значення подвійного запису полягає в забезпеченні достовірності обліку, тотожності активу і пасиву, синтетичного й аналітичного обліку, своєчасності та повноти оприбутковування товарно-матеріальних цінностей, коштів, запобіганню зловживанням з боку посадових та матеріально відповідальних осіб.

1.6 Класифікація бухгалтерських проводок

Взаємопов'язані подвійні зміни у складі господарських засобів та їх джерелах в процесі діяльності підприємства зумовлюють необхідність відображення господарських операцій на рахунках способом подвійного запису, суть якого полягає у тому, що кожну господарську операцію в одній і тій же сумі записують двічі: на дебеті одного рахунка і кредиті другого.

Перш ніж відобразити господарську операцію на відповідних рахунках подвійним записом, на підставі первинних (або згрупованих) документів складають бухгалтерську проводку, під якою розуміють зазначення рахунка, який дебетується, і рахунка який кредитується, а також суму відображуваної в обліку господарської операції.

Кожна господарська операція внаслідок подвійного запису викликає взаємозв'язок між певними рахунками. Цей взаємозв'язок полягає у тому; що дебет одного рахунка Поєднується з кредитом іншого, характеризуючи зміни, які відбуваються у складі засобів або їхніх джерелах внаслідок господарської операції.

Взаємозв'язок рахунків, що виникає в результаті відображення на них господарських операцій подвійним записом, називається кореспонденцією рахунків, а самі рахунки — кореспондуючими.

У наведеному прикладі такими рахунками є рахунки «Каса» і «Поточний рахунок». Кореспонденція рахунків дає змогу визначити основний зміст господарської операції.

Залежно від кількості кореспондуючих рахунків розрізняють прості і складні бухгалтерські проводки (записи).

Простою називають таку бухгалтерську проводку, за якої один рахунок дебетується, а другий на цю ж суму кредитується, тобто коли кореспондують тільки два рахунки. Розглянута у нашому прикладі бухгалтерська проводка — проста.

Складною називають таку бухгалтерську проводку, за якої кілька рахунків дебетується, а на загальну суму записів по дебету кредитується один рахунок, або навпаки, — кілька рахунків-кредитується, а на загальну суму записів по кредиту дебетують один рахунок, тобто коли кореспондують між; собою більше німе два рахунки.

Складні бухгалтерські проводки не порушують правила подвійного запису, оскільки як у простих, так і в складних проводках зберігається взаємопов'язане відображення господарських операцій на дебеті і кредиті рахунків та рівність дебетових і кредитових підсумків.

Застосування складних проводок значно зменшує кількість облікових записів, робить їх більш наочними.

У практиці бухгалтерського обліку забороняється складати такі проводки, в яких по одній господарській операції кілька рахунків дебетується і одночасно кілька рахунків кредитується. Такі бухгалтерські проводки утруднюють встановлення взаємозв'язку рахунків і визначення за кореспонденцією між ними економічного змісту відображеної господарської операції, а це послаблює контроль за правильністю облікових записів. Тільки чітка кореспонденція між рахунками забезпечує наочність, ясність і доступність обліку, підвищує його контрольні функції.

Отже, подвійний запис є способом відображення господарських: операцій на кореспондуючих рахунках, при якому кожна операція записується на дебеті одного і кредиті другого рахунка в одній і тій же сумі.

З розглянутих прикладів можна зробити такі висновки про суть і значення подвійного запису:

— спосіб подвійного запису зумовлений змістом самих господарських операцій, які викликають взаємопов'язані подвійні зміни у складі засобів та їх джерелах в процесі господарської діяльності;

— при відображенні кожної господарської операції способом подвійного запису обов’язково кореспондують два рахунки, один з яких дебетують, а другий кредитують на одну і ту ж суму;

— якщо господарська операція відображається складною проводкою, то загальна сума записів на одній стороні кількох рахунків повинна дорівнювати загальній сумі, записаній на протилежній стороні кореспондуючого з ними рахунка;

— оскільки кожна господарська операція в одній і тій же сумі відображається на дебеті одного і кредиті іншого рахунка, то підсумок записів по дебету всіх рахунків має дорівнювати підсумку записів по кредиту рахунків. Відсутність такої рівності свідчить про помилки в облікових записах.

Таким чином, подвійний запис забезпечує контроль за правильністю облікових записів шляхом звірки рівності загальних підсумків дебетових і кредитових оборотів, а також залишків на рахунках.

У формі двосторонніх змін в системі рахунків відображається рух господарських засобів та їх джерел. Подвійний запис дозволяє з’ясувати, внаслідок яких операцій відбулися зміни певного виду засобів або їх джерел, звідки господарські засоби надійшли і куди вони були використані. Це дає змогу за допомогою системи рахунків як способу поточного бухгалтерського обліку одержувати безперервну інформацію про хід і результати господарської діяльності для потреб планування, оперативного керівництва, контролю й аналізу.

Правильна кореспонденція рахунків має велике значення для організації бухгалтерського обліку, оскільки вона вносить певний порядок в систему облікових записів. Тому встановленням кореспонденції між рахунками (складанням бухгалтерських проводок) займаються державні керівні органи, зокрема Міністерство фінансів України. Розроблені ним в нормативних документах типові кореспонденції рахунків по всіх можливих господарських операціях забезпечують єдиний порядок обліку в господарюючих суб'єктах всіх галузей і форм власності.

1.7 Оборотна відомість по синтетичних і аналітичних рахунках

Для узагальнення господарських операцій, відображених на рахунках, з метою отримання інформації про наявність і зміни ресурсів підприємства та джерел формування їх, а також для перевірки правильності облікових записів і складання якісної звітності дані поточного бухгалтерського обліку за звітний період необхідно узагальнювати. Для цього складають оборотні відомості, які є способом узагальнення оборотів і залишків рахунків за звітний місяць, а також засобом, взаємозв'язку між балансом і рахунками.

Оборотні відомості складають як по синтетичних рахунках, так і по аналітичних. В них показують обороти по дебету і кредиту рахунків, а також залишки на початок і кінець звітного місяця.