Основний зміст дисертації

У першому розділі «Історіографія та джерельна база дослідження» висвітлюється ступінь вивчення теми, з’ясовуються і обґрунтовуються основні історіографічні етапи, характеризується джерельна база дисертаційного дослідження.

Проблеми непу в Україні, виникнення та поширення біржової торгівлі 1920;х років, її впливу на розвиток народного господарства знайшли відображення в науковій літературі. Хоча до недавнього часу процес накопичення історичних знань про особливості біржової торгівлі України в період непу був суперечливим і неоднозначним. Переважна частина наукових праць підготовлена в радянську добу, тому й базувалась на відповідних методологічних підходах і установках, що панували тоді в історичній науці. Останні, як відомо, перетворювали її в прислужницю офіційної політики та ідеології. Неупереджена узагальнююча історіографічна переоцінка напрацьованого науковцями матеріалу розпочалася в Україні на початку 1990;х рр.

Історіографія біржової торгівлі України періоду непу пройшла у своєму розвитку чотири основні етапи: 1) 1920;ті - поч. 1930;х рр.; 2) середина 1930;х — перша пол. 1950;х рр.; 3) середина 1950;х — 1980;ті рр.; 4) 1990; ті - поч. 2000;х рр.

Значний масив праць з питань непу та біржової торгівлі був виданий у 20-ті - на поч. 30-х рр. ХХ ст. Суспільно-політична та історико-економічна література цього періоду відображала два основних напрямки у ставленні до проблеми: марксистський — репрезентований працями, виступами, доповідями партійно-радянських функціонерів, господарників, пропагандистів; другий — уособлювали опозиційні більшовицькій партії сили і насамперед учені дореволюційної школи, які спирались на передовий досвід західноєвропейської науки, враховуючи особливості розвитку радянської держави.

На основі виступів і публікацій представників комуністичної партії та радянської держави (М. Бухаріна, О. Рикова, В. Леніна, Л. Каменєва, Й. Сталіна, Ю. Ларіна, Л. Троцького та ін.), в тому числі й УСРР (Д. Мануїльського, Г. Петровського, Е. Квірінга, О. Шліхтера та ін.), іншої суспільно-політичної та історико-економічної літератури (М. Яворський, М. Попов, І. Славін, І. Дашковський) розкривається наявність у середовищі більшовиків кількох течій і різних підходів до розуміння суті й перспектив непу, партійно-державної політики щодо біржової торгівлі та її впливу на розвиток народного господарства. Водночас аналіз літератури того часу переконує, що більшовики були єдині в тому, що рано чи пізно від непівських ринкових форм господарювання доведеться відмовитися. Вони залишалися вірними ідеї безринкового соціалізму.

У працях учених М. Кондратьєва, Я. Діманштейна, І. Короткова, К. Клопотова, О. Філіповського, В. Костенка була започаткована розробка важливих аспектів непу: співвідношення плану і ринку, розвиток біржової торгівлі та товарно-грошових відносин, діяльність інститутів ринкової інфраструктури тощо. З утвердженням сталінської політичної лінії наприкінці 1920;х рр. науковий напрямок, репрезентований ученими дореволюційної школи, був політично дискредитований і знищений владою.

Середина 1930;х-перша пол. 1950;х рр. характеризувалася спадом інтересу до змісту біржової торгівлі як предмета вивчення. В історичній літературі панівне місце посідають більшовицькі уявлення про соціалістичну економіку. Основна ідея праць — перевага централізації над ринковим механізмом. Шляхом політичного цькування і репресій стосовно неугодних істориків та економістів, комунізації наукових інституцій були знищені справді наукові школи і напрямки. Історичну науку перетворено у прислужницю офіційної політики.

Після появи сталінського короткого курсу «Історії ВКП (б)» праці як українських (напр., Г. Кононенко, Д. Вязьмінов, М. Черненко Кононенко Г. К. Переход к новой экономической политике на Украине: Дисс. …канд. ист. наук. — К., 1950; Вязьминов Д. Г. Сущность и международное значение новой экономической политики как политики построения социализма: Автореф. дисс. …канд. эконом. наук. — К., 1952; Черненко Н. В. Переход к новой экономической политике на Украине. — К., 1955.), так і інших дослідників (М.Волін, Г. Голіков, Б. Багліков Волин М. С. От военного коммунизма к нэпу. Х съезд РКП (б). — М., 1941; Голиков Г. Н. Переход на мирную работу по восстановлению народного хозяйства. Образование СССР (1921;1925). — М., 1951; Багликов Б. Т. Десятый съезд РКП (б) и историческое значение его решений о переходе к новой экономической политике. — М., 1955. та ін.), підручники з історії та економіки лише ілюстрували офіційно визнані висновки з питань непу та орієнтували своїм змістом на політичні аспекти та оцінки.

Наприкінці 1940;х-у середині 1950;х рр. до історії непу в Україні, в т. ч. і дотично до біржової торгівлі, почали звертатися науковці української діаспори М. Ковалевський, Ф. Пігідо, М. Трихрест Ковалевський М. Опозиційні рухи в Україні і національна політика СРСР (1920;1954). — Мюнхен, 1955; Пігідо Ф. Україна під більшовицькою окупацією (Матеріали до історії боротьби українського народу в 20-х-30-х роках). — Мюнхен, 1956; Трихрест М. Неп на Україні. — Відень, 1947.

Активізація досліджень питань біржової торгівлі України припадає на середину 1950;х-1980;ті рр. У цей час простежуються деякі зміни в радянській історіографії непу, пов’язані насамперед зі змінами у політичному керівництві радянського суспільства та спробами історичної науки вийти з явної, але офіційно не визнаної кризи не шляхом пошуку нових ідей і зміни традиційної методології, а через актуалізацію та оновлення ідей класиків марксизму-ленінізму. Історіографія досліджуваної проблеми доповнювалася шляхом ширшого використання ленінських праць (П. Бакуменко, М. Гущин, Е. Генкіна Бакуменко П.І. Українська РСР в період відбудови народного господарства 1921;1925 рр. — К., 1960; Гущин Н. Я. Произведения В.И.Ленина о новой экономической политике. — М., 1965; Генкина Э. Б. К вопросу о ленинском обосновании новой экономической политике // Вопросы истории КПСС. — 1967. — № 1. — С. 58−70. та ін.), збагачення конкретно-історичного матеріалу, незначне розширення традиційної тематики новими питаннями: особливості непу, історична практика виникнення та поширення мережі біржових організацій, зміни у торгівлі, зумовлені непом, роль різних форм кооперації тощо (В. Дмитренко, В. Лантух, Л. Нізова Дмитренко В. П. Торговая политика Советского государства после перехода к нэпу (1921;1924 гг.). — М., 1971; Лантух В. Использование частного капитала в налаживании товарооборота на Украине в начале нэпа // Вестник Харьков. ун-та. — 1987. — № 302. — С. 94−101; Низова Л. В. Развитие промысловой кооперации на Украине в 20-е годы: Автореф. дисс. …канд. ист. наук. — К., 1988. та ін.). Хоча й розширилося коло дослідження економічних проблем, держкапіталізму, торгівлі, але збереглася стара методологія.

Сучасний етап історіографії (1990;ті-поч. 2000;х рр.) характеризується формуванням нових концептуальних підвалин історії непу в Україні, що відбувається шляхом подолання догматичних схем, міфів, політико-ідеологічних стереотипів, зацікавленістю вчених у вивченні економічної історії, зокрема проблем, пов’язаних з відновленням біржової торгівлі України в роки непу. Цікаві узагальнення подаються в дослідженнях С. Кульчицького Кульчицький С. В. Ціна «великого перелому». — К., 1991; його ж. УСРР в добу нової економічної політики (1921;1928). — К., 1995., які характеризуються нестандартним відображенням подій.

Ряд проблем, пов’язаних із утвердженням тоталітарного режиму, розкривають вітчизняні науковці Ю. Шаповал, В. Даниленко, Г. Касьянов, С. Кульчицький, І. Автушенко Шаповал Ю.І. Людина і система: штрихи до портрета тоталітарної доби в Україні. — К., 1994; Даниленко В. М., Касьянов Г. В., Кульчицький С. В. Сталінізм на Україні: 20−30-ті роки. — К., 1992; Автушенко І. Тоталітаризація культурної сфери суспільного життя в УРСР (20−30-ті рр. ХХ ст.): Автореф. дис. … канд. іст. наук. — К., 2001., зарубіжні - Р. Арон, Н. Верт Арон Р. Демократизм и тоталитаризм. — М., 1993; Верт Н. История советского государства (1900;1991). — М., 1995. та ін.

Проблема становлення та функціонування приватного підприємництва в Україні періоду непу знайшла висвітлення в працях О. Сушка Сушко О. Ставлення більшовицької партії до приватного підприємництва в Україні (1921;1927 рр.) // Пам’ять століть. — 2002. — № 2. — С. 85−92; його ж. НЕПмани: соціально-історичний тип приватних підприємців в УСРР (1921;1929). — К., 2003., історичний досвід регулювання споживчого ринку в умовах непу — в дослідженнях Е. Лортикяна Лортикян Э. Л. План и рынок в хозяйственной системе нэпа: исторический опыт Украины. — Харьков, 1992.

Окремі аспекти біржової торгівлі України в роки непу розглядають О. Пиріг, В. Король, В. Перерва, В. Лантух, І. Лантух, С. Білоусова, О. Соболєва Пиріг О. НЕП: більшовицька політика імпровізації. — К., 2001; Король В. Ю., Перерва В. С. З історії виникнення і діяльності біржі в Україні. — К., 2003; Лантух В. В. Становление и развитие торговли на Украине в 1921;1932 гг. — Харьков, 1992; Лантух І. Формування інфраструктури ринку в Україні в роки нової економічної політики (1921;1928 рр.): Автореф. дис. …канд. екон. наук. — К., 2001; Білоусова С.В. Товарні біржі в економіці України у період непу // Історія народного господарства та економічної думки. — 1994. — Вип. 26−27. — С. 106−141; Соболєва О. П. Становлення ринкової інфраструктури в Україні у 20-ті роки // Там само. — 1997. — Вип. 29. — С. 12−21.

Найважливіші напрямки формування історичних знань про здійснення непу в Україні відображені в працях В. Колесника, В. Коцура, Г. Коцур Колесник В. Ф., Коцур В. П., Коцур Г. Г. Історіографія нової економічної політики в Українській СРР. — К., 2002; Коцур Г. Неп в Україні: історіографія 1920;х рр. // Наукові записки з української історії: Зб. наук. ст. — Переяслав-Хмельницький, 2001. — Вип. 12. — С. 278−292.

Отже, стислий історіографічний аналіз досліджуваної теми свідчить про відсутність узагальнюючої наукової праці, яка б комплексно висвітлювала біржову торгівлю України в умовах непу.

Джерельну базу дисертації складає комплекс архівних матеріалів, опублікованих документів і періодичних видань.

Важливе значення для написання дисертації мали матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України). Опрацьовано матеріали фонду Народного Комісаріату Фінансів УСРР (Ф.30): протоколи і витяги з протоколів засідань Ради праці і оборони (РПО) СРСР, ВЦВК та Раднаркому УСРР; постанови, розпорядження та циркуляри Наркомфінів СРСР та УСРР; протоколи засідання торгової секції фінансово-економічного бюро Наркомфіну УСРР; доповідні записки окружних фінвідділів; щомісячні огляди валютно-фондового ринку. Біржові звіти, статути бірж, нормативне регулювання біржової торгівлі, інформацію про товарообіг в республіці та окремих бірж надали матеріали фонду Наркомату Внутрішньої Торгівлі УСРР (Ф.423).

Документи Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України) сприяли поглибленому вивченню біржової торгівлі у досліджуваний період, зокрема фонд Центрального Комітету Комуністичної партії України (Ф.1). Особливий інтерес являють деякі біржові звіти, доповідні записки котирувальних і арбітражних комісій, біржових секцій, листи до ЦК КП (б)У, до вищих державних і партійних органів Союзу щодо діяльності українських бірж. Партійне керівництво намагалося тримати під постійним контролем внутрішню торгівлю республіки. Це знайшло своє підтвердження в стенограмах різних нарад і конференцій, що проводилися під егідою ЦК КП (б)У. Використані також звіти про роботу комісій, які створювались партійними органами для ревізії роботи бірж.

Автор залучила матеріали Державного архіву Одеської області (ДАОО), щорічні доповідні записки про підсумки роботи Одеської товарної біржі, економічну інформацію про торгівлю, звіти про роботу біржової ради (Ф.623).

Також використані документи Державного архіву Харківської області (ДАХО), зокрема протоколи засідань Всеукраїнської комісії по внутрішній торгівлі та матеріали до них, протоколи президії біржового комітету, доповіді про роботу Харківської товарної біржі (Ф.203).

Окремі факти залучені зі збірників документів та матеріалів, які дають змогу реально дослідити економічне становище, торгівлю в Україні в умовах ринку.

Джерельну базу дисертації збагатили матеріали тогочасних періодичних видань, у яких порушувалися важливі проблеми біржової торгівлі України. Важливу роль відігравала «Торгово-промышленная газета», «Украинский экономист», «Вісті ВУЦВК». У них друкувалися відомості про організацію бірж і затвердження їх статутів, інформація про обіг товарів на біржах, порушувались різнопланові питання функціонування бірж. У роботі використані матеріали, що друкувались на шпальтах спеціалізованих економіко-статистичних видань — річні звіти про роботу кожної української біржі, статистичні відомості з товарообігу різних груп товарів на біржах, публіцистика, що відображала дискусійність багатьох аспектів біржової діяльності. Зокрема, це «Бюлетень биржевой статистики», «Биржевой вестник», «Хозяйство Украины», «Сборник узаконений и распоряжений», а також видання біржових комітетів «Харьковская Товарная Биржа» та «Киевская Товарная Биржа» .

Отже, джерельна база, що збереглася до наших днів, цілком достатня для всебічного вивчення біржової торгівлі України періоду непу.

У другому розділі «Виникнення та поширення біржових організацій в Україні» досліджується процес відродження бірж України та їх внесок у становлення ринкової інфраструктури в 1920;ті рр.

Нова економічна політика передбачала широке і цілеспрямоване використання торгівлі, товарно-грошових відносин, економічних методів управління для розвитку радянської економіки. В інтересах оздоровлення ринку було вжито ряд термінових заходів, спрямованих на відновлення грошового та товарного обігу.

З метою розвитку торгівлі було відновлено товарні біржі, які зайняли важливе місце у системі ринкових відносин і являли собою особливий посередницький інститут, що полегшував і впорядковував укладання оптових угод. Водночас вони були засобом оволодіння ринком і спрямування його розвитку у відповідне русло в інтересах усього народного господарства.

Відновлення біржової мережі почалося в 1921 р., коли в Україні була відкрита перша біржа радянського періоду. В 1922 р. були відкриті ще 6 бірж, у 1923 р. — 7, у 1925 р. — 2; 9 з них мали своїх дореволюційних «попередників», решта — відкриті вперше. Активізації біржового руху сприяли резолюція ІХ Всеросійського з'їзду Рад з питань нової економічної політики та промисловості й постанова РПО РРФСР від 23 серпня 1922 р. «Про товарні біржі» .

Товарні біржі були громадськими організаціями, вони не входили до структури державної влади. Біржі діяли на початках самоуправління, утримували себе самі, на власні кошти. Вони встановлювали свою внутрішню організацію і розпорядок, спрямовували роботу традиційних біржових інститутів — маклеріату, котирувальної та арбітражної комісій, різноманітних відділів, секцій, консультаційних бюро.

Організація товарних бірж проходила стихійно, не було розробленого плану, де і в якій послідовності вони будуть утворюватись. У більшості випадків критерієм вибору місця й умов для утворення біржі було її існування у дореволюційний період. Кожне місто хотіло мати свою біржу, часто без урахування того, чи була в ній реальна потреба.

На початковому етапі діяльності бірж України, з розгортанням біржової торгівлі, було визнано за доцільне приступити до подальшого розширення бази бірж у напрямку охоплення ними і приватної торгівлі з метою її регулювання. На Київській, Одеській, Запорізькій та деяких інших біржах було відкрито секції приватної торгівлі. Приватний капітал почав відігравати у біржовій торгівлі все більшу роль. Так, у середині 1920;х років приватні торговці становили у середньому до 25% усіх членів бірж і контролювали майже 20% усього біржового обігу.

Біржовий обіг, який став найважливішим показником стану внутрішньої торгівлі, спочатку був слабким, але з дозволом приватному капіталу брати в ньому участь — помітно активізувався. За 1923;1924 рр. Харківська біржа збільшила обіг у 3,7, Київська — у 5,6 рази. Одеська біржа в першій половині 1923 р. була майже непомітною за своїм обігом, а в другій половині цього ж року — значно розширила роботу і на кінець 1923;1924 рр. збільшила обіг у 5,9 рази. Значного збільшення свого обігу протягом 1923;1924 рр. домоглися також Запорізька (майже у 7 разів), Катеринославська (у 10,8 рази) і Вінницька (у 13,3 рази) біржі. Загальний обіг біржової торгівлі в республіці швидко збільшувався — з 320 млн. крб. у 1923/24 р. до 1 млрд. 229 млн. крб. у 1925/1926 р.

Найбільшими в Україні були Харківська та Київська товарні біржі. Їх частка у сукупному обігу за 1923/24 р. складала 72,4%.

Українські товарні біржі займали значне місце у біржовій мережі СРСР. Так, Харківська товарна біржа була на другому місці в СРСР за обсягом біржового обігу. В 1924/25 р. частка українських бірж складала 18,1% від обігу інших бірж СРСР, при цьому річні темпи зростання українського біржового обігу в 2 рази перевищували загальносоюзні. Якщо біржовий обіг союзних бірж за 1923;1924 — 1924;1925 рр. збільшився у 4,08 рази, то українських — 8,1 рази.

Розвиток біржової діяльності в Україні відображає зростання числа угод з 63 418 у 1923/24 р. до 278 676 у 1924/25 р. Найбільше їх укладалося на Харківській, Київській, Одеській, Катеринославській біржах. Наймасштабніші угоди укладалися на Харківській товарній біржі. У цей час в Україні стали переважати біржові угоди над позабіржовими.

Товарні біржі провадили також котирування цін. Для цього утворювались спеціальні котирувальні комісії, які на основі вивчення кон’юнктури ринку встановлювали ціни на різноманітні товари.

Державні органи відігравали провідну роль на біржах України, тому що мали найбільшу кількість угод (76,8%). Частка кооперативних організацій була 14,3%, а приватних осіб — 8,9%.

Найбільшою в обігу була група металів (в основному на Харківській та Катеринославській товарних біржах), за нею йшли бакалійні товари, далі - хлібопродукти та фураж.

Так завершився перший етап діяльності товарних бірж України в період непу, що тривав до 1925/26 р. Він характеризувався відновленням самих бірж і біржової торгівлі. В цей час біржі були допоміжними органами державного регулювання торгівлі у справі оволодіння оптовим ринком. Вони сприяли пожвавленню та значному піднесенню торговельного обігу.

Третій розділ «Нормативне регулювання біржової торгівлі: від ринкового до директивно-планового» присвячений аналізу нормативної бази, якою регулювалася біржова діяльність в Україні та її основні напрямки під час непу та в період згортання ринкових методів господарювання.

На початковому етапі непу, згідно з нормативними документами, товарні біржі формувалися як корпорації. Вони мали свій статут, її членами могли стати всі типи підприємств, як державні, так і змішані, приватні, що сплатили вступний внесок. Накази та постанови РПО за 1922 р. засвідчують, що уряд у справі впорядкування внутрішньої торгівлі орієнтувався на біржі. Крім того, всі державні установи та підприємства зобов’язувались реєструвати свої угоди в особливих реєстраційних бюро при біржах.

До 1924 р. існували певні сумніви в доцільності існування товарних бірж. Але незабаром біржі довели свою корисність для державної промисловості та торгівлі, оскільки концентрація оптової торгівлі на біржі значно полегшувала уряду належне її регулювання. Нормативне впорядкування торгівлі в 1923 р. і значний розвиток біржового обігу стали доказом ефективності бірж. Товарний голод 1923;1924 рр. негативно позначився на діяльності бірж, але не зупинив процес їх кількісного зростання.

На розвиток біржової торгівлі впливало формування фондового ринку, початок якому поклала постанова РНК від 20 жовтня 1922 р. Фондові відділи знаходились у віданні Наркомату фінансів. Він встановлював правила укладання торговельних договорів і мав право скасування постанов загальних зборів фондового відділу. Постанова ЦВК і РНК СРСР від 17 липня 1925 р. «Про торгівлю фондовими і валютними цінностями» узаконила право участі в угодах з іноземною валютою широкого кола державних, кооперативних і кредитних установ і організацій, у тому числі пов’язаних із зовнішньоторговельною діяльністю. Поряд з валютою, в біржовий обіг поступово входять платіжні зобов’язання і виграшні позики. Створювались вечірні валютно-фондові біржі, де переважали приватні підприємці та торговці.

2 жовтня 1925 р. ЦВК і РНК СРСР положенням «Про товарні та фондові біржі й фондові відділи при товарних біржах» скасували всі раніше видані союзними республіками положення про організацію та діяльність товарних і фондових бірж, нав’язавши власне. У листопадовій 1925 р. постанові РНК СРСР спостерігається тенденція значного втручання держави в сферу маклеріату, котирування цін, арбітражних комісій, гербового та місцевого зборів. В умовах «зміцнення планових начал» у господарстві почало змінюватися місце бірж і біржової торгівлі в системі радянських економічних органів і методів роботи біржових інститутів.

Законодавча «корекція» та «конкретизація» державою біржової діяльності в першій половині 1926 р. проводилась три рази, а в кінці року спостерігалась тенденція прямого її втручання в дану сферу, що вилилось у перегляд діючої мережі бірж та їх скорочення.

Протягом 1920;х рр. відбувся процес трансформації нормативної бази регулювання біржової торгівлі від правової, побудованої на кращих західних зразках до регулятивно-директивних постанов, положень, що відображали зміни ставлення влади до бірж як невід'ємного складника ринкової економіки.

Відстежується різко негативна тенденція до зміни статусу бірж, їх призначення, функцій та повноважень, а також підструктурних одиниць і напрямків діяльності.

Процес ліквідації біржової торгівлі та закриття товарних бірж, що почався у 1926 р., здійснювався на загальному фоні згортання непу. У наступні роки все більше принижувалося значення елементів ринку, а ринкові відносини замінювались планово-розподільчою системою. Ліквідація біржової торгівлі зумовлювалася встановленням адміністративно-командної системи управління економікою.

Отже, згортання біржової діяльності в Україні відбувалося поетапно, планомірно та чітко продумано, окреслювалося ще в ті роки, які вважалися для бірж досить успішними. Нормативно-правова база діяльності бірж зазнала не лише трансформацій, але в певній мірі й деградувала у порівнянні з дореволюційною і, безумовно, західноєвропейською.

У розділі четвертому «Біржова торгівля України в умовах згортання непу» аналізуються причини остаточної ліквідації біржової торгівлі та наслідків впровадження «раціоналізаторської» політики у біржовій торгівлі для економіки України.

Другий етап діяльності товарних бірж, що розпочався в 1925/26 р., характеризувався змінами характеру діяльності усієї біржової системи, коли біржі намагалися повернутися до здійснення своїх основних, тобто посередницьких функцій. Особливо зростає чисельність міжбіржових операцій. За 1925/26 р. кількість міжбіржових угод в Україні збільшилася до 2934, тобто у порівнянні з 1924/25 р. більше як у 3 рази, а сума обігу по них підвищилася більше як у 8 разів і досягла 66 242 тис. крб.

Зміцнення позицій української біржової торгівлі відбувалося на основних товарних ринках — хлібному, металевому і текстильному.

З метою вдосконалення діяльності товарних бірж було здійснено їх «реорганізацію». Вперше про це заговорили ще 2 листопада 1926 р. на Всесоюзній Раді З'їздів представників біржової торгівлі. Після чого було закрито Роменську і Сталінську біржі. В грудні 1926 р. на засіданні Колегії Наркомвнуторгу УСРР, поряд з визнанням безсумнівної корисності товарних бірж, вирішено ліквідувати більшість з них, залишивши тільки п’ять: Харківську, Київську, Одеську, Дніпропетровську та Житомирську. Постановою ЦВК і РНК СРСР «Про реорганізацію товарних бірж» від 21 січня 1927 р. ліквідовано понад 100 бірж, а збережено по Союзу лише 14, у тому числі три в Україні (Харківська, Київська, Одеська).

Після скорочення біржової мережі біржі продовжували відігравати значну роль у товарному обігу. Але взаємовідносини між державною промисловістю і торгівлею дедалі більше набували договірного характеру, і це істотно обмежувало арену для біржової торгівлі. За цих умов, відповідно до постанови РНК СРСР від 17 квітня 1928 р., торговельне посередництво бірж і їх роль у встановленні ринкових цін стали обмежуватися лише так званими достатніми товарами, які не були охоплені центральним плануванням (будівельні матеріали, бакалійні товари, продукція місцевої промисловості та промислової кооперації).

Нищення біржової форми оптової торгівлі стало закономірним результатом перетворення пролетарської держави у виробника-монополіста і, відповідно, у монополіста-постачальника промислових та інших товарів. Вона стала монополістом, який диктував свою волю споживачам і вів непримиренну боротьбу проти своїх конкурентів — спочатку приватного, а далі й кооперативного капіталу.

Ідеологічне несприйняття бірж як оплоту приватнокапіталістичних елементів, організацій, що працюють на засадах самоврядування і самофінансування (тобто поза впливом бюрократичних структур), переважило всі доводи на користь їх подальшого існування. В кінці 1920;х рр. у економічній системі країни товарні біржі все більше стають чужорідним елементом. Поступово їх діяльність згорталася, послідовно здійснювалася лінія на їх повну ліквідацію. І, в кінцевому підсумку, реформування біржової торгівлі закінчилося її повною ліквідацією постановою ЦВК і РНК СРСР від 6 лютого 1930 р.

В результаті проведеного дослідження автор дійшла висновків:

• — біржова торгівля України в умовах нової економічної політики ще не повністю висвітлена у вітчизняній історіографії. Відсутність узагальнюючої наукової праці, яка б охоплювала дану проблему в цілому, зумовила необхідність комплексного її дослідження. Джерельна база є достатньою для розкриття теми дисертації;
• — нова економічна політика, що прийшла на зміну політиці «воєнного комунізму», передбачала широке і цілеспрямоване використання торгівлі, товарно-грошових відносин, економічних методів управління для розвитку радянської економіки. В інтересах її оздоровлення було вжито ряд термінових заходів, спрямованих на відновлення грошового та товарного обігу. Допускаючи певною мірою ринкові відносини, правляча партія змушена була визнати і деякі елементи інфраструктури ринку, зокрема дозволити поновити роботу бірж. У лютому 1922 р. прийнято спеціальну постанову Раднаркому УСРР «Про Українську центральну товарну біржу, засновану Радою народного господарства та Всеукраїнською кооперативною радою», яка визначила мету та основні принципи біржової діяльності. У 1922 р. затверджено примірний статут товарної біржі, а в 1924;1925 рр. розроблено єдину номенклатуру товарів для котирування на товарних біржах. Біржі в період непу були не приватними, але й не державними, хоча й діяли під постійним наглядом держави;
• — здійснення непу в біржовій діяльності пройшло два етапи. Перший — 1921;1925 рр. — період відродження та організаційного становлення українських бірж, які стали допоміжними органами державного регулювання торгівлі у справі оволодіння оптовим ринком. Другий — 1925;1930 рр. — повністю змінюється характер діяльності усієї біржової системи, і біржі прагнуть повернутися до здійснення своїх основних, тобто посередницьких функцій. Біржова торгівля України періоду непу полегшувала та упорядковувала товарообмін і пов’язані з ним товарні та торговельні операції, виявляла співвідношення попиту та пропозиції; зв’язувала воєдино державну, кооперативну та приватну торгівлю, зробила її публічною; сприяла розвитку ринкових відносин в Україні;
• — об'єктивно на біржову торгівлю впливали стан і спеціалізація виробництва того регіону, в якому діяли біржі, співвідношення різних форм власності у виробничій сфері та торгівлі, склад контрагентів, кон’юнктура ринку тощо. На заваді біржової торгівлі стояла недосконалість правового поля, довільна зміна заходів, особливо тих, що регулювали біржову діяльність, перехід від ринкового до директивно-планового нормативного її регулювання;
• — незважаючи на те, що від першопочаткового задуму перетворити біржі в слухняне знаряддя держави довелося відмовитися, все ж втручання радянської влади в біржову торгівлю в період непу не припинялося. У кінці 1920;х років у економічній системі країни товарні біржі все більше ставали чужорідним елементом. Поступово їх діяльність згорталася, послідовно здійснювалася лінія на їх знищення. В остаточному підсумку, реформування біржової торгівлі закінчилося її повною ліквідацією, відповідно до постанови ЦВК і РНК СРСР від 6 лютого 1930 р.