Україна у часи свiтової кризи та шляхи її подолання

Україна у часи світової кризи та шляхи ії подолання

Зміст

1 Світова економічна криза

1.1 Характеристика, причини та наслідки фінансової кризи

1.2 Шляхи виходу з фінансової кризи

2 Причини та вплив світової кризи на економіку України

3 Україна у світовій кризі

3.1 Шляхи подолання фінансово — економічної кризи в Україні

3.2 Рекомендації консалтингової фірми McKinsey & Company по виходу України зі світової кризи

3.3 Вирішення проблеми кредитної системи України як один з етапів подолання фінансової кризи Література

1 Світова економічна криза

1.1 Характеристика, причини та наслідки фінансової кризи

Економічні цикли (хвилі) — це періодичні коливання ділової активності в суспільстві. Циклом є інтервал часу в розвитку ринкової економіки, протягом якого відбувається збільшення обсягу виробництва товарів і послуг, а потім скорочення, спад, депресія, пожвавлення і, нарешті, знову його зростання.

Криза ринкової економіки (3 фаза економічного циклу) характеризується різким спадом виробництва, який починається з поступового звуження, скорочення ділової активності. Криза відрізняється від порушення рівноваги між попитом і пропозицією на якийсь певний товар або в окремій галузі господарства тим, що він виникає як загальне перевиробництво, що супроводжується стрімким падінням цін, банкрутством банків, зупинкою підприємств (фірм), зростанням відсотка і безробіття. Поступове скорочення ділової активності, уповільнення темпів зростання в економічній літературі називається рецесією. Вищі темпи скорочення економічної активності характеризують спад ринкової економіки. Нижча точка цього спаду є криза.

Економічну кризу виявляє не тільки межа, але і імпульс в розвитку економіки, виконуючи стимулюючу («очисну») функцію. Під час кризи виникають спонукальні мотиви до скорочення витрат виробництва, збільшенню прибутку, оновленню капіталу на новій технічній основі. З кризою кінчається попередній період розвитку і починається наступний. Криза — найважливіший елемент механізму саморегулювання ринкової системи господарства.

Так, в 1971 р. Саймона Кузнеця нагородили Нобелівською премією «За емпірично обґрунтоване тлумачення економічного зростання». Його ідеї взято за основу сучасної теорії економічного зростання, С. Кузнець вважав, що коливальні процеси (тривалість циклу 15−20 років) пов’язані з періодичним оновленням житла і певних типів виробничих споруд.

Також В 2004 р. Нобелівська премія з економіки була присуджена американським ученим Ф. Кюдланду і Е. Прескотту — авторам робіт з теорії економічних (ділових) циклів, що пояснює причини нерівномірності економічного зростання і виникнення спадів (рецесії) і підйомів.

Світова економічна криза набрала обертів. Вже цілком серйозно експерти говорять про її нечувані масштаби: у ряді випадків зниження макроекономічних показників, темпів зростання соціальних індикаторів, занепад соціальної сфери що триває, більше, ніж під час Великої депресії. Власне кажучи, ще декілька таких місяців і словосполучення «Велика депресія» перестане бути синонімом найглибшої економічної кризи в історії.

Світова фінансова криза, що зародилась у США як криза ринку нерухомості і похідних фінансових інструментів, згідно з логікою глобалізації поширилася по всьому світу, вдаривши і по українському фінансовому ринку.

За спостереженнями експертів, зусилля урядів підтримати національні економіки під час глобальної фінансово-економічної кризи нагадують спробу «день простояти та ніч протриматися», поки не підійдуть «наші». В умовах нинішньої кризи «наші» — це добрі звістки зі Сполучених Штатів Америки. Не марнослівною виявилася примовка: «Коли Америку морозить, увесь світ кашляє». Зараз можна було б і так сказати: «Коли в Америки нежить, весь світ хворіє пневмонією» (лише китайці демонструють непоганий імунітет). За останні десять років неймовірний бум в американській економіці спричинив те, що бізнес-цикли в усіх економічно розвинутих країнах виявилися жорстко синхронізованими з американським, а оптимізація бізнес-процесів в умовах глобальної конкуренції призвела до того, що гравці однозначно орієнтувалися на прибутковість, швидкість обороту грошей і зростання обсягів збуту на шкоду надійності.

Упродовж багатьох років проблеми банків, які відчувають фінансову скруту, вирішувалися в основному методами, звичними для приватного сектору. Ці методи зокрема припускають збитки для інвесторів чи купівлю банку компаніями, що займаються операціями з приватними інвестиціями.

Основними її причинами експерти називають надмірно експансивну грошову політику Федеральної резервної системи (ФРС) США, наявність величезного дисбалансу у світовій економіці, зокрема, великий профіцит у зовнішній торгівлі Китаю, значний торговельний дефіцит у США, недоліки системи управління ризиками в інвестиційних банках, недосконалість регулювання фінансових ринків на національному і міжнародному рівнях. Сучасна фінансова криза вимагає від світової спільноти адекватних дій, але які з них у цьому випадку можна визнати такими? Для відповіді на це запитання необхідно проаналізувати, по-перше, справжні причини, що породили кризу, і, по-друге, те, наскільки глибокою і тривалою вона буде.

Для розгляду факторів, що спричинили виникнення такої ситуації, слід дослідити глибинні причини подій і знайти правильні рецепти розв’язання існуючих проблем, створити механізми, що допомагатимуть згладити майбутні потрясіння в економіці.

Регулювання фінансової кризи досліджувалося західними економістами, зокрема такими як: Г. Мінські («Stabilizing an Unstable Economy», 1986), Ч. Кіндлебергер («The World in Depression» 1929;1939, 1971; «Manias, Panics and Crashes», 1978), М. Фрідмен («Monetary Policy in the Unated States: Design and Implementation», 1981; «The Moral Consequences of Economic Growth», 2005), М. Бордо («Financial Crises in International Library of Macroeconomic and Financial History», 1992; «The Defining Moment: The Great Depression and the American Economy in the Twentieith Century», 1998), Р. Дорнбуш («Stabilization, Debt, and Reform: Policy Analysis For Developing Countries», 1993), П. Дібвіг, Д. Даймонд («Bank runs, deposit insurance, and liquidity», 1983), Р. Манделл («The International Monetary system: Conflict and Reform», 1965), Ф. Мишкін (автор понад 50 досліджень з питань монетарної політики та її впливу на фінансові ринки та економіку в цілому), С. Фішер («Macroeconomics», 1978; «Modern Hyperand High Inflations», 2002), К. Рейнхарт («Leading Indicators of Currency Crises», а також вітчизняними науковцями О. Василиком, С Мочерним, К. Рудим, В. Поповим і М. Монтесом.

Останніми науковими публікаціями на цю тему були дослідження Дж. Сороса «Найгірша ринкова криза за 60 років», Л. Еліота «Криза — як все починалось», Т. Філіппона «Майбутнє фінансової індустрії», Дж. Арріжі, Б. Сільвера, І. Ахмада «Хаос та управління у сучасній світовій системі», Ф. Норріса «Аналіз новин: інша криза, інша гарантія», Б. Данилишина «Світова фінансова криза — тест для України», О. В’югіна «Фінансовий ринок: стратегія розвитку» .

Криза відбувається в основному через перевиробництво (класична система розвитку кризи). Першими в національній економіці страдає промисловість, яка виробляє товари довгострокового використання. В основному, це важка промисловість, автопром, підприємства з виробництва побутової техніки. Також першими страдають будівництво і різні інвестиційні фонди. Це класичні приклади. Першими терплять зниження доходів маркетингові компанії. Якщо ці компанії відчувають фінансові труднощі, це є своєрідним індикатором початку кризи, а за ними йдуть вже будівельні компанії. Логіка в тому, що будь-які підприємства насамперед знижують витрати на рекламу, якщо відчувають зниження доходів. У зв’язку з цим, рекламні фірми недоотримують і свої доходи. До речі, маркетологи вже в кінці літа мали фінансові труднощі, що було передоднем кризи.

Події, які супроводжують кризу:

Перевиробництво товарів. Тобто, товару виготовляється більше, ніж є на нього платоспроможний попит. При цьому перевиробництво є не абсолютним, а відносним, це означає, що потреби на товар є, але немає саме платоспроможного попиту на нього.

Різке падіння цін на товари, в наслідку переважання попиту над пропозицією.

Скорочення рівня виробництва товарів. Основним аргументом роботи підприємства є дохід. При падінні цін на товар, доходи підприємства падають, отже йде скорочення.

Масові банкрутства підприємств. Якщо падають доходи, то підприємства не в силі сплачувати свої боргові зобов’язання, що надалі приводить до ліквідації фірми.

Зниження зарплати і підвищення рівня безробіття.

Потрясіння в кредитній системі. Підприємства і робочі тягнуть за собою банки. Кредити банкам повною мірою не повертаються, депозити знімаються (бо труднощі зобов’язують народ активно використовувати свої банківські заощадження), нові кредити банками мало видаються, процентна ставка росте, слабкі банки приголомшує банкротство.

1.2 Шляхи виходу з фінансової кризи

На сьогоднішній день існує безліч суперечливої інформації про причини, наслідки і шляхи виходу зі світової фінансової кризи. Розібратися в цій проблемі представляється досить складним. Одні твердять, що ми вже стоїмо на порозі виходу з кризи, інші ж, гойдаючи головою, говорять, що найскладніше ще попереду. Безумовно, існують і ті, які, відчувши себе на потрібній хвилі, хочуть внести смуту, — зробивши сумнівну сенсацію, ніби: «Вихід з кризи 2009 можливий тільки після «Третьої Світової війни». Проте, велика частина експертів все ж таки схиляється до того, що з економічної кризи вихід ми знайдемо в перебігу 2−3 років. Останнє є найбільш вірогідним і близьким до істини.

Одним з головних винуватців того, що світ зараз знаходиться в активному пошуку шляхів виходу з фінансової кризи, є США. Саме американських фінансистів схильні винити за величезні прорахунки, надмірно високі премії менеджерам, і надмірну самовпевненість. Лише через якийсь час, «мильний пузир» той, що роздувався спекулянтами почав зачіпати інтереси сусідніхкраїн, а потім і всю економіку в цілому. Вельми популярні зараз кризові аналітики вважають, що нинішня світова криза і вихід з нього — події, що не мають свого прецеденту в історії. Ні події 1930 рр., ні 1980;х, не входять ні в яке порівняння з виходом з кризи 2008 року.

Дуже важливо знайти вірний шлях виходу з економічної кризи. І різними лідерами робиться безліч спроб зробити це. Проте, діяти поодинці вельми непросто. Тому керівники світових держав прийшли до угоди: всі дії з виходу з кризи 2008;2009 потрібно приймати спільно і узгоджено. Не дивлячись на песимістичні прогнози, рецесію і обвал світової економіки, основні надії покладаються саме на загальні зусилля у пошуках виходу з кризи. Та все ж, поки ці старання не приносять очікуваних і стійких результатів.

На фоні кризових явищ дедалі рельєфніше проглядаються накопичені проблеми. Серед них, зокрема, відсутність структурного реформування національних економік, наявність численних розривів у їх фінансових секторах, недостатня транспарентність заходів із підтримки державою компаній реального сектору економіки і фінансових інститутів, відсутність реального контролю за державною допомогою. А тому на порядку денному постає питання необхідності підвищення дієвості здійснюваної країнами світу антикризової політики.

Для підвищення дієвості антикризових заходів необхідний ефективний контроль за використанням державних коштів. Тим більше, що внаслідок відсутності реального контролю за державною допомогою вона не просто не потрапляє до реального сектору, а й у значних обсягах надходить прямо на валютний ринок, розмиваючи офіційні золотовалютні резерви. Термін «фінансовий тромб», що виражає це явище, вжитий президентом Росії Д. Медвєдєвим у посланні Федеральним зборам, вельми характерний, оскільки використовувався в 1992;1993 і 1998 рр.

До речі, в США громадськість стурбована тим, що ніхто не знає, куди пішли гроші, виділені фінансовим компаніям США в рамках багатомільярдної допомоги економічній системі країни. Адже немає ні механізмів контролю затим, як фінансові компанії витрачають гроші, отримані від американських платників податків, ні механізмів, котрі зобов’язують банки надавати кредити, що, власне, і було метою цих фінансових вливань держави.

Для допомоги реальному сектору держава може перераховувати кошти безпосередньо на рахунки виробничих підприємств у банках. Щоб запобігти нецільовому використанню антикризових коштів, слід заборонити передавати державні гроші іншим банкам, у тому числі й брідж-банкам.

Утім, МВФ і Світовий банк докоряють урядам за те, що ті не виконують рішення саміту G20 і борються з загальною фінансовою кризою не злагоджено, а тому й неефективно. Незважаючи на домовленості, кожна країна вживає заходів, які вважає прийнятними для себе. В підсумку доводиться знижувати прогноз зростання світового ВВП.

Антикризові заходи, що найчастіше застосовуються у світовій практиці:

Запровадження нових програм кредитування.

Створення спеціальних фондів (держкредитів; викупу поганих банківських активів; підтримки проблемних компаній; викупу акцій національних виробників і похідних цінних паперів, забезпечених іпотечним кредитом, а також довгострокових казначейських облігацій; перепідготовки кадрів з числа тих, хто втратив роботу, тощо).

Гарантування міжбанківських кредитів, позичок для малого і середнього бізнесу, підтримки компаній, які не можуть залучити необхідне фінансування через проблеми в банківському секторі.

Націоналізація компаній.

Зниження центральними банками облікової ставки.

Зміна механізму ціноутворення на аукціонах РЕПО.

Розширення переліку активів, що приймаються центральними банками як застава за кредитами.

Зниження нормативів мінімальних резервних вимог для комерційних банків.

* Субсидування банкам відсоткових ставок за кредитами, наданими населенню для придбання вітчизняних товарів.

Компенсація банкам частини збитків (витрат), що виникають у них за здійсненими упродовж зазначеного періоду угодами з іншими кредитними організаціями, у яких була відкликана ліцензія на здійснення банківських операцій; відокремлення поганих банківських активів від хороших шляхом створення спеціальних установ.

Збільшення розміру державних гарантій на банківські вклади.

Уведення тимчасових адміністрацій і кураторів центробанків у банківських установах.

Викуп у інвесторів дефолтних облігацій; реструктуризація суб'єктів господарювання (лише через механізм контрольованого «розвалу»).

Секвестр бюджетних видатків.

Короткострокове збільшення бюджетного дефіциту; зниження податків і обов’язкових платежів.

Податкові пільги для покупців житла і нових автомобілів.

Реалізація масштабних інфраструктурах проектів.

Використання субсидій на операційну діяльність чи на капіталовкладення та пільгових умов фінансування.

Надання суб'єктам господарювання монопольних повноважень.

Розміщення вигідних державних замовлень.

Запровадження сприятливих режимів регулювання.

Обмеження тарифів.

Застосування механізму держано-приватного партнерства.

Підвищення фінансової дисципліни.

Світова економіка виходить з кризи швидше, ніж очікувалося. До таких виводів прийшов МВФ, поліпшивши прогнози розвитку світової економіки — в поточному році зростання світового ВВП складе 1,4%, а в 2010 році - 3,1%. Світова економіка росте завдяки значному підйому в азіатських країнах, а також стабілізації або помірному відновленню в інших регіонах. Зокрема, недивлячись на кризу, в 2009 році ВВП Китаю виросте на 8,5%, а Індії - на 5,4%. МВФ також зафіксував набагато менший очікуваного спад економіки Бразилії (-0,7%) і країн євро зони (-2,7). При цьому в 2010 році зростання економіки покажуть не тільки країни євро зони (+0,3%), але і США (+1,3%) і Японія (+1,7%).

2 Причини та вплив світової кризи на економіку України

Кризу, що наступила, в Україні пов’язують зі світовим фінансовим. Зрозуміло, зв’язок є, але якби не було зв’язку зараз, то криза все одно б наступила в майбутньому (навіть якщо б її не було в світі). Мова йде про кризу виробництва (як наслідок і економіки країни). Виробництво і економіка України сьогодні по багатьом показникам неконкурентоспроможні.

В Україні панує криза, яка накопичує проблеми, як сніжний ком, з якого починається лавина. Всі розуміють, що потрібно щось робити, але ніхто нічого не робить. Можливо, не хоче, можливо, не уміє. Але ситуація така — якщо вже зараз не зробити необхідні в даній ситуації заходи, потім вже буде надто пізно. Чому ж українська влада не діє? Тому що, у відмінності від демократичних країн, влада в Україні намертво зрослася з крупним бізнесом і приймати антикризові заходи означає наступити на інтереси своїх же спонсорів, друзів і колег.

Оцінюючи перманентність виникнення кризових явищ в економіці України, ректор Тернопільського національного економічного університету, професор, доктор економічних наук С. Юрій констатував відсутність в ній класичної кризикризи перевиробництва. В той же час відзначив, що, за визначеннями експертів Всесвітнього банку, в країні переважає «економіка інсайдерів», яку Нобелівський лауреат з економіки разом з Робертом Фогелем 1993 року «За нове дослідження економічної історії за допомогою економічної теорії і кількісних методів для пояснення економічних і інституційних змін» Дуглас Норт назвав розвитком «суспільного устрою з обмеженим доступом», оскільки цей лад ґрунтується натому, що еліта навмисно обмежує доступ до ринків інших учасників і створює економічні преференції для «своїх» підприємців і сфер діяльності. В даному аспекті професор С. Юрій відмітив, що вітчизняні інсайдери, як правило, вкладають грошові кошти в свої власні підприємства і це є одним з вагомих чинників зниження конкурентоспроможності виробництва і уповільнення ефективності залучення капіталу в реальний сектор економіки.

Криза, в якій опинилася Україна восени 2008 р. виявила неготовність українських регуляторних органів вчасно та професійно-грамотно реагувати на ситуацію.

На пострадянському просторі (Росія, Вірменія, Україна) спостерігається тотальна макроекономічна криза (фінансова, структурна, соціальна, кон’юнктурна, конкурентна), тоді як на Заході маємо справу з фінансово-структурною кризою. Ця тотальна криза поглиблюється ще й тому, що порівняно із Заходом у зазначених пострадянських країнах:

інфляція прискорюється, а не сповільнюється;

темпи падіння капіталізації ринку в 2−3 рази вищі, ніж на Заході (хоча до кризи вони були на низькому рівні);

— на перший план виходить проблема курсу національної валюти, «з'їдаються» валютні резерви;

дефіцит пропозиції кредитів, а не попиту;

у наявності масове вилучення вкладів населення із банків (в Україні -70 млрд. гривень лише за листопад — січень 2008;2009 років);

— криза супроводжується різким зниженням доходів бюджетів, зростанням дебіторської і кредиторської заборгованості.

Разом із переліченими спільними рисами кожній із цих країн притаманні свої особливості. Так, для України, характерні:

— дефіцитний платіжний баланс, велика залежність від експорту металів і зерна (ринки підвищеної конкуренції) та «імпорту» капіталу, високих технологій, нафти й газу (ринки зниженої конкуренції);

— висока концентрація виробництва й капіталу, обмежені можливості щодо розпорошення (децентралізації) ризиків;

— значна соціальна поляризація, відсутність практики й інструментів адресної соціальної політики;

— невисокий рівень міжнародних резервів НБУ, відсутність накопичених резервних фондів уряду;

— хиткість політичної системи, її нездатність швидко й ефективно розв’язувати економічні проблеми;

— порівняно низька частка малого й середнього бізнесу у ВВП.

На думку експертів консалтингової компанії McKinsey & Company, основними проблемами, з якими найближчим часом зіткнеться і вже зіткнулася українська економіка, є застарілі виробничі потужності в основних галузях, скорочення трудових ресурсів і вже згадувана міждержавна конкуренція. Про це, зокрема, йде мова в звіті компанії, озаглавленому «Відновлення економічного зростання України», презентація якого відбулася 20 жовтня поточного року в Києві.

Особливий неспокій викликає прогноз McKinsey & Company щодо значного зменшення числа працездатних українців. Так, за даними консалтингової компанії, якщо з 1998 року по 2007 рік працездатне населення України скоротилося на 3%, то вже до 2020 воно скоротиться ще на 10% і складе всього 19 млн. чоловік. При цьому помітно збільшиться число пенсіонерів, що приведе до серйозного дисбалансу між працюючими і непрацюючими громадянами наший країни.

Наступна проблема — застарілі виробничі потужності. За інформацією McKinsey & Company, коефіцієнт зносу основних виробничих потужностей в Україні складає більше 50%. Подальше старіння верстатів і агрегатів веде до того, що і без того обмежені трудові ресурси постійно відволікатимуться на ремонт зношеного устаткування, а не займатимуться безпосередньо виробництвом. Що стосується державної конкуренції, то загальновідомо, що ще до кризи українських металургів, яких вважали локомотивом вітчизняноїекономіки, почали витісняти з їх традиційних ринків китайці. Отже експорт України постраждав не тільки від спаду споживання в умовах кризи, але і від збільшення виробничих потужностей в країнах, які раніше були імпортерами української продукції, а зараз перетворилися на наших конкурентів. В той же час, вихід на нові для України ринки обмежений посиленням державного протекціонізму у всьому світі. За прогнозами експертів, дана тенденція збережеться і у відчутному майбутньому.

Як бачимо, в наявності симптоми стагфляційних процесів, тому подолання наслідків кризи може затягнутися.

В Україні діють три регулятори, які мають опікуватися банківською системою та фондовим ринком: Національний банк України, Комісія з цінних паперів та фондового ринку та Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України. Крім регуляторів, також існує Верховна Рада України, яка має реагувати на реальні події, що відбуваються у країні, суттєво вдосконалюючи необхідне законодавство. Але жодна із перелічених інституцій не виявила здатності швидко реагувати на події в країні.

Так, постанова Національного банку України, яка «заморозила» депозити фізичних та юридичних осіб, не врахувала особливостей функціонування підприємств — українських виробників та імпортерів, чим поставила під загрозу швидкого банкрутства малі та середні підприємства. Приймаючи цю постанову, НБУ також «не порадився» з Комісією з цінних паперів та фондового ринку та Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України. Адже за законодавством, НБУ є незалежною інституцією, на яку ніхто не може чинити тиск. Але це означає, що, захищаючи бізнес-інтереси комерційних банків, НБУ може приймати акти, не радячись з іншими регуляторами, та ускладнювати роботу інших фінансових інституцій, діяльність яких є вигідною для держави та активно підтримується всіма урядами України протягом останніх п’яти років.

Так, під загрозу втрати коштів на банківських депозитах нині потрапили кошти накопичувальних недержавних пенсійних фондів (НПФ), мета діяльності яких — зберегти та примножити кошти громадян, які добровільно відклали їх собі на старість, компенсуючи об'єктивну фінансову неспроможність Пенсійного фонду України забезпечити високий рівень державних пенсій. У скрутному становищі також опинилися страхові компанії, які потребують гнучкості при управлінні своїми страховими резервами.

Під тиском економічної кризи ради НПФ почали звертатися до Держфінпослуг з проханням прийняття та запровадження єдиної методики щоденного розрахунку реальної вартості активів НПФ (одиниці пенсійних внесків), яка б допомогла слідкувати за якістю інвестування коштів таких фондів та вчасно корегувати інвестиційні портфелі НПФ. Але Держфінпослуг поки не прийняв рішення щодо затвердження розрахунку чистої вартості одиниці пенсійного внеску, посилаючись на відмову Міністерства юстиції України затвердити його проект. Отже, фінансова криза розгортається, а облік коштів громадян, накопичуваних у НПФ, залишається непрозорим та неякісним.

Не квапиться з удосконаленням своєї нормативної бази і Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Так, потребує вдосконалення її Положення про порядок визначення чистої вартості активів НПФ (відкритого, корпоративного, професійного), затверджене рішенням Держкомісії з цінних паперів та фондового ринку від 11 серпня 2004 р. № 339. Криза фондового ринку вимагає у першу чергу запровадити чіткі та прозорі методи оцінки активів фінансових інституцій. Саме про це йдеться, наприклад, в антикризовому законі США.

Спостерігаючи дії (або бездіяльність) центральних органів влади, які відповідають за регулювання роботи банківської системи та фондового ринку Україні, виникає запитання: так у чому ж полягає роль держави під час розгортання в країні фінансово-економічної кризи? Можливо, це здасться занадто простим, але єдиною державною гарантією захисту економічно-фінансових інтересів громадян та юридичних осіб є: забезпечення шляхом прийняття та неухильного виконання законодавства правильної роботи фінансової та банківської систем країни, правовий захист заощаджень населення, у тому числі пенсійних накопичень громадян, забезпечення диверсифікації ризиківфінансових інституцій та ретельний контроль регуляторів за всіма суб'єктами фінансової системи та фондового ринку.

Проте правове поле України поки що таких гарантій не дає.

В Україні причини фінансової кризи, на нашу думку, полягають у залежності фондового ринку від коштів нерезидентів, надмірній зовнішній заборгованості суб'єктів економіки, нестачі ліквідності в банківській системі. Вплив світової кризи на економіку України схематично зображено на рис. 1.

На сьогодні сформувалося чотири напрями, за якими світова криза здійснює вплив на економіку України.

Циклічне уповільнення світової економіки, що в цілому може скоротити попит на експортну продукцію, а отже, експортну виручку і далі за ланцюжком призвести до зменшення надходжень до державного бюджету, девальвації гривні і зниження заробітної плати тощо.

Висока волатильність цін на світових товарних ринках, коли спостерігаються різкі стрибки цін на біржові товари, зокрема, залежно від ситуації на фінансових і валютних ринках. У разі їх значного падіння ефект буде такий саме, але ще може додатися проблема скорочення торговельного балансу, що, у свою чергу, здатне негативно позначитися на поточному рахунку, тобто ослабити міжнародну позицію України.

Обвал котирувань на світових фондових ринках, який призвів до різкого падіння вартості акцій українських компаній.

Паніка на фінансових ринках, банкрутство великих інвестиційних банків, різке зростання ставок Лібор (значна частина кредитів, залучених від початку кризи, бралася на умовах «плаваючої» ставки, залежної від ставки Лібор) — усе це практично перекриває зовнішні ринки фінансової ліквідності, що загрожує труднощами у рефінансуванні зовнішнього боргу вітчизняними банками і корпораціями.

Наслідки впливу світової" кризи на українську економіку є цілком очевидними:

— зниження на товарних ринках попиту на сталь призвело до тимчасового скорочення обсягів виробництва, що позначилося на вугледобувних підприємствах, видобуванні руди та на інших супутніх виробництвах;

— банки мають у своєму розпорядженні достатньо коштів для погашення зовнішніх запозичень, але для деяких з них можуть виникнути проблеми з рефінансуванням боргу на світових фінансових ринках.

На цьому тлі спостерігається погіршення ситуації з кредитуванням економіки, а відтік, і депозитів. За цих умов банки схильні надавати кредитні ресурси на короткі терміни, орієнтуючись, передусім, на зниження ризику і втрат через падіння платоспроможності позичальників.

Рис. 1. Наслідки впливу світової кризи на економіку України В Україні МВФ прогнозує глибокий спад і відновлення економіки лише в другій половині 2010 року.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) офіційно підтвердив прогноз зростання ВВП України в 2010 році нарівні 2,7%. Прогнози на поточний рік залишаються незмінними: спад ВВП на 14% при інфляції в 16,3%. Ці дані містяться в опублікованому 1 жовтня 2009 року огляді стану світової економіки, підготовленому фондом. МВФ поліпшив прогноз розвитку світової економіки: якщо в обнародуваному в липні прогнозі зниження світового ВВП в поточному році очікувалося на рівні 1,4%, то тепер цей прогноз понижений до 1,1%. А в 2010 році світова економіка покаже зростання на 3,1% (очікувалося 2,5%). Тим часом навіть така позитивна економічна динаміка не дозволила МВФ поліпшити прогнози для України. Нагадаємо, прогноз спаду української економіки на 14% вперше був обнародуваний в серпні, за підсумками виділення Україні третього траншу кредиту.

Очікується, що стабілізація української економіки почнеться наступного року — МВФ прогнозує зростання ВВП на рівні 2,7%. Цей прогноз неістотно відрізняється від урядового — проект держбюджету на 2010 рік розраховувався, виходячи з прогнозного зростання ВВП на 3,7%. А вже в 2011 році очікується, що темпи економічного зростання України прискоряться до 5,8%, що буде вище середнього показника країн Центральної Європи (+4%) і СНД (+5,3%). За словами експертів, досягти такого економічного зростання Україна зможе за рахунок ефекту «відскоку від дна» .

" Після такого глибокого економічного спаду відновлення світового попиту на український експорт дозволить демонструвати високі темпи зростання ВВП" , — відзначає аналітик ГИК «Трійка Діалог Україна» Ірина Піонтковська.

" Ефект низької бази порівняння дозволить Україні навіть при незначному поліпшенні демонструвати високі темпи економічного зростання", -погоджується директор економічних програм Центру їм, Разумкова Василь Юрчишин.

По словах Піонтковської, відновлення української економіки почнеться в II половині 2009 року, тому наступного року зростання ВВП буде помірним. «У свою чергу, такі високі темпи економічного зростання повинні дозволити українській економіці до кінця 2010 року вийти на докризовий рівень» , — говорить експерт.

Відзначимо, Міністерство економіки розрахувало, що за наступні три роки Україна зможе компенсувати спад ВВП, що очікується за підсумками 2009 року, на рівні 10−12% - і до 2012 року країна вийде на докризові показники розвитку. Економісти відзначають, що швидке відновлення можливе лише в разі різкого підйому світових цін на сталь або проведення податкової реформи. Проте зараз експерти цього не чекають.

Українська економіка зуміє відновити докризові об'єми ВВП вже до кінця 2012 року, повідомив міністр економіки Богдан Данілішин. Він відзначив, що спад ВВП за підсумками поточного року складе 10−12%. «Позитивні тенденції в економіці вже почалися, і до кінця 2009 року вони посиляться. Очікується, що за підсумками І півріччя 2010 року ми вже матимемо позитивний результат» , — сказав міністр, проте не уточнив прогноз на І півріччя 2010 року, але назвав реалістичним очікування в 2010 році зростання ВВП на 3,7%.

Оскільки акціями і паями інвестиційних фондів володіє лише незначна частина українців, можна дійти висновку про помірність наслідків ринкових потрясінь для всього населення. Дійсно, зростання або падіння того чи іншого цінного паперу або ринку для більшості громадян є явищем, відокремленим від реалій життя. Проте при аналізі перспектив розвитку економіки виявляється, що фінансовий ринок має певну особливість: він впливає на інфляцію і знецінення заощаджень, відставання фінансування соціальної сфери, зростання цін тощо. Це можна пояснити так; якщо річний темп зростання доходу деякого інвестора вищий, ніж зростання ВВП, продуктивності праці та грошової маси, разом узятих, то таке зростання оплачують ті, у кого він збільшується не настільки швидко. А глобалізація фінансового ринку робить цей процес глобальним.

На прикладі Луганського регіону розглянемо наслідки впливу фінансово-економічної кризи на економіку України:

Фінансова криза на Луганщині проявилася в спаді виробництва, скороченні робочих днів, відправлені працівників в неоплачувані відпустки. За 10 місяців 2008 року обсяг промислового виробництва в Луганській області скоротився на 0,6% в порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Падіння ж виробництва в жовтні складає: 39% до попереднього місяця і 47% до жовтня 2007 року.

Такий промисловий гігант як «Алчевський меткомбінат» знизив виробництво в жовтні на 75% (порівняно з серпнем). За один місяць «АМК» отримав від прямої господарської діяльності 244 млн. грн. збитків. На комбінаті зупинені три з чотирьох доменних печей.

Крім того, промислові підприємства Луганщини стикаються з проблемами реалізації своєї готової продукції.

Так, «Стахановський вагонобудівний завод» з 650 вагонів, вироблених у вересні 2008 року, реалізував тільки 230, від 420 вагонів замовники відмовилися. З подібною проблемою зіткнулося і ДП «Ровенькиантрацит» в кінці вересня від вугілля держпідприємства відмовилися металургійні комбінати України і зарубіжні контрагенти (їм планувалося відвантажити продукції на 70 млн. грн., майже 120 тис. т.).

Істотно скоротився в 2009 р. випуск продукції підприємств, які є основою промислового потенціалу Луганщини: ВАТ «Стаханівський завод феросплавів» — на 66,2%, рубежанський хімзавод «Заря» — на 81,6% (внаслідок відсутності держзамовлення), ЗАТ «ЛІНИК» — на 12,4%, ВАТ «Алчевськкокс» — на 9,3%, Алчевський меткомбінат знизив обсяги виробництва сталі на 32,8%, а прокату — на 32%. 57,6% складає падіння на північнодонецькому «Азоті». Тут головна причина — значне зростання ціни на газ, який для підприємства, — основна сировина.

Зрозуміло, що наслідком такої ситуації стало те, що в області значнозбільшилося число промислових підприємств, які працюють зі збитком.

Ще один прояв фінансової кризи на Луганщині - скорочені робочі тижні і неоплачувані відпустки. Більше 20 тис. робітників машинобудівних підприємств переведено на неповний робочий тиждень, 12%, (близько 5 тис. людей) відправлено в неоплачувані відпустки. В металургії неповні тижні працюють більше 26,5 тис. робітників. У вугільній промисловості «нововведення» не торкнулися робочих основних спеціальностей. Проте майже 1 тис. робочих поверхневих комплексів відправлені в неоплачувані відпустки «за власним бажанням» .

В Луганській області фінансова криза відображається і на своєчасному отриманні працівниками своїх зарплат.

Індекс споживчих цін в січні-червні 2009 р. склав 109%. В бюджеті на рік закладалася цифра менше. В результаті, якщо оцінювати за реальною купівельною спроможністю, доходи населення в травні 2009 знизилися більш, ніж на десять відсотків порівняно з даними травня 2008;го.

Порівняно з першим півріччям минулого року в області допущений спад випуску промислової продукції на 29,6%. Причому «падаємо» від місяця до місяця.

3 Україна у світовій кризі

3.1 Шляхи подолання фінансово - економічної кризи в Україні

Розвиток подій у світовій економіці за останній рік свідчить, що боротьба з економічною кризою буде довгою й виснажливою. Для розв’язання проблеми кризи треба реалізувати зокрема такі пропозиції:

введення економічних нормативів управління діяльністю агентів цінних паперів (на зразок регулювання діяльності комерційних банків);

запровадження системи державних рейтингів банків, ринків цінних паперів, фондів;

контроль емісії цінних паперів центральними банками держав;

— безпосереднє кредитування бізнесу, а також залучення депозитів та вкладів фізичних і юридичних осіб із боку ЦБ (НБУ).

Разом із зазначеними заходами загального характеру в Україні також необхідно, по-перше, підвищити рівень оподаткування імпорту, забезпечити рівномірне оподаткування всіх сфер економіки і прогресивність системи оподаткування. Вийти із кризи можна буде тільки тоді, коли за її негативні наслідки платитимуть усі. Також потрібно всіляко стимулювати заощадження і інвестиційну активність, аж до надання податкових преференцій. За збереження нинішньої системи оподаткування наслідки кризи переважно перекладені на плечі малозабезпечених верств населення.

Роль державного регулювання в умовах економічних криз дуже важлива. Основними положеннями антикризової політики в Україні повинні стати наступні: продумані і постійні дії уряду в цілях підтримки ефективного попиту на рівнях, що відповідають повній зайнятості; регулювання об'ємів приватних інвестицій, надання спеціальних державних кредитів, податкових пільг для заохочення приватних інвесторів; адаптація до економічної системи механізмів гнучкості, пов’язаних з прогресивним податком на прибуток і програмою соціального забезпечення; здійснення антициклічних заходів, які передбачають при зростанні безробіття зміну ставок податку на прибуток, зміну внесків на соціальне забезпечення, програму суспільних робіт; координація програм державних інвестицій в підприємства комунального обслуговування, транспорт, житловий сектор, підприємства державного сектора; стабілізація доходів сільського господарства за допомогою програм підтримки і гарантування цін, субсидій на потреби виробництва.

Крім того економісти відзначають декілька шляхів виходу з кризи в Україні: зниження податкового навантаження і пряма підтримка населення замість банків і підприємств. Також експерти попереджають, що протекціонізм, зокрема, підвищення імпортних мит на окремі категорії товарів, наприклад, автомобілі іноземного виробництва, можуть дати зворотний ефект.

Пряма підтримка населення замість утримання на плаву неефективних компаній, що випускають застарілу і в звичайних умовах неконкурентоздатну продукцію, має на увазі збільшення посібника з безробіття, допомоги в пошуку нової роботи тим, хто її позбувся, перепідготовці, навчанню і тому подібне.

Ще один шлях виходу з кризи, по якому варто йти, — скорочення державних витрат в цілому (зокрема ж збільшивши фінансування деяких складових бюджету). Проте антикризові заходи уряду припускають зростання витрат, що на тлі падіння доходів бюджету може мати негативні наслідки для економіки. У цьому є велика частка здорового глузду. Часто міняючи прогнози, уряд підриває довіру до себе і до своєї здатності контролювати ситуацію. В період же фінансової кризи необхідно зберігати довіру до себе. Встановивши песимістичний прогноз одного разу, його вже не доведеться часто міняти, що сприятиме зміцненню довіри до антикризових заходів уряду.

Але в даний час для України заходи щодо зменшення ставок основних податків та істотного збільшення бюджетних видатків є неприйнятними з таких міркувань:

навіть за стабільних економічних умов у нашій державі її соціальні зобов’язання істотно перевищують фінансові можливості;

зниження податкових ставок як інструмент стимулювання інвестицій в умовах політичної нестабільності України не забезпечить бажаних результатів, а лише призведе до зменшення й без того обмежених фінансових можливостей бюджетів України;

відсутність джерел фінансування бюджетного дефіциту (зокрема реальних можливостей здійснення запозичень та приватизації державного майна на вигідних умовах) навряд чи дасть змогу збільшувати видатки держбюджету понад отримані ним доходи.

По-друге, треба підвищити рівень капіталізації фінансового ринку, розширити сфери капіталізації, забезпечити «відкритість» ринку землі. За такого вузького ринку в капіталу немає можливості переливатися з одних секторів економіки в інші, привабливіші. Підвищення капіталізації суб'єктів господарювання відноситься до важливих управлінських завдань менеджерів і зв’язується з досягненнями таких показників, як високий рівень інвестиційної привабливості, фінансової стійкості, перспективності функціонування і позиціонування на фондових ринках.

По-третє, варто встановити плаваючий, ринковий курс гривні. У період, коли капітал вивозиться із країни (за деякими даними, станом на лютий 2009 року було остаточно або майже вивезено близько 30 млрд. дол. США із 44 млрд., вкладених у банківський сектор України), низький курс долара вигідний інвесторам. Не правомірно, щоб на це шляхом інтервенцій були витрачені міжнародні резерви НБУ. І хоча є аргументи й за такі інтервенції (зокрема виплати «Нафтогазу» за імпорт блакитного палива з Росії та галопуюча інфляція, що триває), практика показує, що іноземці виграють від такої політики набагато більше, ніж українські резиденті.

Разом із тим, далеко не очевидним є зв’язок між курсом гривні та інфляцією (НБУ може допустити певне знецінення гривні при одночасному посиленні контролю грошової маси). Таким чином, практика засвідчила, що резерви НБУ потрібно насамперед витрачати на кредитування економіки, а не на підтримку курсу гривні. При цьому на даному етапі кризи НБУ повинен сам кредитувати бізнес (зрозуміло, ця функція має бути передбачена Верховною Радою в компетенціях Банку). Вважаємо, що така грошово-кредитна політика сприятиме збільшенню експорту та припливу валюти у країну По-четверте, слід посилити заставне право, запровадити повну монетизацію соціальної допомоги, скасувати перехресні субсидії.

І по-п'яте, потрібно інтенсифікувати політику роздержавлення виробництва, посилити роль держави в управлінні фінансовим сектором. Наприклад, щодо діяльності інвестиційних фондів, страхових компаній, кредитних установ має бути застосована система гнучких економічних нормативів регулювання. До речі, через відсутність останнього стало можливим створення у країні фінансових пірамід. Так, обсяг іпотечного кредитування в Україні зріс з 1,5 млрд. грн. у 2004 році до 30,2 млрд. грн. у 2007;му, тобто в 20 разів. За цей самий час приріст будівництва сягнув 59% (у 1,59 раза), введення житла — в 1,39 раза. Таке могло статися лише внаслідок перекредитації.

Нині для зменшення гостроти фінансової кризи та нівелювання її руйнівного впливу на економіку України першочергового значення набуває започаткування дієвих структурних реформ у банківському секторі та проведення зваженої макроекономічної політики, вагомою складовою якої є боргова політика держави. Основну роль у поліпшенні управління державним боргом України має відігравати ефективна політика державних запозичень, яка повинна забезпечити утримання розміру державного боргу України в економічно безпечних межах, а також оптимізацію структури боргу за видами джерел і відсоткових ставок. Для досягнення названих цілей слід ужити певних заходів.

По-перше, встановити граничний розмір дефіциту державного бюджету на рівні, що не перевищує 2% ВВП, та скасувати положення ст. 85, 80 і 79 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», за якими уряду надається можливість перевищувати планові показники залучення державних позик і безконтрольно нарощувати розмір державного боргу України. З огляду на закономірності розвитку внутрішнього та міжнародного ринків капіталів, Уряд України об'єктивно в умовах кризи не має можливостей для проведення експансійної бюджетної політики і включення потужних фіскальних стимулів для підтримки рівня економічної активності. Допускаючи значний дефіцит бюджету, уряд змушений буде залучати політично обумовлені позики офіційних кредиторів або вдаватися до емісійного фінансування дефіциту, що може зруйнувати останні опори фінансової стабільності.

Цільова спрямованість бюджетної політики в кризових умовах має полягати в забезпеченні фінансування державою крупних проектів у галузях інфраструктури, розвитку інновацій та енергозберігаючих технологій під час досягнення помірного дефіциту державного бюджету (на рівні 2% ВВП). Державні інвестиції мають безумовне значення для створення наукомістких галузей економіки: ризик, обумовлений невизначеністю нововведень і нових технологій, об'єктивно знижує інтерес приватного підприємця до фінансування наукових досліджень.

Іншим важливим напрямом вміщування державних капіталовкладень є формування розгалуженої і високоякісної фізичної інфраструктури, яка створює належні умови для роботи бізнесу і забезпечення життєдіяльності населення. Інвестиції в інфраструктуру зменшують витрати на ведення підприємницької діяльності і стають рушійною силою активізації економічної діяльності в країні. Щодо альтернативного спрямування державних капітальних вкладень (зокрема в традиційні галузі промисловості і сільського господарства), то теоретично і практично доведено: спрямовувати обмежені державні ресурси в комерційну діяльність доцільно було на початковому етапі переходу до ринку для проведення суспільної реструктуризації на приватних ринках і залучення на них достатнього обсягу приватних інвестицій. Загалом же держава не повинна заміщувати приватні інвестиції в комерційній діяльності, які мають вищий ступінь ефективності. У розвинутих країнах світу уряди все більше звужують рамки своєї діяльності в конкурентному секторі економіки і все більше концентрують власні ресурси на підтримці підприємств інфраструктури.

По-друге, слід посилити роль внутрішніх ринкових позик під час фінансування дефіциту бюджету, запровадити облігації державної позики з нефіксованою відсотковою ставкою, перейти до випуску ощадних облігацій, які розповсюджуватимуться серед фізичних осіб. В Україні залучення до бюджету позичкових коштів з акцентом на внутрішні державні позики передбачає вирішення завдань підвищення інвестиційної привабливості боргових зобов’язань уряду та вдосконалення організаційно-фінансової бази функціонування ринку державних цінних паперів.

Зростання випусків облігацій, прив’язаних до темпів інфляції, стало помітною тенденцією у сфері формування внутрішнього державного боргу країн з ринками, що формуються. Такі випуски проводилися переважно в країнах, де траплялися гіперінфляції або інфляційна динаміка була нестабільною.

По-третє, слід продовжити співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями (МФО) та проводити стриману політику залучення іноземних кредитів від урядів іноземних держав. Позики МФО не підлягають циклічним коливанням і в кризових умовах для багатьох країн з ринками, що формуються, виявляються єдиним доступним джерелом зовнішнього кредитування. В Україні позики МФО можуть стати вагомим джерелом фінансування дефіциту бюджету, платіжного балансу та сприятимуть пожвавленню інвестиційної діяльності, що стримуватиме також ступінь поширення «ефектів зараження» від кризових економік, підвищуватиме ступінь довіри суб'єктів ринку і зменшуватиме обсяги відпливу капіталу.

Проте, з урахуванням ще не задіяного нині потенціалу внутрішніх заощаджень та з огляду на той факт, що розмір зовнішнього сукупного боргу України вже перевищив усі допустимі межі, обсяг зовнішніх державних позик у поточному році не повинен перевищувати 1,7 млрд. дол. США, При цьому доцільно забезпечити фінансування планового дефіциту бюджету і погашення основної суми внутрішнього боргу за рахунок внутрішніх інвесторів. Зважене управління державним боргом і запобігання масовим дефолтам корпоративних позичальників сприятимуть стабілізації платіжного балансу країни, оздоровленню державних фінансів, відновленню доступу суб'єктів національної економіки до міжнародного ринку капіталів, а також створять передумови для подолання кризових явищ на фінансовому ринку України.

Отже, для зменшення гостроти фінансової кризи необхідно вжити таких заходів:

НБУ повинен застосовувати різноманітні механізми «кредитування надзвичайного стану» і виконувати для банків роль кредитора «останньої інстанції», що компенсуватиме їм відплив внутрішніх депозитів і припинення зовнішнього фінансування;

у рамках системи рефінансування зовнішніх корпоративних позик основним кредитором підприємств і банків України має стати ВАТ «Укрексімбанк», який надаватиме позики за рахунок коштів НБУ обсягом до 10 млрд. дол. США, розміщених на його депозиті; гарантування зовнішньої платоспроможності суб'єктів економіки України перешкоджатиме наростанню системних наслідків фінансової кризи;

у міру поглиблення кризових явищ, коли рефінансування НБУ не матиме стабілізуючого ефекту, а вилучення депозитів із банківської системи триватиме, виникне потреба у наданні урядом спеціальних гарантій кредиторам і вкладникам банків — бланкових гарантій, які матимуть обмежений період дії та поширюватимуться на операції життєздатних банків; зобов’язання уряду щодо гарантування майнових прав вкладників і кредиторів банків повинні бути зафіксовані законодавче, що сприятиме відновленню довіри громадськості до банківської системи і стабілізації фінансування банків у процесі їх реструктуризації;

у випадку розгортання повномасштабної фінансової кризи уряд за підтримки урядів основних міжнародних кредиторів України має ініціювати процес реструктуризації зовнішніх боргів корпоративних позичальників шляхом їх пролонгації на 3−4 роки за ставками, під які було надано первісні позики; підписання відповідних угод з кредиторами відверне загрозу масових дефолтів підприємств і банків України і сприятиме стабілізації платіжного балансу;

основними завданнями управління державним боргом України на 2008;2009 роки мають стати активізація співробітництва з МФО та відродження внутрішнього ринку державних цінних паперів; залучення позик МФО і збільшення обсягу внутрішніх запозичень створять умови для збалансування бюджету, оптимізації валютно-фінансових потоків і пожвавлення інвестиційної діяльності в країні.

Істотне зниження економічної активності підприємств в умовах кризи створює загрози для мобілізації бюджетних надходжень. Тому для мінімізації впливу фінансової кризи на дохідну частину бюджету України першочергову увагу необхідно приділити таким питанням:

— зменшенню ризиків ухилення від оподаткування. З огляду на це

розглянемо заходи щодо зменшення ризиків ухилення від оподаткування.

У сучасних умовах найважливішого значення набуває вдосконалення контролю міжнародних трансакцій капіталу, зокрема потоків капіталу до офшорних зон. Як відомо, головною причиною переміщення капіталу до таких зон є нерозголошення інформації, гарантоване владою цих країн, тоді як реалізація стандартних принципів прозорості у сфері державних фінансів передбачає взаємний обмін інформацією між країнами щодо платників податків.

На сьогодні список офшорних зон за переліком Кабінету Міністрів України охоплює 37 країн, із якими Україна не співпрацює в питаннях обміну інформацією у сфері оподаткування. Крім того, ще з кількома країнами (Іспанія, Кіпр, Малайзія та Японія) в нас укладено угоди про уникнення подвійного оподаткування, але ними не передбачено обміну податковою інформацією.

За оцінкою ОЕСР станом на 21 жовтня 2008 року в офшорні зони виведено від 5 до 7 трлн дол. США, причому майже половина цих коштів надійшли із країн з перехідною економікою і країн, що розвиваються. За результатами ряду досліджень, «нечисті» міжнародні трансакції на 2/3 складаються з капіталів, власники яких хочуть ухилитися від сплати податків, а решта 1/3 пов’язані з відмиванням кримінальних доходів. Ухилення національного капіталу від оподаткування в офшорних зонах призводить до зменшення бази оподаткування прибутку у країнах, що розвиваються, приблизно на 385 млрд. дол. щороку.