Продуктивні та відтворювальні якості овець таврійського типу асканійської тонкорунної породи

ПРОДУКТИВНІ ТА ВІДТВОРЮВАЛЬНІ ЯКОСТІ ОВЕЦЬ ТАВРІЙСЬКОГО ТИПУ АСКАНІЙСЬКОЇ ТОНКОРУННОЇ ПОРОДИ

Розвиток галузі вівчарства базується не тільки на додаткових капіталовкладеннях, удосконаленні технологічних прийомів, але й на використанні сучасних методів розведення і селекції для одержання якісної вовни та збільшення її настригу. При цьому значна роль відводиться розробці методів підвищення плодючості вівцематок. Якщо враховувати, що рівень відтворювальних якостей значною мірою визначає ефективність галузі, то актуальною постає розробка методів селекції, спрямованих на збільшення високої репродуктивної здатності, притаманної цим тваринам. Важливу роль у покращенні репродуктивних якостей відіграє не тільки генотип батьків, а й методи розведення, взаємодія «генотип середовище тощо» .

Визначено, що рівень розвитку ознак фенотипової мінливості показників продуктивності мериносових вівцематок, яких розводять на півдні України, знаходиться на досить високому рівні, і це характеризує інтенсивність селекції за останні 45 років. Так, показники живої маси вівцематок трирічного віку у 80-ті роки збільшилися до 53,47 кг, а в 2015 році до 58,36 кг (Р>0,05). Настриг брудної вовни збільшився з 6,77 до 7,30 кг (Р>0,05), чистої - з 2,84 до 3,74 кг (Р<0,001), довжина — з 8,99 до 10,65 (Р<0,001), що зумовлено як рівнем селекційно-племінної роботи, так і змінами факторів зовнішнього середовища (кліматичні умови, рівень кормової бази тощо).

Установлено, що за відтворювальними якостями вівці таврійського типу асканійської тонкорунної породи потенційно багатоплідні (108,7−122,7%). Найбільшого рівня ця ознака сягає у овець, які народилися у багатоплідних окотах. Збереженість ягнят дослідних груп складала 90−93%. Діловий вихід ягнят на 100 вівцематок відповідав задовільному рівню і перевищував 100%.

На ознаку «вихід ягнят на 100 вівцематок» переважно впливає вік вівцематок, лінійна належність і взаємодія «вік * тип росту». Установлено, що вівцематкам до 3 років використання зі швидким типом росту притаманні значно вищі показники відтворювальних якостей, порівняно з матками старшого віку і повільним типом росту.

Ріст поголів'я овець в Україні можна прискорити завдяки максимальному збереженню поголів'я; подовженню строків господарського використання тварин; зниженню яловості та збільшенню плодючості вівцематок.

Селекціонери вважають, що відтворювальна здатність належить до комплексних ознак, які можна розкласти на окремі характеристики (ознаки) з наявністю породної і статевої специфіки [1]. Тому актуальним постає завдання щодо удосконалення методів селекції за продуктивними ознаками при підтримці рівня плодючості у межах видових норм, тобто селекції у вівчарстві з урахуванням ознак відтворювальної здатності.

Будь-яка технологія вирощування і експлуатації тварин базується на використанні їх природних особливостей. Кожний організм має унікальний генотип, який обумовлює всі процеси його росту і розвитку. Однак у межах породи тваринам притаманні загальні показники рівня ознак продуктивності, тобто вони мають однакові гени в індивідуальних генотипах. Відмінності щодо показників продуктивності тварин, які належать до однієї породи, пояснюються індивідуальними комбінаціями генів особин.

Матеріал та методика досліджень. Дослідження проведені на вівцях таврійського типу асканійської тонкорунної породи племзаводу «Червоний чабан» Херсонської області. Ретроспективний аналіз рівня розвитку продуктивних ознак мериносових овець здійснено впродовж 45-річного періоду їх розведення.

Результати досліджень. Фенотипова мінливість показників продуктивності вівцематок господарства характеризує рівень селекційно-племінної роботи за останні 45 років (табл. 1).

продуктивність вівця асканійський порода У таблиці надано приклад рівня розвитку ознак такої мінливості показників продуктивності вівцематок і визначено інтенсивність селекції за ці роки.

Показники живої маси вівцематок трирічного віку в 80-ті роки збільшилися до 53,47 кг, а в 2015 році до 58,36 кг (Р>0,05). Настриг вовни збільшився з 6,77 до 7,10 кг або на 0,33 кг (Р>0,05), чистої вовни — з 2,84 до 3,61 кг (Р<0,001). Результати кропіткої комплексної селекційно-племінної роботи були особливо успішні стосовно довжини вовни. До 2015 року величина цієї ознаки збільшилася на 1,66 см (Р<0,01), або на 15,6%, що важливо стосовно технологічних вимог текстильної промисловості. Слід зауважити, що збільшення значень показників вовнової продуктивності за роками залежить від зміни паратипових факторів (кліматичні умови, рівень кормової бази тощо).

По групі ярок за більш ніж 40-річний період довжина вовни зросла з 9,69 до 11,30 см, що на 2,21 см або на 22,8% вище, ніж у попередні роки (Р<0,01). Для порівняння, середній рівень розвитку цього показника за матеріалами досліджень [2] у вівцематок з 1970 року по 1990 рік (стадія інтенсивного формування племінного ядра таврійського типу асканійської тонкорунної породи) збільшився з 8,99 до 10,73 см або на 1,74 см (Р<0,01), а з 1980 р. по 2013 р. — з 9,13 до 10,22 см або на 1,09 см (Р<0,01).

Селекція на підвищення вовнової продуктивності спрямована також на якісні ознаки, такі як товщина і колір жиропоту вовни. Серед ярок і маток стада господарства зустрічаються, в основному, нормально складчасті тварини з камвольною довжиною вовни 64 якості (21 мкм).

Матеріали селекційної бази племзаводу і результати досліджень [3] підтверджують, що вівці племінного ядра господарства характеризуються високими показниками за настригом чистої вовни, від 4,13 кг до 4,97 кг. Вагома різниця відмічається за коефіцієнтом вовновості - від 70,0 г/кг до 82,0 г/кг. Це доводить високу вовноутворюючу здатність австралійських мериносів, які приймали участь при створенні таврійського типу асканійської тонкорунної породи, так як при меншій їх живій масі настриг вовни та коефіцієнт виходу чистого волокна ви-щий.

У дослідженнях надано увагу також ознакам, що характеризують репродуктивні якості овець. Відтворювальні якості овець залежать від генетичних факторів і умов зовнішнього середовища. До генетичних факторів відносяться міжпородні відмінності щодо багатоплідності та її мінливість у межах стада, яка, в свою чергу, залежить від віку, живої маси маток, умов годівлі і утримання.

У таблиці 2 наведено показники заплідненості вівцематок і виходу ягнят на 100 маток упродовж 8 суміжних років. Установлено значне зниження відтворювальних якостей, яке, на наш погляд, обумовлене несприятливими кліматичними умовами, що вплинули на зниження поживності кормів для ягнят і відповідно на зменшення їх живої маси.

Слід відмітити низьку успадковуваність плодючості овець (0,15 — 0,20) і повторюваність цієї ознаки, тобто здатність тварин народжувати однакову кількість ягнят у різні ягніння. Але практика розведення овець різних порід [4] показує, що плодючість є спадково обумовленою ознакою і селекція овець за цією ознакою може бути досить ефективною, про що свідчать результати селекції овець таврійського типу асканійської тонкорунної породи. Існуючі відмінності, значна внутрішньопородна мінливість у межах породи і стада вказують на те, що відтворювальні якості спадково обумовлені й за ними можлива успішна селекція.

Між вівцематками 3-річного віку, які походять з різних ліній, установлено відмінності за показниками рівня відтворювальних якостей (табл. 3).

Мінімальні значення за заплідненістю вівцематок притаманні тваринам лініям 5 та 100, відповідно 77,2 і 76,1%; максимальні - вівцематкам ліній 374 і 2.29, відповідно 82,6 та 84,4%. Якщо за цим показником порівнювати тварин лінії 100 з тваринами інших ліній, то заплідненість вівцематок ліній 631 та 8.31 була дещо нижча (на 0,7 — 0,2%), ніж у тварин лінії 100, але різниця не вірогідна (Р>0,05).

Аналогічні відмінності виявлено за показником «вихід ягнят». Мінімальні значення спостерігалися у вівцематок ліній 5, 1444 та 100 і змінювалися у межах 110,2−114,3 голів на 100 вівцематок, а максимальні належали тваринам ліній 374, 631 та 2.29 і становили відповідно 122,8, 121,9 і 120,1 голів. У порівнянні з вівцематками лінії 100 вірогідні різниці показника «вихід ягнят» у вівцематок цих ліній становили відповідно 10,9 (Р<0,01), 10 (Р<0,05) та 8,2 голів на 100 вівцематок (Р<0,05).

Таким чином, встановлені розбіжності обумовлені переважно генетичним потенціалом вівцематок кожної досліджуваної лінії, що ще раз підтверджує спадкову обумовленість ознак за відтворювальними якостями і тому селекція на раннє ягніння стає ефективною. Для перспективної селекції першочерговим стає відбір багатоплідних маток у якомога ранньому віці.

Висновки. За відтворювальними якостями вівці таврійського типу асканійської тонкорунної породи потенційно багатоплідні, показник перевищує сто відсотків (108,7−122,7). Найбільшим він є в овець, які народилися у багатоплідних окотах, вони активніше реалізують потенційну багатоплідність у порівнянні з аналогічними вівцями, від яких народжені одинці. Збереженість ягнят дослідних груп складала 90−93%, однак достовірної різниці не виявлено. Діловий вихід ягнят на 100 вівцематок відповідав задовільному рівню і перевищував 100%.

Серед перспективних лінійних груп 374 і 2.29 за ознакою «запліднення» ефект взаємодії досліджуваних факторів виявився нестабільним упродовж терміну використання вівцематок, на що впливають неорганізовані паратипові фактори. Тому не встановлено чіткої закономірності зміни значень ефекту взаємодії упродовж восьми років. За цим ефектом для перспективних угрупувань найбільш сприятливими були 1−5 років використання вівцематок [5].

За виходом ягнят серед перспективних лінійних груп вівцематок 374, 631 і 2.29 сприятливими були 1−4 роки їх використання, але між ними відмічається нестабільність ефекту взаємозв'язку генотипів із віком вівцематок.

Список використаної літератури

• 1. Гордон А. Контроль воспроизводства сельско-хозяйственных животных / А. Гордон; [ пер. с англ. Гельберта М. Д. Ред. и предисл. Орлова А. Ф.]. — М.: ВО Агропромиздат, 1988. — С. 157−281.
• 2. Штомпель М. В. Таврійський внутрішньопородний тип асканійських тонкорунних овець / М. В. Штомпель // Селекція: Науково-виробничий бюлетень. — Київ. — 1994. — С. 84−88.
• 3. Штомпель М. В. Вплив схрещування і селекції баранів-плідників різних порід на настриг вовни і вихід чистого волокна / М. В. Штомпель, М. В. Веланська // Вісник аграрних наук. — 2000. — № 9. — С. 27−29.
• 4. Хамицаев Р. С. Отбор и подбор по воспроизводительным качествам / Р. С. Хамицаев // Овцеводство. — 1990. — № 3. — С. 18−19.
• 5. Коваленко В. П. Основні прийоми управління селекційними процесами у тваринництві / В. П. Коваленко, Т. І. Нежлукченко, Н. В. Нежлукченко // Таврійський науковий вісник. — Херсон, 2012. — Вип. 78. — Ч. 2. — С. 85−89.