Основи економічної науки

План

• Вступ
• Економічна діяльність — предмет економічної науки
• Сутність економічної діяльності
• Види економічної діяльності
• Класифікація видів економічної діяльності
• Характеристика видів економічної діяльності
• Промисловість
• Будівництво
• Діяльність транспорту та зв’язку
• Фінансова діяльність
• Охорона здоров’я та соціальна допомога
• Висновок
• Література

Вступ

У широкому розумінні економіка — це сукупність методів створення умов для виживання і прогресу людства. Звідси можна сказати, що економічна діяльність — це всі види господарської діяльності людей, спрямовані для задоволення їхніх потреб і забезпечення матеріальних умов життя. При цьому вибирати способи задоволення потреб необхідно, зважаючи на обмеженість ресурсів. Суспільна наука економіка описує, як люди роблять цей вибір.

Серед завдань, які стоять перед економічною наукою, є вивчення економічної діяльності суспільства, спрямованої на задоволення різноманітних матеріальних і духовних його потреб, з’ясування спонукальних мотивів цієї діяльності та її результатів.

Як відомо, економічна діяльність спрямована на задоволення постійно зростаючих матеріальних і духовних потреб. Щоб жити, працювати, люди повинні їсти, пити, мати одяг, житло, тобто споживати матеріальні і духовні блага. Причому свою долю в споживанні людина отримує через розподіл і обмін. Отже, суспільне виробництво складається з таких елементів: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання. Ці елементи є фазами виробництва. Тому цю структуру можна назвати пофазною. Ці фази між собою тісно взаємопов'язані, хоча кожна з них відносно відособлена, тобто має певні характерні особливості.

Успіх вирішення головної проблеми економіки — визначення найбільш ефективних способів використання обмежених ресурсів — багато в чому залежить від правил, принципів організації діяльності. Так, уже не одне сторіччя світом економіки керує один з основних принципів — принцип раціональності, що дозволяє вибрати рішення, засновані на прагненні одержати найбільші економічні результати з мінімально можливими витратами всіх необхідних для цього ресурсів.

Економічна діяльність передбачає наявність певних економічних ресурсів або факторів виробництва. Маються на увазі природні, людські і створені людиною ресурси, які використовуються для виробництва товарів і послуг. Коло цих ресурсів широке: фабричні і сільськогосподарські споруди, різноманітне устаткування, інструменти, машини, засоби транспорту і зв’язку, різні види праці, земля і всілякі корисні копалини. У працях західних науковців ці ресурси класифікуються як три фактори виробництва: земля, капітал і праця. Економічна ефективність охоплює проблему «затрати» — «випуск», інакше кажучи, вона характеризує зв’язок між кількістю економічних ресурсів (факторів виробництва) і кількістю отриманих в результаті виробництва продуктів і послуг.

Чим більша кількість продукції отримується від використаних ресурсів, тим вищою вважається ефективність суспільного виробництва. При цьому виготовлений суспільний продукт, який є результатом виробництва, повинен відповідати суспільним вимогам, реальному платоспроможному попиту. Економічна ефективність є багатоплановою категорією. Для її характеристики використовується ціла система показників, з допомогою яких визначається результативність використання окремих видів ресурсів. Економічну ефективність зіставляють із соціальною ефективністю, щоб визначити, як зростання ефективності виробництва впливає на задоволення матеріальних і духовних потреб людей, на зміну якості життя.

Результати економічної діяльності в усіх галузях матеріального і нематеріального виробництва найбільш повно виражаються через валовий національний продукт. Його розраховують за методикою ООН, виходячи не з виробничого принципу, а із суми кінцевих доходів або витрат. Його складовими частинами е предмети споживання та послуги, державні закупівлі, капітальні вкладення, сальдо платіжного балансу.

Цей показник широко використовується при аналізі соціально-економічного розвитку країни і при міжнародних зіставленнях. Якщо повністю звільнити сукупний суспільний продукт від уречевленої праці минулих років, то одержимо чистий продукт. Це частина валового національного продукту. Якщо з останнього вирахувати ті засоби праці, які йдуть на відшкодування їх зношеної частини, то одержимо чистий доход. Це реальний доход, який суспільство може використати для особистого споживання, а також для розширення виробництва.

Результати економічної діяльності залежать не тільки від загальних принципів її організації, але і від так званих економічних механізмів, тобто способів і форм з'єднання людьми своїх зусиль при вирішенні завдань життєзабезпечення. Такими найважливішими механізмами економіки є, наприклад, поділ праці і спеціалізація, торгівля.

Суспільство одержує товари і послуги або роблячи їх самостійно, або за допомогою обміну вироблених продуктів на необхідні товари. Тому щоб підвищити рівень життя населення, необхідно знайти шляхи збільшення обсягу виробництва. Таких шляхів два: розширити обсяги використання економічних ресурсів чи збільшити ефективність їхнього використання. Показником або мірою того, наскільки ефективно використовуються доступні ресурси, є продуктивність (не плутайте з продуктивністю праці). Коли більше товарів кращої якості виробляється при тих же ресурсах, продуктивність зростає.

Обмін діяльністю є визначений спосіб функціонування суспільної праці. Він розширює сферу виробництва не тільки за межі робочого місця і навіть окремого підприємства, але і за межі галузей народного господарства. Основа такого розширення — у розвитку поділу праці, у спеціалізації виробництва.

Всередині підприємства обмін діяльністю відбувається між працівниками різних фахів, між робітниками та інженерно-технічним персоналом. Тут продукт створюється загальними зусиллями, отже, кожний з працівників підприємства робить свій внесок у виробництво економічного блага.

Обмін діяльністю може відбуватися й іншим шляхом — через обмін продуктами. Такий обмін відбувається між працівниками різних галузей виробництва, наприклад між швейниками і машинобудівниками, хліборобами і мебельниками і т.д. Обмін здійснюється шляхом руху речей від місця їх виробництва до місця їх споживання і є реальним зв’язком між різноманітними видами праці, засобом їх включення до загального процесу створення різних матеріальних благ.

Подібний вид обміну діяльністю є і результатом, і зворотною стороною поділу праці в суспільстві. Він констатує той факт, що виробництво, яке вбачається органічною сукупністю спеціалізованих галузей, підприємств, господарств, є одне ціле. При цьому поєднання всіх його частин в єдиний механізм шляхом обміну діяльністю (продуктами) відбувається як через зв’язок виробництва з особистим споживанням, так і без цього зв’язку, не виходячи за рамки самого виробництва. Це залежить від того, який продукт виробляється — засіб виробництва чи предмет споживання.

З того, що виробництво як безупинний процес відтворення включає обмін, розподіл і споживання у повному їх обсязі, можна скласти висновок, що виробничі відносини охоплюють не тільки відносини самого виробництва у вузькому смислі цього слова, але також і всю сукупність відносин, що виникають між людьми на ґрунті обміну, розподілу і споживання.

Економічна діяльність — предмет економічної науки

Поняття економіка вживається як правило у двох значеннях: як сфера господарського життя і як наука, що вивчає цю сферу.

Скільки б ми не говорили слово «суспільство», воно завжди виступає як сукупність суб'єктів господарювання. Звідси економіка в цілому є сукупністю певних суб'єктів економічної діяльності, кожний з яких вирішує проблему раціонального ведення господарства. В усякій реальній економіці існує безліч подібних суб'єктів (інститутів), проте об'єктом вивчення економічної науки є лише декілька найбільш типових і виведених в ідеалізованому вигляді. До таких суб'єктів (інститутів) належать: споживачі, фірми (підприємства), професійні спілки, урядові організації.

Які сторони життєдіяльності людини вивчає економічна наука? Що собою уявляє людина з точки зору економічної науки? У складному переплетенні біологічних і соціальних, матеріальних і духовних сторін життя людини економічна наука аналізує найважливішу сферу діяльності людини, а саме сферу виробництва та розподілу життєвих благ в умовах обмежених ресурсів, без якої були б неможливі усі інші різноманітні форми реалізації особистісних і суспільних інтересів.

Економічна наука у вивченні людського суспільства виходить із важливої передумови про те, що людина є одночасно і виробником, і споживачем економічних благ. Людина не тільки створює, але і приводить в рух та визначає способи використання техніки і технології, які, у свою чергу, висувають і нові вимоги до фізичних та інтелектуальних параметрів людини.

Різноманітність людської особистості, її неповторна індивідуальність, різноманітні мотиви її діяльності роблять необхідним за наукового аналізу економічного життя використовувати модель людини, тобто уніфіковане уявлення про людину, що діє у певній системі соціально-економічних координат.

Модель економічної людини (homo economicus) у сучасній економічній теорії можна охарактеризувати приблизно такими ключовими ознаками:

1. Це людина, яка вибирає, оскільки вона обмежена у своїх ресурсах і така ситуація змушує її до постійної необхідності робити вибір.

2. Це людина, яка оцінює. Вона порівнює різні альтернативи, оцінює їх і вираховує як би за власною шкалою.

3. Це людина, яка еволюціонує, тобто така, яка надає перевагу віддавати пріоритет власним оцінкам та інтересам перед чужими оцінками та інтересами. Норми суспільства при цьому нею притримуються лише остільки, оскільки вони явно не суперечать її власним нормам та інтересам.

5. Це людина, яка володіє обмеженою та неповною інформацією. Пошук додаткової інформації вимагає і часу, і витрат.

6. Поведінка цієї людини є цілераціональною, тобто вона ставить перед собою раціональні цілі і здійснює свої дії таким чином, щоб досягти їх максимально. Елементи ірраціонального в її поведінці можуть носити лише випадковий, зовнішній характер.

Не випадково необхідно приділити таку увагу до основної діючої особи економічного життя, адже від цього багато в чому залежить і підхід до неї як об'єкта економічних досліджень.

У науковій літературі донедавна економіка визначалась як система виробництва, обміну, розподілу, споживання благ; сфера функціонування продуктивних сил і економічних відносин в їх взаємозв'язку; спосіб виробництва; сфера суспільного виробництва і нарешті у більш точному, сучасному трактуванні - економіка — це сфера людської діяльності спрямована на 1) задоволення потреб людини (продукти харчування, одяг, житло, медичне обслуговування) і виробництва (метал, нафта, верстати, зерно);

2) створення штучного середовища існування людини.

Господарська діяльність за своїм змістом складна і багатоманітна. Вона включає як технічні, так і соціальні явища. У процесі виробництва і обміну люди взаємодіють, вступають у відносини, які здійснюються на основі зіставлення витрат та отриманих результатів економічної діяльності. У цьому сенсі вони є економічними.

Отже, економіка як сфера життя суспільства охоплює виробництво благ, обмін, розподіл і споживання їх. При цьому обов’язково слід урахувати, що існування економіки неможливе без участі людей, без продуктів їхньої інтелектуальної діяльності (наука, технологія). Крім того економіка не може існувати без природного середовища, на яке впливають люди, пристосовуючи його до своїх потреб.

Розрізняють об'єкт і предмет наукових досліджень. Об'єктом досліджень у найзагальнішому вигляді є сукупність явищ, явище або процес, що вивчаються. Для економічних досліджень — це людина, господарське життя людини, економіка загалом. Наприклад, людину як об'єкт досліджень вивчають різні науки — медицина, психологія, етнографія, демографія, історія тощо, кожна з яких має свій предмет.

Предмет дослідження — це суттєва сторона об'єкта, мета вивчення, тобто те, що наука ставить у центр своєї уваги.

Предмет науки, зокрема економічної теорії, значною мірою залежить від вихідних позицій тієї чи іншої теоретичної концепції. Тривалий час вважалось, що предметом економічної науки є причини зростання матеріального добробуту людей, багатства. Недарма основна праця великого англійського економіста Адама Сміта, що опублікована у 1776 р., називалася «Дослідження про природу і причинах багатства народів». У подальшому уявлення про предмет економічної науки усе більше починають пов’язувати з обмеженістю (рідкісністю) наявних у розпорядженні людей ресурсів.

Повертаючись до характеристики предмета економічної науки, важливо відмітити, що вона не включає вивчення самих рідкісних ресурсів як таких (для цього існують природничі та технічні науки). Економічна наука вивчає економічну діяльність (поведінку) людей, тобто такі їх дії, які пов’язані з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням економічних благ. Саме тому ця наука є гуманітарною, яка вивчає закономірності поведінки людей.

Економісти вивчають: витрати на виробництво та прибутки; їх цікавить, як забезпечується економічна рівновага, чому ціни на товари зростають і знижуються; чому одних товарів на ринку більше, ніж існує в них потреба, а інших — недостатньо; чому одні галузі економіки розвиваються швидкими темпами, а інші - деградують; чому кризи в економіці змінюються піднесеннями; чому існує безробіття та інфляція, який між ними взаємозв'язок; динаміку змін у цінах та обсягах виробництва. Вони намагаються встановити причини цих явищ, визначити чинники, що впливають на процеси ціноутворення та виробничі процеси. На відміну від пересічних громадян, які, наприклад, лише констатують, що заробітна плата шахтаря вища, ніж працівника харчової промисловості, або заробітна плата інженера в Україні менша, ніж інженера у США, економісти вивчають закони, що зумовлюють ці економічні явища.

Існує багато різноманітних визначень предмету економічної теорії. Найбільш розповсюдженим і загальноприйнятим через свою точність і лаконічність є формулювання визначення предмету економічної теорії таке: економічна наука досліджує людську поведінку (діяльність) з точки зору співвідношення між цілями і обмеженими ресурсами, які можуть мати різне використання. Отже економічна наука сприяє ефективному використанню обмежених ресурсів з метою задоволення потреб суспільства та кожного його члена.

З точки зору масштабів досліджуваного об'єкта розрізняють два рівні економічного аналізу, яким відповідають два розділи економічної теорії - мікроекономіка та макроекономіка. Мікроекономіка вивчає поведінку окремих суб'єктів економіки, аналізує витрати на виготовлення певного товару, галузеві аспекти економіки.

Макроекономіка вивчає функціонування економіки в цілому, а також так званих агрегатів, що в неї входять, — домашніх господарств, приватного сектору, урядового сектору. Під агрегатами (агрегованими показниками) розуміють сукупність окремих економічних одиниць, наприклад, домашніх господарств, які у процесі економічного аналізу розглядаються як одне ціле. При цьому у якості об'єкта дослідження виступають не тільки самі агрегати, але і зв’язки між ними, які виникають у процесі господарської діяльності

Стає зрозумілим, наскільки тісно пов’язані між собою економічна теорія (особливо нормативна економічна теорія) і державна економічна політика, яку можна визначити як комплекс заходів, спрямованих на регулювання поведінки економічних агентів (споживачів і виробників), або наслідків діяльності цих агентів для ефективного досягнення поставлених економічних цілей: економічного зростання, науково-технічного прогресу, більш справедливого розподілу доходів, повної зайнятості та ін. Для досягнення поставлених цілей держава використовує багатий арсенал засобів — від адміністративних заборон на викид шкідливих речовин у атмосферу до методів «тонкої настройки» економіки шляхом кредитно-грошової і податково-бюджетної політики.

Результативність державного управління багато в чому визначається компетентністю урядових чиновників, їх здатністю передбачити близькі і подальші результати дій, що вживаються. Здатність правильно зрозуміти економічну ситуацію, що складається, вибрати найбільш адекватні заходи державного впливу на економічні процеси, прорахувати наслідки рішень, що приймаються, максимізувати вигоди і мінімізувати можливі витрати прямо залежать від того, наскільки правильно і повно при проведенні державної економічної політики використовуються досягнення позитивної та нормативної економічної теорії.

Сутність економічної діяльності

Економічна діяльність — особлива і визначальна сфера життєдіяльності суспільства. Її визначальний характер стосовно інших сфер полягає в тому, що це діяльність, яка забезпечує задоволення економічних потреб суспільства: поза економічною діяльністю його існування неможливе. Важливість економічної діяльності полягає в тому, що це єдина сфера, в якій відбувається безпосередня взаємодія суспільства з природою. Це дає підстави для виокремлення в економічній діяльності двох сторін. Перша — природоперетворювальна, технологічна сторона, яка реалізується в певному результаті, сукупності економічних благ. Її зміст — взаємодія з природою (безпосереднє виробництво); форма взаємодії - доцільна трудова діяльність; мета діяльності - результат (економічні блага) як потенційне джерело забезпечення життя; засоби діяльності - «учасники» виробничого процесу, які формують «результат»: саме засоби (фактори, економічні суб'єкти тощо) виробництва. Друга сторона — відносини між людьми, пов’язані з присвоєнням і використанням отриманого «результату» для задоволення своїх потреб (економічні, або виробничі відносини).

Характер цих відносин — обов’язкова взаємозалежність людей, що відбиває відповідний характер процесу задоволення потреб у суспільстві (особиста, речова, інша); зміст економічних відносин відбивається насамперед у способах розподілу (присвоєння) факторів виробництва (власність на засоби виробництва); форма відносин — форми (механізм) руху виробленого продукту у сферу споживання (натуральні, товарно-грошові і т.п.) Важливо зазначити, що економічні відносини — це реальні економічні відносини, які складаються в процесах виробництва, розподілу, обміну і споживання, тобто в суспільному виробництві, економічній діяльності суспільства.

В рамках економічної діяльності за подвійним критерієм — домінуючий фактор виробництва і пануючі економічні (виробничі) відносини — виокремлюються певні історичні етапи її розвитку. Саме розвиток економічної діяльності суспільства як способу задоволення економічних потреб є визначальним в його розвитку. Тому порівняльний аналіз економічної діяльності суспільства з позицій індустріалізму та постіндустріалізму дозволить глибше з’ясувати перспективи її подальших трансформацій.

Сучасне суспільство охоплює два періоди розвитку, що відповідають двом типам суспільства — індустріальному і постіндустріальному. Сучасне суспільство виникло між XVI і XVIII ст. в країнах північно-західної Європи — в Англії, Голландії, Франції, Німеччині. Більшість учених одностайні в тім, що сучасний соціальний порядок зародився після трьох великих революцій — американської, французької, англійської. Американська і французька забезпечили політичну та інституціональну базу для модернізації: конституційну демократію, верховенство закону і принцип суверенітету національних держав. Англійська промислова революція заклала економічну основу: ринок вільної робочої сили, індустріалізацію та урбанізм як новий спосіб економічного життя, капіталізм як нову форму виробничих і розподільних відносин.

Урбанізація - переселення людей у міста і поширення міських цінностей життя — стає невід'ємним супутником іншого процесу — індустріалізації. Індустріалізація - застосування наукових знань до промислової технології, відкриття нових джерел енергії, що дозволяють машинам виконувати ту роботу, яку колись виконували люди чи тяглові тварини. Індустріалізація вимагає все більш і більш підготовлених працівників, що обумовлюється постійним зростанням складності технології. В індустріальному суспільстві, мабуть, уперше місце роботи відокремлюється від місця проживання: на відміну від ремісника робітник щоранку залишає свій будинок і вирушає у міському транспорті на інший кінець міста, де розташована його фабрика. В такому суспільстві основна частина населення трудиться в промисловості, а живе в місті.

Якщо в доіндустріальному суспільстві міста відігравали важливу, але не самодостатню роль, то в індустріальному вони стали відігравати головну роль.

Поділ праці розширив коло видів економічної діяльності. Замість декількох десятків, у крайньому випадку сотень спеціальностей доіндустріального суспільства, з’явилися тисячі і десятки тисяч професій.

Причому швидкість, з якою на зміну старим професіям приходили нові, зросла в десятки і сотні разів. І більшість із них були просто невідомі аграрному суспільству. Тепер уже більше половини населення зайнято промисловою працею, її престиж постійно зростає.

Як зазначалося, родоначальником теорії індустріального суспільства вважається О. Конт. Він різнобічно дослідив його особливості, відмітив процес розширення форм економічної діяльності.

Узагальнену характеристику ознак економічної діяльності у ХVІІІ ст. знаходимо у Е. Дюркгейма. Він звернув увагу на нові форми організації економічної діяльності - промислові компанії; відмітив, що індивіди групуються вже за змістом трудової економічної діяльності, що економічна діяльність зосереджується у містах, що міста все більше спеціалізуються: серед них з’являються університетські, фабричні, портові, бюрократичні, фінансові центри.

Зміни в економічній діяльності аналізували також представники німецької політекономії ХІХ — початку ХХ ст., зокрема, К. Бюхер, який протиставляв форми організації суспільного виробництва — натуральну і товарну. Він вважав, що натуральна, аграрна, «традиційна», докапіталістична форма організації економічної діяльності є відсталою; індустріальна, промислова, капіталістична — прогресивною, передовою.

Французький учений Р. Арон, творець теорії єдиного індустріального суспільства, виділив п’ять універсальних рис, властивих будь-якому індустріальному суспільству і які безпосередньо стосуються економічної діяльності. Для капіталістичного варіанта індустріального суспільства, вважав учений, характерні такі ознаки, як:

1) приватна власність на засоби виробництва;

2) ринок і децентралізація економіки;

3) соціальна диференціація суспільства на власників і найманих робітників;

4) рушійна роль погоні за прибутком;

5) рівновага попиту та пропозиції, кризи і циклічні коливання економіки.

Таблиця 1. Принципи економічної діяльності індустріального суспільства

Підсумовуючи вище сказане, можна визначити, що економічна діяльність — це сукупність дій на різних рівнях господарювання, в результаті яких люди задовольняють свої потреби завдяки виробництву та обміну матеріальними благами та послугами.

Діяльність стає економічною тоді, коли вона ставить за мету або має наслідком виробництво та обмін товарами чи послугами, що визнаються корисними або рідкісними. Дане поняття нерідко використовується і в загальному сенсі: в цьому випадку воно характеризує обсяг всього економічного життя протягом певного періоду часу та на певній території. Тоді використовуються такі узагальнені показники, як валовий внутрішній продукт (ВВП) та валовий національний продукт (ВНП).

Тобто економічна діяльність — це форма активної участі людини в суспільному виробництві. З цією метою люди створюють певні організації (трудові колективи), які спільно виконують ту чи іншу місію (реалізують програму або ціль) і діють на основі певних правил та процедур. Однак цілі і характер таких багаточисельних організацій (підприємств, фірм, компаній) різні.

Економічна діяльність людини у своїй основі є творчим процесом, творенням нових умов існування і розвитку, де відтворення існуючого занесено до цього процесу як момент. Творчість є проявом вищих здібностей людини, іманентною характеристикою її діяльності. Саме у творчості розкривається глибинна суть людини як творця нових економічних і соціальних відносин і, таким чином, самої себе.

Економічній діяльності завжди притаманна репродукція, тобто відтворення вже відомих та існуючих умов суспільно-економічного буття. Це — необхідність, бо тільки відтворюючи існуюче, люди забезпечують безперервність соціально-економічного прогресу. Припинення відтворення призвело б до зупинки функціонування економічної системи суспільства. Водночас сама економічна діяльність постійно змінюється, вона не тільки репродуктивна, не просто повторює наявне, але й мінлива, продуктивна. Навіть здійснюючи просте відтворення, люди так чи інакше вносять зміни як до природи, так і до соціально-економічних відносин. Кожний новий цикл, виток економічної діяльності починається за нових умов і відносин як результат безпосередньої активності людей.

Вже це передбачає зміну самої економічної діяльності. Потреба перетворення постійно пронизує економічні дії людини, коли вона намагається принаймні зберегти себе і тим більше покращити умови свого існування.

Таким чином, репродуктивний бік економічної діяльності як творчого процесу виражає відносну стійкість існуючих форм соціально-економічного життя і є необхідним чинником детермінації життєдіяльності людей. Репродукція не є тільки чимось пасивним, а становить компонент становлення нового, умовою творчої економічної діяльності.

Види економічної діяльності

Головною проблемою кожної країни є задоволення різноманітних потреб людей, які представляють собою об'єктивно необхідні умови життя і розвитку людини, суспільства в цілому. Останні - незліченні, а ресурси, з допомогою яких вони можуть бути задоволені, обмежені. Але в процесі прогресивного розвитку суспільства зростають як самі потреби, так і можливості їх задоволення. Існує досить стійка залежність між розвитком і зростанням суспільного виробництва та якісним вдосконаленням потреб. Ця залежність проявляється як закон зростаючих потреб. Мета всякої економічної діяльності - задовольнити зростаючі потреби. Переважна більшість економістів вважає, що економічна діяльність — це будь-який вид трудової діяльності, спрямований на задоволення різноманітних матеріальних і духовних потреб.

Економічна діяльність у процесі суспільного прогресу стає все багатограннішою, виникають нові її сфери і види. Це пов’язано з розвитком продуктивних сил, вдосконаленням їх суспільної організації, зокрема спеціалізації і кооперування на основі суспільного поділу праці.

Суспільний поділ праці означає відособлення і співіснування різних видів трудової діяльності.

Як відомо, існують три основні форми суспільного поділу праці:

загальна, яка виникає в результаті поділу суспільного виробництва на окремі великі роди (промисловість, сільське господарство, сфера послуг тощо);

часткова, яка створюється в результаті поділу цих родів виробництва на види (наприклад, сільське господарство ділиться на окремі галузі: рослинництво і тваринництво) і підвиди (зернове господарство, картоплярство, овочівництво тощо). Ці дві форми суспільного поділу праці характеризують процеси всередині суспільства;

одинична форма поділу праці, яка характеризує цей процес всередині окремого підприємства (між цехами, дільницями, бригадами, різними працівниками).

Згідно з Міжнародною стандартною галузевою класифікацією ООН, сьогодні виділяються такі види економічної діяльності: промисловість, сільське господарство, мисливство, лісове господарство і риболовство; гірничодобувна промисловість, в тому числі експлуатація кар'єрів; оптова і роздрібна торгівля, ресторани і готелі; транспорт, складське господарство і зв’язок; фінанси, страхування, операції з нерухомим майном і комерційні послуги, комунальне, громадське і особисте обслуговування.

Всі ці види економічної діяльності людей в суспільному виробництві можна згрупувати в три великі блоки галузей:

а) основне виробництво;

б) виробнича інфраструктура;

в) соціальна інфраструктура.

До основного виробництва відносяться ті галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання і засоби виробництва. Примноження суспільного багатства залежить саме від цих галузей, від їх технічного І технологічного рівня. Це, перш за все, сировинний, паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, агропромисловий, хіміко-лісовий комплекси, а також виробництво товарів народного споживання, капітальне будівництво.

Виробнича інфраструктура — це комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві і в народному господарстві в цілому. Сюди належать: транспорт, зв’язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади; спеціальні галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, лізингових, консультаційних тощо).

Господарська діяльність в цих галузях, що обслуговують виробництво, підвищує його ефективність, поліпшує умови праці і рівнозначна примноженню суспільного багатства. З розвитком суспільної економічної діяльності прискореними темпами розвивається виробнича інфраструктура. Тому її стан достатньо повно віддзеркалює рівень розвитку економіки країни в цілому. У розвинутих країнах неухильно зростає частка цих галузей у структурі суспільного виробництва.

Перед Україною в процесі структурної перебудови економіки постає завдання прискорити розвиток виробничої інфраструктури, яка є слабо розвиненою. Основне виробництво і виробнича інфраструктура в цілому становлять сферу матеріального виробництва. Але в процесі суспільного прогресу швидко зростають потреби в духовних благах, які створюються в нематеріальній сфері, що обумовлює існування соціальної інфраструктури.

Соціальна інфраструктура — це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства, які відіграють вирішальну роль у розвитку людини, примноженні її розумових і фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього та культурного рівня. Тривалий час в економічній літературі цю сферу людської діяльності відносили до невиробничої сфери, мотивуючи це тим, що тут не створюються матеріальні блага.

Основні види економічної діяльності:

— сільське господарство, лісове господарство, рибальство;

— промисловість;

— будівництво; діяльність транспорту та зв’язку;

— торгівля;

— фінансова діяльність; операції з нерухомим майном;

— державне управління; освіта; охорона здоров’я;

— послуги; діяльність у сфері культури та спорту тощо.

Що є спільного між всіма цими видами? Це, по-перше, те, що діяльність будь-якої компанії у будь-якій сфері спрямована на досягнення основної мети бізнесу — отримання прибутків та управління і мінімізацію витрат. По-друге, це наявність сукупності дій робітників з використанням засобів праці, що необхідні для «перетворення» ресурсів в готову продукцію. Тобто мова йде про виробничу діяльність.

Коли ми чуємо чи промовляємо слово «виробництво», то уявляємо різні підприємства, на яких створюються конкретні блага: продукти харчування, одяг, взуття, машини, верстати, літаки, будинки тощо. Все це є результатами людської праці. І звідси робимо висновок, що виробництво — це процес створення життєвих благ, необхідних для існування і розвитку людського суспільства.

Таке визначення є цілком правильним. Однак воно не враховує того, що людська праця створила певне благо у взаємодії з природою, без цього виробництво неможливе. Це дуже важливо розуміти. Адже людська праця протягом багатьох тисячоліть не створювала нових речовин: вона лише надавала існуючим нових форм. Людська діяльність зводилась до користування готовими матеріалами і силами природи. Вивчаючи властивості, що притаманні дарам природи (лісу, кам’яного вугілля, зерна), людина своєю працею змінювала їхню форму, надавала їм нових якостей та пристосовувала до своїх потреб. У цій зміні власне і полягала сутність виробництва.

Природа поставляє матеріали та енергію, запаси яких створюють межі виробничих можливостей. Проте ці межі змінюються у двох напрямах — зменшення і розширення. Перший виявляється в тому, що більшість природних ресурсів обмежені та невідтворювані. Інтенсивне використання їх призводить до вичерпання. Водночас розвиток НТП сприяє економнішому, раціональнішому використанню природних ресурсів, заміни їх штучними (синтетичні волокна, пластмаси, нові види енергії тощо), що сприяє розширенню виробничих можливостей. Отже, людина спроможна не тільки використовувати природні багатства, а й відкривати нові джерела для розвитку виробництва.

Виробництво — це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

У процесі виробництва взаємодіють праця і природа. Праця — людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Проте створення матеріальних благ у певних межах може здійснюватися і без безпосередньої участі людини (автоматизоване виробництво, хімічний процес тощо). В цьому випадку праця не зникає, вона переміщується у сферу регулювання, управління.

Праця і виробництво — не тотожні поняття. Виробництво — це процес праці, яка має завершений, результативний характер. Така праця є продуктивною, а засоби її здійснення — засобами виробництва. Якщо вироблено продукт, процес виробництва відбувся. Може статися, що праця мала місце, але продукт з якихось причин не створено. Таке виробництво має незавершений характер.

Процес виробництва здійснюється результативно, тобто з певною продуктивністю або ефективністю, яка залежить від того, як поєднуються його фактори (земля, праця, капітал, підприємницькі здібності, інформація) і наскільки повно вони використані. При цьому важливе значення мають як кількісні та якісні параметри факторів виробництва, так і їхня майнова належність, від якої багато в чому залежить мотивація праці учасників процесу виробництва. Коли відомо, які і як використовуються фактори виробництва, кому вони належать, можна більш-менш об'єктивно визначити рівень процесу виробництва.

Для ефективної виробничої діяльності важливим є визначення цілей створення і функціонування підприємства. Провідну ціль господарської діяльності компанії, тобто чітко окреслену причину її існування, у світовій економіці прийнято називати місією. Переважна більшість сучасних компаній своєю місією вважає виробництво товарів та послуг для задоволення потреб ринку та отримання максимально можливого прибутку.

В практиці господарювання кожна фірма як складна виробничо-економічна система здійснює багато конкретних видів діяльності, які можна поєднати в окремі напрямки (рис.1).

Рис. 1. Головні види виробничої діяльності

Науково-дослідна і проектно-конструкторська діяльність

Поступальний розвиток суспільного виробництва, його постійне вдосконалення є фундаментальними закономірностями економічного життя людства. Вихідною сферою, де народжуються найбільш революційні інновації і доводяться до стадії практичного впровадження є наука.

Наука — це особливий вид людської діяльності, спрямований на виробництво нових знань про природу, суспільство та мислення, які матеріалізуються в нових засобах праці, нових технологіях та предметах споживання. Вони, в свою чергу, зумовлюють і формують необхідні умови для подальших кількісних та якісних зрушень у сфері наукових досліджень, технічних розробок виробництва і споживання. Така приблизно схема дії НТП, що є безперервним процесом розвитку науки, техніки, технології, виробництва і споживання.

Наукова робота — інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження. Процес створення та освоєння нової технології починається з науково-дослідної діяльності (фундаментальних досліджень), спрямованих на одержання нових наукових знань і виявлення найбільш суттєвих закономірностей, корисних для задоволення суспільних потреб.

Мета науково-дослідної роботи — виявляти нові зв’язки між явищами, пізнати нові закономірності розвитку природи та суспільства безвідносно до їх конкретного використання. Науково-дослідна діяльність поділяється на теоретичну (наукові відкриття, обґрунтування нових понять та уявлень, створення нових теорій) та пошукову (відкриття нових принципів створення виробів і технологій, нових, невідомих раніше, властивостей матеріалів та їх поєднань).

Проектно-конструкторська діяльність — своєрідний перехід від лабораторних умов до експериментального виробництва, через створення (модернізацію) зразків і технологій, що можуть бути передані після відповідних випробувань у серійне виробництво чи безпосередньо споживачу. На цій стадії відбувається остаточна перевірка результатів теоретичних досліджень, розробляється відповідна технічна документація, виготовляються і випробуються зразки нової техніки. Завершальною стадією процесу дослідження наукової розробки є освоєння виробництвом нової технології чи виробу. Саме у виробництві знання матеріалізуються, а дослідження знаходять своє логічне завершення.

Інвестиційна діяльність — це сукупність цілеспрямованих дій по вкладанню грошових коштів та інших цінностей в проекти, а також забезпечення віддачі вкладів.

Інвестиційна діяльність представляє інвестиційний процес в реальних умовах, з акцентом на організаційні засади його реалізації та управління цим процесом. Як правило, інвестиційна діяльність розглядається стосовно конкретного інвестиційного проекту та підприємства (юридичної особи), що здійснює інвестиційний процес (рис.2).

Що же може бути інвестицією? Все, що вкладається в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект: кошти; паї, банківські депозити, боргові зобов’язання, інші цінні папери; нерухомість; устаткування, транспортні засоби, товарно-матеріальні цінності; майнові права (щодо матеріальних, нематеріальних і фінансових активів) або права користування; інформація у будь-якій формі (документованій, електронній); знання, навички, досвід і вміння людей, їх ноу-хау.

Головним суб'єктом інвестиційної діяльності є інвестор, який вкладає власні, позичені або залучені кошти в об'єкти інвестування, приймає рішення щодо форм і способів їх використання, несе повну майнову та фінансову відповідальність за результати використання інвестованих коштів.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є всі юридичні, фізичні особи, державні та недержавні установи, які беруть участь у реалізації інвестиційного проекту.

Макроекономічні умови для інвестиційної діяльності створюються відповідною державною політикою, яку реалізують органи центральної виконавчої влади та Національний банк. Для України це передусім Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Мінпраці, галузеві міністерства та комітети, Державна податкова адміністрація, Антимонопольний комітет. Держава може брати участь в інвестиційному процесі як безпосередньо, вкладаючи свої бюджетні кошти (централізовані бюджетні інвестиції), розвиваючи підприємства державного сектора економіки, так і опосередковано:

Рис. 2. Чинники та передумови інвестиційної діяльності

1) впливаючи на інвестиційне середовище (створюючи макроекономічний інвестиційний клімат, розвиваючи грошово-кредитну сферу, розвиваючи і регулюючи банківську діяльність, діяльність інвестиційних посередників, фінансуючи і стимулюючи академічну науку, діяльність дослідницьких науково-технічних і проектних організацій);

2) регламентуючи умови фінансової та господарської діяльності підприємств (податки, норми амортизації, охорона праці, екологічні нормативи, стандартизація продукції).

Інноваційна діяльність — це взаємозалежна та узгоджена послідовність дій, що допускає використання проміжних і кінцевих результатів науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт для втілення їх у новому чи удосконаленому товарі за допомогою технологічного процесу виготовлення продукції.

Поняття «інновація» часто вживається поряд з поняттями «новизна», «нововведення», однак вони не тотожні. Новизна означає винахід, раціоналізацію, удосконалення продукту, технології, процесу, що не обов’язково може бути впроваджене у виробництво. Нововведення означає впроваджену у виробництво новизну. При цьому комерційний ефект не завжди може бути досягнутий, тоді як інновація й інноваційна діяльність завжди зумовлюють одержання комерційного ефекту.

Основним причинами виникнення та поширення інновацій є: конкурентна боротьба (бажання одержати на ринку конкурентні переваги та максимізувати прибуток); зростаючий попит споживача; зростання технічного потенціалу; пошук вирішення проблем, які виникають в економічній діяльності; реалізація знань, підтримка та забезпечення престижу компанії; винахідництво, наукові відкриття, інтернаціоналізація науки.

Таким чином, інновація — це процес, в якому наукова ідея або технологія виготовлення доводяться до стадії практичного використання і починають давати економічний ефект (рис.3).

У сучасному розумінні інноваційна діяльність з’являється як матеріалізація науково-технічного прогресу. Вона спрямована на практичне використання науково-технічного результату й інтелектуального потенціалу з метою отримання нового чи поліпшення існуючого продукту, способу його виробництва та задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах і послугах.

Рис. 3. Класифікація інновацій

Торговельно-маркетингова діяльність

Досвід розвинутих країн світу переконливо свідчить, що основною формою економічної життєдіяльності підприємств в умовах ринкової економіки є маркетинг. У перекладі з англійської маркетинг означає «робити ринок». На відміну від ринку як системи відносин, пов’язаних з реалізацією суспільного продукту, маркетинг являє собою певну форму діяльності підприємства в ринковому секторі економіки.

Економічні передумови становлення маркетингу.

1. Нецінова конкуренція, оскільки в таких умовах на перший план замість цінової конкуренції висувається конкуренція за споживача товарів. Щоб зацікавити споживача, необхідно гнучко й оперативно реагувати на його потреби, поліпшувати сервіс, підвищувати якість товару, надавати інші послуги. Споживача дедалі більшою мірою цікавить не стільки ціна, скільки якість товару, його післяпродажна експлуатація й обслуговування.

2. Швидкі темпи науково-технічного прогресу. Сучасний НТП, з одного боку, забезпечує величезну різнорідність товарів, а з іншого — виключно високі темпи їх оновлення (наприклад, поява нової моделі електронно-обчислювальної машини веде до того, що вже через 18 місяців конкуренти пропонують аналогічну, а через 36 місяців ця модель замінюється принципово новою, досконалішою). НТП переносить боротьбу за споживача з ринку у сферу наукових досліджень, які зосереджуються на вивченні потреб споживачів (які постійно змінюються під впливом швидкого розвитку продуктивних сил), на розробці та виготовленні нових товарів, нових послуг, цікавих для споживача.

3. Розвиток транспорту, зв’язку, засобів науково-технічної інформації. Завдяки цьому фактору стало можливим оперативно реагувати на зміни потреб і коливання ринкової кон’юнктури.

4. Економічні кризи надвиробництва. Так, криза 1929;1933 рр. примусила шукати нові, ефективніші форми життєдіяльності капіталу через заміну пріоритетів: з «ринку виробника» на «ринок споживача». Відбулася глибока прив’язка виробництва до споживача.

Принципи маркетингової діяльності:

§ всебічне і глибоке пізнання ринку, зростаючих запитів споживачів (тобто не просто «споживач завжди правий», а «споживач — король»);

§ пристосування до ринку, випуск товарів, що відповідають попиту («відшукайте потреби і задовольніть їх»);

§ активний вплив на ринок, формування попиту (через рекламу, виготовлення товарів, «створення» споживачів).

Однією з фундаментальних закономірностей розвитку сучасного суспільно-історичного прогресу є інтернаціоналізація економічних відносин. На цій основі формується структурно цілісна система світового господарства. Базовою основою інтернаціоналізації економічних відносин є поглиблення міжнародного поділу праці. Грунтуючись на розвитку національних структур виробництва, міжнародний поділ праці виступає як економічний фундамент, на якому заснована вся будівля світогосподарських зв’язків.

Світогосподарські зв’язки стають сьогодні одним із важливих факторів економічного зростання, структурних зрушень та підвищення ефективності національного виробництва, будучи при цьому і каталізатором диференціації країн, нерівномірності їхнього розвитку.

Класифікація видів економічної діяльності

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою системи національних класифікаторів. КВЕД розроблено на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 04.05.93 р. N 326 «Про Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики». Розроблення КВЕД здійснено на базі міжнародної статистичної класифікації видів діяльності Європейського Союзу — Nomenclature of Activities European Community (NACE, Rev. l, mod.7).

Метою розроблення другої редакції КВЕД є приведення її у відповідність до нової редакції базової міжнародної статистичної класифікації видів діяльності NACE (Rev.1.1−2002 р.) та перегляд певних позицій національного рівня класифікації.

На міжнародному рівні перегрупування класифікаційних позицій здійснено у восьми розділах класифікації, а саме:

розгрупування позицій класифікації у 29, 40, 72, 74 та 90 розділах;

перекодування всіх класів групи 51.6 у групу 51.8 з подальшим утворенням 2-х нових класів на базі класу 51.64;

згрупування позицій у 27 та 55 розділах.

Зміни до КВЕД на міжнародному рівні, головним чином, стосуються методологічного упровадження класифікації: надано коментарі щодо віднесення видів діяльності до певних секцій, підсекцій, розділів та основних принципів утворення включених до них класифікаційних позицій, уточнено пояснення до позицій. У семи розділах класифікації (27, 29, 40, 51, 55, 72, 74) здійснено перегрупування позицій. Розгрупування позицій 90 розділу на міжнародному рівні співпало з вже існуючими позиціями на національному рівні КВЕД. Також утворено два нових розділи — 96 та 97 з метою задоволення потреб соціальної статистики щодо класифікації недиференційованої діяльності домашніх господарств як виробників товарів та послуг для власного споживання. Розділи 96 та 97 не призначені для застосування у статистиці підприємств та статистичних реєстрах. Під час розроблення другої редакції КВЕД було переглянуто доцільність та методологічну обґрунтованість утворення національного рівня КВЕД. В основу перегляду національного рівня класифікації, крім методологічних аспектів, було покладено аналіз даних Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) щодо кількості об'єктів за видами економічної діяльності, а також практичний досвід впровадження КВЕД.

Крім того, до другої редакції КВЕД включено європейську регламентну частину класифікації видів діяльності - терміни та визначення, які використовуються в контексті класифікації, правила визначення та зміни основного виду економічної діяльності тощо. Регламентна частина класифікації забезпечує застосування єдиної термінології, типів статистичних одиниць, правил та порядку визначення основного виду діяльності, що є передумовою зіставності та узгодженості національної статистики зі статистикою країн світового співтовариства та сприяє процесу інтеграції України до Європейського Союзу.

За методологічними засадами, принципами побудови та призначенням КВЕД є статистичною класифікацією, створеною як інструментарій для систематизації та групування економічної та соціальної інформації у стандартний формат, який дає змогу обробляти та аналізувати значні обсяги інформації. У разі використання статистичних класифікацій з метою адміністративного управління, треба враховувати це їхнє первісне та переважне призначення, оскільки тип використовуваних одиниць, порядок визначення та зміни основного виду економічної діяльності, принципи побудови цих класифікацій тісно пов’язані з метою статистичної діяльності. Код виду діяльності є одним з основних показників стратифікації статистичної сукупності для організації суцільних та вибіркових статистичних спостережень і основним його призначенням є забезпечення:

статистичного обліку підприємств і організацій за видами економічної діяльності у Єдиному

державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ);

проведення статистичних обстежень економічної діяльності та аналізу статистичної інформації на макрорівні (складання міжгалузевого балансу виробництва і розподілу товарів та послуг відповідно до системи національних рахунків);

зіставлення національної статистичної інформації з міжнародною шляхом застосування єдиної