Розділ 2. Модель професійної діяльності викладача журналістики ВНЗ та її експериментальна перевірка

Основні компоненти моделі професійної діяльності викладача журналістики ВНЗ

Наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. у характері освіти відбулося багато серйозних змін: змінились її цілі, зміст і спрямованість. Вона стала більш зорієнтованою на вільний розвиток людини, на творчу ініціативу, самостійність, мобільність, конкурентоспроможність майбутнього спеціаліста. Помітна також підвищена увага науковців до формування моделі професійної діяльності викладача ВНЗ. Л. Гейхман та І. Клейман зауважують, що модель професійної діяльності викладача ВНЗ — це не тільки педагогічна, а й суспільно-політична проблема, оскільки передбачає усвідомлення суспільно-соціальної значимості професії, формування інтересу до неї і бажання займатися цією діяльністю [3].

Термін «модель» походить від латинського слова «modus» — міра, взірець, норма. Ним позначають уявний, знаковий чи матеріальний образ оригіналу: відображення об'єктів і явищ у вигляді описів, теорій, схем, креслень, графіків тощо [4, с. 22]. У педагогіці моделювання широко використовується для вивчення проблеми підготовки кадрів спеціалістів, що потребує системного аналізу, з одного боку професійної діяльності, до якої готують студентів (модель діяльності), з іншого — змісту освіти і навчання (модель підготовки). Враховуючи багатогранність того чи іншого об'єкта, доводиться представляти їх у вигляді моделей, які у згорнутому вигляді відображають найбільш суттєві риси діяльності і підготовки фахівця.

Побудову моделі професійної діяльності викладача журналістики ВНЗ розпочнемо з визначення поняття «журналістика». У нашому дослідженні під журналістикою розуміється специфічний вид масової інформаційної творчої діяльності, що полягає в набутті, літературно-публіцистичній обробці та поширенні суспільно значущої інформації. Ні в кого не має сумніву, що журналіст — це необхідна в цивілізованому суспільстві професія, котра має своєрідні вимоги як до особистості, так і до професіонала, який займається цим видом діяльності. Професія журналіста охоплює чимало видів спеціальностей. Так, лише редакційну діяльність щодо випуску часопису забезпечують: шеф-редактор, редактори окремих відділів, публіцисти, критики, фейлетоністи, репортери, кореспонденти та референти спеціальних рубрик. Професійна діяльність кожного з них, безумовно, має свою специфіку, однак є і риси, спільні для всіх журналістів. Жоден фах, зауважує директор Журналістського інституту в Берліні проф. Е. Дофіфат, не потребує більшої особистої посвяти, як фах журналістський, що вимагає великою мірою жертовного ідеалізму та високих моральних засад [1, с. 145]. Світ особистості журналіста-професіонала формується відповідно до об'єктивних вимог, зумовлених професійними орієнтаціями.

Сукупність професійних рис журналіста завжди привертала до себе увагу науковців і публіцистів. Ще при зародженні російської журналістики першу спробу описати риси особистості і правила поведінки журналіста зробив М. Ф. Ломоносов у своїх знаменитих «Роздумах», відомих під назвою «Дисертація про обов’язок журналіста». Надалі багато відомих журналістів писали про своєрідні риси, особливості праці, радості і труднощі своєї професії [8].

В.І. Різун у своїй доповіді на Міжнародній науковій конференції «Журналістика — 2004 у світлі підготовки журналістських кадрів» наголосив, що «ідеальний портрет викладача журналістики ВНЗ — це об'єктивний і незалежний спостерігач, який має достатньо інтелекту для неупередженого й глибокого аналізу фактів, який спроможний передати студентам проаналізовані факти у вигляді осмисленого повідомлення й досягнути запланованого результату комунікації» [9, с. 15]. Для того, щоб здійснювати таку діяльність, викладач журналістики ВНЗ повинен володіти набором знань, умінь, навичок, здібностей, професійних і особистісних якостей та за їх допомогою них чітко сформувати для себе власну модель професійної діяльності.

На нашу думку, ідеальне формування моделі професійної діяльності викладача журналістики ВНЗ повинно включати в себе такі головні компоненти: професійні потреби й інтереси педагогічної діяльності викладача (мотиваційно-емоційний компонент), сукупність особистісних якостей (регулятивний компонент), система професійних знань, умінь та навичок (пізнавальний компонент) та ряд необхідних професійних здібностей (діяльнісний компонент).

Сформована модель професійної діяльності викладача журналістики ВНЗ в освітній практиці може виконувати чимало функцій: служити орієнтиром для професійної підготовки фахівця відповідної галузі (розглянемо саме журналістику); використовуватися як еталон для порівняння з реальністю; бути зразком для наслідування тощо. Крім того, модель професійної діяльності викладача журналістики ВНЗ є відправною точкою у розробці концептуальних основ (цілей, принципів, програм, організаційних форм, методів і засобів) для її впровадження у реальне життя (безпосередньо на факультеті).

Цим зумовлено постійне прагнення теорії та практики вищої школи до визначення й наукового обґрунтування найбільш досконалого варіанта моделі професійної діяльності, яка б відтворювала змістову сутність, структурну прозорість і всеохоплюючу єдність професійних та особистісних ознак, що відповідають сучасним суспільним вимогам.

Як наслідок, вирішення цього питання протягом багатьох десятиріч залишається одним із дискусійних у науковій літературі. Найбільш вагомий внесок у розробку моделі професійної діяльності викладача ВНЗ, також і викладача журналістики, зробили науковці Е. Климов, А. Маркова А. Савельєв, Є.І. Смирнова, Н.Б. Тализіна та Є.В. Яковлєв [6; 7; 12; 15].

Один з перших компонентів, який ми розглянемо більш детально — мотиваційно-емоційний компонент, тобто професійні потреби й інтереси педагогічної діяльності викладачів ВНЗ. По-перше, треба зосередитися на своєрідній залежності: чим вищий рівень задоволення, тим вищий не лише рівень якості професійної діяльності викладачів, а й рівень управління нею за умов — створення сприятливого мікроклімату в колективі, формування і розвитку організаційної культури закладу (соціально-психологічні); створення варіативної системи оплати праці і багатоканального фінансування (економічні); забезпечення розвитку професійної кар'єри і постійного обліку задоволення професійних потреб та інтересів викладачів (організаційні).

До основних професійних потреб викладачів журналістики ВНЗ віднесено:

особисті потреби, які виявляються в активній роботі викладачів у редакційних колегіях різних фахових видань, громадських комісіях та різних громадських органах управління, творчих професійних спілках, науково-методичних семінарах і конференціях, консультаціях;

економічні потреби, які виявляються в участі викладачів при плануванні педагогічного навантаження, професійного розвитку і кар'єри, госпрозрахункових спецсемінарів і спецкурсів;

духовні потреби, які виявляються в участі викладачів при розробці інноваційних навчальних і виховних проектів, нових форм занять та їх організації.

До основних професійних інтересів викладачів журналістики ВНЗ віднесено: додаткові стимули за збільшення обсягу та якості їх роботи (економічні) та створення умов для розробки авторських навчально-методичних матеріалів (духовні).

При побудові моделі професійної діяльності викладача журналістики ВНЗ ми будемо опиратися також на компоненти, які охоплюються більшістю існуючих моделей, а саме: модель професійної діяльності викладача журналістики ВНЗ включає сукупність знань, умінь, навичок, здібностей і якостей, які забезпечуватимуть успішне виконання завдань, котрі виникають у професійній сфері, а також поштовх до подальшої самоосвіти та самовдосконалення студентів.

Є.Б. Прохоров як «ядро» моделі професійної діяльності викладача журналістики ВНЗ виокремлює світоглядні, соціально-політичні позиції, що межують і взаємодіють зі сферою професійних нахилів, реалізувати які можна за наявності певних здібностей. Успішну діяльність, що проявляється як реалізація позицій, нахилів, здібностей, забезпечує сукупність особистісних якостей, набуті під час практики навички і досвід.

Професійна діяльність викладача журналістики вищої школи вимагає наявності певних особистісних якостей та соціально-психологічних рис (регулятивний компонент). Серед них основні такі:

• 1. Загальногромадянські риси: широкий світогляд, принциповість і стійкість переконань, громадянська активність і цілеспрямованість, національна самосвідомість, патріотизм і толерантність щодо інших народів і культур, гуманізм і соціальний оптимізм, високий рівень відповідальності та працелюбність.
• 2. Морально-психологічні якості: чесність і прозорість у взаєминах із людьми, високий рівень загальної психологічної культури, повага до професіоналізму інших і наукової спадщини, акуратність і охайність, дисциплінованість і вимогливість.
• 3. Науково-педагогічні якості: науково-педагогічна творчість, професійна працездатність, активна інтелектуальна діяльність, науковий пошук, педагогічне спрямування наукової ерудиції, педагогічна спостережливість, педагогічна уява та інтуїція, володіння педагогічною технікою, активна інтелектуальна діяльність, науковий пошук, гнучкість і швидкість мислення у педагогічних ситуаціях, висока культура мови та мовлення, володіння мімікою, тоном голосу, поставою, рухами і жестами.
• 4. Індивідуально-психологічні особливості: високий рівень соціального сприйняття й самопізнання, висока інтелектуально-пізнавальна зацікавленість і допитливість, інтерес до розвитку потенційних можливостей студентів і потреба в педагогічній діяльності, позитивна Я-концепція; високий рівень вимог, емоційна стійкість, витримка й самовладання, саморегуляція, самостійність і діловитість у вирішенні життєво-важливих завдань, твердість характеру.
• 5. Професійно-педагогічні здібності: адекватне сприйняття студента, безумовне сприйняття його як особистості, педагогічний оптимізм, проектування цілей навчання, прогнозування шляхів становлення майбутнього спеціаліста, конструювання методичних підходів і здатність передбачати можливі результати, організаторські та комунікативні здібності, духовний вплив на академічну групу і особистість студента, організація розвиваючої інтеракції.

М.В. Нечиталюк зауважує, що на відміну від інших спеціальностей у ВНЗ (наприклад, історико-філологічних, природничих тощо) викладачі спеціальності «Журналістика» повинні мати особливий підхід до формування моделі своєї професійної діяльності. Йдеться не стільки про енциклопедичну орієнтацію молодої людини у всіх формах суспільного життя й буття, а про вироблення у неї особливих рис характеру журналіста, здатного забезпечувати потреби інформаційної служби у пресі, на радіо й телебаченні [56].

Якщо практично розібрати формування моделі професійної діяльності викладача факультету журналістики, то, спираючись на праці провідних вчених та педагогів-практиків, ми отримаємо такі основні характеристики, котрі повинні бути властиві представнику цієї професії «у табл. 2.1».

Таблиця 2.1 — Основні складові, необхідні для формування моделі професійної діяльності викладача факультету журналістики ВНЗ.

Наступним структурним і важливим компонентом у формуванні моделі професійної діяльності викладача факультету журналістики ВНЗ є пізнавальний — система професійних знань, умінь і навичок викладача. Теоретики визначають три сфери в «знаннєвій структурі» професійної діяльності викладача.

Перша сфера — це «просторність знань» у найрізноманітніших сферах, яка, зазвичай, називається енциклопедизмом. Викладач факультету журналістики ВНЗ зобов’язаний володіти не тільки своїм — вузькоспеціальним предметом, але і «універсальним ключем» у пізнанні життя, а це можливо досягнути лише за енциклопедичної освіченості.

До другої сфери належать професійні педагогічні та журналістські знання. Тільки ґрунтовна професійна підготовка здатна протистояти поверховості й однобічності.

Третя сфера — це спеціальні знання, пов’язані з предметом, який безпосередньо читає викладач як вузький спеціаліст.

Для цього компонента найважливішим є формування нової персональної культури професійної педагогічної діяльності, також і на факультетах журналістики, реалізованої через індивідуальний стиль кожного викладача ВНЗ.

Це досягається методом створення накопичувальної системи безперервного підвищення кваліфікації кадрів, що призведе до:

Підвищення інтересу до здійснення інноваційної діяльності (включення досягнень педагогіки та технології у свою повсякденну практику).

Росту компетентності (чіткого уявлення про систему нових педагогічних технологій, що будуть уводитись в освітній процес, і розуміння того, як це треба зробити).

Росту рівня професійних навичок і вмінь для нововведень. Наявності цілей та організаційно-освітніх засобів, що забезпечують досягнення поставлених цілей.

Наявності плану та програми введень і реалізації нових інформаційних технологій або їх елементів у педагогічну діяльність учителя.

Формування компонентів індивідуального стилю педагогічної діяльності.

Достатнього рівня саморегуляції, самоорганізації.

Наявності мотивації й оволодіння ефективною самодіагностикою.

Створення системи позитивного управління, що дозволить узгоджувати цілі й задачі в колективі.

Появи нової культури управління з персоніфікованою відповідальністю за результати своєї праці.

Появи в керівників ліцею резерву для творчої роботи.

Основні принципи реалізації:

узгодженість, спільне обговорення конкретних задач, способів їх рішення; взаєморозвиток (розвиток особистості студента й педагога);

«вирощування» (створення умов для поступового розширення свідомості, покрокового розвитку особистості викладача);

саморозвиток (створення умов для появи в усіх педагогів установки на усвідомлення цінності та значущості індивідуального розвитку кожного);

рефлексивність (проведення аналізу й корекції діяльності, способів мислення та взаємодії колективу);

доброзичливість (опора на індивідуальність, унікальність та особливість особистості викладача);

створення корпоративної атмосфери навчання, взаємної довіри та поваги, співробітництва студентів і викладачів (викладачі не тільки транслюють зразки спілкування, мислення, організації діяльності, а й живуть за цими зразками);

самовизначення (усвідомлення себе як унікальної особистості, усвідомлення своїх можливостей у досягненні ситуації успіху у справі, дії чи діяльності);

єдине концептуальне поле (пріоритетності конструктивно-діяльнісних форм освіти педагогів);

психологічна підтримка (допомога у визначенні особистісних якостей).

Для реалізації цих принципів, спеціалісти розробили та стали орієнтуватись у подальшому на модель викладача як на учасника освітньої взаємодії. Модель описує інтегративні показники діяльності педагога, а також виділяє ряд професійно-особистісних якостей у вигляді кодексу честі педагога. Модель як основні виділяє такі якості, професійно-педагогічні цінності:

визначення як домінанти будь-якої освіти цінності самої людини;

теоретичні гуманістичні педагогічні знання методів і прийомів, що адекватно стимулюють розвиток особистості та просування студента у визначеному напрямі;

інноваційно-педагогічна свідомість і визнання інновації як невід'ємної та значущої частини освіти;

можливість забезпечення зміни структури освіти та діяльності педагога відповідно до суспільних перетворень і розвитку культури, науки й виробництва, що гарантують інноваційний характер педагогічної діяльності;

свобода вибору форм, змісту й методів особистісно-зорієнтованої освіти.

Кодекс описує викладача ВНЗ (також і факультету журналістики):

позитивна Я-концепція, що має свій розвиток у доброзичливому ставленні до студентів;

творче начало, високий рівень креативності;

знання особливостей психології обдарованих студентів, уміння відчувати їхні інтереси;

високий рівень інтелекту, різнобічні здібності, інтереси та широкий культурний діапазон;

глибокі знання свого предмета та проінформованість у проблемах суміжних наук;

почуття гумору, позитивний погляд на життя;

готовність до постійного самовдосконалення;

прагнення до розуміння й задоволення інтересів і запитів високоінтелектуальних студентів;

сформований особистий світогляд;

психічне та фізичне здоров’я.

У сучасного викладача ВНЗ, який працює у віддаленні від науки та культури, є різні шляхи формування індивідуального стилю педагогічної діяльності. Це:

Самоосвіта, через індивідуальні творчі плани, конкурс педагогічних ініціатив, участь у роботі майстер-класів, фестивалях педагогічних ідей, у стажуваннях, педагогічних майстернях, Школі педагога-експериментатора, дослідно-експериментальній роботі.

Робота у проблемній групі, участь у роботі педагогічних спілок, таких як методичні об'єднання, кафедри, форуми, диспути, «круглі столи», дні відкритих дверей, творчі лабораторії тощо.

Традиційна система безперервної освіти через курсову перепідготовку.

Наступним компонентом у структурі моделі особистості викладача факультету журналістики ВНЗ є діяльнісний, тобто професійні здібності викладача журналістики ВНЗ. Під здібністю розуміють складну особливість особистості, яка визначає її здатність до діяльності [10, с. 143]. Викладачеві професійні здібності потрібні для багаторазового повторення певних дій (циклічність роботи) з найбільшим наближенням до істини, поєднаним із найменшими затратами пошукової енергії. Йдеться насамперед про ідеологічну чіткість оцінки того, що відбувається у світі, сформованість громадянської позиції, глибину знань в межах своєї дисципліни, про необхідність бачення як зовнішніх, так і внутрішніх особливостей явищ і процесів дійсності, їхньої причинно-наслідкової логіки та місця в загальній системі життя [12, с. 423−424].

Професійні здібності викладача журналістики ВНЗ ділять на загальні і спеціальні. Загальні професійні здібності поділяються відповідно на комунікативні, ділові, емоційно-вольові властивості особистості. Комунікативні властивості особистості - це комунікабельність (бажання і вміння спілкуватися з людьми, зі студентами), здатність до організації правильного спілкування з ними, симпатія, вміння переконувати людей, впливати на них [2, с. 27]. Що ж стосується емоційно-вольових якостей, то: по-перше, стосовно себе викладач докладає вольових зусиль, щоб зібратися, зосередитись на своїй дисципліні, уникаючи всіх побічних перешкод і при цьому не забувати зосереджувати увагу студентів на подіях в світі, тобто викладач завжди повинен бути «в темі»; по-друге, вольові зусилля потрібні в процесі формування певної власної моделі професійної діяльності, яка відповідає суті відображуваного, задумові [12, с.427]. До ділових якостей викладача належать працелюбність, оперативність у роботі, зібраність, добре знання свого предмета та критеріїв оцінювання.

До спеціальних професійних здібностей викладача журналістики ВНЗ відносять аналітичні здібності, здібність оригінально мислити, мовленнєву обдарованість, літературні здібності [2, с. 27; 11, с. 154].

Отже, беручи до уваги дослідницькі позиції, можна графічно відобразити головні компоненти моделі професійної діяльності викладача журналістики ВНЗ, які необхідні для здійснення ефективної професійної діяльності, які зображені на рисункі 2.1.

Рис. 2.1. Компоненти моделі викладача журналістики ВНЗ