Советская історія очима старшокласників

Советская історія очима старшеклассников

Александра Юріївна Веселова Радикальные зміни останніх 15−20 років у політичної, соціальної та напрямів культурної життя нашої країни сприяли безслідному зникнення багатьох реалій радянського часу. Можливо тому наша недавню історію, свідки якої лише живі, але досі соціально активні, бачиться сьогоднішньому школяреві так само далекої, як, скажімо, епоха XVIII-XIX століть. Однак це як і актуальне минуле, залишаючись суттєвою частиною життя старшого покоління, неминуче вторгається наша повсякденність, й немовля мимоволі становить про неї певне уявлення. Проте розмови з дорослими, їх найчастіше полярні оцінки — від різкого неприйняття всього радянського до жалю про минулих часи — які завжди проясняють яка складається у дитячому свідомості картину. Підростаючи, дитина починає звертатися до чисельним і різноманітним джерелам інформації, вкрай неоднорідною й потребує серйозного осмислення. Але школярі часто-густо не вміють співвідносити відомості, отримані з різних галузей, і пов’язувати їх у єдине ціле.

Тем щонайменше, який би суперечливою, хаотичною, ідеологічно різнорідною була доступна дітям інформація, вони якимось чином засвоюють і упорядковують. Особливості дитячого сприйняття досить наочно ілюструються шкільними творами на вільну (вільну) тему, які учням запропонували написати на матеріалі вітчизняної історії двадцятого століття [1].

Чтение шкільних творів виявляє дві суттєві проблеми. Перша їх — що намітився культурний розрив поколіннями, котрі можуть призвести до повної втрати єдиного культурного мови. Другий полягає у цьому, що вимоги сучасної шкільної програми не збігаються з її змістом: від дітей у школі розраховують почути то, чому їх там не вчать. Останнє, певне, відбувається оскільки педагоги досі добре пам’ятають радянське минуле існує і не вважають за потрібне пояснювати його реалії оскільки вони роблять щодо інших історичних періодів. До цього часу не дійшли думці про необхідність постачати культурологічним коментарем події історії 1917−1980;х років і укладачі шкільних підручників. Через війну школяр може засвоїти факти і що навіть почасти їх тлумачення, але реальний зміст життя попереднього покоління залишається йому невідомо. Скільки-небудь виразної відповіді питанням «Як жили люди за радянської влади?» не отримує жодної у повсякденному житті від дорослих, ні у школі від вчителів.

Положение ускладнює і тих, що інформаційна свобода — це безсумнівну досягнення пострадянської епохи — нерідко обертається інформаційним хаосом, і натомість якого вивірена радянська система викладання вітчизняної історії має досить продуманої. За всієї своїй ідеологічній схематичності і спрощеності цю систему була по-своєму логічна і послідовна. Вона будувалася навколо кількох центральних опозицій (народ — цар, селяни — поміщики, пролетаріат — буржуазія, перед революцією — після революції" і т. буд.), поступово, але наполегливо навіюваних дитині. Інформація та їх подачі відповідали його віку й рівню розвитку; у своїй знання, отримані на уроках, не суперечили даними, що надходять з художньої літератури й ЗМІ, а навпаки, підкріплювалися ними. Якщо до школяра від своїх батьків чи старших товаришів доходили альтернативні історичні свідоцтва, всі вони незмінно маркірувалися як антирадянські, заборонені і як таких закріпив пам’яті. Тобто з раннього дитинства радянські громадяни освоювали той культурний мову, якою розмовляли старші. (Точніше, в властивій будь-який тоталітарної системи ситуації культурного двомовності все члени суспільства опановували двома «мовами».) До старшим класам хороший учень, усвоивший ключове слово і очікувані від цього основні логічні ходи, міг без праці охарактеризувати будь-яку епоху, і що подібна характеристика не вступала в протиріччя з написаним в підручнику, газеті або транслюватися романі. Тим самим було підтримувалося зовнішнє єдність соціуму.

Сегодня ми бачимо іншу картину. З початку 90-х років прояснилася неспроможність підручників типу «Розповіді з історії СРСР» для молодших класів, але функціонально аналогічні пропедевтические курси не розробили, хоча саме у них, за задумом методистів, упор повинен робитися на пояснення побутових і культурних реалій. Тепер у вивченню історії своєї країни приступають лише у восьмому класі, і з історією ХХ століття учні ознайомлюються лише випускному. До цьому у дитини вже спонтанно формується уявлення історію радянських часів, причому досить химерне. Як приклад можна привести фразу з твору учня класу: «Валерій Козирєв і родом його дружина жили щасливо, ходили до підмосковного колгоспу щодня». У разі змішання висловів «працювати у колгоспі» і «дивитися роботу» свідчить як і справу нерозумінні суті колгоспу, і неволодіння мовою радянських часів, і тому текст будується з інших, відомим із сучасної життя, законам.

Кроме того, для сьогоднішнього школяра новітня історія батьківщини починається з розпаду СРСР, проте попередні події зливаються з історією XIX і навіть XVIII століття і видаються дуже давніми: «Колись, у старі часи була війна. Тоді місто Ленінград взяли його в кільце блокади» (7-й клас). З тієї ж причини часто відбувається підміна понять; наприклад, слово «управляючий» з класичної російської літератури можна використовувати у значенні «голова колгоспу», наступному з контексту (9-ї клас), а вираз «заслали на фронт» (8-ї клас), стосується подій 1941 року, явно відсилає до поширеному у тій російської літератури словосполученням «заслати на Кавказ в діючу армію». Прикмети ж сучасного побуту школярі схильні вважати новітнім досягненням (нерідко зустрічається твердження на кшталт: «Тоді був ні телевізора, ні радіо», 6-ї клас).

В той час у свідомості школярів радянська історія більш стереотипна, ніж історія XIX чи XVIII століття. Є низка стійких образів, незмінно які асоціювалися з радянською владою. Однією із найбільш частотних асоціацій є поняття «репресії», зміст і засоби здійснення яких залишаються неясними. Показовий приклад — фраґмент з виконаного ученицею одинадцятого класу аналізу вірші А. Ахматової «Заклинання». За відправну точку для розбору стало час написання вірші — 1935 рік. Це змусив школярку шукати (і успішно знайти) політичний підтекст в вірші, оскільки більшість сучасних старшокласників впевнені, що такий підтекст є у будь-якому радянському художньому творі. (Причому зміст можливого підтексту розуміється досить прямолінійно: радянські письменники пишуть що завгодно, але насправді завжди намагаються хоча б натякнути читачеві про репресії проти, яких вони, як і всі радянські громадяни, постійно піддаються.) «У на самому початку вірші Ахматова пише: „Шляхом неходженим, лугом некошеним, крізь нічний кордон…“ Вірш написаний 1935 року, коли, під час репресій і суворого контролю, тут стояли патрулі. Таким чином, стає цілком зрозуміла образ героя вірші. Це людина, які перебувають поза законом, який таємно дійшов ній. Тоді образи, звичні при цьому жанру, знаходять нового змісту. „З високих воріт, з заохтенских боліт…“ — герой, очевидно, приховується на болотах, за містом (за міськими воротами). Отже, зовні зберігаючи форму гадань, Ахматова передає реальну ситуацію із життя, вводячи у текст дрібні деталі реальності, такі як „кордон“ і „вечерю“. Очевидно, герой погано харчується, терпить всякі поневіряння та ходить до неї щільно вечеряти… Героїня приготувала вечерю, сидить, чекає і зазиває героя». оскільки саме що ситуація — хтось приховується за містом від політичних переслідувань, але щовечора є зі своєю коханої вечеряти — принципово неможлива, її виклад — свідчення повного нерозуміння реалій описуваного часу. У той самий час автора не можна дорікнути в незнанні історичних фактів: 1935 рік — справді період масових репресій, і радянська література справді нерідко виражалася езоповою мовою.

Интересно, що популярний у шкільних творах тема насильства з людини і зазіхання з його особистість часто зводиться до цієї теми зазіхання на власність громадян, що свідчить про значимості сучасних дітей цій категорії. Саме наявність власності характеризується як запоруку добробуту та навіть щастя, причому підкреслюється й не так її матеріальна цінність, скільки важливість усвідомлення її «своєї». Власність індивідуалізує особистість, держава ж прагне позбавити людини її майна, отже, й особистості. Тож у описах школярів радянські люди з усіх сил намагаються зберегти те, що належить і постійно піддається небезпеки: «Його батьки з дитинства прищепили йому любов до рідного домашній роботі та до невеликого ділянці, який ще встигли вони забрати» (9-ї клас). Перестаючи бути власниками, люди стають практично рабами держави — деякі школярі навіть називають радянську владу рабовласницьким строєм (9-ї клас) — і надто невчасно метафорично. Мотив безперервного важкої фізичної праці совєтського люду — одне з найбільш поширених у шкільних творах. У цьому сенсі часто інтерпретується символіка серпа і молота — «багато» (8-ї клас).

Нередка в шкільних творах й назва тотальної олжі та облуди, представлена як стійка опозиція: «брехлива влада» і «який вірить в комуністичні ідеали народ» («Вони думали, що їхні країна в світлому су дущем, залишилася тільки почекати одну п’ятирічку, та обдаровує щастям неминуче буде й у їх домі…», 9-ї клас). Один бік цієї опозиції, влада, з 1917 року, постійно досі у змові проти народу. «Революція відбулася тому що: спочатку кілька злочинців почали казати селянам: „вас обманюють, дурять. Уся земля належить вам (звісно сільськогосподарська). Коли хочете бути вільними не привезіть хліб у міста“» (6-ї клас). Решта розвиток країни сприймається як реалізація цього змови, а схильність до обману власного народу — як спадкове якість вітчизняних політиків.

Обычно школярі охоче підкреслюють різницю між «минулим» і сучасністю, але якщо й йдеться про сходствах, то минуле виявляється безпосереднім джерелом багатьох проблем сучасності. «Йшов 1928 рік, країни був криза. Фактично країною правили багаті, «зажиревшие» непмани. Але вони в усіх був загальний знайомий — Іван Кудрін. Він устиг в усіх попрацювати. За фахом він був рахівник усі його попередні власники зазвичай ставали банкрутами. Кудрін кілька переробляв рахунки й більшість грошей забирав собі Та все ж їй немає дали обікрасти всю багату громадськість країни. У 1934 року і його у в’язницю, по тому, як він помічений служницею одного непмана роющимся у неробочий час у ящику хазяїна.

Сейчас Кудрін — міністр фінансів РФ [2] и, судя з усього не багатьом відрізняється від своєї предка. На вигляд він пристойний людина, але загадка, що з нього всередині. І тепер таких політиків дуже багато" (8-ї клас).

Заговор влади проти народу виражається у прямому насильство, а й у нав’язуванні людям примітивних ілюзій. Наївна віра совєтського люду в комуністичні ідеали доводиться в шкільних творах майже абсурду: «У юності ж вона просто мріяв, що побачить вождів Радянського Союзу, і інші речі» (9-ї клас) — чи оцінюється як безумство: «Його батьки як і, як та інші, був у чимось божевільними. Наприклад, його був затятим прибічником Комуністичної партії Радянського Союзу (КПРС)» (9-ї клас). Часто ставлення автора твори до цих ілюзіям виявляється у іронії, розділити що він запрошує читача: «Тоді ще могли прості іноземці, а тим паче колишні жителі Радянського Союзу, з'їздити туди, у той комуністичну країну, що має світлу будучину» (9-ї клас). Знаючи вираз «світле комуністичне майбутнє» та вочевидь іронізуючи над ним, автор твори навряд чи усвідомлює значимість допущеної підміни: замість характерного висловлювання «простий радянська людина» — «прості іноземці».

Отмечая дивну ілюзорність свідомості радянської людини, автори творів залишаються на прагматичних і індивідуалістичних позиціях, і тому будь-яке втручання у людське життя незмінно оцінюється негативно, а ідея патріотизму совєтського люду виявляється виражена кілька у парадоксальний спосіб. Так, описуючи мобілізацію 1941 року, школярі не лише використовують оборот «заслали на фронт», а й підкреслюють, що у цій ситуації люди змушені підпорядковуватися певної силі (державі): «Невдовзі, всього лише за місяць, приїхали невідомі люди і почали складати все чоловіче населення площею… Вони оголосили, посилаючись на можливість особливий документ, що за критеріями буде забрано солдати, льотчики, танкісти. Це тривало недовго, і вже за дві години половину чоловічого населення Беляшевского посадили у спеціальні машини та відвезли напрямі міста» (9-ї клас). Таке опис корисно автору твори стверджувати, що це жителі сіл прагнули боронити батьківщину, але батьківщина розуміється занадто вузько: «Валерій був патріотом як і багато хто у той час, ненавидів усі зарубіжні капіталістичні країни, навіть інші і села країни викликали в нього відраза» (9-ї клас).

Но найважче для сучасного школяра охарактеризувати свідомість радянського людини. Так, учень класу говорить про людях повоєнного часу (50-х років): «Вони молилися, аби ми не робили їх помилок». Стверджувати, що радянські люди й не молилися зовсім, було неправдою, тим щонайменше деяка некоректність формулювання очевидна. Цей приклад досить колоритно ілюструє відзначену тенденцію до поступової втрати єдиного культурного мови: учня не можна звинуватити у історичної помилці і навіть неточності, справа полягає швидше, у обраному способі описи дійсності.

Вопрос, проте, у тому, представляється чи сучасному російському суспільству така втрата значимої. Якщо думати, збереження культурної пам’яті — необхідна умова розвитку суспільства, то виявлена проблема безумовно вимагає розв’язання. У разі реальну можливість змінити цю ситуацію може надати лише система державного освіти. Це означає, що можна негайно зайнятися розробкою нових методик викладання гуманітарних наук (передусім відчуття історії і літератури), змінити сам підхід до викладання даних предметів.

Если ж суспільство (чи найвпливовіше його частину) бачить своє завдання у цьому, щоб повністю позбавити молодь від спадщини минулого, то залишається чекати, коли станеться повна зміна поколінь.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.