Поняття та види переведення на іншу роботу

Міністерство освіти і науки України

Хмельницький інститут соціальних технологій університет «Україна»

Кафедра правознавства

Курсова робота

на тему:

«Поняття та види переведення на іншу роботу»

Хмельницький — 2008

ПЛАН

Вступ

1. Поняття переведення на іншу роботу. Зміна істотних умов праці

2. Види переведень на іншу роботу

2.1. Переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації 2.2. Тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором

2.3. Тимчасове переведення працівника на іншу роботу в разі простою

3. Відмінність переведення на іншу роботу від переміщення працівників на інше робоче місце Висновок Список використаної літератури

Вступ

Питання правового регулювання праці і трудових ресурсів завжди перебувають у центрі уваги держави, тому що вони складають основу економічної і соціальної політики. Проблеми ефективного використання та розподілу трудового потенціалу вирішуються державою на кожному етапі її розвитку з урахуванням конкретної обстановки, складності та різноманітності соціально-економічних завдань, які стоять перед нею.

В умовах кризових явищ в економіці та соціальних протиріч у суспільстві виникає потреба в розробленні науково обґрунтованого бачення дальшого розвитку трудового потенціалу, яке може бути покладено в основу практичних дій, спрямованих на кардинальне поліпшення стану справ у цій сфері.

Серед основних напрямів розвитку трудового потенціалу в сфері зайнятості державна політика України передбачає раціональне використання робочої сили та здійснення заходів щодо перерозподілу зайнятого населення між державним та недержавним секторами економіки у зв’язку із зміною форм власності підприємств та впровадження механізму їх банкрутства. У вирішенні цих проблем велике значення можуть відіграти переведення на іншу роботу.

Проблеми переведень свого часу досліджувалися такими науковцями, як М. Г. Александров, Є.І.Астрахан, Б. Базарбаєв, О.К.Безіна, Л. Ю. Бугров, В. С. Венедиктов, Є.О.Голованова, Г. С. Гончарова, Д.А.Колбасін, Р.З.Лівшиць, Й.Е.Маміофа, І.Б.Морейн, А. Ю. Пашерстник, В.І.Прокопенко, З. К. Симорот, А.І.Ставцева, А.А.Фатуєв, М.В.Яковлєв. Вони по-різному визначають дане поняття, але більшість з них поділяє думку, що цей правовий інститут характеризується кількома ознаками.

Так, Л. Бугров розуміє під переведенням одну з таких змін істотних умов праці робітників і службовців:

1) доручення роботи поза трудовою функцією, встановленою

трудовим договором;

2) зміна місцевості виконання роботи;

3) зміна трудового колективу або колективу працівників структурного чи іншого підрозділу;

4)переміщення на інше робоче місце, яке супроводжується зміною розміру заробітної плати, переваг, ступеня складності роботи, а також інших істотних умов праці.

А. Пашерстник вважає, що переведення — це таке переміщення працівника, при якому він переходить до виконання роботи, що відрізняється від попередньої своїми професійними, кваліфікаційними та об'єктивними ознаками. Воно може супроводжуватись змінами обсягу праці, але це не є його обов’язковою умовою та ознакою.

Актуальність дослідження на сучасному етапі обумовлена, по-перше, введенням у 1988 р. до трудового законодавства нового поняття «зміна істотних умов праці», внаслідок чого визначення переведення на іншу роботу втратило чіткі орієнтири. Це зразу ж негативним чином вплинуло на практику застосування переведень.

Крім того, прийняття Конституції України і заборона примусової праці викликали необхідність виявлення значення такої заборони у забезпеченні законності здійснення переведень на іншу роботу.

По-друге, впровадження в Україні ринкових механізмів призвели до змін в організації виробництва і праці на багатьох підприємствах. У зв’язку з цим виникли проблеми перерозподілу кадрів між державними і недержавними підприємствами, а також між різними галузями економіки та окремими підприємствами. В таких умовах переведення на іншу роботу є раціональною та ефективною формою перерозподілу трудового потенціалу.

Актуальність дослідження переведень обумовлена й тим, що в Україні за період її існування як незалежної держави комплексного дисертаційного дослідження вчення про переведення не проводилось. Раніше здійснені наукові розробки ґрунтуються на нормах законодавства колишнього СРСР, яке було орієнтоване перш за все на інтереси держави. Конституція України визначила інші пріоритети і соціальну спрямованість розвитку нашого суспільства.

1. Поняття переведень на іншу роботу. Зміна істотних умов праці.

Зміни в організації виробництва і праці часто супроводжуються скороченням штату працівників, що є одним із заходів поліпшення роботи підприємства, укомплектування його найбільш кваліфікованими кадрами. За необхідності даного скорочення власник повинен вжити заходів для переведення працівників, яких він планує звільнити, на іншу роботу на тому ж підприємстві за умови їхньої згоди на це. Останнє дає можливість зберегти спеціалістів на підприємстві, забезпечити їх постійну зайнятість, а також скоротити витрати робочого часу та запобігти простоям Для працівників забезпечення безперервною роботою теж мас велике значення, оскільки гарантує стабільність їж соціально-економічного становища та належний рівень життя. Тобто в сучасних умовах інститут переведення відіграє важливу роль. Можливість просування в порядку переведення на більш кваліфіковану роботу чи вищу посаду стимулююче впливає на розвиток людського фактору. Крім того, переведення забезпечує працівникам створення полегшених умов праці, коли це необхідно за станом їх здоров’я.

До початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов’язаний роз’яснити працівникові його права і обов’язки та істотні умови праці; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарної, гігієнічної і протипожежної охорони (ст. 29 КЗпП).

Працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі. Винятки з цього правила можуть встановлюватись законодавством (ст. 30 КЗпП).

Власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором. Вимога виконувати таку роботу вважається переведенням працівника на іншу роботу.

Законодавство України не визначає, що таке переведення на іншу роботу. Воно мітить лише основні принципи його правового регулювання, а саме: заборонено вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором; за загальним правилом, переведення допускається тільки за згодою працівника.

Раніше законодавство виходило з незмінності умов попередньо укладеного трудового договору. Зміна хоча б однієї з істотних умов праці означала переведення на іншу роботу і вимагала згоди працівника. Але такий підхід в умовах перебудови управління економікою, переходу на нові методи господарювання і впровадження у виробництво нового обладнання став негативно впливати на нормальну діяльність підприємств, ускладнював добір, розподіл та ефективне використання можливостей кожного працівника. Тому в 1988 р. у ст32 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) внесені зміни.

У зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну системи та розміру оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення чи скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів та найменування посад тощо — працівник повинен бути повідомлений не пізніше як за два місяці Перелік таких умов праці, зазначених у ч. 3 ст. 32 КЗпП, не є вичерпним. Питання про те, які умови праці слід вважати істотними, вирішується у кожному конкретному випадку.

Якщо попередні істотні умови не можуть бути збережені, а працівник не погоджується на продовження роботи в нових умовах, трудовий договір припиняється за п. 6 ст. 36 КЗпП, що передбачає одну з підстав припинення трудового договору — відмову працівника від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці. Тобто власник чи уповноважений ним орган мас право звільнити працівника, який не може через будь-які причини виконувати роботу в нових умовах. Законодавство не передбачає необхідності вжиття заходів до працевлаштування працівників у таких випадках. Введення даної норми, на мій погляді призвело до зниження гарантій .права на працю.

В деяких інших країнах зміни умов праці допускаються лише при глибоких змінах в організації виробництва і праці. Так, у Німеччині при запланованих змінах виробництва (а до них за законом відносяться: обмеження або згортання всього підприємства чи його істотних частин, переведення підприємства або його злиття з іншими підприємствами, глибокі зміни в організації виробництва, його профілю чи виробничого обладнання, а також впровадження принципово нових методів роботи і технології) підприємець на підприємствах з понад 20 наділеними правом вибору працюючими за наймом зобов’язаний своєчасно проінформувати виробничу раду підприємства, обговорити з нею заплановані зміни і розробити план заходів у соціальній сфері. За неможливості домовитися на компромісній основі про план соціальних заходів у зв’язку з передбачуваними змінами або досягти згоди з питання щодо компенсації працюючим чи пом’якшення їм економічних труднощів, які можуть виникнути внаслідок цих змін, як посередник може виступити президент земельної біржі праці. Якщо й така спроба посередництва виявилася невдалою, можна скористатися послугами узгоджувальної інстанції, яка за відсутності згоди приймає рішення про складання плану соціальних заходів. Коли ж підприємець без серйозних підстав ухиляється від компромісного рішення і звільняє працівників, то ті, інтереси яких при цьому страждають, можуть звернутися до суду з вимогою компенсації.

Стаття 32 КЗпП України не містить такої умови (застереження). Будь-яка зміна в організації праці дає право роботодавцю внести істотні зміни в умови праці.

До таких нововведень у законодавство не всі науковці поставилися однаково. РЛівшиць, наприклад, позитивно оцінив зазначені зміни. А З. Симорот висловив протилежну думку. Так, він вважає, що дані нововведення потребують детального аналізу, тому що роботодавцю надано право в односторонньому порядку вносити зміни в умови праці, навіть, при незначних змінах в організації праці і виробництва, що нерідко призводить до свавілля з боку керівників.

Наприклад, Т. пред’явила позов до житлово-комунального господарства «Полтава — нафтогаз» про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позивачка зазначала, що відповідач уклав з нею трудовий договір про роботу прибиральницею в гуртожитку. Згодом їй було доручено іншу роботу — прибирати сходові площадки жилого будинку. Оскільки виконувати цю роботу вона відмовилась, адміністрація застосувала до неї дисциплінарні стягнення, а потім звільнила з роботи за систематичне невиконання обов’язків, покладених на неї трудовим договором, на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП. Справа розглядалась неодноразово. Судом встановлено, що Т. прийнята на роботу прибиральницею з зазначенням конкретного місця роботи — у гуртожитку. Наказом керівника до її трудових обов’язків додано прибирання сходових площадок жилого будинку. Від цієї роботи вона відмовилась, посилаючись на те, що за станом здоров’я не може їх прибирати у дев’яти під'їздах п’ятиповерхового будинку і працювати в холоді, а також носити значну кількість води з підсобного приміщення, розташованого в одному з під'їздів цього будинку. Суд зазначив, що оскільки умови праці Т. істотно змінилися, її можна було звільнити за п. 6 ст. 36 КЗпП (відмова від виконання роботи в нових умовах), попередивши про такі зміни за два місяці Але судом не витребувані докази, які свідчили б про попередні зміни в організації виробництва і праці.

Що ж стосується переведень, то Пленум Верховного Суду України у п. 31 постанови № 9 від 6 листопада 1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз’яснив, що переведенням на іншу роботу вважається доручення працівникові роботи, яка не відповідає спеціальності, кваліфікації чи посаді, обумовленій трудовим договором.

Отже, переведення на іншу роботу відбувається тоді, коли змінюється трудова функція працівника (його спеціальність, кваліфікація чи посада), а зміна істотних умов праці допускається при збереженні спеціальності, кваліфікації або посади. Для переведення необхідно отримати згоду працівника, а при зміні істотних умов праці достатньо лише попередити його не пізніше ніж за два місяці.

Положення ст. 25 КЗпП Російської Федерації про переведення на іншу роботу та зміну істотних умов праці не відрізняються за змістом від ст. 32 КЗпП України. Але Пленум Верховного Суду РФ у п. 12 постанови № 16 від 22 грудня 1992 р. «Про деякі питання застосування судами Російської Федерації законодавства при вирішенні трудових спорів» роз’яснив, що переведенням на іншу роботу, що вимагає згоди працівника, слід вважати доручення йому роботи, яка не відповідає спеціальності, кваліфікації, посаді, або роботи, при виконанні якої змінюється розмір заробітної плати, пільги, переваги та інші істотні умови праці, обумовлені при укладанні трудового договору (контракту). Тобто, зміна будь-якої з істотних умов праці, обумовлених при укладанні трудового договору, означає за російським законодавством переведення на іншу роботу.

Кожне з цих правових явищ породжує певні, властиві тільки йому, правові наслідки. Для того, щоб чітко розрізняти дані поняття, необхідно визначити, що таке професія, спеціальність, кваліфікація.

Професія — це широка галузь застосування праці, комплекс спеціальностей, який вимагає певних теоретичних знань, практичних навичок, необхідних для виконання робіт Вона відтворює родовий розподіл праці і визначається метою та характером трудової функції, наприклад, лікар, учитель тощо.

Спеціальність — більш вузька галузь трудової діяльності в межах певної професії. Це складова професії, яка теж відтворює розподіл праці, але характеризується відносно меншим обсягом знань та практичних навичок, наприклад, лікар-хірург, учитель фізики тощо.

Кваліфікація — це рівень теоретичних і практичних знань з певної професії, спеціальності, який відповідає певному тарифному розряду, класу, категорії, вченому ступеню, званню тощо, встановленому нормативним актом.

Знову звернемося до ст. 32 КЗпП. її положення містять протиріччя, а саме: допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, при цьому до таких змін законодавець відносить зміну розрядів і найменування посад. Але це і є зміною кваліфікації працівника.

Одна робота відрізняється від іншої перш за все ступенем складності. Від цього залежать посадові обов’язки працівника, які потребують певної підготовки та рівня освіти. Велике значення мають і такі поняття, як: зміст та характер виконуваних робіт, їх різноманітність та монотонність, рівень складності та відповідальності. Все це враховується при характеристиці видів робіт. А результатом такої характеристики є не що інше, як присвоєний працівникові розряд, клас чи категорія. Отже, розряд — це рівень кваліфікації робітника, що показує технічні знання і виробничі навички, якими він володіє, умови складності виконуваної ним роботи, а також її інтенсивність та відповідальність.

На Україні у цьому напрямі є важливий документ — це Державний класифікатор професій (ДКП), який затверджений наказом Держстандарту України від 27 липня 1995 р. № 257 і набув чинності з 1 січня 1996 р.

ДКП встановлює види професій в залежності від кваліфікаційного рівня виконуваної роботи, але професійно-кваліфікаційних характеристик робіт не містить. Такі характеристики визначаються спеціальним документом — Тарифно-кваліфікаційним довідником (ТКД). Оскільки в Україні ТКД ще не затверджений, ми керуємось Єдиним тарифно-кваліфікаційним довідником робіт і професій робітників (ЄТКД), затвердженим Держкомпраці та ВЦРПС колишнього СРСР. Це —систематизований перелік робіт і професій робітників, які є в народному господарстві. В ЄТКД наводяться характеристики і вимоги до робітників, що виконують дані роботи. У довіднику зазначено число кваліфікаційних розрядів за кожною професією, на кожен з них дається кваліфікаційна характеристика, яка складається з трьох розділів: «Характеристика робіт», «Повинен знати», «Приклади робіт». За допомогою ЄТКД можна визначити складність виконуваних робіт і віднесення їх до того чи іншого розряду.

Присвоєння (підвищення) тарифно-кваліфікаційного розряду здійснюється кваліфікаційною комісією, яка створюється на кожному підприємстві наказом керівника. До її складу входять працівники, що виконують функції з професійної підготовки робітників на виробництві, з організації праці та заробітній платі, інженер з техніки безпеки, представники профспілки та відділу кадрів, керівник відповідного підрозділу підприємства. Очолює кваліфікаційну комісію головний інженер підприємства або його заступник.

Питання про присвоєння чи підвищення розряду (класу, категорії) робітникові розглядається кваліфікаційною комісією підприємства на підставі заяви робітника, що пройшов навчання і склав кваліфікаційний екзамен, і подання керівника відповідного підрозділу (майстра, начальника зміни тощо) з урахуванням думки колективу чи виробничої бригади).

Кваліфікаційні екзамени, незалежно від форм професійного навчання робітників на виробництві, полягають у виконанні екзаменованих кваліфікаційних (пробних) робіт та перевірці їхніх знань у межах вимог кваліфікаційних характеристик та учбових програм. Для таких робіт підбираються характерні для даної професії і підприємства роботи та вироби, що відповідають рівню кваліфікації, передбаченому характеристикою та технічними вимогами, які встановлені на даному підприємстві. Кваліфікаційна (пробна) робота виконується за нарядом, що виписується майстром цеху, ділянки. У ньому зазначається зміст роботи і час, відведений на її виконання. При врученні наряду майстер цеху роз’яснює екзаменованому порядок та умови виконання роботи і тільки після цього записує в наряді час початку її виконання. По закінченню кваліфікаційної (пробної) роботи майстер цеху записує в наряд фактично витрачений на її виконання час, не враховуючи час простоїв, що сталися не з вини екзаменованого, а робота передасться для перевірки і оцінки якості у відділ технічного контролю. На виконану (пробну) роботу оформляється висновок, який підписується майстром та затверджується начальником цеху. Наряд з відміткою техконтролю, креслення і висновок на виконану екзаменованим кваліфікаційну (пробну) роботу, а там, де це можливо, і сама пробна робота, передаються кваліфікаційній комісії. Остання розглядає результати виконання такої роботи, проводить усне опитування екзаменованих у межах учбової програми, вимог кваліфікаційної характеристики, заслуховує майстра.

Екзамен вважається складеним за умови виконання кваліфікаційної (пробної) роботи у повній відповідності з технічними умовами і при наявності у екзаменованого теоретичних знань, передбачених ТКД, для даного рівня кваліфікації і професії. Результати екзаменів та рішення комісії про присвоєння (підвищення) екзаменованим кваліфікаційних розрядів, класів, категорій за професією заносяться у протокол відповідної форми, який підписується головою та всіма членами комісії. На основі висновку кваліфікаційної комісії власник чи уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом затверджує робітникові у відповідності з ЄТКД найменування професії та кваліфікаційний розряд. Це рішення оформляється наказом або розпорядженням керівника. Присвоєний робітникові розряд і найменування професії за основною роботою заносяться в його трудову книжку Отже, як бачимо, зміна розряду завжди призводить до зміни кваліфікації, спеціальності, посади.

Тому слід було б вважати зміну розрядів та найменування посад переведенням на іншу роботу. Та й попередження працівників за два місяці про таку зміну істотних умов праці не мас смислу, оскільки питання про присвоєння та підвищення розряду розглядається комісією підприємства на підставі заяви самого робітника, який пройшов курс навчання і склав екзамен.

У КЗпП України є ст. 96, положення якої, зокрема ч. 5, передбачає пониження кваліфікації на один розряд робітникові, який допустив грубе порушення технологічної дисципліни чи інші серйозні порушення, що викликали погіршення якості продукції.

Поновлення розряду відбувається на загальних підставах, але не раніше, ніж через три місяці після його пониження.

З наведеної норми не зрозуміло, чи продовжує робітник виконувати попередню роботу, чи переводяться на іншу. Якщо він продовжує її виконувати при пониженні розряду, це означає, що для збереженні попередніх норм виробітку зменшується розмір його заробітку, оскільки оплата праці залежить від присвоєного робітникові розраду. Понизився розряд — відповідно зменшився й розмір заробітної плати. Але це зміна істотної умови праці, яка допускається тільки при змінах в організації виробництва і праці і про яку працівник повинен бути попереджений за два місяці. Якщо ж робітник у зв’язку з пониженням йому розряду виконує і менш кваліфіковану роботу — це не що інше як переведення на іншу нижчеоплачувану роботу. Раніше законодавством передбачався такий вид дисциплінарного стягнення. Але це положення не вкладається в нині чинні норми, оскільки ст. 147 КЗпП містить тільки два види стягнень за порушення трудової дисципліни — догану і звільнення.

Пониження робітникові розряду, на мій погляд, є недоцільним, оскільки його кваліфікація не змінилася. Адже при вирішенні питання про присвоєння робітникові саме цього розряду враховуються його попередня діяльність, результати складання кваліфікаційного іспиту, а саме: наявність теоретичних знань і вміння їх застосувати при виконанні пробної роботи. Присвоєння того чи іншого розряду означає, що робітник справився зі складністю даної роботи. Допущення ж порушень технологічної дисципліни свідчить про неуважність робітника, його несумлінне ставлення до своїх трудових обов’язків. Але це не означає, що зменшився обсяг його знань та практичних навичок. За таке порушення власник чи уповноважений ним орган може позбавити робітника премії, не застосовувати до нього заохочувальних заходів, не сприяти його просуванню по роботі.

2. Види переведень на іншу роботу.

Власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором. Вимога виконувати таку роботу вважається переведенням працівника на іншу роботу. Такі переведення можуть бути постійним і тимчасовими.

Постійні переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, і також переведення на роботу на інше підприємство або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, допускається тільки за згодою працівника. Тому відмова працівника від постійного виконання роботи, не обумовленої трудовим договором, не може вважатися порушенням трудової дисципліни і бути підставою для застосування до нього заходів дисциплінарного стягнення.

Якщо колишні істотні умови праці не можуть бути збережені, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п. 6 ст. 36 КЗпП саме як за відмову від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку. Виняток зроблено для працівників похилого і передпенсійного віку, переведення яких при зміні істотних умов праці без їх згоди не допускається (п.3ст.11 Закону України від 16 грудня 1993р. «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»).

Пленум Верховного Суду України в п. 31 постанови від 6 листопада 1992р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз’яснив, що переміщення працівника і зміна істотних умов трудового договору не можуть бути невмотивовані, не обумовленими інтересами виробництва. Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що переміщення і зміна істотних умов трудового договору проведені не у зв’язку із змінами в організації виробництва, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов’язку поновити працівникові попередні умови праці.

Підкорення працівника наказу власника або уповноваженого ним органу не може вважатись як згода на переведення. Така згода повинна бути попередньою і такою, що відображає волевиявлення працівника.

Без згоди працівників допускається переведення їх на іншу роботу тимчасово, на визначений в законі строк. Такі переведення називаються тимчасовими. До них відносяться переведення на іншу роботу в разі виробничої потреби, для заміни відсутнього працівника і в разі простою. До тимчасових переведень, на прохання працівника, відносяться також переведення за станом здоров’я.

У разі виробничої потреби для підприємства власник або уповноважений ним орган має право переводити працівників на строк до одного місця на не обумовлену трудовим договором роботу на тому ж підприємстві або на інше підприємство, але в тій же місцевості з оплатою праці за виконання роботою, але не нижчою від середнього заробітку за попередньою роботою. Таке переведення допускається для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків; для відвернення нещасних випадків, простою тощо.

Стаття 33 КЗпП обмежує строк переведення в разі виробничої потреби одним місяцем. Але закон не обмежує кількість переведень, наприклад, протягом календарного року. Тому можливі випадки, коли власник або уповноважений ним орган протягом календарного року декілька разів здійснить переведення працівника на тимчасову роботу в разі виробничої потреби. Важливо лише, щоб строк кожного переведення не перевищував одного місця.

Особливим випадком виробничої потреби є необхідність заміни тимчасово відсутнього працівника. Переведення в цьому разі також проводиться без згоди працівника на строк, що не перевищує одного місяця протягом календарного року. Якщо необхідність тимчасового заміщення триває понад один місяць, то для заміщення понад цей строк необхідна згода працівника.

Переведення на роботу, як постійну, так і тимчасову, повинні оформлятись наказом власника або уповноваженого ним органу. В наказі про тимчасове переведення має бути зазначений строк цього переведення.

Тому відмова працівника від переведення в разі виробничої потреби для заміни відсутнього працівника і в разі простою не вважається порушенням трудової дисципліни.

При переведенні на іншу постійну роботу змінюється трудова функція працівника: спеціальність, кваліфікація чи посада. Тому записки про такі переведення повинні заноситись до трудової книжки. Тимчасові переведення до трудової книжки не заносяться.

Схема видів переведень наведена в додатку 1.

Розрізняють три основних види переведення на іншу роботу:

1) Переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації;

2) Тимчасове переведення працівника на іншу роботу в разі простою;

3) Тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором.

2.1 Переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Даний вид переведення на іншу роботу регламентується ст. 32 КЗпП України. Вона розрізняє три види переведення на іншу роботу:

1) Переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації;

2) Переведення на роботу на інше підприємство, до установи, організації;

3) Переведення в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією.

Всі ці переведення допускаються тільки з відома працівника, за винятком випадків, передбачених ст. 33 даного Кодексу, і в інших випадках передбачених законодавством.

При переведенні працівника на іншу роботу власник або уповноважений ним орган зобов’язаний ознайомити його з дорученою роботою, умовами і оплатою праці і роз’яснити його права і обов’язки; проінструктувати по виробничій санітарії гігієні праці, протипожежній охороні і іншим правилам по охороні праці.

В п. 31 ухвали Пленуму Верховного Суду України від 6.11.1992 р. сказано, що переведенням на іншу роботу є доручення працівнику роботи, не відповідної спеціальності, кваліфікації або посади, визначеної трудовим договором.

Якщо при укладенні трудового договору було обумовлено виконання роботи в певному відділі або структурному підрозділі, то при переміщенні в інший структурний підрозділ потрібна згода працівника оскільки в даному випадку змінюються істотні умови праці. Якщо ж при укладенні трудового договору відповідних умов обумовлено не було, власник має право перемістити працівника з одного структурного підрозділу в інший без зміни істотних умов його праці, незалежно від згоди працівника. При переведенні на іншу роботу, за загальним правилом, потрібна згода працівника. Законодавством не встановлена строга форма, в якій повинна виражатися згода працівника на переведення, отже така згода може бути отримана як в усній, так і у письмовій формі. Згодою працівника може вважатися виконання ним дорученої у зв’язку з переведенням роботи.

У разі переведення працівника на іншу постійну нижчеоплачувану роботу за працівником зберігається його колишній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення, навіть якщо переведення було проведений на прохання працівника (ст. 114 КЗпП).

За потерпілими, тимчасово переведеними відповідно до висновку лікувально-консультативної комісії на більш легку нижче оплачувану роботу, середньомісячний заробіток зберігається на строк до двох тижнів (ст 170КЗпП).

Під іншим підприємством, установою, організацією слід розуміти будь-яке підприємство, установу, організацію які мають право прийому і звільнення робітників незалежно від ступеня господарської самостійності і від наявності або відсутності у них прав юридичної особи.

Переведення працівника на інше підприємство пов’язане із зміною однієї із сторін трудового договору. У зв’язку з цим вказане переведення розглядається як самостійна підстава припинення трудового договору (п. 5 ст. 36 КЗпП) і виникнення нового трудового договору.

Відповідно до ч.5 ст. 24 КЗпП особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій не може бути відмовлено в укладанні трудового договору.

При переведенні працівника в іншу місцевість також потрібна згода працівника.

Під іншою місцевістю слід розуміти інший населений пункт. Переведення на роботу з одного населеного пункту в іншій, навіть в межах одного адміністративного району розглядається як переведення в іншу місцевість незалежно від наявності автобусного або іншого регулярного сполучення. У разі, коли трудовим договором передбачений обов’язок працівника виконувати свої трудові обов’язки в різних місцевостях, переміщення працівника з одного об'єкту на іншій, хоча б що знаходиться і в іншій місцевості не розглядається як переведення.

Частиною 3 статті 32 КЗпП передбачається, що у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці можуть бути змінені істотні умови праці без згоди працівника. Але є і певні обмеження. По-перше про зміну існуючих умов праці працівник повинен бути попереджений за два місяці, а по-друге, він повинен продовжувати роботу по такій же спеціальності, кваліфікації або посаді. Двомісячний термін передбачений для того, щоб працівник міг знайти собі іншу роботу в тому випадку, якщо його не влаштовує зміна істотних умов праці. Під змінами в організації виробництва і праці слід розуміти раціоналізацію робочих місць, введення нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці і, навпаки, упровадження передових методів технологій і т.д. (п. 10 Ухвали Пленуму Верховного Суду України від 6.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових суперечок»).

Якщо при розгляді трудової суперечки буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнаний судом неправомірним — з покладанням на власника або уповноважений їм орган обов’язку відновити працівнику попередні умови праці.

2.2 Тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором.

Тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, допускається тільки з його згоди. Власник або уповноважений ним орган має право перевести працівника строком до одного місяця на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди, якщо вона не протипоказана працівнику за станом здоров’я, тільки для запобігання або ліквідації наслідків стихійної біди, епідемій, епізоотії, виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя або нормальні життєві умови людей, з оплатою праці за виконану роботу, але не нижче, ніж середній заробіток на попередній роботі. У випадках, вказаних в частині другій ст. 33 КЗпП, забороняється тимчасове переведення на іншу роботу вагітних жінок, жінок, що мають дитину-інваліда або дитину у віці до шести років, а також осіб у віці до вісімнадцяти років без їх згоди.

В статті 33 КЗпП розглядається такий один вид переведення як тимчасове переведення. Тимчасове переведення на іншу роботу також допускається тільки з відома працівника.

Частиною другою статті 33 КЗпП встановлюється виключення, відповідно до якого переведення працівника на іншу роботу без його згоди можливе для запобігання або ліквідації наслідків стихійної біди, епідемій, епізоотії, виробничих аварій. Окрім цього, не потрібно згоди працівника на переведення, якщо воно здійснюється у зв’язку з виникненням обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя або нормальні життєві умови людей. Все вище перераховане можна охарактеризувати як надзвичайні умови. Для проведення робіт по запобіганню або ліквідації наслідків всіх інших аварій працівник може бути переведений тільки по його згоді. Законодавство обмежує термін тимчасового переведення працівника одним місяцем, і такому працівнику виплачується заробітна платня за виконувану ним роботу, але у будь-якому випадку вона не може бути нижче середнього заробітку по попередньому місцю роботи. Обмеживши тривалість переведення одним місяцем, закон не обмежив кількість таких переведень і їх загальної тривалості протягом календарного року.

Переведення можливе на будь-яку роботу на підприємстві, в установі, організації, з якими працівник знаходиться в трудових відносинах. Така робота не обов’язково повинна бути безпосередньо пов’язаний із запобіганням або ліквідацією наслідків надзвичайних обставин.

Відповідно до частини третьої статті 33 КЗпП, тимчасове переведення на іншу роботу вагітних жінок, жінок, що мають дитину-інваліда або дитину у віці до шести років, а також осіб у віці до вісімнадцяти років без їх згоди забороняється.

Також забороняється тимчасове переведення працівників, яким дана робота протипоказана за станом здоров’я.

У разі відмови працівника без поважних причин від тимчасового переведення власник або уповноважений ним орган може накласти на працівника дисциплінарне стягнення (стст. 139, 147 КЗпП).

2.3 Тимчасове переведення працівника на іншу роботу в разі простою.

Простій — це припинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, непереборною силою або іншими обставинами.

У разі простою працівники можуть бути переведений по їх згоді з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, до установи, організації але в тій же місцевості на строк до одного місяця.

Стаття 34 КЗпП визначає простій як припинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, непереборною силою або іншими обставинами.

У разі простою власник або уповноважений ним орган може перекласти працівника на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. В даному випадку потрібно отримати згоду працівника, а також надати йому роботу з урахуванням спеціальності і кваліфікації. Тут тривалість переведення обмежується закінченням простою.

У разі переведення на інше підприємство, установу, організацію власник або уповноважений їм орган також повинен отримати згоду працівника і надати йому роботу з урахуванням спеціальності і кваліфікації. Окрім цього таке переведення не може перевищувати одного місяця і не повинно проводитися в іншу місцевість.

3. Відмінність переведення на іншу роботу від переміщення працівників на інше робоче місце.

Якщо переведення на іншу роботу особливих коментарів не потребує, то переведення на інше місце роботи досить часто плутають з переміщенням на інше робоче місце. Але це зовсім неоднакові поняття.

КЗпП досить чітко розмежовує ці два поняття. У ст. 32 КЗпП згадується й про переміщення на інше робоче місце. В частині другій даної статті законодавство визначає, що переміщення — це пересування працівника на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ в тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті в межах спеціальності, кваліфікації або посади, обумовленої трудовим договором.

Чим же переведення на іншу роботу відрізняється від переміщення на інше робоче місце?

При переведенні на іншу роботу мова йде про доручення працівникові роботи, яка не відповідає його спеціальності, кваліфікації чи посаді, а при переміщенні на інше робоче місце — нова робота «вписується» у встановлену трудовим договором спеціальність, кваліфікацію, посаду, але передбачається її виконання, наприклад, на іншому робочому місці на тому ж підприємстві, в іншому структурному підрозділі, на іншому механізмі чи агрегаті.

Для переміщення на інше робоче місце не потрібно згоди працівника. У випадку переведення на іншу роботу дана умова є головною.

Власник чи уповноважений ним орган обмежений вимогами законодавства щодо здоров’я працівника — переміщення не повинно бути йому протипоказане.

Якщо при укладенні трудового договору, крім конкретної посади, спеціальності, кваліфікації було спеціально обумовлено конкретне місце роботи, то у даному разі переміщення без згоди працівника не можна визнати правомірним.

Законодавством про працю прямо не передбачено, що при переміщенні потрібно видавати наказ або розпорядження. Практика підказує, що оформлення переміщення в наказі (розпорядженні) є найчіткішою формою закріплення цієї правової дії.

Законодавство про працю України, на відмінно від поняття переміщенні на інше робоче місце, не містить загального визначення поняття переведення на іншу роботу, а лише вказує на окремі ознаки, що характеризують це питання.

При з’ясуванні понять «місце роботи» та «робоче місце» висловлюється думка про те, що структурний підрозділ прирівнюється до місця роботи і є обов’язковою умовою трудового договору тільки в аспекті недопустимості зміни місцевості, де він розміщений.

На підставі цього можна сказати, що зміна структурного підрозділу при зміні місцевості означатиме переведення, а зміна структурного підрозділу в межах тієї ж місцевості - переміщення на інше робоче місце. Переміщення ж працівника в інший відокремлений підрозділ підприємства завжди розглядається як переведення.

Як видно з вище наведеного між переведенням на іншу роботу та переміщенням на інше робоче місце є ряд відмінностей, тому ці два поняття не можна прирівнювати та плутати. Це може призвести до виникнення цілого ряду не зрозумілих ситуацій як в юридичній практиці так і в практичному житті.

Висновки.

У курсовій роботі наведене теоретичне узагальнення задачі, що полягає у виявленні суті та визначення переведення на іншу роботу, його ознак, відмінностей від інших правових явищ, особливостей здійснення різних видів переведень, перспективи розвитку цього правового інституту для вдосконалення норм трудового права.

Головними результатами роботи є такі висновки:

1. Перехід України до ринкових механізмів господарювання призвів до серйозних змін в організації виробництва і праці на багатьох підприємствах, що досить часто супроводжується вивільненням працюючих. У зв’язку з цим у дослідженні обґрунтовується висновок про більш ефективне використання переведень на іншу роботу для збереження трудових відносин з працівниками при перерозподілі трудових ресурсів внаслідок зазначених процесів. У сучасному законодавстві чітко простежується тенденція щодо регулювання переважно майнових відносин в умовах запровадження елементів ринкової системи (приватизація державних підприємств, реорганізація, перепрофілювання, банкрутство, санація тощо). Інтереси ж працівників, їх правовий захист залишаються поза увагою нормотворчих органів. Тому переведення працівників на іншу роботу, які здійснюватимуться у таких випадках, покликані перш за все не допустити невиправданого руйнування існуючих трудових правовідносин.

2. При розгляді питання про зміну умов трудового договору проведено розмежування трьох правових явищ: переведення на іншу роботу, переміщення на інше робоче місце, зміни істотних умов праці; визначено підстави і порядок здійснення кожного з них.

3. У дослідженні аргументовано висновок, що зміна розряду є переведенням на іншу роботу, у зв’язку з чим ч. 5 ст. 96 КЗпП України про зниження працівникові з ініціативи власника кваліфікації на один розряд за грубе порушення технологічної дисципліни та інші серйозні порушення, які спричинили погіршення якості продукції, вважаю такою, що суперечить принципу свободи праці.

4. Обґрунтовано висновок про те, що у разі реорганізації підприємств трудові правовідносини з працівниками тривають, і це явище не слід розглядати як переведення на іншу роботу. В таких випадках наявність формальної ознаки переведення, тобто заміни сторони трудового договору, не призводить до трансформації правового становища працівника і, відповідно, не потребує його згоди.

5. Аналіз національного законодавства, його співвідношення з міжнародними правовими актами, ратифікованими Україною, привів до висновку про доцільність збереження у КЗпП норми про тимчасове переведення працівників на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без їх згоди у виняткових випадках (для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій тощо) як таке, що не є примусовою працею і не суперечить Конституції України.

Разом з тим, пропоную виключити з положень та статутів про дисципліну певних категорій працівників норми про можливість переведень працівників за порушення трудової дисципліни на нижчеоплачувану роботу, оскільки вони суперечать Конституції України та міжнародним актам в частині заборони примусової праці. Переведення на іншу роботу за порушення трудової дисципліни не викликані винятковими, надзвичайними обставинами, що свідчить про неможливість їх застосування з ініціативи власника чи уповноваженого ним органу підприємства в односторонньому порядку.

6. Рекомендую збереження трудових відносин з працюючими у випадках корпоративного інвестування майна (внесення до статутного фонду одного підприємства майна іншого підприємства), якщо внаслідок цього відбувається передача цілісного майнового комплексу (наприклад, майстерня, цех, інший підрозділ з усім технічним і технологічним устаткуванням) із збереженням робочих місць, і здійснення його у формі переведень за погодженням між керівниками підприємств з дотриманням гарантій, передбачених законом для працівників у разі таких переведень.

7. Міжнародне законодавство, а також існуюча в Україні практика свідчать про доцільність встановлення у чинному законодавстві про працю норми щодо можливості тимчасового переведення групи працівників з одного підприємства в інше (лізинг робочої сили) і здійснення його в порядку переведення за погодженням між керівниками цих підприємств.

8. З метою підвищення гарантій працюючих пропоную закріпити у КЗпП норму про письмову форму отримання згоди працівника на переведення на іншу роботу.

Список використаної літератури.

1. Конституція України. — Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141.

2. Кодекс законів про працю України вiд 10.12.1971, № 322-VIII.

3. Постанова Кабінету Міністрів України «Про гарантії і компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість» від 2 березня 1998 р., N 255.

4. Класифікатор професій від 27.07.1995, № 257. — К: Гостандарт, 1995.

5. Трудове право України: Підручник / [Болотіна Н.Б., Чанишева Г.І., Додіна Т.М. та ін.]; За ред. Н.Б.Болотіної, Г.І.Чанишевої. — 2-е вид., стер. — К.: Знання, 2001. — 563, с. — (Вища освіта XXI століття)

6. Трудове право України: [Законодавство та практика застосування: Зб. нормат.-прав. актів] / [Упоряд. П. А. Бущенко, І.А.Вєтухова]. — Х.: Консум, 2001. — 462 c.

7. Трудове право України: [Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / [Пилипенко П.Д., Бурак В. Я., Козак З. Я. та ін.]; За ред. П. Д. Пилипенка. — К.: Вид. дім «Ін Юре», 2003. — 534 с.

8. Трудове право України: Навч. посіб.: Практикум / [Уклад. Поліщук О.Д.]; Ніжин. держ. пед. ун-т ім. М.Гоголя. — Ніжин, 2003. — 65 с.

9. Трудове право України: Акад. курс: Підручник / [Бабаскін А.Ю., Баранюк Ю. В., Дріжчана С.В. та ін.]; За заг. ред. Н. М. Хуторян; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. — К.: А.С.К., 2004. — 607 с. — (Економіка. Фінанси. Право)

10. Бойко М. Д. Трудове право України: Навч. посіб.: Курс лекцій / М. Д. Бойко. — 2-е вид., перероб. і допов. — К.: [Олан], 2003. — 335 с.

11. Грузінова Л.П., Короткін В. Г. Трудове право України: Курс лекцій / Грузінова Л.П., Короткін В.Г.; Міжрегіон. акад. упр. персоналом. — К., 2003 — 231 с.

12. Прокопенко В.І. Трудове право України: [Підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл.]. — 3-є вид., перероб. і допов. — Х.: Консум, 2002. — 527 с.

13. Юшко А. Переведення чи зміна істотних умов праці? // Право України. — 1998. — № 5. — С. 68−73.

14. Юшко А. Розгляд судами спорів, викликаних реорганізацією підприємства // Право України. — 1998. — № 9. — С. 18−22; 33.

15. Юшко А. Правові аспекти ротації кадрів як один із шляхів запобігання корупції // Право України. — 1999. — № 7. — С. 74−76.

16. Юшко А. М. Гарантії при переведеннях працівників за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. — Харків: Нац. юрид. акад. України. — 2001. — Вип. 51. — С. 83−90.

17. Юшко А. М. Переведення як форма раціонального використання трудових ресурсів // Актуальні проблеми юридичної науки: Тези доп. та наук. повідомлень наук. конф. молодих учених та аспірантів / За ред. М.І. Панова. — Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000. — С. 50−52.

Додаток № 1

Види переведень на іншу роботу