Туризм, як багатогранне суспільне явище: сутність, державне регулювання, види послуг

Тема 1. Туризм як багатограннне суспільне явище. Основні поняття, функції та форми організації

1.1 Сучасні підходи до визначення туризму

У сучасному світі туризм — це багатогранне явище, тісно пов’язане з економікою, історією, географією, архітектурою, медициною, культурою, спортом та іншими науками. Однак жодна з них не може повністю і вичерпно характеризувати його як об'єкт власних досліджень, жоден з існуючих соціально-економічних інститутів не в змозі самостійно розв’язати комплекс його проблем.

Існує багато поглядів на туризм як на галузь господарства, на міжгалузевий комплекс або ринок, де туристське підприємство з продукції різних галузей формує туристський продукт.

Туризм як окремий випадок подорожі має власні понятійнотермінологічні обмеження та характеристики. Одне з перших і найбільш точних визначень туризму, яке в своїй основі й сьогодні використовується для найбільш суттєвих характеристик, що відрізняють його від інших видів діяльності, було сформульоване професорами Бернського університету (Швейцарія) Хунзикером і Крапфом і пізніше було прийняте Міжнародною асоціацією наукових експертів з туризму. Ці вчені визначили туризм як ряд явищ і взаємовідносин, які виникають в результаті подорожування людей до тих пір, поки це не приводить до постійного перебування і отримання будь-якої вигоди. Таке визначення не стосується екскурсій, не пов’язаних з ночівлею, а також ділових подорожей, які передбачають отримання доходу, навіть якщо його отримують не в країні перебування. З часом базова концепція туризму розширилася.

В сучасній науковій літературі описано багато підходів до визначення поняття «туризм». За різними ознаками ці підходи можна об'єднати в декілька груп:

Ш туризм як особлива форма пересування людей за маршрутом з метою відвідування конкретного об'єкта або задоволення своїх інтересів та повернення на постійне місце проживання. Поняття «туризм» почало формуватися з початком масовості, тобто переміщень значної кількості людей з метою змістовного проведення дозвілля;

Ш туризм як рух (переміщення) людей, перебування за межами постійного місця проживання та тимчасове перебування на об'єкті зацікавлення. Рух є невід'ємною потребою організму, тому людині завжди було властиве подорожування;

Ш туризм як форма розвитку особистості, яка реалізується через його соціально-гуманітарні функції (виховну, навчальну, оздоровчу та спортивну);

Ш туризм як форма організації відпочинку, проведення дозвілля;

Ш туризм як галузь господарства пов’язана з обслуговуванням людей, які тимчасово знаходяться поза межами постійного місця проживання;

Ш туризм як сегмент ринку, на якому сходяться підприємства галузей господарства таких як транспорту, харчування, готельного господарства, культури, торгівлі тощо;

Ш туризм як явище, яке виходить за межі традиційних уявлень, які асоціюються виключно з відпочинком.

Цілий ряд вчених розглядають туризм передусім як форму міграції населення; під туризмом прийнято розуміти одну з форм міграції населення, що характеризується тимчасовим його переміщенням з одного району країни до іншого, або з однієї країни до іншої; під туризмом розуміють всі види пересування, не пов’язані зі зміною місця проживання і роботи.

Вчені-правознавці додають сюди також правовий аспект, визначаючи туризм, зокрема міжнародний як систему подорожей, що здійснюється на підставі міжнародних угод з урахуванням діючих міжнародних звичаїв.

Туризм розглядається і як форма розумового та фізичного виховання, що реалізується через соціально-гуманітарні функції: виховну — формування почуття колективізму, моральних та естетичних якостей; освітню — закріплення та розширення знань з краєзнавства та країнознавства, природознавства, топографії, історії, знайомство з культурою та традиціями країн і народів світу; оздоровчу — дотримання оптимального режиму навантажень, використання сприятливого впливу природних факторів на стан організму, дотримання правил особистої та суспільної гігієни, розвиток адаптаційних можливостей, підтримка організму на достатньо високому рівні фізичної підготовки; спортивну — створення бази загальної фізичної підготовки, спеціальна підготовка з туристської техніки, досягнення максимальних результатів у туризмі.

Під туризмом розуміють популярну форму організації відпочинку, проведення дозвілля. Часто туризм розглядається як різновид рекреації, активний відпочинок, під час якого відновлення працездатності поєднується з оздоровчими, пізнавальними, спортивними й культурно-розважальними цілями розширеного відтворення сил людини.

У більшості визначень знаходить місце соціокультурна функція туризму: туризм — це система й форма використання вільного часу і за допомогою сфери послуг у подорожах, що поєднує відпочинок зі зміцненням здоров’я людини, підвищенням її загальної культури і освіти і справляє на неї виховний вплив, ефективний засіб пізнання, підвищення культурного рівня особистості.

Манільська декларація світового туризму (Філіппіни, 1980 р.) визначає його як один з видів активного відпочинку, що являє собою подорож, яка здійснюється з метою пізнання тих чи інших районів, нових країн і поєднується в ряді країн з елементами спорту. Крім того, туризм розглядається як діяльність, що має важливе значення в житті народів з огляду на безпосередній вплив на соціальну, культурну, освітню та економічну області життя держав та їх міжнародні відносини.

Організація Об'єднаних Націй визначає туризм як активний відпочинок, що впливає на зміцнення здоров’я, фізичний розвиток людини, пов’язаний з її пересуванням за межами постійного місця проживання. Туризм висвітлюється і як вид подорожі, що здійснюється для відпочинку, освітніх, ділових, любительських та спеціалізованих цілей.

Вчені-економісти розглядають туризм як галузь економіки нематеріальної сфери (індустрія туризму) з обслуговування людей, що знаходяться поза місцем постійного проживання; як суспільно-організовану економічну діяльність, спрямовану на виробництво товарів і послуг для задоволення потреб людей, що знаходяться за межами постійного місця проживання. До таких визначень належать і ті, що характеризують туризм як вид споживання, вид зовнішньої торгівлі, експорт інформації і вражень. Найбільш загальним у ряді економічних характеристик туризму є визначення російського вченого В.І. Азара, який визначає туризм як велику економічну систему з різноманітними зв’язками між окремими елементами в рамках як народного господарства окремої країни, так і зв’язків національної економіки зі світовим господарством у цілому. Вважається, що туризм як економічне явище охоплює попит (турист), пропозицію (туристська індустрія) і туристський продукт, на який спрямовано інтерес туриста. Крім того, туризм розглядається як сегмент світового ринку, на якому сходяться підприємства традиційних галузей господарства (транспорт, ресторанне господарство, готельне господарство, культура, торгівля тощо) з метою пропозиції своєї продукції та послуг туроператорам — підприємствам з формування, просування та реалізації туристського продукту. Туризм можна визначити як сукупність явищ та взаємних відношень, що виникають при взаємодії туристів, постачальників (виробників), органів влади та місцевого населення в процесі туристичної діяльності

Найбільш універсальне, уніфіковане визначення туризму використовується в його статистиці. Згідно з цим визначенням, туризмом вважається діяльність осіб, які подорожують і перебувають у місцях, що знаходяться за межами їхнього звичайного середовища протягом періоду, що не перевищує одного року підряд, з метою відпочинку, діловими та іншими цілями.

Це визначення, прийняте Всесвітньою туристською організацією, використовується в усіх країнах-членах ВТО, в тому числі в Україні. У Законі України «Про туризм» записано: «Туризм — тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання з оздоровчою, пізнавальною або професійно-діловою метою без заняття оплачуваною діяльністю».

1.2 Основні поняття і терміни у туризмі

Важливе значення має розуміння різниці між поняттями «подорожуючий», «відвідувач», «турист» та «екскурсант»

Подорожуючий — будь-яка особа, яка здійснює подорож за межі середовища свого постійного проживання незалежно від мети подорожі та транспортного засобу, що використовується.

Згідно визначення ВТО, відвідувач — це особа, яка здійснює подорож в будь-яке місце, що знаходиться поза межами звичного середовища перебування, на термін, не більше 12 місяців підряд, без зайняття оплачуваною діяльністю з джерел відвідуваної країни з будь-якою метою.

Це визначення охоплює дві категорії:

1) туристи — відвідувачі, які здійснюють не менш ніж одну ночівлю в колективних або індивідуальних засобах розміщення відвідуваної країни з будь-якою метою, крім зайняття оплачуваною діяльністю. Туристами також вважають екіпажі літаків та суден, які прибувають в країну та використовують засоби розміщення країни перебування;

2) одноденні відвідувачі (екскурсанти) — відвідувачі, які не здійснюють ночівлі в країні перебування. До них відносять: пасажирів круїзних суден, які ночують на борту, незалежно від часу зупинки; особи, що здійснюють подорож протягом одного дня; екіпажі, які залишаються в країні на один день для відпочинку, але не ночують; власники і пасажири яхт (якщо вони ночують на яхті).

До категорії туристів не включають і відповідно не враховують у статистиці туризму:

— осіб, які працюють у країні перебування і отримують за це грошову винагороду — іноземних робітників;

— мігрантів, в тому числі утриманців і супроводжуючих;

— осіб, які прибувають з метою навчання на строк понад шість місяців;

— військовослужбовців, їх утриманців та членів сімей, за винятком прибуття з метою туризму;

— працівників дипломатичних служб, а також утриманців, членів сімей, обслугу працівників дипломатичних служб;

— біженців і кочовиків, примусових переселенців;

— мешканців прикордонних територій, які постійно мігрують з метою пошуку роботи;

— осіб, які залишаються на постійне проживання у країні перебування;

— осіб, які здійснюють подорожі з метою державної служби (державні діячі, члени делегацій, дипломатії, торговельні місії, військовослужбовці та ін.);

— учасників наукових експедицій;

— осіб, які в юридичному значенні не в'їхали до країни (наприклад, пасажири авіалайнерів, які не залишають транзитної зони аеропорту) — транзитні подорожуючі;

— учасників подорожі транспортним засобом (потягом, автобусом тощо), які ночують в транспортному засобі;

— члени екіпажів морських та повітряних суден, залізничних потягів, які ночують на судні або у вагоні потягу, або не проводять ніч в місці відвідування;

— подорожуючі, які проїжджають через країну без зупинки, навіть якщо їхня подорож триває понад 24 години.

Туристична діяльність — діяльність з надання різноманітних туристичних послуг відповідно до вимог чинного законодавства. Іншими словами — це сфера праці, де виробляється і реалізовується туристичний продукт і організується його споживання — обслуговування туристів

Суб'єкти туристичної діяльності — підприємства, установи, організації (незалежно від форм власності), а також фізичні особи, що зареєстровані у встановленому порядку і мають ліцензію на здійснення діяльності, пов’язаної із наданням туристичних послуг.

Туристична фірма — суб'єкт підприємництва, що займається створенням, реалізацією та організацією споживаннятуристичного продукту і має ліцензію на таку діяльність

Туристична індустрія — це сукупність виробництв різних галузей господарства, закладів культури, освіти та науки, щозабезпечують створення матеріальної бази туризму, підготовку кадрів, виробництво, збут і споживання туристичного продукту. Сюди входять туристичні фірми та фірми-перевізники, заклади розміщення і харчування, навчальні заклади, інформаційні та рекламні туристичні організації, орзани управління туризмом, пілприємства — виробники товарів турист ського попиту, будівельні компанії та ін.

Туристський продукт — попередньо розроблений комплекс туристських послуг, який поєднує не менш ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонуються для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристські послуги, не пов’язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо).

Туристичні ресурси — сукупність природних і створених людиною предметів та явищ довкілля, що вмкористовуються в сфері туризму як об'єкти туристичного зацікавлення й компоненти для створення туристичного продукту. Поділяються на природно-кліматичні, історико-культурні та соціально-економічні.

1.3 Фактори, що впливають на розвиток туризму

Будучи складною соціально-економічною системою, туризм схильний до впливу з боку чисельних факторів, роль яких в кожний момент може бути різною. Тому їх облік об'єктивно необхідний для організації ефективної туристської діяльності.

Основні фактори, що впливають на розвиток туризму, поділяються на статичні й динамічні.

До статичних відносять сукупність природно-географічних факторів, які мають незмінне значення. Людина лише пристосовує їх до туристських потреб, робить більш доступними для використання.

До динамічних факторів відносять: демографічні, соціально-економічні, матеріально-технічні й політичні фактори, які можуть мати різну оцінку, значення, що змінюються в часі й просторі.

Фактори, що впливають на розвиток туризму також підрозділяються на:

1) зовнішні (екзогенні);

2) внутрішні (ендогенні).

Зовнішні фактори впливають на туризм за допомогою змін, що відбуваються в житті суспільства, і мають неоднозначний вплив на різні елементи системи туризму.

До зовнішніх факторів відносяться:

— природно-географічні;

— культурно-історичні;

— економічні;

— соціальні;

— демографічні;

— політико-правові;

— технологічні;

— екологічні.

Природно-географічні (моря, гори, ліси, флора, фауна, клімат і т. ін.) і культурно-історичні (пам'ятники архітектури, історії і культури) фактори як основа туристських ресурсів, є визначальними при проектуванні перспективних програм турів.

Економічні фактори і розвиток туризму мають найтісніший зв’язок, оскільки від економічного розвитку країни залежать доходи населення, рівень розвитку матеріально-технічної бази туризму і його інфраструктури. Держави з розвинутою економікою, як правило, лідирують за кількістю туристських поїздок.

До числа економічних факторів також відносяться: падіння валового внутрішнього доходу, інфляція, відсоткові банківські ставки, коливання обмінних курсів валют. Помічено, що зростання відносної собівартості поїздки на 5% приводить до зменшення попиту на туристський продукт до 10%.

Соціальні фактори — це збільшення вільного часу (скорочення робочого часу, збільшення тривалості відпусток) в поєднанні з поліпшенням життя людей приводить до сплеску зростання в туризмі.

Крім того, на розвиток туризму мають вплив і такі соціальні фактори, як рівень освіти, відношення людей до духовних цінностей замість матеріальних і т. ін.

Демографічні фактори чисельності населення, розміщення їх по різних місцевостях, стато вікової структури (з виділенням працездатних пенсіонерів, людей, що навчаються), сімейного стану, складу сім'ї,.

Збільшення чисельності населення впливає на збільшення числа туристів. Найбільшу схильність до активного туризму мають 18−30-річні, проте загальну активність в рухливості людей досягають 30−50-річні.

До групи демографічних факторів відноситься урбанізація. Вона досягла в США 77%, в Європі 71%. У результаті урбанізації скорочується чисельність населення, яке проживає в невеликих населених пунктах і займається сільським господарством. А це основні постачальники туристів.

У демографічній структурі населення відбуваються наступні зміни: старіння населення, зменшення чисельності 15−24-річних; збільшення працюючих жінок і бездітних пар; збільшення чисельності самотніх людей.

Політико-правові фактори — політичні обставини в світі і в окремих країнах, політика відкриття / закриття кордонів, пом’якшення адміністративного контролю у сфері туризму, уніфікація податкової і грошової політики.

Зниженню темпів розвитку туризму вплинули події в країнах Ірану, Іраку, Афганістану, США, Персидської затоки та ін. Екстремізм, тероризм негативно впливають на розвиток туризму.

Техногенні фактори пов’язані з прогресом у техніці й технологіях. Розвиток науки і техніки (транспорту, інформаційних систем, МТБ засобів розміщення) позитивно впливають на розвиток туризму. Проте НТП має іноді руйнівний характер: руйнує середовище, погіршує екологію.

Екологічні фактори — це фактори, пов’язані із станом довкілля, погіршення цього стану негативно впливає на туризм.

Внутрішні фактори — це ключові явища і тенденції, що виявляються безпосередньо в його сфері. До них відносяться матеріально-технічні фактори, пов’язані з розвитком засобів розміщення, транспорту, ресторанного господарства, торгівлі, закладів дозвілля тощо. Внутрішні фактори — це насамперед фактори ринку: Дю них належять:

— процеси попиту, пропозиції;

— сегментація ринку, в якому розвивається туристський продукт;

— власне маркетинг;

— туристський приватний сектор;

— людський фактор.

Перераховані вище фактори, в свою чергу, підрозділяються на екстенсивні, інтенсивні й стримуючі (негативні).

До екстенсивних факторів відносять: зростання чисельності робітників, збільшення кількості залучених до обороту матеріальних ресурсів, будівництво нових об'єктів туризму з технічним рівнем існуючих.

Інтенсивні фактори: підвищення кваліфікації персоналу, розвиток професійно-кваліфікаційної структури; технічне удосконалення матеріальної бази за рахунок впровадження досягнень і результатів науково-технічного прогресу, включаючи реалізацію цільових програм покращення культури і якості обслуговування, індустріалізації, технологізації і комп’ютерізації туризму, раціональне використання наявних матеріальних ресурсів, об'єктів, маршрутів До стримуючих факторів, що впливають на розвиток туризму негативно, відносяться: кризи, мілітаризація економіки, зростання зовнішньої заборгованості, політична нестабільність, зростання цін на предмети споживання, безробіття, фінансова нестабільність, зменшення обсягів споживання, несприятливе екологічне становище, банкрутство туристських підприємств, невиконання турфірмами своїх зобов’язань та ін.

Особливе місце серед факторів, що мають вплив на розвиток туризму, займає сезонність, яка виступає як найважливіша специфічна проблема.

Сезонність — це властивість туристських потоків концентруватися в певних місцях протягом невеликого періоду часу. З економічної точки зору вона пов’язана з коливаннями попиту, що повторюється. У країнах Північної півкулі з помірним кліматом основними («високими») сезонами є літній (липень-серпень) і зимовий (січень-березень). Крім того, виділяються міжсезоння (квітень-червень, вересень) і «мертвий сезон» (жовтень-грудень), при яких туристські потоки загасають і попит знижується до мінімуму.

Кліматичні фактори пов’язані з тим, що в більшості регіонів світу погодні умови для подорожей, відпочинку, лікування, занять спортом розрізняються за місяцями року.

Соціальні фактори обумовлені тим, що велика частина шкільних канікул припадає на літні місяці. Тому батьки прагнуть приурочити свою відпустку до цього часу і відпочивати разом з дітьми. Високий рівень попиту на туристські поїздки влітку пов’язаний і з поширеною в європейських країнах практикою, зупинки підприємств на профілактичний ремонт у липні-серпні (місяці якнайменшої продуктивності праці).

Згладжування сезонності в туризмі дає великий економічний ефект, дозволяючи збільшити терміни експлуатації матеріально-технічної бази, підвищити ступінь використання праці персоналу протягом року, збільшити надходження від туризму.

1.4 Функції туризму в суспільстві

За своєю сутністю туризм — явище багатофункціональне. Він активно впливає на життя людей організацію їх праці та відпочинку, а відтак — на економічний і соціальний розвиток суспільства. Роль туризму в сучасному світі визначається передусім тим, що він є частиною соціальної сфери, виконуючи функції соціального характеру.

1) туризм являє собою вид відпочинку, сприяє відновленню сил і працездатності людини і відповідно психофізіологічних ресурсів суспільства;

2) туризм сприяє раціональному використанню вільного часу людини;

3) важливу роль туризм виконує у сфері зайнятості й підвищення життєвого рівня місцевого населення;

4) туризм можна вважати екологічно безпечною сферою діяльності людини;

5) туризм збагачує соціально-економічну інфраструктуру і міжрегіональну співпрацю країн, держав і народів.

Головною соціальною функцією туризму є оздоровча, або рекреаційна. Суть її в тому, щоб відновлювати сили й внутрішні ресурси людини, витрачені під час праці та виконання повсякденних побутових обов’язків. При чому оздоровчий ефект поділяється на лікувальний і профілактичний. Відпочинок при цьому має активний характер, включає різноманітні розваги, які допомагають змінити вид діяльності, оточення, познайомитися з іншими людьми, новою культурою, традиціями, звичаями, узнати невідомі природні особливості і явища.

Ритми сучасного життя більшості індустріально розвинених держав супроводжуються збільшенням виробництва, урбанізацією, нерідко погіршенням екологічного становища, ізоляцією мешканців міст від природи, надходженням значного обсягу інформації. Вищевказані фактори сприяють тому, що людина відчуває стомленість, яка має фізичний і психологічний характер, що, у свою чергу, призводить до збільшення конфліктних ситуацій в побуті і на виробництві, погіршення здоров’я, знижує життєву активність. Подолати ці негативні наслідки допомагає туризм, який є ефективною формою повного і всебічного оновлення, бо людині надається можливість тимчасово покинути місце постійного проживання, трудової діяльності, змінити оточення і спосіб життя.

Ця функція туризму є пріоритетною з точки зору туристів.

Соціокультурна функція туризму впливає на суспільне життя країни, яка приймає туристів. Інтерес туристів до історії та культури країни викликає в її громадян зосередити увагу на власних історичних традиціях, досягненнях національної культури, почуття гордості за свою країну. Туризм сприяє культурному обміну між різними народами, релігіями та культурами Науково-технічний прогрес і автоматизація виробництва сприяють збільшенню вільного часу працюючих, проблема його раціонального використання також належить до числа соціальних. Вирішити цю проблему можна за допомогою туризму, бо громадяни можуть провести своє дозвілля на екскурсіях, у походах, подорожах.

Розвинена туристська галузь дозволяє вирішувати таке важливе завдання, як зайнятість місцевого населення. Розвиток туристської інфраструктури сприяє залученню трудових ресурсів, спрямовуючи їх на обслуговування туристів. Туризм, який має відносно швидку окупність і високу прибутковість, вирішує ще одну проблему соціального плану — сприяє підвищенню життєвого рівня місцевого населення як прямо так і побічно.

Близькою до соціокультурної є освітньо-виховна функція туризму, яка дозволяє розглядати його як форму розумового та фізичного виховання. Туризм сприяє всебічному розвитку особистості, формуванню почуття патріотизму, колективізму, моральних та естетичних якостей, закріпленнюта розширення знань з краєзнавства та країнознавства, природознавства, топографії, історії, знайомство з культурою та традиціями країн і народів світу; створення бази загальної фізичної підготовки.

Економічна функція Окрім функцій соціального характеру, туризм має велике значення у вирішенні економічних проблем суспільства. Туризм впливає на економіку в таких аспектах:

Ш є джерелом доходу для місцевого населення туристських центрів; стимулює розвиток галузей, пов’язаних з випуском предметів народного вжитку, бо приплив туристів підвищує попит на багато видів товарів, завдяки чому виробництво розвивається;

Ш сприяє розвитку пізнання і розважального бізнесу, бо зі сторони місцевої влади приділяється велика увага «ресурсам гостинності», збереженню культурної спадщини (пам'ятників, музеїв, архітектурних ансамблей), побудові різноманітних атракціонів для розваг;

Ш дає прибуток і сприяє розвитку транспортних підприємств і організацій;

Ш стимулює розвиток підприємств зв’язку, бо підтримуючи контакти з місцем постійного проживання, туристи використовують пошту, телеграф, телефон;

Ш обумовлюють зростання попиту на вироби місцевої промисловості, сувеніри, які є рекламою для туристського центру;

Ш сприяють припливу до країни іноземної валюти.

Економічне значення туризму в масштабі держави полягає в можливості надходжень до державного і місцевих бюджетів через податки, а також поповнення позабюджетних фондів.

Політична функція туризму проявліється в тому, що він став формою «народної дипломатії». Засобами туризму здійснюється активнее спілкування зі світом. Суспільство стає відкритішим, вільніше інтегрується у світову співдружність. Туризм — це активна форма людського спілкування, що допомагає взаємопізнанню націй, розвитку взаєморозуміння та встановленню культурно-економічних зв’язків між народами. Міжнародні туристичні зв’язки є однією із форм міжнародних відносин, що активно впливає на політику держав світу. «Туризм — шлях до миру».

Проте не слід забувати і негативну сторону розвитку туризму У наші дні масовий туризм породжує цілий ряд проблем.

У багатьох країнах під масовим напливом відвідувачів поступово руйнуються цінні історичні пам’ятки (Тадж-Махал, єгипетські піраміди, наскельні розписи і фрески тощо).

Туризм призводить до забруднення довкілля, вилучення цінних земель під об'єкти інфраструктури, витоптування рослинності, грунтової ерозії, скорочення чисельності флори і фауни.

Спілкування з іноземними гостями інколи згубно впливає на місцеву культуру та систему цінностей. Наплив туристів може призвести до втрати культурної самобутності та зруйнувати традиційний спосіб життя місцевого населення. Місцеві жителі часто зіштовхуються з негативною стороною туризму, оскільки туристи роблять те, чого вдома, серед родичів та друзів, ніколи б собі не дозволили. Аморальна поведінка туристів породжує чималі проблеми.

Багаті туристи, котрі приїздять у країни, що розвиваються, прямо чи посередньо призводять до негативних змін у житті місцевих громад. Нерідко задля власного комфорту туристи привозять зі собою різні дорогі речі, про які місцеві мешканці можуть лише мріяти. Бажання мати такі речі змушує багатьох людей робити великі зміни у своєму житті й інколи навіть штовхає до злочинів.

Місцеві жителі часто незадоволено зустрічають туристів, особливо великі групи, а, інколи, і вороже. Причина в тому, що за рахунок місцевого населення туристам створюються найсприятливіші умови. Шум, перенаселеність, забруднення навколишнього середовища, втрата особливостей місцевої культури, пошкодження історичних, архітектурних та релігійних об'єктів — все це виникає внаслідок масового напливу туристів.

З огляду на все це при плануванні та розвитку туризму в конкретних країнах необхідно правильно розуміти можливі негативні екологічні та соціальні наслідки і здійснювати таке планування виключно на засадах стійкого розвитку туризму.

1.5 Туристські потреби і мотиви туризму

Вважається, що при класифікації туристичних подорожей вирішальне значення має їхня ціль (мотив). Подорожуючи, турист має перед собою не одну мету, але в залежності від індивідуальних потреб туриста одна з них стає головною і домінуючою.

За своїм змістом туристичні потреби включають необхідність у психо-фізіологічному і духовному розвитку сил. Психофізіологічні потреби людини реалізуються через харчування, сон і рух, а духовно-інтелектуальні - через пізнання, спілкування і оздоровлення.

Задоволення потреб вимагає певного арсеналу засобів. В туризмі засобами для задоволення потреб виступають різноманітні блага — туристичні об'єкти, які мають позитивну суспільну користь, а також туристичні продукти і послуги.

Під терміном «мотиви туризму» розуміють ті спонукальні причини, які визначаються біологічними і соціальними потребами і примушують людей задовольняти їх, купуючи туристичний продукт До основних мотивів туризму відносять:

1. Природні та кліматичні мотиви. Ці мотиви туризму переважно є визначальними для туристів. Вони визначаються природними об'єктами, явищами (клімат, повітря, вода, рослинність, гори, ліси), властивостями місцевостей та територій. Такими елементами, наприклад, є природні фактори. Усі вони відіграють важливу роль у розвитку різних видів туризму (зокрема спортивного, гірського, лижного і.т.д.).

2. Культурні мотиви. До даного виду мотивів туризму належать об'єкти, які складають культурну спадщину країни. До таких елементів відносяться історичні місця, археологічні пам’ятники, музеї, картинні галереї, театри, народне мистецтво та ін.

3. Економічні мотиви. До даного виду мотивів туризму належать усі ті економічні фактори, які охоплюють вартість подорожі. Цей вид мотивів туризму відіграє важливу роль при формуванні недорогих турпакетів. Економічні мотиви туризму мають суттєвий вплив на велику кількість туристів, які належать до класу з середніми доходами та нижче.

4. Психологічні мотиви. До цього виду мотивів належать внутрішні мотиви туристів. Ці мотиви зумовлені психологічними потребами, які відчувають туристи. Необхідно зазначити, що зі збільшенням доходів приватних осіб психологічні мотиви туризму більшою мірою впливають на вибір нових туристських місць призначення.

Крім перерахованих вище основних видів мотивів туризму існують більш спеціалізовані види. Їх необхідно враховувати, оскільки це буде сприяти формуванню кращої туристської політики та розвитку економіки туризму в туристських місцях призначення. Жоден продукт неможливо вдало просувати на ринку, якщо він не був створений у відповідності з потребами споживачів. Саме в індустрії туризму просування продукту та послуг залежить від розуміння мотивів, якими керуються туристи, відвідуючи певні туристські регіони.

Мотиви ведуть туриста до кінцевої мети — здійснити подорож до визначеного місця призначення. Тому необхідно показати переваги цього місця, які дозволять туристу вирішити, що саме це місце він хоче відвідати.

Основу міжнародного туристського обміну складають подорожі з метою відпочинку, рекреації та розваг. Найпоширенішими мотивами є:

— необхідність звільнитися від повсякденної роботи;

— можливість відпочити та розслабитися;

— бажання змінити обстановку та клімат;

— пошук романтики;

— можливість зайнятися спортом та ін.

1.6 Система класифікації в туризмі

Туризм проявляється у різних явищах, зв’язках та відносинах, що обумовлює необхідність його класифікації. Класифікація туризму полягає у групуванні його за окремими однорідними ознаками, які залежать від певних практичних цілей.

В залежності від напрямку туристичних потоків туризм поділяється на два великі класи: внутрішній і міжнародний.

До внутрішнього туризму відносяться подорожі мешканців якої-небудь країни по території цієї країни. У міжнародному туризмі виділяють дві його форми — в'їздний і виїзний, які розрізняються по напрямку туристського потоку. Один і той же турист може бути класифікований як в'їзжаючий і виїзжаючий одночасно в залежності від того, відносно якої країни описується його переміщення.

До в'їзного туризму відносяться подорожі по якій-небудь країні осіб, які не є її мешканцями. До виїзного туризму відносяться подорожі мешканців якої-небудь країни до іншої країни.

Внутрішній, в'їздний і виїзний туризм можуть по-різному поєднюватися, утворюючи, крім міжнародного, національний туризм і туризм у межах країни.

Національний туризм включає внутрішній і виїзний туризм і співвідноситься з категорією національного виробництва (валового національного продукту).

Туризм у межах країни охоплює внутрішній і в'їздний туризм і відповідає сукупному внутрішньому туристському споживанню, тобто сумарним витратам внутрішніх і іноземних туристів.

Форми туризму виділяють за різними ознаками:

За характером організації

· організований (плановий)

· неорганізований (самодіяльний) За суб"єктами діяльності

· груповий (колективний)

· індивідуальний

· сімейний За тривалістю перебування

· короткостроковий

· довгостроковий За територіальною ознакою:

Внутрушній:

· близький

· дальній Міжнародний:

· внутріконтинентальний

· міжконтинентальний

· навколосвітній

· прикордонний За інтенсивністю туристичних потоків

· постійний

· сезонний (одно сезонний, двосезонний) За віком

· дитячий

· молодіжний

· дорослих

· третього віку За економічним принципом:

Елітарний і масовий туризм Комерційний і соціальний туризм Види туризму виділяють:

За способом пересування

· автомобільний

· автобусний

· мотоциклетний

· авіаційний

· водний

· залізничний

· велосипедний

· пішохідний

· комбінований

· інші

За метою подорожі

· рекреаційний

· лікувально-оздоровчий

· культурно-пізнавальний

· релігійний

· діловий

· етнічний

· соціальний

· спортивний

· пригодницький

· екологічний

· сільський

· інші

Тема 2. Державне та міжнародне регулювання туристичної діяльності

2.1 Мета й основні завдання регулювання туристської діяльності на міжнародному рівні

Постійне розширення міжнародного туристського обміну зумовило потребу його міжнародно-правової регламентації і створення спеціалізованих міжнародних туристських організацій. Туристські обміни пов’язані з перетинанням державних кордонів, а перебування туристів на території іноземної держави і переміщення нею, з позицій єдиного підходу, повинно регулювати міжнародне право.

Міжнародне регулювання — це міжнародна система впливу і комплекс заходів, спрямованих на ефективне керування певними видами міжнародної діяльності відповідно до визначених міжнародних принципів, норм і стандартів.

Міжнародне регулювання має на меті впровадження заходів націлених на підтримку стабільності, упорядкування та розвиток певних явищ і процесів.

Міжнародне регулювання туристської діяльності передбачає розробку і реалізацію комплексу міжнародних заходів з метою:

— підтримки сталого розвитку туризму;

— упорядкування туристської діяльності;

— ефективного керування окремими секторами туристської індустрії, забезпечення їх взаємодії;

— стандартизації туристського обслуговування.

Із зростанням обсягів надаваних туристських послуг, розширенням географії туризму, а також з розвитком засобів транспорту і включенням до маршрутів туристських подорожей декількох країн одночасно, потребує спрощення правил туристських поїздок, що об'єктивно обумовлює необхідність міжнародного регулювання туристської діяльності.

2.2 Міжнародні організації, які координують туристську діяльність

Міжнародні організації — це об'єднання державних і національних організацій неурядового характеру, створених для досягнення загальних цілей у певній сфері людської діяльності (у сферах політики, економіки, соціального і культурного життя, туризму та ін.).

Міжнародні організації є однією з важливих і найбільш ефективних форм багатостороннього співробітництва між державами, які є їх членами. Міжнародні організації поділяються на міжурядові (членами є тільки держави)й неурядові (членами є організації неурядового характеру, національні об'єднання, союзи і асоціації)

До міжурядових міжнародних об'єднань відносяться Організація Об'єднаних Націй (ООН) і ряд спеціалізованих організацій, що утворюють систему ООН. Організація Об'єднаних Націй є організацією універсального характеру із загальною компетенцією, головна мета якої полягає в підтримці й зміцненні миру, безпеки і розвитку співробітництва між державами.

Багато спеціалізованих утворень системи ООН мають безпосереднє відношення до забезпечення необхідних умов для розвитку міжнародного туризму. До таких організацій відносяться:

— Економічна і Соціальна Рада ООН (ЕКОСОС);

— Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО),

— Міжнародна організація праці (МОП);

— Всесвітня організація охорони здоров’я (ВОЗ);

— Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР;

— Міжнародний валютний фонд (МВФ);

— Міжнародна організація цивільної авіації (МОЦА);

— Міжнародна морська організація (ММО);

— Всесвітня метеорологічна організація (ВМО);

— Продовольча й сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй;

— Світова організація торгівлі (СОТ);

— інші організації.

Процес створення всесвітніх, континентальних і регіональних організацій, покликаний займатися регулюванням туризму та подорожей, почався в 20-ті роки XX ст. За цей період склалася ціла система міжнародних туристських організацій різного рівня і компетенції. Тепер їх нараховується понад 200, більше чверті з них — активні й впливові в міжнародній індустрії туризму.

Міжнародні туристські організації можуть мати назви: «організація», «союз», «асоціація», «група асоціацій», «федерація», «конфедерація», «об'єднання», «асамблея», «комісія», «комітет», «фонд», «рада», «центр», «бюро», «інститут» і «агентство». Найпоширенішою міжнародною туристською структурою є асоціація — об'єднання на добровільній основі національних організацій і підприємств туристської індустрії, а також фізичних осіб з метою вирішення конкретних завдань у сфері туризму.

Залежно віж масштабів діяльності туристичні об'єднання поділяються на світові (міжнародні) і регіональні. В залежності від спрямованості і сфери діяльності - на організації загального характеру, галузевого характеру, спеціалізовані та особливі

Цілями і завданнями світових міжнародних туристських організацій загального характеру є представництво і захист інтересів організацій та компаній туристської індустрії; визначення політики у сфері туризму; формування основних напрямів розвитку світового туризму; забезпечення взаємовигідного співробітництва між країнами — членами цих організацій і практичне сприяння їм у вирішенні проблем розвитку туріндустрії та економічного зростання країн.

До них відносяться:

— Всесвітня туристська організація;

— Всесвітня рада з подорожей і туризму;

— Міжнародна асоціація світового туризму;

— Міжнародний туристський союз;

— Міжнародний туристський альянс;

— Всесвітня асоціація з питань дозвілля і відпочинку та ін.

Метою і завданнями світових міжнародних туристських організацій галузевого характеру є: представництво і захист інтересів своєї галузі на міжнародному рівні і визначення тенденцій і шляхів її розвитку; розвиток і координація співробітництва організацій і компаній галузі між собою і з організаціями та компаніями інших галузей туристської індустрії; розробка і впровадження єдиних принципів, норм і стандартів якості обслуговування у своїй галузі, підготовка для неї фахівців, а також вирішення актуальних проблем її розвитку; інформаційна, видавнича і маркетингова діяльність.

До них належать:

— Міжнародна асоціація повітряного транспорту;

— Міжнародна організація цивільної авіації;

— Міжнародна готельна і ресторанна асоціація та ін.

Регіональні туристські організації створюються з метою та завданнями, аналогічними до вже вказаних. Але їх сфера впливу розповсюджується на певний регіон, до якого можуть входити декілька країн, одна країна або частина країни.

Цілями і завданнями регіональних туристських організацій загального характеру є: представництво і захист інтересів туристської індустрії свого регіону на міжнародному рівні.

До них належать:

— Європейська комісія з туризму;

— Європейська туристська група;

— Бюро організацій — членів ЛІТ у Європейському союзі;

— Асоціація з розвитку і координації європейських туристських обмінів;

— Туристська асоціація країн Азії і Тихого океану;

— Туристська асоціація країн Східної Азії;

— Асоціація туристської індустрії Америки;

— Конфедерація туристських організацій Латинської Америки;

— Карибська туристська організація;

— Арабський туристський союз;

— Панафриканська туристська організація;

— Африканська асоціація подорожей та ін.

Метою і завданнями регіональних туристських організацій галузевого характеру є: представництво і захист інтересів своєї галузі на певному регіональному рівні і визначення тенденцій і шляхів її розвитку у регіоні;

До регіональних туристських організацій галузевого характеру належать:

— Міжамериканська готельна асоціація;

— Арабський готельний союз;

— Комітет готельної і ресторанної індустрії Європейської спілки;

— Асоціація азіатських авіакомпаній;

— Асоціація європейських авіакомпаній та ін.

Спеціалізовані туристські організації у своїй діяльності орієнтуються, як правило, на певні види туризму. До спеціалізованих туристських організацій належать:

— Міжнародне бюро соціального туризму;

— Міжнародна асоціація ділового туризму;

— Міжнародна асоціація з конгресів і з'їздів;

— Міжнародне бюро з молодіжного туризму і обміну;

— Асоціація спеціалістів з організації корпоративних поїздок.

Особливі туристські організації мають непряме відношення до туризму, але сприяють суттєвому впливу на його розвиток. До особливих туристських організацій належать:

— Міжнародна федерація журналістів і письменників з питань туризму;

— Всесвітня асоціація з професійної освіти в туризмі;

— Міжнародна асоціація гідів з супроводження;

— Міжнародна асоціація наукових експертів з туризму.

Найбільш впливовою з перелічених організацій є Всесвітня туристська організація (ЮНВТО). Розглянемо діяльність цієї організації. Датою «народження» ВТО вважають 2 січня 1975 р. ВТО утворилася в результаті реорганізації створеного в 1925 р. Міжнародного Союзу Офіційних Туристських Організацій (МСОТО).

Статут ВТО було прийнято 27 вересня 1975 р. і починаючи з 1980 р. цей день проголошений як Всесвітній день туризму. У 1976 р. ВТО одержала статус виконавчого агента Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй, а в 1977 р. було підписано офіційну угоду між ВТО і ООН.

На своїй шостій сесії (17−26 вересня 1985 р., м. Софія) ВТО затвердила «Хартію туризму» і «Кодекс туриста», а також прийняла спеціальні резолюції щодо ролі молодіжного туризму і туризму взагалі.

1 грудня 2005 р. в Дакарі (Сенегал) Генеральна асамблея ВТО затвердила нову скорочену назву своєї організації. Тепер Всесвітня туристська організація називається «ЮНВТО» (UNWTO). Таким чином, до скороченої назви цієї провідної міжнародної організації у галузі туризму додалося скорочення ООН (United Nations — Організація Об'єднаних Націй, UN).

2.3 Інструменти регулювання міжнародної туристської діяльності

Інструменти регулювання міжнародної туристської діяльності - це правові акти й офіційні документи, спрямовані на установлення певного порядку, норм, правил, принципів і підходів у здійсненні туристської діяльності. Вони слугують цілями інформації, орієнтації, просування та реалізації на практиці заявлених і проголошених ідей, принципів, концепцій і стратегій.

До таких інструментів відносяться міжнародні декларації, конвенції, резолюції, угоди, протоколи, рекомендації, прийняті на міжнародних конференціях і форумах.

Міжнародні декларації - це офіційні заяви міжнародних організацій учасників чи міжнародних конференцій, що проголошують основні принципи політики або програмні положення діяльності організацій в якій-небудь конкретній сфері міжнародних відносин, наприклад у сфері туризму.

Міжнародні конвенції - це один з видів договорів. Вони установлюють взаємні права й обов’язки держав у певній галузі людської діяльності. Багато конвенцій розробляють і приймають спеціалізовані міжнародні організації.

Низка міжнародних договорів, конвенцій і декларацій міжнародних організацій формулюють основи міжнародно-правового регулювання системи туризму і міжнародних подорожей:

До міжнародних актів, що безпосередньо регулюють туристську діяльність, відносяться:

— «Загальна резолюція з розвитку туризму», прийнята у 1963 р. на конференції ООН по міжнародному туризму і подорожам (Рим);

— «Манільська декларація по світовому туризму», прийнята у 1980 р. Всесвітньою конференцією з туризму (Філіппіни);

— «Документи Акапулько», прийняті у 1982 р. на Всесвітній нараді з туризму при ВТО (Мексика);

— «Хартія туризму» і її складова частина «Кодекс туриста», прийняті у 1985 р. на сесії Генеральної асамблеї ВТО (Софія);

— «Гаагська декларація з туризму», прийнята у 1989 р. на міжнародній конференції з туризму, що проводилася ВТО і Міжпарламентським союзом, є розвитком «Хартії туризму».

— «Резолюція міжнародної конференції по статистиці подорожей і туризму», прийнята у 1991 р. ВТО й Урядом Канади.

Основні заходи з координації і регулювання туристської діяльності - це конференції, асамблеї, зустрічі, форуми, конгреси, семінари, що проводяться міжнародними організаціями.

Однією з важливих міжнародно-правових форм регулювання і координації діяльності держав у галузі туризму є конференції ООН з туризму, конференції UNWTO, форуми міжнародних туристських організацій.

Практика й процедури регулювання міжнародної туристської діяльності реалізуються у приєднанні держав до міжнародних конвенцій, декларацій і договорів з питань міжнародного туризму, участі їх в міжнародних туристських програмах і проектах, укладанні міжурядових угод про співпрацю, а також у додержанні основних положень і принципів міжнародних документів при формуванні національних концепцій розвитку туризму й розробці національного туристського законодавства.

Міжнародна співпраця в туристській сфері здійснюється на основі двосторонніх і багатосторонніх міжурядових угод про співпрацю в області туризму. Уряди двох або декількох країн в угоді заявляють про те, що підтримуватимуть і розвиватимуть туристські зв’язки, сприятимуть обміну на взаємовигідній основі співпраці між національними туристськими компаніями, транспортними, туроператорськими, турагентськими та іншими фірмами.

Часто міжурядові угоди містять статті, в яких уряди приймають зобов’язання щодо спрощення формальностей в оформленні туристських поїздок громадян своїх країн.

Міжнародні правові акти знаходять відображення в національних офіційних документах, спрямованих на регулювання туризму і туристської діяльності. У багатьох країнах прийняті закони про туризм і туристську діяльність. Рекомендації знаходять своє відображення і розвиток у національних законодавствах.

Разом із законами про туризм багато країн мають окремі самостійні закони, які враховують специфічні особливості країн і регулюють окремі аспекти туристської діяльності з урахуванням міжнародних норм і стандартів.

2.4 Державні органи регулювання туристської діяльності в Україні

Вітчизняна туристична галузь відіграє надзвичайно важливу роль у соціально-економічному житті країни. Зростає її статус та зацікавленість держави в подальшому розвитку галузі, посилюється вплив туризму практично на всі сфери життя і діяльності людини. Прийнятий Верховною Радою України 15 вересня 1995 року Закон «Про туризм» констатує: «Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності.»

Основними цілями державного регулювання в туризмі є:

— забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров’я, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав;

— безпека туризму, захист прав та законних інтересів туристів, інших суб'єктів туристської діяльності та їх об'єднань, прав та законних інтересів власників або користувачів земельних ділянок, будівель та споруд;

— збереження цілісності туристських ресурсів України, їх раціональне використання, охорона культурної спадщини та довкілля, врахування державних і громадських інтересів при плануванні й забудові територій;

— створення сприятливих умов для розвитку індустрії туризму, підтримка пріоритетних напрямів туристської діяльності.

Основні пріоритетні напрямки державної політики в галузі туризму є:

1. Удосконалення правових засад регулювання відносин у галузі туризму

2. Забезпечення становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України; заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток туристичної індустрії

3. Розвиток в'їзного та внутрішнього туризму, сільського, екологічного (зеленого) туризму

4. Розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на свтовому туристичному ринку

5. Створення сприятливих умов для розвитку туризму шляхом спрощення та гармонізації податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів регулювання

6. Забезпечення доступності туризму та екскурсій для дітей, молоді, людей похилого віку, інвалідів і малозабезпечених громадян Регулювання в галузі туризму здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Центральним органом виконавчої влади в галузі туризму, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, а також іншими органами в межах їх компетенцій.

До виключних повноважень Верховної Ради України в галузі туризму належать:

— Визначення основних напрямків державної політики в галузі туризму

— Визначення правових засад регулювання відносин у галузі туризму; їх удосконалення та адаптація до загальновизнаних норм міжнародного права;

— Визначення в Законі про Державний бюджет України обсягів фінансового забезпечення туристичної галузі.

Закон України «Про туризм» констатує, що центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму є Державний комітет України по туризму, повноваження якого визначаються цим законом та положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Але у зв’язку з неодноразовою реорганізацією структурних підрозділів уряду Державний комітет України по туризму було реформовано, спочатку у Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму шляхом об'єднання з іншими комітетами, .в 2002 році - в Державну туристичну адміністрацію України, а в 2006 році у у складі Міністерства культури і туризму створена Державна служба туризму і курортів, яка стала правонаступником вищезгаданих формувань і реалізує державну політику в галузі туризму.

Отже на сьогодні центральний орган виконавчої влади в галузі туризму — Державна служба туризму і курортів. Цей орган здійснює наступні напрямки діяльності:

Цей орган державної виконавчої влади бере участь у підготовці проектів законодавчих та інших нормативних актів з питань туризму. У межах своїх повноважень він: