Аналіз виховного ідеалу національного виховання за Ващенком

Міністерство освіти і науки України Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича Факультет педагогіки, психології та соціальної роботи Кафедра педагогіки та методики початкової освіти Курсова робота Аналіз виховного ідеалу національного виховання за Г. Ващенком Виконала:

студентка 3 курсу, групи 311

напряму 601 010 201

" Початкова освіта"

Собко Анастасія Орестівна Керівник: доц. Бигар Г. П.

Чернівці-2013

Зміст Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади сутності поняття «виховний ідеал національного виховання»

1.1 Мета та завдання національного виховання молодших школярів

1.2 Проблема виховного ідеалу національного виховання у науково-педагогічній літературі

Розділ 2. Виховний ідеал національного виховання у педагогічній спадщині Г. Ващенка

2.1 Створення виховного ідеалу національного виховання за Г. Ващенком

2.2 Педагогічні ідеї Григорія Ващенка в розбудові національної системи освіти Висновки Список використаних джерел

Вступ Актуальність дослідження. Актуальність даної теми зумовлена тим, що сьогодні українська школа перебуває в стані кардинального оновлення, шукає нових шляхів для вдосконалення та розвитку.

Аналізуючи зміст державної національної програми «Освіта. Україна XXI століття», варто зазначити, що реформування освіти, її докорінна перебудова «мають стати основою відтворення інтелектуального, духовного потенціалу народу, виходу вітчизняної науки, техніки і культури на світовий рівень, національного відродження, становлення державності та демократизації суспільства в Україні». Важливий акцент здійснено на національну спрямованість освіти, основним приорітетним напрямом якої є «формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати» .

Національне виховання — основний стрижень усього навчально-виховного процесу сучасної школи. Адже школа має найбільші можливості відродити споконвічні якості національного характеру — доброту, милосердя, щедрість, працьовитість, природне відчуття краси і гармонії, доброзичливість. Реалізація цієї концепції різною мірою, з урахуванням специфіки, має стосуватися усіх шкільних предметів.

Стан дослідження проблеми. Педагоги XIX ст. (Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, О. Духнович, М. Драгоманов, П. Куліш, Г. Врецьона, В. Ільницький, К. Кахникевич, С. Томашівський, К. Ушинський) наголошували, що школа і виховання мають ґрунтуватися на культурі народу, на власних національних основах.

Ґрунтовну основу для розуміння національного характеру педагогічної діяльності становить педагогічна спадщина педагогів і громадських діячів початку ХХ ст. (М. Грушевський, А. Артимович, М. Василенко, С. Васильченко, Б. Грінченко, О. Іванчук, І. Огієнко, С. Русова, І. Стешенко, С. Сірополко, Ф. Сушицький, П. Холодний, І. Ющишин).

Національне виховання розглядається вітчизняними вченими (І. Бех, П. Ігнатенко, Н. Косарєва, М. Красовицький, Н. Островерхова, В. Поплужний, Ю. Руденко, М. Стельмахович, О. Савченко, А. Фасоля).

Проблеми, що стосуються ідеалу як мети виховання, розглядаються сучасними українськими вченими у різному контексті: національного та родинного виховання — О. Киричук, В. Кузь, В. Майборода, Ю. Руденко, З. Сергійчук, В. Скуратівський, М. Стельмахович; цілісного виховання особистості - С. Карпенчук, Т. Левченко; як модель процесу формування особистості - М. Кухта; гуманістичного виховання особистості на основі цінностей — О. Вишневський, І. Підласий.

Отже, актуальність окресленої проблеми в педагогічній науці, загальна потреба шкільної практики визначили вибір теми курсового дослідження «Аналіз виховного ідеалу національного виховання за Г. Ващенком» .

Об'єкт дослідження — Виховний ідеал національного виховання.

Предмет дослідження — Виховний ідеал національного виховання за Г. Ващенком.

Мета дослідження полягає в теоретичному аналізі виховного ідеалу національного виховання за Г. Ващенком.

Відповідно до мети було визначено завдання дослідження:

1. Розкрити сутність виховного ідеалу національного виховання на основі аналізу психолого-педагогічної літератури з означеної проблеми.

2. Визначити особливості та ознаки виховного ідеалу національного виховання за Г. Ващенком.

3. Проаналізувати педагогічні ідеї Г. Ващенка в системі освіти.

Для розв’язання завдань та досягнення мети використано такі теоретичні методи дослідження — вивчення та аналіз філософської, психологічної, педагогічної, методичної літератури та узагальнення одержаної інформації з метою дослідження та аналізу сутності виховного ідеалу національного виховання Г. Ващенка;

Теоретичне значення полягає в обґрунтуванні поняття «національне виховання»; уточненні сутності поняття «виховний ідеал національного виховання», що поглиблює розуміння процесу національного виховання молодших школярів; багатоаспектний аналіз виховного ідеалу національного виховання у працях Г. Ващенка.

Практичне значення роботи полягає в аналізі педагогічних ідей Г. Ващенка в системі освіти, розкритті сутності виховного ідеалу національного виховання, що може бути використаним викладачами та вчителями при організації навчального процесу, що буде спрямований на формування національної свідомості молодших школярів.

Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Розділ 1. Теоретичні засади сутності поняття «виховний ідеал національного виховання «

національний виховання школяр ващенко

1.1 Мета та завдання національного виховання молодших школярів Визначаючи мету виховної роботи національної школи, педагоги О. Киричук, В. Майборода, Ю. Руденко виходять з таких міркувань: виховання — цілеспрямована передача, освоєння і творче використання нині сущими поколіннями досвіду попередніх, продовження культурно-історичних традицій батьків, дідів і прадідів, творення людини даної епохи, члена свого роду і народу, введення його в сферу загальнолюдських цінностей.

Національне виховання — це створена упродовж віків самим народом система поглядів, переконань, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв та ін., покликаних формувати світоглядну свідомість та ціннісні орієнтації молоді, передавати їй соціальний досвід, надбання попередніх поколінь. Науково обґрунтоване, правильно організоване національне виховання відображає історичну ходу народу, перспективи його розвитку.

Будучи національною, школа передусім здійснює національне виховання, мета якого зумовлена проблемами та особливостями етнічної приналежності. У своїй найглибшій суті національне виховання — це виховання громадянина для задоволення потреб нації. Водночас навчально-виховний процес зорієнтований на потреби держави і має на меті виховання гідних громадян, високоосвічених патріотів, які люблять Україну, примножують її духовні і матеріальні багатства, готові до її захисту і самопожертви для її блага [30, c.156].

Навчально-виховний процес у національній школі є частиною глобальної соціально-педагогічної системи, яка виховує нові покоління, від котрих залежатиме доля всієї цивілізації. Тому виховання особистості має ґрунтуватися на загальнолюдських цінностях. Організовуючи виховну роботу, слід зважати на те, що національна культура є надбанням і багатством народу, яскравою формою вияву суті народу в мистецтві, традиціях, обрядах, звичаях, трудовій діяльності, побуті. Виховний процес повинен утверджувати єдність вселюдської і національної культури.

Отже, національна школа має поєднувати виховання особистості для потреб нації.

Головна мета національного виховання — набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної приналежності особистісних рис громадян Української держави, розвинутої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури [7, c.15].

Метою національного виховання має бути утвердження у свідомості нації культурної, мовної єдності, своєї національної неповторності, вагомості. Підростаюче покоління потрібно готувати до практичної діяльності у справі розбудови держави. Мета національного виховання на сучасному етапі, на нашу думку, це: утвердження у свідомості дітей національної, культурної, мовної єдності, національної окремішності і неповторності, розуміння важливості для розвитку нації власної держави і розбудови її, виховання національно-державних патріотів, пріоритетним для яких є добро всієї нації і піклування про її поступ; усебічна підготовка до творчої праці з розбудови і захисту незалежної Української держави, рідної духовної і матеріальної культури, а через них до участі у вселюдській культурі; досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, основою яких є національна рівність, взаємна толерантність і пошана [12, c.93−94]. Головна мета національного виховання освітянської молоді в Державній національній програмі «Освіта» («Україна XXI століття») визначається як формування «особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури» .

Національне виховання в системі освіти здійснюється з урахуванням пізнавальних можливостей та психологічно-вікових особливостей учнів певного класу. Особливе місце в цьому процесі належить учням початкової ланки освіти. Пояснюється це віковими особливостями дітей, характерною рисою яких є здатність охоче пізнавати навколишній світ, нові знання, сприймати норми поведінки виробляти власне світосприйняття та світобачення. Саме тому основи національного виховання значною мірою закладаються в цей період життя та навчання [20, c. 35].

Український етнограф та громадський діяч В. Гнатюк дійшов висновку, що зміст національного виховання учнів визначає тріада: «громадянин — патріот — гуманіст». Кожен з цих компонентів має свої специфічні ознаки.

а) Громадянин. Громадянські цінності виражають прагнення до побудови гуманного суспільства. Зважаючи на це, національне виховання передбачає формування в молоді таких рис:

— громадянська свідомість — це розумове осягнення і внутрішнє прийняття людиною того реального факту, що вона належить до певного соціуму; усвідомлення власної гордості за приналежність до своєї нації, сприйняття оточуючого світу крізь призму національних інтересів, уміння мислити на основі образів національної культури;

— громадянський обов’язок учнів повинен виявлятися у зацікавленому і глибокому засвоєнні знань, в усвідомленні своєї залежності від держави, вона тим самим потребує утвердження у свідомості національної гордості й людської гідності українця, української ідеї, готовності стати на захист незалежності вітчизни;

— громадянська відповідальність — це свідоме ставлення особистості як члена суспільства до його вимог, уміння відповідати за власне життя, дії вчинки;

— громадянська гідність означає позитивне ставлення людини до самої себе та інших з огляду на цінності свого народу, виховання поваги до Конституції, законодавства, символіки держави;

— громадянська активність — це реалізація національних інтересів, виконання вимог, що висуваються державою. Вона виявляється як внутрішня спрямованість особистості;

б) Патріот. Патріотизм є головним чинником національного світогляду підростаючого покоління. Від того, на скільки воно буде пройняте патріотичним почуттям, залежить міцність Української держави. Характерні ознаки патріота:

— розуміння і сприйняття української ідеї - служіння Україні. Вона втілює прагнення кожного громадянина до державності і соборності через пошану до свого народу, його культури;

— сприяння розбудові державної незалежності України — здатність вихованців глибоко пізнавати національно-визвольний, патріотично-державницький дух попередніх поколінь українців, пошану до героїв нації, усвідомлення незнищенності держави, її народу і культури, а також своєї приналежності до рідної землі, народу, готовності до трудового й героїчного подвигу в ім'я України;

— готовність до захисту Батьківщини — це вірність українським ідеалам волелюбності, патріотизму, добра, краси, мужності і відваги; глибоке розуміння громадянського обов’язку, який передбачає готовність у будь-який час стати на захист Батьківщини;

— пошана до історичної пам’яті відображає тривалий і складний процес історії України, дає необхідну суму знань про нашу Вітчизну та її народ у певній закономірності [32, c.147];

— любов до рідної культури, мови, національних свят і традицій передбачає прилучення дітей до чарівного світу обрядів, звичаїв, традицій українського народу, прищеплення шанобливого ставлення до його культурних надбань;

— дотримання Конституції України, дбайливого ставлення до національних багатств і рідної природи;

— збереження та зміцнення власного здоров’я і здоров’я однолітків передбачає озброєння учнів знаннями про роль фізичної культури в житті людини, необхідність фізичного і психологічного загартування, дотримання санітарно-гігієнічних норм, режиму праці та харчування, медико-профілактичних порад.

в) Гуманіст. Характерні ознаки гуманної людини:

— доброта — це чутливе, дружнє ставлення до іншої особи; ґрунтується на доброзичливості, привітності;

— толерантність є невід'ємною рисою національно свідомих громадян України. Виражається у прагненні досягти взаєморозуміння і узгодженості різних позицій та інтересів.

— справедливість — людські відносини, дії, вчинки, які відповідають морально-етичним і правовим нормам [31, c.57];

— щирість виявляється у співпереживанні, доброзичливому ставленні до того, хто поряд;

— сумлінність — старанність, зібраність у виконанні будь-якого виду діяльності [6, c.112];

— взаємодопомога ґрунтується, а визнанні цінності людини, її життя, на гуманних стосунках між людьми, глибокому осмисленні і дотриманні гуманістичних норм і вимог;

— принциповість — морально-психологічна риса особистості, яка означає чіткість її соціальної позиції, вірність певній ідеї, переконанню, принциповість і послідовність їх відстоювання, проведення в життя [6, c. 86];

— непримиренні ставлення до фальші, цинізму, лицемірства, підлабузництва — моральний обов’язок кожного громадянина України, який усвідомлює свою відповідальність перед людьми за побудову демократичного суспільства.

Отже, національна система виховання має бути спрямована на поглиблення і відтворення емоційно-естетичного, художньо-творчого та інтелектуального компонентів рідного народу, створювати умови для розвитку природних задатків і талантів кожного громадянина країни.

1.2 Проблема виховного ідеалу національного виховання у науково-педагогічній літературі

Відомо, що основою будь якої освітньої системи є ідеал як мета виховання — особливе уявлення про те, якою повинна бути людина. Це уявлення народ втілює у своїй пісні, літературі, казках і переказах, у своїй народній педагогіці. «Ідеальна людина» завжди наділена найкращими якостями душі народу. Переломні епохи характеризуються потребою виразного бачення виховного ідеалу.

В українській народній педагогіці, починаючи з XV ст., ідеал довершеної людини представлено образом українського козака, який знайшов своє продовження й розвиток в образах українського січового стрільця, самовідданого борця за самостійну Українську державу.

Основою козацького виховання були ідеї і засоби української народної виховної мудрості, вітчизняної педагогіки. Козацька педагогіка — це частина народної педагогіки, яка формувала у підростаючих поколіннях українців вірність рідній землі, Батьківщині, народу, виховувала в них незламну силу духу, стійку волю і високу козацьку мораль, лицарські якості.

Головна мета козацької педагогіки полягала у формуванні в сім'ї, школі й громадському житті козака — лицаря, мужнього громадянина, захисника рідної землі з яскраво вираженою українською національною свідомістю, дієвим патріотизмом, високим рівнем духовності [29, c. 10].

Саме в козацькій педагогіці найповніше окреслено ідеал вільної і незалежної людини, яка на культурно-історичних, національно-духовних традиціях вітчизняного досвіду, громадського і політичного життя будує незалежну державу. Козацький виховний ідеал людини — це втілення лицарських чеснот, богатирських якостей, інтелектуальних здібностей і можливостей особистості, яка ввібрала в себе все найкраще, найблагородніше, що було притаманне типовим представникам як духовно-елітарних «верхів» української нації, так і високоморальних народних «низів». У змісті козацьких виховних традицій відображено виплеканий у віках ідеал козака — історично зумовлений тип українця, який свято береже заповіти, мрії, волелюбні прагнення батьків, дідів і прадідів. У багатьох фольклорних та літературних творах наш народ оспівав ідеал козака-землероба, власника своєї землі, її мудрого господаря. У часи чужоземної загрози народ творив ідеал козака-воїна незламної сили волі.

Навчання дітей у Київській Русі було підпорядковане вихованню у них народного світогляду, оволодінню основами хліборобської культури. Діти зростали на народній моралі та естетиці, дотримувалися звичаїв своїх предків, у них формувалося ставлення до природи як до живого організму, розуміння природного календаря.

У зв’язку з тим, що Київській Русі постійно загрожували кочівники, надзвичайної ваги набувало національне виховання. Воно здійснювалося на матеріалі билин, казок, легенд, оповідей учасників військових походів, пісень та іншими засобами народної педагогіки. Вищим досягненням педагогічної думки Київської Русі є «Повчання дітям» Володимира Мономаха (1096 або 1117 р.). У своєму «Повчанні…» автор дає важливий матеріал для суджень про виховний ідеал Київської Русі. Викладаючи думки про гуманні стосунки між людьми, він закладає начала, які згодом стали основою педагогіки українського народу. У «Повчанні…» він піклується про єдність рідної землі, закликає безкорисливо служити Вітчизні. У творі подаються поради і вимоги щодо виховання дітей:

— постійно працювати і не лінуватися;

— мати благородну поведінку;

— мати чисту душу і худе тіло;

— поважати старших і коритися їм;

— вчитися добру, любові, гуманізму, у тому числі й до інших народів;

— уміти вести бесіду, під час якої більше думати, ніж говорити;

— постійно вчитися, міцно запам’ятовувати і повторювати раніш вивчене, одноразово вчитися новому;

— виявляти самостійність у навчанні тощо [21, с.107−108].

Визначаючи сучасний виховний ідеал, варто звернутися до ідеалів кінця ХІХ — початку ХХ ст., де найбільше проявилося відродження української нації, пробудження національної самосвідомості, зростання активності прогресивної інтелігенції у змаганнях за соціальний прогрес України, її освіту, науку, культуру. Виховний ідеал, який висували в той час педагоги-просвітителі, ґрунтувався на загальнолюдських та національних цінностях. Аналізуючи твори українських «просвітян» Б. Грінченка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, можна простежити в них ідеал добра, справедливості, відданості своїй державі, патріотизму, любові до праці на благо свого народу, до рідної мови, історії, культури [25,c.72].

Визначний педагог, голова київського товариства «Просвіта» Б. Грінченко уявлення про ідеальну людину обґрунтував досить чітко у своїх педагогічних і художніх творах. Ідеал особистості у Б. Грінченка випливає із майбутнього України: вільної, незалежної, рівноправної у міжнародному світі. Щоб побудувати таку країну, треба, перш за все, створити національну школу. Це добре розумів Б. Грінченко, надаючи великого значення вивченню рідної мови в національній школі.

" Школа, що викладає чужоземною мовою, ніколи не може дати стільки знання, скільки дає школа з рідною мовою викладання" , — писав Б. Грінченко [11, с. 123]

На думку Б. Грінченка, лише в національній школі можна виховати справжнього патріота своєї батьківщини, гармонійно розвинену особистість, добру, чуйну, гідну своїх великих пращурів, яка зможе бути корисною своїй державі, сприяти її процвітанню.

Геніальна поетеса і педагог Леся Українка, як і Б. Грінченко, М. Коцюбинський, була щирою Українською патріоткою і сповідувала високу національну ідею. Їй було притаманне глибоке почуття гідності свого етносу.

Ідеалом у творчості Лесі України була людина, здатна вести за собою, вдосконалюватися, щоб відповідати своєму великому покликанню. Ця людина повинна залишатися протягом усього життя корисною для інших людей суспільства.

У своїх творах вона підносила ідеї добра, справедливості, непримиренної боротьби з гнобленням, втілюючи освітньо-виховний ідеал демократії. В її поезіях звучать духовні заповіти: бути з народом, любити народ, виховувати в собі дух волі, незалежності, творити ідеали, які б служили народові.

Видатний письменник і громадський діяч М. Коцюбинський, спрямував свої зусилля на прищеплення ідей національно-культурного відродження селянської молоді, розуміючи, що саме вона у недалекому майбутньому буде відігравати головну роль в українському русі. Можна сказати, що виховний ідеал М. Коцюбинського — це ідеал людини-трудівника, людини з багатою духовністю, вольової сміливості, яка вміє оцінити красу навколишньої природи, любить свій рідний край.

Нині, вивчаючи творчість Лесі Українки, М. Коцюбинського, Б. Грінченка, учні сприймають їх виховний ідеал. Твори українських «просвітян» сповнені добротою, справедливістю, гідністю, патріотизмом. Виховний ідеал українських просвітніх діячів — це відображення гуманно-демократичних уявлень передової української інтелігенції кінця ХІХ — початку ХХ століття про ідеал людини — патріота своєї Батьківщини [26, c. 15−16].

Іван Огієнко (1882—1972) — мовознавець та історик церкви, педагог, громадський діяч, проводив значну роботу з аналізу та узагальнення стану освіти в Україні та проектування структури, змісту народної освіти національної школи.

І.І. Огієнко стверджував, що у школі весь навчально-виховний процес повинен будуватися так, щоб учень проймався українським патріотизмом, національною свідомістю і світоглядом. Найважливішим фактором виховання підростаючих поколінь учений вважав виховання рідною мовою, що є джерелом національного духу, культури. Мова, за твердженням педагога, нерозривно пов’язана з народом та його історією: «Рідна мова — то найголовніший наріжний камінь існування народу як окремої нації: без окремої мови нема самостійного народу, бо рідна мова — то основа нашої історії, як душа цього народу.

Велику увагу І.І. Огієнко приділяв питанню творення української культури. «Сила народу — в силі його культури» , — наголошував він. Учений намагався довести важливість духовної культури в житті кожного народу, зокрема, українського. Виховувати у дітей змалку національну духовну культуру — завдання кожного учителя [22, c.38].

Серед учених-педагогів радянського періоду питанням виховання учнів на національних традиціях найбільш глибоко і змістовно займався видатний український педагог-новатор В. Сухомлинський. Важливим джерелом його творчості була класична педагогічна спадщина, без усвідомлення і використання якої неможлива висока культура та результативність педагогічної праці.

Актуалізація В. Сухомлинським відомих з минулого педагогічних істин означала піднесення їх на якісно новий, вищий ступінь, підпорядкування виховним завданням. Осягаючи і переосмислюючи старе, педагог боровся за утвердження й розвиток нового.

Видатний український педагог С. Русова стверджувала: «Національне виховання забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а, навпаки, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдського поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів…» [24, c.57]. У тлумаченні змісту національного виховання велику цінність також становлять повчання В. Мономаха, Я. Мудрого, твори Т. Шевченка.

Державна незалежність, яку здобула Україна наприкінці ХХ століття, призвела до активізації пошуків нових шляхів національного виховання:

— створено Державну національну програму «Освіта» («Україна ХХІ століття»), у якій підкреслюється, що одним з головних шляхів докорінного поліпшення виховання підростаючого покоління є реформування змісту виховання, наповнення його культурно-історичними надбаннями українського народу, наголошується на необхідності формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу тощо [30];

— розроблена та активно впроваджується в життя «Концепція національного виховання», у якій визначено сутність і особливості української національної системи виховання, сформульовано основні принципи та напрями національного виховання, серед яких провідне місце займає формування особистості з розвиненою духовністю та національною самосвідомістю [17, c.20];

— створено «Концепцію громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності», що також передбачає суттєву трансформацію світоглядних орієнтацій та самосвідомості підростаючого покоління [2, c.3].

Отже, виховний ідеал являє собою комплекс ціннісних орієнтацій, характеристик особистості, має національні ознаки, тобто на його формування впливають такі чинники, як суспільно-економічні, історичні обставини, народнорелігійна мораль, культура, звичаї, традиції, особливості менталітету; сучасний ідеал національного виховання поєднує загальнолюдськіцінності (доброта, щирість, справедливість тощо) та національнускладову (національна свідомість, патріотизм).

Розділ 2. Виховний ідеал національного виховання у педагогічній спадщині Г. Ващенка

2.1 Створення виховного ідеалу національного виховання за Г. Ващенком Одним з творців української освітньо-виховної системи, що заснована на поєднанні релігійного і світського навчання, був професор, доктор наук Григорій Ващенко (1878 — 1967).

Метою життя професора було створення української національної педагогіки, саме цій проблемі він присвятив своє життя. Починаючи з Платона і Арістотеля, через Середньовіччя і Відродження, через Я. А. Коменського, Ж. Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці та інших мислителів, педагогічні засоби української княжої держави і козацтва, модерні системи виховання в рядах ОУН-УПА він створив яскравий образ виховного ідеалу, визначив шлях і мету виховання, а саме — виховання свідомих патріотів своєї землі і нації, що є основою розбудови, сили і могутності України.

Існуюча в Радянській Україні система навчання, на думку Г. Ващенка, не могла відповідати потребам українського народу, який століттям зберігав і створював духовні цінності, високу культуру, літературу, мистецтво, а також характерний для української нації побут, традиції, звичаї [3, c.65].

Г. Ващенко стверджував, що українська система освіти може бути створена тільки на ідеалістичному світосприйманні та утвердженні християнської моралі шляхом опанування і перетворення у внутрішні переконання кожної людини віри в Бога. Християнська мораль, доповнена високим рівнем педагогічних наук, повинна стати основою родини і здорового суспільства. Глибоко вивчивши історичні і соціальні умови виникнення релігії та її ролі в розвитку цивілізації, минулі світлі сторінки письменництва княжої доби Київської Русі, «Поучення дітям» Володимира Мономаха, філософські твори Г. Сковороди, учнів Могилянської Академії, К. Ушинського та інших видатних педагогів і філософів, Г. Ващенко обґрунтовує необхідність глибокого знання педагогіки і дитячої психології, без чого не можна виховати підростаюче покоління, яке відповідало б національним ідеям відродження української державності, суверенності і соборності України. Для ефективного виховного процесу мусить бути міцним зв’язок між школою, родиною і молодіжними організаціями, які разом мають справляти на дитину педагогічний вплив, побудований на релігійній моралі, виховувати волю, характер і патріотизм. Суспільство, що не визнає твердих моральних законів, розкладається, а сама нація зазнає руйнації, аж до самознищення [5, c.70].

У підручнику для педагогів, вихователів, молоді і батьків «Виховний ідеал» професор Г. Г. Ващенко характеризує різноманітні виховні ідеали, зокрема глибоко аналізує ідеал більшовицький, ідеал націонал-соціалістичного виховання, показує знак рівності між ними як породженням тоталітарних систем.

Свій славнозвісний підручник «Виховний ідеал» професор Г. Г. Ващенко завершує словами: «Плекаючи свої кращі традиції, борючись за свою самостійну державу, українська молодь разом з тим мусить не тільки плекати загальнолюдські ідеали, а й активно боротись за них? Віримо, що ця боротьба закінчиться перемогою Правди і Добра» .

У праці «Проект системи освіти в самостійній Україні» Г. Ващенко пише: «Обов'язком українців є підготовка не тільки до збройної боротьби з ворогами народу, а й розбудова національної культури, а коли прийде справа до мирного будівництва в Україні, наш народ виявить повну непідготовленість і це кінець кінцем може призвести до того, що нами знову опанують спритні чужинці. З цих міркувань я й подаю свій проект системи освіти, який має бути, так би мовити, вихідною точкою в розбудові її і предметом дискусій» .

Основна заслуга Г. Ващенка, що він творець державницькизорієнтованої української національної педагогіки. Не вузькоетнічної, а саме державницько зорієнтованої яка породжує і зміцнює волю національного самоутвердження, плекає народ сильний, гордий, мужній, формує свідому своєї історичної місії націю. Тобто головна заслуга цього педагога полягає у створенні національної педагогіки, яка відповідає ментальності, історичній місії, потребам державного будівництва українського народу.

Професор Г. Г. Ващенко до системи національного виховання включав родинне (сімейне) виховання як органічну її підсистему здебільшого з позиції етнопедагогіки і етнопсихології, хоча таких термінів не вживав.

Г. Ващенко пропонує прийняти таку структуру для системи освіти у вільній Україні:

1. Переддошкільне і дошкільне виховання: материнський догляд або ясла (до трьох років), дитячий садок (від трьох до шести років).

2. Початкова школа (від шести до 14 років).

3. Середня школа: класична гімназія, реальна школа, середні технічні школи, учительська семінарія, середня агрономічна школа, середня медична школа (від 14 до 18 років).

4. Висока школа: університет, високі технічні школи, педагогічний інститут, академія мистецтв, консерваторія, військова академія (від 18 до 22—23 років).

5. Позашкільна освіта.

6. Науково-дослідні установи: академія наук, академія педагогічних наук.

Аналіз створеної Г. Г. Ващенком структури системи освіти у вільній Україні свідчить, що вона в цілому, з урахуванням стану тогочасної відбудови державності, задовольняла б всі потреби державотворення.

В основу виховання української молоді професор Г. Ващенко ставить загальнолюдські і національні цінності, виплекані протягом віків, головним серед яких є моральний закон творення Добра і боротьби зі Злом, визнання правди і побудова справедливого ладу.

Побудований на цій основі світогляд людини веде її на шлях служіння подвійній високій меті; Богові і своїй нації; Богові як абсолютній Правді, Красі, Справедливості й Любові, і нації як реальній земній спільності, для якої ці абсолютні вартості мають знайти своє втілення. Звідси ідеал служби Богові і Україні, який професор Г. Ващенко пропонує для виховання української молоді.

Саме поняття виховного ідеалу розглядається як образ ідеальної людини, на котрий має орієнтуватися педагог, виховуючи молоде покоління. Такий ідеал витримав пробу історії, найбільше відповідає психології народу та його призначенню, увійшов у психіку народних мас і виражений у народній творчості і в творах кращих митців і письменників, що стали духовними провідниками свого народу [13, c.18].

З глибоким філософським і державницьким підходом Г. Ващенко переконує в необхідності національного самоформування молоді, проте цей процес у його поглядах переходить у переоцінку місця нації в контексті історії та сучасного політичного життя. Становлення національного духу за Г. Ващенком базується виключно на любові до рідного народу, рідного краю. Водночас дуже непереконливою є його позиція у ставленні до інших націй, змісту, форм і методів виховної роботи, розуміння інших людей, що з такою ж пристрастю люблять свою націю. Це дає підстави вважати його більш націоналістом, ніж патріотом, що можна розглядати як своєрідну форму захисту нації [4, c.10−11].

Глибока любов до свого народу, патетичний патріотизм, ідеалістичне світосприймання приводить Г. Ващенка до висновку, що Україна може стати великою державою, ґрунтуючись на чотирьох основних компонентах:

— любов до свого народу і Батьківщини;

— категоричне заперечення матеріалізму і класової боротьби;

— утвердження християнської моралі;

— самостійність і державність як фактор, що об'єднує всю націю.

" Перша абсолютна вартість для молоді є Бог, друга — Батьківщина. Молодь мусить чітко уявляти собі, в чім благо Батьківщини.

Благо Батьківщини є:

1. Державна незалежність, можливість українського народу вільно творити своє політичне, соціальне, господарське і релігійне життя.

2. Об'єднання всіх українців, незалежно від їх територіального походження, церковної приналежності, соціального стану і т. ін. — в одну спільноту, що пройнята єдиним творчим прагненням і високим патріотизмом.

3. Справедливий державний устрій, який би підтримував лад в суспільстві, в той же час забезпечував особисті права і волю кожного громадянина й сприяв розвиткові й прояву його здібностей, спрямованих в бік громадського добра.

4. Справедливий соціальний устрій, при якому зникла б і неможливою була б боротьба між окремими групами суспільства.

5. Високий рівень народного господарства й справедлива організація його, що забезпечувала б матеріальний добробут всіх громадян, була позбавлена елементів експлуатації.

6. Розквіт духовної культури українського народу: науки, мистецтва, освіти, піднесення її на такий рівень, щоб Україна стала передовою країною в світі.

7. Високий релігійно-моральний рівень українського народу, реалізація в житті вчення Христа.

8. Високий рівень здоров’я українського народу, зведення до «мінімуму всяких посеред нього хвороб і виродження» [28, c. 174−175].

Виховний Ідеал національного виховання Г. Ващенка включає в себе таку систему компонентів духовного світу українців:

— національну психологію — психологію працьовитого господаря, вмілого хлібороба, поборника прав людини і державної незалежності, духовної спадщини народу.

— національний характер і темперамент — одвічне правдошукання, гостинність і щедрість, лагідність, талановитість, ніжність і глибокий ліризм, волелюбність і душевне багатство.

— національний спосіб мислення — самобутність, завдяки чому із в століття століття розвивається українська самобутня культура і духовність.

— народну мораль етику — людяність, доброту, милосердя, співпереживання, як найвищі духовні надбання.

— народну естетику — красу поведінки, привабливий стиль життя, доброзичливе ставлення до людей, уміння вишивати одяг, готувати їжу.

— народну правосвідомість — життя за законами добра і краси, правди і справедливості, гідності і милосердя.

— національну філософію — самобутню систему ідей, поглядів на природу, суспільство, всесвіт, на духовний світ людини, проблему долі людини.

— національний світогляд — систему поглядів, переконань, ідеалів, яка є основою національної духовності.

— національну ідеологію — ідейне багатство нації, систему філософських, політичних, правових, економічних, моральних, естетичних та релігійних ідей, поглядів і переконань.

— національну свідомість та самосвідомість — відчуття гордості за незалежність української нації [33, c.64−71].

Такою хотів бачити Україну її великий патріот Г. Г. Ващенко. Такою вона мусить стати зусиллями молодих поколінь українців, вихованих системою національної освіти і виховання, на розбудову якої віддано і безкорисливо працював педагог.

Сучасна педагогічна громадськість, і зокрема учительська молодь, наслідуючи заповіти Г. Г. Ващенка, цього відданого Україні вченого, творця вітчизняної виховної системи, вшановує пам’ять звитяжця, беручи участь у діяльності Українського педагогічного товариства імені Григорія Ващенка, вивчає творчий спадок одного з найвизначніших вчених-педагогів України, прагне втілити у практику відбудови національної школи незалежної держави найсуттєвіше з того, що нині допомагає зводити національну систему виховання та освіти української молоді [23, c. 28].

2.2 Педагогічні ідеї Григорія Ващенка в розбудові національної системи освіти Григорія Ващенка по праву можна назвати педагогом-державником, оскільки, вболіваючи за справу виховання української молоді, учений опрацював національний виховний ідеал на рівні розгорнутої педагогічної системи. У численних працях Г. Ващенко обґрунтував концепцію, програму, методологію і методику виховання, озброїв педагогів підходами, як саме формувати українського патріота, тобто нормального громадянина своєї держави. Завдання реформування освітньої галузі та створення власної системи національної освіти, яка б забезпечила розвиток і зміцнення молодої Української держави, є нині надзвичайно актуальними і потребують розв’язання відповідно до вимог часу. З огляду на необхідність розвитку національної системи освіти дуже своєчасними, є педагогічні ідеї вченого [1, c. 7−8].

Ідеї, висловлені вченим, не втратили своєї актуальності й досі. На нашу думку, вони співзвучні з основними нормативно-правовими документами держави, які спрямовані на реформування системи освіти. У праці Г. Ващенка «Виховання волі і характеру» (перша частина надрукована вперше у Лондоні в 1952 р., друга — вперше видана в 1957 р. у Мюнхені) подано практичні шляхи реалізації тих завдань, які поставлені у Державній національній програмі «Освіта. Україна ХХІ століття», де зазначено: «Головна мета національного виховання — набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді, незалежно від національної приналежності, особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, економічної культури» [1, с. 16]. Великий патріот України щиро вірив, що наша держава незабаром стане самостійною. Тому натхненно і активно працював над створенням її освітньої системи, глибоко усвідомлюючи роль освіти і виховання у процесах державотворення, якісного оновлення українського суспільства.

У своїх працях Г. Ващенко глибоко проаналізував виховні ідеали, які людство сформувало впродовж свого розвитку. Вчений дослідив і порівняв такі виховні ідеали: християнський, загальноєвропейський, український національний, націонал-соціалістичний і більшовицький. У своїх дослідженнях він висловив багато вартих уваги педагогічних ідей, що є нині актуальними в українському суспільстві. Передові педагоги і керівники навчальних закладів ці ідеї кладуть в основу навчально-виховного процесу сучасної української школи, хоча, необхідно визнати, це роблять далеко не всі працівники системи освіти, а лише небайдужі до справи розбудови національної освіти і ті, що цікавляться вітчизняним досвідом її розвитку, зокрема працями учених, які в радянську добу були заборонені. Г. Ващенко — це зірка першої величини на небосхилі вітчизняної педагогіки. На жаль, на державному рівні цю постать поки що не помічають, але громадськість все активніше ставить питання про його визнання як педагога-державника, чиї педагогічні ідеї необхідно класти в основу сучасної системи освіти і виховання.

Вчений подає український ідеал людини, розглядає традиції і поступ. Він говорить, що виховний ідеал нації може бути відбитий не лише в творах педагогів, але і в звичаях народу, і в його пісні, і в творах письменників. Він твориться віками, переходячи від покоління до покоління, що його доповнюють і удосконалюють. На думку педагога, традиційний ідеал людини не втрачає своєї актуальності, незважаючи на плинність часу і зміну епох. Це пояснюється тим, що роль традиції в житті і розвитку нації означає те саме, що й роль пам’яті в розвитку окремої людини. Основна функція пам’яті полягає в збереженні набутого досвіду, тобто це функція консервативна. Коли б людина не володіла пам’яттю, коли б вона не зберігала попередніх вражень, уявлень і думок, вона не тільки не рухалась би вперед, а взагалі не могла б існувати, бо тільки попередній досвід дає їй можливість з успіхом жити в нових умовах. В розвитку людства й окремих націй традиція має виключне значення. Поступ забезпечується тим, що молодші покоління отримують від старших певні здобутки культури. Через це молодим поколінням не потрібно започатковувати культурний рух, їм залишається продовжувати й удосконалювати те, що вже здобули предки.

Особливо велике значення мають традиції для збереження нації. Цілісність нації, тобто цілісність поколінь минулих, сучасних і майбутніх, підтримується передусім традиціями. Завдяки їм зберігаються і розвиваються національна мова, без якої неможливе існування нації, релігія, звичаї, здобутки мистецької творчості, світогляд, народні ідеали — все те, що створює образ народу. Традиційним ідеалом визнається той, що витримав випробування історії, найбільш відповідає психології народу та його призначенню, увійшов у психіку народних мас, відбитий у народній творчості, у творах кращих митців і письменників, що стали провідниками свого народу [18, c.9].

Г. Ващенко окреслив сучасні йому завдання освіти й виховання української молоді, що стоять перед українським народом. Виховання молоді, вважає вчений, має здійснюватись, в пошані до кращих національних традицій, враховуючи завдання сучасності. Розв’язуючи питання про мету виховання сучасної української молоді, ми мусимо рахуватись не лише з нашими традиціями, а й з тими завданнями, що ставить перед нами сучасне й майбутнє, а також брати до уваги психічні властивості нашого народу, як позитивні, так і негативні. Перші треба розвивати, другі - усувати або принаймні послаблювати. Завдання, що стоять перед українським народом це:

1) об'єднатися в боротьбі за утвердження своєї держави і національної самостійності;

2) розбудувати Україну, зробити її невразливою щодо зовнішніх впливів і загроз, сильною економічно і політично;

3) піднести на високий рівень свою духовну культуру, освіту, науку й мистецтво, стати врівень з передовими народами світу [33, c. 49].

Для досягнення цих завдань потрібно багато зусиль, відповідних психічних здібностей. Нинішній етап розвитку людства демонструє посилення інтеграційних процесів. Людство усвідомлює, що нова епоха потребує і нового світогляду, де головними вартостями для людей буде не матеріальне, а духовне надбання. Панівним світоглядом нової епохи вчений вважає ідеалізм. Він приведе до небувалого розквіту філософії і споріднених з нею наук, і в першу чергу психології. Наука відкриє такі глибини людського духу, що й зробить далеко змістовнішим життя людини й надасть інших, глибших, форм спілкуванню людей між собою.

Загалом вчений вважав, що головним завданням в царині освіти є гармонійне виховання української молоді, основою якого є виховання волі й характеру під високим гаслом: Служба Богові й Батьківщині. Факти доводять, що для доброчинності не досить самого знання. Суто вольові акти поведінки людини характеризуються тим, що вони цілеспрямовані. Людина вольова завжди знає, чого вона хоче. Люди з міцним характером завжди мають перед собою мету, з якою вони пов’язують усе своє життя. Коли такої мети у людини немає або вона зневірюється в меті, — людина знижується й морально розкладається. Тільки на основі високих ідеалів може утворитись міцна, суцільна особистість. Коли ми хочемо виховати в українській молоді міцну волю і цілісність характеру, потрібно перш за все прищепити їм прагнення до високої мети, що об'єднувала б увесь український народ [34, c. 17−18].

Український народ на собі відчув, що таке несправедливість, і сам мусить бути справедливим. Служба Батьківщині наказує підкоряти свої інтереси потребам українського народу. Щоб виконати ці завдання, молодь необхідно виховувати так, щоб для неї на першому місці стояли обов’язки, а потім уже права, щоб кожна молода людина в першу чергу мала задоволення не з того, що вона посідає в суспільстві те чи інше керівне становище, а з того, що вона чесно виконала свої обов’язки. Школа мусить більше уваги звернути на громадянське виховання молоді. Не досить озброїти молодь знаннями, не досить патріотичного виховання лише через лекції. Крім слова, потрібне ще й діло. Молодь має привчатися ретельно виконувати свої громадські обов’язки й відповідати за них перед учнівською спільнотою і педагогами. Навчальний заклад необхідно розглядати як молодіжну громаду, що має свої спільні інтереси, своє громадське життя. Навчальні заклади покликані розвивати у молоді логічне мислення, тобто здібності аналізу, синтезу, робити висновки в різних формах індукції, дедукції і аналогії. Зразком для навчального закладу будь-якого рівня має бути мислення наукове [15, c. 118].

Ще одне важливе завдання у вихованні - дати нашій молоді естетичне виховання. Необхідно розвивати творчі, мистецькі здібності молоді, що допоможе розкрити таланти, якими обдаровані наші діти. Молодь має зростати здоровою, міцною й спритною. Виховуючи міць тіла, треба прагнути до гармонійного розвитку системи м’язів у цілому. Фізичне виховання вчений розглядав у зв’язку з вихованням інтелектуальним і моральним. Основне у людини — її дух. Отже, молодь треба виховувати так, щоб тіло було спритним і міцним знаряддям духу. Слід виховувати чесноти й пристойності в особистій поведінці й у ставленні до інших людей. А саме: доброзичливість, уважність, щирість, пошана до старших, до священнослужителів тощо.

Г. Ващенко обґрунтував свої педагогічні ідеї, виходячи із сучасних йому реалій життя української молоді в еміграції. На нашу думку, педагогічні ідеї і завдання, висловлені вченим у ХХ ст., є надзвичайно сучасними і повинні лягти в основу реалізації Державної національної програми «Освіта. Україна ХХІ століття». Вони будуть здійснені через виховання молоді: морально-релігійне, національно-патріотичне, інтелектуальне і фізичне. Повернення Г. Ващенка до суспільної свідомості активізує педагогічну громадськість, прискорить процес утвердження національної педагогіки, що, в свою чергу, допоможе українській владі будувати міцну європейську державу — Україну, сприятиме формуванню морально, ідейно й фізично здорового молодого покоління [8, c.8].

Отже, природний шлях розвитку людства, що може привести його до світлого майбутнього, полягає в тому, що кожна нація живе самостійним державним і культурним життям, вільно розвиваючи й виявляючи свої творчі здібності й прагнучи до мирного співробітництва з іншими народами світу. На таких засадах має бути побудована й виховна система кожного народу, зокрема система народу українського. Він має свої національні фізичні й психічні особливості, своє призначення, а тому на засадах християнства й загальноєвропейської культури повинен творити свій національний український виховний ідеал.

Висновки Національна школа має поєднувати виховання особистості для потреб нації. Національне виховання в системі освіти здійснюється з урахуванням пізнавальних можливостей та психологічно-вікових особливостей учнів певного класу. Особливе місце в цьому процесі належить учням початкової ланки освіти. Пояснюється це віковими особливостями дітей, характерною рисою яких є здатність охоче пізнавати навколишній світ, нові знання, сприймати норми поведінки виробляти власне світосприйняття та світобачення.

Сутність виховного ідеалу національного виховання широко окреслено у вітчизняній та зарубіжній літературі. Розглянуто і проаналізовано мету та завдання національного виховання в системі національної школи. Мета національного виховання на сучасному етапі - це утвердження у свідомості дітей національної, культурної, мовної єдності, неповторності, виховання національно-державних патріотів, пріоритетним для яких є добро всієї нації і піклування про її поступ, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, основою яких є національна рівність, взаємна толерантність і пошана.

Зміст національного виховання учнів визначає тріада: «громадянин — патріот — гуманіст» .

Зміст національного виховання молодших школярів розкрито в нормативно-правовій базі:

— Зокрема Державній національній програмі «Освіта України ХХІ ст.» ;

— «Концепції національного виховання» ;

— «Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності» .

Виховний ідеал являє собою комплекс ціннісних орієнтацій, характеристик особистості, має національні ознаки, тобто на його формування впливають такі чинники, як суспільно-економічні, історичні обставини, народнорелігійна мораль, культура, звичаї, традиції, особливості менталітету.

У контексті дослідження проаналізовано погляди на національне виховання та описано ідеал національного виховання Г. Ващенка. Педагог стверджував, що українська система освіти може бути створена тільки на ідеалістичному світосприйманні та утвердженні християнської моралі шляхом опанування і перетворення у внутрішні переконання кожної людини віри в Бога. Саме поняття виховного ідеалу розглядається як образ ідеальної людини, на котрий має орієнтуватися педагог, виховуючи молоде покоління.

Окреслено сучасні завдання освіти й виховання української молоді, що стоять перед українським народом. Головним завданням в царині освіти є гармонійне виховання української молоді, основою якого є виховання волі й характеру під високим гаслом: Служба Богові й Батьківщині.

Список використаних джерел

1. Бойко А. М. Служба Богові і Батьківщині. — К.: ІЗМН, 2001.

2. Ващенко Г. Виховний ідеал. Полтава. — «Полтавський вісник». — 1994. — с.65.

3. Ващенко Г. Служба Богові і Батьківщині // Рідна шк. — 1992. c.64−71.

4. Ващенко Г. Виховний ідеал: Підручник для педагогів, виховників, молоді і батьків. — Полтава, 1994. — 192 c.

5. Всеукраїнське педагогічне товариство імені Григорія Ващенка // Освіта: Спецвип. — посіб. — 1995. — № 47.

6. Дем’янюк Т. Д. Методика виховання в сучасній школі: Навчально-методичний посібник. — К.: Науково-методичний центр середньої освіти Міносвіти і науки України, 2000. — 286 с.

7. Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття). — К., 1994.

8. Дічек Н. Ідеолог патріотизму Г. Ващенка// Педагогічна газета. — 2003. — № 3. — С.8

9.Дічек Н. Григорій Ващенко як історик педагогіки // Шлях освіти. — 2003. — № 4. — С.47−51.

10.Добрянський Б. Його гаслом було: «Служіння Богові та Україні» // Українська мова та л-ра (Шкільний світ). — 2003. — № 11. — С.17−18.