Методика навчання аудіювання на початковому ступені ЗОШ

ЗМІСТ ВСТУП Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ НАВЧАННЯ АУДІЮВАННЯ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

1.1 Психологічні особливості молодших школярів

1.2 Характеристика аудіювання як виду мовленнєвої діяльності

1.3 Труднощі аудіювання Висновки до розділу Розділ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ АУДІЮВАННЯ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

2.1 Етапи навчання аудіювання

2.2 Система вправ для навчання аудіювання

2.3 Інтерактивні вправи у навчанні аудіювання Висновки до розділу ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТОК

ВСТУП Дипломну роботу присвячено аналізу проблеми навчання аудіювання на початковому ступені загальноосвітньої школи.

Проблемі навчання аудіювання приділялась і приділяється велика увага. До числа дослідників, які займались цим питанням, можна віднести М. Л. Вайсбурд, І.М. Верещагіну, Н.І. Гез, Н.В. Єлухіну, Я. М. Колкера, О.Б. Метьолкіну, О. Й. Негневицьку, Г. В. Рогову, О. С. Устинову, І.І. Халєєву, O. Dunn, W.A. Scott, L.H.Ytreberg та багато інших [7, 14, 18, 24, 26−28, 45, 52, 57].

Дослідники зазначають, що аудіювання є основою спілкування, з нього починається оволодіння усною комунікацією. Воно складається з уміння диференціювати звуки, які сприймаються, інтегрувати їх у смислові комплекси та утримувати в пам’яті під час слухання, здійснювати ймовірне прогнозування та, виходячи з певної ситуації спілкування, розуміти сприйняте на слух звукове повідомлення. Аудіювання тісно пов’язане з усіма видами мовленнєвої діяльності і відіграє важливу роль у вивченні іноземної мови особливо при комунікативно-спрямованому навчанні. У сучасній методиці акцентується, що аудіювання є дуже важливим умінням, без якого стає неможливим оволодіння іноземною мовою. На початковому ступені навчання іноземної мови аудіювання займає особливо важливе місце.

Оволодіння аудіюванням дає можливість реалізувати практичні, виховні, освітні та розвиваючі цілі. Воно дозволяє навчити учнів уважно слухати, формувати вміння передбачати зміст і виховувати культуру слухання як на іноземній, так і на рідній мові. Виховне значення формування вміння розуміти мовлення на слух сприяє і розвиткові дитини. Воно допомагає розвивати пам’ять, передусім слухову, увагу та мислення дитини. Аудіювання також робить свій певний внесок у досягненні освітньої мети, оскільки забезпечує дітям можливість розуміти висловлювання, поповнювати знання про навколишній світ, формувати світогляд.

Аудіювання є одним з основних засобів навчання іноземної мови. Воно дає можливість оволодівати звуковою стороною виучуваної мови, її фонемним складом та інтонаціями, ритмом, наголосом, мелодикою. Через аудіювання відбувається засвоєння лексичного запасу мови та її граматичними структурами. Поряд з тим аудіювання допомагає й полегшує оволодіння говорінням, читанням та письмом. Якщо учень розуміє усне мовлення, йому легше зрозуміти графічне мовлення, він може без зайвих труднощів перекодувати те, що бачить, на те, що повинно звучати.

Методистами було вивчено та досліджено різні аспекти навчання аудіювання, проте вчителі ще й досі зустрічаються з багатьма труднощами у процесі організації аудіювання у початковій школі. Це й обумовлює актуальність вибору теми нашого дослідження: «Методика навчання аудіювання на початковому ступені ЗОШ».

Цілі дослідження полягають у визначенні основних теоретичних передумов, розробці методики навчання аудіювання у початковій школі, у відборі текстів для початкової школи та у розробці системи вправ для навчання аудіювання як виду мовленнєвої діяльності.

Визначені цілі передбачають розв’язання таких завдань:

вивчити методичну та психологічну літературу з теми дослідження;

дати характеристику аудіювання як виду мовленнєвої діяльності;

виділити та проаналізувати основні труднощі аудіювання;

виділити основні етапи навчання аудіювання як виду мовленнєвої діяльності;

описати систему вправ для навчання аудіювання;

описати можливі інтерактивні прийоми роботи з навчання аудіювання;

відібрати тексти для аудіювання, які б відповідали віковим особливостям молодших школярів.

Об'єктом дослідження є навчання аудіювання іноземною мовою.

Предметом дослідження виступають особливості навчання аудіювання на початковому ступені ЗОШ.

В роботі були використані такі методи дослідження, як аналіз наукової літератури з теми дослідження для виділення основних труднощів та етапів навчання аудіювання, а також метод моделювання для прогнозування процесу навчання аудіювання в початковій школі.

Теоретичне значення нашої дипломної роботи полягає в аналізі теоретичних передумов навчання аудіювання, вивченні психологічних особливостей дітей молодшого шкільного віку та визначенні основних труднощів процесу навчання, що дали змогу розробити систему вправ для навчання аудіювання у початковій школі.

Практична цінність роботи полягає в можливості використання розробленої системи вправ та інтерактивних прийомів роботи при навчанні аудіювання в школі.

Структура дипломної роботи: вступ, два розділи, загальні висновки, список використаних джерел та додаток. Повний обсяг дипломної роботи складає ___ сторінок, додаток представлено на ___ сторінках, список використаної літератури включає 57 джерел і розміщений на 5 сторінках.

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ НАВЧАННЯ АУДІЮВАННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

1.1 Психологічні особливості молодших школярів Запровадження іноземної мови в початковій школі потребує більш детального вивчення ефективності процесу раннього шкільного навчання цього предмета і можливостей його реалізації.

Як відомо, сучасні нормативні документи [29, 23; 36, 4] орієнтують учителів на формування в учнів певного рівня іншомовної комунікативної компетенції, тобто здатності спілкуватися іноземною мовою на міжкультурному рівні. На початковому ступені (відтепер це 2−4 класи загальноосвітньої школи) мають бути закладені основи комунікативної компетенції, необхідні й достатні для їх подальшого розвитку у курсі вивчення іноземної мови в середній школі, іншими словами, саме навчання іноземної мови на початковому ступені забезпечує фундамент для подальшого поглибленого або спеціалізованого навчання іноземної мови, а також створює сприятливу базу для оволодіння другою або навіть третьою іноземною мовою.

Багато факторів впливає на ступінь оволодіння учнями іноземною мовою та ефективність організації навчального процесу. Одним з перших факторів висувається необхідність вивчення психологічних особливостей дітей раннього шкільного віку. Методика навчання іноземної мови головною мірою має базуватися на них.

Як зазначають Дж. Брунер, Л. С. Виготський, Д.Б. Ельконін, В. Пенфілд, Ж. Піаже, Л.С. Рубінштейн [50; 10; 49; 33; 34; 40] та інші, дитина засвоює іноземну мову легше, ніж доросла людина. Так, за В. Пенфілдом і Ж. Піаже [33, 35; 34, 24], розквіт людських здібностей до засвоєння другої мови безпосередньо пов’язаний з чинниками фізіологічного порядку. Він припадає на період від 4-х до 10-ти років, за даними інших учених — від 5-ти до 9-ти років. На цей період уже визначилась функціональна локалізація мозку, насамперед, локалізація мовних функцій як у лівій, так і частково у правій півкулі [33, 35]. Саме у цей час помітне найінтенсивніше збільшення мозку — до 95% усієї маси мозку дорослої людини. Дитина засвоїла рідну мову, але її мозок ще досить пластичний для створення нових зв’язків. Така оптимальність нейронної бази забезпечує високу сензитивність молодших школярів: сенсорну чутливість до явищ мовного характеру взагалі й артикуляційну гнучкість, зокрема. Точність наслідування, як зазначають І.О. Зимня, С. В. Роман та О.О. Коломінова [16, 35; 39, 35−38], цілком захоплює дитину, приносить їй насолоду, викликає приємні емоції, чого не можна вже сказати про підлітків.

На думку фізіологів, мозок дитини здатний «дивуватися», зустрічаючись із новизною. Внаслідок цього активізується велика кількість нервових елементів, включаються зв’язки між різними ділянками мозку, збільшується обсяг пізнавальної корисної інформації, що надходить через очі, вуха, інші сенсорні входи і засвоюється учнем [4, 88].

Слід зазначити, що молодші школярі мають потенційно великі можливості довготривалої пам’яті [39, 35; 40]. Пам’ять є основним компонентом пізнавальної діяльності дитини. Вивчаючи пам’ять школяра, слід враховувати типи, види, сам матеріал, характер запам’ятовування з огляду на відповідну мету. Як доведено дослідженнями В.П. Зінченка та О.М. Леонтьєва [цит. за 42, 56−60], запам’ятовування є наслідком діяльності і залежить від спрямування цієї діяльності, активності процесів мислення і від вікових особливостей тих, хто навчається.

Дослідження психологів доводять, що існують певні відносини між пам’яттю, швидкістю та стійкістю запам’ятовування та їх змінами на різних вікових ступенях розвитку дітей. П. П. Блонський вважає, що розвиток пам’яті у дітей відбувається нерівномірно. Словесна пам’ять у дитини починає функціонувати після 2-х років і досягає найбільшого розквіту у 7−8-річному віці.

У молодшому шкільному віці пам’ять дуже вибіркова. Зазвичай діти краще запам’ятовують той матеріал, який дається їм конкретно, наочно, оскільки продуктивність мимовільного запам’ятовування у них вища за довільне запам’ятовування. З 4 класу, починає переважати довільне запам’ятовування. Відомо, що практичне оволодіння навичками і вміннями усного мовлення ґрунтується в основному на мимовільному запам’ятовуванні, продуктивність якого залежить від інтересу, який учні виявляють до того чи іншого виду мовленнєвої діяльності, від тих емоцій, які супроводжують сприймання матеріалу [3; 37; 42, 56; 46]. Отже, навчаючи аудіювання, учитель повинен використовувати різноманітну наочність, яка б допомагала дітям не тільки краще зрозуміти те, про що говориться, а й тренувати запам’ятовування.

Відомо, що у комунікативно-ігровій методиці раннього навчання іноземної мови яскрава наочність, ритм та рима, ефективні види мнемотехніки використовуються цілеспрямовано як психологічні опори для пам’яті і мають підсилюючий ефект для запам’ятовування [55, 37], що необхідно обов’язково враховувати при навчанні. Це, зазвичай, активізує позитивні емоції і підвищує працездатність. Активна діяльність значно підвищує рівень запам’ятовування [31, 42]. Як правило, діти краще запам’ятовують зв’язні тексти, ніж ізольовані слова [35, 5−6]. Таким чином, учителю бажано якомога більше використовувати римованого матеріалу та казок як психологічної опори для розширення дитячого обсягу пам’яті і можливостей кращого запам’ятовування виучуваного матеріалу.

З вищезазначеного випливає, що за умови стимулювання властивої для цього віку ігрової та пізнавальної мотивації діти досить легко й міцно запам’ятовують не тільки окремі слова або словосполучення, мовленнєві кліше, фрази, віршики, пісеньки, а й мікротексти та мікродіалоги [39, 35−38].

Не менш важливу роль у навчанні іноземної мови відіграє увага. Основним видом діяльності дітей після 7 років є навчання у школі, яке значно впливає на увагу учнів. У молодшому шкільному віці в учнів цілеспрямована увага ще не розвинена. Дітей приваблює все нове, яскраве, незвичайне, тобто їхня увага носить мимовільний характер [35, 6]. У цьому віці учні легше та швидше звертають увагу на те, що характеризує зовнішні властивості предмета (колір, величина, форма). Діти частіше помічають у предметі те, що характеризує його з точки зору призначення, використання (наприклад: м’ячем грають, ручкою пишуть) [1, 256].

Увага учнів молодшого шкільного віку характеризується вузьким обсягом. Учні початкової школи не можуть одночасно розглядати малюнок і слухати вчителя. Кожного разу вони концентрують увагу на якомусь одному змістові своєї діяльності. Це пов’язано з особливостями вищої нервової системи учнів молодшого шкільного віку [54, 96].

Вузький обсяг уваги пояснює відсутність уміння розподіляти її протягом довгого періоду: дивитися на дошку, слухати вчителя. Увага учнів часто переходить з одного предмета на інший, ніде не затримується надовго. Причиною нестійкої уваги найчастіше є недостатня розумова активність. Ось чому головним завданням учителя є зацікавити учнів, залучити їх до активної діяльності. Якщо ж діти ведуть активне спостереження, то їх увага має підтримку [51, 18]. Крім розумової активності, увага також підтримується мисленням. Якщо активне думання відсутнє, то не може бути й мови про стійкість уваги дітей, скільки б разів учитель не звертався до них з проханням бути уважними.

Експериментальне навчання у молодших класах ленінградських шкіл та досліди М.Н. Волокіної та Н.Ф. Добриніної [цит за 20, 224] продемонстрували, що навіть діти 1-го класу здатні на стійку увагу протягом уроку. Це можливо лише за певних сприятливих умов: цікавої теми уроку, доступності інформації, опори на активну розумову діяльність, різноманітних видів роботи, а також включення всіх учнів у роботу на уроці. Основою стійкої уваги є розумова активність, підтримана практичною діяльністю. Отже, учителю при навчанні аудіювання необхідно вдаватися до різноманітних форм та прийомів роботи, які б допомагали утримувати та розвивати увагу дітей. Слід так організувати слухання дітей, щоб цей процес із пасивного перетворився на активний, інтерактивний, тобто залучати дітей до повторення певних слів, мовленнєвих кліше, цілих фраз, до розмірковування та виконання певних дій, до підказок учителю, що може відбуватися далі і т.п.

Важливим аспектом ефективності навчання іноземної мови дітей молодшого шкільного віку є мислення. Воно у дітей 6−10 років має наочно-дійовий характер. Учень мислить, сприймаючи предмети і виконуючи дії з ними. Умовиводи дітей цього віку ґрунтуються переважно на безпосередніх спостереженнях. Діти не можуть уявити наочно колір, розміри та інші ознаки предметів, які повинні стати об'єктом їхньої думки. Ще К. Д. Ушинський писав, що «дитина мислить формами, фарбами, звуками, відчуттями взагалі, і той даремно й шкідливо силував би дитячу природу, хто хотів би примусити її мислити інакше» [43, 223]. Отже, мислення учнів цього віку характеризується як конкретне, таке, що спирається на наочні образи й уявлення. Абстрактні пояснення того чи іншого предмету для них не доступні. Для розуміння завжди потрібен реальний предмет чи його зображення [1, 259].

Мислення молодших школярів розвивається від наочно-дійового до абстрактного у процесі навчальної діяльності. Діти цього віку часто сприймають предмети і ситуацію однобічно, на основі якоїсь однієї, часто незначної ознаки. Їхні умовиводи можуть ґрунтуватися не на логічних аргументах, а на основі прямого перенесення цієї ознаки на інші подібні явища чи предмети. Тому необхідно розвивати мислення учнів і постійно керувати їхньою розумовою діяльністю.

Навчаючи учнів молодшого шкільного віку іноземної мови, слід враховувати наочно-дійовий характер їх мислення, пов’язувати засвоєння мовного матеріалу з конкретними предметами та конкретними ситуаціями мовлення; обмежити використання рідної мови, оскільки у цьому віці легше формувати вміння учнів безпосередньо висловлювати думки іноземною мовою і розвивати мислення, навчаючи учнів робити правильні умовиводи, знаходити причинно-наслідкові зв’язки [35, 7].

Як відомо, найважчий та найвідповідальніший етап раннього оволодіння іноземною мовою співпадає з найскладнішим періодом молодшого шкільного віку, який у психології називається «кризою 7 років». Кризами психічного розвитку психологи називають вагомі стрибки у дитячому розвитку, в результаті яких психіка дитини піднімається на новий щабель. Така криза, на думку Л. С. Виготського, настає тоді, коли внутрішній хід дитячого розвитку завершує певний цикл, а перехід до наступного циклу має дещо «переломний» характер. Суть будь-якої кризи полягає в тому, що «змінюються внутрішні переживання, які характеризують ставлення учня до середовища, стають іншими потреби та поклики, які керують поведінкою дитини» [цит. за 32, 36]. При цьому розвиток, зазвичай, відбувається бурхливо і стрімко.

На відміну від більш гострих криз 3-х та 11-ти років «криза 7 років» ще не достатньо вивчена. Більшість учених пов’язують її зі вступом до школи і початком процесів адаптації. В останні десятиріччя «криза 7 років», у зв’язку із загальною акселерацією психічного розвитку, у більшості дітей починається з 6 років [30, 103]. Саме у цей період формуються внутрішні позиції учнів, що супроводжується перебудовою психічних процесів дітей: з’являється довільна увага, довільна пам’ять та вдосконалюється наочно-образне мислення. У період «кризи 7 років» зароджується навчальний мотив і починається перехід від ведучої ігрової до ведучої навчальної діяльності. Зовнішніми показниками «кризи 7 років» є неврівноваженість, нестриманість, вередливість чи, навпаки, скутість і знервованість дитини, а також її, за словами Л. С. Виготського, відносне працевиховання [10, 39].

Таким чином, навчання іноземної мови у початковій школі слід організувати так, щоб, з одного боку, полегшити «кризу 7 років», а з іншого — забезпечити цілеспрямований та повноцінний психічний розвиток особистості учнів, а також ефективність навчання іноземної мови.

Для вирішення цих проблем у початковій школі широко використовується навчальна гра та розроблена Н.Ю. Дручків та О. О. Паршиковою методика комунікативно-ігрового навчання іноземної мови [12; 13]. Гра зазвичай задовольняє актуальні потреби молодших школярів у спілкуванні, рухах та емоціях.

Внаслідок інформаційного вибуху пік здатності дітей до творчої уяви, фантазії змістився до 8−10 років, і раннє шкільне навчання іноземної мови співпадає з найсприятливішим періодом для розкриття творчого потенціалу особистості учня.

Спеціальними дослідженнями доведено, що раннє шкільне навчання іноземної мови як засобу міжкультурного спілкування є ефективним інструментом стимуляції пізнання, розкриття творчого потенціалу особистості учня і підсилення гуманізації початкової освіти.

Отже, для досягнення кращого результату при навчанні іноземної мови вчитель обов’язково повинен враховувати психологічні особливості учнів, яких він/вона навчає. Вчитель, який викладає іноземну мову в початковій школі, повинен не лише досконало володіти цією мовою, а й знати особливості організації та керування ігровими методами навчання, вміти точно та адекватно враховувати вікові особливості учнів, особливості структури їх самосвідомості, інтелектуальної діяльності та поведінки.

Таким чином, початок вивчення іноземної мови співпадає з великими фізіологічними та психологічними змінами, які повинні враховуватись у процесі навчання іноземної мови взагалі та навчанні аудіювання, зокрема. Це насамперед особливості уваги, мислення та пам’яті, що дозволяють сприймати, розуміти і запам’ятовувати конкретний мовний та мовленнєвий матеріал або зв’язний текст. Саме наочний матеріал та природна можливість слухати і чути активізують процес розуміння і запам’ятовування.

Поряд з психологічними передумовами важливу роль в організації ефективного навчання іноземної мови відіграє аналіз самого аудіювання як виду мовленнєвої діяльності. Цьому присвячений наступний підрозділ.

1.2 Характеристика аудіювання як виду мовленнєвої діяльності

Аудіювання? це процес сприйняття мовлення на слух. Воно є перцептивною, мисленнєвою, мнемічною діяльністю. Перцептивною? тому що здійснюється сприймання, рецепція, перцепція; мисленнєвою? тому що її виконання пов’язане з основними мисленнєвими операціями: аналізом, синтезом, індукцією, дедукцією, порівнянням, абстрагуванням, конкретизацією; мнемічною? тому що має місце виділення і засвоєння інформативних ознак, формування образу, впізнавання, обізнаність в результаті порівняння з еталоном, що зберігається в пам’яті [16, 116].

Аудіювання є комплексною мовленнєво-мисленнєвою діяльністю. Вона будується на установці, що сформувалася в ході індивідуального розвитку людини в певному соціальному контексті і дає їй можливість розуміти інформацію в акустичному коді, проводити її відбір і оцінку згідно з інтересами або поставленими завданнями [13, 211]. Аудіювання посідає перше місце і є найбільш значущою діяльністю для оволодіння іноземною мовою.

Оволодіння усним мовленням включає вміння розуміти мовлення інших людей та вміння висловлювати свої думки іноземною мовою [26, 110]. Навчання іноземної мови складає важливу частину всього навчального процесу в початковій школі [30, 152]. Дж. Брунер пропонує навчання в процесі пізнання (відкриття) нового на основі трансформації вже відомого [28, 20]. Навчання в початковій школі спрямоване на формування особистості, її психічний, соціальний та фізичний розвиток та виховання [19, 23].

Аудіювання відіграє важливу роль у досягненні освітньої мети. Вміння в аудіюванні забезпечують розуміння висловлювань інших людей. Аудіювання дає можливість оволодіти звуковою стороною мови, що вивчається, її інтонаціями: ритмом, наголосом, мелодикою. Через аудіювання відбувається засвоєння лексичного і граматичного матеріалу іноземної мови [16, 118]. Аудіювання є основою спілкування. З нього починається оволодіння усною комунікацією. Велике значення для підвищення ефективності навчання аудіювання відіграють об'єктивні фактори успішності, що зумовлені закономірностями лінгвістики та психолінгвістики [17, 35]. Навчання аудіювання іноземною мовою в значній мірі залежить від рівня психічного розвитку молодших школярів, особливо від формування навичок і вмінь, а також уваги, пам’яті, мислення [5, 30]. Короткочасна пам’ять забезпечує утримання інформації, що надходить під час сприймання.

Розуміння мовлення на слух тісно пов’язане з говорінням? вираженням думок засобами мови, що вивчається. Говоріння і аудіювання? дві взаємопов'язані сторони усного мовлення. Фази слухання і говоріння при спілкуванні чергуються. Аудіювання — це не тільки прийом повідомлення, але й підготовка до внутрішнього мовлення як реакція на почуте. Таким чином, аудіювання готує до говоріння, а говоріння допомагає формуванню сприйняття мовлення на слух [16, 116].

Аудіювання пов’язане і з читанням. І аудіювання і читання — рецептивні види мовленнєвої діяльності, при яких відбувається сприйняття, розуміння, активна переробка інформації, отриманої з мовних повідомлень, при аудіюванні? через слуховий канал, при читанні? через зоровий канал. Читання є переробкою графічних знаків у звукові. Читаючи вголос або про себе, людина начебто чує текст, який вона читає [16, 117]. Аудіювання тісно пов’язане з письмом. У процесі графічного оформлення повідомлення людина промовляє і чує те, що промовляє [16, 117].

Таким чином, аудіювання відіграє важливу роль у навчанні іноземної мови особливо при комунікативно спрямованому навчанні. У сучасній методиці навчання іноземних мов підкреслюється необхідність формування аудіювання як важливого вміння, без володіння яким неможливе спілкування виучуваною мовою. Аудіювання займає важливе місце на початковому ступені навчання іноземної мови [16, 117].

Аудіювання, передусім, є метою навчання. Результати навчання аудіювання у школі чітко сформульовані у програмі. Навчання аудіювання на початковому ступені забезпечує досягнення таких цілей:

розуміти літературне мовлення носія мови в ситуаціях повсякденного спілкування (наприклад, привітання, запит і передача інформації та ін.);

визначати тему і мету бесіди, її основний зміст, і в тих випадках, коли виникають ускладнення, звертатися до партнера з проханням повторити фразу, висловити думку інакше, розмовляти повільніше і простіше, уточнюючи при цьому значення незнайомих слів і спонукаючи до ґрунтовнішого пояснення незрозумілого;

повно і точно розуміти висловлювання вчителя та однокласників, короткі повідомлення;

розуміти основний зміст прослуханих текстів різного характеру, які містять незначну кількість незнайомих слів [15, 119].

Виділяють два основних види аудіювання: аудіювання з повним розумінням і аудіювання з розумінням основного змісту почутого. Для початкового ступеня навчання важливим є аудіювання з повним розумінням почутого [16, 116].

Аудіювання на початковому ступені навчання англійської мови є і метою, і засобом навчання. Оволодіння аудіюванням дає не лише можливість реалізувати цілі навчання, допомагає дітям порозумітися засобами англійської мови, а й формує в них уміння уважно слухати, розуміти висловлювання рідною мовою, у широкому смислі виховує культуру слухання, розвиває пам’ять, зокрема слухову. Аудіювання є надійним засобом навчання мови, сприяє оволодінню її звукової форми, фонемним складом, інтонацією. У свою чергу, засобами аудіювання відбувається засвоєння лексичних одиниць і граматичних структур [26, 111].

На початковому етапі навчання внутрішнє мовлення протікає особливо інтенсивно, і його можна розглядати як основний і необхідний компонент слухового сприймання. При подальшому навчанні спостерігається згортання моторної діяльності, її редукція, що пояснюється міцним поєднанням мовно-рухового, слухового і зорового аналізаторів в єдину систему. Це, у свою чергу, впливає на сприйняття та розуміння мовлення інших людей [14, 215].

Т.М. Шкваріна на заняттях з іноземної мови вважає за необхідне створювати умови, за яких діти б постійно «купалися» у потоці іншомовного мовлення [26, 111].

Для аудіювання важливо з перших занять підбирати матеріал, записаний носіями мови. Це можуть бути вірші, лічилки, пісні, коротенькі історії [26, 113].

Навчаючи дітей аудіювання, педагог має розв’язувати такі завдання:

вчити сприймати і розуміти на слух одиниці мовлення (фонеми, словосполучення, мікротексти);

формувати аудитивні навички та вміння.

У процесі оволодіння аудіюванням діти часто зустрічаються із значними труднощами. Оскільки аудіювання? це внутрішня діяльність, яка не піддається спостереженням, необхідно поступово формувати механізм аудіювання мовленнєвих одиниць різних рівнів? від фонеми до слова, від слова до словосполучення, від словосполучення до фрази чи речення [26, 112].

Звичайно, мовлення у звукозапису сприймати важче, тому форма подачі повинна викликати у дітей позитивні емоції: запис красивої музики, голосів тварин та птахів [26, 113]. Для молодших школярів характерним є буквальне (словесне) запам’ятовування, що залежить від емоційного стану та інтересу до навчального матеріалу. Слабкість нервової системи учнів початкової школи обумовлює швидку зміну емоційного стану, що призводить до різких проявів в поведінці: сміх, плач, бешкетництво [21, 52]. Найбільш сприятливі психолого-педагогічні умови для інтенсивного розвитку учнів: створення ігрових проблемних ситуацій, врахування вікових та індивідуальних психофізіологічних особливостей дітей [11, 37]. Важливе значення на уроках іноземної мови має гра як засіб досягнення всіх задач навчання [18, 23]. Вибір гри залежить від задач конкретного уроку, особливостей певної групи, змісту, матеріалу. Успіх залежить від того, наскільки вміло, цікаво, емоційно і артистично організує викладач гру [4, 26].

З метою наближення умов формування аудитивних навичок до природних можна використовувати відеозаписи мультфільмів та дитячих фільмів-казок [26, 114]. Т. К. Полонська пропонує використовувати для аудіювання фабульні тексти (казки), які подобаються дітям. Такі фабульні тексти повинні характеризуватися невеликими розмірами, стійкістю сюжету, простотою. Їх бажано супроводжувати яскравими ілюстраціями. В ілюстраціях до фабульних текстів співвідношення зорового і звукового рядів має бути приблизно однаковим. Поряд з перекладом ілюстрації є важливим засобом семантизації [цит. за: 26, 113].

Перед початком навчання аудіювання необхідно продумати послідовність його реалізації. Педагог повинен: 1. Підібрати матеріал для аудіювання. 2. Вибрати форму подачі відібраного матеріалу. 3. Відібрати опори для полегшення процесу сприймання (наочність, міміка, жести, інтонація). 4. Визначити кількість пред’явлень матеріалу. 5. Обрати форму контролю.

Аудіювання має на меті активізувати перцептивні органи чуття і моторні функції. У взаємодії із соціальним середовищем і в залежності від нього людина набуває перцептивних і моторних здібностей, які сприяють її розумовому розвитку. Для аудіювання, передусім, важливу роль відіграють сприймання акустичних сигналів і їх асоціації з експериментальними даними [13, 213].

Біологічні передумови й соціальне оточення одночасно забезпечують розвиток загальних інтелектуальних передумов. Так, аудіювання сприяє:

узагальненню досвіду і накопиченню того, що є загально визнаним та осмисленим;

розширенню досвіду згідно із соціальними нормами;

здатності засвоювати або частково передбачати значення невідомих, або акустично неточних, недоступних для розуміння мовних одиниць на основі мовних та фонових знань, а також антиципації, і частково передбачати наступну інформацію;

здатності вибирати інформацію з акустично сприйнятого ряду, класифікувати її, ієрархічно упорядковувати та накопичувати;

здатності сприймати та оцінювати суттєву інформацію для виконання певного завдання або для особистих потреб.

Необхідною мотивацією розуміння акустичного сприймання інформації є фонові знання слухача? сума всього досвіду про об'єктивні реалії, включаючи абстракції, що засновуються в ній. Чим краще учні володіють темою, що знаходиться в центрі слухового сприйняття, тим більша ймовірність і гарантії розуміння обставин, які містяться в аудіотексті [13, 212].

Фактичні знання, включаючи знання правил соціального спілкування, утворюються в тісній взаємодії з формуванням і застосуванням мовних знань та мовленнєвих умінь, перш за все рідної мови [13, 212].

Знання рідної мови включає також знання мовних закономірностей і відношень. До них належать синтагматичні єдності, парадигматичні лексичні поля, причинні, локальні, тимчасові й інші відношення, засоби вираження модальності або виду. Знання цих мовних правил і залежностей підтримує розуміння мовних відношень у тексті. За умов іншомовного спілкування розуміння змісту, що вимагається від слухача, визначається іншомовними вміннями, обсягом і міцністю мовних знань, їх мобільністю, готовністю впізнавати в різноманітних звукових реалізаціях інваріантні ознаки, сприймати синтагматичні залежності [13, 212−213].

Слухання, як будь-яка дія, визначається різними мотивами. До них відноситься інтерес, рівень і спрямованість уваги, впевненість в особистій та суспільній цінності інформації або іншомовної діяльності. Процес слухання обумовлюється також зовнішніми факторами: мовною та змістовою структурою аудіотексту, особливостями мовної реалізації, різними ситуативними факторами.

Незнайомі мовні елементи, які містять ключову інформацію, ускладнюють розуміння тексту. Слухач повинен вчитися ігнорувати такі одиниці, якщо вони несуттєві, і сконцентрувати увагу на інформації, яка піддається розкриттю. Точно визначити в тексті обсяг незнайомих мовних елементів досить складно, оскільки учні, навіть навчаючись разом, мають різні індивідуальні можливості. При відсутності опор на ситуацію можна допустити не більше 2% незнайомої лексики (кількість слів у кожному реченні не повинна перевищувати десяти, щоб не перевантажувати короткочасну пам’ять) [13, 213].

При аудіюванні такі зорові опори, як жести, міміка, кінесика та інші підкріплюють слухові відчуття, полегшують внутрішнє промовляння і розуміння повідомлення [14, 214−215]. Внутрішнє промовляння відіграє значну роль у розумінні почутого. Навіть за ускладнених умов (маються на увазі експерименти із застосуванням внутрішніх перешкод) воно дає можливість сприймати мовленнєві повідомлення, прогнозувати і узагальнювати їх [14, 215].

При аудіюванні фраза виступає однією з основних одиниць сприймання для розпізнавання інформативних ознак. Однією з таких інформативних ознак є інтонація, оскільки вона виступає в ролі «якості сприймання», завдяки якій аудитор може сегментувати мовлення, розуміти зв’язки між частинами і розкривати зміст повідомлення [14, 215].

Аудіювання є процесом пошуку та вибору інформативних ознак, що залежить від наявності у слухача асоціативних зв’язків, встановлених в результаті мовного досвіду. Деякі з цих зв’язків міцно закріпились і їх поява має велику ймовірність. Разом з тим відбувається «гальмування» появи неіснуючих ознак, тобто зв’язків, які не відносяться до контексту. При сприйманні рідної мови вибірковість зв’язків здійснюється досить легко. Щодо іноземної мови, слухач повинен оперувати не лише активним словником (обсяг якого в учнів середньої школи невеликий), а й пасивним, набутим, в основному у процесі навчання [14, 216].

Пасивний і потенційний словники актуалізуються слухачем суб'єктивно, в залежності від теми, умов сприймання, від співвідношення між відомими і невідомими лексемами, від уміння користуватися миттєвим вибором рішення з цілого ряду ймовірних гіпотез [14, 216].

Прогнозування на рівні тексту пов’язане з додатковими труднощами. Навіть досвідчений слухач не завжди здатен утримувати всю інформацію, поєднувати різні факти в загальний контекст, розуміти мотиви і скритий зміст повідомлення. Для цього необхідні спрямованість уваги, інтерес до теми повідомлення, певна швидкість мисленнєвої переробки інформації [14, 217].

Аудіювання мовних повідомлень пов’язане з діяльністю пам’яті (оперативної і довготривалої) [14, 219]. Оперативна пам’ять забезпечує утримання інформації на всіх фазах процесу сприймання, аж до її обробки та переносу частини інформації в довготривалу пам’ять. Остання зберігає слухо-артикуляційні образи слів, словосполучень і синтаксичних конструкцій, правил і схем їх з'єднання. Завдяки цьому відбувається розуміння фразової структури і комунікативного типу припущення. Оперативна пам’ять необхідна також для порівняння сприйнятої інформації з тією, яка постійно надходить з деякими інтервалами.

Для того, щоб мовне повідомлення було правильно сприйнятим, слухач повинен утримувати в оперативній пам’яті почуті слова і фрази, пов’язувати те, що чується в даний конкретний момент з тим, що чув раніше, переводити послідовний ряд отриманих сигналів в одномоментний. Ці функції виконує оперативна пам’ять, яка відрізняється низькою точністю і слабкою стійкістю до перешкод [14, 219].

Оперативна пам’ять виконує допоміжну роль. Вона сприяє переводу інформації в довготривалу пам’ять. Успіх виконання цієї функції залежить від якісного і кількісного відбору, від способу введення матеріалу і його закріплення [14, 219].

Отже, з усього вищезазначеного можна зробити висновок, що аудіювання, як процес сприйняття мовлення на слух, відіграє важливу роль у досягненні освітньої мети. Аудіювання складає основу спілкування, з нього починається оволодіння усною комунікацією. Оволодіння усним мовленням включає вміння розуміти мовлення інших людей та вміння висловлювати свої думки іноземною мовою. У свою чергу, воно також пов’язане з іншими видами мовленнєвої діяльності: говорінням, читанням, письмом. В методиці виділяють два основних види аудіювання: аудіювання з повним розумінням і аудіювання основного змісту почутого.

Для ефективного навчання аудіювання важливим є матеріал, записаний носіями мови, та використання наочності, що полегшує розуміння повідомлення. Оволодіння аудіюванням як видом мовленнєвої діяльності дає можливість реалізувати виховні, освітні і розвиваючі цілі. Аудіювання мовних повідомлень пов’язане з діяльністю оперативної та довготривалої пам’яті.

Для моделювання ефективного процесу навчання аудіювання слід розглянути труднощі, які виникають під час сприймання повідомлення на слух, чому буде присвячено наступний підрозділ.

1.3 Труднощі аудіювання Фактори і умови, в яких протікає спілкування, обумовлюють особливості усного мовлення на всіх рівнях і, відповідно, труднощі сприймання на слух [14, 231]. У процесі оволодіння аудіюванням на іноземній мові учні зустрічаються з труднощами лінгвістичного плану: фонетичними, лексичними, граматичними. Їм важко сприйняти на слух різницю між звуками в словах eat? it, lion? line, three? tree, work? walk, form? from.

Існують також і інші труднощі, пов’язані з розумінням самого тексту, його тематикою, змістом, структурою, формою викладу (монологічна, діалогічна форма). Труднощі під час аудіювання текстів також викликані тим, що останні базуються на тому ж принципі, що і тексти для читання, тобто на принципі адаптації і їх стислості. Якщо адаптація, безумовно, полегшує сприймання усномовної інформації, або викликає мовні труднощі, то зайве стислий текст, навпаки, ускладнює його осмислення. Вилучення з тексту надмірної інформації призводить, по-перше, до того, що в одиницю часу подається значно більше інформації. Внаслідок цього учень не справляється з її переробкою. По-друге, виключення з тексту семантичних повторів, пояснень, тематичних елементів призводить до труднощів в осмисленні деяких особливостей складних фраз і, як результат, до нерозуміння змісту і відмови від подальших зусиль [2, 27].

Труднощі аудіювання, зумовлені індивідуально-віковими особливостями учнів, є суб'єктивними. Успішність подолання цих труднощів залежить від уміння слухача користуватися механізмом ймовірного прогнозування, переносити аудитивні навички та вміння рідної мови на іноземну. Значну роль відіграють такі індивідуальні особливості учня як кмітливість, уміння слухати і швидко реагувати на сигнали усної мовленнєвої комунікації (паузи, наголоси, риторичні запитання, фрази зв’язку), вміння переключатися з однієї розумової операції на іншу, швидко розуміти тему повідомлення, співвідносити її з широким контекстом. Ці вміння розвиваються у процесі навчання багатьох предметів, у тому числі й іноземної мови [15, 123]. У процесі навчання аудіювання іншомовних повідомлень вирішальну роль відіграють такі індивідуально-психологічні особливості учнів, як рівень розвитку слухової диференційованої чутливості, слухової пам’яті, механізму ймовірного прогнозування та рівня концентрації уваги. Увага виникає залежно від емоцій i розвивається за їх рахунок, проте у людини емоції завжди проявляються в сукупності з вольовими процесами. Успішність аудіювання залежить від потреби учнів дізнатись щось нове, від наявності інтересу до теми повідомлення, від усвідомлення об'єктивної потреби вчитися, тобто від спрямованості на пізнавальну діяльність i мотивацію цієї діяльності. Проте ця спрямованість може зумовити як позитивний, так i негативний результат аудіювання. В залежності від індивідуально-психологічних особливостей слухача у сприйманні інформації, її ідентифікації, групуванні i диференціації вона може зробити сприйняття точнішим i глибшим або, навпаки, помилковим, якщо слухач під впливом очікуваного приписує явищам, що сприймаються, неіснуючі ознаки [15, 123].

Обсяг мовних i позамовних знань суттєво впливає на ступінь розуміння аудіотексту. Для розуміння змісту почутого необхідні не тільки лінгвістичні, а й екстралінгвістичні знання та acoцiaції, а також врахування різноманітних факторів мовленнєвої ситуації. Наявність екстралінгвістичних знань та уявлень, властивих слухачу (його так званий тезаурус), впливає на процес інтерпретації тексту як на рівні значення, так i на piвні смислу. Неадекватність розуміння сприйнятої інформації, а також відмінності в осмисленні одного i того ж повідомлення різними слухачами зумовлюються нетотожністю тезауpyciв автора тексту i слухачів та неоднорідністю їх досвіду. Такі розбіжності особливо відчутні за умови недостатнього запасу «фонових» знань, пов’язаних з особливостями соціально-історичного досвіду народу, культури i традицій країн, мова яких вивчається, країнознавчих реалій. Все це зумовлює необхідність збагачення i формування тезаурусу учнів [15, 124].

Мовні труднощі аудіювання є об'єктивними труднощами. У процесі навчання аудіювання вони визначаються такими об'єктивними параметрами:

обсягом наявних продуктивних знань, що мають принципове значення для рецептивної мовленнєвої діяльності;

обсягом наявних акустичних рецептивних іншомовних знань;

діапазоном розуміння різних фонетичних реалізацій.

Мовні труднощі аудіювання обумовлюються також комунікативною метою цієї діяльності, яка характеризується такими параметрами:

рівнем розуміння наявної в аудіотексті інформації (повне розуміння, розуміння важливих ідей, цілеспрямований вибір інформації);

видом аудіотексту (опис, розповідь, повідомлення, монолог, діалог);

тематикою, темою;

обсягом аудіотекстy (кількістю слів у ньому);

способом контролю, оцінювання (рідною мовою, іноземною мовою, відповіді на запитання, вибіркові відповіді, тести множинного вибору, узагальнюючі повідомлення, розповіді i т. п.) [15, 124].

Мовні труднощі аудіювання зумовлюються характером мовних засобів i структурно-композиційними характеристиками аудіотекстів. У галузі граматики ці труднощі пов’язані як із синтаксисом, так i з морфологією. Сприймаючи фразу, учень повинен розчленувати те, що сприймається на окремі елементи, встановити зв’язок між ними та їх роль у висловлюванні [15, 125].

Труднощі аналітико-синтетичної діяльності, що лежать в основі сприймання, збільшуються пропорційно довжині мовного повідомлення. Оперативна пам’ять з труднощами утримує слова, реалії, і послідовність викладу матеріалу. Ряд граматичних труднощів пов’язаний з наявністю аналітичних форм, що не властиві українській мові [14, 230]. До складних явищ слід віднести граматичну омонімію, особливо у службових словах [14, 231].

Що стосується лексичних труднощів, відомо, що вони виникають не тільки у зв’язку з кількісним збільшенням словникового матеріалу і його різноманітністю (характерної для старшого ступеню навчання), але і з вживанням слів у переносному значенні, наявність службових слів, що не несуть великого інформативного навантаження, використання аморфних, невмотивованих слів і фразеологічних зворотів [14, 231].

Особливого розуміння в контексті вимагають багатозначні слова-пароніми (звучання яких відрізняється лише одним звуком), антоніми і синоніми. При сприйманні таких слів на слух необхідно утримувати в пам’яті весь контекст або ситуацію, інакше, замість правильного варіанту, чується те слово, що було засвоєне раніше і краще [14, 231].

Слова, які є близькими за звучанням із словами рідної мови, але мають різні значення, також сприймаються з труднощами, хоча міжмовна інтерференція на лексичному рівні при сприйманні на слух проявляється значно менше, ніж у внутрішньому мовленні [14, 232]

Фонетичні труднощі сприймання усного мовлення інколи вважаються основними, якщо не одиничними. Погано розвинений фонетичний слух, відсутність вимовних навичок, недостатня сформованість акустично-артикуляційних образів відволікає увагу слухача на мовну форму повідомлення, в результаті чого не розпізнаються слова і синтагми. Далі формуються та розвиваються навички розрізняти фонетичні варіанти слів за певними ознаками, навіть при деяких відхиленнях від норми [14, 232].

Основними фонетичними труднощами аудіювання є труднощі, пов’язані з інтонацією, логічним наголосом i темпом мовлення. Емоційна інтонація не створює великих труднощів, тому що вона має близькі, а інколи аналогічні ознаки в усіх мовах. Складною для сприймання є логічна інтонація, яка членує фрази на закінчені смислові відрізки, служить для виділення основної думки i визначає комунікативний тип фрази [15, 125].

Велике значення для адекватного розуміння має логічний наголос, оскільки він несе змістове навантаження, підкреслює і уточнює мовлення того, хто говорить [14, 232]. Значно полегшує вивчення іноземної мови використання транскрипцій, що сприяє, в свою чергу, кращому запам’ятовуванню [25, 29].

Стосовно складності аудіотекстів велике значення для сприймання на слух має їх композиційно-змістова структура, спосіб викладення думок і міжфразові зв’язки [14, 232]. Особливо складним для сприймання на слух є діалогічне мовлення (у порівнянні з монологічним) через необхідність диференціювати мовленнєвих партнерів i додатково виконувати аналітико-синтетичні дії. Проте надавати перевагу аудіюванню однієї з форм мовлення недоцільно. Важливо вчити учнів сприймати обидві форми говоріння [15, 126].

Ускладнює розуміння і недостатнє знання предмета мовлення. Такі труднощі відносять до труднощів екстралінгвістичного порядку. Необхідно спеціально підбирати аудіотексти, в яких передбачається знання учнями предмета мовлення в цілому і одночасно включаються елементи новизни. При цьому слід враховувати фактори, що полегшують аудіювання: ритміка, паузація, мелодика? складники інтонації, можливість зорового контакту із співрозмовником, використання позамовних засобів та опори на ситуацію [15, 126].

Заучування римівок, віршів, пісень розширює словниковий запас учнів. Вивчені таким чином слова та мовленнєві зразки діти легко впізнають при аудіюванні [10, 53].

Структурні особливості тексту прийнято ділити на зовнішні (заголовки, малюнки), і внутрішньо-текстові (вступ, основна частина, закінчення). Основна задача заголовку? створити потрібну спрямованість думки, звернути увагу на основну частину тексту, полегшити прогнозування. Заголовки виконують чотири основних функції: номінативну, інформативну, рекламну і експресивно-апелятивну [14, 233]. Дві перші функції заголовку сприяють не лише розумінню змісту, але і запам’ятовуванню послідовності викладу матеріалу. Заголовки з номінативною функцією більш підходять для добре підготовленого класу.

Інформативний тип заголовку дозволить учням сконцентрувати увагу на деталях, що доповнюють основну думку. У всіх інших випадках ці заголовки не бажані, оскільки вони розкривають велику частину змісту, знижуючи тим самим інформативність тексту й інтерес до нього слухачів [14, 234].

Найбільш складними для розуміння виступають заголовки з рекламною і експресивно-апелятивною функцією. В якості назв в них нерідко вживаються приказки, прислів'я, вигуки, крилаті вирази. [14, 234].

Відомо, що монологічні тексти сприймаються на слух легше ніж діалогічні, і, отже, перевагу потрібно віддавати монологічним текстам [16, 123].

Як відомо, за умов природного спілкування розуміння того, що сприймається на слух, значно полегшується, якщо розповідь ведеться з місця подій, або, коли той, хто говорить, демонструє фотокартки, схеми, або карту. Отже, за навчальних умов нераціонально відмовлятись від зорової опори [2, 29].

Тексти для аудіювання описового характеру, які є викладом ієрархічної ситуації, складні не для сприйняття, а для утримання їх у пам’яті, оскільки в них описується декілька предметів різного ступеня важливості, а також велика кількість деталей [2, 29]. За умови якщо текст включає власні назви, географічні назви, дати, то, знаючи, що вони можуть слугувати перешкодою для розуміння, потрібно повідомити їх дітям до прослуховування тексту [16, 123].

Особливо складним для учнів є осмислення підтексту. Це викликано тим, що осмислення імпліцитних думок вимагає більш досконалих глибоких мислиннєвих і логічних дій. Це викликає необхідність більш чіткого вибору текстів [2, 29].

На успішність аудіювання впливають умови сприймання: а) темп мовленнєвих повідомлень, б) кількість пред’явлень аудіотексту, в) обсяг тексту [15, 126].

Умови пред’явлень тексту можуть ускладнювати або полегшувати розуміння. До них слід віднести швидкість, або темп мовлення. Той, хто слухає, не може змінити темп, він заданий тим, хто говорить. Щодо темпу мовлення при навчанні аудіювання на іноземній мові існують різні точки зору. Одні висловлюються за нормальний темп мови з самого початку (100−120 слів за хвилину), інші? за дещо уповільнений темп з поступовим доведенням його до нормального. При цьому темп уповільнюється за рахунок пауз поміж смисловими блоками [16, 123].

Об'єктивно заданий темп мовленнєвого повідомлення визначає швидкість i точність розуміння на слух, а також ефективність запам’ятовування. Загальний темп мовлення складається з двох величин — кількості слів за хвилину та кількості мовленнєвих пауз. Різниця між мінімальним та максимальним темпом досить велика. Вона залежить від багатьох факторів: типу i виду тексту (монолог, діалог; опис, розповідь, повідомлення; прозовий чи віршований); важливості інформації (більш важлива інформація подається повільніше, менш важлива — швидше); специфіки лексико-граматичної системи конкретної мови (в англійській мові буква несе більшу кількість інформації, i слова в ній мають в середньому 4−5 букв, тоді як у німецькій? 6−17). Середній темп мовлення англійською i французькою мовою? 140−150 слів за хвилину, німецькою? 110−130 слів за хвилину [15, 126].

Успішність розуміння також залежить від числа пред’явлень тексту: один, два або три рази. Адже аудіювання? це складне вміння сприймати мовлення на слух при одноразовому пред’явленні. Одноразовість пред’явлення пов’язана зі специфікою умов перебігу природного усномовленнєвого повідомлення: в реальній комунікації аудіювання проходить синхронно з говорінням. Мовленнєве повідомлення не повторюється. У шкільній аудиторії залежність розуміння від кількості пред’явлень досить відчутна, особливо на початковому ступені навчання. Проте, методично обґрунтована кількість пред’явлень ставиться в залежність від нормальної роботи з аудіотекстом. Так, у випадках запам’ятовування форми мовленнєвого повідомлення (його мовних засобів) доцільне кількаразове повторення одного i того ж аудіотексту. Якщо ж метою буде запам’ятовування смислової сторони тексту, то для повторного пред’явлення слід давати трансформовані варіанти тексту з мовними замінами i новими завданнями для сприймання. На уроках дворазове пред’явлення одного i того ж аудіотексту доцільне в таких випадках: при наявності певних труднощів (мова повідомлення складна, завищений обсяг інформації, відсутній досвід сприймання мовлення в заданих умовах) та у зв’язку із завданням переказати текст (повторному слуханню в цьому випадку передує контроль розуміння i формулювання нового комунікативного завдання, яке мобілізує увагу учнів). На старшому ступені навчання дворазове прослуховування може розглядатися як одна із мовленнєвих вправ для взаємозв'язаного навчання аудіювання i говоріння, або аудіювання і письма [15, 127].

Учнів слід навчати розуміти текст з одноразового пред’явлення, характерного для функціонування цього виду мовленнєвої діяльності. Але у процесі навчання не кожен може зрозуміти текст з першого разу. В такому випадку можна дати учням прослухати його вдруге. Якщо повторне прослуховування не призводить до розуміння, значить, учитель не врахував труднощі і не позбувся їх до прослуховування тексту, а подальше прослуховування не буде результативним [16, 123−124].

Для того, щоб темп мовлення не став перешкодою у пpoцeci аудіювання, особливо на початковому ступені навчання, швидкість пред’явлення аудіотексту в окремих випадках може уповільнюватися за рахунок збільшення тривалості пауз смисловими частинами. Цей методичний прийом покращує ймовірне прогнозування, допомагає заповнити прогалини в розумінні [15, 127].