Конституційно-правовий статус правоохороних органів України

КУРСОВА РОБОТА на тему:

«Конституційно-правовий статус прокуратури в Україні»

План Вступ

1. Прокуратура в системі органів державної влади в Україні

1.1 Конституційно — правовий статус органів правосуддя

1.2 Принципи організації діяльності прокуратури

2. Системи і функції прокуратури в Україні

2.1 Система і структура прокуратури

3. Функції і повноваження прокуратури

4. Акти органів прокуратури Висновки Література

Вступ Слово «прокуратура» походить від латинського слова prokuro — «керую». Прокуратура України — централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує захист від неправомірних посягань на суспільний і державний лад, права й свободи людини, а також основи демократичного устрою. Прокуратура не підпорядковується ні виконавчій, ні судовій владі, оскільки її діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками влади, які формуються та утверджуються в державі після прийняття нової Конституції.

Проголосивши незалежність, Україна першою серед колишніх республік СРСР 5 листопада 1991 року прийняла Закон України «Про прокуратуру», який було введено в дію 1 грудня 1991 року. Саме цей день відзначають як День працівників прокуратури.

Відповідно до ст. 121 Конституції У країни на прокуратуру покладено:

підтримання державного обвинувачення в суді;

представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також під час застосування інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Згідно з положеннями Закону України «Про правові засади цивільного захисту» (ст.95), нагляд за додержанням законності у сфері цивільного захисту здійснюється органами прокуратури України.

У ст. 123 Конституції України передбачено, що організацію та порядок діяльності органів прокуратури визначає закон. Прийняття Верховною Радою Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» дозволило зняти низку дискусійних питань щодо конституційності деяких норм закону[10, с.18−20]. Зміни в законодавстві, пов’язані з судово-правовою реформою, рішення Конституційного Суду України, накази Генерального прокурора України деталізують компетенцію прокуратури.

Невідповідність наявної моделі прокуратури Конституції України та міжнародним нормам і стандартам стосовно її ролі в демократичному суспільстві, насамперед щодо забезпечення прав і свобод людини й громадянина, зумовлюють необхідність проведення відповідних змін щодо напрямків діяльності прокуратури.

1 грудня 1991 року народ України на референдумі одностайно висловив свою суверенну волю побудувати суверенну державу. Таким чином волевиявлення народу, що проводилося, як засвічили спостерігачі багатьох країн світу, вільно і гласно, демократично і без усяких порушень, підтвердило Акт проголошення незалежності України.

Загальні риси нової української державності було окреслино ще в Декларації про державний суверенітет України, прийнятий Верховною радою Української РСР 16 липня 1990 року.

Державний суверенітет — важлива ознака. окреслена ще в Декларації про державний суверенітет держави, верховенства державної влади всередині країни та її незалежність у зовнішньополітичній сфері.

Можна без перебільшення сказати, що народ відіграв головну і визначальну роль у розв’язанні фундаментальної проблеми, якою займалося багато державних і недержавних структур ці проблеми створення нової України.

Поза всенародним виявленням зусиль інших суб єктів на шляхах побудови справді суверенної держави, безперечно були б ускладнені. Можна сказати зокрема, що загалом іноземні держави офіційно визнали незалежність України тільки після референдуму.

Народний суверенітет — це повновладдя народу, тобто наявність засобів і механізмів, що забезпечують реальну участь населення в управлінні справами держави і суспільства; визнання народу єдиним джерелом влади.

Національний суверенітет — повновладдя нації, її політична свобода, право і реальна можливість визначати характер свого національного життя, аж до відокремлення та утворення самостійної держави.

Всі три види суверенітету, без наявності яких не може бути справжньої демократичної держави, дістали своє закріплення в Декларації про державний суверенітет України.

Вінцем багатовікових державотворчих пошуків українського народу стало прийняття Верховною радою Української РСР 24 серпня 1991 року проголошення незалежності України.

У цьому історичному документі закріплювались незалежність України і створення самостійної української держави, яка дістала офіційну назву «Україна». Проголошувалися неподільність та недоторканість території України, а також те, що від нині на цій території мають чинність виключно Конституція і закони України.

28 червня 1996 року було прийнято Основний Закон України. Від тоді 28 червня проголошене державним святом — Днем Конституції України.

Після прийняття Конституції України її текст ще декілька днів проходив мовно-термінологічну експертизу, і після чого був офіційно оприлюднений. Набула чинності Конституція України з 28 червня 1996 року.

З прийняттям нової Конституції України процес юридичного оформлення української державності можна вважати в основному завершеним, хоча ряд важливих питань ще потребує свого вирішення.

1. Прокуратура в системі органів державної влади України Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:

підтримання державного обвинувачення в суді;

представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно — розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень.

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінету Міністрів України, міністерствами, державними комітетами, відомствами, іншими органами державного і господарського управління та контролю, Урядом Автономної Республіки Крим, місцевими радами народних депутатів, їх виконавчими і розпорядчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

1.1 Конституційно — правовий статус органів правосуддя Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань:

закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної системи, прав національних груп і територіальних утворень.

гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально — економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина;

основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад народних депутатів, органів територіального громадського самоврядування.

Правоохоронна діяльність прокуратури спрямована на утвердження та забезпечення прав і свобод людини. Сьогодні дієвий механізм органів прокуратури є одним з важливих чинників законності та правопорядку, сприяє реалізації принципу верховенства права.

Правовою основою організації і діяльності органів прокуратури є Конституція, Закон України «Про прокуратуру», кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне, адміністративне, кримінально-виконавче, господарсько-процесуальне законодавство та інші закони України, а також визнані Україною відповідні міжнародні договори й угоди.

В службі безпеки України.

Правовий статус Служби безпеки України визначається Законом України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 року, який складається з ряд розділів:

На службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції:

1) захист державного суверенітету, захист незалежності України;

2) захист конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково — технічного і оборонного потенціалу України;

3) захист законних інтересів держави та прав і свобод громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, з боку певних злочинних організацій, груп людей чи навіть окремих осіб ;

4) попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму;

5) боротьба з організованою злочинністю у сфері управління і економіки, мафією і корупцією, які створюють загрозу життєво-важливим інтересам України.

Діяльність Служби безпеки України здійснюється на основі дотримання прав і свобод людини. Органи і співробітники Служби безпеки України повинні поважати гідність людини і виявляти до неї гуманне ставлення, не допускати розголошення відомостей про особисте життя людини. У виняткових випадках з метою припинення та розкриття державних злочинів окремі права та свободи особи можуть бути тимчасово обмеженні у порядку і межах, визначених Конституцією та законами України.

Неправомірне обмеження законних прав та свобод людини неприпустиме і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством. Органи Служби безпеки України в разі порушення його співробітниками при виконанні службових обов’язків прав чи свобод людини повинні вжити заходів до поновлення цих прав та свобод, відшкодування заподіяної моральної і матеріальної шкоди, притягнення винних до відповідальності.

Служба безпеки України у своїй діяльності підпорядкована Президенту і підконтрольна Верховній Раді України.

Постійний контроль за діяльністю Служби безпеки України, дотримання нею законодавства здійснюється постійною комісією Верховної Ради України з питань оборони і державної безпеки.

Контроль за діяльністю Служби безпеки здійснюється з боку Президента України. Вищий нагляд за додержанням і правильним засуванням законів Службою безпеки України здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори.

В органах юстиції України.

Систему органів юстиції складають: Міністерство юстиції України, Міністерство юстиції Автономної Республіки Крим, обласних управлінь юстиції, Київської та Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, як правило, включають також нотаріальні контори (державні і приватні), органи реєстрації актів громадського стану (РАГСу) інші служби міністерства юстиції.

Міністерство юстиції України є центральним органом державної виконавчої влади, входить до складу Кабінету Міністрів України.

Дане міністерство очолює Міністр, який призначається відповідно до Конституції України. Міністр юстиції України несе персональну відповідальність за виконання покладених на Міністерство завдань і здійснення ним своїх функцій.

Міністерство юстиції є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунок в установах банків, печатку із зображенням державного герба України і своїм найменуванням.

Нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язки посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення та вчиняти інші нотаріальні дії, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Згідно Закону України «Про нотаріат» можнавиділити чотири групи нотаріальних дій:

— нотаріальні дії, направленні на посвідчення безспірного права

— нотаріальні дії, направленні на посвідчення і засвідчення безспірних юридичних фактів;

— нотаріальні дії, направленні на надання виконавчої сили платіжним і борговим документам;

— нотаріальні дії, по охороні спадкового майна і документів .

Нотаріусом може бути громадянин України, котрий має вищу юридичну освіту, протягом шести місяців стажування у державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса, склавши кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Акти громадського стану — це засвідчення державного факту народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміни прізвища, імені, по-батькові. Вони є юридичними фактами, з якими закон пов’язує виникнення, зміну або припинення відповідних прав та обов’язків і підлягають обов’язковій реєстрації в органах реєстрації актів громадського стану (РАГСу).

Реєстрація юридичних фактів проводиться органами РАГСу в книгах спеціального зразка, які є єдиними доказами засвідчених у них фактів, а громадянам України про кожний факт реєстрації акта громадського стану органами РАГСу видаються відповідні свідоцтва (свідоцтво про народження, свідоцтво про одруження).

В адвокатурі.

Відповідно до Закону України «Про адвокатуру «від 19 грудня 1992 року адвокатура України є добровільне професійне громадське об'єднання, покликане сприяти захисту прав, свобод і представляти законні інтереси громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Адвокати дають консультації з юридичних питань, довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; здійснюють представництво в суді, в інших державних органах; перед громадянами та іншими юридичними особами; надають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб, виконують свої обов’язки відповідно до кримінально — процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства. Лише адвокати мають правоздійснювати захист підозрюваних чи обвинувачених у вчиненні злочину.

Адвокат має право здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або об'єднуватися з іншими адвокатами у колегії та інші адвокатські об'єднання.

Стати адвокатом можуть лише громадяни з вищою юридичною освітою та стажем роботи за юридичною спеціальністю не менше два роки, які склали відповідний кваліфікаційний іспит.

В судовій владі.

Третя за традиційною послідовністю гілка державної влади — судова посідає далеко не останнє місце в механізмі держави. Органи судової влади мають свою чітко визначену Конституцією та законодавством України компетенцію і дають відносно незалежно від органів законодавчої і виконавчої влади, відіграючи винятково важливу роль у загальній системі стримувань і противаг, яка передбачається принципом поділу влади.

Здійснюється судова влада виключно спеціально створеними для цієї мети органами — судами і у лише їй одній притаманній формі - шляхом відправлення правосуддя. Правильне відправлення правосуддя і є основним завданням судової влади. Згідно статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

а) Конституційно-правовий статус органів правосуддя Статус суддів визначається Конституцією України і спеціальним Законом України «Про статус суддів «від 15 грудня 1992 року. Суддею може стати громадянин України віком від 25 років, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менше 3 років, проживає в Україні не менше як 10 років і володіє державною мовою.

Особа, яка вперше стає суддею призначається на посаду Президентом строком на 5 років. У разі успішного виконання своїх обов’язків протягом цілого строку суддя обирається Верховною Радою України безстроково і перебуває на посаді до досягнення 65 — річного віку.

Судді незалежні від будь — якої влади і мають підкорятися лише Конституції і законам України. Судді недоторканні. Це, зокрема, означає, що суддя не може бути заарештований чи затриманий до винесення обвинувального вироку судом без згоди на це Верховної Ради України.

Систему судової влади в Україні становить:

Конституційний Суд України.

Загальні суди (суди загальної юрисдикції): Верховний Суд України; Верховний Суд Автономної Республіки Крим;

Обласні суди;

Київський та Севастопольський міський суди;

Міжобласний суд;

Міжрайонні (окружні) суди;

Районні (міські) суди;

Військові суди — гарнізонів, регіонів і Військово — Морських Сил.

Арбітражні (господарські) суди: Вищий арбітражний суд України;

Конституцією України передбачено створення нового для нашої держави органу — Вищої ради юстиції. Основне завдання цього органу полягає в остаточному завершенні процесу відбору кандидата на посаду судді.

Він же вносить подання про звільнення суддів з посад у передбачених законом випадках, здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих суддів [28, с.32−34].

1.2 Принципи організації та діяльності прокуратури Пріоритетним напрямом діяльності прокуратури є захист прав і свобод людини. Для цього прокуратура має обмежити неправомірну дію певного кола державних органів і посадових осіб передбаченими законом засобами. При цьому органи прокуратури захищають у межах своєї компетенції права й свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від раси, національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак.

Оскільки в Україні визнається й діє принцип верховенства права, та функціонування прокуратури як державного інституту, діяльність її посадових осіб підпорядковано тільки нормативно-правовим актам.

Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність прокурорів можуть бути оскаржені в судовому порядку. Суд не може відмовити в правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважає, що її права й свободи порушено чи порушуються, створено перепони для їх реалізації чи мають місце утиски прав і свобод, у тому числі збоку органів прокуратури.

У Законі України «Про прокуратуру» закріплено принципи організації та діяльності прокуратури. Принцип гласності в діяльності прокуратури характеризується тим, що органи прокуратури виконують покладені на них завдання гласно, інформуючи громадян, а також органи державної влади про результати своєї роботи, про стан і додержання законів органами й установами, щодо яких прокуратура здійснює наглядові функції.

Для ефективного виконання прокуратурою правозахисної ролі законодавством передбачено гарантії незалежності та повноваження, що значно відрізняють її від інших правоохоронних органів. Втручання органів державної влади, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій та їх представників у діяльність прокуратури з нагляду за додержанням законів або з розслідування діянь, що містять ознаки злочину, заборонено.

Вплив у будь-якій формі на працівника прокуратури з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

2. Система і функції прокуратури в Україні

Систему прокуратури України становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, міст Києва й Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, військові прокуратури регіонів, військова прокуратура Військово-Морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських), а також навчальні заклади, науково-дослідні та інші установи.

Військові прокуратури, що входять до системи прокуратури, які очолює заступник Генерального прокурора України — начальник головного управління військових прокуратур, здійснюють свої повноваження в Збройних Силах України, Прикордонних військах України та інших військових формуваннях.

У системі органів прокуратури діють спеціальні прокурори (на правах районних), що підпорядковуються обласному прокуророві. До спеціальних прокуратур, належать природоохоронні, транспортні, прокуратури з питань нагляду за додержанням кримінально-виконавчого законодавства.

Генеральна прокуратура України є центральним органом системи прокуратури. Її очолює Генеральний прокурор України, який керує діяльністю всіх прокуратур і підпорядкованих закладів та забезпечує виконання завдань, покладених Конституцією й Законом України «Про прокуратуру».

Відповідно до Конституції України Генерального прокурора призначає на посаду та звільняє з неї Президент України за згодою Верховної Ради України. Генеральний прокурор України не менш як один раз на рік інформує Верховну Раду України про стан законності у країні. Верховна Рада може висловити недовіру Генеральному прокуророві, наслідком чого є його відставка.

2.1 Система і структура прокуратури Строк повноважень Генерального прокурора та підпорядкованих йому прокурорів — п’ять років.

Структуру Генеральної прокуратури становлять головні управління, управління та відділи У Генеральній прокуратурі України, прокуратурі Автономної Республіки Крим, прокуратурах областей, міст Києва й Севастополя та прирівняних до них прокуратурах утворюють колегії. Колегію Генеральної прокуратури України утворюють у складі Генерального прокурора, його першого заступника, заступників прокурора, прокурора Автономної Республіки Крим і деяких керівників апарату Генеральної прокуратури. Персональний склад колегії Генеральної прокуратури України затверджують наказом Генерального прокурора. Персональний склад колегій прокуратур обласного рівня затверджує Генеральний прокурор України за поданням відповідного прокурора.

Колегії прокуратур є дорадчими органами й розглядають найважливіші питання стосовно додержання законності, стану правопорядку, діяльності органів прокуратури, виконання наказів Генерального прокурора України, кадрові питання, заслуховують звіти підпорядкованих прокурорів, начальників структурних підрозділів та інших працівників прокуратури.

Окремим напрямом у організації роботи є забезпечення особистого прийому громадян усіх рівнів та розгляд заяв і звернень громадян, підтримання ділових зв’язків із засобами масової інформації. Органи прокуратури роз’яснюють громадянам положення чинного законодавства як індивідуально під час відвідання ними прокуратури, так і через пресу, радіо й телебачення. У разі коли громадянин звертається з приводу порушення прав, починають перевірку, за потреби вживають відповідних заходів щодо їхнього захисту.

Порядок розгляду скарг, заяв і пропозицій громадян регулюють Закон України «Про звернення громадян», кримінальне-процесуальне законодавство та накази Генерального прокурора України. В згаданому Законі (ст. 29) встановлено, що «нагляд за дотриманням законодавства про звернення громадян здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами, відповідно до наданих їм чинним законодавством повноважень, вони вживають заходів до поновлення порушених прав, захисту законних інтересів громадян, притягнення порушників до відповідальності».

3. Функції і повноваження прокуратури Конкретні функції прокуратури слід розглядати в двох аспектах.

По-перше, вони ґрунтуються на наявній нормативній базі та перевірені практикою, а тому підлягають уточненню й удосконаленню відповідно до історичних умов формування правової держави. Сьогодні прокуратура залишається доступним для населення й надійним державним органом, що забезпечує захист прав і свобод громадян, інтереси держави.

По-друге, конституційні положення дещо звужують сферу діяльності прокуратури. Як уже було зазначено, крім передбачених у ст. 121 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про прокуратуру» функцій, прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів і функцію попереднього слідства.

Державне обвинувачення завжди спрямовано проти конкретної особи У кожному випадку воно є персоніфікованим і складається з виявлення (встановлення) цієї особи. Сутність державного обвинувачення полягає в сукупності дій прокурора з відстоювання перед судом обвинувального висновку про передбачений законом злочин, що його вчинила особа, яка перебуває на лаві підсудних. Джерелом державного обвинувачення є діяльність органів дізнання та досудового слідства, зусиллями яких особа, викрита як така, що вчинила злочин, у зв’язку з чим має постати перед судом.

Об'єктивність і незалежність прокурора в суді гарантовано передбаченою законом можливістю для прокурора відмовитися від підтримання державного обвинувачення, якщо дані судового слідства не підтверджують пред’явленого підсудному обвинувачення, виклавши в своїй постанові мотиви відмови.

Отже, підтримання державного обвинувачення — це діяльність прокуратури в установлених кримінально-процесуальним законом формах, яка складається з аналізу матеріалів справи та доказування вини особи в судових органах, сприяння постановленню законного, обґрунтованого й справедливого вироку.

Представництво прокурором інтересів громадян або держави в суді - одна з важливих гарантій забезпечення захисту прав і свобод громадян, законних інтересів держави.

Процесуальне становище прокурора в ролі позивача дещо відрізняється від становища інших осіб, які заявляють позов у цивільній справі.

Прокурор здійснює представництво в суді лише тоді, коли громадянин неспроможний через фізичний чи матеріальний стан або з інших причин самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повноваження. Захист прав неповнолітніх, недієздатних, обмежено дієздатних, безвісно відсутніх прокурор здійснює в суді, представляючи їхні інтереси, лише тоді, коли батьки, усиновителі, опікуни та піклувальники, органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування не виконують передбачених законом обов’язків.

Порядок досудового слідства детально регламентовано Кримінально-процесуальним кодексом України. Прокурорський нагляд за безумовним його додержанням є однією з гарантій забезпечення прав учасників кримінального процесу (підозрюваних, обвинуваченого, потерпілого, свідків), невідворотності відповідальності за вчинений злочин.

Прокуратура, здійснюючи цю функцію, покликана забезпечити, з одного боку, законність перебування затриманих, заарештованих, осіб, що за вироком суду перебувають у місцях відбування покарання у вигляді арешту, обмеження та позбавлення волі, а з іншого — законність діяльності закладів для виконання судових рішень у кримінальних справах і закладів, що застосовують інші заходи примусового характеру, пов’язані з обмеженням особистої свободи громадян.

Згідно з вимогами закону прокуратура здійснює нагляд для того, щоб своєчасно й правильно виконували вироки; утримання засуджених у місцях відбування покарання у вигляді арешту, обмеження та позбавлення волі проводили не інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом; було забезпечено додержання встановлених законом прав і обов’язків засуджених; було виконано законодавство про умовно-дострокове звільнення засуджених від відбуття покарання.

Предметом нагляду є додержання законності під час перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначає суд, додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами в цих установах, їхніх прав і виконання ними своїх обов’язків.

Згідно зі ст. 11 Кримінально-виконавчого кодексу України органами виконання покарань є: Державний департамент України з питань виконання покарань, його територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція. Прокурорський нагляд поширено й на установи виконання покарань: арештні доми, виправні центри, виховні колонії, дисциплінарні батальйони, гауптвахти, а також на Державну виконавчу службу та військові частини.

Слідство в органах прокуратури. Згідно з кримінально-процесуальним законодавством досудове слідство проводять слідчі прокуратури в справах про злочини проти життя та здоров’я особи, злочини проти довкілля, злочини проти громадської безпеки, злочини проти безпеки виробництва, злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, злочини в сфері забезпечення призову та мобілізації, злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, злочини в сфері службової діяльності, злочини проти правосуддя, злочини проти встановленого порядку несення військової служби та інші. Крім того, в усіх справах про злочини, вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну службу» та особами, посади яких віднесено до 1−3 категорії посад, працівниками правоохоронних органів досудове слідство проводять слідчі прокуратури (ст. 112 КПК України).

У Генеральній прокуратурі України, прокуратурі Автономної Республіки Крим є старші слідчі в особливо важливих справах і слідчі в особливо важливих справах; у прокуратурах областей, міст та інших прирівняних до них прокуратурах працюють слідчі в особливо важливих справах і старші слідчі; в районних, міжрайонних, міських — старші слідчі та слідчі.

Усі рішення про спрямування слідства й провадження слідчих дій слідчий прокуратури приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди, затвердження чи санкції від прокурора, й несе повну відповідальність за їх законне та своєчасне проведення.

Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори координують діяльність по боротьбі зі злочинністю органів внутрішніх справ, служби безпеки, податкової міліції, митної служби та інших правоохоронних органів. Щоб забезпечити координацію цих органів, прокурор скликає координаційні наради, організовує робочі групи, витребує статистику та іншу необхідну інформацію, а також бере участь у організації нарад Координаційного комітету по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією при Президентові України.

4. Акти органів прокуратури Визначені законом повноваження прокуратури реалізують у формі актів прокурорського реагування. Особливістю цих актів є те, що їх слід розглядати не тільки як право, а й як обов’язок прокурора реагувати на порушення закону.

Протест прокурора — один із основних правових засобів реагування прокурора на виявлені порушення закону. Протест на правовий акт (наприклад, наказ чи постанову про притягнення особи до дисциплінарної, адміністративної чи матеріальної відповідальності) заявляють у разі, коли той суперечить законові. В ньому міститься вимога про усунення порушення, приведення акта відповідно до чинного законодавства або його відміну. Закон передбачає можливість опротестування незаконних дій, щоб припинити їх і поновити порушене право.

Протест заявляє прокурор, його заступник до органу, який видав цей правовий акт, або до вищого органу. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта й підлягає обов’язковому розглядові відповідним органом або посадовою особою в десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляють прокурору [20, с.6−8].

Письмовий припис про усунення порушень закону вносить прокурор, його заступник органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищому в порядку підпорядкованості органу, посадовій особі, які правомочні усунути; порушення. Його вносять у разі, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати суттєвої шкоди інтересам держави, підприємства, установи та організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляють прокурору.

Подання прокурора є актом прокурорського реагування, спрямованим на усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють. Право внесення подання належить прокуророві та його заступникові. Подання ґрунтується на матеріалах прокурорської перевірки, а підставою для його внесення є виявлені факти порушень і, як правило, стосуються групи таких порушень.

Подання вносять у орган чи посадовій особі, компетенція яких дозволяє вжити реальних заходів щодо усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяли. Вимоги прокурора повинні мати лише правову спрямованість і не носити ознак втручання в господарську сферу. Подання підлягає негайному розглядові. Не пізніше як у місячний строк має бути вжито відповідних конкретних заходів щодо усунення порушень закону, причин і умов, що їм сприяють, а про наслідки повідомлено прокурору.

Колегіальний орган (сесія місцевої ради, виконком, колегія міністерства й т. ін.), куди внесено подання, повідомляє прокурору про день засідання, який має право особисто взяти участь у його розгляді. Обговорення подання в такому випадку проходить у публічній формі й часто набуває характеру дискусії.

Кримінально-процесуальне, цивільне процесуальне та господарське процесуальне законодавство передбачають право прокурора на апеляційне та касаційне подання щодо порушень закону з конкретних кримінальних, цивільних і господарських справ у зв’язку з оскарженням вироків, рішень, ухвал і постанов судів. Постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи виносить прокурор щодо посадової особи або громадянина в разі порушення ними закону. Постанова про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне порушення підлягає розгляду повноважною посадовою особою або відповідним органом у десятиденний строк після надходження, якщо інше не встановлено законом. Постанову прокурора про порушення кримінальної справи передають, додержуючись принципу підслідності, для розслідування слідчому того органу, який має розслідувати справу.

Постановою прокурор скасовує незаконні, необґрунтовані постанови слідчих і осіб, які проводять дізнання, закриває або зупиняє провадження в кримінальних справах і т. ін.

Вимога прокурора про надання йому документів і матеріалів, довідок та інформації, а також про проведення перевірок і ревізій є одним із актів прокурорського реагування. Посадові особи та громадяни повинні з’являтися за викликом прокурора і давати пояснення щодо обставин, які з’ясовує прокурорська перевірка.

Виконання обґрунтованих законом вимог прокурора не може бути пов’язано з будь-якими умовами й здійснюється в строки, передбачені законом або погодженні з прокурором. Документи та інформацію, необхідні органам прокуратури для здійснення покладених на неї наглядових функцій, надають безплатно. Невиконання без поважних причин законних вимог прокурора й ухилення від явки в прокуратуру тягнуть за собою встановлену законом відповідальність.

У ст. 1855 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено адміністративну відповідальність посадової особи за невиконання законних вимог прокурора про проведення перевірки або ревізії діяльності підпорядкованих підприємств, про надання необхідних матеріалів, а також відповідальність посадових осіб і громадян за ухилення від прибуття за викликом прокуратури.

Досить схожим з вимогою прокурора є такий акт прокурорського реагування, як вказівка прокурора органам, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство.

Вона є обов’язковою до виконання, дають її у випадках, передбачених кримінально — процесуальним законодавством, а саме: про розслідування злочинів, про обрання, зміну, скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, проведення окремих слідчих дій і розшук осіб. які вчинили злочин.

Акти прокуратури повинні бути законними, обґрунтованими, мотивованими, юридично грамотними, повинні містити правову аргументацію та пояснювати порядок їх оскарження.

Висновки Прокуратура України складає єдину централізовану систему органів, які мають спільні завдання та функції. Система органів прокуратури будується згідно з адміністративно — територіальним устроєм України, а також по функціональним ознакам. Правовою основою організації і діяльності органів прокуратури є Конституція, Закон України «Про прокуратуру», кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне, адміністративне, кримінально-виконавче, господарсько-процесуальне законодавство та інші закони України, а також визнані Україною відповідні міжнародні договори й угоди.

Правоохоронна діяльність прокуратури, яку побудовано на чіткій системі, має внутрішню організаційну логіку, підпорядкована закономірностям, що дозволяють адекватними формами й методами виявляти порушення закону та відповідно на них реагувати. Централізація органів прокуратури, вертикальне підпорядкування прокурорів нижчого рівня та їх незалежність є основою зміцнення законності. забезпеченню принципів правової держави.

Література

1. «Основи держави і права», Ф. Ф. Брецко, Ужгород — 1995 р.

2. «Коментар до Конституції України», Київ — 1996 р.

3. «Основи конституційного права України», Юрінком — 1997 р

4. «Хрестоматія з правознавства», І.П. Козінцев, Л. Я. Бойко -«Юрінком», Київ — 1996 р.

5. Закон України «Про прокуратуру» — від 5.11. 91 р.

6. Закон України «Про міліцію» — від 20.12.90 р.

7. Закон України «Про Службу безпеки України» — від 25.03.92 р.

8. Журнал «Віче» — березень 1992 р.

9. Конституція України.

10. Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р.

11. Закон України «Про правові засади цивільного захисту України» від 12.06.2004р.

13. Положення про класні чини працівників органів прокуратури від 06.11.1991 р.

14. Дисциплінарний Устав прокуратури України від 06.11.1991 р.

15. Бандурка А. М., Бессмертный А. К. и др. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под ред.проф. А. М. Бандурки. — Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999.

16. Бакаєв Д. М. Питання взаємодії загального нагляду і нагляду за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства в діяльності районної, міської прокуратури. — Харків, 1988.

17. Гель А. П. та ін. Правоохоронні органи України: Курс лекцій / А. П. Гель, Г. С. Семаков, Д.П.Цвігун. — К.: МАУП, 2000

18. Грошевой Ю. М. Прокурорський нагляд в Україні. Навчальний посібник. — К., 1993.

19. Давиденко Л. М. Ціль, завдання і функції прокуратури. — Харків, 1992.

20. Довідник прокурора: законодавчі та відомчі акти з питань прокурорської діяльності/ Довід. видання. — К.: Видавнича компанія «Воля», 2003. — 448 с.

21. Долежан В. В. Проблеми правового регулювання організації діяльності прокуратури в сучасних умовах. — М., 1990.

22. Литвак О. М., Шумський П. В. Функції прокуратури України. — Хмельницький, 1998.

24. Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України. — Київ. 2004, с. 163 — 200.

25. Прокурорський нагляд в Україні: Курс лекцій для студентів юридичних вищих навчальних закладів. — Кол. авторів: Нор В. Т., Береський Я. О., Когутич І Котик З. Д. та інш. — Львів: Тріада плюс, 2002. — 280 с.

26. Шумський П. Прокуратура в системі держаних органів України: Навч. посібник. — Хмельницький, 1996.

27. Шумський П. В. Прокуратура України. — К., Вентурі, 1998.

28. Юзикова Н. С. Система судебных и правоохранительных органов Украины: Учебное пособие. — Днепропетровск: УкО ИМА-прес, 2000.