Розділ 3. Ландшафтна структура скадовського району херсонської області

Місце Скадовського району в загальній схемі ландшафтної структури України

Ландшафти Скадовського району належать до степових суббореальних (семіаридних) ландшафтів, що сформувались в умовах континентального клімату з недостатнім та нестійким зволоженням, розповсюджені головним чином між 40 і 55о п.ш., ніде не виходячи до берегів океанів. Річна сумарна радіація досягає тут 100−120 ккал/см2, а радіаційний баланс — до 40−50 ккал/кв.см (у Причорномор'ї - до 55 ккал/кв.см).

Середня температура липня в південно-західних районах досягає 24о, а сума активних температур — 3500о. За зимовими температурними умовами та ступенем континентальності виділяються три типи степових ландшафтів:

• — типово-континентальний (Східно-європейський);
• — різко-континентальний (Казахстанський);
• — крайнє-континентальний (Центральноазіатський).

Ці три типи степових ландшафтів разом утворюють добре виражену суцільну зону. На більшості території зони степів за рік випадає 300−400 мм опадів, а у Східноєвропейському секторі - 450−500 мм [32]. Випаровуваність у південній підзоні наближується до 800−1000 мм, коефіцієнт зволоження знижується від 0,8−0,6 у північній підзон, до 0,5−0,3 — у південній.

Атмосферні опади розподіляються у часі нерівномірно. В деякі роки опадів випадає менш ніж 200 мм [23]. На заході опади порівняно рівномірно розподілені по місяцях, на сході влітку спостерігається їх різкий літній і зимовий мінімум. Для них характерний ливневий режим: за добу може випасти до 200 мм опадів.

Більша частина опадів випаровується і на долю стоку залишається не більш 5−10% (у європейському степу — в середньому біля 40 мм, для порівняння — в забайкальському, менше за 20 мм). Головна складова стоку — снігові талі води, більш 65% річної норми стоку приходиться на весняну повінь (травень-червень) [35]. Деякі місцеві річки в Південному Степу влітку можуть пересихати. Весняна повінь відбувається бурхливо. В цей період ерозійна діяльність річок і водних потоків досить інтенсивна. Каламутність степових річок більш за 100−200 т/м3, однак із-за скорочення рідинного стоку модуль твердого стоку зростає не дуже сильно — до 50−100 т/кв.км [29]. Мінералізація річкових вод знаходиться у межах 300−500 мг/л і більше. В зв’язку з цим іонний стік відносно невеликий (10−20 т/кв.км у рік) .

В умовах багатьох ландшафтів відбувається інтенсивний змив та лінійна ерозія, і цьому сприяють відсутність лісу, швидке таїння снігу, зливи, легко розвиваємі льосові грунтоутворюючі породи і в особливості оранка. Пилуватість і сухість грунтів створюють передмови для дефляції - вітрової ерозії грунтів [28].

В умовах степових ландшафтів України головним чином розповсюджені південні чорноземи і каштанові грунти. Оскільки у степовій зоні грунти повністю не промочуються, у них відбувається накопичення карбонатів, а в південному степу — гіпсу та легкорозчинних сульфатів і хлоридів [37]. Міцна коренева система перехоплює мінеральні елементи, а також риюча діяльність тварин посилює цей процес. В результаті уповільненої мінералізації рослинних залишків із-за сухості і відносно невеликого теплового періоду в грунті накопичуються значні запаси гумусу, який затримується завдяки високому змісту в грунті кальцію. Важко вимиваємі гумінові кислоти мають перевагу над рухомими сульфокислотами. Профіль грунтів складається з двох горизонтів (шарів) — гумусово-акумулятивного та ілювіального карбонатного (у південних чорноземах і каштанових грунтах під карбонатним горизонтом лежить ілювіальний гіпсовий) [27].

В умовах ландшафтів широко розповсюджені льоси та льосовидні суглинки, у формуванні яких важливу роль відіграли процеси вивітрювання та біологічного кругообігу в аридних перигляціальних умовах [24]. Вони являють собою як би реліктовий ілювіальний шар попередніх грунтів.

Сучасний стан степових ландшафтів — це результат багаторічного господарського впливу: спочатку охоти (винищення копитних), витрата випасів домашніх тварин (розповсюдження рослин, стійких до випасу, в тому числі пустельних чагарників, ущільнення грунту, зниження біологічної продуктивності) та оранки (майже повне знищення природнього покриву, перебудова біологічного кругообігу та вилучення мінеральних елементів з врожаєм, також вилучення мінеральних речовин в зв’язку з поверхневим змивом, ерозією, дефляцією) [40]. Створення культурних степових ландшафтів передбачає запобігання негативних вторинних процесів (такими в умовах зрошення є вторинне засолення і осолонцювання грунтів), покращення водного балансу, підвищення біологічної продуктивності грунтів.

Грунти майже повністю розорані. Водорозділи плоскі, з суфозійними блюдцями; широкі долини терасовані. Різнотравно-злакові степи на звичайних та карбонатних чорноземах розорані.

Низменні моренно-ерозійні рівнини з покрівними слабокарбонатними суглинками представлені в області язика дніпровського ледникового покриву. Плоска або хвиляста поверхня з неглибоким ерозійним розгліненням, розораними звичайними та південними чорноземами.