Реформування Організації Об"єднаних Націй: проблеми та їх вирішення, 2005-2010 роки

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА НА ТЕМУ: Реформування Організації Об'єднаних Націй: проблеми та їх вирішення, 2005 — 2010 рр. (за опублікованими документами ООН)

ЗМІСТ

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ ВСТУП

1. СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РЕФОРМУВАННЯ ООН НАПРИКІНЦІ 2005 РОКУ

2. ЗМІЦНЕННЯ ЗАКОННОСТІ І РЕФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТІВ КАРНОГО ПРАВОСУДДЯ

3. РЕФОРМА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ КОМІСІЇ ООН

4. ПІДТРИМКА МІЖНАРОДНОГО МИРУ: РОЛЬ РБ ООН В ПІДТРИМЦІ РЕФОРМИ У СФЕРІ БЕЗПЕКИ

5. РАДА БЕЗПЕКИ: ПИТАННЯ СПРАВЕДЛИВОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА І РОЗШИРЕННЯ ЇЇ ЧЛЕНСЬКОГО СКЛАДУ ВИСНОВКИ ЛІТЕРАТУРА ТА ДОКУМЕНТАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У сучасних міжнародних відносинах міжнародним організаціям приділяється значна роль. Світ у XXI-му столітті став глобальним і взаємозалежним, на світову арену вийшли нові недержавні актори, стали з’являтися нові норми міжнародно-правового регулювання, що вступають у протиріччя зі старими та з’являється необхідність створення нової форми міжнародного співробітництва. З часу закінчення Другої світової війни у світі відбулися великі зміни, що зумовили необхідність адаптації ООН до нових умов.

Так, принцип невтручання у внутрішні справи вступає в протиріччя з гуманітарним втручанням, нові концепції «превентивного втручання» і «нелегітимність авторитарних режимів», активно використовуються у зовнішній політиці Західних держав, порушуються базові принципи державного суверенітету та непорушності кордонів. Яскравими прикладами протиріччя норм є ситуації навколо Косово та Іраку.

Відбувається перебудова світової політичної системи, її відхід від Вестфальської моделі. ООН створювалася для регулювання міждержавних відносин, і тепер потребує оновлення задля її адаптації до нових реалій сьогодення попри значимості ролі ООН, на її адресу лунає справедлива критика стосовно неспроможності вирішувати конфлікти, які все частіше спалахують на теренах сучасного світу. У результаті стара миротворча тактика, націлена на вирішення конфліктів між державами, виявилася неефективною у випадках конфліктів і масових лих у межах окремих держав, таких як Сомалі, Руанда, Боснія, Ангола, Сьєрра-Леоне. Важливе значення для підвищення ефективності та авторитету ООН є складний і довготривалий процес реформування, який було розпочато одразу після створення самої Організації. Посівши на посаду Генерального секретаря ООН в 1997 році К. Аннан визначив реформу ООН пріоритетним напрямком своєї діяльності, зазначивши: «головна мета нинішніх реформаторських зусиль — це створення нової культури керівництва і нової структури управління в Організації Об'єднаних Націй, які дозволять швидше реагувати на невідкладні потреби міжнародного співтовариства…». Проблема удосконалення системи функціонування ООН та її поступове вирішення стали питанням номер один особливо активно після призначення на пост Генеральним Секретарем Кофі Аннана. Реформування Організації - необхідне явище, яке стимулюватиме до злагоджених дій в процесі співробітництва держав. Але реформування Організації було б простим у вирішенні, якщо б не бажання кожної з країн-учасниць бачити процес реформування ООН через призму своїх власних інтересів, однак керівництву ООН потрібно ретельно роздивитись представлені проекти і кваліфіковано прийняти рішення. Адже кількість членів ООН з часів її утворення збільшилося до 193, і поступово виникло питання про розширення числа постійних членів Ради Безпеки ООН, де країни, що розвиваються, в тому числі ісламські, зовсім не представлені.

Організація існує виключно на основі норм міжнародного права, черпає в ньому сили і підтримує його дієвість, на мою думку, спроможна задовольнити потреби світової спільноти в подоланні неминучих непорозумінь на спільному шляху прогресу в усвідомленні свободи і братерства. Ефективність організації в подоланні внутрішніх протиріч, її спроможність організувати виконання її головних місій — все це потребує значних зусиль після реформування Організації.

Тому, проблематика, пов’язана з історією реформування ООН, на сьогоднішній день характеризується великою мірою актуальності.

Стан вивчення проблеми дослідження. Історія реформування ООН привернула увагу величезної кількості вчених. Не оминула увагою цю проблему і українська наукова громадськість. Переважна більшість праць вітчизняних дослідників присвячена дипломатичним та міжнародно-правовим аспектам історії Організації Об'єднаних Націй. Серед вчених, які присвятили час вивченню цих питань можна згадати С.В.Віднянського, Л. Ф. Гайдукова, Б. М. Гончара, О.Івченко, О. А. Коппель, О.В.Крапівіна, Ю. В. Крушинського, С. С. Трояна, В. С. Бруза, М. Й. Марущака та багатьох, багатьох інших.

В якості особливої групи робіт з даної проблематики можна назвати магістерські дослідження та дипломні проекти, які виконувалися на кафедрі всесвітньої історії та міжнародних відносин протягом останніх років. Серед них можна згадати роботу Аліни Дем’янчук, яка влітку 2011 року представила дослідження «Реформування Організації Об'єднаних Націй: проблеми та їх вирішення, 1997 — 2005 рр.». Дана робота освітлює перший етап реформування ООН в рамках програми, запропонованої К. Аннаном у 1997 році й деякі підсумки цього дослідження. В результаті проведених консультацій з виконавицею роботи, було використано в рамках нашої роботи. Разом два дипломних проекти являють собою логічно і хронологічно пов’язані між собою частини програми вивчення новітньої історії ООН, започаткованої к.і.н., доц. І.В.Грицьких у 2006 році на базі кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка». Торкалися проблеми реформування ООН і магістранти, які завершували магістратуру ЛНУ імені Тараса Шевченка в 2006 — 2008 роках. Тут можна згадати магістерські дослідження Н.В.Олімпієвої «Політика Росії в Організації Об'єднаних Націй по проблемі боротьби з міжнародним тероризмом, 2000 — 2005 (за опублікованими документами ООН та МЗС Російської Федерації)» (2007 рік) та О. Міщенко «Реформування ООН «(за опублікованими документами ООН) (2009 рік). Ці роботи виявилися корисними не тільки з огляду на матеріал, який вони містять в собі, а й з точки зору опанування методики роботи з документальними матеріалами, що містяться в базі даних ООН.

Російська історіографія також представлена чималою кількістю робіт, переважно міжнародно-правової спрямованості.

Окремі аспекти реформування ООН, такі як реформування її Устава, Ради Безпеки, ЭКОСОР, миротворчого та правозахисного механізмів у своїх статтях аналізують В.Ф. Заємський, С. В. Кортунов, В.Б. Пядишєв, К. Р. Шликов, Н.В. Мурашкін, Е.М. Прімаков, Э.С. Кривчікова, В. Н. Фьодоров, А. Г. Задохін, А. А. Орлов, С. В. Черніченко, В. А. Карташкін та багато інших. Правовим і міжнародно-політичним питанням реформування ООН присвячені й інші роботи російських дослідників, а також учених — вихідців з країн світу, або таких, що вели дослідження в рамках російських академічних структур. Серед числа цих авторів можна згадати А. Х. Абашидзе [1], Н.Н. Аркад'єва [4], А. Ю. Борзову [5], А.Я.Капустіна [10], Ф. Лук'янова [14], С.В.Черніченко та інші.

Частина із згаданих робіт торкається періоду, який не входить до предметного поля даного дослідження. Та існують і такі роботи, які містять відомості з подій, що відбувалися саме в досліджуваний період (2005 — 2010 рр.). Тут можна згадати низку робіт авторів, які взяли участь в конференції, присвячені 60-річчу Організації Об'єднаних Націй, яка відбулася в 5 — 6 жовтня 2005 року, та ряд інших дослідників, які звертали увагу на досліджувані питання.

Цих авторів цікавив доволі специфічний аспект проблеми, а саме — ставлення окремих країн та їх угруповань до проекту реформування ООН. Так, А. Ю. Борзова вивчала ставлення до реформування ООН країн Латинської Америки [5]; Стаття М. Л. Вишневського присвячена вивченню американського бачення проблеми реформування Організації [6]; І.Кривенко порівнює позиції Росії та країн Латинської Америки в цьому питанні [11]; питання модернізації ООН в політиці Китаю і Японії розкрив в своєму матеріалі Тхі Бік Нгок Нгуен і т.д.

Розглядалися на цій конференції й більш загальні питання, пов’язані з нашою темою. Так, А. Ерпулева зосередила увагу на аналізі обговорення проблеми реформування ООН на Всесвітньому Саміті 2005 року [7]; А.Я.Капустін торкнувся з проблеми реформування Уставу ООН на рубежі XXXXI віків [10]; Т. Кулієв розкрив зміст дискусії держав з питань реформування Ради Безпеки і т.д.

Необхідно також згадати Дипломатичний щорічник — 2005, який є збіркою наукових статей, випущеним на честь 60-річчя Організації Об'єднаних Націй. У рамках Дипломатичного щорічника здійснено спільний російсько-українсько-білоруський проект, присвячений Ювілею ООН — публікуються дослідження з оонівської проблематики російських, українських і білоруських дипломатів, учених і політиків. У даних роботах аналізуються питання, пов’язані з історією ООН, основні проблеми, що стоять перед Організацією, в тому числі і її реформа, а також діяльність Росії, України і Білорусії в ООН. Випуск продовжую серію «Щорічників», які Дипломатична академія МЗС Росії видає з 1998 року. Що стосується російської історіографії, особливо слід зупинитися на аналізі матеріалів російської версії Вільної енциклопедії - Вікіпедії [19], яка містить статтю, присвячену реформуванню ООН, яка, між іншим, відображає сучасне бачення російськими вченими досліджуваної проблеми. Зокрема, серед проблем реформування автор статті згадує нестачу представництва країн, що розвиваються, привілейований стан постійних членів Ради Безпеки ООН (очевидно, на думку автора, з цим слід боротися в першу чергу), тенденція до створення однополярної структури світу при домінування США, необхідність вирішення фінансової кризи через знов-таки — розширення представництва в РБ ООН.

Разом з тим, як це не дивно, серед напрямків реформування ООН зазначаються зовсім інші питання. Серед них звільнення ООН від політичної кон’юнктури, збільшення оперативності реагування на кризи і конфлікти, розширення повноважень миротворців і перенос організаційної роботи, і, передусім, Департаменту з миротворчих операцій, з Нью-Йорка на місця подій.

Таким чином, в результаті аналізу доступної історіографії, можна дійти висновку, що в існуючих відомих нам працях головну увагу було приділено:

· історії та перспективам реформування Ради Безпеки ООН, як органу, що дозволяє здійснювати вирішальний вплив на поточні проблеми в світовій політиці.

· вивченню думок та позицій конфліктуючих сторін із зазначеного питання, а також бачення країнами та їх угрупованнями можливих перспектив загальної перебудови Організації;

· правовим та міжнародно-політичним аспектам існуючих проектів реформування ООН.

Змістовна, або, іншою мовою — фактологічна сторона ходу, не запланованих, а реально здійснених результатів процесу реформування ООН, в існуючій і доступній нам літературі не відображена. У зв’язку з цим виникла необхідність розширення інформаційної бази дослідження за рахунок документальних матеріалів.

Джерельна база дослідження. Дослідження засноване на досить широкій джерельній базі. В основу класифікації використаних в роботі джерел покладено принцип спільності їх походження, змісту і призначення. Загалом їх можна поділити на декілька категорій.

Основну масу документів складають доповіді Генерального секретаря та звіти спеціальних органів ООН, які можуть містити доволі широке коло матеріалів, серед яких — змістовні «додатки», призначені для інформування членів спеціальних органів ООН. Прикладами такого роду документів може слугувати доповідь Генерального Секретаря К. Аннана «За більшої свободи: до розвитку, безпеки і прав людини для всіх» [41], представлений 23 березня 2005 року, який є фактично звітом про підсумки перших п’яти років здійснення Декларації Тисячоліття, а також програмою дій з перебудови всієї системи міжнародних відносин і самої ООН на основі ідей Групи високого рівня.

У Доповіді Генеральний Секретар закликав держави-члени перетворити ООН так, «як про це ніхто раніше і не мислив і з небаченим колись сміливістю й оперативністю». Також необхідно згадати і доповідь «Більш безпечний світ: наша спільна відповідальність» у якому Група високого рівня виклала нове бачення системи колективної безпеки в двадцять першому столітті. У доповіді дається аналіз сучасних проблем миру і безпеки, оцінка колективних дій при вирішенні цих проблем, огляд функціонування основних органів ООН. У доповіді робиться більше ста рекомендацій, спрямованих на зміцнення ООН шляхом зміни концептуальних основ її діяльності.

Ці доповіді, з урахуванням особливостей внутрішньої процедури розгляду проектів документів, мають не стільки декларативний, скільки «констатуючий» характер. Їх проголошення має скоріш ритуальне, аніж дискусійне значення. Майже в повному обсязі без значних змін по суті пропозиції використані Доповіді були підкріплені відповідними резолюціями.

Необхідно окремо згадати Підсумковий документ, прийнятий державами-членами на Ювілейному саміті ООН у вересні 2005 року, який представляє собою програму дій з реформування ООН. Підсумковий документ можна оцінити неоднозначно, оскільки містить як ряд нових домовленостей, так і прогалини, пов’язані з нездатністю держав-членів ООН прийти до консенсусу у таких основоположних питаннях як визначення тероризму, реформа Ради Безпеки, а також роззброєння і її нерозповсюдження.

Резолюції ГА ООН складають другу підгрупу офіційних документів ООН. Ці матеріали, щоправда, важливі для нас лише як «фактичне підтвердження» втілення того чи іншого програмного елемента в реальну практику Організації. Самі по собі вони майже не містять інформаційних матеріалів, але за ними можна якісно відслідковувати динаміку подій. Прикладом такого роду документів в дані роботі може бути Резолюція, прийнята ГА по доповіді П’ятого комітету «Укріплення системи Організації Об'єднаних Націй: програма подальших перетворень». Щоправда, зрідка в додатках до резолюцій містяться довідкові матеріали, які, тим не менш, майже завжди дублюють інформацію, яка міститься в матеріалах підготовчого циклу роботи, «дорезолюційні» матеріали.

Серед корисних для даного дослідження документів можна виокремити особливий тип — Офіційні записки Генерального секретаря. Вони також можуть мати як звітний, так і програмний характер, в залежності від історичного моменту. Як приклад можна привести документ «Віддача від реформи управління людськими ресурсами». Цей документ носить ярко виражений звітний характер, або характер матеріалів самоаналізу. А наступні два документа — навпаки, носять програмний характер, що випливає навіть з їх назви. Це записка Генерального секретаря «Наступні міри за підсумками Саміту тисячоліття» та записка Генерального секретаря з пункту 59 порядку денного п’ятдесят восьмої сесії ГА ООН з питань укріплення Організації Об'єднаних Націй. Останній з наведених документів взагалі містить констатацію подій та процесів чисто інформаційному плані. Це записка Генерального секретаря «Укріплення координації в області безпеки в системі ООН».

Загалом характеризуючи джерельну базу, слід привернути увагу до об'єктивності інформації, зведеної в них. Незважаючи на те, що серед держав-членів ООН немає повноцінної згоди щодо загроз міжнародному миру і безпеці та ролі ООН, все ж таки доповіді, резолюції, програми були затверджені. Одним словом — позиції країн-членів ООН з усіх досліджуваних питань і з головного питання — реформи ООН — в даних документах представлені як результат компромісів. Разом з тим охарактеризовані матеріали доволі можна визнати інформаційно багатими, такими, що в сукупності не залишають «провалів» у висвітленні досліджуваної проблематики, хоча й у специфічному ключі. Отже, якісні і кількісні характеристики джерельної бази дозволяють поставити і вирішити певні дослідницькі задачі.

Таким чином, узагальнюючи результати аналізу історіографії і джерельної бази роботи, можна зробити наступні висновки:

1. Наявна історіографія не містить систематизованого історичного викладення подій в рамках програми реформування ООН, яка виконувалася в 2005 — 2010 роках.

2. Доступні документальні матеріали дозволяють створити науково-історичну реконструкцію в світлі опублікованих офіційних документів, які народилися в результаті діяльності цієї міжнародної структури. Отже, характер інформаційної бази роботи дозволяє поставити завдання, які можуть бути вирішені в рамках даної роботи.

Виходячи з цього було визначено мету дослідження — зробити науково-історичну реконструкцію офіційного ходу реформування ООН в 2005 — 2010 роках в світлі опублікованих документів ООН.

Реалізація мети роботи планується в рамках наступних завдань:

1. Встановити хронологічну послідовність найважливіших подій, які стосуються висування та реалізації заходів з реформування ООН в 2005 — 2010 роках;

2. Охарактеризувати зміст реалізованих новацій в організації діяльності ООН в період, що досліджується;

3. Спробувати, за наявності, виявити фази розгортання досліджуваного фрагменту історичної дійсності, і, в підсумку, фактологічно обґрунтувати відповідну періодизацію.

Відповідно до задач дослідження, об'єктом дослідження є історія Організації Об'єднаних Націй в обраний період часу. Предметом дослідження виступає процес реформування ООН в 2005 — 2010 роках в світлі опублікованих офіційних документів цієї організації.

Хронологічні межі дослідження визначені природним ходом подій. Нижня хронологічна межа (2005 рік), а саме з 21 березня 2005 року, закінчення першого етапу реформи ООН, започаткованої Генеральним секретарем ООН Кофі Аннаном, та проведення Ювілейної Конференції присвяченнiй 60-річчy ООН, а з іншого боку — початок підготовки передачі посади Генерального секретаря новій людині. Верхня межа (2010 рік) відповідає завершенню другого етапу реформування в історії ООН, підведення підсумків стану та визначення подальших перспектив реформ.

Методологія і методи дослідження. Робота ґрунтується на методології позитивізму, в рамках якої дослідник не ставить перед собою задачу порівняти реальний план подій з його ідеальною проекцією (нормою), а обмежується встановленням фактів та їх хронологічної послідовності на основі вивчення документальних матеріалів. Певною мірою, виходячи зі специфіки предмету дослідження, в роботі було використано методологічні прийоми так званої «мікроісторії», оскільки виконавця магістерської роботи цікавить лише один, доволі вузький аспект історичної дійсності в дуже вузьких хронологічних рамках — це відображення процесу реформування ООН в документах цієї організації.

Головним методом, який використовується в роботі, слід визнати метод аналізу документів, оскільки переважна частка використаного для композиції тексту матеріалу — інформація, яка міститься у відповідних документах.

Наукова новизна дослідження Оонівськая проблематика в українській науковій літературі висвітлюється досить бідно, що є парадоксальним, з огляду на ту ступінь важливості, яку Україна надає ролі ООН у веденні свого зовнішньополітичного курсу, а також у вирішенні міжнародних проблем. Дана робота — одна з перших у вітчизняній історіографії спроба зробити реконструкцію ходу реформування ООН в 2005 — 2010 роках в світлі опублікованих документів цієї організації, переважна більшість з яких введено до наукового обігу вперше.

Практична значущість роботи полягає, передусім, в її націленості на формування дидактичної бази в рамках підготовки фахівців зі спеціальностей «Історія» та «Міжнародні відносини».

Крім цього, результати дослідження можуть бути корисними та бути використані для подальших науково-історичних розвідок, передусім у зв’язку з тим, що в дослідження побудоване виключно на основі вперше введених до наукового обігу документальних матеріалів, а отже — відкриває нову сторінку у всесвітній історії.

1. СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РЕФОРМУВАННЯ ООН НАПРИКІНЦІ 2005 РОКУ

реформування економічний новація організаційний Статут ООН був підписаний 26 червня 1945 р. в місті Сан-Франциско на завершальному засіданні Конференції Об'єднаних Націй зі створення Міжнародної Організації і набрав чинності 24 жовтня 1945 року.

Питання про реформу ООН, і в першу чергу Ради Безпеки, піднімався з самого моменту створення Організації. ООН об'єднує значну кількість членів і наявність розбіжностей і незадоволеності по тому або іншому приводу цілком природний процес, який до того ж вказує на те, що Організація живе і розвивається.

ООН, на відміну від своєї попередниці Ліги Націй, досить успішно справляється з поставленими цілями. Статут ООН також з’явився ефективним інструментом підтримки міжнародного миру і безпеки. За роки роботи ООН придбала безперечний авторитет в світовій спільноті, що доводиться різким зростанням кількістю її членів. Поза сумнівом, зміна політичній ситуації в світі вимагає адаптації до неї і найбільшої міжнародної організації. Тут мають бути враховані думки всіх її членів. Ідеальний баланс створює і наполегливе прагнення держав, що розвиваються, реформувати ООН, і холодна розсудливість постійних членів з цього питання. Таке співвідношення сил забезпечував розвиток реформи в розумних межах, щоб не порушити ефективності роботи Організації в цілому і Ради Безпеки зокрема.

СРСР і інші постійні члени Ради Безпеки завжди виступали проти якої-небудь модернізації засад діяльності Організації, приводячи в доказ аргументи про те, що Статут прекрасно діє і без оновлення, нагадуючи, що в цей документ і так закладені чималі можливості і резерви і що обов’язок всіх держав-членів зосередити зусилля і увагу не на питаннях того, що передивляється, а на тому, щоб строго і послідовно виконувати вимоги Статуту.

Велике значення має встановлення самим статутом процедури реформування Статуту.

За час існування Статуту до нього були внесені наступні зміни: поправки до статей 23, 27 і 61 Статуту були прийняті Генеральною Асамблеєю 17 грудня 1963 року і набрали чинності 31 серпня 1965 року. Поправка до статті 109, прийнята Генеральною Асамблеєю 20 грудня 1965 р., набрала чинності 12 червня 1968 року.

Поправка до статті 23 Статуту збільшує число членів РБ ООН з 11 до 15 (збільшена кількість лише тимчасових членів до 10, постійних членів зміни не торкнулися). Раніше передбачалася складна система вибору кандидатів на тимчасові місця, що значно затягувало цей процес. Переглянута система була така, що при перших виборах непостійних членів з 11 до 15 два з чотирьох додаткових членів обиралися на термін в 1 рік. В результаті при подальших виборах щороку Генеральною Асамблеєю обираються 5 непостійних членів, замість трьох, як було у минулому.

Внесення до Статуту ООН таких поправок спричинило певні зміни порядку ухвалення рішень Радою і значно підвищило роль непостійних членів. Так, для ухвалення рішень по процедурних питаннях досить голосів лише непостійних членів. У ситуації ж, якщо усі 5 постійних членів утримаються, то голоси непостійних членів буде вистачати для ухвалення рішення і по не процедурних питаннях, що відносяться до підтримки і відновлення міжнародного миру і безпеки. Таким чином, була прийнята резолюція 344 РБ з питання про Мирну конференцію з положення на Близькому Сході, що відкрилася в Женеві 18 грудня 1973 року.

Виправлена стаття 27 передбачає, що вирішення РБ з процедурних питань вважаються прийнятими, коли за них подані голоси 9-ти членів (раніше семи), і зі всіх інших питань — коли за них подані голоси 9-ти членів (раніше семи), включаючи співпадаючі голоси п’яти постійних членів РБ (так званий принцип одноголосності постійних членів або «принцип вето»). Тим самим Статут ООН виходить з необхідності узгодженості дій постійних членів РБ в області підтримки міжнародного миру і безпеки .

Резолюція Генеральної Асамблеї 1991 від 17 грудня 1963 року встановила новий порядок представництва основних географічних районів світу в РБ. Відповідно до резолюції 5 з 10 непостійних членів обираються від держав Азії і Африки, 2 — від Латинської Америки, 1 — від регіону Східної Європи, 2 — від регіону Західної Європи і інших держав.

Поправка до статті 61 збільшила число членів Економічної і Соціальної Ради з 18 до 27. Подальша поправка до цієї статті, що набрала чинності 24 вересня 1973 року, збільшила число членів Ради з 27 до 54.

Поправка до першого пункту статті 109 передбачала, що час і місце проведення Генеральної Конференції держав-членів з метою перегляду Статуту визначаються двома третинами голосів членів Генеральної Асамблеї і голосами будь-яких 9-ти (раніше семи) членів РБ. Пункт 3 статті 109, який передбачає можливість скликання конференції з перегляду Статуту, був розглянутий Генеральною Асамблеєю і РБ на десятій черговій сесії ГА в 1955 р. і залишений в його первинному формулюванні: «голосами будь-яких семи членів Ради Безпеки».

У 70-х роках прихильники перегляду Статуту почали домагатися розширення чисельного складу РБ з 15 до 21, мотивуючи це необхідністю поліпшення представництва в Раді африканських і азіатських держав.

Таким чином, можна зробити висновок, що ідеї реформування ООН — і зокрема — Ради Безпеки — зовсім не нова. Вона може вважатися одноліткою самої організації. Але в 1997 році було сформульовано таку програму реформ, яка торкнулася не стільки питань представництва, скільки самих механізмів роботи Організації і, власне кажучи, питання її життя або небуття.

Перший етап реформування ООН, ініційованого Генеральним секретарем організації Кофі Аннаном з надією зробити Організацію Об'єднаних Націй менш громіздкою, ефективнішою, дієвішою і такою, що більш оперативно відкликається на побажання і потреби її членів, а також реалістичнішою в своїх цілях і зобов’язаннях, може датуватися 1997 — 2001 роками.

Саме в цей час від перших, поки що декларативних, хоча і багатообіцяючих заяв, реформатори перейшли до рішучих дій. У 2000;му році провівши апробацію вибраного курсу на реформування організації на засіданні Саміту тисячоліття, і підкріпивши програму реформ Декларацією тисячоліття Організації Об'єднаних Націй [38], Генеральний секретар і Група стратегічного планування опинилися наготові сформулювати на початку 2002 року програму подальших перетворень.

Тим часом в кінці 2001 року вже можна було підвести деякі підсумки. Узявши старт в області організаційного реформування, ООН придбала за 1997;2000 роки декілька нових посадових осіб. Була заснована посада першого заступника Генерального секретаря ООН, посада Верховного комісара з прав людини. Була створена Група стратегічного планування при канцелярії Генерального секретаря.

Організаційні перетворення відразу ж розкрили проблему браку кваліфікованих кадрів, а також низький рівень захищеності персоналу ООН. Вирішенню цієї проблеми також присвячувалася значна частина часу і сил.

На тлі активності в цій області практично малозначимими стали пропозиції по виробленню контурів оновлення стратегії і доктрини миротворчості її операцій з підтримки миру.

Проте базовим компонентом, який повинен був забезпечити життєвість запланованих перетворень, було питання реформування методів фінансування діяльності організації, для чого Генеральний секретар зробив кроки по зміцненню взаємодії з лідерами ділового світу.

Підсумки 2000 — 2001 року показали, що необхідно було приділяти увагу і процесу планування бюджету у напрямі додавання йому більш усвідомленого, практичного характеру.

В той же час названі кроки можна розглядати лише як «вступ» в реформу, розвиток якої був питанням майбутнього. За великим рахунком, в 2001 році, після підведення підсумків Саміту тисячоліття, автори реформи лише приступили до її реалізації. Подальші заходи щодо реформування Організації Об'єднаних Націй повинні були розвинути досягнуті успіхи і розвернути роботу по розширенню фронту перетворень.

В той же час, необхідно відзначити, що в розглянутий період на порядку денному стояли зовсім не питання політичного домінування або представництва в ключових органах ООН. В даному випадку ці питання опинилися на другому плані. Очевидною особливістю плану перетворень і особистою заслугою Генерального секретаря Кофі Аннана необхідно визнати націленість реформ на дійсне додання організації більшої ефективності, що, до речі, цілком відповідає основним цілям її прихильників.

Все це дозволило Генеральному секретареві в преамбулі до чергового пакету реформ відмітити, що «діяльність Організації Об'єднаних Націй стала більш узгодженою, і її різні компоненти краще співробітничають один з одним. Налагоджено плідне партнерство з широким колом недержавних суб'єктів. В цілому з часом Організація міняється. Вона почала діяти ефективніше, відкрито і творчо» [ Укрепление Организации Объединенных Наций: программа дальнейших преобразований. Доклад Генерального секретаря (A/57/387). — Нью-Йорк, ООН. — 9 сентября 2002 года. — 41 с.].

У 2002 — 2005 роках Генеральний секретар ООН зі схвалення Генеральної Асамблеї, послідовно проводив політику реформування, направлену на підвищення ефективності ООН при збереженні традиційної схеми розподілу повноважень на вищому рівні (у Раді Безпеки ООН). Перш за все це виразилося в реалізації положень Декларації тисячоліття ООН, а також прийнятої на її основі програми подальших перетворень.

В цей час реформаторів цікавили, в першу чергу, вирішення кадрової проблеми, яка забезпечувала перспективу справі зміцнення організації. У Туріні був відкритий Коледж персоналу Організації Об'єднаних Націй. У самій Організації були введені посади Омбудсмена персоналу Організації Об'єднаних Націй для сприяння неофіційному врегулюванню спорів між персоналом і адміністрацією, а також штатний Координатор Організації Об'єднаних Націй з питань безпеки в рангу помічника Генерального секретаря.

Крім того, відповідно до доповіді «Програма подальших перетворень» (A/57/387), увага була приділена і вирішенню проблеми ведення документації, а також інформаційного забезпечення комітетів і інших органів ООН. Зокрема, був реорганізований Департамент суспільної інформації, в Брюсселі був відкритий єдиний Регіональний інформаційний центр Організації Об'єднаних Націй для Західної Європи, продовжилася робота з підтримки електронних баз офіційних документів і правових актів ООН.

Були зроблені перетворення і організаційної структури, яка стосувалася вирішення питань глобальної безпеки, — в кінці 2003 року створена Група високого рівня з погроз, викликів і змін, яка вже 2 грудня 2004 року підготувала доповідь, озаглавлений «Безпечніший світ: наша спільна відповідальність» [77], чим показала свою практичну значущість.

Ці й інші новації свідчили про важливі зміни не лише в сучасній їм ситуації, але і в структурі майбутнього ООН.

Та все ж, численні факти перетворень, які у великій кількості фігурують в документації Організації, демонструють одну магістральну тенденцію, — їх націленість на підвищення ефективності ООН в забезпеченні світового розвитку. Саме ця проблема, на наш погляд, стоїть в центрі здійснюваних реформ.

Значимою точкою відліку, яка стала гучним викликом для продовження модернізації ООН було проведення Всесвітнього Саміту 2005 року, а саме відома промова Генерального секретаря Кофі Аннана: «За більшої свободи: до розвитку, безпеки і прав людини для всіх» [42], в якій були наведені всі результати досягнутого за останні п’ять років в здійсненні Декларації тисячоліття, а також і розглянуті питання на майбутнє.

Реформи 1997 — 2005 років логічно підвели Організацію до ювілейних заходів, які сприяли новій хвилі консолідації її членів на шляху вирішення найважливіших завдань. А сам Генеральний секретар, батько реформи і головний її прихильник, згідно висповіданим ним самим принципам, готувався до передачі своїх повноважень своєму наступникові, новому Генеральному секретареві ООН Пан Гі Муну.

Але імпульс, який був наданий К. Аннаном процесу реформування, вже виступав доволі самостійним фактором, якими навіть новий генеральний секретар не міг нехтувати.

На порядку денному послідовно виникали питання, пов’язані з поглибленням перетворень в областях, який вже торкнулися реформатори, а також нових кроків, націлених на подальший рух реформ. Серед таких найбільш вагомими питаннями стали такі як зміцнення законності і реформування інститутів карного правосуддя, реформа європейської економічної комісії ООН, підтримка міжнародного миру і безпеки та визначення ролі Ради Безпеки в цій важливій справі. Нарешті, не залишилося без уваги і найбільш резонансне питання, пов’язане з визначенням більш справедливого представництва і розширення членського складу Ради Безпеки ООН. Кожний з цих та деякі інші питання заслуговують на окрему увагу.

2. ЗМІЦНЕННЯ ЗАКОННОСТІ І РЕФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТІВ КАРНОГО ПРАВОСУДДЯ

Протягом більш ніж шістдесят років ООН є загальновизнаним центром координації діяльності держав та міжнародних організацій у боротьбі зі зростаючою злочинністю. Її робота в цій сфері здійснюється як усередині держав, так і на міжнародному рівні.

Боротьба зі злочинністю досягається шляхом встановлення єдиних стандартів і норм прийняття уніфікованих міжнародних кримінально-правових актів та еталонів поводження з правопорушниками. До компетенції Генеральної Асамблеї входить підготовка проектів міжнародних договорів та інші форми нормотворчості, Секретаріату ООН, Економічної і Соціального Ради ООН (ЕКОСОР) та інших органів і специалізірованних установ ООН.

Велику роль в цьому плані грають проводимі в рамках ООН конференції і конгреси. Основним органом, координуючим діяльність держав у боротьбі зі злочинністю, є ЕКОСОР ООН.

У його складі постійно функціонує Комісія з попередження злочинності та кримінального правосуддя, яка підготовлює і проводить раз на п’ять років конгреси ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками (Конгреси). Проведені раз на п’ять років, ці Конгреси вносять істотний вплив на формування політики в галузі кримінального правосуддя, а також на розробку політики і професійної практики на національному рівні по всьому світу.

На даний момент роль Конгресів особливо велика, оскільки глобалізація багатьох сучасних проблем, включно зі злочинністю, робить міжнародне співробітництво однією з найбільш нагальних завдань. Зусилля ООН на цьому напрямку — не перша спроба міжнародного співтовариства розробити звід керівних принципів у галузі кримінального правосуддя.

У ході одинадцятого Конгресу, проведеного 26 травня 2005 року в Відні була прийнята Бангкогская декларація [33], що представляє собою важливий політичний документ, що закладає основу для зміцнення міжнародної координації та співробітництва з метою попередження злочинності та боротьби з нею, і формулює основні напрямки цього співробітництва.

Світовому банку та іншим міжнародним фінансовим установам, було запропоновано розширювати співпрацю та координацію з органами Організації Об'єднаних Націй, що займаються питаннями підтримки законності, у тому числі Управління Організації Об'єднаних Націй з наркотиків і злочинності, з метою сприяння більш комплексного підходу до надання допомоги для нарощування потенціалу в галузі попередження злочинності та кримінального правосуддя. Також було визнано бажаним поглиблення співробітництва у розслідуванні кримінальних справ транснаціонального характеру, в якості внеску до встановлення законності і її зміцнення [43], а також поширити практику надання допомоги державам-членам на їх прохання, особливо найменш розвиненим країнам, та країнам що розвиваються, країнам з перехідною економікою, а також країнам, які виходять з конфліктів.

Щодо фінансування Програми по запобіганню зростаючої злочинності було запропоновано всім державам добровільні внески до Фонду Організації Об'єднаних Націй на надання прямої підтримки такої діяльності, у тому числі, у належних випадках, надавати технічну допомогу з метою виконання зобов’язань.

20 лютого 2006 у Відні Комісією з попередження злочинності та кримінального правосуддя була проведена конференція, присвячена зміцненню законності і реформ інститутів кримінального правосуддя, включаючи постконфліктне відновлення. На конференції були розглянуті питання надання допомоги країнам, що знаходяться в постконфліктній ситуації, а також конкретні практичні стратегії надання допомоги у зміцненні законності, особливо в країнах, що пережили конфлікти. Приділялася особлива увага найбільш постраждалим країнам у Африці.

Була проведена реформа інститутів кримінального правосуддя, що стосується створення глобальної основи для забезпечення законності, закріплення в державних актах вимоги про дотримання законності, що виявилося дуже вагомою реформою для деяких країн.

Так, наприклад, у колишній Югославській Республіці Македонії до Конституції були внесені зміни з метою підвищення рівня незалежності судових органів за допомогою зміцнення Державного судової ради, який несе відповідальність за призначення суддів і звільнення їх з посади.

Багато держав повідомили, що одним з основних шляхів забезпечення верховенства закону є здійснення принципу законності, що вимагає чіткого формулювання законів у законодавчій системі і заборони їх зворотної сили.

У зв’язку з цим деякі держави повідомили про нещодавно прийняті законодавчі акти у відповідності до вищезазначених міжнародних документів, спрямованих на боротьбу з незаконним обігом наркотиків, злочинністю та тероризмом.

Як визнала Економічна і Соціальна Рада в своїй резолюції від 22 липня 2005 року, наявність ефективних систем кримінального правосуддя, заснованих на законності, є необхідною умовою для боротьби з транснаціональною організованою злочинністю, торгівлею людьми, тероризмом, корупцією та іншими формами транснаціональної і національної злочинної діяльності.

Управління ООН з наркотиків і злочинності (ЮНОДК) надає технічну допомогу і консультаційні послуги з метою зміцнення законності. У ході роботи ЮНОДК в області реформи кримінального правосуддя і зміцнення законності головна увага приділяється трьом основним напрямкам: розробці відповідних навчальних засобів; підготовці проектів технічної допомоги, в тому числі здійсненню місій з оцінки реформи системи кримінального правосуддя і надання підтримки на рівні відділень на місцях; налагодженню партнерських зв’язків з відповідними установами Організації Об'єднаних Націй, міжнародними та неурядовими організаціями.

Щодо самої реформи кримінального правосуддя, то після проведення Конференції поліція і її непідкупність була поставлена під контроль у сфері надання послуг на рівні поліцейських ділянок і підтримки порядку в суспільстві.

Дванадцятий Конгрес Організації Об'єднаних Націй з профілактики злочинності та кримінального правосуддя, приймаючою стороною якого виступив уряд Бразилії, відбувся в Салвадорі з 12 по 19 квітня 2010 року.

За рішенням Генеральної Асамблеї ООН основна тема дванадцятого Конгресу: «Комплексні стратегії для відповіді на глобальні виклики: системи попередження злочинності та кримінального правосуддя та їх розвиток у мінливому світі». Дванадцятий Конгрес щодо попередження злочинності дав унікальну можливість активізувати всебічне обговорення практичних пропозицій по трьом основним напрямкам за допомогою: твердження, що стабільна система кримінального правосуддя є основним елементом структури верховенства права; визнання центральної ролі системи кримінального правосуддя в питаннях розвитку; підкреслення необхідності застосування цілісного підходу до реформування системи кримінального правосуддя для підвищення ефективності систем кримінального правосуддя в боротьбі зі злочинністю; виявлення нових форм злочинності, що представляють загрозу для суспільства в усьому світі, і вивчення шляхів попередження таких форм злочинності та боротьби з ними.

Конгрес з питань злочинності є глобальним і найбільш представницьким форумом, в якому взяли участь політики, експерти з наукових кіл, представники громадянського суспільства та засобів масової інформації.

На Конгресі була прийнята єдина політична декларація, в якій містяться рекомендації, засновані на обговореннях, проведених в ході заходів Конгресу, в тому числі в ході засідань в рамках сегменту високого рівня і семінарів. Декларація була представлена на дев’ятнадцятій сесії, Комісії з попередження злочинності та кримінального правосуддя, яка пройшла з 17 по 21 травня 2010 року.

Також Конгрес забезпечив платформу для більш тісної співпраці між урядами, міжурядовими та неурядовими організаціями по всьому спектру питань, пов’язаних з попередженням злочинності і кримінальним судочинством, забезпечивши тим самим більш ефективну міжнародну взаємодію в цій області.

Таким чином, Організація Об'єднаних Націй є центром координації діяльності держав у боротьбі з злочинністю і продовжує домагатися прогресу у зміцненні своєї діяльності у сфері верховенства права на національному та міжнародному рівнях.

У центрі уваги стоять питання подолання розриву між міжнародними зобов’язаннями і реалізацією їх потенціалу щодо поліпшення життя для всіх. Ці зусилля вимагають тривалого часу. Тому ООН повинна постійно нагадувати державам-членам про їх міжнародні зобов’язання, сприяти ратифікації міжнародних договорів і здійсненню міжнародних норм і стандартів, а також продовжувати в цьому зв’язку ефективну багатосторонню діяльність на основі верховенства права, керуючись принципами підтримання миру, демократії, прогресу розвитку людства, підвищення якості життя людини, необхідності співробітництва держав і міжнародних організацій, надання взаємної правової допомоги; прийняття державами адекватних заходів у відповідь на зростання злочинності; вдосконалення кримінального правосуддя, яке є «краєугольним каменем» цивілізації.

3. РЕФОРМА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ КОМІСІЇ ООН

Європейська Економічна Комісія ООН (ЄЕК ООН) є регіональною організацією Економічної і Соціальної ради ООН (ЕКОСОР), створеною для сприяння розвитку економічного співробітництва між країнами-членами цієї комісії.

Ця установа є однією з п’яти регіональних комісій Організації Економічного і Соціального Розвитку ООН і налічує 56 держав-членів. ЄЕК займається розробкою стандартів в сферах: конструкції транспортних засобів; стандартів електронного обміну даними; а також створенням стандартів якості сільськогосподарської продукції.

Рішення ГА ООН щодо подальшого реформування ЄЕК також було оголошено на Конференції 2005 року і проголошене Генеральним Секретарем в Декларації «За більшої свободи …».

Вже в наступному році 28 листопада 2006 року у Женеві була проведена конференція, на якій була закріплена подальша Програма реформ ЄЕК, яка отримала назву «Реформа ЄЕК ООН — шлях вперед!».

Друга хвиля реформ в ЄЕК після 2000 року за рішенням Генеральної Асамблеї повинна тривати два роки з 2005 — 2007. На Конференції в Женеві було охарактеризовано основні аспекти реформи ЄЕК ООН з викладом відповідних зауважень секретаріату.

Комісія затвердила коло ведення та правила процедури нового органу — Виконавчого комітету. Цей орган проводить раз на два роки сесії Комісії та здійснює весь комплекс загальних керівних вказівок цієї установи. У період між сесіями Комісії він виступає від її імені і має право займатися будь-якими питаннями, що стосуються діяльності ЄЕК ООН.

Згідно з рішенням Комісії виконавчий комітет ЄЕК почав аналізувати, оцінювати і затверджувати програми роботи секторальних комітетів, включаючи між-секторальну діяльність і зв’язки з іншими міжнародними організаціями. До того ж, комітет мав узгоджувати створення, продовження термінів діяльності, розпуск, коло ведення та плани роботи груп, що підкоряються секторальним комітетам; вивчати разом з головами та заступниками голови секторальних комітетів їхні доповіді про здійснення програм роботи та інші відповідні питання; забезпечувати узгодженість між програмами, зокрема шляхом заохочення горизонтальних зв’язків в Організації; вирішувати всі питання, що стосуються планування за програмами, а також адміністративні та бюджетні питання, включаючи позабюджетне фінансування.

Назва «основні допоміжні органи» також було замінено назвою «секторальні комітети». Один раз на рік на вимогу виконавчого комітету секторальним комітетам потрібно подавати доповіді на нараді за участю їх голів та заступників голів. Після проведення конференції кожен з секторальних комітетів повинен відповідати за підготовку і виконання своєї програми роботи на умовах, визначених Комісією та Виконавчим комітетом.

Коло ведення секторальних комітетів затверджується Комісією. На Сесії було ухвалено рішення про проведення аналізу допоміжних міжурядових органів Комісії. Всі секторальні комітети повинні були до кінця 2007 року вирішити питання щодо своїх допоміжних міжурядових органів відповідно до керівних принципів, визначених у документі, а потім розглянути і схвалити їх виконавчим комітетом у липні 2006 року для робочих груп і для груп фахівців, а також постановити про свої потреби у конференційному обслуговуванні з метою їх раціоналізації.

До того ж, Комісія повинна була представити виконавчому комітету пропозиції щодо можливої оптимізації її роботи.

Відповідно до плану роботи по реформі ЄЕК Комітету необхідно було активізувати діяльність в області перетину кордонів та спрощення процедур торгівлі у співпраці з Комітетом з торгівлі.

У співпраці з Комітетом з екологічної політики, консультуючись з ВОЗ, Комісія мала активізувати діяльність, пов’язану із Загальноєвропейської програмою з транспорту, охорони здоров’я та навколишнього середовища (ОПТОЗОС), включаючи стійке фінансування та кадри для координаційного центру [62]; з екологічними аспектами транспорту [65]; представити пропозиції Виконавчому комітету щодо шляхів і засобів контролю та підвищення дієвості здійснення ключових правових документів ЄЕК з транспорту, включаючи безпеку дорожнього руху, а також надати виконавчому комітету пропозиції щодо шляхів і засобів зміцнення євро-азійських транспортних сполук.

На шістдесят першій сесії Комісії були розглянуті й інші питання, безпосередньо пов’язані з реформуванням ЄЕК. Комісія розглянула питання про діяльність по лінії технічного співробітництва з 2005 року. У зв’язку з цим Комісія підкреслила важливість технічного співробітництва для здійснення основної діяльності ЄЕК ООН і відзначила, що Генеральна Асамблея звернула особливу увагу на необхідність зміцнення зв’язків між нормативною і оперативною роботою Організації Об'єднаних Націй; підкреслила необхідність встановлення взаємних зв’язків між Групою з технічного співробітництва та новою підпрограмою і обговорення цього питання спільно зі Стратегією технічного співробітництва ЄЕК ООН на нараді Виконавчого комітету.

Реформа ЄЕК ООН передбачає суттєвий перегляд міжурядової структури та програми роботи в галузі торгівлі. Замість Комітету з розвитку торгівлі, промисловості і підприємництва був заснований Комітет з торгівлі, який має відповідати за підпрограму з торгівлі та контролювати діяльність трьох допоміжних органів: Центру Організації Об'єднаних Націй щодо спрощення процедур торгівлі та електронним діловим операціями (СЕФАКТ ООН), Робочої групи з політики в галузі стандартизації і співробітництва з питань нормативного регулювання (РГ.6) та Робочої групи з сільськогосподарським стандартам якості (РГ.7).

Документ «Зміцнення Комітету з торгівлі ЄЕК ООН» [63], прийнятий на 61-й Конференції, докладно викладає всі кроки реформи, згідно з яким ЄЕК необхідно було активізувати діяльність з питань перетину кордонів та спрощення процедур торгівлі у співпраці з Комітетом з внутрішнього транспорту і представити пропозиції Виконавчому комітету; генерувати ресурси для розширення діяльності в галузі технічного сприяння; а також активізувати співпрацю з іншими міжнародними організаціями. Крім того, був заснований Виконавчий комітет ЄЕК ООН, що відповідає за здійснення загальних вказівок Комісії. Всім секторальним комітетам було запропоновано працювати в тісному контакті з Виконавчим комітетом.

Були також розглянуті й інші питання Комісії, що мають безпосереднє відношення до Комітету з торгівлі. Комісія наголосила на необхідності подальшого підвищення узгодженості і координації дій і політики між галузевими міністерствами, що діють в технічних сферах ЄЕК ООН, та іншими міністерствами, які беруть участь у діяльності ЄЕК в цілому; зазначила важливе значення активного діалогу між секторальними комітетами та Виконавчим комітетом; дала високу оцінку роботі регіональних радників, настійно закликала секретаріат продовжувати поглиблювати технічне співробітництво, здійснюване з субрегіональними групами країн і вітала затвердження конкретних проектів і проектних пропозицій на спеціальній сесії Консультативної комітету СПЕКА.

На заключній Конференції, проведений 27 квітня 2007 року, були проведені підсумки дворічної реформи. Згідно з якими передбачені реформою ЄЕК основні заходи в рамках програми роботи, були реалізовані після скасування двох підпрограм і створення нової підпрограми, що призвела до значного перерозподілу кола обов’язків приблизно 30 співробітників. Секторальні комітети і відповідні основні відділи секретаріату приступили до вирішення завдань, визначених окремими положеннями Плану роботи, пов’язаними з кожною підпрограмою.