Сутність, типи, структура та функції молодіжних субкультур

Вступ

Актуальність

Сучасне інформаційне суспільство розвивається швидкими темпами. Не встигає закріпитись нова соціальна цінність, як на зміну приходить інша. Зазвичай, більшості старшого покоління, яке виховувалось при авторитарному режимі, притаманні риси непоступливості та впевненості в тому, що «вони завжди праві». На їхній погляд, молодше покоління має лише виконувати їхні вимоги, не сперечаючись з рішеннями старших. Все це, звичайно, залишило відбиток на сучасній культурі нашої країни. Нова генерація зі своїми амбіціями, схильністю до максималізму, намагається зруйнувати стереотипи та отримати більше свободи, що об'єктивно притаманне молоді завжди і суб'єктивно характерно для інформаційної культури, оскільки її головним джерелом розвитку є сама унікальність людини. Тому, формуючи своє ставлення до життя, починаючи з періоду ранньої юності, власні цінності та норми, які, звичайно, відрізняються від пріоритетів старшого покоління, молодь шукає своє унікальне місце в соціумі, поле для реалізації.

Нерозуміння дорослих примушує молодь віддалятися, об'єднуватися та створювати власний світ. Перш за все, це і зумовлює формування неформальних молодіжних об'єднань та молодіжної субкультури в цілому.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, я обрала наступну тему курсового дослідження: «Вплив субкультур на підростаюче покоління»

Об'єкт дослідження — процес розвитку молодіжної субкультури та її особливості.

Предмет дослідження — зміст молодіжної субкультури, її вплив на виховання юнацтва, формування ціннісних орієнтацій, міжособистісних відносин, впливу їх на розвиток особистості молодої людини.

Мета дослідження полягає у тому, щоб теоретично та практично дослідити сутність, зміст та характерні особливості найпоширеніших молодіжних субкультур; виявити умови, причини та особливості їх впливу на формування особистості молодої людини, вибір ціннісних орієнтацій у житті та вплив на міжособистісні стосунки; передбачити наслідки впливу молодіжної субкультури «готи» та «емо» на особистість, вплив її на підростаюче покоління, його процес виховання.

Завдання:

· з’ясувати сутність, зміст, показники, особливості молодіжної культури та рівень її сформованості у підлітків;

· визначити сутність та ознаки молодіжної субкультури різних напрямків, її функції в становленні особистості молодої людини, вивчивши дослідження психологів, соціологів, педагогів;

· Розглянути конкретні молодіжні субкультури «Емо» та «Готи», їх вплив на формування особистості, процес виховання молодого покоління.

1. Сутність, типи структура і функції молодіжних субкультур

1.1 Поняття молодіжних субкультур

молодіжний субкультура міжособистісний Під культурою розуміються переконання, цінності, які є спільними для певної групи людей, які служать для упорядкування досвіду і регулювання поведінки членів цієї групи. Відтворення і передача культури наступним поколінням лежать в основі процесу соціалізації.

Субкультура — Це спільність людей, чиї переконання, погляди на життя і поведінка відмінні від загальноприйнятих або просто приховані від широкої публіки, що відрізняє їх від більш широкого поняття культури, відгалуженням якої вони є. Молодіжна субкультура з’явилася в науці в середині 50-х років XX століття. Оскільки традиційні суспільства розвиваються поступово, уповільненими темпами, спираючись в основному на досвід старших поколінь, остільки феномен молодіжної культури відноситься переважно до динамічних товариствам, і був помічений у зв’язку з «техногенної цивілізації». Якщо раніше культура не ділилася так яскраво виражено на «дорослу» і «молодіжну» (незалежно від віку всі співали одні й ті ж самі пісні, слухали одну й ту ж музику, танцювали одні й ті ж танці тощо), то тепер у «батьків» і «дітей» з’явилися серйозні відмінності і в ціннісних орієнтаціях, і в моді, і в способах комунікації, і навіть у способі життя в цілому. Як специфічне явище, молодіжна культура виникає і у зв’язку з тим, що фізіологічна пришвидшення молодих людей супроводжується різким зростанням тривалості періоду їх соціалізації (часом до 30 років), що викликано необхідністю збільшення часу на освіту і професійну підготовку, що відповідає вимогам епохи. Сьогодні юнак рано перестає бути дитиною (за своїм психофізіологічного розвитку), але за соціальним статусом ще довгий час не належить світу дорослих. Юнацький вік — час, коли економічна активність і самостійність ще не досягнуто в повному обсязі. Психологічно молодь належить світу дорослих, а соціологічно — світу отроцтва. Якщо в сенсі насичення знаннями людина дозріває набагато раніше, то в сенсі положення в суспільстві, можливості сказати своє слово — зрілість його відсувається. «Молодь» як феномен і соціологічна категорія, народжена індустріальним суспільством, характеризується психологічною зрілістю за відсутності вагомого участі в інститутах дорослих.

Система норм і цінностей, що відрізняють групу від більшості товариств, називається субкультурою. Вона формується за такими ознаками: вік, етнічне походження, релігія, соціальна група, місце проживання і т.д. Цінності субкультури не означають відмови від національної культури, прийнятої більшістю, вони виявляють лише деякі відхилення від неї. Однак більшість людей не схвалюють субкультури і відноситься до них з недовірою.

Молодіжні субкультури — феномен міської культури західного типу. Основний фактор, що привертає молодь в субкультури — прагнення придбати зовнішні, формальні характеристики, що дозволяють виділятися із загальної знеособленого маси населення мегаполісу. В основному представники молодіжних субкультур об'єднуються за зовнішнім характеристикам — одяг, зачіски, музика, місця спілкування і т.д. Іноді група активно виробляє норми або цінності, які явно суперечать пануючій культурі, її змісту та форм. На основі таких норм і цінностей формуються контркультури (наприклад, хіпі). Так, у чималої кількості молодих людей відсутня чітко виражена особистісна самоідентифікація, сильні поведінкові стереотипи. Позиція відчуження проглядається як у відношенні до соціуму, так і в міжгенераціонном спілкуванні.

Соціальне відчуження проявляється найчастіше в апатії, байдужості до політичного життя суспільства, так звана позиція «стороннього спостерігача». Що стосується міжгенераціонного спілкування — сьогодні у молодого покоління воно нерідко виливається в повне заперечення всіх «маминих» цінностей. Особливо виразно це протиставлення простежується на рівні культурних (у вузькому сенсі) стереотипів молоді: є «наша» мода, «наша» музика, а є - «мамина», «застаріле», яке пропонується інституційними засобами гуманітарної соціалізації. І тут виявляється третій аспект відчуження молодіжної субкультури — це культурне відчуження. Саме на цьому рівні субкультура молодого покоління набуває помітні контркультурні елементи: дозвілля, особливо юнацтвом, сприймається як основна сфера життєдіяльності, і від задоволеності їм (дозвіллям) залежить загальна задоволеність життям молодої людини. Загальна освіта для школяра і професійна для студента як би відходять на другий план перед реалізацією економічних і дозвільний потреб. Цінності національної культури, витісняються схематизованими зразками масової культури, орієнтованими на впровадження цінностей «американського способу життя» в його примітивному і полегшеному відтворенні.

1.2 Типи субкультур

Толстих А.В. запропонував наступну типологію молодіжних субкультур:

1. політизовані субкультури — беруть активну участь у політичному житті і мають чітку ідеологічну приналежність, неагресивні;

2. еколого-етичні субкультури — займаються побудовою філософських концепцій і ведуть боротьбу за навколишнє середовище («зелені»);

3. нетрадиційні релігійні субкультури — в основному це захоплення східними релігіями (буддисти, культові групи, сатанистів);

4. радикальні молодіжні субкультури — відрізняються організованістю, наявністю лідерів старшого віку, підвищеною агресивністю (кримінальні молодіжні угруповання, любери, скінхеди);

5. субкультури способу життя — групи молодих людей, що формують свій образ життєдіяльності (хіпі, панки);

6. субкультури за інтересами — молоді люди, об'єднані спільністю інтересів — значкісти, філателісти, спортивні та музичні фанати.

7. субкультура «золотої молоді» — характерна для столичних міст — орієнтована на проведення дозвілля (одна з найбільш закритих субкультур). [14]

Фролов С.С. запропонував наступну типологію субкультур:

1. Романтико-ескапістскі субкультури — орієнтовані на відхід від реального життя, побудова власних філософських систем (хіпі, толкіеністи, індіаністи, байкери).

2. Анархіє-нігілістіческіе групи — заперечення загальноприйнятих стандартів, критичне ставлення до багатьох явищ життя (анархіста, панки).

3. Розважально-гедоністичні - орієнтовані на забезпечення дозвілля («золота молодь», рейвери, сноубордистів, репер).

4. Кримінальна субкультура — орієнтована на протистояння закону і правопорядку (готи? (абсолютно не згодна з віднесенням цієї субкультури до кримінальних), скінхеди, банди, гопники, любери). [21]

За специфікою поведінки членів групи виділяють:

· ПРОСОЦІАЛЬНІ - не несуть загрозу суспільству, несуть позитив і допомагають.

Це соціально-позитивні групи, які приносять користь суспільству. Ці об'єднання вирішують соціальні проблеми культурно-захисного характеру (захист пам’яток, реставрація храмів, екологічні проблеми).

Одні з них — так звані «ЗЕЛЕНІ». Одна з найбільш гострих проблем — проблема охорони навколишнього середовища, за її рішення і взялися «зелені» — екологічні наслідки будівельних проектів, розміщення та експлуатація великих підприємств без урахування їх впливу на природу і здоров’я людей. Чисельність екологічних неформальних об'єднань відносно мала, їх соціальний та віковий склад неоднорідні. Свою малу численність екологічні групи з лихвою компенсують активністю, яка привертає до них великі маси людей, що виступають на підтримку різних природоохоронних ініціатив.

Інший різновид — «НЕФОРМАЛИ ХУДОЖНЬОЇ СПРЯМОВАНОСТІ». У багатьох містах на різних бульварах існують виставки самодіяльних художників, скульпторів і т.д. Існують вони цілком офіційно, але не дозволяють вирішити одну з проблем, що стоять перед цим видом самодіяльної творчості - надання молодим художникам можливості виставляти і продавати свої картини.

· КОМП’ЮТЕРНИЙ АНДЕГРАУНД.

Існує наступна структуризація комп’ютерного співтовариства: на самому нижчому рівні стоять, так звані юзери (англ. User — користувач). Це найбільш широкий шар комп’ютерного співтовариства. Далі вгору по піраміді, стоїть група, яка називається «Пойнт». За ними йдуть так звані «сісопи» або системні оператори (адміністратори). Діяльністю «сісопів» керують, так звані «мережеві комунікатори».

· АСОЦІАЛЬНІ несуть критику устоям суспільства, але це протистояння не носить крайнього характеру. Вони стоять осторонь від соціальних проблем, але не представляють загрозу суспільства. В основному виконують рекреаційні функції. Приклади: панки, мажори, рокери, хіпі, люди системи.

«Системні» часто привертають увагу перехожих екстравагантною зачіскою, розмальованою джинсовою курткою, пірсингом. Себе вони називають «піплами», «хайрастими» і вважають себе вільними людьми, незалежними від батьків і суспільства. Погляди «системних» на життя багато в чому допомагають зрозуміти позицію неформалов в цілому. Вони привітні і гостинні, довіряють людям. Вони всі один одного знають, і вважають себе паростками нової культури, в якій немає брехні, кривди, грабежів. Ці люди здатні жертвувати останнім заради того щоб створити в країні культуру істино молодіжну.

· АНТИСОЦІАЛЬНІ - не тільки піддають критиці громадські порядки та устої, але й прагнуть їх поламати.

Носять яскраво виражений агресивний характер, прагнення затвердити себе за рахунок інших, моральна глухість.

«БАНДИ» — об'єднання (найчастіше підлітків) за територіальною ознакою. Місто ділиться «бандами» на зони впливу. На «своїй» території члени банди є господарями, із «чужинцями», що з’являються (особливо з іншої банди) розправляються вкрай жорстоко. В «бандах» свої закони, свої звичаї. Процвітає культ сили, цінується вміння битися. Покинути банду буває дуже складно: в деяких випадках у «зрадника» навіть стріляють — мовляв, виживеш — вільний. Усі «банди» озброєні, в тому числі вогнепальною зброєю. Зброя пускається в хід без довгих роздумів. «Банди» не тільки ворогують одна з іншою, але й здійснюють терор відносно нейтральних підлітків. Останні змушені ставати «даниками банди» або вступати в неї. У відповідь на дію «банд» і для боротьби з ними «нейтральна молодь» створює власні неофіційні об'єднання. Зрозуміти молодих людей, що входять в ці об'єднання, можна — вони хочуть забезпечити свою безпеку. Але, діючи за принципом «сила силу ламає», вони й самі нерідко переступають закон. [15]

1.3 Специфічні риси молодіжної субкультури

1. Переважно розважально-рекреативна спрямованість. Поряд з комунікативною дозвілля виконує в основному рекреатівную функцію (відпочинок, «нічогонероблення»). Рекреативні дозвільні орієнтації підкріплюються основним змістом телеі радіомовлення, що розповсюджують цінності переважно масової культури.

2. «Вестернізації» (американізація) культурних потреб та інтересів. Цінності національної культури витісняються стереотипами — зразками масової культури, орієнтованими на впровадження цінностей «американського способу життя» в його примітивному і полегшеному варіанті, пропагуючи прагматизм, жорстокість, надмірне прагнення до матеріального благополуччя. Спостерігається презирство таких «застарілих» цінностей як ввічливість, повагу до оточуючих.

3. Пріоритет споживчих орієнтації над креативними. Споживання присутнє в культурній самореалізації молоді, і обумовлене потоком переважної культурної інформації (цінності масової культури), що сприяє фоновому сприйняттю і поверхневому закріпленню її у свідомості. Творча самореалізація, як правило, виступає в маргінальних формах.

4. Слабка індівідуалізованність і вибірковість культури. Вибір тих чи інших цінностей пов’язаний найчастіше з груповими стереотипами досить жорсткого характеру — незгодні сильно ризикують поповнити ряди «знедолених», «не престижних» людей з точки зору «натовпу», що зазвичай рівняється на якийсь ідеал — «крутого» (іноді в особі лідера цієї групи).

5. Відсутність етнокультурної самоідентифікації. Народна культура (традиції, звичаї, фольклор тощо) більшістю молодих людей сприймаються як анахронізм. Спроби занесення етнокультурного змісту до процесу соціалізації, в більшості випадків обмежується пропагандою давньоруських звичаїв та православ’я. А етнокультурна самоідентифікація полягає насамперед у формуванні позитивних почуттів до історії, традицій свого народу, тобто того, що прийнято називати «любов'ю до Вітчизни», а не тільки в залученні до однієї конфесії. [3]

Виділяють наступні основні ознаки неформальних об'єднань.

1) Неформальні колективи не мають офіційного статусу.

2) Слабо виражена внутрішня структура.

3) Більшість об'єднань має слабо виражені інтереси.

4) Слабкі внутрішні зв’язки.

5) Дуже складно виділити лідера.

6) Не мають програми діяльності.

7) Діють з ініціативи невеликої групи зі сторони.

8) Являють альтернативу державним структурам.

9) Дуже важко піддаються упорядкованою класифікації.

2. Вплив субкультури на виховання підростаючого покоління

2.1 Дитяча и підліткова субкультури як фактор соціального виховання

Новонароджений вступає в світ як біологічний організм, і його основною турботою є власний фізичний комфорт. У ході развитку дитина, індивід перетворюється на людську особистість, цей процес називається соціалізацією. Соціалізація — це процес, опосередковано яким індивідом засвоюються норми групи, формується власне «Я», унікальність даного індивіда як особистості.

Чарльз Кулі відводить вирішальну роль в соціалізації індивіда первинним групам — сім'ї, друзям. Безпосередні і тісні контакти дитини з членами таких груп викликають своєрідні психічні реакції в його свідомості. Особливе значення Кулі віддає думкам і представленням осіб, оточуючих дитину. Під їх впливом у індивіда развивається так зване «дзеркальне Я». Завдяки цьому у нього формується самооцінка, він привчається свідомо виділяти себе поміж оточуючих його людей, вироблюючи почуття гордості, поваги або приниження за власне Я. З часом суб'єктивне Я стає більш стійким, сталим, під впливом вимог оточуючих у індивіда виробляється почуття самоконтролю, він у більшій мірі засвоює нормы і ціності соціальної групи. [6]

Джордж Мід приділяв найбільшу увагу символам і жестам у процесі взаємодії. Він вважав, що необхідною стороною взаєморозуміння і узгодженої соціальної взаємодії є здатність, яка формується ще в дитинстві - приміняти на себе ролі інших людей. Головне місце у формуванні цієї здібності належить дитячим іграм. Вже сам вступ до колективної спонукає дитину приймати на себе певну роль, потім по мірі накопичення досвіду і дорослішання він навчається приймати на себе ролі кількох осіб, що беруть участь у грі. Завдяки цьому розвивається його розум і самосвідомість, дитина засвоює норми і цінності групи, її вимоги і установки по відношенню до нього. Критерієм формування зрілого Я слугує здібність індивіда приймати на себе роль «узагальненого іншого», під котрим Мід розуміє деякий узагальнений образ колективних вимог і установок по відношенню до даного індивіда. [5]

Сім'я і інші первинні групи грають найважливішу роль у період ранньої соціалізації дитини. По мірі його дорослішання розширюється коло його спілкування, все більшу роль починають грати різні організації і установи, особливо системи освіти, засобів масової інформації. Ці посередники між людиною і суспільством називаються інститутами і агентами соціалізації.

Агенти соціалізації - це конкретні люди, відповідальні за навчання культурним нормам і засвоєння соціальних ролей. Інститути соціалізації - це установи, які впливають на процес соціалізації і направлять його.

Оскільки соціалізація ділиться на первинну і вторинну, так само діляться і агентм й інститути. До агентів та інститутів первинної соціалізації відноситься найближче оточення людини, що виявляє найбільш сильний і істотний вплив на формування його особистості - це родина, друзі, вчителі. Агенти вторинної соціалізації - це представники адміністрації учбового закладу, придприємства, армії, міліції, церкви, держави, співпрацівники ЗМІ. З ними підліток рідше контактує, ці контакти менш тривалі, їх вплив, як правило, менш глибокие, ніж у первинних агентів. [9]

Серед агентів первинної соціалізації не всі грають однакову роль. Для підлітка батьки знаходяться в переважаючій позиції, а однолітки рівні йому. Друзі можут вибачити підлітку те, чого не вибачають батьки: помилки, порушення моральних заборон і соціальних норм и т. д. Можна сказати, що батьки і друзі виявляють протилежний вплив, що зводить на нівець взаємні зусилля.

І все ж, найголовнішим інститутом є сімья. Існує декілька відносно автономних психологічних механизмів, за допомогою яких батьки впливають на своїх дітей.

По-перше, підкріплення: заохочуючи поведінку, яку дорослі вважають правильною, і караючи за порушення встановлених правил, батьки впроваджують у свідомість дитини певну системи норм, дотримання яких з часом стає для дитини звичкою та внутрішньою потребою.

По-друге, ідентифікація: дитина наслідує батьків, орієнтується на їх приклад, намагається стати такими як вони.

По-третє, розуміння: знаючи внутрішній світ дитини і чуйно відкликаючись на його проблеми, батьки тим самим формують його самосвідомість і комунікативні здібності.

Так само важлива емоційна атмосфера в родині. Эмоційний тон відносин між батьками і дітьми психологи представляють у вигляді шкали, на одному полюсі якої стоять максимально близкі, теплі, доброзичливі стосунки (батьківська любов), а на іншому — далекі, холодні и ворожі. У першому випадку основними засобами виховання є увага і заохочення, в другому — суворість і покарання. Безліч досліджень доводять переваги першого підходу. Дитина, позбавлена сильних і недвозначних доказів батьківської любові, має менше шансів на високу самоповагу, теплі і дружні стосунки з іншими людьми і позитивний образ «Я». [19]

Група однолітків значно впливає на соціалізацію дитини. «Потреба у спілкуванні з однолітками, яких не можуть замінити батьки, виникає у дитини вже в 4 — 5 лет (за деякими даними — навіть раніше) і з віком неухильно усилюється». Особливо значущою група однолітків стає у підлітковому віці, тому що вона допомагає вирішити багато психологічних проблемы, пов’язаних з труднощами перехідного віку. Група однолітків стає для підлітка своєрідною школою життєвого досвіду, який не можуть забезпечити родина або навчальні заклади. В першу чергу, вона дає досвід «горизонтального» спілкування, тобто спілкування з рівними, досід спільної діяльності і засвоєння нових ролей, пов’язаних з цією діяльністю.

А зараз поговоримо про поняття «підліток».

Які хронологічні рамки даного об’екту? Питання вікової стратифікації - предмет суперечок багатьох поколінь і напрямків дослідників. Візьмемо, наприклад, визначення В. Даля: «юноша (рос.) — малый, молодчик, парень, паренек, человек на возрасте, от 15 до 20 лет и более, в поре возмужалости. Подросток (підліток) — дитя на подросте.» [20]

В англійскій мові для визначення підлітка існує слово, що найбільш точно відображає дане поняття: Teenager.

Teen — це суффікс чисельників від 13 до 19, Age — в перекладі означає вік. Тобто, у буквальному перекладі teenager — людина віком 13 — 19 років.

2.2 Причини «відходу» молоді до субкультур

Чому ж молодіжні субкультури отримали таке поширення?

По-перше, у субкультурній спільноті підліток отримує можливість належати до обраній групі однолітків, що є для нього референтною, виникає об'єднуюче почуття «ми», що підвищує рівень психологічної значущості кожного.

По-друге, субкультура дозволяє молодій людині краще відчути і проявити самостійність свого «я».

По-третє, вона допомагає підлітку звільнитися від переживань, викликаних конфліктом з світом дорослих, з пануючої в суспільстві культурою. [1]

Період активної ціннісно-творчої діяльності стикається у молодої людини з обмеженим характером практичної, творчої діяльності, неповним включенням молодої людини в систему суспільних відносин. Звідси в поведінці молоді поєднання суперечливих рис — прагнення до ідентифікації та відокремлення, конформізм і негативізм, наслідування і заперечення загальноприйнятих норм, прагнення до спілкування і уникнення спільноти, відчуженість від зовнішнього світу.

Нестійкість і суперечливість молодіжної свідомості впливають на багато які форми поведінки і діяльності особистості. Така характеристика молодіжної свідомості визначається низкою об'єктивних обставин.

По-перше, в сучасних умовах ускладнився і подовжився сам процес соціалізації, та іншими стали критерії її соціальної зрілості. Вони визначаються не тільки її вступом у самостійне трудове життя, але й завершенням освіти, набуттям професії, реальними політичними і громадянськими правами, матеріальною незалежністю від старших. Дія даних факторів не одночасна і не однозначна в різних соціальних групах, тому засвоєння молодою людиною системи соціальних ролей дорослих виявляється суперечливим. Він може бути відповідальним і серйозним в одній сфері і відчувати і вести себе як підліток в іншій.

По-друге, становлення соціальної зрілості молоді відбувається під впливом багатьох відносно самостійних чинників — сім'ї, школи, трудового колективу, засобів масової інформації, молодіжних організацій та стихійних груп. [10]

В якості причин «відходу в андеграунд», молодь називає:

1) Виклик суспільству, протест.

2) Виклик родині, нерозуміння в родині.

3) Небажання бути як усі.

4) Бажання утвердитися в новому середовищі.

5) Звернути на себе увагу.

6) Не розвинена сфера організації дозвілля для молоді в країні.

7) Копіювання західних структур, течій, культури.

8) Релігійні ідейні переконання.

9) Данина моді.

10) Відсутність мети у житті.

11) Вплив кримінальних структур, хуліганство.

12) Вікові захоплення.

2.3 Дослідження впливу субкультури на соціальне виховання підлітків

У субкультурі реалізується одна з основних потреб учнів — вибудовування образу «Я». Вплив неофіційною юнацької субкультури забезпечує компенсацію негативного ставлення до себе, низького рівня самоповаги, неприйняття образу власного тіла (невідповідності зовнішнього вигляду еталонів маскулінності і фемінімності). Субкультура виступає як форма самопред’явлення людини на культурно-естетичному рівні, коли людині подобається, перш за все, музика, одяг і т.д. Емоційна привабливість «неформального» стилю життя нерідко знижує значущість цілеспрямованої діяльності (навчання, хобі), сприяє розмивання життєвих перспектив. Передумовами до таких обставин є погана успішність в школі. Крім цього, у старшокласників — представників неофіційних юнацьких субкультур виникають ускладнення у взаєминах з дорослими й однолітками, що викликаються як провокуючим іміджем, так і некомпетентністю у спілкуванні. Відсутність узгодженості у сфері спілкування, посилюється після того, як школяр починає пред’являти себе як представник субкультури. [16]

Внаслідок впливу субкультури можна виділити три ймовірних наслідки для соціалізації:

· позитивна тенденція (освоєння соціальних ролей у групі однолітків, соціальне та культурне самовизначення на основі соціальних проб і експериментування),

· соціально-негативна (наркотизації, прийняття ідеології націоналізму, екстремізму, залучення до кримінальної способу життя),

· індивідуально-негативна (мораторій на соціальне та культурне самовизначення, самовиправдання інфантилізму і ескапізму — «втечі» від соціальної реальності).

3. Вплив сучасних субкультур на підростаюче покоління

3.1 Вплив молодіжної субкультури на міжособистісні стосунки

Процес формування та розвитку особистості характеризується визначеними психологічними закономірностями. Насамперед, це почуття дорослості, показниками якого є потреба молодої людини, щоб до неї ставились як до дорослої; прагнення до самостійності і бажання захистити деякі сфери свого життя від втручання дорослих та наявність власної лінії поведінки. Провідним фактором самоутвердження людини в період ранньої юності є усвідомлення своєї ролі у двох існуючих системах взаємовідносин з оточуючими — ровесниками та дорослими. У кожній з цих систем молодь проявляє себе по-різному.

Взаємини з дорослими характеризуються складним протиріччям внутрішньої позиції молодої людини — прагнення до самостійності поєднується з тривогою, що він не впорається з новими завданнями, які поставлені перед ним. У цьому йому потрібна підтримка дорослого, але відверто визнати це він не хоче, шукаючи заміну такому спілкуванню в середовищі субкультури. Нерозуміння є типовою особливістю взаємин юнацтва з дорослими, і як наслідок цього виникають конфлікти з приводу як захоплень та повсякденних звичок (одяг, макіяж, час відсутності вдома, тощо), так і з приводів належності молодої людини до субкультури, його шкільного життя та особистих принципів, норм.

Емансипація від влади дорослих проявляється у заміненні їх ролі групою однолітків, що являється феноменом з точки зору впливу оточуючих на дану особистість. Нестримний потяг до спілкування, до колективу, до спільних діяльності та дозвілля являються причинами об'єднання юнацтва у субкультури і сумісної діяльності у них. Спрямованість таких об'єднань лякає і вчителів, і батьків, тому що вмовити молоду людину залишити угрупування буває дуже важко.

У період ранньої юності людина більш відчуває необхідність мати друга, що також є однією з причин належності підлітка до певної субкультури. Спостерігається підвищення інтересу до ровесника, як до людини з певними внутрішніми якостями. В процесі спілкування з однолітками молодь вибирає друзів з схожістю поглядів на життя, та чітко усвідомлює різницю між товаришем і другом, якому можна довіритись.

Одним з негативних наслідків належності юнацтва до субкультури може бути завищена самооцінка, що також впливає на відносини з оточуючими. У молодих людей із завищеною самооцінкою дуже яскраво помітна така вада характеру, як негативізм, тобто протидія усякому зовнішньому втручанню в своє життя. У поєднанні з почуттям дорослості негативізм часто виявляється у таких проявах підліткової поведінки, як словесна грубість, розбещеність, тютюнопаління, вживання спиртних напоїв та наркотиків, гра в азартні ігри, схильність до суїциду, тощо. До того ж, у деяких субкультурах такий спосіб життя є нормою.

Бажання належати до якоїсь субкультури можна пояснити прагненням до довіри у взаємодії з оточуючими. Довіра до товариша реалізується у сфері інтимно-особистісного спілкування, головна мета якого — розуміння й саморозкриття. Адже юнацькому віці потреба в спілкуванні з дорослими не завжди знаходить своє задоволення, що негативно позначається на розвитку особистості. Юнаки та дівчата значно частіше, ніж люди старшого віку, відчувають себе самотніми. Але відчуття самотності виникає не від зовнішньої ізоляції, не від поганого оточення, а від неможливості висловити в спілкуванні всю повноту відчуттів. Належність до субкультури дає таку можливість.

Між членами субкультури часто виникають дружні стосунки. Однією з головних неусвідомлюваних функцій такої дружби є підтримка самоповаги. Юнацька дружба іноді виступає як своєрідна форма «психотерапії», дозволяючи молодим людям висловити почуття й знайти підтвердження їх у того, хто поділяє їх сумніви, тривоги, надії. Юнацька потреба в саморозкритті часто переважає інтерес до розкриття внутрішнього світу іншого, спонукаючи не тільки обирати друга, скільки вигадувати його.

У субкультурі кожен прагне знайти своє, особливе місце в колективі, для молодих людей важливо не «злитися» з групою, а зробити так, щоб його чули і цінували. Лише наймолодші учасники субкультури — підлітки можуть сліпо підкорятися колективу і вважати його єдиним авторитетом.

Зовнішній вигляд, одяг чи зачіска молодіжної субкультури часто викликає нарікання і роздратування дорослих. Справа не тільки в різниці смаків батьків та дітей, а в тому, що діти хочуть відрізнятися від старших, і найлегше це зробити саме за допомогою зовнішніх аксесуарів. Одяг та зовнішній вигляд людини є не що інше, як засіб комунікації, за допомогою якого особистість інформує оточуючих людей про свій статус, смаки, тощо.

Відношення до молодіжної субкультури найвиразніше проявляється у суперечках про музику. Тут представлені два полюси. Одні представники старшого покоління категорично заперечують сучасну рок — та іншу музику, вважаючи її антихудожньою, аморальною, шкідливою для здоров’я, соціально небезпечною і прямо-таки демонічною. Інші відносяться до неї ліберально-поблажливо, пояснюючи музичні захоплення молоді виключно віковими особливостями, мовляв, музика ця, звичайно ж, несерйозна, але забороняти її немає сенсу, з віком молодь це зрозуміє. Але і осуд, і поблажливість дуже рідко поєднуються з дійсним знанням і розумінням предмету. А між тим, ця музика достатньо складна. Тому для вихователів молоді, будь то батьки чи вчителі, не обов’язково розділяти всі захоплення, в тому числі і музичні, молоді, але обов’язково знати, які вони, і враховувати це в своїй роботі.

Не потрібно ідеалізувати молодіжну субкультуру, адже на рівні з потенціалом оновлення вона має свою небезпеку. Звична для всіх стратегія — осуду і заборони — вже доказала свою неефективність. Нетерпимість суспільної думки тільки сприяє розвитку підліткового нігілізму і манірності. Друга стратегія — всеобіймаюче прийняття будь-яких молодіжних течій теж нереальна: не всі течії молодіжної субкультури нас влаштовують, до того ж, вони самі на таку асиміляцію не підуть. Залишається лише діалог. Потрібно вміти співпрацювати і ламати однобічні уявлення про власне суспільство. Зрозуміти його внутрішню структуру, не відрізуючи елементів, що здаються зайвими. Працюючи з неформальною молоддю, ми самі повинні навчитися жити в неформальному суспільстві.

3.2 Характеристика сучасних субкультур «Готи» та «Емо». Їх вплив на виховання молодого покоління

За підсумками соціологічних опитувань найбільшою популярністю в підлітків і молоді користуються дві субкультури — готи й емо.

Субкультура «Готи»

Готи — представники молодіжної субкультури, що зародилася наприкінці 70- х років 20 століття на хвилі пост-панку. Готична субкультура досить різноманітна, однак для її представників тій або іншій мірі характерні загальні риси: специфічний похмурий імідж, інтерес до готичної музики, літератури, фільмів жахів і містики.

Представники готичної субкультури, натхненні естетикою готичного роману, естетикою смерті, готичної музики й відносять себе до готики-сцени. З’явилися в 1979 році на хвилі пост-панка. Характерний зовнішній вигляд готів: чорний одяг, чорне довге волосся, високі шнуровані черевики, чорний корсет, облягаючи чорні нарукавники, шипований нашийник, срібні прикраси окультної тематики, чорний макіяж і в дівчат, і в хлопців. Місце зборів — цвинтар вночі.

Готична субкультура постійно попадає під вогонь критики з боку консервативної громадськості. Готику звинувачували в пропаганді суїциду, депресії, сатанізму, вандалізму й інших шкодах. На думку психологів, готика може залучати підлітків з комплексами, психологічними проблемами, схильних до депресії. При цьому, відповідно до останніх досліджень, готик-субкультура дає таким людям зі схильністю до депресії розуміюче спільноту, полегшує їх соціалізацію й таким чином, може навіть запобігати суїциду. Обвинувачення у зв’язку готики з сатанізмом звучать в основному з боку білярелігійних консервативних організацій. Дослідження показують, що прямого зв’язку між цими явищами немає. Ця розповсюджена помилка викликана атрибутикою готів, що деякі приймають за сатанинську. Преса часто приписує ритуальні вбивства, вчинені дияволопоклонниками, готам, найчастіше вони спростовуються. На думку більшості соціологів, сама по собі готична субкультура неагресивна, хоча окремі її представники можуть бути винятком. [23]

Субкультура «Емо»

Емо — це сленгове визначення субкультури, що походить від прикметника «емоційний». Виникло в Америці, в 80 роках 20 століття. Споконвічно емо — це музика, стиль емо з’явився набагато пізніше. Справжній емо — це людина щира що не боїться показувати свої негативні і позитивні емоції. Емо носять волосся на бік, щоб частина лиця було видно — вона символізує їх відкритість світу, інша, закрита волоссям — показує, те що їх внутрішній світ закритий для сторонніх.

Перші емо, як не дивно, були вегетаріанцями, принципово не пили алкоголь і не палили, не вживали наркотики. Сучасні емо також вважаються одними із самих тихих підліткових субкультур. Учасники емо самі пишуть пісні і музику, складають вірші й люблять фотографувати — це ще один спосіб проявити свої емоції, почуття й переживання. Часто емо роблять собі пірсинг, намагаючись цим показати, що вони не бояться болю і смерті.

Деякі психологи стверджують, що бути емо навіть корисно. Не накопичують у собі емоції, а проявляють їх, плачуть, коли їм погано і сміються, коли їм добре. [23]

Емо — (від «емоції») — субкультура, основним змістом якої є прояв емоцій. Емо-кіди не приховують свого емоційного стану, завжди і при будь яких обставинах проявляючи його. Вважають світ жорстоким, тому відгороджуються від нього довгим косим, волоссям, яке закриває одне око, фарбують очі і нігті в чорний колір, і хлопці також. Кольорова гама одягу — поєднання чорного з рожевим.

Ці дві субкультури відносяться до гедоністично-розважальних субкультур — субкультур, члени яких отримують насолоду від різного роду розваг, якими займаються романтико-ескапітських субкультур — (англ. — втекти, уникнути, позбавитися). Відрізняються орієнтацією на створення паралельного світу, витворення власного «міфу».

Вплив молодіжних субкультур «готи» та «емо» має як негативні, так і позитивні сторони.

Негативні сторони цих субкультур в основному впливають безпосередньо на сам процес виховання молодих людей. Ефективність процесу виховання залежить від рівня сформованості мотиваційної бази.

Мотиви виховання — спонукальна причина дій і вчинків молодої людини.

Внутрішні спонукальні чинники певних дій і вчинків людини, зумовлюються передусім анатомо-фізіологічними і соціально-психологічними потребами, які в підлітковому віці при належності до тої чи іншої субкультури базуються на законах і принципах самої субкультури. Існують 5 ланок, які в цілому програмують виховний процес. Якщо якась ланка випадає, порушується цілісність структури, а отже й програма виховного процесу. При належності до субкультур «готи» та «емо» порушуються декілька з них:

— П'ятий рівень. В «готів» та «емо» знижується потреба у самовдосконаленні, самоактуалізації та самореалізації, вони не вважають доцільним стати кимсь, знайти справу до душі, не мають прагнення до успіху в реальному світі, суспільстві, житті, лише мають віру у свій нереальний вигаданий світ, відрізняються орієнтацією на створення паралельного світу, витворення власного «міфу».

— Четвертий рівень. Потреба в оцінці й повазі існує переважно лише в колі своєї субкультури та її прихильників. Молодь, що відноситься до таких субкультур не прагне до престижу, статусу у колективі, частково потребує визнання, уваги, має достоїнство, розуміння

— Третій рівень. Потреба у спілкуванні, прихильності й любові (Замкнуті в собі. Тільки по власному бажанню виділяють вільний час для спілкування з сім'єю, друзями що не входять до одної субкультури, але при цьому є інтерес до спілкування з молодими людьми, що належать до групи однодумців чи однієї субкультури)

— Другий рівень. Потреба у безпеці, в захисті від насилля і погроз (виконується, але не в повній мірі, соціально-економічна стабільність, захищеність)

— Перший рівень. Потреби фізіологічні в їжі, воді, теплі, рухах, здоров'ї, житті, сні, захисту від стихійних сил (потреби досягаються, «готи» не в повній мірі задовольняють потреби в сні, так як їх субкультура вимагає нічних зборів, обидві субкультури ведуть нездоровий спосіб життя) Також виникає маса протестів, конфліктних ситуацій щодо уподобань, принципів, законів, та традицій субкультур між старшим поколінням дорослих (батьки тощо) та молодим поколінням власне яке безпосередньо входить до субкультур.

Позитивними чинниками являється:

— формування особистісного «Я» так як ці субкультури не стовідсотково негативні і не відносяться до субкультур з кримінальною відповідальністю (гопники) та не являються розправно-самосудними;

— «Емо» відносяться більше до музично-протестних субкультур, які для протестів навіть займаються творчістю, музикою та освоюють гру на різноманітних музичних інструментах (частіше всього-гітара).

Розглянуті субкультури виступають елементами рушійних сил процесу виховання:

В результаті виникають суперечності між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями вихованця (вплив вихователів, сім'ї та внутрішні прагнення і переконання молодої людини, в формуванні яких відіграють велику роль субкультури, до яких належить молода людина).

Висновки

молодіжний субкультура міжособистісний Отже, дані дослідження визначають, що головними учасниками молодіжних субкультур є саме юнацтво, а не підлітки. Вплив молодіжної субкультури на формування особистісного «Я» в період ранньої юності визначається домінуванням авторитету друзів перед авторитетом батьків. Належність до певної субкультури також впливає на самооцінку особистості, яка, зазвичай, підвищується. Мають місце також інші зміни, пов’язані з міжособистісними стосунками молоді між собою та з дорослими. Якщо ж молода людина є учасником певної течії, то молодіжна субкультура має пріоритетне значення в її житті.

З одного боку, молодіжні субкультури культивують протест проти суспільства дорослих, його цінностей і авторитетів, але, з іншого боку, саме вони покликані сприяти адаптації молоді до того ж суспільству. Людина, що потрапила в субкультуру, стає з нею єдиним цілим. Вона приймає всі порядки, закони нового суспільства, у неї змінюється система цінностей і погляд на світ.

Список літератури

1. http://gm.pfo.ru/? id=13 119 — Полномочный представитель Президента РФ в Приволжском федеральном округе/ Причины возникновения субкультур

2. Айзенштадт Ш., От поколения к поколению. М.-Л.: АН СССР, 1956. — 485 с.

3. Алпатова П. С., Некоторые проблемы социологического анализа молодежной субкультуры, Социология молодежи/ под ред. проф. Лисовского В. Т. — С.-П.: Издательство Санкт-Петербургского университета, 1996.

4. Брантова Ф. С., Основные психологические подходы в изучении юности как этапа развития/ Психолого-педагогические проблемы образования. Сборник статей кафедры психологии.: АГУ, 2003. — 172 с.

5. Гидденс Э. Социология. — М.: УРСС, 2005. — 632 с.

6. Добреньков В. И., Кравченко А. И., Социология. Учебник. М.: ИНФРА-М, 2004. — 624 с.

7. Кон. И.С., Социологическая психология. Воронеж: МОДЭК, 1999. — 560 с.

8. Кон И. С., Психология юношеского возраста. — С-П.: Просвещение, 1989. — 256 стр.

9. Кравченко А. И., Культурология: Учеб. пособие для вузов — 3-е изд. — М.: Академический Проект, 2002. — 494 с. Формы и механизмы приобщения к культуре, с. 119−148.

10. Лисовский В. Т., Социология молодежи. — СПб.: Инсайд, 1996. — 352 с.

11. Макаренко А. С. Макаренко А.С. Педагогические сочинения: В 8 т. Методика организации воспитательного процесса. Т5. — М.: 1983. — 361 с.

12. Мид M. «Культура и мир детства».

13. Мудрик А. В. Социализация человека: учебное пособие. М.: Академия, 2004. 304 с.

14. Пономарчук В. А., Толстых А. В. Молодежная субкультура / Всеросийская межвузовская научно-практическая конференция «Эволюция гуманітарного образования в российской высшей школе». — Мурманск, 2007

15. Рычкова Н. А., Дезадаптивное поведение детей: Диагностика, коррекция, психопрофилактика. — М., 2000 — 368 с.

16. Сенченко Н. А. Социально-педагогическая помощь старшеклассникам-представителям юношеских субкультур: Дис. канд. пед. Наук — Кострома. 2005. — 214с

17. Смелзер Н. Социология: пер. с англ. — М.: Феникс, 1998. — 688 с.

18. Солоухин В. А., Камешки на ладони. — М.: Детская Литература, 2007. — 288c.

19. Суоми И. П., Основы воспитания в семье. Учебное Пособие. — Ч: Челябинский гуманитарный институт, 2007. — 204 с.

20. Толковый словарь В. Даля — Інтернет сторінка:

/http://slovardalja.net/word.php? wordid=27 675/

21. Фролов С. С. Социология. Учебник. Для высших учебных заведений. М.: Наука, 1994 — 256 с.

22. Фрис, С. Социология молодежи. — Лондон, 1994.

23. http://koxana.com/rodina/ditivih/398-subkulturi.html