Внутрішньочерепна родова травма

Реферат на тему:

Внутрішньочерепна родова травма

Внутрішньочерепна родова травма — тяжке захворювання, яке призводить до множинних ускладнень і високої летальності новонароджених.

Внутрішньочерепна родова травма не є рівнозначною внутрішньочерепному крововиливу, оскільки у її патогенезі значна роль належить тяжким функціональним розладам мозкового кровообігу з порушеннями гемоі ліквородинаміки, набряку мозку та вторинним змінам мозкових клітин. Такі порушення можуть виникати і без механічного пошкодження.

У патогенезі внутрішньочерепної родової травми провідне місце (75%) належить гіпоксії, яка є постійною супутницею найрізноманітніших за природою впливу шкідливих факторів під час вагітності і пологів. При гіпоксії настають виражені циркуляторні розлади, переповнюється венозна система, підвищується проникність судинних стінокпорушується біохімічний склад крові. Нині вже з’ясовано роль етіологічних факторів, які впливають на розвиток патологічного процесу. Це патологія вагітності (токсикоз 1 і II її половини), хвороби жінки (серцево-судинні, інфекційні, анемія та ін), шкідливі звички батьків, патологія пологів (раннє відходження вод, обмотування пуповини навколо шиї, слабкість пологової діяльності тощо), недоношеність. При патоморфологічних дослідженнях спостерігаються тяжкі розлади судинної циркуляції у вигляді застійного переповнення кров’ю дрібних судин з явищами стазу і тромбозу, порушення тонусу судин і проникності їхньої стінки. Ці судинні зміни зумовлюють набряк тканин і множинні дрібні геморагії.

Клініка. Клінічна картина внутрішньочерепної родової травми різноманітна та мінливавона складається з неврологічних симптомів, соматичних розладів та метаболічних порушень.

Першою і постійною її ознакою є зміна частоти, глибини і ритму дихання (до 90−140 за 1 хв). При тяжких пошкодженнях дихання може супроводитися стогоном, шумом, клекотанням. Одночасно спостерігаються порушення серцево-судинної системи. Брадикардія, яка буває у перші години (90−100 скорочень серця за 1 хв) швидко змінюється тахікардією. Спочатку акцентовані тони серця при розладах дихання переходять в ослаблені, виражені зміни в забарвленні шкіри: поряд з блідістю спостерігається ціаноз.

Постійним симптомом є відхилення у м’язовому тонусі і руховій активності. Головні неврологічні порушення — млявість, адинамія або рухове збудження, гіпочи арефлексія. Такі природжені рефлекси, як Моро (обнімання), Бабкіна (долоне-ротовий), Робінсона (охоплювання), Переса, або загальмовані, або відсутні. Крик дитини стає слабким або пронизливо-однотонним, так званий «мозковий крик». До важливих симптомів належать тремор, ністагм, косоокість, анізокорія, симптом очних білків (симптом сонця, що сідає), випинання тім'ячка, порушення ковтання і ссання. Іноді помітні зміни з боку травної системи -· блювання, затримання газів і випорожненьпечінки — кон’югаційна жовтяниця. У тяжких випадках може спостерігатися затримка сечовипускання протягом 20−26 год.

Для внутрішньочерепної родової травми характерні метаболічні порушення, які проявляються ацидозом, гіпоглікемією, гі-попротеїнемією, гіпербілірубінемією. Наведені симптоми зустрічаються у найрізноманітніших поєднаннях. Залежно від їхньої кількості і часу, протягом якого вони утримуються, розрізняють три ступені внутрішньочерепної травми: легкий (І ступінь)', середньої тяжкості (II ступінь)*! тяжкий (III ступінь). Наслідки родової травми не завжди є сприятливими. Спостерігаються різні ускладнення, які іноді залишаються на все життя. Серед них найчастіше бувають церебральні паралічі або парези, водянка голови, мікроцефалія, епілепсія, затримка психічного розвитку.

Лікування проводять у гострому і відновному періодах. У гострому періоді здійснюють такі терапевтичні заходи:

1. Забезпечення максимального спокою і підвищеного положення у ліжку.

2. Організація правильного вигодовування. Залежно від вираженості ссального і ковтального рефлексів дітей годують з ложечки, піпетки, соски або через зонд донорським грудним молоком. У міру поліпшення загального стану немовлят прикладають до груді.

3. Оксигенотерапія. У кувезі або під кисневим наметом подають суміш повітря з киснем у співвідношенні 1:1 по 5 — 6л за 1 хв.

4. Гемостатичні засоби (рутин, вікасол, глкжонат кальцію, аскорбінова кислота).

5. Дегідратаційна терапія (манітол, лазикс, еуфілін та ін.)'.

6. Дезинтоксикаційні засоби (гемодез, реополіглюкін, глюкоза, розчин Рінгера).

7. Корекція метаболічного ацидозу (кокарбоксилаза, 5% розчин натрію гідрокарбонату).

8. При збудженні і судорогах — седативні і протисудорожні препарати (фенобарбітал, натрію оксибутират, літична суміш, седуксен, дроперидол).

9. Застосування засобів, які тонізують судинно-руховий і дихальний ценіри (етимізол, сульфокамфокаїн, еуфілін).

10. Краніоцеребральна гіпотермія при тяжкому стані протягом 1−2 год.

11. Спинномозкова пункція з лікувальною та діагностичною метою.

У відновному періоді лікування повинно включати:

1) масаж та гімнастику;

2) препарати, які поліпшують процеси обміну у центральній нервовій системі (аміналон, пірацетам, церебролізин, вітаміни групи В, АТФ, кокарбоксилаза);

3) біогенні стимулятори (алое, скловидне тіло, пірогенал);

4) ліки, які сприяють провідності на синапсах (прозерин, дибазол, галантамін);

5) фізіотерапію (струми УВЧ, озокерит);

6) засоби, які зменшують емоційне напруження та знімають рухове збудження (седуксен, дроперидол).

Діти, які перенесли внутрішньочерепну родову травму, повинні бути під постійним наглядом педіатра, невропатолога, окуліста, ортопеда. Профілактика починається ще в антенатальному періоді. Вона полягає в ранньому виявленні і лікуванні патолога вагітності, у раціональному і обережному веденні пологів, у запобіганні і лікуванні асфіксії.

Пневмонія у новонароджених

Пневмонія у новонароджених дітей має важкий перебіг і посідає одне з перших місць серед причин дитячої смертності. Це пояснюється анатомо-фізіологічними та імунобіологічними особливостями, незрілістю дихальної та нервової систем у немовлят.

Етіологія. Пневмонія у новонароджених дітей спричиняється вірусами, мікроорганізмами і найпростішими. Тяжкий перебіг має запалення легень, зумовлене вірусно-стафілококовою інфекцією. У розвитку хвороби велику роль відіграє порушення реактивності новонародженого, що виникає під впливом таких різноманітних несприятливих факторів, як захворювання матері, токсикоз вагітності, патологія пологів, внутрішньоутробна асфіксія, внутрішньочерепна травма, ателектаз, охолодження, перегрівання (табл. 25).

Клініка. Пневмонія починається із загальних проявів інтоксикації: відмови від груді, зригувань, блювання, здуття живота, проносу, схуднення, зниження безумовних рефлексів (ковтання і ссання). Кашель слабкий, іноді з рота виділяється пінистий слиз (шумовина). Температура тіла найчастіше субфебрил-на, рідше висока, хоч може бути і нормальною. Під час огляду впадають у вічі симптоми дихальної недостаточности прискорене дихання до 80−100 за 1 хв, виражений ціаноз обличчя, кистей, стоп. На шкірі висипають петехії (дрібні крововиливи). Слизова оболонка рота покривається нальотом. Перкуторні зміни незначні. При вислуховуванні легень визначають ослаблене дихання, дрібнопухирчасті хрипи, крепітацію. Тони серця ослаблені, пульс швидкий, малого наповнення, печінка збільшена. Живіт здутий. При дослідженні крові спостерігається помірний лейкоцитоз із зсувом вліво, ШОЕ переважно нормальна.

Таблиця 25. Робоча класифікація пневмонії у новонароджених.

(К. А. Сотникова, 1982).

При рентгенологічному дослідженні у частини дітей змін не знаходять навіть при виражених клінічних симптомах. У деяких випадках виявляють прикореневу інфільтрацію, дифузні вогнищеві тіні.

Пневмонія у новонароджених може розвинутися при внутрішньоутробному інфікуванні.

Внутрішньоутробна пневмонія найчастіше спостерігається у недоношених дітей при гострих або хронічних хворобах матері, кровотечах під час вагітності, ранньому відходженні навколоплідних вод. За таких умов виникають внутрішньоутробна гіпоксія плода, аспірація і запальні явища в легенях.

Клініка. Стан тяжкий з перших годин життя. Відмічають слабкий крик і різко пригнічені рефлекси. Тонус м’язів знижений. Шкіра блідо-ціанотична або жовтувато-сіра. Буває петехіальне висипання, набряк підшкірної основи, зокрема на ногах, що пов’язано з порушенням проникності судин.

Температура тіла у доношених дітей може підвищуватися до 40° С. У недоношених переважно спостерігається гіпотермія. Часто бувають приступи ціанозу, зригування і блювання. Маса тіла знижується на 15−30%. У перші години після народження зростають симптоми дихальної недостатності, які проявляються поверхневим, аритмічним із стогоном диханням. Частота його становить 60−120 за 1 хв. Аускультативно дихальні шуми ослаблені, є стійкі розсіяні дрібнопухирчасті хрипи. Серцебиття прискорене, з ослабленими тонами.

Внутрішньоутробна пневмонія новонароджених часто поєднується з внутрішньочерепною родовою травмою, пневмопатіями, затриманням розвитку плода.

Пневмонія у недоношених дітей має певні особливості: чим менша маса тіла дитини, тим важчий її перебіг. Це пояснюється морфологічною і функціональною незрілістю системи дихання, кровообігу, центральних регуляторних механізмів.

Етіологія. Пневмонія найчастіше спричинюється вірусно-бактеріальною асоціацією, мікоплазмою. Вона нерідко розвивається після гострих респіраторних вірусних інфекцій, схильність до яких у недоношених дітей дуже висока.

Клініка. Температура тіла на початку хвороби може бути субфебрильною, високою або зниженою. При огляді загальний стан тяжкий. Рефлекси, особливо харчовий, ослаблені. Дитина відмовляється від їжі. Спостерігаються зригування, блювання, пронос. Знижується маса тіла. У немовлят з’являються попрілості, слизова оболонка ротової порожнини покривається пліснявкою, шкіра — елементами піодермії. З рота, а іноді і з носа виділяється пінний слиз.

Перкуторних змін над легенями немає. Аускультативно — ослаблене дихання, крепітація. Тони серця ослаблені, пульс прискорений, до 180−190 за хв. Артеріальний тиск знижений. Печінка збільшена.

Діагностика пневмонії у недоношених дітей важка.

Під час рентгенологічного дослідження виявляють виражену емфізему (ще до аускультативних змін). Іноді рентгенологічних змін не знаходять.

У периферичній крові - зрідка лейкоцитоз, але найчастіше кількість лейкоцитів нормальна або знижена. ШОЕ трохи підвищена, без змін або сповільнена.

Пневмонія у недоношеної дитини завжди є важким захворюванням, яке супроводиться не тільки дихальними і серцево-судинними відхиленнями, а й значними порушеннями обміну речовин. При ній може знижуватися рівень глюкози у крові, розвивається ацидоз. Нерідко пневмонія у недоношених поєднується з розсіяними ателектазами, внутрішньочерепною родовою травмою. Часто триває понад 2−3 міс. Смертність дітей досягає 40−49%.

Новонароджених дітей, хворих на пневмонію, необхідно госпіталізувати у спеціалізовані відділення стаціонару.

Лікування повинно бути комплексним і забезпечувати таке:

1. Організація режиму догляду І вигодовування.

Палати мають бути боксовані і розраховані на 2−3 дітей. Температура повітря 20−22° С для доношених і 24° С для недоношених. Відносна вологість 60−70%. Дітей з порушеною терморегуляцією вміщують у кувези.

Доглядає за дитиною медична сестра, яка забезпечує лікувально-охоронний режим. При цьому дитина повинна мати спокійні умови для сну, сприятливе емоційно-позитивне оточення під час активного відпочинку. У разі потреби забезпечується аерооксигенотерапія, зігрівання, перебування у кувезі, апаратне відсмоктування слизу з рота і носа, масаж. Дитина повинна одержувати правильне харчування, достатню кількість рідини. Загальна його кількість з грудним молоком дорівнює 160−180 мл на 1 кг маси тіла дитини за добу. При токсикозі кількість їжі зменшують до 1/3−½ від норми. Решта компенсується рідиною (глюкоза, чай, ораліт, регідрон, розчин Рінгера), яка вводиться внутрішньо або внутрішньовенне. При тяжкому стані дитину годують через зонд. Перед цим необхідно відсмоктати слиз з носа і з рота.

Дитину одягають так, щоб не було перешкод для дихання ї рухів. Голова не покрита. Руки вільні. Положення у ліжку підвищене. Його треба часто міняти. У кувезі дитину тримають оголеною.

2. Боротьба з дихальною недостатністю:

а) відсмоктування слизувато-гнійного вмісту з верхніх дихальних шляхів;

б) інгаляції з 2% розчином натрію гідрокарбонату або з му-косольвіном (ацетилцистеїном);

в) оксигенотерапія — під наметом ДКП — один, 2−3 рази на добу по 30−40 хв протягом 6−8 днів;

г) у разі набряку легень — аерозоль з 70% етиловим спиртом разом з киснем, повторні внутрішньовенні вливання 20% розчину глюкози по 5 мл на 1 кг маси, лазиксу по 1−3 мг на 1 кг за добу, 5−10% розчин манітолу по 5 мл на 1 кг маси і препарати калію.

3. Боротьба з токсикозом:

а) для дезинтоксикації застосовують 15−20% розчин глюкози, гемодез, 5% розчин альбуміну внутрішньовенне краплинне (5−10 мл на 1 кг маси), преднізолон (1−2 мг на 1 кг за добу) одночасно з препаратами калію протягом 5−8 днів:

б) недостатність кровообігу ліквідують серцевими глікозидами (0,05% розчин строфантину або 0,06% розчин корглікону по 0,05 мл), 2,4% розчин еуфіліну по 0,05−0,1 мл на 1 кг маси в ізотонічному розчині натрію хлориду.

4. Антибіотикотерапія. Застосовують пеніцилін, напівсинтетичні пеніциліни (ампіокс, оксацилін, ампіцилін, карбеніцилін), цефалоспорини (кефзол, цефамезин, клафоран та ін), аміноглі-козиди (гентаміцин, амікацин, бруламіцин).

Новонародженим і недоношеним дітям антибіотики призначають після дослідження на чутливість у дозі, яка відповідає нижній межі загальноприйнятої. Інтервали між введеннями становлять 8−12 год. При тяжкій пневмонії призначають два антибіотики, один з яких уводять внутрішньовенно.

Для того щоб запобігти дисбактеріозу і гіповітамінозу, на фоні антибіотикотерапії, застосовують ністатин, антигістамінні препарати, вітаміни, ферменти, біфідумбактерин, лактобактерин.

5. Фізіотерапія.

Призначають лікувальні ванни, обкладання з гірчиці, ЕВС на грудну клітку, ультрафіолетові опромінення, масаж.

6. Стимуляція реактивності організму.

Для підвищення імунобіологічної опірності вводять імуногло-булін, антистафілококовий гамма-глобулін, антистафілококову плазму.

Синдром дихального розладу

Під цим синдромом розуміють будь-які патологічні зміни в легенях, які виникають у новороджених за перші два-три дні життя і клінічно проявляються вираженою дихальною недостатністю. Найчастіше ця патологія розвивається у недоношених дітей, особливо двійнят і хлопчиків. Основними її причинами є:

1) пневмопатія (неінфекційна патологія легень) — ателектаз, гіалінові мембрани, набряково-геморагічний синдром, крововиливи в легені, вади розвитку легень;

2) внутрішньоутробна інфекція — пневмонія, сепсисвнутрішньочерепні крововиливи.

Етіологія і патогенез. Доведено зв’язок синдрому із захворюваннями матері, патологічним перебігом вагітності і пологів. Несприятливими факторами, які спричинюють передчасні пологи і тяжку дихальну недостатність, е внутрішньоутробна гіпоксія плода і асфіксія новонароджених, незрілість їхньої легеневої тканини, брак сурфактанту, порушення легенево-серцевої адаптації, легенева гіпертензія, зміни обміну речовин у плода (ацидоз, гіпопротеїнемія, гіпоферментоз, порушення сольового обміну).

Пневмопатія є найчастішою причиною виникнення синдрому дихального розладу. У недоношених дітей постнатальний період життя характеризується дальшим розвитком судин малого кола кровообігу, легеневої паренхіми і центральної нервової системи. Анатомічна і функціональна зрілість легень залежить від кількості сурфактанту, який вистеляє внутрішню поверхню альвеол, створюючи поверхнево-альвеолярну плівку, що протидіє спаданню альвеол і розвитку ателектазу. Для нормального функціонування легень достатня кількість сурфактанту утворюється до 35-го тижня вагітності.

Клініка. У перші години життя дитини з’являються прискорене дихання (понад 80 за 1 хв), втягування під час вдиху міжреберних проміжків і мечовидного відростка, роздування крил носа, утруднений посилений видих, пригнічення функціонального стану центральної нервової системи (пригнічуються рефлекси ссання і ковтання).

У розпалі хвороби дитина адинамічна, з різко зниженим тонусом м’язів. Характерним є прискорене дихання, яке часто супроводиться стогоном і шумним утрудненим видихом. Нерідко бувають періодичні апное. Під час вдиху помітно втягуються міжреберні проміжки, грудина, западає нижня щелепа, опускається підборіддя і роздуваються крила носа. Рухи грудної клітки і живота під час дихання не збігаються. Шкіра ціанотична, нерідко спостерігаються місцеві або генералізовані набряки. З рота виділяється піна, іноді забарвлена кров’ю. При вислуховуванні легень — ослаблене дихання і непостійна крепітація. Тони серця голосні, напружені, іноді ослаблені, із систолічним шумом. Печінка збільшена.

Пневмопатія часто ускладнюється пневмонією. Смерть настає у перші 2−3 дні хвороби при явищах важкої кисневої недостатності. Летальність становить 30−75%.

Лікування: 1. Відновлення прохідності верхніх дихальних шляхів, чого досягають відсмоктування їхнього вмісту. Для профілактики аспірації відсмоктують шлунковий вміст.

2. Забезпечення адекватних умов догляді/. Дитину негайно вкладають до кувеза (температура 33°-34° С, концентрація кисню 40−60%, відносна вологість 60%).

3. Парентеральне введення глюкозо-сольових розчинів з розрахунку 65 мл на 1 кг маси першого дня і 100 мл на І кг маси з 2−3-го дня життя. Швидкість введення рідини 6−7 крапель за хвилину.

4. Корекція метаболічного ацидозу (внутрішньовенне введення 4% розчину натрію гідрокарбонату).

5. Штучна вентиляція легень за допомогою апаратів «Віта», «Млада». Дихання із забезпеченням позитивного тиску на видиху.

6. Аерозольтерапія (лужні інгаляції двічі на добу, а також інгаляції з гліцерином — 1 мл гліцерину, 3 мл ізотонічного розчину натрію хлориду і по 100 ОД гепарину на 1 кг маси) 2-З рази за добу.

7. Нормалізація кровообігу: 2,4% розчин еуфіліну по 0,1 мл на 1 кг маси 3 рази за добу внутрішньовенне, серцеві глікозиди.

8. Стимуляція структур, розміщених під корою головного мозку (при періодичному диханні і брадикардії), — етимізол по 0,001 г на 1 кг маси внутрішньом'язово 2−4 рази за добу.

9. Дегідратаційні засоби (лазикс).

10. Глікокортикоїди (преднізолон).

11. Фізіотерапія: електрофорез еуфіліну на шийний відділ хребта.

12. Антигістамінні засоби (супрастин, піпольфен).

13. Антибіотики у разі підозри на приєднання вторинної інфекції, якщо дихальні розлади тривають більше 2−3 днів.

Профілактика пневмонії у новонароджених і недоношених дітей полягає у своєчасному виявленні і лікуванні захворювань вагітних. Не треба також допускати внутрішньоутробної гіпоксії плода, асфіксії під час пологів і виникнення внутрішньочерепної родової травми. Немовляті слід створити оптимальні умови навколишнього середовища у родопомічних закладах із суворим дотриманням температурного режиму, вільного сповивання, грудного вигодовування при запобіганні гострим респіраторним вірусним інфекціям.