Класифікація мит

Міністерство освіти і науки України Тернопільський національний економічний університет Факультет міжнародного бізнесу та менеджменту Кафедра міжнародної економіки

Індивідуальне завдання на тему:

Класифікація мит Виконав: студент групи МЕс-51

Блєдноногий Я.Д.

Перевірив: викладач Гуменюк Ю.П.

Тернопіль- 2010

План Вступ

1. Сутність та функції мита

2. Класифікація мит

3. Роль та значення державного мита Висновки Список використаної літератури

Вступ

Мета даної роботи — розкрити сутність мита, проаналізувати види мит згідно класифікації, дати чітку характеристику кожного із видів мит, розкрити поняття митного тарифу та його складових, пояснити поняття «митний кордон», здійснити порівняльну характеристику видів мит, а також порівняти мито із іншими методами регулювання, проаналізувати сучасний стан митної політики, пояснити механізм впливу та застосування мита, виявити позитивні та негативні сторони мита.

Актуальність теми. На сьогоднішній день доволі часто зустрічаються ситуації незаконного перевезення товарів, до того ж тих, які є забороненими. Дедалі більше загострюється конкуренція між країнами, кожна з яких прагне аби експорт перевищував імпорт, забезпечивши таким чином додатнє зовнішньоторговельне сальдо. Тому прагнення якомога швидше та більше збагатитися призводить до непередбачених наслідків. Митно-тарифні інструменти регулювання дозволяють уникнути тих чи інших проблем.

Об'єкт дослідження — види мита, митний тариф, митна квота.

До основних завдань даної роботи слід віднести:

— визначення сутності мита та, завдяки конкретним прикладам, підтвердження його важливості;

— розкриття змісту кожного із видів мит;

— пояснення значень «митний тариф» та «митна квота»;

— порівняння мит;

— дослідження значення мита в сучасних умовах;

— висловлення власної думки щодо впливу та ролі мита тощо.

Успішний розвиток будь-якої країни значною мірою залежить від уміння організувати захист її економічних інтересів. Одним із важливих способів такого захисту є правильно організована і чітко налагоджена митна справа, в межах якої визначається порядок переміщення через митний кордон товарів та інших предметів, вирішуються питання митного регулювання, пов’язані з установленням мита та митних зборів, процедури митного контролю, використовуються інші засоби проведення в життя митної політики. Адже відомо, що, наприклад, безконтрольний вивіз із держави товарів, скарбів, культурних цінностей завдає значної шкоди її економічним та іншим інтересам.

Не може бути успішною і боротьба із злочинністю, коли до держави через її кордони безконтрольно і незаконно, контрабандним шляхом надходять зброя, наркотики тощо. Тому не випадково у багатьох державах світу, в тому числі в Україні, митні органи належать до системи правоохоронних органів.

Роль та значення мита, а також його види розглянемо у наступних питаннях.

1. Сутність та функції мита

Мито — непрямий податок, який накладається на товари, що переміщуються через митний кордон, тобто ввіз/вивіз чи транзит і який включається до ціни товарів та сплачується за рахунок кінцевого споживача.

Мито — особлива платня (податок), який сплачували грішми за перевезення товарів, прогін худоби через державні кордони або внутрішні митні застави.

Його слід відрізняти від державного мита — грошової суми, що стягується в судових і арбітражних органах, нотаріальних конторах, органах МЗС, МВС, міських, сільських, селищних радах та інших уповноважених на те органах за вчиненням ними дій з об'єктами нерухомого майна і видачу документів, що мають юридичне значення.

Мито брали також за користування шляхами, мостами, переправами тощо. Вперше на території України митні порядки існували в містах Причорномор’я, а також згадуються у перших міжнародних угодах, зокрема в договорах Київської Русі з Візантією [8, 64].

Із другої половини XVІІІ ст. і до утворення СРСР митна справа на території тодішньої Малоросії регулювалась винятково законодавством Російської імперії.

Сьогодні митна справа в Україні регулюється Митним кодексом України (затверджений Верховною Радою України 11 липня 2002, введений в дію з 1 січня 2004), Законом України «Про єдиний митний тариф» (затверджений Верховною Радою України 5 лютого 1992), а також іншими законодавчими актами України, міжнародними договорами.

Митний тариф — це систематизований відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок мит, якими обкладаються товари під час перетину митного кордону держави.

Під митним кордоном розуміється кордон митної території, на якій держава має виключну юрисдикцію відносно митної справи.

Митна територія країни може не збігатися з географічною територією в таких випадках:

1) при утворенні митного союзу двох або кількох держав (наприклад, Бельгія та Люксембург);

2) за наявності у країні вільних (спеціальних) економічних зон;

Тарифна квота — це різновид змінних мит, ставки яких залежать від обсягу імпорту товару: при імпорті у межах певних кількостей (квот) він оподатковується за базовою внутрішньоквотовою ставкою тарифу, при перевищенні певного обсягу імпорт оподатковується за більш високою, понадквотовою ставкою тарифу. Тарифне квотування є інструментом комбінованого характеру, який поєднує елементи економічного і адміністративного впливу. Активно застосовується в ЄС, а також передбачено Угодою із сільського господарства у рамках ГАТТ/ВТО.

Мито виконує декілька функцій:

— захищає національних товаровиробників від іноземної конкуренції — протекціоністська функція, яка стосується імпортних мит;

— є джерелом надходження коштів до бюджету держави — фіскальна функція, яка стосується імпортних та експортних мит;

— є засобом покращення умов доступу національних товарів на зарубіжні ринки та запобігання небажаного експорту товарів — балансувальна функція, яка стосується експортних мит;

— раціоналізує товарну структуру — регулююча функція, яка стосується експортних та імпортних мит;

— підтримує оптимальне співвідношення валютних доходів та витрат держави — регулююча функція, яка стосується експортних та імпортних мит [10, 125].

2.Класифікація мит

Розглянемо рогорнуту класифікацію мит.

І. За способом збирання:

— адвалорні (вартісні);

— специфічні;

— комбіновані.

ІІ. За об'єктом оподаткування:

— імпортні;

— експортні;

— транзитні.

ІІІ. За характером:

— сезонні;

— антидемпінгові;

— компенсаційні.

IV. За походженням:

— автономні;

— конвенційні (договірні);

— преференційні.

V. За типами ставок:

— постійні;

— змінні.

VI. За способом обчислення:

— номінальні;

— ефективні.

Адвалорні (ad valorem), або вартісні, мита нараховуються у процентах до митної вартості товару. Застосування адвалорних мит веде до збільшення митних зборів при зростанні світових цін на високотехнологічну, з великим ступенем обробки продукції. Позитивною стороною адвалорних мит є те, що вони підтримують однаковий рівень захисту внутрішнього ринку незалежно від коливання цін на товар, змінюються лише доходи бюджету. Наприклад, якщо мито становить 20% вартості автомобіля, то при ціні автомобіля у 8 тис. дол. США доходи бюджету становитимуть 1600 дол. США; при збільшенні вартості автомобіля до 15 тис. дол. США доходи бюджету зростуть до 3 тис. дол. США; при падінні ціни до 5 тис. дол. США скоротяться до 1000 дол. США. Але незалежно від ціни автомобіля адвалорне мито збільшує його ціну на 20%. Негативною стороною адвалорного мита є те, що вони передбачають необхідність митної оцінки товару з метою оподаткування митом. Оскільки ціна товару може коливатись під впливом багатьох економічних (обмінний курс, процентна ставка тощо) та адміністративних (митне регулювання, вибір методики визначення митної вартості товару) факторів, застосування цих мит повґязане із субґєктивністю оцінок, що може потягнути за собою зловживання як з боку митників, так і з боку власників товару. У наш час більшість промислово розвинутих країн прийшли до згоди стосовно методики оцінювання митної вартості. Митники спочатку повинні вивчити ціну, зазначену у накладній. Якщо вона не зазначена або її справжність сумнівна, вони повинні оцінити товар на підставі вартості ідентичних товарів (identical goods), якщо таких товарів немає — на основі аналогічних товарів (similar goods), що надходять у той самий або майже у той самий час. Якщо ці методи не можуть бути застосовані, митники можуть визначити вартість на основі остаточної вартості-продажу (final sales value) цього товару або виходячи з обґрунтованих витрат (reasonable cost) на товар.

Специфічні мита нараховуються у встановленому розмірі з якої-небудь фізичної характеристики товару, наприклад з обсягу, одиниці товару. Перевага специфічних мит перед адвалорними полягає у тому, що вони не залишають місця для зловживань. Принципова відмінність від адвалорних мит — специфічні мита не залежать від напрямку міжнародної конґюнктури. Проте рівень митного захисту за допомогою специфічних мит, значною мірою залежить від коливань цін на товари. Наприклад, специфічне мито в 1 дол. США з 1 см³ двигуна автомобіля більше обмежує імпорт автомобіля з обґємом двигуна 1700 см³, та вартістю 8 тис. дол. США, оскільки становить 21,25% його ціни (1 дол. США/см3 * 1700 см3: 8 тис. дол. США * 100%), ніж автомобіля з обґємом двигуна у 5 тис. см3 та вартістю 50 000 USD, оскільки становить лише 10% його ціни (1 дол. США/см3 * 5 тис. см3: 50 тис. дол. США * 100%). Як наслідок, при зростанні імпортних цін рівень захисту внутрішнього ринку за допомогою специфічних мит падає. Проте в період економічного спаду і зниження імпортних цін специфічний тариф збільшує рівень захисту національних виробників.

Змішані мита поєднують два попередніх види — адвалорний та специфічний. Одночасно збирається мито, нараховане у вигляді процента від митної вартості і з одиниці фізичної міри товару. Наприклад, 20% вартості автомобіля, але не більше ніж 2 дол. США з 1 см³ двигуна автомобіля [4, 36].

Імпортні мита накладаються на імпортні товари під час їх завезення у країну. Мета — захист національних виробників від іноземної конкуренції.

Експортні мита накладаються на експортні товари під час їх вивезення за межі митної території держави. Застосовуються у разі значних відмінностей у рівні внутрішніх регульованих цін і вільних цін світового ринку на окремі товари. Їхня мета — скоротити експорт і поповнити бюджет.

Транзитні мита накладаються на товари, що перевозяться транзитом через територію країни. Є засобом торговельної війни [6, 241].

Сезонні мита — діють у визначену пору року або у різні пори року, мають різну величину. Їх застосовують у рамках митного тарифу. Зазвичай строк їх дії не може перевищувати декількох місяців на рік і на цей період дія звичайного митного тарифу щодо цих товарів припиняється.

Антидемпінгові мита застосовуються, якщо на територію країни товари ввозяться за демпінговою ціною, тобто за ціною більш низькою, ніж їх нормальна ціна в країні-експортері, якщо такий імпорт завдає шкоди місцевим виробникам аналогічних товарів або перешкоджає організації та розширенню національного виробництва таких товарів. Ці мита збираються у додаток до звичайних мит. Антидемпінгові мита застосовуються лише тоді, коли в результаті антидемпінгового розслідування встановлені факт демпінгу, завдання матеріального збитку (загрози завдання матеріального збитку) і наявність причинно-наслідкового звґязку між ними. Антидемпінгові мита застосовуються на селективній основі, оскільки є відповіддю на дискримінацію в цінах.

Компенсаційні мита накладаються на імпорт тих товарів, під час виробництва яких прямо чи непрямо використовувалися субсидії, якщо їх імпорт завдає шкоди національним товаровиробникам аналогічних товарів.

Дія цих мит обмежена у часі і вводяться вони після проведення особливих квазісудових процедур. Вони збираються у додаток до звичайних мит.

Автономні мита встановлюються на основі односторонніх рішень державної влади країни поза залежністю від існуючих договорів і угод та інших міжнародних зобовґязань. Рішення про введення митного тарифу приймається у вигляді закону парламентом (в Україні — Верховною Радою), а конкретні ставки мит встановлюються відповідним відомством (зазвичай Міністерством торгівлі, фінансів або економіки) та схвалюється урядом.

Конвенційні (договірні) мита встановлюються і закріплюються в рамках двосторонніх або багатосторонніх угод (ГАТТ/ВТО). У звґязку із поширенням у міжнародному торговельному праві принципу режиму найбільшого сприяння (РНС), конвенційні ставки, значення яких застосовується щодо країн, з якими держава має закріплений принцип РНС, отримали назву ставок РНС. Значення ставки РНС нижче, ніж значення автономної ставки. Конвенційні мита найбільш поширені у сучасній системі міжнародної торгівлі.

Преференційні мита — це пільгові мита, які встановлюються на основі багатосторонніх угод на товари, що походять з країн, які розвиваються. Мета преференційних мит — сприяти економічному розвитку цих країн, перш за все, за рахунок їх індустріалізації і розширення експорту. З 1971 року діє Загальна система преференцій (ЗСП), яка передбачає значне зниження імпортних мит на готову продукцію з країн, що розвиваються. Преференційні ставки мита фіксуються зазвичай в окремому стовпчику тарифу.

Постійні мита — митний тариф, ставки якого встановлені органами державної влади і не можуть змінюватись залежно від обставин. Більшість країн мають такі мита.

Змінні мита — митний тариф, ставки якого можуть змінюватись у встановлених органами державної влади випадках (наприклад, зі зміною рівня світових або внутрішніх цін, рівня державних субсидій).

Номінальні мита — тарифні ставки, зазначені у митному тарифі.

Ефективні мита — реальний рівень мит на кінцеві товари, розраховані з урахуванням рівня мит на імпортні вузли і деталі цих товарів. Наприклад, країна-імпортер оподатковує ровери, вартість яких становить 200 дол. США, адвалорним митом у 10% (номінальний тариф) і окремо оподатковує 5% адвалорним митом сталь, гуму та інше, із яких складається ровер [5, 37].

мито тариф квота кордон

3. Роль та значення державного мита

Державне мито — це плата, яка справляється за вчинення юридичних дій та за видачу документів юридичного значення уповноваженими на те органами.

Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами [11, 235].

Державне мито стягується:

а) із позовних заяв, заяв з переддоговірних спорів, заяв (скарг) у справах окремого провадження і скарг на рішення, прийняті відносно до релігійних організацій, із касаційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, а також за видачу судами копій документів;

б) із позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що подаються до арбітражних судів, та заяв про перевірку рішень, ухвал, постанов у порядку нагляду, а також про їх перегляд за ново виявленими обставинами;

в) за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, а також за видачу дублікатів нотаріально засвідчених документів;

г) за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з інших країн, за продовження строку їх дії та за внесення змін до цих документів; за реєстрацію національних паспортів іноземних громадян або документів, що їх замінюють; за видачу або продовження довідок на проживання; за видачу візи до національного паспорта іноземного громадянина або документа, що його замінює, на право виїзду з України та в'їзду в Україну, а також із заяв про прийняття до громадянства України і про вихід з громадянства України;

д) за операції з випуску (емісії) цінних паперів, крім облігацій державних та місцевих позик, та з видачі приватизаційних паперів;

е) за операції з об'єктами нерухомого майна, що здійснюються на товарних біржах, крім операцій з примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України;

ж) за видачу громадянам України закордонного паспорта на право виїзду закордон або продовження строку його дії;

з) за прописку громадян або реєстрацію місця проживання;

й) за проведення прилюдних торгів (аукціону, тендера) об'єктами нерухомого майна, крім операцій з примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України [7, 63].

Від сплати державного мита звільняються:

1) позивачі - робітники та службовці - за позовами про стягнення заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин; члени колективних сільськогосподарських підприємств, працівники селянських (фермерських) господарств — за позовами до колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств про оплату праці та за іншими вимогами, пов’язаними з трудовою діяльністю;

2) позивачі - за позовами про відшкодування збитків, заподіяних каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю годувальника;

3) сторони — із спорів, пов’язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних громадянинові незаконним засудженням, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним застосуванням такого заходу, як взяття під варту, або незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, а також пов’язаних з виплатою грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні»;

4) органи соціального страхування та органи соціального забезпечення — за регресивними позовами про стягнення з особи, яка заподіяла шкоду, сум допомоги й пенсій, виплачених потерпілому або членам його сім'ї, а органи соціального забезпечення — також за позовами про стягнення неправильно виплачених допомоги та пенсій;

5) позивачі - за позовами про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином;

6) інші державні і громадські органи, юридичні та фізичні особи [3, 92].

Державне мито сплачується готівкою, митними марками і шляхом перерахування з рахунку платника у кредитній установі.

Порядок сплати державного мита встановлюється Міністерством фінансів України.

Сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю.

Повернення державного мита проводиться за умови, якщо заяву подано до відповідної установи, що справляє державне мито, протягом року з дня зарахування його до бюджету.

За несвоєчасне або неповне внесення державного мита до бюджету стягується пеня та штрафи відповідно до закону [9, 85].

Висновки

Отже, мито є чи не найважливішим видом непрямих податків, так як дозволяє уникнути безліч проблем та негативних явищ.

Під митом розуміють непрямий податок, який накладається на товари, що переміщуються через митний кордон, тобто ввіз/вивіз чи транзит і який включається до ціни товарів та сплачується за рахунок кінцевого споживача.

Митна справа в Україні регулюється Митним кодексом України (затверджений Верховною Радою України 11 липня 2002, введений в дію з 1 січня 2004), Законом України «Про єдиний митний тариф» (затверджений Верховною Радою України 5 лютого 1992), а також іншими законодавчими актами України, міжнародними договорами.

До функцій мита належать: захищає національних товаровиробників від іноземної конкуренції, надходження коштів до бюджету держави, покращення умов доступу національних товарів на зарубіжні ринки та запобігання небажаного експорту, підтримка оптимального співвідношення валютних доходів та витрат держави тощо.

Мито класифікується за:

— способом збирання

— об'єктом оподаткування

— характером

— походженням

— типами ставок

— способом обчислення.

Державне мито — це плата, яка справляється за вчинення юридичних дій та за видачу документів юридичного значення уповноваженими на те органами.

Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.

Державне мито стягується: із позовних заяв, заяв з переддоговірних спорів, за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад народних депутатів, за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з інших країн, за продовження строку їх дії та за внесення змін до цих документів, за операції з об'єктами нерухомого майна, за видачу громадянам України закордонного паспорта на право виїзду закордон або продовження строку його дії тощо.

Державне мито сплачується готівкою, митними марками і шляхом перерахування з рахунку платника у кредитній установі.

Порядок сплати державного мита встановлюється Міністерством фінансів України.

Сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю.

Повернення державного мита проводиться за умови, якщо заяву подано до відповідної установи, що справляє державне мито, протягом року з дня зарахування його до бюджету.

За несвоєчасне або неповне внесення державного мита до бюджету стягується пеня та штрафи відповідно до закону.

Мито також посилює та зміцнює зовнішньоекономічні відносини, тому без нього неможливо уявити економічної діяльності будь-якої країни.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про Єдиний тариф України» від 05.02.92 р. № 2097;ХІІ

2. Закон України «Про митний тариф України» від 05.04.2001 р. № 2371-ІІІ

3. Волосович С. В. Мито та митні платежі.-К.:Київ. Держ. торг.- екон. Ун-т.- 2007р.

4. Рокоча В. В. Міжнародна торгівля: теорія та політика.-К.:Таксон.-2009

5. Гребельник О. П. Митно-тарифна політика за умов трансформації економічної системи: Монографія.-К.: Київ.нац. торг.- екон. У-тет.-2008

6. Петренко М. О. Методика прогнозування надходжень від зовнішньоекономічної діяльності до Держбюджету: Фінанси України/1'2009

7. Мальський М. З. Теорія міжнародних відносин — 2-ге виданняК.:Кобза, 2006

8. Михасюк І.Р. Митно-тарифна політика та її особливості. Л.: Українські технології, 2004

9. Осідач О. Особливості митної політики/ Економічна система України.-Л.: 2005

10. Пирожков С. Л. Актуальність митної справи /-К.: Знання, 2008

11. Особливості міжнародної торговельної політики / Економічний часопис. — 2010

12. Митна політика держави / Журнал «Економічна політика держави», К.: 2010