Інформаційне забезпечення наукового дослідження

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра міжнародної економіки

Наукова робота

на тему: " ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ"

Київ 2011

1. Інформаційне забезпечення наукового дослідження. Поняття «наукова інформація» та її функції

Якість наукових досліджень залежить від багатьох факторів, серед яких одним із значущих є інформаційне забезпечення, за допомогою якого дослідник отримує наукову інформацію, необхідну для проведення дослідження. Формування інформаційного забезпечення є першим етапом виконання будь-якого дослідження. При цьому повнота і якість зібраного матеріалу має вирішальний вплив на результати дослідження.

Основою будь-якого наукового дослідження є інформація — сукупність повідомлень (відомостей), яка визначає рівень наших знань про ті чи інші явища, факти, події та їхні взаємозв'язки.

До найважливіших властивостей інформації належать:

џ адекватність - відповідність реальним процесам і об'єктам;

џ релевантність - відповідність тим завданням, для вирішення яких вона призначена;

џ правильність - відповідність способу вираження інформації її змісту;

џ точність - відображення відповідних явищ з мінімальним викривленням або мінімальною помилкою;

џ актуальність або своєчасність - можливість її використання тоді, коли потреба в ній особливо велика;

џ загальність - незалежність від окремих змін;

џ ступінь деталізації - детальна інформація.

Крім того, інформація має здатність нагромаджуватися, втрачатися, забруднюватися, ущільнюватися.

Найважливішою властивістю інформації є її здатність відображати ті або інші об'єкти чи процеси. Отже, йдеться про достовірність інформації. У різних науках застосовують безліч термінів, які характеризують інформацію: надійність, точність, репрезентативність, системність, якість тощо. Кожне з цих понять відрізняється своєю специфікою. Інформацію можна розглядати за трьома аспектами:

џ прагматичним (щодо її корисності, досягнення мети, на яку вона спрямована);

џ семантичним (з погляду смислового змісту і правильного тлумачення);

џ синтаксичним (з погляду техніки уявлення і передання).

Інформація є ключовим ресурсом, який має часто більше значення, ніж інші ресурси, наприклад, енергетичні ресурси або корисні копалини. У суспільстві інформація виконує різноманітні функції: відображення, повчальну, кумулятивну, комунікативну, актуалізації, управлінську, виробничо-технічну та комерційну. З розвитком суспільства спостерігається зростання ролі інформаційних ресурсів, у яких узагальнюються і концентруються всі наявні відомості з різних галузей діяльності людини.

Наукову інформацію визначають як отриману в процесі пізнання логічну інформацію, що адекватно відображає явища та закони природи, суспільства, мислення і використовується у суспільно-історичній практиці.

У науці існує два концептуальні трактування інформації. Згідно з першим - інформація є невід'ємною внутрішньою властивістю кожного матеріального об'єкта без винятку, осмислюється через категорію «різноманітність», висвітлену в працях У. Ешбі, який вбачив природу інформації у різноманітності, а кількість інформації - у вираженні міри різноманітності.

У другій концепції головною властивістю інформації визнається її нерозривний взаємозв'язок з управлінням, функціонуванням систем, що саморозвиваються, і самокерованих систем.

Тому ця концепція отримала назву функціональної або функціонально-кібернетичної. Відповідно до неї інформація є не атрибутом всієї матерії, а лише власністю людського відображення дійсності, тобто управлінською діяльністю людей.

Основні ознаки наукової інформації: -вона отримується у процесі пізнання закономірностей об'єктивної дійсності, підґрунтям якої є практика, і подається у відповідній формі;

— документована інформація, яка виникає у процесі наукового розвитку; відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки, виробництва, отримані у процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, виробничої та громадської діяльності;

— інформація, яку потребують керівники, спеціалісти, науковці у процесі своєї діяльності.

Наукова інформація у процесі наукового дослідження виконує кілька найважливіших функцій:

— функція відображення — це здатність відображати істотні аспекти природної та соціальної реальності та виробничої і комерційної діяльності;

- кумулятивна функція — здатність нагромаджувати відомості про об'єкти;

- комунікативна функція — це передання відомостей від суб'єкта до суб'єкта, що забезпечує їхню взаємодію;

- функція актуалізації - це актуалізація проблем, подій і процесів.

Носіями наукової інформації є наукові документи — матеріальні об'єкти, в яких зафіксовані наукові дані або наукова інформація, що характеризується певною логічною завершеністю і призначена для її збереження, передачі у часі і просторі та використання у суспільній практиці, з обов’язковим посиланням на те, де, ким і коли він був створений.

Щоб забезпечити конкретне наукове дослідження інформацією, необхідно передусім на змістовно-теоретичному рівні чітко визначити необхідний обсяг і структуру інформації, встановити її джерела, знати доступ до наявних інформаційних ресурсів.

Інформаційні ресурси наукового дослідження — це сукупності інформаційних матеріалів: документів і масивів інформації у формі публікацій, наукових звітів, електронних записів (баз даних). Структурною одиницею інформаційного ресурсу є науковий документ, тобто матеріальний об'єкт, який містить науково-технічну інформацію і призначений для її збереження та використання.

Перед кожним дослідником постає завдання навчитися перетворювати інформацію в основний ключовий ресурс, сутність якого полягає у здатності об'єднати найкращим чином усі ресурси, що використовуються для проведення дослідження, та забезпечити вирішення поставленої мети.

Організація і проведення досліджень значною мірою залежить від складу, змісту та характеру залучених джерел інформаційного забезпечення, які у свою чергу визначаються метою і практичним призначенням розробок. Наприклад, економічні дослідження потребують багатоаспектної інформації, яку можна класифікувати так: законодавчі акти; нормативні матеріали; наукова література (монографічна та періодична); матеріали конференцій, симпозіумів, нарад; статистичні довідники, статистичні матеріали об'єкта дослідження (підприємства, організації); матеріали анкетного обстеження й особистих спостережень тощо.

Наукова інформація, отримана з різноманітних джерел, підрозділяється на види:

— за способами її одержання і галузями використання: технічна, економічна, соціальна тощо;

— за способом її фіксації - на паперових та електронних носіях;

— залежно від статусу інформації - первинні (фактографічні) документи, вторинні (бібліографічні), тобто результати аналітико-синтетичної і логічної переробки первинних документів;

— за призначенням: офіційні (нормативні), наукові, науково-популярні, навчальні, довідкові, патентно-ліцензійні, виробничі, рекламні, інформаційні тощо;

— залежно від способу підготовки розрізняють друковану (тиражовані) та рукописну (або машинописну) наукову інформацію. До останньої належать науково-технічні звіти, інформаційні картки, дисертації, депоновані рукописи, препринти тощо. Вони залишаються у формі рукопису та існують у невеликій кількості примірників;

— залежно від періодичності виникнення наукові видання поділяють на неперіодичні (книги); видання, що продовжуються (збірки статей), періодичні (журнали, газети).

2. Загальні підходи та принципи формування інформаційного забезпечення наукового дослідження

Усі елементи дослідницької діяльності тісно пов’язані зі збором, переробкою та зберіганням наукової інформації (рис. 3.1). Цілями науково-інформаційної діяльності є багатоаспектний пошук, збір джерел, аналіз і синтез даних, їх опрацювання, збереження, відтворення та трансформація пасивної інформації в активну, старої в нову.

Рис. 1. Зв’язок дослідницької та інформаційної діяльності в процесі виконання наукового дослідження

Під час формування інформаційного забезпечення наукового дослідження слід керуватися такими принципами:

1) інформаційні матеріали повинні збиратися цілеспрямовано, залежно від мети і завдань наукового дослідження;

2) склад і структура цих інформаційних матеріалів має відповідати структурі дослідження. Отже, у процесі збору інформації її слід групувати за розділами відповідно до плану роботи. Деякі матеріали можуть мати не одиничне, а множинне значення, тобто виявитися необхідними для підготовки різних розділів роботи. У такому разі такі матеріали розміщують у першому з наведених розділів, а в інших роблять помітки про місце їх розташування;

3) процес збору інформаційних матеріалів складається з двох стадій: спочатку матеріал накопичується без оцінки його значення, а потім проводиться фільтрація, або відбір істотних, необхідних елементів та виключення зайвих чи дублюючих.

Послідовність вивчення літературних джерел і збору матеріалів є такою:

— перший крок — передбачає складання бібліографії, тобто загального списку доступних джерел отримання інформації;

— другий крок — полягає у загальному перегляді тих джерел, які дають найбільш загальне уявлення про проблему;

— третій крок — поглиблена робота з бібліографічними матеріалами, серед яких найважливіше значення мають реферативні збірники та бібліографічні покажчики.

Бібліографія потребує постійного оновлення, доповнення і розширення. Для цього потрібно чітко дотримуватися правил складання бібліографії: вказати автора (прізвище та ініціали), назву роботи, місце видання і видавництво, рік публікації, кількість сторінок. Якщо йдеться про журнальні статті, то вказуються: прізвище та ініціали автора, назва статті, назва журналу, рік його видання, номер журналу та сторінки, де саме розміщено матеріал. Для того щоб правильно опрацювати бібліографію, її можна структурувати на декілька груп за ознакою важливості та з урахуванням наявного часу на її вивчення.

Ознайомлення з інформаційним документом варто здійснювати у такий спосіб. Спочатку слід вивчити його зміст і вступ (передмову), потім вибірково переглянути матеріали тих розділів, які представляють інтерес, наприклад, ілюстративні матеріали, перші речення абзаців, висновки. У разі, коли переглянуті матеріали стосуються теми дослідження, розділ необхідно уважно прочитати, критично оцінити прочитане та занотувати найцікавіші положення як фрагменти майбутньої роботи. На останньому етапі з таких фрагментів формується конспект роботи — пов’язане і стисле викладення своїми словами опрацьованого матеріалу. За наявності дискусійних питань необхідно висвітлити позиції авторів, дати критичну оцінку різних точок зору і висловити власну думку.

Визначаючи потребу в інформації для проведення наукового дослідження, необхідно керуватися критеріями якості та цінності.

Якість інформації у науковому дослідженні визначається такими критеріями: цільове призначення, цінність, надійність, достовірність, достатність (повнота), а також швидкодієвість, періодичність, детерміністичний характер, дискретність, безперервність, спосіб і форма подання. Оскільки одна і та сама інформація може використовуватись для різних цілей — створення нових концепцій, встановлення взаємозв'язків, вирішення проблем, пошуку нових фактів тощо, то досліднику насамперед необхідно встановити її цільове призначення.

Слід враховувати, що наукова інформація має таку властивість, як застарівання, під яким розуміється втрата інформацією практичної корисності для споживачів унаслідок кумулятивної інформації або зміни самого об'єкта дослідження. Ступінь застарівання неоднаковий для різних видів наукових документів.

Цінність інформації визначається економічним ефектом, який дає її використання. Практичне завдання, що стоїть перед науковцем, визначає характер та обсяг необхідної інформації і вимагає відмовитися від такої інформації, що безпосередньо не стосується об'єкта дослідження. У такий спосіб забезпечується достатність або повнота інформаційної бази дослідження.

3. Характеристика та класифікація наукових літературних джерел

Проведення наукових досліджень насамперед потребує отримання системних знань, які, за визначенням Д.І. Блюменау, являють собою «сукупність (систему) суджень науки, які фіксують стійкі, необхідні зв’язки та властивості предметів та явищ суспільного життя». Такі знання дослідник отримує із науково-технічної літератури.

За характером та змістом виділяють такі основні види наукових літературних джерел:

1. Енциклопедії можуть бути загальними та спеціалізованими. Вони інформують про суть питання, дають посилання на суміжні розділи, вказують основну літературу.

2. Монографія — це наукова праця одного або декількох авторів, присвячена глибокому викладу матеріалу в конкретній, зазвичай вузькій галузі науки.

3. Збірники наукових праць — видання, яке складається з окремих робіт різних авторів, присвячених одному напряму, але з різних його галузей.

4. Періодичні видання — це журнали, бюлетені та інші видання з різних галузей науки і техніки. У періодичних виданнях можуть друкуватися праці та їхні результати. Виклад матеріалу здійснюється у популярній, доступній формі. Залежно від статусу видання, рівня рецензування та відбору до друкування необхідно розрізняли фахові періодичні видання, в яких дозволено публікувати результати наукових досліджень з певного профілю підготовки, та нефахові, які у свою чергу можуть бути науковими, науково-популярними, публіцистичними (залежно від змісту та стилю подання матеріалів). Перелік фахових видань затверджує Вища атестаційна комісія України.

5. Спеціальні випуски технічних видань — документи інформаційного, рекламного характеру, які містять аналітичні, статистичні дані з певної проблеми.

6. Патентно-ліцензійні видання (патентні бюлетені) — включають описи винаходів до авторських посвідчень і патентів, описи відкриттів, офіційні патентні бюлетені. В описі вказується номер авторського посвідчення або патенту, класифікаційний індекс, прізвище та ініціали винахідника, а також дата подання заявки на винахід і дата видачі авторського посвідчення. Технічна документація у вигляді креслень і стислого опису сутності винаходу є додатком до авторського посвідчення.

7. Стандарти — це нормативно-технічні документи щодо єдиних вимог до продукції, її розроблення, виробництва та застосування. Цей нормативний документ розроблено, як правило, на підставі відсутності протиріч з істотних питань більшості зацікавлених сторін і затверджено визнаним органом. У ньому встановлено для загального і багаторазового використання правила, вимоги, загальні принципи або характеристики, що стосуються різних видів діяльності або їхніх результатів, для досягнення оптимального ступеня упорядкування у визначеній сфері. У національній системі стандартизації існують такі категорії нормативної документації (НД):

Ш державні стандарти України — ДСТУ;

Ш галузеві стандарти України — ГСТУ;

Ш стандарти науково-технічних та інженерних спілок та союзів України — СТТУ;

Ш технічні умови України — ТУ;

Ш стандарти підприємств.

8. Навчальна література — це підручники, навчальні посібники, навчально-методична література. Навчальна література може мати гриф Міністерства освіти і науки України, що затверджує її для використання як навчальну у ВНЗ України, або видаватися без нього. Наявність грифа свідчить про те, що навчальну літературу підготовлено відповідно до Галузевих стандартів вищої освіти, затверджених освітньо-кваліфікаційних програм, вона пройшла незалежне рецензування та затверджена навчально-методичною комісією з відповідного напряму підготовки фахівців.

Основними різновидами навчальної літератури є:

-підручник — це інформаційна модель навчання, своєрідний сценарій навчального процесу, який відображає теорію і методику процесу навчання. Саме з цих позицій підручник повинен відображати зміст і цілі навчання, визначати систему пізнавальних дій з матеріалом, форми навчання і способи контролю;

-навчальний посібник — видання, яке частково доповнює або замінює підручник та офіційно затверджений як такий.

9. Спеціалізовані довідники — є найбільш повним джерелом інформації за глибиною аналітичного та логічного осмислення.

10. Огляди містять стислі, основні історичні відомості та матеріали, що відображають новітні досягнення науки і техніки. Їх друкують як окремі компактні видання, висвітлюючи найчастіше певну проблему або вузьку тему.

11. Бібліографічні видання забезпечують повну інформацію про нові публікації з будь-якого питання та містять бібліографічні покажчики — перелік структурованої тематичної літератури; реферативний журнал — це періодичне видання, в якому публікуються реферати, анотації та бібліографічні описи літератури, що становлять найбільший інтерес для науки і практики; експрес-інформація — періодичне видання, що містить розширені реферати статей, описи винаходів і публікацій, які дають можливість отримати інформацію про їх сутність та зміст, не звертаючись до першоджерел; друковані бібліографічні картки містять повний бібліографічний опис джерел інформації. З них складаються каталоги — набори відповідним чином систематизованих карток, наявних у бібліотеці книжок, журналів та інших друкованих матеріалів; картотека — це перелік усіх друкованих матеріалів, виявлених із певної тематики.

12. Дисертація (англ. thesis, dissertation; нім. Dissertation) — наукова праця, яку підготовлено для прилюдного захисту на здобуття наукового ступеня. Як правило у дисертації висвітлюється стан вивчення проблеми (огляд та аналіз), вона містить результати теоретичних та експериментальних досліджень автора, висновки та рекомендації.

13. Науковий реферат (автореферат) — коротке викладення автором змісту наукового дослідження, дисертаційної роботи перед поданням її до захисту. Реферат (лат. rеfеrо — повідомляю) — це самостійна науково-дослідна робота, де автор розкриває суть досліджуваної проблеми; наводить різні точки зору, а також власні погляди на неї. Виклад матеріалу в ньому має проблемно-пошуковий характер.

Реферат має відповідати певним вимогам, зокрема: повнота, об'єктивність, змістовність, стислість, зрозумілість.

Як правило, реферат передбачає висвітлення таких позицій: проблема або тема дослідження; сфера дослідження; мета і завдання дослідження; метод дослідження; вид дослідження — фундаментальне, пошукове, прикладне; отримані результати та їх значення для наукиі практики.

14. Автореферат (грецьк. autos — сам та лат. refero — доповідаю, повідомляю) — короткий виклад наукової праці, підготовлений автором та надрукований для попереднього ознайомлення з твором (наприклад, автореферат дисертації). Вимоги до його змісту, стуктури та обсягу визначає ВАК України.

15. Анотація (лат. аппоtаtіо — зауваження) — це коротка характеристика книги, статті або рукопису, в якій викладається зміст першоджерела, перелік ключових питань і дається його оцінка. В анотації, як і в рефераті, викладаються основні положення оригіналу, що вказують на значення та наукову новизну роботи, на основі якої підготовлено анотацію.

16. Резюме (фр. rеsите від rеsитеr — викладати коротко) — має акцентувати увагу на ключових моментах роботи, що розглядається, а також відображати її композицію.

17. Рецензія (лат. rесепsіо — розгляд, обстеження) — це вид наукової, літературної і художньої критики, науково-критична стаття, що дає оцінку досліджуваному твору.

18. Тези — основна думка або ключове положення доповіді, лекції, статті чи іншого авторського первинного документа. Теза може бути короткою або розгорнутою. Вона відрізняється від повного тексту оригіналу тим, що в ній відсутні деталі, пояснення, ілюстрації.

19. Наукові повідомлення найчастіше готують для публічних виступів. Зображення (графіки, плакати) використовують як доповнення до мовних комунікацій.

20. Наукова доповідь — це короткий виклад самостійно проведеного дослідження, наукової роботи або її окремої частини.

21. Науковий звіт з теми — неопублікований науково-технічний документ, що містить деталізовані відомості про суть, методику та результати виконаної роботи або її етапи.

4. Пошук, відбір та накопичення наукової літературної інформації

Для інформаційного забезпечення наукових досліджень формуються спеціальні інформаційні служби (бібліотеки, архіви, інформаційні агенції та центри науково-технічної інформації), які здійснюють збирання, збереження, пошук і поширення наукової інформації, надання її на запити чи за регламентом. До основних інститутів й організацій України, які здійснюють централізований збір і обробку опублікованих документів, належать: Книжкова палата України;

Ш Український інститут науково-технічної та економічної інформації (УкрІНТЕІ);

Ш Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського;

Ш Державна науково-технічна бібліотека України (ДНТУ);

Ш бібліотечно-інформаційні установи загальнодержавного або регіонального рівня.

Крім органів науково-технічної інформації, потрібну наукову інформацію дослідник отримує в бібліотеках.

Доступ до інформаційних ресурсів здійснюється за допомогою різних програмно-методологічних і нормативно-правових інструментів. Це словники, тезауруси і класифікації, інструкції та методичні матеріали, статути і положення, схеми, описи, програмне забезпечення, Інтернет тощо. Кожний тип інформаційного продукту вимагає специфічної технології отримання.

Інформаційний пошук — це сукупність операцій, спрямованих на відшукування документів, які необхідні для проведення наукового дослідження. Пошук може здійснюватися вручну (за звичайними бібліографічними картками, картотеками, друкованими покажчиками), із застосуванням автоматизованих комп’ютерних систем пошуку інформації, використанням баз і банків даних, ресурсів Інтернет.

Основним інструментом, що забезпечує доступ до інформаційних ресурсів у бібліотеках, є бібліографія.

У бібліотеках застосовується інформаційно-пошукова мова (ІПМ) бібліотечно-бібліографічного типу:

Ш універсальна десяткова класифікація (УДК);

Ш бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК).

Універсальна десяткова класифікація (УДК) охоплює увесь універсум знань та є міжнародною системою класифікації друкованих творів і документальних матеріалів. Її ієрархічна структура дозволяє детально подати зміст документальних фондів та забезпечує оперативний пошук інформації.

Ця ієрархічна комбінаційна класифікація, включає: основні таблиці, таблиці визначників (типових рубрик) і алфавітно-предметний покажчик. Індексування логічне, цифрове, використовуються арабські цифри.

В основі структури індексів УДК лежить принцип десяткових дробів, за яким усі галузі знань поділені на 10 основних класів, кожний клас — на 10 розділів, а розділ — на 10 підрозділів. Кількість етапів поділу залежить від необхідного ступеня деталізації.

Бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК) — класифікація друкарських видань, заснована на системі таблиць ідентифікаторів. Основна таблиця класифікації визначає області знань, до яких можна зарахувати ті або інші видання, та побудована за ієрархічним принципом. Основні розділи включають загальні і міждисциплінарні знання, природничі, прикладні, суспільні та гуманітарні науки, а також літературу універсального змісту. Додаткові таблиці визначають територіальний та інший спеціальний типовий розподіл. Методологічна основа класифікації - розподіл за видами наук і явищами дійсності, що ґрунтується на принципі їх субординації і розвитку.

Основою інформаційно-пошукового апарату бібліотек є каталоги — сукупність розташованих за визначеними правилами бібліографічних записів на документи, що розкривають склад та зміст фонду бібліотеки або інформаційного центру.

Систематичні каталоги — такі, в яких назви творів розташовані за галузями знань відповідно до визначеної класифікаційної системи.

Абеткові каталоги — картки на книжки у них розташовані в алфавітному порядку прізвищ авторів чи назв документів.

Предметні каталоги — містять назви творів щодо конкретних проблем і питань.

Допоміжні каталоги — це каталоги періодики, картотеки статей і рецензій.

Значну допомогу для пошуку й аналізу літературних джерел надає ретроспективна бібліографія. Це тематичні покажчики та огляди, каталоги, прайс-листи видавництв тощо. Основне їх призначення — поширення бібліографічної інформації про опубліковані документи за певний час у минулому. Особливим видом ретроспективної бібліографії є книжкові та пристатейні списки літературних джерел.

Бібліографічні та реферативні видання — їх метою є надання оперативної інформації як про власне публікації, так і про їх зміст. Такі документи у друкованому чи електронному вигляді видають інститути, служби науково-технічної інформації (НТІ), центри інформації, бібліотеки. На бібліографічні видання покладається сигнальна функція. Бібліографічні покажчики сповіщають про появу інформаційного документа і надають традиційний бібліографічний його опис згідно з чинними стандартами. Реферативні видання (журнали, збірники, експрес-інформація, інформаційні листки), окрім бібліографічних описів, містять реферати опублікованих і неопублікованих документів, що значно полегшує ідентифікацію і пошук необхідних літературних джерел інформації.

Пошук наукової інформації у мережі Інтернет. Автоматизовані технології отримання наукової інформації

Розвиток науки вимагає інформатизації усіх ланок наукового процесу. Насамперед це стосується впровадження автоматизованих технологій у процеси накопичення, обробки, зберігання та розповсюдження наукової інформації.

Поряд із інформаційними виданнями органів НТІ для інформаційного пошуку слід використовувати автоматизовані інформаційно-пошукові системи, бази і банки даних, Інтернет. Дані пошуку можуть бути використані безпосередньо, однак частіше вони слугують сходинкою (ключем) до виявлення первинних джерел інформації, якими є наукові праці (монографії, збірники) та інші необхідні для наукової роботи видання.

Інформаційно-пошукова система (ІПС) — це різновид автоматизованих інформаційних систем, в яких завершальна обробка даних не передбачається. Ці системи призначені для пошуку текстів (документів, їх частин, фактографічних записів) у сховищах (базах даних) за формальними характеристиками, а тому можна виділити два основні етапи роботи:

Ш збір і зберігання інформації,

Ш пошук і надання інформації користувачам.

Основними видами ІПС є:

1) пошукові машини, які сканують заголовки зареєстрованих сайтів стосовно наявності в них критерію пошуку — набору ключових слів, які вводить користувач. Адреси знайдених сторінок виводяться в нумерованому списку;

2) веб-директорії — періодично (наприклад, раз на день) сканують заголовки зареєстрованих сайтів і розміщують результати у своїх каталогах. Користувач отримує список таких каталогів, вибирає один із них і там знаходить адреси сайтів, відсортовані за ступенем їх важливості;

3) системи паралельного пошуку здійснюють пошук одночасно на декількох пошукових серверах, що зменшує швидкість пошуку, але збільшує ймовірність знаходження потрібної інформації.

На рис. 2 наведено основні пошукові системи, які найчастіше використовуються.

Рис. 2. Популярні інформаційно-пошукові системи

Інформаційно-пошукові системи відрізняються одна від одної за багатьма ознаками, але при вирішенні задач збирання, зберігання і передання інформації мають такі спільні процедури:

1) аналіз документів і їх підбір;

2) створення пошукового образу документів;

3) запис документів і їх пошукових образів на носії;

4) зберігання документів;

5) аналіз запитів;

6) видача документів користувачам.

Крім того, ІПС можна класифікувати за такими ознаками:

Ш рід виконуваних операцій;

Ш режим пошуку;

Ш тип інформаційно-пошукової мови;

Ш тип критерію відповідності;

Ш ступінь автоматизації.

Нині існує багато автоматизованих систем пошуку інформації. Вони відрізняються певними особливостями програми, але їх об'єднує принцип пошуку за алфавітом, тематикою, за ключовими термінами тощо.

У бібліотеці КНТЕУ функціонує автоматизована бібліотечно-інформаційна система «УФД/Бібліотека».

Накопичення і зберігання великих інформаційних масивів — баз даних, дозволяє систематизувати документи за ознаками певної тематики, а також формувати банки даних для оперативного багатоцільового використання відповідної інформації.

База даних (БД) — це набір даних, достатній для досягнення встановленої мети і представлений на машинному носії у вигляді, що дозволяє здійснювати автоматизовану переробку інформації, що зберігається.

Банк даних (Бнд) — автоматизована інформаційна система, що складається з однієї або декількох БД і системи збереження, оброблення і пошуку інформації.

Методично БД поділяються на: документальні; бібліографічні; реферативні; повнотекстові; гіпертекстові; бази первинних даних, або фактографічні.

Відомо декілька великих інформаційних систем, що пропонують доступ до реферативних, бібліографічних та повнотекстових баз даних:

· STN International — це міжнародна система баз даних, що заснована трьома найбільшими центрами науково-технічної інформації:

v Fachinformationszentrum, FIZ Karlsruhe, ФРН;

v Chemical Abstracts Service (CAS), США;

v Japan Information Center of Science and Technology (JICST), Японія.

· Academic Lexis-Nexis надає доступ до 29 тисяч джерел (у тому числі повнотекстові наукові журнали) з бізнесу, економіки, права та інших галузей знань.

· Dialog.

Архіви електронних публікацій та зібрання електронних журналів виконують дещо інші функції, ніж реферативно-бібліографічні системи. Вони пропонують доступ до повного тексту статей (у вигляді, близькому до зображення сторінки традиційного видання) 500−2500 електронних журналів, починаючи з випусків 80-х років ХХ ст.

Academic Search Premier — база даних, що забезпечує доступ до повнотекстових академічних публікацій більш ніж 2800 рецензованих журналів (із 1975 р.). Тематично охоплює майже всі галузі науки (соціальні, гуманітарні, природничі, комп’ютерні та ін.). Це найпопулярніша БД в університетському середовищі.

Business Source Premier — одна з найбільш повнотекстових БД, надає доступ до більш ніж 2950 наукових бізнес-журналів та 900 рецензованих видань включно. Тематично охоплює питання сфери бізнесу, економіки, фінансів, менеджменту, бухгалтерського обліку тощо. Містить повнотекстові матеріали у форматі PDF понад 300 найвідоміших наукових журналів, починаючи з 1922 р.

Regional Business News — містить повнотекстові матеріали видань США з бізнесу.

ERIC (Educational Resource Information Center) — інформаційна система, що підтримується Департаментом освіти та Національною освітянською бібліотекою США, важливе джерело інформації для дослідників проблем освіти.

MasterFILE Premier — база, спеціально створена для публічних бібліотек, забезпечує доступ до повнотекстових матеріалів, що висвітлюють широкий спектр питань науково-популярного характеру, містить 314 повнотекстових довідників (зокрема Magill Book Reviews, American Heritage Dictionary та ін.).

Електронні журнали. Під електронними журналами як видом повнотекстових інформаційних систем розуміють:

Ш паралельні електронні журнали — електронні версії паперових;

Ш оригінальні - ті, що видаються лише в електронному вигляді;

Ш інтегровані - видаються у двох формах, що доповнюють одна одну.

Термін «електронний журнал» означає як правило власне мережеве видання, зокрема:

SpringerLink — одна з провідних світових інтерактивних БД для високоякісних STM (наука, техніка, медицина) — журнали, книжкові серії, книги, довідкові матеріали та інтерактивна колекція архівів. Це ефективна центральна точка доступу для дослідників і учених;

Blackwell Synergy забезпечує доступ до журналів колекції STM (наука, техніка, медицина) видавництва Backwell Science.

Високий і складний рівень організації виробництва, науки, техніки і культури сучасного суспільства пов’язаний із циркуляцією величезних потоків різноманітної інформації. Обсяги нової інформації безупинно зростають, як і швидкість її поширення. Цей процес зумовив створення нових засобів, одним із яких є світова мережа Інтернет.

Інтернет — всесвітня (глобальна) інформаційна мережа, яка з'єднує мільйони комп’ютерів (серверів) з метою спільного використання інформаційних ресурсів. Інформація в Інтернеті організована у вигляді комп’ютерних файлів, які називаються Web-сторінками. Сукупність пов’язаних між собою Web-сторінок, створених конкретною особою чи організацією, утворюють Web-сайт. Зараз це основний і найбільш поширений тип інформаційних ресурсів у мережі.

Комп’ютерні файли можуть містити різні типи інформації: тексти, подані символами (літерами, цифрами, розділовими знаками тощо), графічні зображення, повідомлення електронної пошти, комп’ютерні програми і т.д. Інформаційна служба пошуку необхідних даних — World Wide Web (www) — ґрунтується на гіпертекстовій логіці перегляду документів, за якою Web-сторінка містить посилання (links) на інші сторінки чи інформаційні ресурси.

Для доступу до Web використовується спеціальна програма — браузер. Щоразу, коли здійснюється запит Web-сторінки, браузер встановлює зв’язок з відповідним Web-сервером, запитує копію цієї сторінки і, коли інформація надходить, автоматично її відображає. З поміж існуючих у мережі браузерів найпоширенішими є Internet Ехрlorer та Netscape Navigator.

Порядок роботи Інтернету регламентують певні стандартні правила передання інформації - протоколи. Для довідки наведемо найважливіші з них:

Для ідентифікації підключених до Інтернету комп’ютерів кожний із них має своє унікальне ім'я, представлене певним поєднанням символів.

Окремі частини імені називаються доменами. Ім'я можуть мати кілька доменів, які відокремлюються один від одного крапками.

Якщо розглядати їх зліва праворуч, кожний наступний домен на один рівень вищий за попередній. Крайня права частина імені називається доменом верхнього рівня. Існує два типи таких доменів: трилітерні домени організацій і дволітерні домени країн. Наведено домени організацій верхнього рівня:

Приклади географічних доменів верхнього рівня:

Крайня права частина імені (ua) повідомляє, що цей комп’ютер знаходиться в Україні, наступна частина (gov) — комп’ютер належить державній установі, а третя (ukrstat) — Держкомстату України. Символ (www) вказує, що комп’ютер виконує функції Web-сервера. Отже, це адреса Web-сайта Держкомстату України.

На Wеb-сайтах зберігаються сотні файлів, які об'єднуються в каталоги (directories). Кожний каталог має власну ієрархічну структуру (кілька рівнів підкаталогів). Місцезнаходження конкретного інформаційного ресурсу описує спеціальна його адреса — URL (Uniform Resource Locator — уніфікований локатор ресурсів). У мережі поширені два формати URL:

Протокол://адреса_сервера/ шлях до файла/ім'я_файла.

Протокол:// адреса-сервера.

Першою частиною адреси є протокол, який описує схему доступу до файла і відокремлюється від іншої його частини двокрапкою та двома нахиленими рисками (://).

Адресою сервера є доменне ім'я комп’ютера, на якому розміщено інформаційний ресурс.

Шлях доступу до файла — це послідовність імен каталогів і підкаталогів, в останньому з яких міститься потрібний файл. Імена каталогів розділяються нахиленою рискою (/).

Ім'я файла, тобто конкретного документа, пошук якого здійснюється, зазвичай має дві складові: перша — описує зміст даних, а друга вказує на їх тип і називається розширенням. Найчастіше в Інтернеті зустрічаються такі розширення: htm (html) — Web-сторінка, txt — простий текст, zip — стиснутий набір файлів (архів), jpg — графічне зображення. Наприклад, адреса файла http:// www.nbuv.gov.ua/db/ri.html вказує, що файл «ri» знаходиться в каталозі «db» Web-сайта Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (http://www.nbuv.gov.ua). Це файл загальнодержавної реферативної бази даних «Україна наукова». Він забезпечує доступ глобальної комп’ютерної мережі до реферативної інформації про наукові видання українських учених і фахівців: монографій, енциклопедій, довідників, словників, періодичних видань, збірників наукових праць, матеріалів конференцій, авторефератів дисертацій тощо. Щомісяця база даних поповнюється двома тисячами записів.

Якщо URL містить лише дві складові - протокол і адресу сервера, то файл завантажується з домашньої сторінки за умовчуванням. Саме з цієї сторінки зручно починати свою віртуальну подорож по Web-сайта будь-якої організації, переходячи від одного документа до іншого за допомогою гіперпосилань. Наприклад, за адресою http://www.bank.gov.ua потрапляємо на домашню (початкову) сторінку НБУ. Далі вибираємо каталог Статистика, а в ньому — документ Грошова і банківська статистика, за даними якого можна простежити динаміку грошових агрегатів.

Стрімкий розвиток Web-ресурсів ускладнює пошук необхідної інформації. Чим більше даних, тим складніше знайти необхідні. Звісно, користувач, який регулярно працює з Web-ресурсами, має власну добірку адрес корисних для нього сайтів. Тим же користувачам, які лише розпочинають роботу з Web-ресурсами, необхідно вибрати стратегію орієнтації. Для цього в Інтернеті створена система інструментальних засобів, які називаються «навігацією» і полегшують орієнтацію у структурі і можливостях мережі. Нині розрізняють два основні різновиди засобів навігації: спеціальні інформаційно-пошукові системи і каталоги Web-ресурсів. Основне завдання пошукової системи — дібрати із загальної маси ресурси, які задовольняють певним умовам, а завдання каталогів — показати, які ресурси існують взагалі.

Для пошуку необхідної інформації в Інтернеті створені спеціальні інформаційно-пошукові системи, кожна з яких має характерні особливості і працює у певному інформаційному напрямі. Одні системи здійснюють пошук за словами і словоформами, інші - за фрагментами тексту, ще інші - за доменними іменами URL, типами файлів, датами тощо. Правила, за якими працює пошукова система, відображені в інструкціях (help, FAQ), які необхідно уважно прочитати.

Важливу роль у технології пошуку відіграє повнота інформації. Унаслідок стрімкого розвитку Інтернету досягти її на окремому пошуковому сервері неможливо. Як свідчить практика, одна пошукова система забезпечує десь близько третини розміщених у Web-просторі документів. З поміж українських інформаційно-пошукових систем найбільш відомі - ІnfoReS (http://el.visti.net) і МЕТА (http://meta-ukraine.com). Щодо російського ресурсу, то більшу його частину охоплюють такі інформаційно-пошукові сервери, як Rambler, Яndex, Апорт.

Наведемо кілька рекомендацій щодо пошуку необхідної інформації в Інтернеті:

Ш практично в усіх системах використовується метод ключових слів. Формуючи запит, слід уникати загальновживаних слів (наприклад «ресурси») і вузькоспеціалізованих (наприклад «тетрада»). Оптимальний варіант — це задання характерних для повної предметної області словосполучень, кожне з яких має достатньо широку сферу використання і найточніше відображає проблематику. Пошук слід починати з найбільш відомих і потужних пошукових серверів, це, незважаючи на інформаційну насиченість, дозволить скласти загальне уявлення про інформаційний стан предметної галузі;

Ш для детального пошуку доцільно використовувати спеціалізовані тематичні чи регіональні пошукові сервери. Знайти їх можна за допомогою ключових слів;

Ш слід використовувати методику поетапного уточнення пошуку: починати з елементарних запитів у режимі простого пошуку, а отримавши результати, уточнити їх та переходити до розширеного пошуку;

Ш на більшості сайтів є посилання на споріднені інформаційні ресурси, використовуйте їх. Часом саме такий шлях пошуку необхідної інформації є найбільш коротким.

Етапи пошуку інформації у мережі Інтернет наведено на рис. 3.

Рис. 3. Етапи пошуку інформації в мережі Інтернет

Бази даних пошукових систем містять великі обсяги документальних даних різних форматів, структури і призначення. Як приклад універсальних можливостей пошуку інформації подамо домашню сторінку української інформаційно-пошукової системи http://meta-ukraine.com.

Отже, використовуючи спеціальні пошукові засоби, користувач може самостійно з клавіатури свого комп’ютера вводити запити в інтерактивному режимі, аналізувати результати пошуку, здійснювати перехід до інших ресурсів. Інформаційні ресурси Інтернету набувають різних форм, популярними, зокрема, стають каталоги, чати і конференції. Стрімко зростає кількість користувачів мережі. Проте, незважаючи на цей феномен, значення документальних джерел не знижується і потреба в них не зменшується.

Основні базові послуги, що надає Інтернет:

Ш TELNET (протокол віртуального термінала) — забезпечує доступ до безлічі відкритих серверів і використовується для входу в інші комп’ютери, підключені до мережі.

Ш Передання файлів, що забезпечується протоколом FTP. Основне призначення протоколу — пересилати (копіювати, передавати) файли в мережі (з віддаленого комп’ютера на локальний і навпаки). Крім того, за допомогою FTP можна працювати зі своїми файлами безпосередньо на віддаленому комп’ютері (перейменовувати їх, видаляти, створювати каталоги тощо).

Ш Е-МАІL (електронна пошта) — забезпечує відправлення письмових повідомлень, повідомлень за потрібною адресою, одержання повідомлень з деякою затримкою, перевірку одержання повідомлень адресатом. Електронна пошта відрізняється від TELNET і FTP тим, що не є наскрізною: комп’ютер-передавач і комп’ютер-приймач не обов’язково мають взаємодіяти безпосередньо. Крім своєї основної функції, майже всі програми електронної пошти надають користувачам такі послуги:

v робота з псевдонімами (можливість використання скорочених Інтернет-адрес замість повних);

v папки (можливість зберігати повідомлення в систематизованому вигляді);

v пересилання пошти (на інший комп’ютер);

v вставлення текстових файлів (додання у повідомлення копій файлів);

v списки розсилання (розсилання повідомлень групі адресатів, яку попередньо позначають псевдонімом або повним ім'ям); відповідь (створення відповіді особі, що надіслала повідомлення).

Ш USЕNЕТ — дає змогу читати і відправляти повідомлення, що надсилаються відкритим інформаційним групам. Це називають «електронними дошками оголошень» або «телеконференціями».

Ш Wеb-технологія, або WWW (World Wide Web) — це розподілена мережева гіпертекстова система, побудована на основі моделі «сервер-клієнт-сервер». На так званих Wеb-серверах у вигляді гіпертекстових документів зберігається інформація, якою цікавляться, одержують і відображають Wеb-клієнти. Механізм встановлення зв’язку між клієнтом і сервером, а також процедура запиту і передання інформації, визначаються протоколом передання гіпертексту (НТТР).

Розвиток інформаційних технологій суттєво удосконалює бібліотечний сервіс. Бібліотека нового типу — це віртуальна бібліотека, де читач має змогу користуватися не тільки фондом цього сховища, але й може миттєво отримати будь-яку інформацію із будь-якої бібліотеки світу. По суті, сучасна бібліотека функціонує одночасно як зовнішня і внутрішня електронна бібліотека.

Сучасні інформаційні Інтернет-технології розвиваються у бібліотеках за двома напрямами: надання доступу до корпоративних каталогів бібліографічних даних та створення інформаційних Web-сайтів.

5. Оброблення наукових літературних джерел

науковий інформаційний пошуковий статистичний Представлене до захисту наукове дослідження має повністю виключати плагіат у будь-якій його формі. Термін «плагіат» походить від латинського «plagio» — «краду» і за сучасною науковою етикою розглядається як одне з найбільш ганебних явищ.

Під плагіатом у сфері науки розуміють свідоме присвоєння авторства чужого наукового твору, використання його повністю або частково під своїм прізвищем без посилання на джерело запозичення. За широко розповсюдженим сучасним висловом «плагіат — це єдиний вид крадіжки, при якому злодій повідомляє своє прізвище». У практиці наукових досліджень плагіатом є не тільки дослівне використання тексту інших науковців, а й будь-яке його перефразування, при якому зміст (наукова ідея) цього тексту зберігається і видається за власний (власну).

Уникнення плагіату в науковому дослідженні є обов’язковою вимогою, яка жодним чином не пов’язана із уникненням розгляду наукових положень, розроблених іншими дослідниками.

Навпаки, широкий критичний огляд таких наукових положень — це обов’язковий елемент підготовки кожного наукового дослідження. Мова в даному випадку йде про коректне посилання на джерело, що містить важливе наукове положення і є об'єктом цитування в магістерській дипломній роботі.

Розрізняють пряме і непряме цитування положень окремих авторів. При прямому цитуванні обов’язковими є такі вимоги:

· цитування не повинно бути надмірним за обсягом;

· положення, що цитуються, мають бути обов’язково виділені лапками;

· цитований текст має наводитися дослівно (без купюр, що можуть спотворити його зміст);

· при виділенні окремих слів у цитаті необхідно зазначати авторство такого виділення («виділено автором» або «виділено нами»);

· посилання на джерело має здійснюватися за бібліографічними вимогами (з обов’язковим зазначенням сторінок).

При непрямому цитуванні наукового положення іншого автора дозволяється надавати стисле власне визначення основної його ідеї із максимальною точністю. Використовувати лапки у такому випадку не потрібно, але головна вимога лишається — чітке посилання на прізвище автора і джерело (наукову роботу) з обов’язковим зазначенням сторінок.

Недотримання цих вимог вважається порушенням авторських прав (плагіатом) і переслідується законом.

Нині у багатьох вищих навчальних закладів України й інших країн при виявленні плагіату наукове дослідження знімається із захисту без права повторного його розгляду за визначеною темою.

Наукова дискусія як складова творчого процесу в науковому дослідженні

Наукове дослідження як творчий процес вироблення нових наукових знань, які характеризуються об'єктивністю, доказовістю, точністю та вимірюваністю, потребує визначення предметної сфери, що описуватиметься системою понять. До них належать: закони, категорії, висновки, судження, висловлювання тощо, які виводяться із об'єктивної дійсності і передають найбільш суттєві властивості, ознаки, взаємозв'язки явищ та речей.

При цьому кожний дослідник, узагальнюючи об'єктивні явища, оперує поняттями, які відтворюють те чи інше явище. Наприклад, фізика оперує поняттями маси, енергії, атома тощо, економіка — поняттями вартості, попиту, капіталу, прибутку.

Будь-яке поняття має зміст, під яким розуміється сукупність відмінних ознак, основою яких є найбільш суттєві ознаки, та обсяг, тобто сукупність процесів, явищ, що відображаються у цьому понятті. Слід пам’ятати, то існує співвідношення між змістом і обсягом, відповідно до якого зі збільшенням змісту зменшується обсяг поняття і навпаки. Поняття являють собою накопичені наукові знання, що дозволяють досліднику формулювати проблеми і гіпотези, описувати реальні об'єкти, аналізувати їх, здійснювати систематизацію, узагальнення, критично оцінювати та отримувати певні результати. За допомогою понять виявляються особливості, закономірності і тенденції розвитку досліджуваних об'єктів.

Вивчення у процесі дослідження понять, їх аналіз і узагальнення, мистецтво оперувати ними вимагають дискусії як засобу і способу наближення до об'єктивної істини.

Саме дискусія є найважливішою вимогою і характерною ознакою магістерського дипломного пошуку, тому що сприяє критичному оцінюванню існуючих понять і положень, наявних висновків і отриманих результатів. Дискусія (лат. discussio — дослідження, обговорення) — це письмова полеміка щодо спірного питання, слабкості або неадекватності аргументів, невідповідності застосовуваних методів та інструментів, наявності різноспрямованих гіпотез, недостатнього вивчення об'єкта тощо.

Дискусія відіграє важливу роль у процесі пошуку і становлення наукового знання. Вона дозволяє збільшити питому частку нових суттєвих ознак досліджуваного об'єкта, створити нові можливості для подальшого наукового використання запропонованих дослідником понять, забезпечити практичне застосування отриманих ним результатів. Оскільки кожне наукове дослідження неможливе без запозичення існуючих понять як результатів наукових розробок інших авторів, при написанні теоретичної частини дипломної роботи обов’язковим є зазначення у списку джерел і посилання у тексті на використані праці (прізвище та ініціали автора, назва роботи, рік і місце видання, тобто бібліографічний опис). При викладенні чужих думок через власну їх інтерпретацію достатньою є наявність бібліографії видання (у списку літератури).