Методика ознайомлення молодших школярів з правами та обов «язками громадянина України на уроках» Я і Україна. 
Громадянська освіта

Зміст

Вступ

1. Поняття про права людини

1.1 Еволюція уявлень

1.2 Категорії

1.3 Україна й права людини

1.4 Права дитини

2. Методика ознайомлення молодших школярів з правами та обов’язками громадян України

2.1 Аналіз нормативних документів, та матеріалів підручника

2.2 Апробовані педагогічною практикою заняття Висновок Додатки

Вступ

Важливим напрямом громадянського виховання є виховання правове. Цей предмет продовжує суспільствознавчу складову початкової освіти і спрямовується на соціалізацію особистості молодшого школяра, його громадянське зростання. Значне місце посідає формування понять про права та обов’язки людини та дитини, що дає можливість усвідомити значення та розуміння своїх прав. Розвивальний аспект цього предмета полягає у формуванні досвіду творчої діяльності учнів, розвитку загально-навчальних умінь, оволодінні узагальненими способами дій, моделюванні культурних і статево рольових стандартів поведінки в різних ситуаціях, розвиткові активного пізнавального ставлення до природного та соціального оточення, пізнанні школярами своїх можливостей. Найважливішим виховним спрямуванням змісту цієї курсової роботи є формуванням в учнів найбільш значущих для українського народу цінностей: патріотизм, соціальну справедливість, первинність духовного щодо матеріального, природолюбство, взаємоповага; виховання в дитини свого власного власного «Я»; виховання соціально активної особистості, здатної бережливо ставитися до природи, світу речей, самої себе, інших людей і т. д.

При вивченні прав та обов’язків громадянина вчителю потрібно якнайкраще донести до свідомості учнів знання своїх прав та обов’язків, переконати їх у тому, що кожна людина і дитина, втому числі, мають права та обов’язки, які потрібно дотримуватися у нашому суспільстві. Для вивчення цієї теми вчителю необхідно обрати такі методи роботи на уроці, щоб учні брали активну участь, прагнули до пізнання нового, зацікавити їх, адже саме ця тема є корисною для формування особистості, для пізнання самої себе як громадянина України, дізнатися про свою роль в суспільстві, використати такі методи, щоб учні могли розмірковувати про свої права та обов’язки, змогли самостійно зрозуміти суть того чи іншого права чи обов’язку, детально пояснити дітям, що вони повинні бути відповідальними за всі свої і дотримуватися всіх прав громадянина України.

Завданням курсової роботи є:

1. Ознайомити дітей з правами людини .

2. Познайомити дітей з категоріям прав людини та дитини.

3. Розкрити особливості методики ознайомлення учнів початкових класів з правами та обов’язками дитини.

1. Поняття про права людини

1.1 Еволюція уявлень На нашій Землі людство існує мільйони років. Однак навряд чи хто може собі уявити, щоб члени першої спільноти людей — стада, — сидячи на галявині після полювання, розмірковували про права та обов’язки. Минав час, і люди починали розуміти, що не можна захищати свої права або примусити когось виконувати обов’язки тільки з допомогою сили.

З самого початку людина почала будувати свою поведінку та відносини з іншими людьми, дотримуватись елементарних прав та обов’язків у племені - спільноті людей, об'єднаних кровною спорідненістю. Правило «Кров за кров, життя за життя» з часом поступилося усвідомленню того, що «Життя — природне та невід'ємне право кожної людини».

Розвивалося людина, суспільство, у якому вона жила, змінювалися уявлення про власні права та обов’язки. Права формувались як результат пошуку взаємовідносин між окремими людьми, між індивідом і спільнотою. У правах людини відбивалися моральні, естетичні, релігійні, культурні та інші правила-норми. З появою майнової нерівності у суспільстві, а потім і з виникненням держави проблема безправ’я одних та всемогутності і інших набувала гостроти.

Ідея прав людини виникла у V — IV ст. до н. е. у стародавніх Афінах і Римі. Громадянин свого полісу — держави — мав перед своєю державою певні обов’язки, але наділявся й деякими правами. Щоправда, права мали не всі. Наприклад, рабів у Стародавньому Римі називали «інструментум вокалум», що дослівно означає - інструмент, що розмовляє. Безправними були жінки, діти.

Не мала прав більшість людей не тільки в період рабовласницьких держав, а й в епоху феодального середньовіччя. Однак уже в цей час англійська аристократія (барони, лицарі) робить крок щодо обмеження всевладдя короля. Так у 1215 р. була прийнята Велика хартія вольностей, яка закріпила положення про те, що вільну людину можна покарати лише за вироком суду.

Закон, прийнятий у період формування буржуазного устрою в Англії у 1679 р., закріпив гарантії недоторканності особистості та інші важливі положення з прав людини. Білль про права 1689 р. закріпив свободу виробів до парламенту та право на подання петиції народу королю.

Подальший розвиток ідеалів свободи і прав людини бачимо у США. Учення про природні права людини розвинуті Т. Пейном і Т. Джефферсеном, були закріплені у Декларації прав Вірджинії 1776 р., надалі розвинуті у Декларації незалежності США 1776 р.

Ідея природних та невід'ємних прав людини, розвинуті вченими епохи просвітництва Ж. -Ж. Руссо, Т. Гоббсом, М. Л. Монтеск'є, стали могутнім фактором Французької революції, яка створила Декларацію прав людини і громадянина 1789 р.

1.2 Категорії

Уявлення людини про свої права з плином часу змінюються. Права людини визначають її становище у суспільстві та державі, а також її можливості щодо реалізації власних інтересів і потреб у різних галузях життя.

Наше життя надзвичайно багатоманітне. Досить часто ми навіть не замислюємося над структурою суспільства, у якому живемо; не думаємо, у яких сферах проходить наше життя. А тим часом кожний з нас має безліч прав і обов’язків (про них мова піде пізніше). Права людини об'єднують у групи за сферами її життєдіяльності: особисті (громадянські), політичні, соціальні, економічні та культурні.

Особисті (громадянські) права людини з’явилися найраніше. Рівноправність усіх людей за повної відсутності привілеїв одних за рахунок інших (відсутність дискримінації) права, котрі людство сформулювало так: «Усі люди різні - усі люди рівні». Кожна людина дуже вразлива як фізично, так і духовно. Втручання в її життя порушує комплекс прав, які часто називають «правом на цілісність». До них належать: право на життя; заборона рабства та катувань; свобода місця проживання та пересування; захист честі, гідності та власності; свобода сімейного життя; свобода думки, совісті, віросповідання. Є також комплекс прав, які умовно визначають як «право на незалежний судовий процес». Без них не було б у державі правосуддя, тобто суду, який захищає права людини, суспільства та держави.

До політичних прав належать: свобода зборів і асоціацій; право брати участь у роботі уряду, право обирати та бути обраним, а також ще ціла низка прав. Успішна реалізація цих прав залежить від того, наскільки активно народ бере участь в управлінні своєю державою.

Соціальні та економічні права часто розглядають разом, тому що їх перелік та реалізація залежать від рівня розвитку суспільства та економіки країни. До цих прав насамперед належать: право на достатній рівень життя; право на відпочинок і дозвілля; право на охорону здоров’я. Реалізація цих прав неможлива без комплексу трудових прав: права на працю, рівноцінну плату за рівноцінну працю, заборони примусової праці.

Культурні права нерозривно пов’язані з іншими категоріями прав людини. До культурних прав належать: право на освіту; право на участь у культурному житті; право користуватися досягненнями науково-технічного прогресу, свобода творчості, наукових досліджень та захист авторського права. Як бачимо, категорії прав людини охоплюють усі сфери її життя. Усі п’ять категорій прав людини часто називають «каталогом прав людини».

1.3 Україна й права людини Еволюція уявлень про права людини на території кожної країни в минулому відбувалася у руслі уявлень про права людини у цивілізованих державах. Якщо говорити про права людини у недалекому радянському минулому, то цей період був складним і суперечливим. З одного боку, у конституціях Радянської України 1919, 1929, 1937 та 1978 років закріплений широкий перелік прав людини, а з другого — багато з прав лише проголошувались (декларувались), а не гарантувались (забезпечувались). В умовах радянської влади інакше і бути не могло, тому що людина, її честь, гідність, права і свободи були вторинними щодо інтересів тоталітарної держави. Права й свободи надавались людині державою, тобто ніби дарувались. За цих умов не було й мови про природний та невід'ємний характер прав людини, котрими наділена кожна людина лише тому, що вона — людина.

У другій половині 80-х рр. уже минулого століття в СРСР розпочалися процеси демократизації усіх сфер суспільного життя. 16 липня 1990 р. була прийнята Декларація про державний суверенітет України. 24 серпня 1992 р. був прийнятий Акт проголошення незалежності України. Україна стала суверенною, незалежною, демократичною, правовою державою. 28 червня 1996 р. Верховна Рада України прийняла Основний Закон країни — Конституцію. Це було здійснено парламентом нашої країни від імені українського народу — громадян усіх національностей.

Наша країна велика. Вона простягається від Чернігівського полісся до Кримського узбережжя з півночі на південь та від Карпат до просторів Луганщини та Донбасу. Народ Українивелика і дружна родина. Єдиний законодавчий орган нашої держави — Верховна Рада.

Реалізація важливих державних і суспільних завдань передбачає виконання обов’язків кожним членом суспільства. Ми вже розглядали еволюцію уявлень про права людини і категорії прав людини. Однак є права, які ми називаємо фундаментальними, або основними. Основними правами називаються ті права, що закріплені в Основному Законі України — Конституції. Правам, свободам та обов’язкам людини і громадянина в Україні присвячений один з найважливіших розділів Конституції України.

Людина, яка живе у суспільстві й державі, займає певне становище як особистість і громадянин. її становище (статус) визначається правами та обов’язками. Конституційне становище людини і громадянина визначається сукупністю її конституційних прав та обов’язків. Конституційні права розподіляються на права людини і права громадянина. Обсяг, перелік та механізм забезпечення (гарантій) багато в чому залежать від держави. Водночас права і свободи громадянина залежать від норм (правил) поведінки, закріплених державою та усім народом через представницький орган влади, яким у нашій країні є Верховна Рада.

Серед прав громадянина України особливо важливе місце займає право на громадянство. Наша Конституція закріплює єдине громадянство, що робить взаємозв'язок держави і громадянина більш міцним, а відносини між ними — більш природними. Відносини між людиною та громадянином ґрунтуються на певних правилах, які ще називають конституційними принципами. Провідне місце серед них займає положення про те, що людина — найвища соціальна цінність, а права і свободи людини та їх гарантії (забезпечення) визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Конституція України закріплює також рівноправність громадян і ще цілу низку основоположних принципів, які стосуються не лише прав, а й обов’язків людини і громадянина.

Обов’язки людини можна визначити як вимоги, які висуває до неї суспільство для того, щоб не порушувались права інших людей і нормально розвивалося саме суспільство. Громадяни нашої країни не тільки мають рівні права, вони рівні перед законом, а це вже накладає на них певні обов’язки перед державою. Вимоги держави до людини і громадянина закріплені у правових нормах, тобто правилах поведінки, що встановлені або санкціоновані (дозволені) державою; вони є обов’язковими і забезпечуються силою державного примусу — конституційними положеннями: відповідальність держави за свою діяльність; обов’язком держави є утвердження та забезпечення прав і свобод людини. Разом з тим у Конституції закріплено положення про те, що кожний громадянин зобов’язаний неухильно додержуватися законів України і не посягати на права та свободи, честь і гідність інших людей. Таким чином, і ми, і держава маємо обов’язки.

Основні обов’язки людини і громадянина, закріплені в Конституції України, називають конституційними обов’язками. Це насамперед такі:

захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності держави;

— проходження військової служби відповідно до закону;

— шанування державних символів: Прапора, Герба, Гімну;

— не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані їм збитки;

сплачувати податки, збори та обов’язкові платежі, встановлені законом;

неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Цікаво, що у Київській Русі договір, що укладався між людьми, мав назву ряд, а людина, яка неухильно виконувала свої обов’язки, — порядною людиною. Виявляється, наша держава висуває до нас не так уже мало обов’язків, додержання яких робить нас порядними людьми і громадянами, гідними жити у такій країні, як наша рідна Україна.

Спроба забезпечити світовий порядок, заснований на безпеці людини та поважанні її життя, честі й гідності, була зроблена у 1919 р. після закінчення Першої світової війни. З цією метою була створена міжнародна організація — Ліга Націй, яка стала прообразом майбутньої Організації Об'єднаних Націй. Однак прихід до влади в ряді країн Європи тоталітарних режимів призвів до того, що у 1939 р. розпочалася Друга світова війна. Під час війни, яка тривала шість років, світ побачив такі страшні насильства над людиною та людством у цілому, яких до цього воно не знало.

Ще у 1942 р. двадцять шість урядів країн антигітлерівської коаліції підписали Декларацію Об'єднаних Націй. Пізніше цей документ був підписаний ще представниками 21 країни. У вересні 1944 р. США, Велика Британія, СРСР і Китай запропонували створити нову світову організацію. 24 жовтня 1945 р. набув чинності статут новоствореної міжнародної організації, яка дістала назву Організація Об'єднаних Націй — ООН. З моменту її створення піклування про додержання прав людини стало частиною міжнародного права.

До складу ООН входить багато органів, які відіграють вагому роль у галузі прав людини. Одним з таких є Генеральна Асамблея ООН, яка прийняла 10 грудня 1948 р. Загальну декларацію прав людини, що стала точкою відліку у законодавчих зусиллях міжнародного співтовариства щодо створення міжнародних стандартів у сфері прав людини. Рада Безпеки — ще один центральний орган ООН. її першочергове завданняпідтримка міжнародного миру і безпеки, які тісно пов’язані з правами людини. Комісія з прав людини, створена у 1946 р., є головним органом ООН, котрий займається правами людини, її роль в установленні міжнародних стандартів у цій сфері дуже важлива. Вона не лише здійснює нагляд за додержанням прав людини у світі, а й розробляє та приймає багато міжнародних конвенцій з прав людини.

В ООН створена система основних та допоміжних органів, які тією чи іншою мірою контролюють додержання прав людини у світі.

Після закінчення Другої світової війни було укладено більше 40 міжнародних конвенцій з прав людини. Серед них є один, якому належить особливе місце: Загальна декларація прав людини, прийнята 10 грудня 1948 р. Генеральною Асамблеєю ООН. Цей документ часто називають Біблією прав людини, Міжнародним каталогом прав людини, Міжнародним стандартом прав людини. Декларація — своєрідний компас, що вказує усім країнам правильний курс у морі проблем, пов’язаних з правами людини.

За п’ятдесят років існування Загальна декларація набула великої моральної ваги у світі. Вона стала основою для усієї наступної міжнародної та конституційної нормотворчості в галузі прав людини. Її дотримання стало правилом, яке ніде офіційно не закріплене, але повинно виконуватися під загрозою санкцій з боку світового співтовариства.

Будь-яке право, яке має одна особа, передбачає наявність обов’язків у іншої або інших осіб. Права людини забезпечують нормальне існування та розвиток людини у цивілізованому суспільстві та передбачають наявність обов’язків, передусім єдиного представника суспільства — держави. Ці обов’язки різноманітні: іноді держава повинна створити спеціальний механізм реалізації права (наприклад, права на освіту), іноді вона зобов’язана не втручатися сама і забезпечити невтручання інших у реалізацію людиною свого права (наприклад, права на особисте життя). Від того, наскільки успішна діяльність держави у цьому плані, залежить і визнання її цивілізованою та демократичною.

Однак під словосполученням «права людини», як правило, розуміють порівняно невеликий набір прав і свобод, при цьому масове або грубе порушення хоч одного з них тягне негайну відмову світового співтовариства визнати цю державу демократичною та цивілізованою, а іноді й інші наслідки економічного чи політичного характеру. Це — так звані фундаментальні права і свободи, без додержання яких неможливе нормальне існування та розвиток людини в сучасному суспільстві. Іноді їх ще називають конституційними правами, тому що саме вони закріплені в конституціях сучасних держав, як найважливіші та пріоритетні, ті права, на основі яких визначається становище людини в суспільстві. Саме стосовно цих прав і свобод встановлюються міжнародні стандарти прав людини, саме їх додержання перевіряється міжнародними організаціями.

Наша держава розташована в Європі. Європа — не просто континент, на якому існують держави різні за устроєм, мовою, культурою, традиціями. 5 травня 1949 р. була створена Рада Європи, до якої сьогодні входять більше 40 країн континенту. Наша країна вступила до Ради Європи в 1995 р. Рада Європи має чимало ознак, більшою мірою властивих державам:

Прапор — яскраво-синє прямокутне полотнище, на якому зображено 12 золотих зірок (12 — символ удосконалення й тому кількість зірок на прапорі не змінюється);

Гімн Європи — музичне аранжування до «Оди радості» з дев’ятої симфонії Бетховена;

День Європи — 5 травня;

Державні мови — англійська й французька;

Бюджет Ради Європи — близько двох мільярдів французьких франків;

Штаб-квартира Ради Європи розташована у Страсбурзі, який називають столицею Європи.

Уже понад п’ятдесят років Рада Європи працює над створенням єдиної Європи, заснованої на принципах свободи, демократії, дотриманні прав людини та верховенстві закону. Діяльність, що її проводить Рада Європи, торкається всіх аспектів нашого життя, а програма охоплює широке коло питань, що є життєво важливими для суспільства.

Серед пріоритетних (головних) напрямів можна виокремити:

Права людини: розширення гарантій, включених до Європейської Конвенції з прав людини, удосконалення правосуддя та законодавства.

Засоби масової інформації: захист свободи слова та інформації й розширення сфери їх застосування.

3. Соціальні та економічні питання: визначення провідних напрямів, що мають на меті збереження соціальної справедливості у Європі та захист тих членів суспільства, котрі потребують цього більше за інших.

Освіта: передання демократичних цінностей та підготовка молодих людей до життя у багатомовній та полікультурній Європі.

Культурна спадщина: сприяння усвідомленню приналежності до європейської культури та удосконалення політики з охорони спадщини континенту.

Спорт: сприяння політиці «спорт для всіх» та всебічний розвиток фізичної культури.

Молодь: залучення молоді до європейської співдружності через Європейський центр молоді та Європейський фонд молоді.

Таким чином, Рада Європи займається зміцненням політичної, правової, соціальної та культурної співпраці, а також захистом загальнолюдських цінностей у Європі.

770 мільйонів європейців представлені у Раді Європи через національні уряди, парламенти своїх країн та органи місцевого й регіонального самоврядування, які мають представників у Комітеті Міністрів Ради Європи, у Парламентській Асамблеї Ради Європи та в Конгресі місцевої та регіональної влади Європи. Ці органи здійснюють консультації та розробляють рекомендації щодо життєво важливих питань для всіх країн — членів Ради Європи.

З 1 січня 2002 р. у ряді європейських країн, що входять до Європейського Союзу, увійшла в обіг єдина валюта — євро. І, можливо, незабаром громадяни європейських країн матимуть паспорт громадянина Європи.

Поглянувши на Феміду — богиню правосуддя у давньогрецькій міфології, — побачимо, що очі в неї зав’язані, в одній руці вона тримає терези, а в другій — меч. Так стародавні греки уявляли неупередженість (зав'язані очі), об'єктивність і зваженість рішень (терези) та покарання тих, хто порушує права (меч).

Правосуддя в нашій країні здійснюється на основі Конституції України та чинних законів. Воно є демократичним, об'єктивним і справедливим засобом вирішення різноманітних справ, що пов’язані з правами і свободами людини і громадянина.

Кожній людині в нашій країні гарантується право на оскарження в суді рішень або дій органів влади чи посадових осіб. Кожна людина має право на правову допомогу, яка у передбачених законом випадках надається безоплатно. Для забезпечення права на захист діє адвокатура — недержавне правозахисне об'єднання, покликане відстоювати і захищати права кожного. Основні закони визначає принцип, згідно з яким ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні накази або розпорядження, ніхто не може бути двічі притягненим до відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Презумпція (припущення) невинуватості - один із конституційних принципів правосуддя, згідно з яким особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено.

Законодавство України передбачає не тільки судовий захист прав, а й самозахист, тобто захист прав від порушень та посягань будь-якими засобами, які не заборонені законом. Кожна людина має право шукати захист у судових, правоохоронних органах. Крім того, людина має право на відшкодування збитків, яких їй завдали в результаті порушення її прав і матеріальних інтересів.

Законодавством нашої країни гарантоване право громадян на звернення до міжнародних судових органів з приводу захисту своїх прав, що були порушені, якщо вже використані всі можливості правового захисту в нашій країні.

Отже, у нашій країні створена досить ефективна система захисту прав людини правосуддям.

Права людини захищають не лише державні, а й неурядові правозахисні організації. Вони здійснюють різні дії, спрямовані на захист прав людини, наприклад:

контролюють державні органи та збирають відомості про порушення прав людини;

готують звіти щодо порушень прав людини і доводять їх до відома засобів масової інформації, широких кіл громадськості, державних органів та міжнародних організацій;

організовують різні масові заходи з метою привернути увагу громадськості до фактів порушення прав людини;

беруть участь у міжнародних конференціях та нарадах з прав людини;

здійснюють навчання з прав людини на різних рівнях системи освіти.

Цій же справі підпорядкована й діяльність правозахисних організацій, кількість яких збільшується. У світі однією з найвідоміших правозахисних організацій вважають Міжнародну Амністію. У нашій країні функціонує Українська Асоціація Міжнародної Амністії. Пріоритетним напрямом її діяльності є скасування смертної кари в усьому світі. У Карному Кодексі України смертну кару замінено на довічне ув’язнення. У прийнятті цієї правової норми певну роль відіграли правозахисники. Українські правозахисники разом зі своїми колегами з інших країн ведуть боротьбу за: скасування катувань та інших жорстоких форм поводження з ув’язненими; за припинення страт без вироку суду; проти зникнення людей з вини владних структур; проти позбавлення волі не за карне діяння, а за образу думки (на жаль, такі факти ще мають місце у деяких країнах світу).

Міжнародне Товариство Прав Людини — міжнародна правозахисна організація — також має своє відділення у нашій країні. Одним з важливих напрямів діяльності цієї організації є проведення щорічних конкурсів творів-есе з прав людини, в яких беруть активну участь школярі і студенти не лише України, а й Росії, Білорусі та Молдови, тобто, всі, хто має бажання висловити власну думку щодо прав людини.

Охорона навколишнього середовища в Україні є мета діяльності екологічної правозахисної організації «Зелений світ». її учасники не лише фіксують факти порушення, а й прибирають сміття, озеленюють населені пункти — активно захищають довкілля.

Отже, у нашій країні створено систему захисту прав людини як на рівні держави, так і на рівні громадянського суспільства. Хоча діючий правозахисний механізм потребує вдосконалення.

Людина з моменту народження має права природного характеру і лише тому, що вона високоорганізована частина живої природи, наділена розумом і совістю. Ми не можемо говорити про те, що рослинний і тваринний світ володіє будь-якими правами і тим більше обов’язками перед людиною й суспільством. Однак важко собі уявити природу, яка оточує людину, у нормальному стані, якщо людина не буде додержуватись певних правил, обов’язків.

Упродовж тисячоліть вироблялися й правила (норми) взаємовідносин між людьми. їх називають нормами моралі. Вони слугують основою для правових норм. Норми моралі та норми права доповнюють одна одну.

На певному етапі розвитку суспільства з’явилася необхідність створити систему органів, в яких обранці народу вирішували б питання в інтересах усього народу.

З появою держави з’являються і норми права — система загальнообов’язкових правил поведінки в державі. Вони дістають закріплення у нормативно-правових актах, а їх виконання забезпечується державою. З цього моменту виникає ситуація, за якої, з одного боку, існують права людини, а з іншого — у держави теж є право, правила якого є обов’язковими для людей. Права людини і право тісно взаємопов'язані, але не тотожні. Суб'єктивні права — це права людини як міра можливої поведінки та реалізації потреб, якими людина наділена як індивід. Право держави — це об'єктивне право, тобто система загальнообов’язкових правил поведінки, що дозволені або встановлені державою й такі, що існують об'єктивно у державі незалежно від конкретної людини і громадянина.

На перший погляд, суб'єктивне право людини і об'єктивне право держави — поняття, що мало взаємодіють одне з одним. Але це не так. Наприклад, поняття правопорядку. Його можна розглядати як порядок у суспільстві та державі, що врегульований нормами права. Можна сказати, що правопорядок — порядок у суспільстві, встановлений на основі додержання прав людини. У демократичній і цивілізованій державі правопорядок — порядок у суспільстві та державі, що врегульований на основі рівноваги правових норм та прав людини.

Світ і людська цивілізація розвиваються. Сучасні засоби комунікації, нові інформаційні технології зближують країни, і водночас зростає взаємозалежність прав різних людей. Так, у 80-і рр. XX ст. з’явилося поняття колективних прав народів. До них належать: право на безпечну для людини екологію, право на світ без війн, право на невтручання в життя народів шляхом зовнішньої збройної агресії.

В Європі питаннями безпеки та співпраці на континенті займається Організація з безпеки та співпраці у Європі - ОБСЄ, а також ряд інших організацій Європейського співтовариства.

Таким чином, ми переконуємось у тому, що права людини взаємопов'язані з різноманітними нормами, яких необхідно дотримуватися для реалізації своїх прав, а це породжує обов’язки.

Обов’язок і відповідальність — поняття багатогранні. З морального погляду, обов’язок — це прийняття людиною моральних норм як її боргу перед суспільством. Таке розуміння обов’язку накладає на людину певну відповідальність, під якою ми розуміємо її готовність приймати рішення, здійснювати дії та нести за них відповідальність на основі своїх обов’язків.

Однак є обов’язки і відповідальність не тільки морального плану, а ще й юридичного, правового та ін. Юридичні обов’язки — це закріплені у правових нормах вимоги держави до поведінки людини на території держави. Невиконання обов’язків, які закріплені у правових нормах, як правило, тягне за собою юридичну відповідальність — передбачений нормами права обов’язок особи, що порушила правові норми.

Порушуючи правила користування благами природи, ми порушуємо не тільки закони природи, а й закони суспільства й держави. Порушуючи права інших членів нашої сім'ї, ми не виконуємо своїх обов’язків і це осуджується не лише нормами моралі, а й нормами права. Злочини — особливо тяжкі види правопорушень, і за їх скоєння ми відповідаємо перед своєю совістю і законом водночас.

Таким чином, права людини, суспільства та правові норми держави не тільки взаємопов'язані між собою, а й породжують взаємні обов’язки, що, у свою чергу, породжує взаємну відповідальність. Людина є частиною складної системи «природа — суспільство — держава — світ». Елементи цієї системи не лише взаємодіють, а й вступають у протиріччя один з одним. На прикладі конфлікту прав ми це розглянемо у наступному параграфі.

1.4 Права дитини Діти також мають права. Їм необхідні права для життя, повноцінного фізичного та психічного розвитку, формування особистості. Кожна держава повинна проявити особливу турботу про дитину, яка проходить період формування особистості, пізнає саму себе і навколишній світ. Адже сьогоднішнім дітям, які становлять половину населення світу, належить продовжити справу встановлення справедливого соціального порядку на Землі.

1,2 млн. дітей України постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи. 80% дітей, хто іде у перший клас, має якісь проблеми зі здоров’ям. Зараз в Україні нараховується 140 тис. дітей-інвалідів, які не здатні засвоїти У нашій країні зараз 142 спеціалізовані установи, в яких перебувають 12 000 дітей, а також — 386 спеціалізованих шкіл-інтернатів з 600 тис. учнів. До сьогодні масовий характер має процес відправлення у спецзаклади тих, хто вважається у «звичайних» школах «важкими», недисциплінованими дітьми.

Усього на Україні у 2003 р. віком до 14 років померло 12 167 дітей (дані Держкомітету статистики), з яких через вроджені пороки — 21% дітей, через невиліковні захворювання одразу після народження — 20%. Найбільший рівень смертності викликають захворювання нервової системи — 7,8% дітей.

Діти-сироти .

На Україні зараз діє 42 будинки дитини та 38 дитячих будинків, в яких мешкає відповідно 4 та 2,9 тис. сиріт. З 90 тис. неповнолітніх, що залишились без опіки батьків, лише 7% — круглі сироти. У 80% таких дітей спостерігають помітні психоневрологічні аномалії.

Захист прав дитини

Нагляд за виконанням законодавства із забезпечення прав неповнолітніх, права на охорону здоров’я, захисту від психологічного та фізичного насильства, на здобуття освіти покладено в Україні на різні служби: прокуратуру, кримінальну міліцію у справах неповнолітніх, школа.

Приблизно 13 тис. порушень прав дітей виявили у 2003 р. органи прокуратури. За 2004 р. було порушено 360 кримінальних справ щодо захисту прав дітей.

Більше ніж 50 тис. дітей у нашій державі і є наркоманами. За 2003— 2004 рр. підлітками було скоєно близько 60 тис. злочинів. За останні З—4 роки кількість ВІЛ-інфікованих дітей збільшилась у 100 разів. У 2003 р. неповнолітні скоїли 6 тис. злочинів разом із дорослими, але до кримінальної відповідальності (за залучення до злочинної діяльності) було притягнуто лише 1/3 цих дорослих.

Бездомні діти

Найбільш гостро ця проблема стоїть у великих містах нашої країни — Києві, Одесі, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську та інших. Більшість притулків у цих містах розраховані для дітей до 8 років, а доросліших дітей, яких затримують за жебрацтво, розміщувати ніде. Спец-приймальники-розподільники переповнені. За 2000—2004 рр. через них пройшли близько 50 тис. дітей.

Дещо з історії

В історії України проблема прав людини була однією з визначних ще за часів східних слов’ян (IV—IX ст.), звичаєве право передбачало рівність усіх людей.

«Руська Правда» (XI ст.) передбачала різні покарання за кримінальний злочин та просте правопорушення різних верств населення, обмежила та передала під контроль держави феодальну експлуатацію селян та міщан.

Магдебурзьке право (XII—XIII ст.) надавало право місцевого самоврядування українськім містам, захищало інтереси міського населення, прирівнюючи його до однієї з важливих ланок феодального суспільства.

Конституція Пилипа Орлика (1710) уперше в історії України закріпила рівність всіх станів перед законом, основні (природні) права та свободи людей: на життя, недоторканність особи та її власності, свободу думки та ін.

Сучасна Конституція України (1996) приділила правам та свободам людей Розділ II, що є найбільшим за кількістю статей (47) серед інших розділів основного закону. Багато міжнародних спостерігачів зазначають, що цей розділ найбільше відповідає міжнародним вимогам у цій галузі.

Отже, права дитини — це комплекс прав і свобод, який характеризує правовий статус дитини з урахуванням особливостей розвитку людини до повноліття. Права дитини — складова частина загального комплексу прав людини, який становить правовий статус будь-якої фізичної особи.

1. Дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує соціальної охорони і піклування, включаючи і належний правовий захист як до, так і після народження. Щодня багато дітей у всьому світі перебувають у небезпеці, яка перешкоджає її розвитку. Вони зазнають численних страждань, стаючи жертвами насильства, расової дискримінації, апартеїду, агресії, іноземної анексії, біженцями і переміщеними особами, вимушеними залишати свої власні домівки, сім'ї, інвалідами чи жертвами недобросовісної, жорстокості та експлуатації. Щодня мільйони дітей страждають від бід, злиднів та економічної кризи — від голоду і відсутності домівки, від епідемій і неграмотності, від деградації навколишнього природного середовища. Щодня на нашій планеті діти помирають через недоїдання і хвороби, в тому числі синдром набутого імунодефіциту, через відсутність чистої води, погані санітарні умови, а також наслідки наркоманії, проституції, злочинності тощо.

2. Діти світу невинні, вразливі й залежні. Вони також цікаві, енергійні та сповнені надій. Їхній час повинен бути часом радості і мира, ігор, навчання і росту. Їхнє майбутнє повинне ґрунтуватись на гармонії та співробітництві. Їхнє життя має ставити більш повнокровним, поки розширюються їхні перспективи і вони набувають досвіду.

Таким чином, діти також повинні мати права для захисту життя і значного зменшення їхніх страждань, для сприяння всебічному розвиткові їх людського потенціалу і для того, щоб вони самі усвідомили свої потреби, права та можливості.

У чому полягає соціально-правова цінність Конвенції про права дитини?

Конвенція про права дитини 1989 р. — це складова частина комплексу документів про права людини. Її слід розглядати в контексті становлення громадського суспільства, демократизація та гуманізація суспільства.

Соціальна роль Конвенції визначається тим, що, встановлюючи чіткі правові зобов’язання держав, вона водночас містить моральні орієнтири і закладає педагогічні основи спілкування дорослих з дітьми.

Основна ідея Конвенції - найкраще забезпечення інтересів дитини, її права на виживання, розвиток, захисті й активну участь у житті суспільства. Конвенція про права дитини проголосила дитину суб'єктом правових відносин. Це означає, що діти повинні володіти правами людини самі по собі, а не завдяки тому, що їхні інтереси представляють батьки бо опікуни. Визначаючи дитину самостійним суб'єктом права, Конвенція підкреслює, що діти володіють громадянськими, політичними, економічними, соціальними і культурними правами людини. При цьому здійснення одного права невід'ємне від здійснення інших; будь-яка людина, в тому числі й дитина, може бути тільки тоді, коли вона захищена і від репресій, і від злиднів.

Конвенція проголошує пріоритетність інтересів дітей перед будь-якими інтересами держави, суспільства, релігії, сім'ї. спектр прав, які надаються дітям, надзвичайно широкий. Конвенція проголошує рівність дітей незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного і соціального походження, майнового стану, стану здоров’я та інших обставин.

Конвенція проголошує право дитини знати свої права. Тому держави-сторони зобов’язані, використовуючи належні та дієві засоби, широко інформувати про принципи й положення Конвенції як дорослих, так і дітей (ст. 42).

20 листопада 1989 року кожна країна доклала чимало зусиль для підготовки даного документа. Душею і головним ініціатором вироблення конвенції був громадянин Польщі, відомий юрист, професор Адам лопатка.

Структурно Конвенція про права дитини складається з преамбули, трьох частин, що об'єднують 54 статті. Дана Конвенція набула чинності 29.09.1990 р. як юридично обов’язковий документ для країн ООН. Для України конвенція набула чинності 27 вересня 1991 року.

ООН не тільки прийняла Конвенцію, але й створила механізм, за допомогою якого можна перевірити фактичне виконання державами взятих зобов’язань. Відповідно до статті 43 Конвенції створено комітет ООН з прав дитини.

Однією з міжнародних організацій захисту прав та інтересів дитини є Дитячий фонд ООН. Він був створений як тимчасовий орган для допомоги дітям у країнах, зруйнованих Другою світовою війною. Україна стала членом Дитячого фонду ООН у 1958 році.

Закріплення прав дитини в національному законодавстві

Законодавство України в галузі прав людини, насамперед Конституція України, гарантує рівність дітей у загальногромадянських правах та їх захист.

Відповідно до статті 52 Конституції України, діти рівні у своїх правах незалежно від їх походження, а також від того, народжені вони в шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація забороняються. Покарання за його допущення передбачається відповідними статтями Кримінального Кодексу.

Відповідно до статті 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство та батьківство охороняються державою. Розділ IV Основ законодавство про охорону здоров’я встановлює заохочення материнства та гарантії охорони здоров’я матері і дитини.

Права дитини закріплюються і Законом України «Про громадянство». Так, дитини, батьки якої на момент народження дитини перебували у громадянстві України, є громадянином України незалежно не залежно від того, народилася вона на території України чи за її межами.

2 Методика ознайомлення молодших школярів з правами та обов’язками громадян України

2.2 Аналіз нормативних документів та матеріалів підручника Україна — молода демократична держава, що визначила свій шлях до цивілізованої правослухняної Європи. Україна вступила до Ради Європи, ратифікувала 17лишаї 1997року Європейську конвенцію про захист прав людини та основних свобод, і відтоді Європейський суд з прав людини щорічно розглядає понад тисячу заяв від українців, які прагнуть справедливості. Проте більшість українських звернень відхиляються Євросудом як неприйнятні для подальшого розгляду переважно через те, що українці не знають як власне законодавство, так і міжнародне.

Найбільш вразливою і незахищеною верствою населення в Україні є діти. В українському законодавстві є Бюджетний, Митний, Земельний та інші кодекси, а от Дитячого кодексу в Україні немає. Щоправда, є Сімейний кодекс, але він ледь-ледь прикриває цю законодавчу прогалину. Мета мого дослідження — показати актуальність і необхідність створення Дитячого кодексу України (ДКУ). У своєму проекті ДКУ я використав лише декілька десятків законів і підзаконних актів, не змінюючи змісту цих законів. Кожна стаття ДКУ закінчується посиланням на порядковий номер закону (перелік їх я додаю в кінці ДКУ) і статтю цього закону. Сподіваюсь, що моє дослідження у формі Дитячого кодексу України заповнить законодавчу прогалину і принесе практичну користь нашим дітям. Запрошую усіх до участі в обговоренні запропонованого мною проекту.

Розділ І.

Загальні положення

Глава 1. Основні положення

Стаття 1. Призначення Дитячого Кодексу України Призначення Дитячого Кодексу України — захист прав і свобод дітей України.

Стаття 2. Визначення понять Дитина — особа до досягнення нею повноліття;

малолітня дитина — дитина до досягнення нею чотирнадцяти років;

неповнолітня дитина — дитина у віці від 14 до 18 років (2, 6).

Розділ ІІ. Основні права дитини в Україні.

Глава 1. Громадянські права.

Стаття 3. Право на життя, ім'я, прізвище, по батькові

1. Кожна людина має право на життя. Кожний має право захищати своє життя, здоров’я, життя і здоров’я інших людей від посягань

Право на життя є невід'ємним правом кожної людини. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя (1, 27; 32, 6).

2. Ім'я дитини визначається за згодою батьків. Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати або батько. Спір між батьками щодо імені дитини може вирішуватися органами опіки та піклування або судом (2, 146).

Фізична особа, яка досягла 16 років, має право змінити своє прізвище та ім'я. Фізична особа, яка досягла 14 років, має право змінити своє прізвище та ім'я за згодою батьків або одного з батьків, з ким вона проживає (6, 28).

3. Прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. Якщо батько і мати мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою.

Батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти своїй дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з'єднання їхніх прізвищ (2, 148).

Уразі зміни прізвища обома батьками змінюється прізвище дитини, яка не досягла семи років.

Уразі зміни прізвища обома, батьками прізвище дитини, яка досягла семи років, змінюється за її згодою (2, 148).

4. По батькові дитини визначається за іменем батька.

По батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визначено, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком. (2, 147).

У разі, якщо батько змінив своє ім'я, по батькові дитини, яка досягла 14 років, змінюється за її згодою. (4, 149).

Стаття 4. Право на громадянство Особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онучка народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітня дитина, реєструються громадянами України. (12, 8 — 19).

Стаття 5. Право на повагу своєї гідності

Кожний має право на повагу його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому поводженню чи покаранню (1, 28).

Стаття 6. Право на особисту недоторканість. Право на гендерну рівність Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість. Ніхто не може бути заарештований інакше як за вмотивованим рішенням суду (1, 33).

Кожна людина має право на гендерну рівність — рівний правовий статус жінок і чоловіків на рівні можливості для його реалізації (18, 1).

Стаття 7. Право на свободу пересування, вибір місця проживання Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (1, 33).

1. Фізична особа, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

2. Місце проживання фізичної особи у віці 10 — 14-ти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я тощо, в якому вона проживає.

3. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10-ти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я тощо, в якому вона проживає.

4. Фізична особа може мати кілька місць проживання (6, 26).

Стаття 8. Право на свободу світогляду, віросповідання Кожний має право на свободу світогляду і віросповідання (1, 35).

Стаття 9. Право на участь у дитячих суспільних організаціях Діти мають право вступати до будь-яких дитячих громадських організацій та створювати їх (1,36; 27, 15).

Стаття 10. Право на участь у самоврядуванні закладів освіти Діти мають право на участь у роботі органів громадського самоврядування загальноосвітнього навчального закладу (3, 51).

Глава 2. Соціально-економічні права

Стаття 11. Право на працю Кожний має право на працю (1, 43).

Трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі. Додержання письмової форми є обов’язковим при укладанні трудового договору з неповнолітнім.

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється: для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин, для осіб віком від 14 до 16 років — 24 години на тиждень.

Забороняється залучення до роботи в нічний час: вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 3-х років; осіб, молодших 18 років.

Не допускається прийом на роботу осіб молодше 16 років.

За згодою одного з батьків можуть як виняток прийматися на роботу особи, які досягли 15 років.

Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийом на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, ПТУ для виконання легкої парці, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процес навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними 14-річного віку за згодою одного з батьків.

Забороняється також залучати осіб молодших 18 років на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах (11, 190).

Вікові обмеження ваги вантажу для учнів 8 — 10 років — 2 кг; 11 — 13 років — 2,2 — 3 кг; 14 — 15 років — 5 кг (27).

50% заробітку за виробниче навчання і практику учнів ПТУ, які отримують стипендію і харчування за рахунок держави, можуть бути спрямовані на рахунок закладу освіти для зміцнення його матеріально-технічної бази (3, 53).

Звільнення працівників молодше 18 років з ініціативи власника допускається лише за згодою міської (районної) комісії у справах неповнолітніх (18, 198).

Стаття 12. Право на відпочинок Кожний, хто працює, має право на відпочинок (1, 45).

Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку робіт (11, 66).

Стаття 13. Право на освіту Кожний має право на освіту. Повна загальна освіта є обов’язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, певної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних навчальних закладах (1, 53; 19, 2; 22, 2; 23, 9).

Стаття 14. Право на безпечні умови навчання Ділянки під забудову шкіл повинні розташовуватися в зоні населеного пункту. Не допускається їх розміщення в санітарно-захисних зонах промислових підприємств та інших об'єктів, що є джерелами забруднення довкілля небезпечними викидами.

Ширина санітарно-захисної зони між межею шкільної ділянки та гаражами повинна бути не меншою за 50 м. Відстань від СТО, АЗС не може бути меншою ніж 50 м. (28).

Стаття 15. Право на безкоштовне регулярне підвезення до школи та зі школи Для учнів, які проживають у сільській місцевості на відстані понад 3 км від школи, забезпечується безкоштовне регулярне підвезення до школи та зі школи.

Стаття 16. Право на безкоштовний проїзд дитини дошкільного віку Пасажир має право безкоштовно провозити з собою на автобусних маршрутах загального користування одну дитину дошкільного віку без надання йому окремого місця (19,41).

Стаття 17. Право на соціальний захист Громадяни мають право на соціальний захист (1, 46).

Допомога у зв’язку з вагітністю та пологами надається у розмірі 100% середньомісячного доходу жінки, але не менше 25% від розміру, встановленого законом прожиткового мінімуму.

Матерям, які мають дітей віком до 3-х років і водночас продовжують навчання з відривом від виробництва, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років призначається в повному розмірі.

Допомога призначається малозабезпеченим сім'ям з дітьми віком до 16 років (учнів — до 18 років), якщо середньомісячний сукупний дохід сім'ї нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї.

Прожитковий мінімум — вартісна величина набору продуктів харчування, а також мінімуму непродовольчих товарів та мінімального набору послуг для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (16, 9 — 19; 15).

Стаття 18. Право на достатній життєвий рівень Кожний має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (1, 48).

Стаття 19. Право на охорону здоров’я, медичну допомогу, медичне страхування Кожний має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

Заклади охорони здоров’я разом з органами управління освітою забезпечують безоплатний медичний огляд учнів, моніторинг і корекцію стану здоров’я, проведення лікувально-профілактичних заходів (1, 49; 4, 22, ч. 2).

Стаття 20. Право на захист від інфекційних хвороб Громадяни України зобов’язані піклуватися про своє здоров’я та здоров’я дітей, не завдаючи шкоди здоров’ю інших громадян, проходити медичні огляди і робити щеплення.

Особа, віком від 15 до 18 років, щеплення проводиться за їх згодою (13, 10; 414, 12 — 15).

Стаття 21. Право на захист від трансляції програм або відео сюжетів, які можуть завдати шкоди фізичному, психічному або моральному розвитку дітей Забороняється трансляція програм або відео сюжетів, які можуть завдати шкоди фізичному, психічному або моральному розвитку дітей і підлітків, якщо вони мають змогу їх дивитись (реклама порнографії, наркотиків, психотропних засобів) (20, 6).

Стаття 22. Право на безпечне довкілля

Кожний має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (1, 50).

Глава 3. Майнові права дітей в Україні

Стаття 23. Цивільна дієздатність фізичної особи Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними (6, 30).

Стаття 24. Часткова цивільна дієздатність фізичної особи, яка не досягла 14 років Фізична особа, яка не досягла 14 років, має право:

— самостійно вчиняти дрібні побутові правочини;

— здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняється законом.

Малолітня дитина не несе відповідальність за завдану нею шкоду (6, 31).

Стаття 25. Неповна цивільна дієздатність цивільної особи у віці 14 — 18 років

1. Фізична особа у віці 14 — 18-ти років (неповнолітня дитина) має право: