До питання про підготовку фахівців-аграрників у системі професійної освіти США

Рис. 1. Напрями (програми), за якими здійснюється підготовка фахівців-аграрників вищою освітою США.

Агробізнес як програма передбачає вивчення ціноутворення, сільськогосподарської сировини, послуг, аграрного менеджменту, маркетингу та транспортування продукції.

Програма «Садівництво» передбачає вивчення квітництва, агроландшафтного дизайну, організації вирощування рослин в оранжереях, проблем, пов’язаних з ландшафтом, доглядом та управлінням земельними ресурсами.

Сільськогосподарська техніка включає засоби, пристрої та машини в аграрному виробництві, вивчення процесів конструювання машин, електрифікацію сільськогосподарського виробництва тощо.

Програма вивчення сільськогосподарських ресурсів та лісів включає зберігання ресурсів, спостерження за світом дикої природи, рекреацію, менеджмент та технології у лісництві, маркетинг продукції лісництва.

Переробка сільськогосподарської продукції включає переробку та маркетинг сільськогосподарської продукції продовольчого та непродовольго призначення.

Будь-який напрям (програма) реалізується за 5 курсами: від таких, що започатковують вивчення студентами тієї чи іншої програми до курсів перепідготовки. Гнучкість організації навчання дає змогу студентам визначитися з напрямом протягом тривалого часу, причому, навіть при переході з однієї програми на іншу існує мехнізм зарахування навчання за попередньою програмою.

Такий підхід дає змогу студентам вибрати ті програми, які найбільш повною мірою відповідають їх покликанням та спонукає педагогічну громадськість до постійного пошуку відповідності між реальним змістом навчання.

Оскільки існує постійний попит ринку праці на фахівців-аграрників інженерно-технічних спеціальностей, то лише незначна частка випускників-бакалаврів продовжує навчання в магістратурі та докторантурі - менше 10%. Переважно, це студенти, які хочуть залишитися в університеті для викладацької чи наукової роботи. До речі, в кожному університеті є свої особливості у правилах прийому до магістратури. Наприклад, в університеті штату Айова студенти, що вступають до аспірантури на «аграрну інженерію» інколи мають пройти ще й базові університетські курси (підготовчі) та підготуватися до вступу за курсами, які вони не опанували при бакалаврській підготовці.

Варто підкреслити, що зміст програм підготовки бакалаврів в різних університетах може включати різні курси. У бакалаврських програмах акценти робляться на фізику, математику, хімію, інженерні науки (статика, динаміка, гідромеханіка, електротехніка тощо). Але за будь-яких умов бакалаври інженерно-технічних спеціальностей мають володіти ґрунтовними технічними знаннями, демонструвати сформовані практичні уміння розв’язувати інженерні задачі, вміло використовувати інженерне обладнання та комп’ютерну техніку. Значна увага педагогічної громадськості приділяється вихованню у майбутніх аграрників комунікативних умінь та навичок, професійної відповідальності, екологічної культури, установки на навчання впродовж всього життя.

Якість підготовки фахівців інженерно-технічної галузі контролюється комісіями Міністерства Інженерії та Техніки США, до яких входять представники різноманітних спілок, включаючи Американську Спілку Аграрних Інженерів. За результатами оцінювання рівня підготовки випускників зазначене Міністерство приймає рішення щодо акредитації програм, що є важливим стимулом якісної організації навчально-виховного процесу в коледжі чи іншому навчальному закладі.

Американські педагоги виробили чіткий механізм здійснення індивідуального навчання студентів із розширенням їх загальноосвітньої підготовки. Цей механізм базується на методі модулів, які складаються за допомогою комп’ютерів, та залікових одиниць, і враховує не тільки схильність та інтереси кожного студента, а й його інтелектуальні та фізичні можливості. Особливості індивідуального навчання полягають у наступному: відсутності жорстких термінів часу, виділених на вивчення курсу, що дозволяє студенту просуватися у студіюванні навчального матеріалу зі швидкістю, яка відповідає його здібностямсуворій вимозі повного засвоєння матеріалу та можливості перейти до нових тем тільки після засвоєння попередніхскладанні програми навчання самим студентом за допомогою комп’ютера та під методичним керівництвом викладачавикористанні лекцій тільки як форми спрямування у навчанні, а не основного джерела інформаціїнеобхідності студента самостійно навчатися, критично мислити, засвоюючи матеріал, творчо підходити до навчального процесупідвищенні ролі письмових робітвикористанні спеціального персоналу методистів-консультантів (інспекторів) для багатобазової перевірки знань, негайного підведення підсумків роботи студента, корекції спрямування самостійного навчального процесу, керівництва та нагляду за процесом отримання знань.