Ґендерні особливості статевого дозрівання та психосексуального розвитку особистості

Реферат на тему:

Ґендерні особливості статевого дозрівання та психосексуального розвитку особистості

Статевий розвиток — процес формування статевих ознак людини, що визначають її статеву належність. Статеві ознаки поділяються на первинні і вторинні. До первинних ознак належать: статеві залози (яєчки та яйники), провідні шляхи (насіннепроводи і яйцеводи), маткакопулятивні органи (пеніс, піхва). До вторинних ознак відповідно: особливості пропорцій тіластупінь розвитку молочних залозхарактер оволосіння, тембр голосу. Вторинні статеві ознаки з’являються на певному етапі розвитку організму і свідчать про досягнення ним здатності до здійснення репродуктивної функції. Цей період, коли статевий розвиток дитини різко прискорюється, називається періодом статевого дозрівання. Впродовж нього людина досягає найбільшого вираження своєї біологічної належності до чоловічої чи жіночої статі, у неї формується репродуктивна функція: відбувається підвищення активності нервових центрівпідвищується активність гіпоталамусу і гіпофізу (тестостерон, естроген, прогестерон) — підвищуєтся активність статевих залоз, структурно змінюється статева система, з’являється лібідо (статевий потяг), відбувається перебудова діяльності окремих органів і систем організму — дихальної, серцево-судинної, травної, нервової, ендокринної.

Д. В. Колесов і Н. Б. Сельверова (1978) виділяють п’ять стадій статевого розвитку. Перша стадія — дитинство (інфантилізм) — для неї характерний повільний, практично непомітний розвиток репродуктивної системи при поступовому, але неухильному соматичному розвитку організму. Першою ознакою початку статевого дозрівання дівчаток є округлення стегон і сідниць. Стадія завершується у 8−10 років. У хлопчиків ця стадія триваліша (до 10−13 років) і за рахунок тривалості впливу соматотропіну прискорений темп росту зберігається довше.

Друга стадія — гіпофізарна. Вона відповідає початку статевого дозрівання і починається у дівчат з 9−10 років, у хлопчиків — з 10−13 років. Спостерігається різка активація гіпофізу. Посилення секреції соматотропіну більш виражено у дівчаток, у хлопчиків він лише починається. В обох статей інтенсивно виділяється фоллітропін, що приводить у хлопчиків до швидкого збільшення розмірів тестикул (яєчок), а в дівчат телархе (молочних залоз). Продовжується активація функції наднирників, надниркові андрогени можуть приводити до початку оволосіння геніталійможливе невелике збільшення зовнішніх статевих органів. Стадія завершується, зазвичай, у дівчаток у 9−12 років, у хлопчиків у 12−14 років.

Третя стадія — активізація гонад (починається у дівчаток у 9−12 р., у хлопчиків — у 12−14 років). Вона характеризується тим, що під впливом статевих гормонів настає активізація інкреторної діяльності гонад, що супроводжується у дітей обох статей ростом геніталій і прогресуючим оволосінням на лобку. Ця стадія проявляється у хлопчиків інтенсивним прискоренням росту в результаті впливу андрогенів і соматотропіну. У хлопчиків гіпоталамус починає продукувати гормони, що стимулюють яєчки до виділення сперми, а також чоловічого гормону — тестостерону, який відповідає за формування вторинних статевих ознак. У дівчаток продукування жіночих статевих гормонів — естрогенів, що виробляються фолікулами яєчників, плацентою та частково корою надниркових залоз, спричинює ріст грудних залоз, оволосіння, підготовку репродуктивної системи до вагітності, забезпечує вихід яйцеклітини до статевих шляхів і можливість її запліднення після овуляції, викликає структурні зміни статевої системи.

Розрізняють два види жіночих гормонів: естроген (гормон жіночості) і прогестерон (гормон материнства). Гормон жіночості є активнішим у першій частині циклу, а досягає вершини під час овуляції. А гормон материнства стає активнішим під час другої частини циклу. Він готує жіночий організм до можливого зачаття дитини та пов’язаного з цим процесу лактації, сприяє зростанню грудних залоз.

Четверта стадія — прояв максимального стероїдогенезу. Наростає до максимального рівня виділення андрогенів та естрогенів. У хлопчиків рівень соматотропіну залишається високим, у дівчаток проявляється тенденція до зниження його концентрації. Тому темпи росту у хлопчиків максимальні, а в дівчаток — знижуються. Ця стадія починається у дівчаток в 10−13 років, а у хлопчиків — у 12−16 років.

П’ята стадія — остаточне формування статевої системи. На цій стадії у дівчат з’являється менархе, у 90% спостерігається зупинка росту внаслідок закриття епіфізарних зон і зниження концентрації соматотропіну до рівня зрілих жінок. Завершенням стадії у дівчат вважають закріплення овуляторних циклів і регул. Стадія починається в дівчаток у 11−14 років і завершується до 15−17 років повним дозріванням. В юнаків на цій стадії завершується формування вторинних статевих ознак (адамове яблуко, оволосіння обличчя). Розвиток вторинних статевих ознак запускається центральною нервовою системою і контролюється значно збільшеною кількістю циркулюючих андрогенів чи естрогенівнаявність адекватної кількості естрогенів визначає такі специфічні жіночі функції, як менструальний цикл, вагітність і лактація. Сперматогенез досягає повного розвитку. Починається ця стадія в юнаків у 15−17 років і завершується формуванням зрілого чоловіка до 17−19 років [27].

Причинами затримки статевого розвитку можуть бути:

1. Церебральні порушення органічного характеру.

2. Часті стреси (конфлікти в сім'ї, школі, емоційні перевантаження), психози, неврози.

3. Знижена маса тіла.

4. Порушення функції гіпоталамічних структур, що регулюють репродуктивну систему і процес статевого розвитку, що виникає після таких розповсюджених захворювань, як тонзиліт, часті респіраторні вірусні інфекції.

5. Уповільнення «дорослішання центрів», які продукують гонадотропні гормони, що відмічаються у дівчат, які активно займаються спортом чи піддаються значним фізичним навантаженням.

Паралельно зі статевим дозріванням відбувається психосексуальний розвиток особистості. Психосексуальний розвиток дитини — розвиток комплексу властивостей і якостей, що характеризують статеву належність людини з точки зору її поведінки, дозрівання здатності кохати, створити в майбутньому власну сім'ю, народити і виховати дітей, а також спілкуватися з людьми, враховуючи їх статеву належність.

Психосексуальний розвиток — один з аспектів онтогенезу, тісно пов’язаний із загальним біологічним розвитком організму, особливо зі статевим дозріванням і подальшою зміною статевої функції. У зв’язку з цим увагу дослідників приваблюють такі природні віхи, як стадії пубертату, вік і особливості менархе та ойгархе, вікова динаміка гормональних процесів і сексуальної активності дорослих, фактори, пов’язані з дітонародженням і т. д. Разом з тим психосексуальний розвиток — результат статевої соціалізації, в процесі якої індивід засвоює певну статеву роль і правила сексуальної поведінки. Вирішальне значення тут мають соціальні фактори: структура діяльності індивіда, його взаємини зі значущими людьми, норми статевої моралі, вік і типові форми раннього сексуального експериментування, нормативне визначення подружніх ролей тощо.

Виділяють такі основні етапи психосексуального розвитку:

1. Дородовий (пренатальний), протягом якого відбувається диференціація генів, статевих органів і структур мозку, відповідальних за статеву поведінку.

2. Парапубертатний (від народження до 7 років), коли дитина усвідомлює свою статеву належність та її незворотність, тобто формується статева самосвідомість. У цьому віці виникає допитливість, спрямована на статеві ознаки.

3. Препубертатний етап (від 7 років до 13), що характеризується формуванням, в основному в іграх, стереотипів і набуттям навичок статево-ролевої поведінки (війна, ляльки), інтенсивною гендерною соціалізацією дитини, формуванням характеру. На цьому етапі здійснюється вибір статевої ролі, яка найбільше відповідає психофізіологічним особливостям дитини чи ідеалам мужності/жіночності мікро середовища. У широкому спілкуванні з однолітками і, насамперед, під час статеворолевих («сімейних») ігор, які вимагають виконання дітьми певної ролі (батька, матері, нареченого, нареченої тощо), апробується і закріплюється обрана статева роль, яка відображає різноманітні аспекти людських стосунків, у тому числі й сексуальні. Сексуальні ігри, сексуальний фольклор, мастурбація набувають значно більшого поширення. Батьки в цей період ще є об'єктом наслідування, моделлю жіночності і мужності. Правильна статеворолева поведінка батьків багато в чому визначає формування статевої ролі дитини. Поступово зростає роль однолітків у формуванні адекватної статі поведінки.

4. Пубертатний період (13−18 років), для якого характерні платонічні мрії і фантазії, еротичні ласки та ігри, формування платонічного, еротичного та сексуального лібідо. Платонічний потяг розвивається через «дитячу» закоханість, бажання духовного спілкування і потім його реалізацію, коли достатньо спільного виконання уроків, занять в одному гуртку, прояву уваги. Пізніше в платонічну закоханість включаються окремі елементи еротичного фантазування (бажання усамітнитися, мрії про дотики, ласки), які займають все більше місця. З’являється інтерес до інтимних стосунків статей, еротичної літератури. Це означає перехід до другої стадії - еротичної.

Хлопчики і дівчатка починають уявляти статеві акти і фантазувати щодо бажаних романтичних чи сексуальних партнерів. Підлітки часто вважають збуджуючими думки про сексуальні зустрічі з представниками своєї статі, про садистську поведінку, про те, щоб бути проституткою тощо. Завершує цю стадію реалізація еротичних фантазій з партнером у ласках, поцілунках, мастурбаціях, петтінгу. Більшість дівчат «затримуються» на цій стадії, в той час як хлопці швидко «перескакують» до сексуального лібідо, власне статевого потягу й акту. Перехід до сексуальної стадії відбувається поступово, спочатку на стадії фантазування, а потім і закріплення в статевому акті, що виходить, зазвичай, вже за межі пубертатного періоду.

Для нормального психосексуального розвитку необхідне завершення кожної фази реалізацією її мети. Зокрема, в платонічній фазі слід зуміти звернути на себе увагу, долучитися до спілкування. Якщо це не вдається, то залишаються невпевненість і страхи, що переносяться в наступну фазу. Реалізація кожної стадії дає необхідну базу для наступної. Чим менший розрив у часі між фантазуванням і реалізацією, тим гармонійніше відбувається розвиток.

У 1977 р. Дж. Мані сформулював принципи психосексуальної диференціації:

1) первісна наявність у зародку можливості розвитку і за чоловічим, і за жіночим типом;

2) послідовність диференціації;

3) наявність критичних періодів диференціації;

4) додатковість маскулінної диференціації, тобто природа передовсім дбає про створення самки, а для того, щоб сформувався чоловічий тип, потрібні додаткові «команди» (може навіть не додатковість, а вторинність). На одній стадії розвитку — це андрогени, під впливом яких починається статеве диференціювання мозку, на іншій — ґендерні норми і відповідний їм тиск однолітків, що спонукають хлопчиків «дефемінізуватися», звільнятися від первісного материнського впливу і жіночих рис характеру;

5) диссоціація статевої ідентичності. На самих ранніх етапах після народження можливості ідентифікації за маскулінним та фемінінним типами об'єднані, але в результаті соціальних взаємодій реалізується одна з можливостей;

6) ідентифікація і доповнення — цей принцип уточнює попередній. У мозку закодовані дві схеми: одна — для позначення власної ідентичності, а друга — протилежної статі. Вони диференціюються за механізмом ідентифікації і доповнення. Перший пов’язується з копіюванням поведінки інших людей, другий — з виясненням, розумінням поведінки інших. У даному випадку мова йде про несвідомий і свідомий аспекти особистісної ідентифікації.

Д. В. Колесов виділяє три основних компоненти психосексуального розвитку:

— елементарні сексуально значущі реакції;

— усвідомлення власної статевої належності та розрізнення дитиною людей за статтю;

— статевий потяг, його формування й дозрівання, а також статева поведінка [28].

З цих компонентів формується цілісна система фізіолого-психічних реакцій та їх самооцінкирозвивається смак і сексуальні переважаннянагромаджується досвід міжстатевих стосунків.

Елементарні сексуально значущі реакції можуть бути автоматичними і поведінковими. Найвідоміша з них — ерекція — це автоматична реакція у хлопчиків, починаючи з одно-, двомісячного віку. Це — прояв повноцінності центру ерекції, який вже функціонує, і реакції на місцеве подразнення. До речі, ерекція може з’являтися і з неспецифічних причин (у разі ритмічної вібрації, боротьби і т. п.), не обов’язково у зв’язку зі спілкуванням з протилежною статтю. Аналогічна до ерекції реакція трапляється і в дівчат та жінок, але незначні розміри клітора роблять її практично непомітною. Окрім цього, особливої уваги ця реакція у жінок не привертає, оскільки з нею не пов’язують якихось порушень сексуальної функції. До ерекції здатна ще одна частина тіла — соски молочних залоз. Вона трапляється як у юнаків, так і в дівчат.

Ще однією елементарною сексуально значущою реакцією є оргастична реакція, причому вона теж може спостерігатися не у взаємозв'язку зі статевим контактом (завершення емоційно-рухової активності, больові відчуття при покараннях, полюції під час сновидінь). Тут дуже добре видно відмінності між статевою функцією чоловічого і жіночого організму. У хлопчиків полюції означають наявність зрілих сперматозоїдів і готовності нервових центрів до здійснення функції продовження роду. У дівчат же полюції, хоч вони і викликані аналогічним станом нервових центрів, з можливістю зачаття не пов’язані. Аналогом першої полюції хлопчиків у дівчат є перша овуляція.

Наступна елементарна, але складніша за характером, поведінкова сексуально-значуща реакція — кокетство, комплексна довільна поведінкова реакція, в основі якої лежить бажання привернути до себе увагу. Цю реакцію можна спостерігати вже у дівчаток грудного віку. У хлопчиків і у чоловіків вона, хоч і трапляється, але спостерігається значно рідше. Кокетство у його зрілій формі - це демонстрація жінкою своєї небайдужості до іншої статі, наявність у неї сексуального тонусу. Простіше, це заохочення до залицяння.

Ще однією сексуально значущою поведінковою реакцією є соромливість — комплексна неспецифічна поведінкова реакція, що дає зрозуміти, що жінка помітила чоловіка, звернула на нього увагу і чекає подальших його дій. Це демонстрація жіночої рецептивності.

Усвідомлення власної статевої належності і розрізнення людей за статтю — другий компонент психосексуального розвитку. Віднесення людей до однієї чи іншої статі виражається чітко вже з 7−8 місяців. Певне значення при цьому має научіння: мати, вказуючи на людину, говорить дитині - «це дядько» чи «це тітка». Якщо стать дорослих дитина здатна розрізняти дуже рано, то здатність розрізняти стать інших дітей формується дещо пізніше — до 1−1,5 року.

Важливим і одним з ранніх елементів самовідчуття і самосвідомості є почуття власної статевої належності. Характерно, що дитина сприймає себе лише разом з іменем і статевою належністю. Дитина активно не хоче, щоб хтось невірно сприймав або називав її статеву належність. Самоусвідомлення особистості на певному етапі включає і усвідомлення статевої специфіки своїх інтересів і нахилів. Так, до 10−11 років діти добре знають основні відмінності своїх ролей — хлопчика і дівчинки.

Услід за формуванням почуття власної статевої належності й переконаністю в чітко визначеному її характері, дитина все більш усвідомлено починає порівнювати себе з іншими людьми (приблизно біля трьох років). Одним з проявів цього порівняння — статева допитливість: дитина проявляє інтерес до статевих органів. Це цілком закономірний інтерес, позаяк до цього віку вона вже достатньо добре вивчила себе, навчилася порівнювати себе з іншими. Статева допитливість — це прояв інтересу до різних аспектів сексуальності: будови статевих органів у чоловіків і жінок, процесу рекреації, бесід на сексуальні теми, читання відповідної літератури, перегляду картин і малюнків із зображенням оголених людей і сексуальних взаємин тощо. Об'єкт істинної статевої допитливості - особливі специфічні стосунки чоловіків і жінок, література, що їх описує. Разом з тим підвищується інтерес до власного тіла.

Наступний компонент психосексуального розвитку — статевий потяг — особливе ставлення людини до представників іншої статі, викликане деякими специфічно статевими їх особливостями. Це складний фізіолого-психічний процес, спонукальна основа і програма специфічної діяльності, яку називають статевою поведінкою, статева ж поведінка — реалізація програми і одночасно ознака її наявності.

Статевий потяг включає два компоненти: фізичний (гормональний) і психічний (ставлення до людини, кохання). Злиття чуттєвого і психічного компонентів приносить людині щастя й радість у житті. Діючи на центральну нервову систему, статеві гормони сприяють створенню в корі головного мозку джерела збудження — домінанти. Зовнішні подразники посилюють збудливість і змінюють поведінку людини. Статевий потяг — це вираження потреби в зближенні, а потім і максимально глибокому контакті з представником іншої статі. Отже, він зводиться до різних форм уваги до іншої статі і різних форм зближення з нею.

Учителі, вихователі, класні керівники мають глибоко усвідомити, що статеве дозрівання, крім його впливу на фізичний розвиток організму, неминуче впливає і на психічний розвиток підлітка. Саме в цей час починає формуватись чоловіча і жіноча психологія: дівчата утверджуються в своїй внутрішній позиції «жінки», та й хлопці, хоч із запізненням, починають почувати себе «чоловіком» і відмовляються повністю від ворожого ставлення до дівчат. І хлопці, і дівчата виявляють підвищену статеву допитливість, орієнтованість у сексуальних питаннях, інтерес до книг любовного змісту, до інтимного світу дорослих, негативне ставлення до спроби дорослих проникнути в таємниці їх інтимного світу. У них все більше проявляється інтерес до власної особистості, самопізнання і самовиховання, виявляється потреба в популярності, формується воля і самостійність.

У пубертатний період, окрім безпосередньо статевого дозрівання, в організмі підлітка відбуваються додаткові зрушення, які явно не сприяють хорошому внутрішньому станові і самопочуттю (нестійкість судинного тонусу, пітливість, коливання тиску, зміна кольору обличчя, поява вугрів, зміна моторики, вайлуватість). Вся ця перебудова суттєво позначається на емоційно-психічній сфері.

Аналіз спеціальної літератури, особисті спостереження та проведене діагностичне дослідження дали нам підстави для наступних висновків:

— у пубертатний період дитячий організм є компактною, добре скоординованою структурою, але окремі частини організму ростуть неоднаковими темпами, процес розвитку стає несинхронним і сприймається як стихійне лихо;

— початковий період активності залоз внутрішньої секреції супроводжується появою різкого запаху тіла і вугрів, що хворобливо сприймається підлітком;

— у хлопчиків проходить мутація голосу, який стає «нижчим». Але трапляється це не відразу, а через місяці «скрипу і півнів», що може травмувати психіку;

— збільшення тестостерону в організмі хлопчика приводить до частих спонтанних ерекцій і нічних полюцій. Це сприймається підлітком неоднозначно: один відчуває при цьому соромливість, інший — здивування, третій нітиться, а четвертий відчуває себе винним через схильність до мастурбації;

— дівчатка, в яких рано виростають груди, починають відчувати підвищений інтерес до себе з боку хлопчиків, при цьому вони не знають як поводитись. Навпаки, ті, в кого затримується зростання грудей, відчувають стурбованість;

— у підлітковому віці дівчата вперше починають прагнути до еталонів жіночої фігури, вдаються до дієти, голять під пахвами і ноги;

— ранні нерегулярні менструації, які важко передбачити, можуть призводити до неприємних «випадковостей» ;

— вага, що досягає у дівчат природної норми, необхідної для менархе, стає предметом неспокою багатьох школярок.

За результатами нашого опитування 58,3% дівчат і 34,1% хлопців у період дорослішання стурбовані своїми розмірами тіла, фігурою і вагою. Це пов’язано з побоюваннями залишитися надто маленьким чи стати надто великим, а також диспропорцією тіла. Майже за всіма показниками самосприйняття ми встановили відмінність між юнаками і дівчатами. Якщо для хлопців важливі м’язи, фізична сила, спортивні успіхи, то для дівчат це щось другорядне чи навіть небажане у зв’язку з іншим уявленням про власну статеву роль. Дівчата звертають більше уваги на своє обличчя, фігуру і шкіру.

У хлопців часто виникають психічні проблеми, пов’язані з первинними статевими ознаками. На відміну від дівчат вони звертають на збільшення геніталій більше уваги вже тому, що ті є зовнішніми органами. Крім того, їх розміри (зазвичай помилково) часто пов’язують з мужністю і чоловічою потенцією, хоч відомо, що вони визначаються як генетичними, так і гормональними чинниками, і за винятком крайніх випадків, не впливають на статеву функцію. У дівчат подібні відмінності не відіграють ролі, оскільки статеві органи розташовані внутрішньо.

На вторинні статеві ознаки звертають увагу представники обох статей. Їх своєчасна поява і типовий для даного віку стан дозволяє юнакам і дівчатам відчути себе повноцінними чоловіками і жінками. В той же час вони відчувають невпевненість стосовно пов’язаних з цим статусом ролей і функцій. Багато часу підлітки проводять перед дзеркалом, за допомогою якого «створюють портрет самого себе», вивчають різні вирази обличчя. Дзеркало для підлітка може значити значно більше, ніж цікава книга. Якщо раніше контур «образу — Я» формувався в загальних рисах: руки, ноги, голова, то тепер ретельно вимальовуються деталі: очі, вуха, рот, колір обличчя, тіні, вії, волосся, посмішка, вирази обличчя тощо. Йде пошук свого обличчя і в цих пошуках проходить не один день, тиждень, місяць.

У підлітковому віці людина частіше, ніж у будь-якому іншому, стає жертвою синдрому дисморфофобії (марення власною неповноцінністю). Можна виділити такі основні ознаки дисморфофобії:

— активне невдоволення своєю зовнішністю. Порушення оцінки власної зовнішності найчастіше пов’язані: з істинною чи удаваною потворністю обличчя (наприклад, надто довгий ніс, асиметричні риси, вугрі, шрами) — з розмірами тіла (зріст, вага, диспропорції, криві чи тонкі ноги, великі сідниці) — з викривленнями хребта, обмеженнями рухливості, аномаліями ходи. У зв’язку з проявами невдоволення своєю зовнішністю багато школярів соромляться роздягатись у присутності інших і тому неохоче відвідують заняття фізкультурою. До речі, дівчата-підлітки, що вважають себе зовнішньо малопривабливими, негативно оцінюють й інші сторони свого «Я». Хлопці можуть негативно оцінювати свою зовнішність і при цьому високо цінувати свої інтелектуальні і соціальні якості;

— звинувачення своєї зовнішності в усіх гріхах і особливо в усіх своїх неприємностях;

— перенесення своїх психологічних проблем (невміння спілкуватися, обирати партнера і т. п.) на тілесність;

— переконання, що варто лише змінити «до кращого» свою зовнішність — як тут же до кращого зміниться й життя;

— нав'язлива ідея зміни зовнішності шляхом пластичної операції (зміна форми носа, вух тощо);

— зловживання дієтами і надмірними фізичними навантаженнями тощо.

Період статевого дозрівання виявляє ще одну відмінність у розвитку чоловічого і жіночого організму. Як у дівчаток, так і у хлопчиків під впливом гормона гіпофізу фоллітропіна починає розвиватися молочна залоза. Однак для остаточного розвитку молочних залоз необхідний спільний вплив фоллітропіну і жіночих статевих гормонів. Тому у дівчат такий розвиток відбувається, а у хлопчиків, у яких жіночих статевих гормонів мало, а тестостерону, який гальмує розвиток цих залоз, багато, спостерігається зворотній розвиток молочних залоз.

У період статевого дозрівання починають проявлятися відмінності між особами чоловічої і жіночої статі в оволосінні. Перша відмінність проявляється у лобковому оволосінні (різна форма), друга — в тому, що в чоловіків волосся починає рости на обличчі, на грудях, спині і ногах. Ці особливості чоловічого оволосіння пов’язані з тим, що під впливом тестостерону пушкове волосся перетворюється на довге. У зрілому віці відмінність в оволосінні полягає в тому, що багато чоловіків лисіють, а серед жінок таких немає.

Велика увага приділяється менструаціям, які є показником статевої зрілості. Драматизм початку менструацій для дівчат пов’язаний, по-перше, з новими фізичними відчуттями, а, по-друге, з усвідомленням сексуальної зрілості, перетворення в жінку, появи здатності до народження дітей. Ставлення до менархе, як до нового сексуального статусу, двоїсте чи навіть негативне, оскільки тягне за собою необхідність обмежень у повсякденному житті і побоювання вагітності. Ще в 20-ті роки ХХ ст. радянський дослідник С. Голосовкер, вивчивши відповіді 500 молодих жінок на питання про враження від перших менструацій, прийшов до висновку: найчастіше відчувають пригніченість, сором, огиду, радість, збудження, страх, тривогу тощо. Він робить висновок: «У більшості випадків поява місячних вражає душевний стан дівчини» .

Проведені нами дослідження дають можливість стверджувати, що залежно від готовності дівчини сприйняти себе в ролі еротичного суб'єкту, вона може відчувати сильний дискомфорт або піднесення. Соромливість — досить типова реакція дівчаток на несподіване для них швидке збільшення грудей. Інша культурно-емоційна матриця — почуття гордості, дорослості, почуття соціально-статевої повноцінності. Одягання бюстгальтера — важливий етап адаптації до нового соціостатевого статусу. Не будучи фізіологічно необхідним предметом туалету, він виступає знаком, культурним свідченням належності його носія до числа статевозрілих жінок. Відповідно, психологічна статево-вікова ідентифікація стає найтісніше пов’язаною із символікою бюстгальтера. Таким чином, ставлення дівчини до збільшення її молочних залоз і до можливого носіння бюстгальтера є проблема не психофізіологічна, а культурно-педагогічна.

На відміну від хлопчиків, для яких раннє статеве дозрівання є благом, для дівчаток воно має як позитивні, так і негативні сторони. З одного боку, рано дозріла дівчинка часто відчуває себе привабливішою, популярнішою у старших хлопчиків, з другого боку, випереджуючи однолітків-хлопців у своєму фізичному розвитку на кілька років, вона втрачає контакт з ними. Є чимало хлопчиків у цьому віці, які лише при думці, що вони можуть закохатися чи одружитися (взагалі, а не на конкретній дівчині), з обуренням відкидають цю думку, між тим як найменші дівчатка пристрасно очікують кохання і шлюбу.

Серйозні поправки в оцінку статевих відмінностей вносить акселерація, котра проявляється не тільки в прискоренні процесів росту і статевого дозрівання, але й у більш ранній морфологічній стабілізації. В зв’язку з цим варто вказати на відмінності між «епохальною» акселерацією, яка описує відмінність у поколіннях, і «внутрішньогруповою», яка розглядає осіб з різним рівнем розвитку в рамках одного покоління. Саме наявність ранодозріваючих (акселератів) і пізнодозріваючих (ретардантів) підлітків приводить до появи специфічних психологічних проблем підліткового віку. Факти, узагальнені І. С. Коном [29], свідчать, що і дорослі і ровесники сприймають акселератів як більш, а ретардантів — як менш дорослих. Більшість лідерів-старшокласників — акселерати, тоді як ретарданти або інфантильні і демонстративні, або, навпаки, замкнуті.

Джеймс Ч. Добсон [30] вважає, що в зв’язку з цим слід розглянути чотири крайніх варіанти:

1. Хлопчик, статеве дозрівання якого відбувається із запізненням. Цей підліток чудово розуміє, що він залишається дитиною, тоді як його друзі вже подорослішали. Він не може змагатися з іншими хлопцями, оскільки вони більші і сильніші за нього. Оцінка власної персони в нього катастрофічно падає. Він переживає, побоюється з кимось поділитись своїми проблемами, сумнівами, соромиться з кимось порадитись. Часто, неадекватно оцінюючи свій розвиток і ситуацію, такий підліток намагається продемонструвати всім оточуючим свої «чоловічі» якості, і тим самим стаючи джерелом неприємностей у школі.

2. Дівчинка-ретардантка опиняється в не менш скрутному становищі. Адже, порівнюючи себе зі своїми більш фізично розвиненими ровесницями, вона починає сумніватися в своїй фізичній привабливості, і на цьому ґрунті у неї розвивається почуття власної неповноцінності. І якщо ніхто не пояснить їй, що вона помиляється, вона може вирішити, що ніколи не подорослішає.

3. Дівчинка-акселератка, яка раніше за інших входить у пору зрілості. Здавалося б, що в даному випадку ситуація дає переваги і створює емоційний комфорт. Але якщо врахувати, що дівчата і так випереджають хлопчиків у фізичному розвитку, то стає зрозуміло, що така дівчина-акселератка самотня серед своїх однолітків, у яких ще немає таких проблем, що хвилюють її. Водночас до спілкування з більш дорослими вона ще не готова. Якщо дівчина не отримує відповідної допомоги, виникають серйозні психологічні проблеми або передчасно дорослі форми поведінки як засіб розв’язання цих проблем.

4. Хлопець-акселерат. На відміну від дівчини-акселератки на його боці значні переваги в середовищі своїх ровесників. Він стає фізично сильним саме тоді, коли його однолітки починають цінувати фізичну силу. Зростає його впевненість у собі в міру досягнення успіхів у спорті, а також завдяки популярності серед оточуючих. Ранній статевий розвиток ставить його в рівні умови з дівчатами свого класу, яких також хвилює сексуальність. Стійкість емоційної сфери, впевненість у собі, визнання з боку оточуючих відрізняють таких підлітків.

" Почуття дорослості" у дівчаток і хлопчиків визначається відчуттям підлітком себе людиною певної статі і прагненням відповідати їй у майбутньому, формувати в собі риси та якості справжньої, а не удаваної, жіночності чи мужності. Ознаками зрілого почуття дорослості є не лише бажання ставати дедалі дорослішою, психофізично, соціально й духовно зрілою особистістю. Це і відповідність сформованим уявленням та орієнтирам власної поведінки, особливостей побудови взаємин з довколишніми. Від виховних впливів і передбачень педагогів залежатиме гармонійне дорослішання хлопчиків і дівчаток, становлення психології особистісно зрілих чоловіків і жінок.

До важких психологічних криз може призвести невпевненість і сумніви підлітків, пов’язані зі становленням власної сексуальності. В них часто немає чітких уявлень про сексуальність і сексуальну поведінку або ж вони відчувають тиск соціальних норм щодо сексуальних досягнень. Ці переживання виражаються в побоюванні невідповідності свого сексуального розвитку віковій нормі. Сумніви підлітків обертаються навколо численних питань: «Чи не перевершують мене однолітки у статевому розвитку? Чи викликаю я інтерес у представників іншої статі? Чи немає у мене нетрадиційних сексуальних нахилів? Чи не зашкодить мені мастурбація? А може пора спробувати справжнього сексу?» .

Скільки б суперечностей підліткового віку не виділяли вчені, всі сходяться на тому, що це вік соціалізації (вростання в світ людської і в т. ч. ґендерної культури та суспільних цінностей) та індивідуалізації, тобто відкриття й утвердження свого унікального і неповторного «Я» .

У старшому шкільному віці відбувається остаточне формування статевої системи. У юнаків цей період проходить набагато бурхливіше, ніж у дівчат, і у психофізіологічному плані характеризується своєрідною гіперсексуальністю — статевою збудливістю, різким зростанням еротичних інтересів і фантазій, потягом до осіб протилежної статі і підвищеною закохуваністю. Цей період є завершальним у первинній соціалізації, громадському становленні особистості, її соціальному самовизначенні, активному залученні до суспільного життя, формуванні духовних цінностей. Однак юнацький вік не менше, ніж підлітковий, вражає поєднанням суперечливих рис характеру: прагненням стати здоровим і бравадою відносно до здоров’я, бажанням взнати думку батьків про свій зовнішній вигляд і відмовою залежати від їх суджень.

Глибшим змістом наповнюється спілкування та емоційне життя юнаків. Для них характерне сильніше, ніж у підлітків, бажання автономії у стосунках з дорослими. У ранній юності частіше, ніж на попередніх вікових етапах, проявляється потреба в самотності. Дослідження В. Мудрика [31] показали, що цю потребу реалізують 75% юнаків і 83% дівчат. Більше половини дівчат і близько 45% юнаків усвідомлюють наявність у себе цієї потреби. Частина старшокласників (до 20% юнаків і 3% дівчат) вважають самоту як найсприятливіший для них вид вільного проведення часу. Діяльність на самоті може бути як предметною (читання, конструювання тощо), так і комунікативною. Остання виникає у разі небажання юнака чи дівчини спілкуватися з можливими реальними партнерами, а є прагнення спілкуватися на самоті з якимось уявним ідеальним партнером чи власним Я (сьогодні цьому сприяє комп’ютер та Інтернет). Наявність потреби в самоті в юнацькому віці - норма. Відсутність цієї потреби свідчить про те, що особистість розвивається недостатньо інтенсивно для свого віку. Якщо ж ця потреба є нав’язливою — це теж тривожний симптом.

Література:

1. 1.Зайцев А. Г., Зайцев Г. К. Педагогика счастья (Валеология семьи). — СПб: Союз, 2002. — 320 с.

2. 2.Хубер Д. Теория гендерной стратификации // Антология гендерной теории. — Минск: Пропилен, 2000.

3. 3.Коменский Я. А. Великая дидактика // Коменский Я. А. Локк Д., Руссо Ж. Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. — М.: Педагогика, 1987. — 450 с.

4. 4.Гельвецій К. А. Про людину, її розумові здібності та її виховання // Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. — М., 1971. — 420 с.

5. 5.Руссо Ж. Ж. Эмиль, или О воспитании // Коменский Я. А., Локк Д., Руссо Ж. Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. — М.: Педагогика, 1987. — 450 с.

6. 6.Педагогические идеи Роберта Оуэна. — М., 1940. — 260 с.

7. 7.Даденков М. Ф. Історія педагогіки. — К., 1947. — С. 129.

8. 8.Кравець В. П. Історія української школи і педагогіки. — Тернопіль: Тернопіль, 1994. — 358 с.

9. 9.Филиппова Г. Г. Психология материнства. — М.: Изд-во Института Психотерапии, 2002. — 240 с.

10. 10.Ушинський К. Д. Про народність в громадському вихованні // Вибрані пед. твори. в 2-х томах. — Т. 1. — К.: Рад. Школа, 1983. — С. 43−103.

11. 11.Ушинський К. Д. Проект учительської семінарії // Вибрані пед. твори. в 2-х томах. — Т. 1. — К.: Рад. Школа, 1983. — С. 31−55.

12. 12.Русова С. Ф. Нова школа // Вибрані пед. твори. — К.: Освіта, 1996. — С. 207−218.

13. 13.Русова С. Ф. Націоналізація школи // Вибрані пед. твори. — К.: Освіта, 1996. — С.293−297.

14. 14.Ващенко Г. Г. Виховний ідеал. — Полтава, 1994. — 191 с.

15. 15.Блонский П. П. Очерки детской сексуальности // Избр. пед. и псих. Про-изведения. — Т. 1. — М.: Педагогіка, 1979. — С. 202−277.

16. 16.Макаренко А. С. Педагогические сочинения в восьми томах. — М.: Педа-гогіка, 1985.

17. 17.Кон И. С. Сексуальная культура в России: клубничка на березке. — М., 1997. — 300 с.

18. 18.Колбановский В. Н. О половом воспитании подрастающего поколения // Советская педагогика. — 1964. — № 3. — С. 27−32.

19. 19.Сухомлинський В. О. Вибрані твори в п’яти томах. — К.: Рад. Школа, 1976;1978.

20. 20.Бовуар С. Второй пол. — СПб: Питер, 1997. — 218 с.

21. 21.Кравець В. П. Теорія і практика дошлюбної підготовки молоді. — К.: Ки-ївська правда, 2000. — 688 с.

22. 22.Мани Дж., Такер П. Ориентация // Сексология (хрестоматия). — СПб: Питер, 2001. — 512 с.

23. 23.Вейнингер О. Пол и характер. — М.: Латард, 1997. — 358 с.