Технологія відтворення, утримання та годівлі свиней в умовах сільськогосподарського підприємства

АНОТАЦІЯ осіменіння штучний свиня Метою дипломної роботи являлось вивчення технології відтворення, утримання та годівлі свиней в умовах сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю агрофіірми «Вільне-2002» Новомосковського району Дніпропетровської області. Матеріалом слугували щорічні звіти економічної діяльності господарства та звіт племінної роботи і відтворюванню стада за останні роки, а також матеріали річних звітів господарства за останні три роки.

Матеріал проаналізований і представлений на сторінках тексту, які викладено згідно останніх вимог та у логічній послідовності. Робота ілюстрована 16 таблицями, для її написання використано джерела літератури.

Дипломна робота складається з наступних розділів: вступ; стан проблеми свинарства; матеріали, умови та методика досліджень; аналіз стану виробництва продукції; власні дослідження; екологічні заходи; охорона праці; висновки та пропозиції; список використаної літератури.

Розділ «стан проблеми» присвячений галузі свинарства, проблеми та їх розв’язання, особливості технології свинарства.

В дипломній роботі представлені дані аналізу господарської діяльності підприємства за останні три роки: утримання, годівлі та відтворення свиней.

Проведений глибокий аналіз штучного осіменіння свиней, зроблені відповідні висновки і практичні пропозиції для спеціалістів господарства.

Власними дослідженнями встановлено, що при використанні вітамінних препаратів можна збільшити відтворювальну здатність свиноматок та отримати більшу кількість приплоду. Всі ці дані проаналізовані і на основі огляду літератури узагальнені та економічно обґрунтовані.

1. ВСТУП Україна завжди була країною, де свинарству приділяли особливу роль. Продукти свинарства займали та продовжують займати значне місце в раціоні людини. Свинарство-галузь сільськогосподарського виробництва, що забезпечує населення багатьох країн світу цінними продуктами харчування. В Україні створена міцна матеріально-технічна база: розведення племінних свиней займаються більше ніж у 400 племінних господарствах (племзаводи, племрепродуктори), відновлюють роботу промислові комплекси. Товарну свинину виробляють як в державних підприємствах, так і в колективних, фермерських та індивідуальних присадибних селянських господарствах.

Свинарство України має свою історію, як галузь, що певним чином впливала на світовий ринок м’яса. На початку ХХ сторіччя в Україні працювало декілька беконних фабрик — поставка бекону здійснювалась на Лондонські ринки. Період громадської війни знищив інфраструктуру беконного вирибництва — свинарство починали відроджувати практично з нуля. Перша українська порода свиней (українська степова біла) створена протягом 1926;1934 років, характеризувалась м’ясо-сальною продуктивністю, доброю осалюваністю та була добре пристосованою до пасовищного утримання у посушливій зоні півдня України.

Першою завізною породою, що отримала широке розповсюдження, була англійська велика біла порода свиней, завозити яку почали з 90 — х років. Пізніше в Україні була завезена ще одна порода м’ясо-сального напрямку продуктивності - велика чорна порода свиней (1947 рік). Завезення в Україну свиней м’ясного та беконного напрямів продуктивності почались з 60 — х років ХХ сторіччя. У цей період були завезені такі породи як ландрас та уельс, пізніше — свині породи дюрок.

Подальша інтенсифікація галузі свинарства передбачає максимальне використання біологічних особливостей свиней шляхом удосконалення біотехнологічних методів їхнього розмноження, що можливо тільки при чіткому збігу технології й біологічних особливостей тварин. Ефективність роботи свинокомплекса залежить від правильної організації відтворення стада, інтенсивності використання свиноматок і кнурів, а також селекційної роботи. І саме головне: свині в біологічному відношенні, порівняно з іншими видами сільськогосподарських тварин, найбільш вигідно відрізняються повнішим використанням поживних речовин споживаючих кормів, які трансформуються в утворення повноцінних найбільш калорійних продуктів харчування — м’ясо і сало. Ці позитивні якості у свиней реалізуються тільки при інтенсивному використанні свиноматок, повному збереженні приплоду та постановці на відгодівлю після дорощування добре розвинених відлучників.

Незважаючи на всі економічні проблеми, генотипи тварин, вітчизняної селекції, було збережено. У період покращення економічного клімату у свинарстві України, особливу увагу належить уділяти вивченню всіх слабких та сильних місць вітчизняних порід для завезення імпортного генотипу з метою покращення, а не зміни існуючого генофонду свиней України.

На сьогоднішній день Україна є полігоном, де використовуються генотипи свиней як європейської і американської селекції, так й азійської селекції. Імпортні генотипи з країн розвинутого свинарства представлені в переважній більшості тваринами м’ясного напряму продуктивності, які потребують відповідних умов утримання та годівлі для прояву свого продуктивного потенціалу. У цей час свинарство України пройшло через подібний етап, накопичено значний досвід, створено адаптовані до вітчизняних умов утримання й годівлі та місцевих епізоотичних і ветеринарних умов генотипи.

1.1 Актуальність теми Враховуючи все вище зазначене, а також й те, що в умовах господарств Дніпропетровської області необхідно покращувати технології утримання, годівлі, племінної роботи та відтворення, актуальність вибраної теми дипломної роботи не викликає сумніву. Економічна ефективність сучасного свинарства повністю залежить від впровадження прогресивних технологій, які використовуються передовими господарствами.

1.2 Мета і задачі

Метою даної дипломної роботи є проведення аналізу технології відтворення, утримання та годівля свиней, в умовах сільськогосподарського ТОВ АФ «Вільне — 2002» Новомосковського району, Дніпропетровської області.

Задачі дипломної роботи:

— вивчити стан галузі свинарства вивчити технологію утримання і годівлі свиноматок;

вивчити стан відтворення і збереженість новонароджених поросят;

провести аналіз ефективності штучного осіменіння свиноматок;

визначити ефективність використання препарату Продевіт в умовах сільськогосподарського ТОВ АФ «Вільне — 2002».

— на основі проведеного моніторингу дати практичні рекомендації по підвищенню економічної ефективності і вдосконаленню технологічних прийомів ведення господарської діяльності.

2.СТАН ПРОБЛЕМИ

2.1 Стан галузі свинарства в Україні

У різних регіонах України свинарство з давніх часів було традиційною галуззю тваринництва. Внаслідок своїх біологічних особливостей свиня в селянській родині завжди вважалася джерелом доходу і при створенні добрих умов догляду та утримання майже ніколи не була збитковою. Виробництво свинини в усіх господарствах дореволюційної України досягло 659 тис. тонн, що становило 58,7% від загальної кількості виробництва м’яса. Загальна кількість свиней на той період перебувала в межах 8,5 млн. голів. Усе свинарство тоді було зосереджено головним чином у дрібних селянських одноосібних, а також у поміщицьких господарствах і належало до найбільш відстаючих галузей сільськогосподарського виробництва.

Значних збитків тваринництву України взагалі і свинарству зокрема завдала громадянська війна. За цей період значно скоротилася загальна кількість свиней і майже повністю було знищено племінне свинарство. Була потрібна десятирічна напружена праця трудівників села, щоб відновити довоєнну кількість поголів'я.

На кінець 1940 р. в колгоспах, радгоспах і власних підсобних господарствах населення утримувало 9,2 млн. свиней, а виробництво свинини становило 568 тис. тонн, або 50,4% від загального виробництва м’яса всіх сільськогосподарських тварин і птиці. Слід відзначити, що поголів'я громадського свинарства досягало на цей період тільки 37,25% від його наявності в усіх категоріях господарств. Щодо генофонду, то основними породами були велика біла, українська степова біла та миргородська. В деяких господарствах розводили берширську та мангалицьку породи.

Під час Великої Вітчизняної війни тваринництво в Україні знову зазнало великих втрат. За період окупації з України в Німеччину було вивезено 3,3 млн. голів коней, 7,3 млн. овець та кіз, 7,6 млн. великої рогатої худоби і 9,3 млн. свиней. Майже всі племінні стада свиней вдруге були знищені і лише на кінець 1944 р. кількість чистопородних свиней становила 2,9 млн. голів.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни, як і все народне господарство, необхідно було заново відновлювати і розвивати галузь свинарства. Колгоспники і робітники радгоспів передали на ферми більше 35 тис. свиней з громадського поголів'я, яке їм вдалося зберегти. Велику допомогу колгоспам і радгоспам у відновленні громадського тваринництва надала держава. Громадське свинарство поповнилося також за рахунок контрактації та закупівлі свиней у сільського населення. Різке збільшення поголів'я свиней відбувалося разом із налагодженням племінної справи. Для цього насамперед було завезено кнурів великої білої породи з племінних радгоспів Московської області — «Ніконовське», «Ачкасово», «Велике Олексіївське», «Константиново» та «Венци Заря» Краснодарського краю.

Висока плодючість свиней при посиленому відтворенні дала можливість прискорити відновлення цієї галузі і тим самим різко збільшити виробництво м’яса. Довоєнного рівня поголів'я свиней в Україні досягло вже у 1955 р., тобто через 7 років після закінчення війни.

На кінець 1963 р. в Україні поглиблену племінну роботу вели 18 державних та колгоспних племінних заводів, 12 племінних радгоспів та більше 400 племінних ферм колгоспів і радгоспів.

Надалі передбачалося додатково організувати ще три племінних господарства, побудувати 25 контрольно-випробних станцій, значно піднести рівень селекційно-племінної справи в наявних племінних господарствах, поліпшити роботу станцій та пунктів по штучному осіменінню свиней.

Середина сімдесятих років характеризується активним процесом розвитку свинарства шляхом спеціалізації і концентрації галузі. Майже в кожнім районі організовують по 1—2 спеціалізованих свинарських господарств. В окремих областях проектують і будують промислові комплекси із закінченим циклом одержання і відгодівлі 24, 36, 54 або 108 тис. свиней за рік.

Науковими колективами разом з виробниками ведеться цілеспрямована робота по удосконаленню існуючих і створенню нових порід з підвищеною м’ясною продуктивністю, розробці планів селекційно-племінної роботи з конкретними стадами й породами в цілому, впровадженню сучасних методів відтворення та промислового схрещування. Вченими селекціонерами і спеціалістами господарств виведено та апробовано близько 50 нових високопродуктивних заводських ліній і родин у породах великої білої, миргородської, української степової білої, української степової рябої, ландрас та уельс.

Як результат спільних зусиль науки і практики на кінець 1971 р. чисельність свиней в республіці досягла 21,4 млн. голів, а виробництво свинини — 1481 тис. тонн у забійній масі, що становило 48,8% від загальної кількості м’яса.

У наступні майже два десятиріччя створюються нові генотипи свиней, розробляються регіональні системи розведення з використанням методів внутріпородної селекції та гібридизації, йде пошук нових кормових засобів, удосконалення технології підготовки і роздавання кормів, набування й утримання тварин, видалення та утилізації гною, вивчаються нові форми організації і оплати праці. Особливих темпів розвитку в цей період набувають великі промислові комплекси та спеціалізовані господарства, в яких виробляють до 70% свинини від загального громадського її виробництва. 1990 рік завершується доведенням виробництва свинини до найвищого рівня в історії держави — 1576 тис. тонн у забійній масі.

В Україні була створена міцна матеріально-технічна база по веденню галузі. Виробництвом товарної свинини займалися п’ять великих промислових комплексів, 650 свинарських спецгоспів, значна кількість ферм колективних та індивідуальних селянських господарств.

Поліпшення і розведення свиней планових порід, типів і ліній здійснювалося у 45 племзаводах, 24 племдержгоспах і 525 племінних фермах, які були спроможні щорічно вирощувати для реалізації більше 200 тис. голів племінного молодняку. В державі працювали також два селекційно-гібридних центри, 53 підприємства з племінної справи і штучного осіменіння, 14 станцій контрольної відгодівлі і кілька спеціалізованих станцій по вирощуванню кнурів (елевери).

У 1993 р. науково-технічна рада Міністерства сільського господарства і продовольства України затвердила дві нові породи свиней—полтавську м’ясну і українську м’ясну. З метою раціонального використання існуючих і створення нових генотипів вченими разом із спеціалістами розроблена «Селекційно-технологічна система виробництва свинини в Україні», яка рекомендована науково-технічною радою по тваринництву для масового впровадження у виробництво.

Соціальні зміни останнього десятиріччя у країні не обійшли стороною економіку галузі свинарства. Насамперед це виразилося у значному скороченні чисельності свиней і відповідно виробництва свинини. Особливо погіршав стан свинарства за період реформування АПК у спеціалізованих підприємствах, більша частина з них припинили виробництво або мають жалюгідне становище.

Загальна чисельність поголів'я свиней на 1.01.2002 р. склала лише 8,2 млн. голів, за останній рік скоротилася на 24%, одержання приплоду зменшилося на 36%.

Поголів'я свиней в Україні на 01.05.2010 року — 7952,8 тис. голів, з них в сільськогосподарських підприємствах — 3490,4 тис. голів, у господарствах населення — 4462,4 тис. голів. Однак важливим є показник не поголів'я, а обсягів виробленого м’яса. В 2009 році в Україні вироблено 550 тис. тонн м’яса свиней в забійній масі. Цей показник свідчить, що більше ніж 70% свинини в Україні виробляється екстенсивно, тобто при тому ж поголів'ї свиней в країнах ЄС, Канаді, Бразилії, США буде вироблено, і виробляється на 70% свинини більше.

Ефективність свинарства залежить від генетики, технології вирощування і годівлі, здоров’я тварин і кормів. В структурі собівартості свинини найбільшу частку складають витрати на корми (до 70−80%). Нестача поживних речовин, особливо білка, а також амінокислот, вітамінів, макрота мікроелементів, спричиняє зниження приростів, збільшення строків відгодівлі, перевитрати кормів та, як наслідок, собівартість свинини, що вища, ніж в країнах ЄС. Зважаючи на показники виробництва свинини на даний час, виникає запитання, чи правильно ми використовуємо той ресурс, який у нас є? За минулий рік Україна виробила зернових культур 3% від загальносвітового обсягу (так само як Бразилія і Канада), а свинини лише 0,5% (Бразилія 3%, Канада 2%). Використовуються застарілі технології утримання та годівлі свиней, багато виробників свинини, а особливо населення, годують зерновими сумішами (кукурудза, пшениця, ячмінь) або незбалансованими комбікормами.

За такої ситуації конверсія корму становить 7−9 кг на 1 кг приросту, а вартість лише одних кормів на 1 кг приросту складає 10 грн., це без вартості поросяти (+ 1 грн в собівартості 1 кг свинини), праці, енергоносіїв, ветеринарних препаратів тощо. При закупівельній ціні в Україні 12−13 грн. екстенсивне вирощування свиней не приносить прибутку або, навіть, є збитковим.

2.2 Проблеми та їх розв’язання у галузі свинарства Аналіз сучасного стану виробництва м’ясної продукції свідчить, що швидке нарощування його темпів неможливе без інтенсивного розвитку всіх видів худоби та птиці і особливо традиційної в Україні галузі свинарства.

У нас в Україні свиня споконвіку вважалась годувальницею та джерелом прибутку селянської родини і майже ніколи не була збитковою у дбайливого господаря. Не перебільшуючи, можна сказати, що свинарство значною мірою є національною галуззю нашого сільськогосподарського виробництва. Були часи, коли свинина в загальному виробництві м’яса наближалась до 58%.

На превеликий жаль, всупереч обґрунтованій практиці більшості країн світу і нашим національним традиціям ця важлива галузь тваринництва в Україні в останні десять років катастрофічно занепадала. В більшості господарств генетичний потенціал наших порід зараз використовується за репродуктивними якостями лише на 45—50%, а за відгодівельними навіть на 20—25%.

Серед господарств, які займаються свинарством, нині нараховується в основному чотири категорії: державні; колективні підприємства, створені внаслідок проведення реформ; індивідуальні підсобні і фермерські. За різними джерелами інформації їх доля у виробництві свинини визначається приблизно таким співвідношенням: 10, 25, 64 і 1 відсоток. Як бачимо, доля виробництва свинини в індивідуальних присадибних господарствах у відсотковому відношенні більша ніж в господарствах державних і колективних, однак за фактичним валом цього показника вони незначно поки що перевищують рівень, який було досягнуто з цьому секторі ще 10—15 років тому. При цьому можливість подальшого розвитку присадибних індивідуальних господарств на даний період майже вичерпана, оскільки вони лишились істотної підтримки з боку суспільного сектора. Ці виробники свинини потребують сприяння суспільства в плані прийнятих форм придбання поросят, необхідних кормових добавок або допомоги у виготовленні на місці повноцінних кормо-сумішей з зернофуражу, зооветеринарного обслуговування і особливо в реалізації чи переробці вирощеної свинарської продукції.

Значною мірою цьому сприяло б створення на відповідній законодавчій основі регіональних асоціацій (об'єднань) індивідуального виробника свинини, перші паростки яких уже з’явились в окремих регіонах країни.

Як свідчить практика високорозвинених країн, розповсюдженою формою ведення свинарства що виправдала себе, є фермерське господарство з сучасною технологією виробництва і відповідними об'єднаннями для більш ефективної та керованої їх діяльності. Немаловажним є і той факт, що фермерством дозволяється тут займатися відповідно підготовленим особам.

Враховуючи те, що створення ефективно діючих фермерських господарств потребує значних капітальних витрат на їх організацію і налагодження системи сервісних послуг, не слід найближчим часом розраховувати на їх вагомий внесок у загальний обсяг виробництва товарної свинини, хоч ініціаторів-фермерів, які беруться за розведення та відгодівлю свиней, безумовно, слід всіляко підтримувати. Світовий досвід засвідчує, що закономірним процесом для всіх цивілізованих країн є розвиток свинарства на індивідуальній основі при розумній концентрації виробництва. Нагадаємо, що до 1990 року на свинарських комплексах України одержували 120—160 кг свинини на перехідну голову, відгодовували по 24 підсвинки на основну свиноматку при середньодобових приростах 550—650 г. Тому не слід руйнувати створеної міцної індустріальної бази тваринництва, і в тому числі свинарства. Необхідно шукати шляхи її використання. Промислові технології потрібно удосконалювати в напрямку зниження енергомісткості і підвищення ступеня захисту оточуючого середовища. З усіх точок зору промислові комплекси і крупні свинарські ферми можуть бути найбільш ефективними і в майбутньому у вигляді акціонерних товариств, агрофірм та спільних підприємств у поєднанні з іншими господарствами, а також комбікормовими заводами, переробними та торговельними підприємствами.

Дуже слушним і своєчасним є те, що проектом «Національної програми стратегічного розвитку України» пріоритетного значення в нарощуванні виробництва м’яса надається інтенсифікації галузі свинарства, а також птахівництва і м’ясного скотарства. У найближчі роки передбачається довести виробництво свинини до 1,5 млн. тонн, що цілком реально і уже практично досягалось, окрім того, цей показник наближається до науково обґрунтованих норм харчування людей. У перспективі за рахунок інтенсифікації використання наявного поголів'я, покращання кормової бази і удосконалення технології виробничих процесів можливе подальше нарощування виробництва свинини до 2,0— 2,2 млн. тонн з використанням її залишків як додаткового джерела валютних надходжень до бюджету України. При цьому слід підкреслити, що в 1998 році обсяг експорту свинини свіжої, охолодженої та мороженої становив лише 1,5 тис. тонн за ціною 2718 доларів за одну тонну.

Отже, ставиться завдання радикально відродити галузь свинарства, перевести її на інтенсивну технологію і добитися того, щоб вона могла давати дешеву, конкурентоспроможну продукцію і бути відповідно наукоємним виробництвом, яке можна було б порівнювати за ефективністю з передовими країнами. Для цього наша країна має необхідний генофонд і племінну базу свиней, володіє родючими землями, має висококваліфікований потенціал науковців і виробничників.

2.3 Особливості біології розмноження свиней Свині характеризуються високою багатоплідністю, коротким ембріональним періодом розвитку, скоростиглістю і високим забійним виходом. Це дозволяє отримувати від них продукцію при економному витрачанні кормів та праці. М’ясо і свинячий жир відрізняються хорошими харчовими і смаковими якостями. Крім м’яса і жиру при забої свиней отримують шкури, щетину, кишки, кров, ендокринна та інша цінна сировина для промисловості.

М’ясо свиней багате повноцінним білком, що містить всі незамінні амінокислоти, а також мінеральними речовинами і вітаміни комплексу В. У порівнянні з м’ясом інших сільськогосподарських тварин у свинині менше таких неповноцінних білків, як колаген та еластин. Внутрішньом'язовий і підшкірний жир свиней — важливе джерело надходження в організм людини незамінних поліненасичених жирних кислот, що викликає підвищений інтерес до цих продуктів з боку медичної науки.

Тривалість ембріогенезу. У порівнянні з іншими видами сільськогосподарських тварин у свиноматок найкоротший термін супоросності - в середньому 114,6 дн. Це дозволяє отримувати від них два, а при організації раннього відлучення поросят 2,1−2,5 опоросу на рік. Для свиней характерні інтенсивні процеси внутрішньоутробного розвитку. Маса ембріонів у них наростає значно швидше, ніж у великої рогатої худоби. Вже в другій половині поросності починають визначатися породні особливості плода. Все це створює можливість отримувати при народженні молодняк з хорошими показниками розвитку.

Багатоплідність свиноматок — один з найважливіших показників, характерних для даного виду тварин. Під багатоплідністю розуміється кількість живих поросят при народженні. Свиноматки всіх порід, дають по 10−12 поросят за опорос. Відомий випадок, коли одна свиноматка принесла 36 поросят.

Багатоплідність свиноматок — ознака що слабо передається, і в значній мірі визначається повноцінністю годівлі та умовами утримання тварин. Великий вплив на цей показник надає спрямоване вирощування ремонтних свинок, їх вік і жива маса при першому осіменінні.

Багатоплідність свиноматок зазвичай буває найбільш високим до 4−5-го опоросу, а потім знижується. Однак окремі свиноматки зберігають високу багатоплідність до 7−8-го опоросу.

Тривалість використання свиноматок у господарствах різного призначення коливається від 2,5 до 5 років. У племінних господарствах їх використовують значно довше, ніж у товарних.

У всіх господарствах тривалість збереження високої багатоплідності свиноматок залежить від правильної організації годівлі, утримання, догляду та використання тварин при відтворенні.

Великоплідність — цей показник визначається масою поросят при народженні. Нормально розвинені поросята при народженні важать 1,0−1,3 кг. Великоплідність надає великого значення в практиці свинарства. Жива маса — вихідна величина маси тіла, від якої продовжуэться ріст тварин у постембріональний період життя.

При оцінці та відборі свиноматок за великоплідністю звертають увагу на вирівняність поросят у гнізді за масою. Великоплідність має низьку спадкову обумовленість: h2 = 0,01−0,14, а коефіцієнт кореляції між багатоплідністю і великоплідністю, за даними багатьох дослідників, коливається від — 0,28 до — 0,36.

Молочність свиноматок. Склад молока свиней значно відрізняється від коров’ячого молока. Свиняче молоко містить в 1,5 рази більше сухих речовин, більше білка і жиру, що пов’язують з необхідністю забезпечення інтенсивного росту поросят в перші тижні життя.

На відміну від вимені корів, овець і коней, у свиней воно не має молочних цистерн. Від молочних альвеол тягнеться мережа найтонших молочних проток, які по ходу багаторазово зливаються в більш великі і до вершини соска закінчуються 2−3 протоками. Після опоросу свиноматка годує поросят до 25 разів на добу, а згодом — 12−14 разів. Через особливості утворення і виділення молока свиноматками отримати його звичайними способами важко. Тому в експериментах з вивчення й оцінки молочності свиноматок користуються непрямими методами визначення — зважуванням поросят до і після смоктання чи машинним відсмоктуванням молока з одночасним введенням гормональних препаратів.У середньому свиноматки виділяють за лактацію (60 днів) 200−250 кг молока, а кращі дають до 350 кг. У звичайних виробничих умовах молочність свиноматок умовно прирівнюють до маси поросят, яких вони вигодовують.

Інструкцією з бонітування свиней молочність свиноматок визначається за масою гнізда поросят у віці 21 день. Така оцінка молочності більш точна, ніж практикувалася раніше оцінка за масою гнізда у віці 30 днів. У третій декаді життя поросята починають поїдати підгодівлю, що робить істотний вплив на їх масу.

Причинами погано молочності свиноматок можуть бути: неповноцінна годівля, ожиріння, недостатній моціон, різні захворювання (метрит, мастит, агалактія) та ін.

Молочність свиноматок — один з важливих селекційних ознак, який визначає у великій мірі подальший ріст і розвиток свиней.

2.4 Штучне осіменіння свиней Штучне осіменіння свиней в умовах промислової технології є необхідною виробничою і біотехнічною основою, успіх якої визначається ретельністю підготовки і якістю маток та кнурів, матеріальним забезпеченням пунктів, грамотним і своєчасним проведенням організаційно-господарських, ветеринарних та зоотехнічних заходів.

Проводять штучне осіменіння свиней на спеціально обладнаних пунктах чи цехах відтворення, де матки фіксуються в спеціальних індивідуальних станках.

Виявлення статевої охоти у свиней проводять трьома способами: з допомогою кнурів-пробників; візуально, спостерігаючи за поведінкою тварин і оглядаючи зовнішні статеві органи; з допомогою спеціального приладу естрометра. Найефективніше всі ці способи здійснювати одночасно.

Виявлення маток у стані статевої охоти проводять з допомогою кнурів-пробників. Пробниками використовують плідників, які не представляють племінної цінності. Виявлення охоти проводять один або два рази протягом дня (вранці і ввечері). Дворазове виявлення маток в охоті забезпечує більш високі результати запліднення. При цьому маток утримують в індивідуальних станках за 12 годин до першого осіменіння. Протягом цього часу вони звикають до місцях в станках і заспокоюються .

Виявлення маток в охоті проводять в один і той же час, як правило після годівлі тварин. У прохід свинарника між клітками, де утримуються матки, відібрані для осіменіння, заганяють пробника. Свиноматок, які реагують на пробника, почергово випускають у прохід і дають пробникові можливість зробити пробу садки. Якщо матка у цьому випадку не проявляє рефлексу «нерухомості», то її повертають до станка, а в наступні дні у неї перевіряють наявність охоти особливо ретельно.

Потреба кнурів-пробників визначається з розрахунку один пробник на 100 маток. Використовують пробників з 8−9 місячного віку. Для того щоб підтримувати статеві рефлекси і вони не згасали у пробників їм рекомендується 2−3 рази протягом місяця давати садку на матку в стані статевої охоти. Щоденне використання пробників обумовлює їх виснаження. Оптимальним режимом є один день використання, а потім два дні відпочинку і т.д. В зв’язку з цим слід мати три групи пробників.

Кожну матку в стані статевої охоти бажано осіменяти два рази: перший раз через 10−12 годин після виявлення, а другий раз через 24 години після першого осіменіння. Ремонтних свинок перший раз осіменяють через 24 години після виявлення охоти і другий раз — через 12 годин після першого осіменіння. Після осіменіння всіх маток витримують в індивідуальних станках до згасання охоти.

Як правило, матки проявляють статеву охоту і їх осіменяють через 7−10 днів після відлучення поросят у двомісячному віці. Але в умовах товарних ферм при достатній повноцінній годівлі маток можна осіменяти і у підсисний період (через 25−30 днів після поросіння). За цих умов статеву охоту у маток можна стимулювати, наприклад, вводячи прозерін дозою 0,8−1 мл два рази з інтервалом 12 годин, а потім СЖК чи гравогормон дозою 1,5−2,0 тис. ОД. Виявлення охоти проводять вранці і ввечері. Після виявлення стимульованої статевої охоти маток відразу ж осіменяють, оскільки така охота швидко згасаэ.

Глибина введення катетера в геніталії (піхву і канал шийки матки) матки свині становить 40−50см.

Сперму перед введенням підігрівають до 30−35°С. При проведенні штучного осіменіння маток у холодних приміщеннях зручно використовувати універсальний прилад-термос.

Доза сперми для осіменіння маток живою масою 100−150кг визначається з розрахунку 1 мл сперми на 1 кг живої маси тварини. Для осіменіння маток живою масою більше 150 кг доза може бути збільшеною до 150−180 мл.

Для осіменіння використовують сперму з рухливістю 5−10 балів. У дозі осіменіння міститься не менше 3−5 мілрд сперміїв з прямолінійно-поступальним рухом.

Вводять сперму повільно протягом 5−7 хвилин. Швидкість введення сперми регулюють висотою підняття флакону приладу над рівнем спини і легеньким натискуванням на стінки флакона.

Суть фракційного методу штучного осіменіння свиней полягає в тому, що спочатку вводять нерозбавлену сперму, а потім — розріджувач (заповнювач). За кордоном фракційний спосіб застосовують досить рідко, оскільки він вимагає порівняно складної апаратури і техніки осіменіння.

На великих свинофермах і комплексах доцільно мати цех відтворення, що включає пункт штучного осіменіння і лабораторію. Цех осіменіння включає наступне: сектор холостих свиноматок, манеж для осіменіння, сектор для маток, які щойно осіменялись.

У секторі холостих свиноматок тварин утримують групами по 15−20 голів у станку, тут їх перевіряють на наявність статевої охоти. У манежі для осіменіння мають бути індивідуальні клітки — станки шириною 0,6 м, довжиною 2,0 м, висотою 1,1 м, які мають двоє дверцят (ззаду і спереду). Ці клітки-станки облаштовують годівницями, поперечними планками чи поясами для фіксації матки при введенні сперми. Температура в манежі для осіменіння не повинна бути нижче 18? С. У секторі новопоросних маток тварин утримують групами по 15−20 голів протягом 30 днів після осіменіння. Ці матки вважаються умовно поросними, тому за ними здійснюється контроль, чи вони не перегуляють протягом місяця після осіменіння .

Лабораторію штучного осіменіння за структурою і особливостями виробничої діяльності ділять на основний і 2−3 підсобних пункти штучного осіменіння. Основний пункт штучного осіменіння включає такі виробничі приміщення: лабораторію, мийну, стерилізаційну, манеж для одержання сперми від кнурів, приміщення зі станками (2,5×3,5м) для утримування кнурів (основних та ремонтних). До основного пункту мають входити допоміжні приміщення — кімната для працівників, душова, комора. На підсобному пункті достатньо мати, окрім цеху осіменіння, лабораторію і мийну.

На основному пункті утримують кнурів-плідників, від яких одержують сперму, оцінюють її якість, розбавляють і використовують для осіменіння маток як на основному, так і на підсобних пунктах у тому чи іншому господарстві. Окрім комплексів, основні пункти організовують у племінних заводах і спецгоспах.

Манеж для одержання сперми від кнурів повинен мати декілька кліток розміром підлоги 2,5−3,5 м і висотою перегородок 1,4 м. У ньому на висоті 2 м має бути підвішено декілька бактерицидних ламп.

Орієнтовна потреба кнурів на основному пункті визначається з розрахунку: один плідник, перевірений за якістю потомства, на 450−500 маток. Бажано мати резерв — 50−60% кнурів більше норми. За умови природного парування потреба кнурів визначається з розрахунку один плідник на 30−35 маток.

На основному пункті важливою є робота по привчанню молодих кнурів віддавати сперму на чучело. Починають привчати тварин до садок на чучело з 7−8 — місячного віку. Цю роботу проводять у манежі для одержання сперми, де має дотримуватись тиша, не яскраве освітлення, категорично забороняється присутність сторонніх людей. З кнурами поводяться спокійно, впевнено, але не грубо, оскільки грубе відношення до тварин буде викликати у них прояв захисного рефлексу і взагалі гальмування статевих рефлексів.

На фермі є визначений порядок осіменіння. Потребу сперми планують з розрахунку дворазового осіменіння протягом статевої охоти. На одне осіменіння витрачається від 100 до 150 мл розбавленої сперми з вмістом 3−5 млрд. сперміїв.

3. МАТЕРІАЛ, УМОВИ ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ

3.1 Матеріал та методика досліджень Дослідження згідно з темою проводилось на базі сільськогосподарського ТОВ АФ «Вільне — 2002» Новомоськовського району Дніпропетровської області.

Мета і завдання:

Метою даної дипломної роботи є проведення аналізу технології відтворення, утримання та годівля свиней, в умовах сільськогосподарського ТОВ АФ «Вільне — 2002» Новомосковського району, Дніпропетровської області.

Завдання:

— вивчити стан галузі свинатства;

вивчити технологію утримання і годівлі свиноматок;

вивчити стан відтворення і збереженість новонароджених поросят;

провести аналіз ефективності штучного осіменіння свиноматок;

визначити ефективність використання препарату Продевіт в умовах сільськогосподарського ТОВ АФ «Вільне — 2002».

Піддослідні тварини знаходилися в таких умовах:

1.Свинарський комплекс має 5 цехів, до складу яких входить цех запліднення і утримання маток першого періоду супоросності, цех для маток другого періоду супоросності, цех опоросу і підсисних маток і цех дорощування поросят.

Цех осіменіння і утримання маток першого періоду супоросності складається з двох корпусів. У першому корпусі містяться свиноматки після відлучення поросят, що не запліднилися і ремонтні. Кожна свиноматка знаходиться в цьому корпусі 22 дні. За цей період їх осіменяють, а потім переводять у другий корпус.

У другому корпусі осіменінні свиноматки знаходяться 32 дні. Виявлених не супоросних свиноматок відправляють зворотно в перший корпус для повторного осіменіння. У цеху для маток другого періоду супоросності свиноматок утримують 82 дні, після чого їх переводять в цех опоросу і підсисних маток.

2. Корми готувалися в механізованому кормоцеху. У комплексах всі тварини користуються біологічно повноцінним раціоном за нормами годівлі.

Від рівня годівлі холостих маток залежить їх заплідненість, плодючість і якість приплоду. Повноцінна годівля в господарстві забезпечена з періоду підготовки маток до осіменіння.

До раціону холостих маток вводять концентровані корми, грубі (сіно люцерни чи конюшини) та соковиті (силос, моркву, картоплю тощо).

Свиноматкам згодовують відходи рибного виробництва, жмих, макуху соняшника та льону. У другій половині поросності до раціону вводять корми кращої якості. Під кінець поросності поступово зменшують кількість грубих і соковитих кормів. За два тижні до поросіння згодовують відвійки з розрахунку 0,5−1л на голову, за 3−5 днів до поросіння їх виключають з раціону. З цього ж часу скорочують раціон на половину.

Протягом першої і другої половин поросності маток годують 2−3 рази на день. Напувають маток влітку три рази, а взимку 5−6 разів протягом доби.

У день відлучення поросят матки не одержують корму, на другий день після відлучення одержують половину добової норми, і лише на третій — четвертий день раціон годівлі доводять до норми.

Тип годівлі маток концентрований або з додаванням соковитих і грубих кормів. Комбікорм маткам дають у зволоженому вигляді 70−75% вологості або у вигляді мішанок з додаванням соковитих кормів. З 33-го по 80 день поросності матки одержують по 2−3 кг, з 81-го по 112-й день-по 3−4кг комбікорму, розбавленого теплою водою у відношенні 1:3.

3.Гній з приміщення видаляють за системою лотків, розташованих під щілинною підлогою, в головний колектор, і через нього в резервуар — накопичувач.

4.У всіх приміщеннях дотримуються ветеринарно-санітарних правил і підтримується нормальний мікроклімат, який створюється системами вентиляційно-опалювальних установок, що керуються автоматично.

Умови утримання вивчались з використанням спрощених методів:

— визначення вуглекислоти — спосіб базується на порівнянні невідомого вмісту СО₂ в повітрі приміщення з відомим вмістом цього газу у відкритій атмосфері;

— визначення аміаку в повітрі - грунтується на зміні кольору рідини під дією просисуваного повітря;

— визначення сірководню — метод полягає у зміні кольору рідини в флаконі при просисуванні досліджуваного повітря, яке містить сірководень.

Умови годвлі вивчались на основі проведння оцінки кормів органолептичним шляхом на місці їх зберігання і у спеціалізованих лабораторіях району. Відтворювальна здатність тварин вивчалась за допомогою загальних обстежень тварин, враховувались наступні показники: вік, порда, екстер'єр, особливості протікання статевого циклу, тривалість поросності, протікання опоросу та післяродові ускладнення, кількість отриманого приплоду та його збереженість. Під час клінічного обстеження звертали увагу на стан зовнішніх статевих органів, виділень, загальну статеву реакцію та виявлення статевої охоти. З метою стимулювання відтворювальної здатності свиней, підвищення осіменіння та підвищення кількості отриманого приплоду в господарстві «Вільне — 2002» нами рекомендовано застосовувати комплекс вітамінних препаратів.

3.2 Умови досліджень Дипломна робота виконувалась в господарстві - «Вільне — 2002» розташованому в 12 км від м. Новомосковська і 50 км від м. Дніпропетровська в с. Вільному. Відстань від населеного пункту становить 1 км. Поверхня території господарства в основному рівнини. По багатороковим даним метереологічної станції, середня річна температура повітря складає +8?С, при середній температурі самого холодного місяця року (січень) -5,9?С і середній температурі самого теплого місяця року (липень) +25,0?С. Абсолютний максимум температури +38,0?С, абсолютний мінімум — 34,0?С. В умовах жаркого літа при мінімальній відносній вологості повітря, вітри східних та південно-східних напрямків часто мають характер суховіїв. Вегетаційний період із температурою повітря +5?С продовжується з 5 квітня по 31 жовтня і складає 209 днів. Це дозволяє вирощувати в господарстві всі культури чорноземної зони. Річна кількість осадків складає близько 450 мм, за період із температурою вище 10? С випадає 260 мм. Найбільша кількість приходиться на першу половину літа (друга половина більш сухіша), менша кількість — на зимовий період (грудень-перша половина березня).

Цей комплекс має цехову структуру, компактно розташований, має вихід до прилеглих пасовищ. Всі виробничі процеси на комплексі механізовані, а саме кормоприготування (діє прифермерський кормоцех), механізовані кормороздавачі. Комплекс працює по типу підприємства закритого типу, виїзд — в'їзд транспорту здійснюються через дезбар'єр. Для обслуговуючого персоналу функціонує санпропускник.

1.Поголів'я свиней

Сільськогосподарське ТОВ АФ «Вільне — 2002» спіціалізується на вирощуванні свиней, які потім йдуть на реалізацію. Свинарство представлено великою білою породою.

Кожного місяця господарство реалізує 600 — 700 голів свиней з відгодівлі по ціні 16 — 17 грн.50 коп. за 1 кг живої маси.

Поглянувши на таблицю 1 можно побачити стан галузі рослинництва в господарстві за останній рік.Розглянувши таблицю 1 можно зробити висновки, що поголів'я свиней на 2011 рік збільшилось, що свідчить проте, що господарство не стоїть на місці, а збільшує обсяги виробництва продукції.

Виробництво і реалізація продукції рослинництва за 2011 рік

Загальна площа на 2011 рік становить 3541 га, посівна площа — 3200 га. Природно — кліматичні показники сприятливі для вирощування кукурудзи, пшениці озимої, ячменю озимого та ярого, соняшнику, сої та рапсу, що дуже важливо з огляду на кормо забезпечення галузі свинарства кормами власного виробництва, а це забезпечить, в свою чергу зниження собівартості продукції, бо корми власного виробництва — це завжди більш вигідно і дешевше.

3. Середньооблікова кількість працівників

4.Землекористування протягом звітного року

5.Структура виробничої собівартості продукції рослинництва

6.Структура виробничої собівартості продукції тваринництва

З вище наведених таблиць видно, що СТОВ АФ «Вільне-2002» являється економічно вигідним та прибутковим серед господарств району. З кожним роком в господарстві вдосконалюються технології виробництва, а також розширюється кількість посівних культур та збільшується поголів'я свиней. В рослинництві спеціалізуються на вирощуванні кукурудзи, соняшника, пшениці, ячменя озимого та ярого, сої, рапса. Соняшник та рапс ідуть частково на релізацію, а зернові використовують для годівлі свиней. Про розміри земельних угіддь та кількість зайнятих гектарів під кормовими культурами можно судити по таблиці 7.

7. Розмір і структура земельних угідь, га

Згідно даних таблиці 7 можна зробити наступні висновки проте, що розмір земельних угідь майже не змінився протягом останніх років, але площа на одну умовну голову зменшилась. Це перш за все стосується і кормових культур.

8.Показники виробництва продукції рослинництва

З таблиці 8 видно, що у 2009 році було вироблено більшу кількість продукції соняшнику, рапсу, кукурудзи, ячменю ярого ніж у 2010 — 2011 роках. А якщо дивиться по 2010 році господарство зіброло велику кількість пшениці озимої та ячменя озимого. Так як літо 2011 року було спекотним і була посуха, господарства зазнало невеликих збитків, врожайність виявилась низькою.

4. АНАЛІЗ СТАНУ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ

4.1 Стан галузі свинарства в ТОВ АФ «Вільне — 2002»

ТОВ АФ «Вільне — 2002» спеціалізується на вирощуванні свиней великої білої породи. Свині цієї породи характеризуються такими єкстер'єрними особливостями: голова легка, помірної величини, порівняно довгий, широкий і глибокий тулуб. Вуха невеликі, легкі, трохи нахилені вперед, шия середньої довжини. Спина широка і пряма, окороки добре виповнені, округлі. Кінцівки добре розвинені, правильно поставлені, шкіра тонка без складок, з рівномірно оброслою щетиною білої масті. Середня жива маса повновікових кнурів досягає 320−350, свиноматок — 230−250 кг. Багатоплідність свиноматок становить 10−12 поросят, збереженість потомства — 90−95%, жива маса поросят при відлученні - 17−20 кг. Середньодобовий приріст на відгодівлі досягає 800−850 г, витрати корму — 3,6−3,8 корм.од. на 1 кг приросту. При інтенсивній відгодівлі живої маси 100 кг свині досягають у 180−200 -денному віці. При забої в цьому віці одержують довгу тушу (95 — 100 см) з тонким шаром шпику (25 — 30 мм), високим виходом м’яса (50 — 55%) і великою масою окосту (10 — 12%).

Стан галузі свинарства в ТОВ АФ «Вільне — 2002» представлений у таблиці 9. Розглянувши її ми бачимо, що три останні роки ТОВ АФ"Вільне — 2002″ не стояло на місці, поголів'я свиней з кожним роком зростало, в тому числі свиноматки, середньодобові прирости також збільшились, особливо при порівнянні 2008 року з 2010, але при цьому збільшувались затрати кормів, що негативно впливає на господарство.

9.Поголів'я, продуктивність, витрати кормів і показники ефективності виробництва продукції тваринництва

4.2 Годівля різних статево-вікових груп свиней Годівля свиней є найважнішим елементом виробничої технології в виробництві високоякісної свинини. Повноцінні раціони з деталізованою системою аналізу дозволяє скоротити строки вирощування і відгодівлі поросят, зберегти стан здоров`я і підвищити економічну ефективність підприємства.

Годівля кнурів. Достатній рівень і якість годівлі, поряд з чудовими умовами утримання, забезпечують тривале використання і високі відтворювальні функції кнурів-плідників. Похибки в годівлі кнурів призводять до зниження заплідненості маток. Ожиріння, як і виснаження кнурів, негативно позначається на їх статевої активності та якості спермопродукції. У період інтенсивного статевого використання у кнурів значно підвищується обмін речовин, внаслідок чого зростає потреба в поживних речовинах.

Потреба кнурів у поживних речовинах залежить від їх маси, віку, інтенсивності використання та умов утримання. Якщо дорослі кнури знаходяться на перетримці (поза злучки), то норми годівлі знижують: хрякам живою масою 201−250 кг на 10% і живою масою 251 кг і більше — на 20%. Молодих кнурів, незважаючи на помірне використання, годувати рекомендується по наведеним нормам без зменшення. Цей прийом забезпечує їх нормальний ріст і розвиток.

Раціони для кнурів повинні мати невеликий обсяг. На 100 кг живої маси зростаючі кнури споживають по 1,7 кг сухої речовини, дорослі 1−1,3 кг. Тому їх раціони повинні мати високу концентрацію обмінної енергії та поживних речовин в сухій речовині. Раціони складають з зерна злаків (ячмінь, овес, кукурудза, пшениця), до якого додають для балансування за протеїном, незамінним амінокислотам і вітамінам відповідну кількість макух або шротів, гороху та кормів тваринного походження. Відвійки, рибна, м’ясо-кісткове борошно як джерела протеїну, амінокислот і вітамінів групи В повинні бути обов’язковою складовою частиною раціонів кнурів.

Концентровані корми згодовують хрякам у вигляді комбікормів-концентратів або повнораціонних комбікормів, які виробляють на комбікормових заводах або безпосередньо в господарстві з зернофуражу та білково-мінерально-вітамінних добавок або преміксів промислової вироблення. При годівлі кнурів можуть бути використані комбікорму такого складу (по масі):

а) при включенні в раціон моркви, буряка в кількості 10−15% з енергетичної поживності: ячмінь — 35,8%, пшениця — 10; овес — 15; горох — 16; висівки — 10; шрот соняшниковий — 5; борошно рибна — 4; борошно трав’яна — 2; преципітат — 0,7, сіль — 0,5; премікс — 1%;

б) при використанні повнораціонного комбікорму: ячмінь — 28%, пшениця — 28,3; кукурудза — 5; овес — 8; висівки пшеничні - 10; шрот соняшниковий — 8; борошно рибне — 4; дріжджі кормові - 3; борошно трав’яне — 3; крейда — 0,8; кормовийт фосфат — 0,4, сіль — 0,5 і премікс — 1%.

Годівля поросят-сисунів. Починаючи з першого дня життя, поросята харчуються виключно молоком матері, яке забезпечує їм високу енергію росту, розвиток і оберігає від різних захворювань. З 14−15 дня молочність свиноматок знижується, а потреба новонароджених поросят у поживних речовинах зростає. Тому вже на 5−7 день життя поросят привчають до підгодівлі. На 3−4-й день для профілактики анемії їм внутрішньом'язово вводять залізовмісні препарати (ферроглюкін, ферродокс).

Підживлення організуються наступним чином: на початку розсипають на підлогу в зоні годування гранульований комбікорм, обшелушенний або підсмажений ячмінь, потім підгодівлі засипають у спеціальні неглибокі коритця. Поросятам з раннього періоду згодовують біологічно повноцінні суміші з включенням 20−30 відсотків екструдованих зернових кормів (ячмінь, кукурудза, горох та ін.), до 20−30% сухих відвійок. Для поліпшення згодованості і збільшення енергетичної цінності в кормосуміші додають 5−10% цукру, смакові і ароматичні речовини.

Крім того, для збільшення біологічної повноцінності протеїну в суміші включають до 5−7% рибного або м’ясо-кісткового борошна і доповнюють суміш до 100% дертю зернових дрібного помелу (0,2−0,3 мм). Обов’язковим є включення в суміш 1% преміксу.

З 10−15 дня в раціон поросят слід вводити моркву, буряк, високоякісну трав’яне борошно. До 12−15 дня життя поросята-сисуни повинні бути привчені до поїдання всіх видів кормів. При наявності повноцінних кормів, їх вмілому використанні, можна домогтися високої енергії росту поросят і організувати раннє відлучення їх від свиноматок, що дозволяє більш ефективно використовувати маточне стадо. Для підгодівлі поросят мінеральними речовинами використовують крейду, червону глину, дернину. Для поліпшення роботи шлунково-кишкового тракту і поглинання кишкових газів їм дають дерев’яне вугілля.