Озимий ріпак

План

1. ЗНАЧЕННЯ КУЛЬТУРИ.

2. ІСТОРІЯ І ПОШИРЕННЯ КУЛЬТУРИ

3. БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

3.1 Вимоги до температури

3.2 Вимоги до вологи

3.3 Вимоги до ґрунту

4. ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАНЯ

4.1 Попередники

4.2 Обробіток ґрунту

4.3 Удобрення

4.4 Підготовка насіння, сорти

5. СІВБА ТА ЗБИРАННЯ ОЗИМОГО РІПАКА.

Використана література:

1. Значення культури.

Озимий ріпак — найбільш поширена олійна культура з родини капустяних. Насіння містить 38−50% олії, 16−29% білка, 6−7% клітковини, 24−26% безазотистих екстрактивних речовин. Олія — основна мета вирощування ріпаку. Ріпакову олію використовують як продукт харчування і для різних галузей промисловості.

З кожним роком у світі зростає використання ріпакової олії на харчові потреби. Основна частина олії з середини 80-х років використовується для харчової промисловості, тоді як до 1974 року вона йшла переважно на технічні цілі. Вона споживається у натуральному вигляді до салатів і в кулінарії, є найкращою сировиною для виробництва бутербродного масла, маргаринів, майонезів, приправ, кондитерських жирів. Олія з ріпака надзвичайно корисна для здоров’я. Вона зменшує вміст холестерину в крові людини і цим запобігає серцево-судинним захворюванням.

Наявність в насінні ріпака шкідливих речовин (ерукова кислота, глюкозинолати) ускладнювали можливість його використання на харчові і кормові цілі. Олія з насіння старих сортів мала високий вміст (інколи до 50%) ерукової кислоти і глюкозиіюлатів (5−7%). Така олія негативно впливала на живий організм. У 1974 році у Німеччині було виведено перший сорт з низьким вмістом ерукової кислоти. З 1979 року харчову олію виробляють лише з тих сортів ріпака, що містять не більше 5%ерукової кислоти від загальної кількості жирних кислот. У більшості європейських країн цей показник знижений навіть до 2%. Сорти з мінімальним вмістом ерукової кислоти отримали позначення однонульових «0». Олія цих сортів віднесена до кращих харчових рослинних жирів за жирнокислотним складом.

Для промислової переробки (пальне, пластмаси, лаки, фарби) ціннішими є сорти з високим вмістом ерукової кислоти. В останні роки розробляються ефективні технології виробництва з ріпаку пального для двигунів. Лише у Німеччині потужності з переробки ріпака на біодизель зросли з 533 тис. т у 2001 р. до 923 тис. т у 2003р, що пояснюється збільшенням попиту на біодизель.

У процесі ферментативного гідролізу в організмі тварин з глюкозинолатів утворюються шкідливі речовини — ізотіоціанати, оксазолідонтіоніни, нітрити, які викликають функціональні зміни в організмі і зниження продуктивності тварин. За цієї причини використання високопротеїнового ріпакового шроту чи макухи в раціонах великої рогатої худоби було обмежено.

В середині 80-х років було створено двонульові «00» сорти ріпаку, що характеризувалися низьким вмістом ерукової кислоти і глюкозинолатів.

Ріпакова олія двонульових «00» сортів за вмістом жирних кислот і смаковими якостями близька до оливкової. За рахунок впро-вадження цих сортів посівні площі в останні десятиліття значно зросли. Верхньою межею вмісту глюкозинолатів у насінні ріпака, придатного для безпечного згодовування худобі, свиням та птиці, є 30 мікромолей в 1 г, або 0,4−1,0%.

За вмістом глюкозинолатів у сухому знежиреному матеріалі сорти ділять на низькоглюкозинолатні (1−2%), середньоглюкозинолатні (2−3%) і високоглюкозинолатні (більше 4%).

У Канаді сорти ріпаку і суріпиці з вмістом ерукової кислоти менше 2% і глюкозинолатів менше ЗО мк моль/г знежиреного шроту мають загальну назву канола.

В останні роки ріпак, який містить глюкозинолатів більше 25 мкмоль на 1 г насіння, продати на світовому ринку на харчові чи кормові цілі майже неможливо.

Сорти з низьким вмістом ерукової кислоти, глюкозинолатів і клітковини та світлою (жовтою) оболонкою насіння, отримали позначення тринульових «000» .

Ріпак — надзвичайно цінна кормова культура. При його переробці з 100 кг насіння, крім 38−41 кг олії, одержують 55−57 кг макухи, що містить 38−40% добре збалансованого за аміно-кислотним складом білка. У 100 кг макухи міститься 90 к.о. Тонна шроту або макухи дозволяє збалансувати за білком 8−10 т зерно-фуражу, підвищуючи при цьому вміст перетравного протеїну в 1 к.о. з 80 до 110 г. 31 га посівів ріпаку одержують до 10 ц олії, 5−6 ц білкового корму і 1 ц меду. Для порівняння, з 1 га посівів такої цінної культури як соя, одержують лише 2 ц олії і 7 ц білкового корму.

Ріпак є важливою кормовою культурою зеленого конвейєра. Зелену масу використовують у ранньовесняний та пізньоосінній періоди. Урожай зеленої маси в озимих проміжних посівах досягає 340−360 ц/га, що становить 36−38 кормових одиниць. Навесні після скошування зеленої маси встигають вчасно посіяти основні культури — кукурудзу, просо, гречку та ін. Поукісні та пожнивні посіви забезпечують худобу зеленим кормом в осінній період.

З соломи ріпака (від 2 до 6 т/га) можна виготовляти папір, целюлозу, картон та ін. З 1 га ріпакового поля можна виготовити до 2 т паперу. Такі технології успішно застосовуються у Вели-кобританії, Угорщині, Іспанії, Португалії. Із недеревної сировини у світі виробляють вже близько 10% целюлози.

Ріпак є цінним попередником, особливо для зернових культур. Він мало висушує фунт, покращує його агрофізичні властивості і фітосанітарний стан, рано звільняє поле. Добре розвинена стрижнева коренева система проникає глибоко в грунт, покращує його структуру, розпушує, що особливо важливо при використанні важких тракторів. Приорювання кореневої системи, стерні і подрібненої соломи дозволяє частково повертати органіку в фунт. Після її мінералізації в фунт надходить 60−65 кг/га азоту, 32−36 кг/га фосфорної кислоти і 55−60 кг/га калію.

Ріпак використовують на сидерати. Приорювання навесні зеленої маси (220−240 ц/га) рівноцінне внесенню 18−20 т/га гною.

2. Історія і поширення культури

Ріпак є однією з найдавніших культур. Ця рослина відома ще за 4 тис. років до н.е. Дослідники не дійшли згоди щодо батьківщини ріпака: одні вважають нею південно-західне узбережжя Європи, інші - Середземномор’я. В XVII-XIX століттях ріпак був дуже поширеною культурою. Площа під ним тільки в Німеччині в ті часи сягала 300 тис. га.

З Німеччини через Польщу ріпак проник до Західної України, де також займав доволі великі площі. Згодом ця культура набула значного поширення по всій Україні. На кінець 30-х років в районах Західної України посівні площі становили 120−130 тис. га. Проте в 50-х роках XX століття виробництво ріпака в Україні було згорнуто через розширення посівних площ соняшнику. В 1970;1973 pp. в Україні засівалось лише 2,5−3,0 тис. га.

Відродження ріпака як промислової культури в Україні майже заново почалося 20 років тому. Найбільше висівали ріпак в 1986;1990 pp. Планувалося в 2000 році сіяти його на площі 0,5 млн. га. Очікуваного росту посівних площ у 1990;2000 рр не відбулося в основному через відсутність переробних підприємств і зниження попиту на насіння (табл. 9.8).

Посівна площа під ріпаком в світі становить 22−24 млн. га, середня врожайність 13,5−15,0 ц/га. За питомою вагою в загальносвітовому виробництві олійних культур ріпак вийшов на третє місце після сої й пальми, випередивши навіть соняшник (табл. 9.1).

Дві третини світового виробництва ріпака сконцентровано в Індії, Китаї й Канаді - де засівається по 5,4−6,4 млн. га (табл. 9.9). У Європі посівна площа досягає 2,6−3,5 млн. га, середня врожайність 24−28 ц/га. Найбільше сіють у Німеччині - 1 млн. га, збираючи середній урожай насіння 26−33 ц/га. На значних площах вирощують ріпак у Вели-кобританії (0,5 млн. га), Польщі (0,47 млн. га), Франції (1,15 млн. га), а також Данії, Швеції, Чехії, Фінляндії (70−190 тис. га).

Урожанйність насіня ріпаку в світі за період з 1979 по 1998 рік підвищилася з 9,7 ц/га до 13,4 ц/га або на 38,1%. Якщо в 1979;1981 pp. у світі було вироблено 11,3 млн. т, в 1985 р. — 19,2 млн. т, в 1990 р. -24,4 млн. т, то в 1998 році уже 33,6 млн.т.

Найбільшими виробниками ріпаку в 2002 оці були Китай (11.30 млн. т), Європейський Союз (8,91 млн. т), Канада (5,06 млн. т), Індія (4,8 млн. т), Австралія (1,6 млн. т).

3. БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

3.1 Вимоги до температури

Ріпак — олійна культура невибаглива до тепла. Насіння ріпака починає проростати при температурі 1 °C, проте для одержання сходів на 3−4 день потрібна температура 14−17°С. Рослини вегетують при 5−6″ С і продовжують осінню вегетацію при настанні нічних заморозків. Для осінньої вегетації достатня сума активних (вище 5″ С) температур 750−800°С. Найкраще перезимовують рослини з розвинутою розеткою 6−8 справжніх листків, що досягається оптимальним строком сівби і рекомендованою густотою рослин. Сходи озимого ріпака при пізніх строках сівби не проходять загартування і гинуть при морозі 6−8″ С. При доброму загартуванні ріпак переносить морози на рівні кореневої шийки до мінус 12−14″ С. При сніговому покриві в 5−6 см озимий ріпак витримує морози 23−25″ С і навіть до мінус ЗС. Найкраще перезимовує при висоті рослини 10−15 см. Навесні рослини відновлюють вегетацію при середньодобовій температурі 1−3°С. Ріпак негативно реагує на сильні коливання температури навесні. Найкраща температура для росту вегетативної маси 18−20°С. Оптимальна температура в період достигання і цвітіння 22−23°С. За весняної сівби озимий ріпак не дає квітконосних пагонів, але розвиває розетку з великим листям, яка досягає висоти 60−80 см і придатна для використання на корм худобі.

3.2 Вимоги до вологи

Озимий ріпак вимогливий до вологи. При річній сумі опадів 600−700 мм він формує високу продуктивність, при 500−600 мм — задовільну, а при меншій 500 мм — врожаї помітно знижуються. Транспіраційний коефіцієнт 500−700. Ріпак менш вимогливий до вологи восени і рано навесні.

Від появи сходів до закриття ґрунту листками достатньо незначних опадів. При відновленні вегетації навесні рослини добре вико-ристовують зимові запаси вологи. Найбільш негативно впливає нестача води в період інтенсивного росту стебла і вегетативної маси. Такі посіви передчасно зацвітають. Посуха у фазі цвітіння може викликати опадання квіток, скорочувати тривалість цвітіння.

При формуванні стручків і достиганні ріпак теж потребує достатнього вологозабезпечення. Ріпак добре реагує на часті, але не сильні дощі. Якщо під час наливу і достигання вологи недостатньо, то маса 1000 насінин зменшується з 4,0−4,5 г до 2,5−3,0 г, достигання насіння прискорюється, врожайність зменшується.

Вегетаційний період озимого ріпака на 10−15 днів триваліший, ніж суріпиці озимої, а врожайність на 15−20% вища.

Озимий ріпак — рослина довгого дня. Ясна погода під час загартування сприяє підвищенню морозостійкості ріпака. Під час весняно-літньої вегетації краще росте при високій вологості повітря при помірних невисоких температурах. Такі умови складаються при похмурій погоді.

3.3 Вимоги до грунту

Озимий ріпак вимогливий до родючості грунту.

Формування 1 ц насіння ріпак потребує значно більше поживних речовин, ніж зернові культури. Добре росте на чорноземах, темно-сірих та сірих лісових грунтах, дерново-підзолистих та ін. з нейтральною або слабокислою реакцією грунтового розчину (рН 6,6−7,2). Може рости і при рН вище 7,2 і нижче 6,6.

Непридатні - важкі глинисті, заболочені з водонепроникним підорним шаром, бо в них недостатньо розвивається коренева система. Вирощування ріпака на піщаних фунтах Полісся значною мірою залежить від їх забезпеченості поживними речовинами і вологою. Ріпак добре росте у Степу, за винятком засолених фунтів. Найсприятливіші для вирощування цієї культури фунти Лісостепу.

4. ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАНЯ

4.1 Попередники

Попередники ріпака повинні сприяти знищенню бур’янів, створенню доброї структури фунту з достатньою кількістю поживних речовин, рано звільняти поле. Тому найкращі попередники цієї культури — багаторічні бобові трави; добрі - рання картопля, горох, однорічні трави; задовільні - зернові культури; несприятливі - овес і яра пшениця.

Але при сучасній структурі посівних площ, коли 50% і більше займають зернові, ці культури є основними попередниками для озимих зернових. Тому озимийріпак висівають після озимого і ярого ячменю, озимої пшениці.

Не можна сіяти ріпак після цукрового буряка, оскільки виникає небезпека поширення нематоди, яка є шкідником для обох культур. Не розміщують ріпак після соняшника та капустяних — гірчиці, редьки, капусти та ін. Повертати ріпак на попереднє поле у сівозміні дозволяється не раніше як через 4−5 років.

Ріпак як перехреснозапильна культура потребує просторової ізоляції щонайменше 500 м. Потрібна вона і для захисту від шкідників і хвороб.

Вирощування ж ріпака і зернових культур в одній сівозміні поліпшує фітосанітарний стан полів, зводить до мінімуму зараження зернових кореневою гниллю.

4.2 Обробіток грунту

Для доброго інтенсивного розвитку кореневої системи після всіх попередників рекомендується орати на глибину 22−30 см. Якщо попередник рання картопля, можна обмежитись поверхневим обробітком.

Через два тижні після оранки поверхневим обробітком грунту знищують першу хвилю пророслих бур’янів, а передпосівним обробітком — другу. Оскільки після зернових замість рекомендованих 3−4 тижні, до сівби ріпаку часто залишається 2 тижні, особливу увагу звертають на якість оранки. Плуг для прискорення осідання грунту агрегатують з котком і боронами.

Для передпосівного обробітку при вирощуванні ріпака використовують лише комбіновані агрегати — РВК-3,6, ЛК-4 та ін., які забезпечують ущільнення верхнього шару грунту і створюють його дрібногрудучкувату структуру. Глибина ходу розпушувальних лап повинна відповідати глибині сівби і становити не більше 3−4 см. Під дією комбінованих знарядь грунт додатково осідає, що компенсує недотримання інтервалу три-валістю 1 місяць між оранкою і сівбою.

Якщо в технології передбачено застосування ґрунтових гербіцидів, то вносять їх після вирівнювання поля комбінаторами. Заробляють в фунт з допомогою сцепки важких борін чи культиватора КПС-4. Не можна заробляти комбінаторами, оскільки вирівнюючою дошкою гербіцид з фунтом може переміщуватись з вищих місць на нижчі, руйнуючи рівномірність його внесення. Високоякісний передпосівний обробіток грунту — важлива технологічна умова при вирощуванні ріпака та інших дрібнонасінних культур.

4.3 Удобрення

Ріпак потребує більшої кількості добрив ніж зернові. На формування 1 ц насіння він використовує 6 кг N, 2,4 кг Р, О_Г> і 4,2 кг К₂О. Частину елементів живлення можна компенсувати внесенням органічних добрив 20- 30т/га. Краще гній вносити під попередник.

Норма внесення мінеральних добрив залежить від попередника, родючості фунту і профамованого рівня врожайності. Орієнтовні норми добрив наведено в табл. 9.10. Фосфорні і калійні добрива вносяться під оранку чи культивацію, азотні добрива (N₂₅₃₀) вносять перед сівбою лише після зернових попередників. Надмірне азотне живлення в осінній період погіршує перезимівлю рослин.

Перше підживлення азотними добривами проводять на початку відновлення весняної вегетації. При внесенні загальної норми більше рекомендується друге підживлення через 14−20 днів. Третє підживлення в середині цвітіння сприяє росту стручків і маси насіння.

Вегетативна маса озимого ріпаку інтенсивно наростає впродовзж 2−3 тижнів після відновлення вегетації і в цей період потрібно найбільше азоту. Тому майже 80−90% азоту вноситься в перші два тижні весняного росту. Підвищені вимоги до забез-печення" азотом є також під час росту генеративних органів і формування зерна. Тому важливим є підживлення у фазі цвітіння.

Ріпак добре реагує на внесення мікроелементів, особливо бору.

4.4 Підготовка насіння, сорти

Для сівби відбирають очищене, відкаліброване якісне насіння з високою схожістю. Щоб захистити від ураження хворобами і пошкодження шкідниками на початкових фазах росту, насіння обов’язково протруюють. .

До реєстру сортів України на 2000 рік занесено 30 сортів озимого ріпаку. Це в переважній більшості двонульові «00» безерукові танизькоглюкозинолатні сорти, олія яких придатна на харчові цілі, а макуха без обмежень згодовується різним видам худоби і птиці-(таблиця 9.12).

Переважають сорти німецької фірми «Лембке»: Аскарі, Буфалло, Вотан, Казимир, Кронос, Фалькон, Церес та Інституту хрестоцвітих культур УААН — Галицький, Дангал, Іванна, Свєта, Тисменицький.

5. Сівба та збирання озимого ріпака.

Спосіб сівби залежить від типу використовуваної сівалки. Ріпак можна сіяти різними сівалками: зернотрав’яними (СЗТ-3,6), зерновими (СЗУ-3,6, СЗ-3,6, СЗА-3,6), лляною (СЗЛ-3,6), бурячною (ССТ-12Б). Краще використовувати спеціальні ріпакові (СПР-6) сівалки, добре зарекомендували себе на сівбі ріпака сівалки «Містраль 6000», ПУ-6Д.

Залежно від типу сівалки відстань між рядками може становити 7,5 см; 12 см; 15 см; 30 см; 45 см. За даними Інституту хрестоцвітих культур вищі врожаї забезпечують способи сівби з міжряддями 7,5 см; 12 см і 15 см. Широкорядні посіви (45 см) застосовують для насінницьких цілей, тут необхідно проводити міжрядні розпушування. Використання сівалок з анкерними сошниками на вирівняних, високоякісно підготовлених до сівби площах, забезпечує високу польову схожість, одночасність сходів і вирівняність рослин за темпами розвитку, збільшує врожайність насіння.

Глибина загортання насіння залежить від типу ґрунту, якості його підготовки, наявності вологи та ш. На легких ґрунтах насіння загортають на глибину 2,5−3,0 см, на важких — 1,5−2,0 см. Ріпак потребує твердого ложа для насіння, яке якісно формують анкерні сошники. При збільшенні глибини сівби понад 3−4 см схожість насіння зменшується на 25−30%.

Густота стояння рослин впливає на винесення рослинами точки росту в осінній період і розвиток кореневої системи, що має пряме відношення до зимостійкості та продуктивності рослин. Чим більша густота, тим гірша зимостійкість і нижча продуктивність. Оптимальна густота рослин, яка забезпечує добрий біологічний розвиток культури в осінній період, її перезимівлю та про-дуктивність, становить 80−100 р/м². Для створення такої густоти рослин норма висіву повинна бути в межах 0,9−1,2 млн. схожих насінин на 1 га або 4−6 кг/га.

Строки сівби теж змінюють норму висіву. При сівбі в оптимальні строки норму висіву можна зменшити до 2,5−3,0 кг/га (табл. 9.13).В Німеччині норма висіву в оптимальні строки становить 2,5−3,0 кг/га. При збільшенні норми висіву знижується зимостійкість внаслідок слабшого розвитку кожної окремої рослини. У густих посівах створюється мікроклімат, що сприяє розвитку грибкових захворювань рослин.

За технологіями, що застосовуються в країнах Західної Європи навесні на 1 м² повинно бути 35−50 рослин. В Україні реко-мендується 60−80, до 100 рослин.

Норма висіву сортів коливається в межах 4−6 кг/га, гібриди сіють з меншою нормою висіву 3,0−3,6 кг/га. При вирощування на зелений корм норма висіву збільшується до 6−10 кг/га.

Для озимого ріпака строки сівби мають вирішальне значення. Ранні посіви восени переростають, точка росту піднімається високо над поверхнею грунту, нагромаджується велика вегетативна маса, що спричинює вимерзання або випрівання.

Для нормального розвитку рослинам ріпака перед входженням у зиму треба 60−80 днів із сумою температур 600−800″ С. До настання зими рослини загартовуються, утворюють розетку 6−10 листків. Найкраще рослини перезимовують при висоті 10−15 см, коли точка росту-винесена над поверхнею грунту на висоту не більше 1 см, а діаметр кореневої шийки дорівнює 0,6−1 см (рис. 9.1).

Необгрунтоване підвищення норми висіву спричинює внутрі-видову конкуренцію, внаслідок чого рослини витягуються, а точка росту і коренева шинка виноситься над поверхнею грунту на 5−10 см. Особливо це характерно для ранніх строків сівби. Проте переростання рослин не приводить до загибелі, якщо точка росту низько — 1 см над поверхнею грунту. Але це можливо лише при менших (3−4 кг/га) нормах висіву.

Оптимальні строки сівби озимого ріпаку — 15−30 серпня. Допустимі строки сівби — 10 серпня -5 вересня. При значному запіз-ненні з сівбою рівень перезимівлі рослин знижується на 30−50%, часто є випадки повної їх загибелі.

При нестачі вологи в грунті поле після сівби коткують. На широкорядних посівах в осінній та весняний періоди розпушують грунт культива-торами. Проводять підживлення азотними добривами і комплекс робіт щодо захисту рослин ріпаку від шкодочинних організмів.

Незважаючи на високу конкурентну здатність по відношенню до бур’янів внаслідок випереджуючого росту навесні, ріпак може сильно забур’янюватись. Найбільш шкодочинні бур’яни у посівах: підмаренник чіпкий, ромашка, зірочник, фіалка триколірна, пирій та ін. Вони забирають у рослин ріпаку вологу і елементи живлення, засмічують насіння ріпаку, підвищують його вологість.

На пізніх, слаборозвинутих посівах, де існує небезпека загибелі взимку, всі заходи по захисту рослин переносять на весну, щоб не витрачати дарма кошти на осіннє внесення пестицидів.

Нині найефективнішим заходом боротьби з бур’янами є хімічний метод — застосування гербіцидів.

Для передпосівного внесення застосовують трефлан, для раннього післяпосівного — бутізан (рис.2) і для пізнього післяпосівного — лонтрел.

Гербіциди суцільної дії (буран, 2−6 л/га; глісол, 2−6 л/га; гліфоган, 2−6 л/га; раундап, 2−6 л/га), використовують для знищення бур’янів за 2−3 тижні до оранки.

Ріпак може сильно пошкоджуватися шкідниками. Найбільш поширені: хрестоцвіті блішки, ріпаковий квіткоїд, попелиця, трач, ріпаковий прихованохоботник, капустяний стручковий комарик та ін. Шкідники наносять двояку шкоду: пряме пошкодження рослин і втрати врожаю внаслідок цього; механічні пошкодження органів рослини спричинюють ураження грибковими хворобами.

Зменшити ураження шкідниками можна агротехнічними заходами. Це чергування культур у сівозміні, глибока оранка, оптимальні параметри сівби, дотримання рекомендованого співвідношення макроелементів, просторова ізоляція, відсутність бур’янів.

Боротьбу зі шкідниками ріпака хімічним методом проводять при перевищенні порогу чисельності і шкодочинності. Закінчують обробіток інсектицидами за 4−5 днів до вильоту на поле бджіл. При потребі посіви обприскують вдруге в кінці цвітіння.

Хвороби завдають меншої шкоди рослинам ріпаку, порівняно з шкідниками. Проте при недотриманні основних вимог технології (попередник, оранка, якісна сівба) в окремі роки хвороби можуть різко знижувати врожайність посівів. До числа сильнопоширених хвороб в Україні відносяться чорна ніжка, снігова плісень, несправжня борошниста роса (пероноспороз), фомоз, альтернаріоз, тифульоз.

За сприятливих умов для розвитку й масового поширення хвороб застосовують фунгіциди .

У технології вирощування ріпака захист від шкодочинних організмів (бур'яни, шкідники, хвороби) має виняткове значення. Всі роботи мають виконуватись комплексно і в повному обсязі. Нехтування одним із обробітків пестицидами може призвести до різкого зменшення урожайності.

Ріпак достигає нерівномірно, стручки розстріскуються, що призводить до значних втрат насіння. Збирають ріпак як прямим комбайнуванням, так і роздільно.

Роздільний спосіб. Рослини скошують у валки, коли нижні листки опадають, 50% стручків стали лимонно-жовтого кольору, насіння світло-вишневе, вологість 30−40%. У цей період найбільше олії, її нагромадження припиняється; високий вміст білку, хлорофіл повністю розкладений. Косять жатками ЖВН-6; ЖБА-3,5; ЖРБ-4,2 зі швидкістю 4−6 км/год. Зріз високий 20−25 см, але щоб не відрізались нижні стручки. Косити і обмолочувати бажано вранці і ввечері. Швидкість мотовила рівна швидкості жатки.

Через 3−6 днів після скошування, коли вологість насіння 10−12%, валки обмолочують комбайнами Лан, Славутич, СК-5 «Нива» з пристосуванням ПКК-5. Використовують підбирачі ППТ-3. Роздільне збирання рекомендується проводити на площах, що забур’янені ромашкою, підмаренником чіпким, або з нерів-номірним достиганням рослин ріпака.

Прямим комбайнуванням ріпак збирають при настанні технологічної стиглості (вологість 10−15%), але до початку розтріскування стручків. Насіння темно коричневе чи чорне, тверде. При дотику до рослин насіння має «шелестіти» в стручках. Оптимальна вологість 12%. Збирання при вологості нижче 10% не рекомендується через великі втрати. При вологості більше 14% сильно зростають затрати на сушіння. Для прискорення і одночасного дозрівання проводять десикацію за 7−10 днів до збирання реглоном (2−3 л/га). За 12−14 днів д₀ збирання врожаю використовують десикант баста (1,5 л/га). На запирієних площах доцільно використати при побурінні 70% стручків у ріпаку, або за 2 тижні до збирання гербіциди раундап (З л/га), домінатор (3 л/га), гліфоган (3,0 л/га). Вони знищують бур’яни і підсушують рослини. Десикація зменшує втрати насіння при збиранні і економить витрати енергії на досушування насіння.

Для тривалого зберігання вологість насіння необхідно довести до 6−8%. Насіння, при поступленні на тік, негайно очищають і сушать. При підвищеній вологості за 1 -2 дні воно біліє, пліснявіє і втрачає схожість, а також технологічні якості.

Для добування олії (оіеа — лат.) насіння підігрівають, мелють і кладуть в прес. Одержуємо 40−43% олії і 57−60% макухи. Засто-совують прес-камеру ПК-200чи прес шнековий масловідділюючий ПШМ-250.

На зелений корм збирають не пізніше фази бутонізації-цвітіння. Ще раніше використовують для випасу навесні і пізно восени.

Використана література:

Лихочвор В. В. Рослинництво. Технології вирощування с.г. культур. — К.: ЦНЛ, 2004.