Розчини електролітів
![Реферат: Розчини електролітів](https://myreferatik.in.ua/work/8137743/cover.png)
Як відомо, полярність і міцність зв’язків залежить від різниці електронегативностей елементів, розміру й ефективного заряда атомів. Якщо енергія розрива зв’язку О — Н значно менше енергії розрива зв’язку Е — О, то дисоціація відбувається по кислотному типу. Якшо ж навпаки, енергія розрива зв’язку О — Н значно більше енергії розрива енергії зв’язку Е — О, то дисоціація протікає по основному типу… Читати ще >
Розчини електролітів (реферат, курсова, диплом, контрольна)
РЕФЕРАТ.
із дисципліни «Фізколоїдна хімія».
на тему:.
«Розчини електролітів».
Виконала:
Матюпатенко Марина.
Розчини мають величезне значення у природі, промисловості, медицині. Рослини засвоюють речовини у вигляді розчинів. Засвоєння їжі пов’язане з переводом поживних речовин у розчин. Усі природні води є розчинами. Розчинами є найважливіші фізіологічні рідини — плазма, кров, спинномозкова рідина, лімфа. Більшість хімічних реакцій відбувається у розчинах.
Отже, розчини — це гомогенні (однорідні) системи, що складаються з двох і більше компонентів і продуктів їх взаємодії.
За агрегатним станом розчини бувають рідкі, тверді і газоподібні. Прикладом рідких розчинів можуть бути розчини солей у воді, прикладом твердих — сплав нікелю й міді (з яких виготовляють монети) або сплав срібла й золота, прикладом газоподібних — суміші газів, повітря. Найбільше значення мають рідкі, а особливо — водні, розчини.
Будь-який розчин складається з розчинених речовин і розчинника, хоч ці поняття до певної міри умовні. Наприклад, залежно від співвідношення кількостей спирту й води ця система може бути розчином спирту у воді або води у спирті. Як правило, розчинником вважають той компонент, який у розчині знаходиться у тому ж агрегатному стані, що й до розчинення.
Розчини речовин з молярною масою менше 5000 г/моль називають розчинами низькомолекулярних сполук (НМС), а розчини речовин з молярною масою понад 5000 г/моль — розчинами високомолекулярних сполук (ВМС).
За наявністю або відсутністю електролітичної дисоціації розчини НМС діляться на розчини електролітів і неелектролітів.
Речовини, що розпадаються на іони в розчинах або розплавах і тому проводять електричний струм — електроліти (до них належать кислоти, основи і майже усі солі). Речовини, які за таких самих умов не розпадаються на іони і електричний струм не проводять — неелектроліти (до них належать більшість органічних сполук, а також речовини, в молекулах яких є тільки ковалентні неполярні або мало полярні зв’язки).
Розчини можуть бути насиченими, ненасиченими і пересиченими. Насиченим називається розчин, який перебуває у динамічній рівновазі з надлишком розчиненої речовини. У насиченому розчині за даної температури міститься максимально можлива кількість розчиненої речовини. У ненасиченому розчині міститься менше речовини, а в пересиченому — більше, ніж у насиченому. Пересичені розчини досить нестійкі. Легке струшування посудини або добавляння в розчин кристала солі викликає випадання в осад надлишку розчиненої речовини.
Розчини НМС — електролітів і неелектролітів — називають істиними на відміну від колоїдних розчинів. Істині розчини характеризуються гомогенністю складу й відсутністю поверхні розподілу між розчиненою речовиною й розчинником. Розмір розчинених часток — іонів і молекул — менше як 10-9 м.
Важливою характеристикою будь-якого розчину є його концентрація. Цією величиною визначається більшість властивостей розчинів.
Теорія електролітичної дисоціації.
Еелектролітична дисоціація — це розпад електролітів на іони під час розчинення їх у воді.
Для пояснення особливостей водних розчинів електролітів шведський учений С. Арреніус у 1887 р. запропонував теорію електролітичної дисоціації. Сучасний зміст цієї теорій можна звести до трьох положень:
1. Електроліти під час розчинення у воді розпадаються (дисоціюють) на іони — позитивні і негативні.
Іони перебувають у стійкіших електронних станах, ніж атоми. Вони можуть складатися з одного атома — прості іони (Na+, Mg2+, Al3+) або з кількох атомів — складні іони (NO3-, SO42-, PO43-).
Сама назва «іон» — у перекладі з грецької означає «мандрівний». У розчині іони безладно переміщуються («мандрують») у різних напрямках.
2. Під дією електричного струму іони набувають напрямленого руху: позитивно заряджені іони переміщуються до катода, негативно заряджені - до анода. Тому перші називаються катіонами, а другі - аніонами.
3. Дисоціація — оборотний процес: паралельно з розщепленням молекул на іони (дисоціація) відбувається процес сполучення іонів (асоціація).
Теорія розчинів сильних електролітів Дебая і Хюккеля.
У водних розчинах сильні електроліти практично повністю дисоційовані. І на відміну від розчинів слабких електролітів їх розчини містять значно більше число іонів. В не дуже розбавлених розчинах відстань між іонами мала. Це приводить до сильної міжіонної взаємодії. Внаслідок біля кожного іона знаходяться переважно іони протилежного знаку: утворюються іонні пари Kt+An-, триплети Kt+An-Kt+ або An-Kt+An- і «іонні атмосфери». Як наслідок, виникає ефект зменшення числа іонів, що приймають участь у хімічних процесах.
При руханні іонів під дією електричного поля іон даного знака рухається до протилежно зарядженого електрода, а оточуюча його атмосфера гальмує рух і зменшує рухливість іона. Чим більша концентрація розчину, тим більше проявляється гальмівна дія «іонної атмосфери». Крім того, рух іонів гальмується також сольватними оболонками. При розведенні розчину вплив «іонної атмосфери» зменшується, а при безкінечному розведенні зникає, адже іони практично не взаємодіють між собою.
Таким чином, можна вважати, що в усіх процесах у розчинах електролітів приймають участь лише «активні іони», тобто іони, які не приймають участі в даний момент в між іонних взаємодіях. У зв’язку з цим для оцінки концентраційних ефектів у розчинах сильних електролітів вводиться величина, яка називається активністю б:
Під активністю електроліта Х розуміють ефективну концентрацію, у відповідності до якої він приймає участь у різних процесах.
Активність зв’язана з істиною концентрацією розчиненої речовини співвідношенням:
б (Х) = f (Х)*с (Х),.
де б (Х) — активність електроліта, моль/л; с (Х) — його концентрація, моль/л; f (Х) — коефіцієнт активності (величина безрозмірна).
Коефіцієнт активності f (Х) виражає відхилення розчину з концентрацією с (Х) від поведінки розчину при безкінечному розведенні, тобто за відсутності між іонних взаємодій.
Іонна сила розчину. В розведених розчинах природа іонів незначно впливає на значення коефіцієнтів активності, оскільки між іонні взаємодії визначаються лише зарядами іонів та їх концентрацією. При цьому кількісною характеристикою між іонних електростатичних взаємодій є іонна сила розчину І:
Іонною силою розчину називають величину, що вимірюється напівсумою добутку концентрацій усіх іонів, що знаходяться у розчині, на квадрат їх заряду.
І = Ѕ ?(сіzі2),.
де І - іонна сила розчину; сі — молярні концентрації іонів; zі — заряди іонів.
П. Дебай і Е. Хюккель в 1923 р. показали, що для розбавлених розчинів з іонною силою І? 0,01 коефіцієнти активності можна розрахувати за формулою:
lg fi = - 0,5 zi2vI,.
де fi — коефіцієнт активності іона, а zi — його заряд.
Якщо користуватися значеннями активностей замість концентрацій, то закон діючих мас можна застосовувати до сильних електролітів і концентрованих розчинів слабких електролітів. Для таких розчинів константу рівноваги слід виражати через активності.
Теорії кислот і основ.
Більшість електролітів, наприклад гідроксиди різних елементів Е, проявляють властивості кислот або основ. Дисоціація гідроксида ЕОН може відбуватися двома шляхами:
Е — О — Н — ЕО- + Н+ (кислотний гідроксид) Е — О — Н — Е+ + НО- (основний гідроксид),.
тобто розрив може відбуватися по обох зв’язкам групи Е — О — Н.
Як відомо, полярність і міцність зв’язків залежить від різниці електронегативностей елементів, розміру й ефективного заряда атомів. Якщо енергія розрива зв’язку О — Н значно менше енергії розрива зв’язку Е — О, то дисоціація відбувається по кислотному типу. Якшо ж навпаки, енергія розрива зв’язку О — Н значно більше енергії розрива енергії зв’язку Е — О, то дисоціація протікає по основному типу.
При співставимій міцності зв’язків О — Н ті Е — О дисоціація може одночасно протікати по кислотному й основному типам:
ЕО- + Н+ — ЕОН — Е+ + НО-.
Гідроксиди такого типа називають амфолітами.
Для характеристики багатьох електролітів у водних розчинах можна використовувати поняття кислоти та основи, дані Арреніусом:
*кислота — електроліт, дисоціюючий у розчинах з утворенням гідроген-іонів Н+;
*основа — електроліт, дисоціюючий у розчинах з утворенням гідроксид-іонів ОН-;
*амфоліт — електроліт, дисоціюючий у розчинах з утворенням як гідроген-іонів Н+, так і гідроксид-іонів ОН-.
Але ця теорія недосконала. Обмеженість можна проілюструвати таким чином.
1. Молекула NH3 не містить іона ОН-, а молекула СО2 — іона Н+, однак у водних розчинах перша проявляє властивості основи, а друга — кислоти.
2. Безводний хлороводень, який складається тільки з молекул, реагує з безводними основами.
3. Більшість електролітів, що містять гідроген, в одному розчиннику дисоціюють як кислоти, а в іншому — як основи. Наприклад. СН3СООН у воді - слабка кислота:
СН3СООН — СН3СОО- +Н+.
А в рідкому фтороводні - основа:
HF + СН3СООНСН3СООН2+ + F-.