Планування собівартості продукції в умовах підприємництва

РЕФЕРАТ Об'єктом дослідження є планування витрат підприємства.

Предмет дослідження — планування собівартості продукції на підприємстві.

Мета курсової роботи: розкрити теоретичні аспекти планування собівартості продукції на підприємстві. Проаналізувати собівартість продукції підприємства та розробити рекомендації зниження собівартості продукції.

Для досягнення мети потрібно реалізувати такі задачі:

1. розкрити теоретичні відомості собівартості продукції;

2. проаналізовані показники собівартості продукції підприємства;

3. запропоновані шляхи зниження собівартості.

Ключові слова: ВИТРАТИ; СОБІВАРТІСТЬ; ПЛАНУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ; УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ; ОБЛІК; ЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ; ДОХОД; ВИРОБНИЦТВО.

ВСТУП

У сучасній, швидко змінній, обстановці переходу до ринку управлінню підприємства необхідно постійно проводити аналіз діяльності фірми для ухвалення управлінських рішень. Для аналізу і ухвалення рішень необхідна початкова інформація, таку інформацію одержують з ряду техніко-економічних показників, одним з яких є собівартість. Можна з упевненістю заявити, що цей показник є одним з найбільш важливих. Чим же він такий привабливий? Чому йому так багато приділяють уваги? Головними завданнями розвитку економіки на сучасному етапі є всемірне підвищення ефективності виробництва, а також заняття стійких позицій підприємств на внутрішньому і міжнародному ринках. Щоб витримати гостру конкуренцію і завоювати довіру покупців підприємство повинне вигідно виділятись на тлі підприємств того ж типу. Добре відомо, що покупця в першу чергу цікавить якість продукції і її ціна. Чим вище перший показник і нижчий за другий, тим краще і вигідніше для покупця і підприємства. Резерви поліпшення цих показників якраз і поміщені в собівартості продукції.

В узагальненому вигляді собівартість продукції відображає всі сторони господарської діяльності підприємств, їх досягнення і недоліки. Рівень собівартості пов’язаний з об'ємом і якістю продукції, використанням робочого часу, сировини, матеріалів, устаткування, витрачанням фонду оплати праці і т.д. Собівартість, у свою чергу, є основою визначення цін на продукцію. Систематичне зниження собівартості промислової продукції - одна з основних умов підвищення ефективності промислового виробництва. Вона робить безпосередній вплив на величину прибутку, рівень рентабельності, а також на загальнодержавний грошовий фонд — бюджет. Тому формування витрат виробництва і обертання, їх облік мають важливе значення для підприємницької діяльності організацій.

Під собівартістю продукції, робіт і послуг розуміються виражені в грошовій формі витрати всіх видів ресурсів: основних фондів, природної і промислової сировини, матеріалів, палива і енергії, праці, використовуваних безпосередньо в процесі виготовлення продукції і виконання робіт, а також для збереження і поліпшення умов виробництва і його вдосконалення. Склад витрат, що включаються в собівартість продукції, їх класифікація по статтях визначаються державним стандартом, а методи калькуляції - самими підприємствами.

Аналіз собівартості продукції і направлений на виявлення можливостей підвищення ефективності використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів в процесі виробництва, постачання і збуту продукції, Вивчення собівартості продукції дозволяє дати правильнішу оцінку рівню показників прибутку і рентабельності, досягнутому на підприємствах.

Об'єктом дослідження є планування витрат підприємства.

Предмет дослідження — планування собівартості продукції на підприємстві.

Мета курсової роботи: розкрити теоретичні аспекти планування собівартості продукції на підприємстві. Проаналізувати собівартість продукції підприємства та розробити рекомендації зниження собівартості продукції.

Для досягнення мети потрібно реалізувати такі задачі:

1. розкрити теоретичні відомості собівартості продукції;

2. проаналізовані показники собівартості продукції підприємства;

3. запропоновані шляхи зниження собівартості, та довести їх доцільність;

Як практичне відображення в роботі наводяться дані аналізу собівартості продукції на підприємстві ТОВ «Срібне плесо».

РОЗДІЛ 1. Теоретичне обгрунтування економічного аналізу собівартості продукції

1.1 Поняття собівартості і її структура

У законодавстві собівартість визначається як вартісна оцінка використовуваних в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, палива, матеріалів, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво і реалізацію.

Отримання найбільшого ефекту з найменшими витратами, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів залежать від того, як вирішує підприємство питання зниження собівартості продукції.

Безпосереднім завданням аналізу є: перевірка обґрунтованості плану за собівартістю, прогресивності норм витрат; оцінка виконання плану і вивчення причин відхилень від нього, динамічних змін; виявлення резервів зниження собівартості; дослідження шляхів їх мобілізації. [1]

Виявлення резервів зниження собівартості повинне спиратися на комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства: вивчення технічного і організаційного рівня виробництва, використання виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських зв’язків.

Витрати живої і упредметненої праці в процесі виробництва складають витрати виробництва. В умовах товарно-грошових відносин і господарської відособленості підприємства неминуче зберігаються відмінності між суспільними витратами виробництва і витратами підприємства. Суспільні витрати виробництва — це сукупність живої і упредметненої праці, що знаходить вираз у вартості продукції. Витрати підприємства складаються зі всієї суми витрат підприємства на виробництво продукції і її реалізацію. Ці витрати, виражені в грошовій формі, називаються собівартістю і є частиною вартості продукту. У неї включають вартість сировини, матеріалів, палива, електроенергії і інших предметів праці, амортизаційні відрахування, заробітна платня виробничого персоналу і інші грошові витрати. Зниження собівартості продукції означає економію упредметненої і живої праці і є найважливішим чинником підвищення ефективності виробництва, зростання накопичень. [1, c.22]

Найбільша частка у витратах на виробництво промислової продукції доводиться на сировину і основні матеріали, а потім на заробітну платню і амортизаційні відрахування. У легкій промисловості частка сировини і основних матеріалів складає 86%, а заробітної платні з відрахуваннями на соціальне страхування — близько 9%.

Собівартість продукції знаходиться у взаємозв'язку з показниками ефективності виробництва. Вона відображає велику частину вартості продукції і залежить від зміни умов виробництва і реалізації продукції. Істотний вплив на рівень витрат роблять техніко-економічні чинники виробництва. Цей вплив виявляється залежно від змін в техніці, технології, організації виробництва, в структурі і якості продукції і від величини витрат на її виробництво. Аналіз витрат, як правило, проводиться систематично протягом року в цілях виявлення внутрішньовиробничих резервів їх зниження. [3, c.55]

Для аналізу рівня і динаміки зміни вартості продукції використовується ряд показників. До них відносяться: кошторис витрат на виробництво, собівартість товарної продукції, що реалізовується, зниження собівартості порівнянної товарної продукції і витрати на один рубель товарної (реалізованої) продукції.

Кошторис витрат на виробництво — найбільш загальний показник, який відображає всю суму витрат підприємства по його виробничій діяльності в розрізі економічних елементів. У ній відображені, по-перше, всі витрати основного і допоміжного виробництва, пов’язані з випуском товарної і валової продукції; по-друге, витрати на роботи і послуги непромислового характеру (будівельно-монтажні, транспортні, науково-дослідні і проектні і ін.); по-третє, витрати на освоєння виробництва нових виробів незалежно від джерела їх відшкодувань. Ці витрати обчислюють, як правило, без урахування внутрізаводського обороту.

У собівартість товарної продукції включають всі витрати підприємства на виробництво і збут товарної продукції в розрізі калькуляційних статей витрат. Собівартість продукції, що реалізовується, рівна собівартості товарної за вирахуванням підвищених витрат першого року масового виробництва нових виробів, що відшкодовуються за рахунок фонду освоєння нової техніки, плюс виробнича собівартість продукції, реалізованої із залишків минулого року. Витрати, що відшкодовуються за рахунок фонду освоєння нової техніки, включаються в собівартість товарної, але не входять в собівартість продукції, що реалізовується. Вони визначаються як різниця між плановою собівартістю першого року масового виробництва виробів і собівартістю, прийнятою при затвердженні цін:

СР = СТ — ЗН + (СП2 — СП1)

де СР — собівартість реалізованої продукції

СТ — собівартість товарної продукції

ЗН — підвищені витрати першого року масового виробництва нових виробів, відшкодовувані за рахунок фонду освоєння нової техніки

СП1, СП2 — виробнича собівартість залишків нереалізованої (на складах і відвантаженої) продукції відповідно на початок і кінець року.

Для аналізу рівня собівартості на різних підприємствах або її динаміки за різні періоди часу витрати на виробництво повинні приводитися до одного об'єму. Собівартість одиниці продукції (калькуляція) показує витрати підприємства на виробництво і реалізацію конкретного виду продукції з розрахунку на одну натуральну одиницю. Калькуляція собівартості широко використовується в ціноутворенні, господарському розрахунку, плануванні і порівняльному аналізі. [5, c.47]

Показник зниження собівартості порівнянної товарної продукції застосовується для аналізу зміни собівартості в часі при зіставному об'ємі і структурі товарної продукції на тих підприємствах, які мають стійкий за часом асортимент виробів. Під порівнянною розуміють таку продукцію, яка проводилася серійно або масово в попередньому році. До неї відноситься і частково модернізована продукція, якщо ці зміни не привели до введення нових моделей, стандартів і технічних умов.

Витрати на один рубель товарної (реалізованої) продукції - найбільш відомий на практиці узагальнювальний показник, який відображає собівартість одиниці продукції у вартісному виразі знеособлений, без розмежування її по конкретних видах. Він широко використовується при аналізі зниження собівартості і дозволяє, зокрема, характеризувати рівень і динаміку витрат на виробництво продукції в цілому по промисловості.

Решту показників собівартості, що зустрічаються на практиці, можна підрозділити за наступними ознаками:

— по складу витрат, що враховуються, — цехова, виробнича, повна собівартість;

— по тривалості розрахункового періоду — місячна, квартальна, річна, за ряд років;

— по характеру даних, що відображають розрахунковий період, — фактична (звітна), планова, нормативна, проектна (кошторисна), прогнозована;

— по масштабах охоплюваного об'єкту — цех, підприємство, група підприємств, галузь, промисловість і т.п.

Собівартість продукції - один з найважливіших економічних показників діяльності промислових підприємств і об'єднань, що виражає в грошовій формі всі витрати підприємства, пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції. Собівартість показує, в що обходиться підприємству продукція, що випускається їм. У собівартість включаються перенесені на продукцію витрати минулої праці (амортизація основних фондів, вартість сировини, матеріалів, палива і інших матеріальних ресурсів) і витрати на оплату праці працівників підприємства (заробітна платня). [6, c. 45]

Розрізняють чотири види собівартості промислової продукції. Цехова собівартість включає витрати даного цеху на виробництво продукції. Загальнозаводська (загальнофабрична) собівартість показує всі витрати підприємства на виробництво продукції. Повна собівартість характеризує витрати підприємства не тільки на виробництво, але і на реалізацію продукції. Галузева собівартість залежить як від результатів роботи окремих підприємств, так і від організації виробництва по галузі в цілому.

Систематичне зниження собівартості продукції дає державі додаткові засоби як для подальшого розвитку суспільного виробництва, так і для підвищення матеріального добробуту трудящих. Зниження собівартості продукції - найважливіше джерело зростання прибули підприємств.

Витрати на виробництво промислової продукції плануються і враховуються по первинних економічних елементах і статтях витрат.

Угрупування по первинних економічних елементах дозволяє розробити кошторис витрат на виробництво, в якому визначаються загальна потреба підприємства в матеріальних ресурсах, сума амортизації основних фондів, витрати на оплату праці і інші грошові витрати підприємства. Це угрупування використовується також для узгодження плану за собівартістю з іншими розділами техпромфінплану, для планування оборотних коштів і контролю за їх використанням. У промисловості прийняте наступне угрупування витрат по їх економічних елементах:

· сировина і основні матеріали

· допоміжні матеріали

· паливо (із сторони)

· енергія (із сторони)

· амортизація основних фондів

· заробітна платня

· відрахування на соціальне страхування

· інші витрати, не розподілені по елементах.

Співвідношення окремих економічних елементів в загальних витратах визначає структуру витрат на виробництво. У різних галузях промисловості структура витрат на виробництво неоднакова; вона залежить від специфічних умов кожної галузі. [2, c.41]

Угрупування витрат по економічних елементах показує матеріальні і грошові витрати підприємства без розподілу їх на окремі види продукції і інші господарські потреби. По економічних елементах не можна, як правило, визначити собівартість одиниці продукції. Тому разом з угрупуванням витрат по економічних елементах витрати на виробництво плануються і враховуються по статтях витрат (статтям калькуляції). [2, c.40]

Групування витрат по статтях витрат дає можливість бачити витрати за їх місцем і призначенням, знати, в що обходиться підприємству виробництво і реалізація окремих видів продукції. Планування і облік собівартості по статтях витрат необхідні для того, щоб визначити, під впливом яких чинників сформувався даний рівень собівартості, в яких напрямах потрібно вести боротьбу за її зниження.

У промисловості застосовується наступна номенклатура основних калькуляційних статей:

1) сировина і матеріали

2) паливо і енергія на технологічні потреби

3) основна заробітна платня виробничих робочих

4) витрати на зміст і експлуатацію устаткування

5) цехові витрати

6) загальнозаводські (загальнофабричні) витрати

7) втрати від браку

8) невиробничі витрати.

Перші сім статей витрат утворюють фабрично-заводську собівартість. Повна собівартість складається з фабрично-заводської собівартості і позавиробничих витрат. [2, c. 49]

Витрати підприємств, що включаються в собівартість продукції, діляться на прямі і непрямі. До прямих витрат відносяться витрати, що безпосередньо пов’язані з виготовленням продукції і враховуються прямим шляхом по її окремих видах: вартість основних матеріалів, палива і енергії на технологічні потреби, заробітна платня основних виробничих витрат і ін. До непрямих витрат відносяться витрати, які неможливо або недоцільне прямо відносити на собівартість конкретних видів продукції: витрати цехові, загальнозаводські (загальнофабричні), за змістом і експлуатації устаткування.

Цехові і загальнозаводські витрати в більшості галузей промисловості включаються в собівартість окремих видів продукції шляхом розподілу їх пропорційно сумі заробітної платні виробничих витрат (без доплат по прогресивно-преміальній системі) і витратам на зміст і експлуатацію устаткування.

Наприклад, сума цехових витрат за місяць склала 75 млн. грн, а основна заробітна платня виробничих робочих — 100 млн. грн. Це означає, що в собівартість окремих видів продукції цехові витрати будуть включені у розмірі 75% від суми основної заробітної платні виробничих робочих, нарахованої по окремих видах продукції. [4, c. 68]

По статті «Невиробничі витрати» враховуються головним чином витрати по збуту готової продукції (витрати на тару, упаковку продукції і т.д.) і витрати на стандартизацію і науково-дослідні роботи, централізовані витрати по підготовці кадрів і т.п. Як правило, невиробничі витрати включаються в собівартість окремих видів продукції пропорційно їх фабрично-заводської собівартості.

Собівартість окремих видів продукції визначається шляхом складання калькуляцій, в яких показується величина витрат на виробництво і реалізацію одиниці продукції. Калькуляції складаються по статтях витрат, прийнятих в даній галузі промисловості. Розрізняють три види калькуляцій: планову, нормативну і звітну. У плановій калькуляції собівартість визначається шляхом розрахунку витрат по окремих статтях, а в нормативній — по діючих на даному підприємстві нормах, і тому вона на відміну від планової калькуляції у зв’язку із зниженням нормативів в результаті проведення організаційно-технічних заходів переглядається, як правило, щомісячно. Звітна калькуляція складається на основі даних бухгалтерського обліку і показує фактичну собівартість виробу, завдяки чому стають можливими перевірка виконання плану за собівартістю виробів і виявлення відхилень від плану на окремих ділянках виробництва.

Правильне числення собівартості продукції має важливе значення: чим краще організований облік, чим здійснено методи калькуляції, тим легше виявити за допомогою аналізу резерви зниження собівартості продукції. На промислових підприємствах застосовуються три основні методи калькуляції собівартості і обліку витрат на виробництво: позаказний, попереджувальний і нормативний. [7, c.52]

Позаказний метод застосовується найчастіше в індивідуальному і дрібносерійному виробництві, а також для калькуляції собівартості робіт ремонтного і експериментального характеру. Метод цей полягає в тому, що витрати на виробництво враховуються по замовленнях на виріб або на групу виробів. Фактична собівартість замовлення визначається після закінчення виготовлення виробів або робіт, що відносяться до цього замовлення, шляхом підсумовування всіх витрат по даному замовленню. Для числення собівартості одиниці продукції загальна сума витрат за замовленням ділиться на кількість випущених виробів. [10,c. 93]

Попереджувальний метод калькуляції собівартості знаходить застосування в масовому виробництві з коротким, але закінченим технологічним циклом, коли продукція, що випускається підприємством, однорідна за початковим матеріалом і характером обробки. Облік витрат при цьому методі здійснюється по стадіях (фазам) виробничого процесу. Наприклад, на текстильних комбінатах — по трьох стадіях: прядильне, ткацьке, обробне виробництво.

Нормативний метод обліку і калькуляції є найбільш прогресивним, бо дозволяє вести повсякденний контроль за ходом виробничого процесу, за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції. В цьому випадку витрати на виробництво підрозділяються на дві частини: витрати в межах норм і відхилення від норм витрати. Всі витрати в межах норм враховуються без угрупування, по окремих замовленнях. Відхилення від встановлених норм враховуються з їх причин і винуватців, що дає можливість оперативно аналізувати причини відхилень, попереджати їх в процесі роботи. При цьому фактична собівартість виробів при нормативному методі обліку визначається шляхом підсумовування витрат по нормах і витрат в результаті відхилень і змін поточних нормативів. [9, c. 52]

1.2 Планування собівартості продукції

Основною метою планування собівартості є виявлення і використання наявних резервів зниження витрат виробництва і збільшення внутрішньогосподарчих накопичень. Знижуючи витрати виробництва в результаті заощадження минулої і живої праці, промисловість добивається разом із зростанням накопичень збільшення об'єму випуску продукції. Плани за собівартістю повинні виходити з прогресивних норм витрат праці, використання устаткування, витрати сировини, матеріалів, палива і енергії з урахуванням передового досвіду інших підприємств. Тільки при науково організованому нормуванні витрат можна виявити і використати резерви подальшого зниження собівартості продукції. [14, c.87]

Планова собівартість визначається шляхом техніко-економічних розрахунків величини витрат на виробництво і реалізацію всієї товарної продукції і кожного виду виробів. Залежно від характеру виробництва застосовується ряд показників, що характеризують собівартість продукції.

При випуску одного виду продукції собівартість одиниці цієї продукції є показником рівня і динаміки витрат на її виробництво. Для характеристики собівартості різнорідної продукції в планах і звітах використовуються показники зниження собівартості порівнянної товарної продукції і витрат на 1 грн. товарної продукції. План підприємства містить також зведений кошторис витрат на виробництво і планові калькуляції собівартості окремих виробів.

Показник витрат на 1 грн. товарної продукції визначається виходячи з рівня витрат на виробництво товарної продукції по відношенню до вартості продукції в оптових цінах підприємства. [14, c. 92]

Допустимо, що з державного планового завдання за об'ємом реалізованої продукції складає 4,35 млрд. грн., а вартість цієї продукції в оптових цінах — 5 млрд. грн. Отже, завдання по рівню витрат на 1 грн. товарної продукції складе 87 коп. (4,35 / 5).

Показник витрат на 1 грн. товарної продукції не тільки характеризує планований рівень зниження собівартості, але і визначає також рівень рентабельності товарної продукції. Його величина залежить як від зниження собівартості продукції, так і від зміни оптових цін, асортименту і якості продукції.

У плані витрати розраховуються на плановий об'єм і асортимент продукції, але фактичний її асортимент може відрізнятися від планового. Тому планове завдання за витратами на 1 грн. продукції перераховується на фактичний асортимент і потім вже зіставляється з даними про витрати на 1 грн. продукції.

План за собівартістю промислової продукції складається за єдиними для всіх підприємств правилами, встановленими в інструкціях по плануванню, обліку і калькуляції собівартості промислової продукції. У цих інструкціях міститься перелік витрат, що включаються в собівартість продукції, і визначаються способи калькуляції собівартості. [3, c.54]

Встановлення загальних, єдиних для всіх підприємств правил має важливе значення для правильного планування і обліку собівартості продукції. Зокрема, загальним для всіх галузей промисловості є порядок включення в собівартість продукції тільки тих витрат, які прямо або побічно пов’язані з виробництвом продукції. Тому не можна включати в планову собівартість продукції витрати, що не відносяться до виробництва продукції, наприклад витрати, пов’язані з обслуговуванням побутових потреб підприємства (зміст житлово-комунальних господарств, витрати інших непромислових господарств і т.д.), по капітальному ремонту і будівельно-монтажним роботам, а також витрати культурно-побутового призначення.

Деякі витрати хоч і враховуються у фактичних витратах на виробництво, проте через їх особливий характер також не можуть включатися в планову собівартість продукції. До таких витрат відносяться різного роду непродуктивні витрати і втрати, наприклад обумовлений відступами від встановленого технологічного процесу виробничий брак (втрати від браку плануються тільки в ливарних, термічних, вакуумних, скляних, оптичних, керамічних і консервних виробництвах, а також в особливо складних виробництвах новітньої техніки в мінімальних розмірах по нормах, що встановлюються вищестоящою організацією). [4, c.33]

Планова собівартість продукції визначається шляхом відповідних розрахунків техніко-економічних чинників. Методичними вказівками по розробці 11-го п’ятирічного плану визначений наступний типовий перелік техніко-економічних чинників, що обумовлюють зниження собівартості продукції:

1) підвищення технічного рівня виробництва;

2) поліпшення організації виробництва і праці;

3) зміна об'єму, структури і розміщення виробництва;

4) поліпшення використання природних ресурсів;

5) розвиток виробництва.

У плані за собівартістю продукції на підприємстві разом з витратами на 1 грн. товарної продукції є наступні показники: собівартість окремих видів продукції, собівартість товарної продукції, зниження собівартості порівнянної продукції. [12, c. 49]

Визначення планової собівартості окремих видів продукції служить основою планування витрат на виробництво. Планова собівартість всієї товарної продукції розраховується на основі даних про об'єм випуску товарної продукції і планової собівартості окремих видів виробів.

Оцінка виконання плану за собівартістю всій товарній продукції здійснюється з урахуванням змін цін, що відбулися протягом звітного року, на матеріали і тарифів на перевезення і енергію.

Вся товарна продукція при плануванні і обліку собівартості на підприємствах підрозділяється на порівнянну і незрівнянну. Порівнянною вважається продукція, що випускалася в попередньому (по відношенню до планового) році, а також вироби з тривалим циклом виробництва, які випускалися минулого року в одиничних екземплярах. До складу порівнянної продукції не включаються роботи по замовленнях на сторону, послуги, надані своєму капітальному будівництву, роботи по капітальному ремонту і продукція, що виготовлялася в досвідченому порядку. До незрівнянної відноситься продукція, освоєна виробництвом в поточному році.

У плані підприємства визначається завдання по зниженню собівартості порівнянної продукції. Воно виражається відсотком зниження собівартості продукції по відношенню до минулого року. Разом з цим може бути вказана і сума планованої економії в результаті зниження собівартості порівнянної продукції. [1]

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ТЕП ТОВ «СРІБНЕ ПЛЕСО» ТА СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Характеристика підприємства

ТОВ «Срібне плесо» за своєю організаційно-правовою формою є товариством з обмеженою відповідальністю. Підприємство розташоване у м. Луганськ.

У 1996 р. колишній текстильний цех був приватизований та реорганізований.

Як юридична особа підприємство може мати цивільні права, що відповідають цілям діяльності, передбаченим у його статутних документах, і нести зв’язані з цією діяльністю обов’язку.

ТОВ «Срібне плесо» займається випуском тканин, а також готової продукції з даних тканин. Крім того при підприємстві діє ательє.

Види тканин, що випускаються ТОВ «Срібне плесо»:

— шовк, шириною 140 см. (10 відтінків);

— вовна, шириною 110 см. (4 відтінки);

— льон, шириною 150 см. (5 відтінків);

— трикотаж, шириною 140 см. (7 відтінків);

— ситець, шириною 80 см. (6 відтінків);

— фланель, шириною 80 см. (6 відтінків);

— бязь, шириною 80 см. (5 відтінків);

До готової продукції, що випускається ТОВ «Срібне плесо», відносяться:

— комплекти постільної білизни (2 простирадла, 2 наволочки, 2 підодіяльники) — 8 різновидів;

— кухонні комплекти (фартух, 2 прихватки, рушник, скатертина) — 4 різновиди;

— кухонні подарункові комплекти (2 фартухи, рушник, скатертина, 4 серветки) — 4 різновиди;

— рушник, розмір 30×50 см. — 4 різновиду;

— серветки, розмір 14×20 см. — 4 різновиду;

— фартух, 2 види — 4 різновиду;

— халат домашній — 8 різновидів.

Основні дані, що характеризують діяльність підприємства, наведені в таблиці 2.1

Таблиця 2.1 Основні фінансово — господарські показники діяльності ЗАТ «Срібне плесо» за 2010 — 2011 рік (тис. грн)

За порівнянням показників підприємства за 2010 та 2011 роки видно, що прибутки підприємства зростають, також зростають і витрати підприємства, кількість працівників збільшилась на 3 чоловіка. Не зважаючи на ріст витрат, підприємство має прибуток, та повністю покриває свої витрати.

Організаційна структура підприємства показана на рисунку 2.1.

Рисунок 2.1 Організаційна структура ЗАТ «Срібне плесо»

На схемі суцільними лініями показані взаємодії безпосереднього підпорядкування, пунктиром — функціональні взаємозв'язки, що носять непрямий, рекомендаційний характер.

Повноваження установчих зборів і генерального директора товариства визначаються статутом товариства.

До функцій технічного директора відносяться:

1. він є заступником генерального директора;

2. контроль над дотриманням техніки безпеки і вимог до охорони праці на підприємстві;

3. контроль над станом устаткування, забезпечення своєчасного ремонту і профілактичних робіт;

4. контроль якості матеріалів, моніторинг запасів матеріалів, своєчасна доставка запасів зі складу.

До функцій економіста — маркетолога відносяться:

1. є заступником головного бухгалтера;

2. моніторинг, аналіз і планування поточної діяльності підприємства;

3. проведення маркетингових досліджень з можливим залученням фахівців на тимчасову роботу;

4. планування і керування запасами підприємства;

5. надання щорічного звіту в органи правління товариства.

До функцій головного бухгалтера відносяться:

1. ведення бухгалтерського і податкового обліку відповідно до національних стандартів і нормативних актів, що діють на Україні;

2. надання податкової, фінансової і статистичної звітності в терміни й органи, установлені чинним законодавством;

3. надання щорічного звіту в органи правління товариства.

2.2 Аналіз собівартості продукції за калькуляційними статтями витрат

За калькуляційними статтями аналізують собівартість по підприємству в цілому для того, щоб оцінити відхилення фактичних витрат від запланованих і визначити вплив цих відхилень на загальну зміну собівартості реалізованої продукції. Для того щоб наочно побачити показники собівартості продукції аналіз виконано у таблиці, в якій проведені розрахунки та порівняння показників собівартості.

Приклад розрахунків для аналізу наведений у таблиці 2.2

собівартість рентабельність підприємство

Таблиця 2.2

Аналіз собівартості за калькуляційними статтями витрат (2011 р)

Як бачимо з даних таблиці 2.2. понад планове зменшення витрат на 100 тис. грн. відбулося завдяки економії за статтями «Сировина та матеріали» (70 тис. грн.), «Заробітна плата основних працівників» (30 тис. грн.), «Загальновиробничі та адміністративні витрати» (відповідно 30 і 50 тис. грн.). Водночас підвищилися порівняно з планом витрати на енергоносії (на 50 тис. грн. або на 5,3%) і транспортно — заготівельні витрати (на 30 тис. грн., або на 2,9%).

2.3 Аналіз впливу собівартості окремих груп продукції за рівнем їх рентабельності

Для того, щоб виконати такий аналіз, продукцію, яку виробляють поділяють за рівнем рентабельності (щодо середньо галузевого рівня) на групи: нерентабельна (збиткова), низько-, середньота високорентабельна.

У нашому випадку середньо галузевий рівень рентабельності продукції становить 10%. З огляду на це вироби Г і Д зарахуємо до високорентабельної групи, А — до середньо рентабельної, В, Є та Ж — до низькорентабельної. У звітному періоді нерентабельної продукції не було. Виріб Б як нерентабельний було знято з виробництва.

Аналіз впливу планових та фактичних витрат за зазначеними групами продукції наведено у таблиці 2.5 В таблиці показано відхилення фактичного рівня собівартості від планового за 2011 рік.

Таблиця 2.5 Аналіз впливу змін витрат за групами продукції за рівнем їх рентабельності

Наведені дані свідчать, що найбільшу частку у структурі випуску має низькорентабельна продукція — майже 60%. Незважаючи на вирішальне значення виконання планових завдань для зниження собівартості, саме щодо цієї групи фактичні витрати перевищили заплановані на 3,1%. Загальне зменшення фактичних витрат на 1,1% порівняно з плановими було досягнуто переважно завдяки позитивним змінам у групах продукції середньо рентабельної (на 7,65%) і високорентабельної (на 6,15%). З урахуванням частки кожної групи їх внесок до загального зменшення витрат на 1.1% (див. гр. 5 табл.2.5) становить для групи високорентабельної продукції - -1,96, середньо рентабельної - -0,90. низькорентабельної - +1,76. В останній групі є нові вироби (Є і Ж) і слід переконатись, що саме додаткові витрати, які пов’язані з їх освоєнням, спричиняють низьку рентабельність і що така ситуація тимчасова. Стосовно виробу В з цієї самої групи слід переконатися в доцільності його подальшого випуску. При цьому треба також визначити, чи не призведе відмова від певних обсягів виробництва навіть низькорентабельної продукції до не покриття постійних витрат.

РОЗДІЛ 3. Резерви зниження собівартості продукції підприємства

Зниження собівартості продукції є найважливішим чинником розвитку економіки підприємства.

Під собівартістю продукції, робіт і послуг розуміються виражені в грошовій формі витрати всіх видів ресурсів: основних фондів, природної і промислової сировини, матеріалів, палива і енергії, праці, використовуваних безпосередньо в процесі виготовлення продукції і виконання робіт, а також для збереження і поліпшення умов виробництва і його вдосконалення. Склад витрат, що включаються в собівартість продукції, визначається державним стандартом, а методи калькуляції - самими підприємствами.

Собівартість продукції, будучи витратами підприємства на виробництво і звернення, служить основою порівняння витрат і доходів, тобто самоокуповування — основоположної ознаки ринкового — господарського розрахунку. Собівартість — один з узагальнювальних показників інтенсифікації і ефективності споживання ресурсів. [18, c. 81]

У системі показників економічної ефективності виробництва в галузях матеріального виробництва плануються і аналізуються такі показники, як виробництво продукції на 1 грн. одиниці витрат, а також зниження витрат на 1 грн. одиниці продукції (робіт).

При плануванні і аналізі економії від зниження собівартості продукції розраховують економію по наступних групах чинників:

1. Підвищення технічного рівня виробництва.

2. Поліпшення організації виробництва і праці.

3. Зміна об'єму, структури і розміщення виробництва.

4. Поліпшення використання природних ресурсів.

5. Розвиток виробництва.

Отримання найбільшого ефекту з найменшими витратами, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів залежать від того, як вирішує підприємство питання зниження собівартості продукції. [17, c.84]

Безпосереднім завданням аналізу є: перевірка обґрунтованості плану за собівартістю, прогресивності норм витрат; оцінка виконання плану і вивчення причин відхилень від нього, динамічних змін; виявлення резервів зниження собівартості повинне спиратися на комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства: вивчення технічного і організаційного рівня виробництва, використання виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських зв’язків.

3.1 Шляхи зниження собівартості

Вирішальною умовою зниження собівартості служить безперервний технічний прогрес. Упровадження нової техніки, комплексна механізація й автоматизація виробничих процесів, удосконалювання технології, впровадження прогресивних видів матеріалів дозволяють значно знизити собівартість продукції.

Серйозним резервом зниження собівартості продукції є розширення спеціалізації і кооперування. На спеціалізованих підприємствах з масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижче, ніж на підприємствах, що виробляють цю же продукцію в невеликих кількостях. Розвиток спеціалізації вимагає встановлення і найбільш раціональних кооперованих зв’язків між підприємствами. [8, c. 103]

Зниження собівартості продукції забезпечується насамперед за рахунок підвищення продуктивності праці. З ростом продуктивності праці скорочуються витрати праці в розрахунку на одиницю продукції, а отже, зменшується і питома вага заробітної плати в структурі собівартості.

Успіх боротьби за зниження собівартості вирішує насамперед ріст продуктивності праці робітників, що забезпечує у визначених умовах економію на заробітній платі. Розглянемо, у яких умовах при росту продуктивності праці на підприємствах знижуються витрати на заробітну плату робітників. Збільшення вироблення продукції на одного робітника може бути досягнуте за рахунок здійснення організаційно-технічних заходів, завдяки чому змінюються, як правило, норми виробітку і відповідно їм розцінки за виконувані роботи. Збільшення вироблення може відбутися і за рахунок перевиконання встановлених норм виробітку без проведення організаційно-технічних заходів. Норми виробітку і розцінки в цих умовах, як правило, не змінюються. [17, c.85]

У першому випадку, коли змінюються норми виробітку і розцінки, підприємство одержує економію на заробітній платі робітників. Пояснюється це тим, що в зв’язку зі зниженням розцінок частка заробітної плати в собівартості одиниці продукції зменшується. Однак це не приводить до зниження середньої заробітної плати робітників, тому що організаційно-технічні заходи, що приводяться, дають можливість робітникам з тими ж витратами праці виробити більше продукції. Таким чином, проведення організаційно-технічних заходів з відповідним переглядом норм виробітку дозволяє знижувати собівартість продукції за рахунок зменшення частки заробітної плати в одиниці продукції одночасно з ростом середньої заробітної плати робітників.

У другому випадку, коли встановлені норми виробітку і розцінки не змінюються, величина витрат на заробітну плату робітників у собівартості одиниці продукції не зменшується. Але з ростом продуктивності праці збільшується обсяг виробництва, що приводить до економії по інших статтях витрат, зокрема скорочуються витрати по обслуговуванню виробництва і керуванню. Відбувається це тому, що в цехових витратах значна частина витрат (а в загальнозаводських майже цілком) — умовно-постійні витрати (амортизація устаткування, зміст будинків, зміст цехового і загальнозаводського апарата й інші витрати), що не залежать від ступеня виконання плану виробництва. Це значить, що їхня загальна сума не змінюється або майже не змінюється в залежності від виконання плану виробництва. Звідси випливає, що, чим більше випуск продукції, тим менше частка цехових і загальнозаводських витрат у її собівартості. [17, c.114]

З ростом обсягу випуску продукції прибуток підприємства збільшується не тільки за рахунок зниження собівартості, але і внаслідок збільшення кількості продукції що випускається. Таким чином, чим більше обсяг виробництва, тим за інших рівних умов більше сума одержуваного підприємством прибутку.

Найважливіше значення в боротьбі за зниження собівартості продукції має дотримання найсуворішого режиму економії на всіх ділянках виробничо-господарської діяльності підприємства. Послідовне здійснення на підприємствах режиму економії виявляється насамперед у зменшенні витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, скороченні витрат по обслуговуванню виробництва і керуванню, у ліквідації втрат від браку й інших непродуктивних витрат.

Матеріальні витрати, як відомо, у більшості галузей промисловості займають велику питому вагу в структурі собівартості продукції, тому навіть незначне заощадження сировини, матеріалів, палива й енергії при виробництві кожної одиниці продукції в цілому по підприємству дає великий ефект.

Підприємство має можливість впливати на величину витрат матеріальних ресурсів, починаючи з їхньої заготівлі. Сировина і матеріали входять у собівартість за ціною їхнього придбання з урахуванням витрат на перевезення, тому правильний вибір постачальників матеріалів впливає на собівартість продукції. Важливо забезпечити надходження матеріалів від таких постачальників, що знаходяться на невеликій відстані від підприємства, а також перевозити вантажі найбільш дешевим видом транспорту. При висновку договорів на постачання матеріальних ресурсів необхідно замовляти такі матеріали, що по своїх розмірах і якості точно відповідають плановій специфікації на матеріали, прагнути використовувати більш дешеві матеріали, не знижуючи в той же час якість продукції.

Основною умовою зниження витрат сировини і матеріалів на виробництво одиниці продукції є поліпшення конструкцій виробів і удосконалювання технології виробництва, використання прогресивних видів матеріалів, впровадження технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних цінностей. [19, c. 94]

Скорочення витрат на обслуговування виробництва і керування також знижує собівартість продукції. Розмір цих витрат на одиницю продукції залежить не тільки від обсягу випуску продукції, але і від їхньої абсолютної суми. Чим менше сума цехових і загальнозаводських витрат у цілому по підприємству, тим за інших рівних умов нижче собівартість кожного виробу.

Резерви скорочення цехових і загальнозаводських витрат полягають насамперед в спрощенні і здешевленні апарата керування, в економії на управлінських витратах. До складу цехових і загальнозаводських витрат у значній мірі включається також заробітна плата допоміжних і підсобних робітників. Проведення заходів щодо механізації допоміжних і підсобних робіт приводить до скорочення чисельності робітників, зайнятих на цих роботах, а отже, і до економії цехових і загальнозаводських витрат. Найважливіше значення при цьому мають автоматизація і механізація виробничих процесів, скорочення питомої ваги витрат ручної праці у виробництві. Автоматизація і механізація виробничих процесів дають можливість скоротити і чисельність допоміжних і підсобних робітників у промисловому виробництві.

Скороченню цехових і загальнозаводських витрат сприяє також ощадлива витрата допоміжних матеріалів, використовуваних при експлуатації устаткування і на інші господарські нестатки.

Значні резерви зниження собівартості укладені в скороченні втрат від шлюбу й інших непродуктивних витрат. Вивчення причин браку, виявлення його винуватця дають можливість здійснити міроприємства по ліквідації втрат від браку, скороченню і найбільш раціональному використанню відходів виробництва. [19, c. 101]

Масштаби виявлення і використання резервів зниження собівартості продукції багато в чому залежать від того, як поставлена робота з вивчення і впровадження досвіду, що мається на інших підприємствах.

Таблиця 3.1 Класифікація витрат по економічних елементах і калькуляційних статтях

За ступенем однорідності всі витрати поділяються на прості (одноелементні) і комплексні. Прості витрати мають однорідний зміст: сировина і матеріали, паливо, енергія, амортизація, заробітна плата. Комплексні витрати включають різнорідні елементи. До них відносяться, наприклад, витрати по змісту й експлуатації устаткування, загальноцехові витрати й ін.

За ознакою залежності від зміни обсягу виробництва витрати підрозділяються на перемінні й умовно-постійні. До перемінних (пропорційних) відносяться витрати, розмір яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва. Ці витрати включають: витрати на основні матеріали, різальний інструмент, основну заробітну плату, паливо й енергію для технологічних цілей і ін. Умовно-постійними (непропорційними) є витрати, розмір яких не залежить від зміни обсягу виробництва. До них відносяться: заробітна плата адміністративно-управлінського персоналу, витрати на опалення, амортизація і т.п. [17, c. 121]

Собівартість продукції характеризується показниками, що виражають: а) загальний обсяг витрат на всю вироблену продукцію і виконані роботи підприємства за плановий (звітний) період — собівартість товарної продукції, порівнянної товарної продукції, реалізованої продукції; б) витрати на одиницю об'єму виконаних робіт — собівартість одиниці окремих видів товарної продукції, напівфабрикатів і виробничих послуг (продукції допоміжних цехів), витрати на 1 грн. товарної продукції, витрати на 1 грн. нормативної чистої продукції.

Витрати і собівартість. У вітчизняній практиці бухгалтерського обліку на переважній більшості підприємств і фірм замість категорії «витрати» використовується категорія «собівартість», що по своєму змісті істотно відрізняється від категорії «витрати». У даний час почався перехід вітчизняної бухгалтерії на західну систему. Цей перехід нерозривно зв’язаний з переходом до національного рахівництва по системі ООН. Найбільшою мірою в цій області процвітали спільні фірми. [2, c. 93]

Собівартість являє собою сумарні витрати на виробництво і реалізацію продукції. Їх можна вважати як по фактичних витратах, так і по нормативним. У західних фірмах також маються нормативи на витрати, але вони розраховуються в рамках кожної окремої фірми і представляють комерційну таємницю. На жаль, у багатьох випадках нормативи не відіграють роль стимулу в зниженні витрат підприємств на виробництво продукції. Практика дозволяє затверджувати, що вони найчастіше є середньогалузевими. Підприємства завжди мають можливість довести, що вони працюють в особливих умовах і галузеві нормативи для них неприємливі. [ 4, c. 114]

Головний мотив діяльності будь-який фірм в ринкових умовах — максимізація прибутку. Реальні можливості реалізації цієї стратегічної мети у всіх випадках обмежені витратами виробництва і попитом на продукцію, що випускається. Оскільки витрати це основний обмежник прибутку й одночасно головний фактор, що впливає на обсяг пропозиції, то прийняття рішень керівництвом фірми неможливо без аналізу вже наявних витрат виробництва і їхньої величини на перспективу. Вирішальною умовою зниження собівартості служить безперервний технічний прогрес. Впровадження нової техніки, комплексна механізація і автоматизація виробничих процесів, вдосконалення технології, впровадження прогресивних матеріалів дозволяють значно понизити собівартість продукції.

Серйозним резервом зниження собівартості продукції є розширення спеціалізації і кооперації. На спеціалізованих підприємствах з масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижче, ніж на підприємствах, що виробляють цю ж продукцію в невеликих кількостях. Розвиток спеціалізації вимагає встановлення і найбільш раціональних кооперованих зв’язків між підприємствами. [7, c. 49]

Зниження собівартості продукції забезпечується, перш за все за рахунок підвищення продуктивності праці. Із зростанням продуктивності праці скорочуються витрати праці з розрахунку на одиницю продукції, а отже, зменшується і питома вага заробітної платні в структурі собівартості.

3.2 Техніко-економічні чинники і резерви зниження собівартості

В даний час при аналізі фактичної собівартості продукції, що випускається, виявлення резервів і економічного ефекту від її зниження використовується розрахунок по економічних чинниках. Економічні чинники якнайповніші охоплюють всі елементи процесу виробництва-засоби, предмети праці і сама праця. Вони відображають основні напрями роботи колективів підприємств по зниженню собівартості: підвищення продуктивності праці, впровадження передової техніки і технології, краще використання устаткування, здешевлення заготівки і краще використання предметів праці, скорочення адміністративно-управлінських і інших накладних витрат, скорочення браку і ліквідація непродуктивних витрат і втрат. [16, c.56]

Економія, що обумовлює фактичне зниження собівартості, розраховується по наступному складу (типовому переліку) чинників:

1. Підвищення технічного рівня виробництва. Це впровадження нової, прогресивної технології, механізація і автоматизація виробничих процесів; поліпшення використання і застосування нового вигляду сировини і матеріалів; зміна конструкції і технічних характеристик виробів; інші чинники, що підвищують технічний рівень виробництва. Зниження собівартості може відбутися при створенні автоматизованих систем управління, використання ЕОМ, вдосконаленні і модернізації існуючої техніки і технології. Зменшуються витрати і в результаті комплексного використання сировини, застосування економічних замінників, повного використання відходів у виробництві. Великий резерв таїть в собі і вдосконалення продукції, зниження її матеріаломісткості і трудомісткості, зниження її ваги машин і устаткування, зменшення габаритних розмірів і ін.