Оцінка ефективності операційної діяльності торговельного підприємства ТОВ «Укренерговентиляція»

КНТЕУ КУРСОВА РОБОТА з дисципліни «Економіка торгівельного підприємства»

на тему: «Оцінка ефективності операційної діяльності торговельного підприємства ТОВ „Укренерговентиляція“»

ЗМІСТ

ВСТУП РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІКА ОПЕРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Операційна діяльність торговельного підприємства

1.2. Методичні підходи до оцінки ефективності операційної діяльності торговельного підприємства

1.3. Фактори, що визначають ефективність операційної діяльності торговельного підприємства РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ОПЕРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВ «УКРЕНЕРГОВЕНТИЛЯЦІЯ»

2.1. Основні характеристики та товарний портфель ТОВ «Укренерговентиляція»

2.2. Діагностика ефективності операційної діяльності ТОВ «Укренерговентиляція»

2.3. Аналіз основних показників, що визначають ефективність операційної діяльності ТОВ «Укренерговентиляція»

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ОПЕРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВ «УКРЕНЕРГОВЕНТИЛЯЦІЯ»

ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДОДАТКИ

ВСТУП

Операційна діяльність — це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Інвестиційна діяльність — придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів, тобто в результаті інвестиційної діяльності регулюється розмір виробничих можливостей підприємства.

Фінансова діяльність — діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства, тобто в результаті фінансової діяльності регулюється розмір джерел коштів для організації операційної діяльності підприємства.

Актуальність досліджень операційної діяльності торгівельного підприємства полягає в тому, що в даний час лише деякі торговельні фірми відносяться до формування асортиментної, цінової і збутової політики так серйозно, як це написано в більшості видань.

Об'єкт досліджень курсової роботи — торгівельно-посередницьке підприємство ТОВ «Укренерговентиляція» (м.Київ).

Предмет досліджень курсової роботи — операційна діяльність підприємства на ринку вентиляційних систем.

Мета досліджень курсової роботи - аналіз ефективності операційної діяльності торгівельного підприємства та розробка шляхів підвищення ефективності операційної діяльності, як заходу по підвищенню прибутковості діяльності.

Методи досліджень: проведення горизонтального (індексно-хронологічного) та вертикального (структурно-хронологічного) аналізу балансу та фінансової звітності підприємства, аналіз фінансових коефіцієнтів, структруний аналіз товарної номенклатури та її класифікація.

Інформаційно-методологічна база досліджень — звітні документи ТОВ «Укренерговентиляція» за 2003;2005 роки.

РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІКА ОПЕРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Операційна діяльність торговельного підприємства

Діяльність торговельного підприємства по отриманню доходів структурується на 3 основні класи:

операційна (основна) діяльність;

інвестиційна діяльність;

фінансова діяльність.

Операційна діяльність — це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Інвестиційна діяльність — придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів, тобто в результаті інвестиційної діяльності регулюється розмір виробничих можливостей підприємства.

Фінансова діяльність — діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства, тобто в результаті фінансової діяльності регулюється розмір джерел коштів для організації операційної діяльності підприємства.

До операційної діяльності торговельного підприємства можна віднести наступний перелік операцій основної діяльності:

— придбання продукції підприємств — виробників для перепродажу кінцевому користувачу чи наступному торговельному підприємству в ланцюгу товароруху продукції від виробника до кінцевого користувача;

— операції по транспортуванню продукції на власні склади чи магазини, вантажно-розвантажувальні роботи;

— операції по тимчасовому складуванню товарних запасів та обліку їх поповнення та витрат (продажу);

— передпродажна підготовка товарів (пакування, комплектування, фасування, маркування, підготовка сертифікатів та цін продажу);

— складське переоцінювання та бракування товарів в товарному запасі;

— доставка підготовлених товарів в зали продажу;

— рекламування товарів та оформлення залів продажу;

— підготовка та навчання продавців — консультантів по продажу товарів;

— оформлення акту продажу товару чи послуг (готівковий продаж через касу чи оформлення договору про безготівкове перерахування коштів за товар);

— бухгалтерське оформлення дебіторської заборгованості покупця за проданий товар (надані послуги);

— виконання операцій з банком (інкасація готівки чи робота з безготівковими коштами на розрахунковому рахунку);

— оформлення дебіторської заборгованості векселями та обслуговуванню руху векселів (погашення, опротестування, перепродаж);

— витрати на утримання персоналу складів, магазинів, адміністративно-управлінського персоналу;

— витрати на утримання інфраструктури підприємства (енергія, вода, опалення, охорона, зв’язок та інше);

— витрати на амортизацію (зношення) необоротних коштів;

— витрати на сплату податків;

— витрати на операції страхування торгівельної діяльності;

— витрати на операції ліцензування торгівельної діяльності;

— отримання доходів від реалізації оборотних активів, включаючи перепродаж цінних паперів інших емітентів;

— отримання доходів від реалізації іноземної валюти;

— отримання доходів (втрат) від курсових різниць по іноземній валюті;

— отримання доходів (втрат) від штрафів, пені, неустойок;

— отримання доходів від списання кредиторської заборгованості;

— отримання інших операційних доходів від виконання операцій згідно статуту підприємства;.

Операції доходів та витрат операційної діяльності підприємства характеризуються наступними інтегральними показниками:

валовий дохід від реалізації продукції та послуг;

витрати на собівартість проданого товару чи наданої послуги для підприємства;

формування прибутку;

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Поява прибутку безпосередньо пов’язана з появою категорії «Витрати виробництва». Прибуток — це та частина додаткової вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва.

Відособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.

Прибуток — це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми. Об'єктивна основа існування прибутку пов’язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток — це форма прояву вартості додаткового продукту. Прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток — це підсумковий показник, результат фінановогосподарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників.

На формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів (Рис. 1.1).

Отримання прибутку від реалізації продукції (товарі, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток є складовою частиною виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами України момент реалізації визначається за датою від вантаження продукції (товарів), а для робіт (послуг) — за датою фактичного виконання (надання) таких, або за датою зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника.

На рис. 1.2 наведено структурно-логічну схему формування прибутку від реалізації продукції, а також названо основні показники, що впливають на прибуток від реалізації.

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).

1.2 Методичні підходи до оцінки ефективності операційної діяльності торговельного підприємства

Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється при певній взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал продукує суспільно корисну продукцію або робить виробничі і побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої і уречевленої праці, а з другого, — результати виробництва. Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня їх використання.

Ефективність виробництва являє собою комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу (у зарубіжних країнах з розвиненою ринковою економікою для окреслення результативності господарювання використовують інший термін — продуктивність системи виробництва і обслуговування, під якою розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) при виробництві різноманітних товарів та послуг. Отже, ефективність виробництва і продуктивність системи — це по суті терміни-синоніми, які характеризують одні й ті ж результативні процеси. При цьому слід усвідомлювати, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці і прибутковість виробництва Термін «ефект» у перекладі з латинської означає «результат». Отже, категорія «ефективність» може інтерпретуватись як «результативність». Термін ефект має значення результату, наслідку зміни стану певного об'єкта, зумовленої дією зовнішнього або внутрішнього фактора. Якщо провести математичну аналогію, то ефект — це дельта, приріст деякої змінної або різниця її попереднього і наступного значень. Зрозуміло, що значення цієї дельти може бути як додатним, так і від'ємним або взагалі нульовим. Подібно до цього й ефект може бути як позитивним, коли зміни є корисними, так і негативним, коли зміни деструктивні, або нульовим, коли змін немає. Утім, останній випадок, а саме коли результат нульовий, можна в конкретних умовах вважати або позитивним, або негативним ефектом і окремо не розглядати.

Таким чином, існує як об'єктивна зміна стану певної системи (об'єкта), так і її оцінка. Ця оцінка може мати кількісний і якісний характер. Типовий приклад якісних оцінок ми вже навели, розділивши множину ефектів на позитивні та негативні. Що ж стосується кількісного оцінювання, то воно здійснюється за допомогою різноманітних кількісних показників, які можна поділити на дві великі групи: часткові та загальні.

Отже, фактично визначення ефективності виробництва полягає в оцінці його результатів. Такими результатами можуть бути обсяги виготовленої продукції в натуральному чи вартісному (за оптовими цінами або за собівартістю) виразі або прибуток. Але ж сама по собі величина цих результатів не дає змоги робити висновки про ефективність або неефективність роботи підприємства, оскільки невідомо, якою ціною отримані ці результати. Звідси для отримання об'єктивної оцінки ефективності підприємства необхідно також урахувати оцінку тих витрат, що дали змогу одержати ті чи інші результати.

Процес виробництва здійснюється через поєднання факторів, що його визначають: засобів праці (основні фонди), предметів праці (оборотні фонди), робочої сили (трудові ресурси). Крім того, істотним чином на виробництво впливає фінансовий стан підприємства, а також певні організаційні, управлінські, технологічні та інші переваги, що відображаються як нематеріальні ресурси. Тож за оцінку витрат логічно взяти оцінку всіх перелічених ресурсів.

Виходячи з цього можна дати таке визначення ефективності: ефектив-ність підприємства являє собою комплексну оцінку кінцевих результатів Використання основних і оборотних фондів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів за певний період часу.

Загальна методологія визначення ефективності може бути формалізована таким співвідношенням:

(1.1)

При цьому слід мати на увазі, що, звичайно, перелік ресурсів підприємства, котрі визначають його ефективність, не є вичерпним, тобто в конкретних умовах на ефективність діяльності підприємства можуть чинити істотний вплив інші фактори. Але для середньостатистичного підприємства, яке діє в умовах ринку, урахування зазначених факторів гарантує отримання найбільш адекватної оцінки стану справ на підприємстві.

Узагалі ж питання стосовно того, що вважати результатами виробництва, а що — витратами, які зумовили появу цих результатів, є дискусійним. Учені-економісти висунули чимало пропозицій стосовно вирішення цього питання. Але з усієї їх множини найбільш обґрунтовані точки зору можна об'єднати в межах таких трьох підходів:

1) ресурсний, коли економічний результат зіставляється з економічною оцінкою виробничих ресурсів, які застосовуються під час виробництва;

2) витратний, коли економічний результат порівнюється з поточними витратами, які безпосередньо пов’язані з його досягненням;

3) ресурсно-витратний, що, як це видно з самої назви, являє собою певний компроміс між двома попередніми. Тобто до уваги береться як певна оцінка наявних ресурсів, так і оцінка поточних витрат. Проте застосування цього підходу має бути дуже зваженим і обережним, адже виникає проблема подвійного рахунку, а також значного впливу галузевих особливостей виробництв (фондомісткості, капіталомісткості, трудомісткості тощо).

Кожен із цих підходів має свої переваги та недоліки, і доцільність застосування того чи іншого з них визначається конкретними обставинами й поставленими завданнями.

Що стосується чисельника формули ефективності (1.1), то тут також можна виділити три найзагальніші підходи.

1. За результат береться валова вартість створеного за певний період продукту (наприклад, виготовлена або реалізована продукція за оптовими цінами).

2. Як результат беруть прибуток. Це досить поширений підхід, і при його застосуванні утворюється ціла множина показників рентабельності, коли прибуток зіставляється з собівартістю виробництва або з вартістю основних фондів, або з величиною активів підприємства чи його капіталом тощо.

3. За результат береться сума прибутку та амортизації. Річ у тім, що з точки зору попереднього підходу підприємство, яке має від'ємну величину прибутку (що визначається за тією або іншою законодавче визначеною методологією), автоматично є нерентабельним, а отже, й неефективним. Але для перехідних економік, у яких відбуваються інтенсивні трансформаційні процеси, на думку окремих економістів, ефективною може вважатися діяльність і такого підприємства, яке не може забезпечити повного відтворення своїх ресурсів, передусім основних фондів. Ідеться про те, що втрати суспільства в разі ліквідації такого підприємства будуть все ж більшими, ніж тоді, коли воно продовжуватиме діяльність до повного спрацювання своїх основних фондів.

Завдання визначення ефективності виникає в різних ситуаціях, і його Раціональне вирішення в конкретних умовах передбачає застосування тих або інших підходів чи методик. Можна виділити такі загальні напрямки, за якими визначається ефективність.

1. Оцінювання ефективності виробництва з метою забезпечення оптимальної стратегії управління ним. У межах цього напрямку досліджується насамперед ефективність використання ресурсів підприємства.

2. Оцінювання ефективності підприємства з метою визначення його привабливості як потенційного об'єкта інвестування. Таке оцінювання може здійснюватися самим підприємством, потенційним інвестором або ж для забезпечення об'єктивності - незаінтересованою організацією. При цьому портфельні інвестори, як правило, задовольняються фінансовими показниками ефективності, а стратегічних здебільшого цікавить комплексна її оцінка.

3. Оцінювання ефективності підприємства на макрорівні з боку держави. Не слід вважати, що цей напрямок стосується виключно радянських часів, хоча об'єктивно в ті часи спостерігався розквіт діяльності в цьому напрямку. Але і в умовах ринку завдання такого плану вирішуються, хоча, звичайно, в інших масштабах.

Класифікація ефективності операційної діяльності за характером здійснюваних витрат розрізняє ефективність застосовуваних ресурсів та ефективність витрат (спожитих ресурсів).

До ефективності застосовуваних ресурсів відносять: ефективність виробничих фондів, ефективність трудових ресурсів, ефективність нематеріальних активів.

До ефективності витрат належать: ефективність капітальних вкладень, ефективність поточних витрат, ефективність сукупних витрат.

Як видно вже з самих назв окремих видів ефективності, що входять до першої та другої груп, поділ на ці групи зумовлений необхідністю дати відповідь на таке запитання: при визначенні ефективності отриманий ефект слід відносити до всієї сукупності ресурсів, застосовуваних на підприємстві, чи тільки до тієї їх частини, що безпосередньо бере участь у створенні цього ефекту. Аналіз аргументів прибічників того чи іншого варіанта відповіді на це запитання свідчить, що єдиної думки тут немає. А в конкретній ситуації у разі необхідності оцінювання ефективності діяльності підприємства слід застосовувати той варіант, котрий є більш адекватним економічному завданню, що вирішується. Тому право на існування мають показники ефективності обох зазначених груп.

У методах визначення показників ефективності науковці пішли різними шляхами. Представники одного з них вважають за доцільне нехтувати необхідністю отримання єдиної оцінки і будувати систему показників ефективності. А остаточний висновок, на їхню думку, має зробити експерт, який аналізує цю систему показників, ураховує певні неформальні обставини, власний досвід, можливо, інтуїтивні міркування, прогнози і на базі всього цього зробить висновок. Інші вчені пропонують відразу обмежити множину факторів впливу і визначати комплексний показник ефективності. Є, звичайно, і певні компромісні підходи. Так, наприклад, відомі методики, в яких спочатку визначається система показників, а потім до неї застосовуються певні правила згортання для отримання інтегральної оцінки. Серед прибічників єдиного показника є такі, котрі будують настільки складний комплексний показник, що він за широтою охоплення вхідних параметрів фактично не поступається системам показників. Крім того, розроблені й ситуаційні алгоритми, які дають змогу обирати той чи інший комплексний показник на базі попереднього аналізу певних характеристик підприємства. Загальні принципи раціонального вибору системи показників ефективності є наступними:

— відображати витрати всіх видів ресурсів, що споживаються на підприємстві;

— створювати передумови для виявлення резервів підвищення ефективності виробництва;

— стимулювати використання всіх резервів, наявних на підприємстві;

— забезпечувати інформацією стосовно ефективності виробництва всі ланки управлінської ієрархії;

— виконувати критеріальну функцію. Тобто для кожного з показників мають бути визначені правила інтерпретації їх значень.

У системі показників ефективності виробництва можна виділити такі групи показників:

— ефективності використання основних фондів;

— ефективності використання праці (трудових ресурсів);

— ефективності використання оборотних фондів (табл. 1.1);

— інтегральні показники ефективності діяльності підприємства (табл. 1.2).

До основних показників ефективності використання основних фондів відносяться:

а) Фондовіддача — Відношення вартості виготовленої продукції (за гуртовими цінами) за рік (ВП) до середньорічної вартості основних фондів (ОВФ) ФВ=ВП/ОВФ (1.2)

б) Фондомісткість — Обернений до фондовіддачі

Фм=ОВФ/ВП=1/ФВ (1.3)

В) Рентабельність основних фондів — відношення прибутку (П), одержаного за певний період, до середньої вартості основних фондів за той самий період (ОВФ) Рф=П/ОВФ (1.4)

До основних показники ефективності використання праці (трудових ресурсів). відносяться:

а)Продуктивність праці - відношення вартості або кількості виготовленої продукції (ВП) до витрат живої праці, що відображається кількістю відпрацьованих людино-годин (ЖП). Відображає кількість продукції, що виготовляється за одиницю робочого часу ПП=ВП/ЖП (1.5)

б) Трудомісткість продукції - обернений до продуктивності праці. Відображає витрати праці на виготовлення одиниці продукції

Тм=ЖП/ВП=1/ПП (1.6)

в) Фондоозброєність — відношення середньої вартості основних фондів за певний період (ОВФ) до середньооблікової чисельності працівників (СОЧ) за той самий період Фо=ОВФ/СОЧ (1.7)

г) Зарплатомісткість продукції - відношення фонду плати праці (Фоп) до вартості виготовленої продукції (у гуртових цінах) за певний період (ВП) Зм=Фоп/ВП (1.8)

Таблиця 1.2

Алгоритми розрахунку показників ділової активності - ефективності використання оборотних фондів [15]

Рентабельність — один із головних інтегральних вартісних показників ефективності виробництва, який характеризує рівень віддачі активів і ступінь використання капіталу у процесі виробництва.

Показники рентабельності розраховуються на основі Балансу ф.1 та Звіту про фінансові результати підприємства ф.2. В основу розрахунку показників рентабельності можуть бути покладені різні величини прибутку підприємства: валовий (маржинальний) прибуток, операційний прибуток, прибуток до виплати процентів і податку на прибуток (EBІT), прибуток до виплати податку на прибуток (EBT), чистий прибуток. Найчастіше для розрахунку коефіцієнтів рентабельності використовується чистий прибуток або прибуток до виплати процентів і податку на прибуток.

Аналіз рентабельності підприємства дозволяє визначити ефективність вкладення коштів у підприємство та раціональність їхнього використання.

Аналіз рентабельності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких основних показників (коефіцієнтів) (табл.1.4):

— рентабельність продажів;

— рентабельність активів;

— рентабельність власного капіталу;

— рентабельність інвестицій;

— рентабельність діяльності;

— рентабельність продукції.

Рентабельність продажів розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до чистого доходу від реалізації і характеризує ефективність продажів підприємства.

Рентабельність активів розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості активів і характеризує ефективність використання активів підприємства.

Рентабельність власного капіталу розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості власного капіталу і характеризує ефективність вкладення коштів до даного підприємства.

Таблиця 1.4

Алгоритми розрахунку показників рентабельності [15]

Рентабельність інвестицій — розраховується як відношення суми чистого прибутку та виплачених процентів до суми власного і довгострокового позикового капіталу середнього за період. Показує, яку віддачу мають власники акціонерного капіталу та утримувачі довгострокового боргу компанії.

Рентабельність продукції розраховується як відношення чистого доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) до собівартості і характеризує прибутковість господарської діяльності підприємства від основної діяльності.

1.3 Фактори, що визначають ефективність операційної діяльності торговельного підприємства

Рівень економічної ефективності виробництва залежить від чисельних чинників, що її визначають. У зв’язку з цим для практичного розв’язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання. Усі чинники доцільно класифікувати за обмеженою кількістю групувальних ознак, що сприяє визначення головних напрямків і шляхів підвищення ефективності виробництва (продуктивності діяльності підприємства).

Таблиця 1.3

Система показників оцінки комерційної роботи підприємств торгівлі

Класифікація великої різноманітності чинників зростання ефективності (продуктивності) може здійснюватись за трьома ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямками розвитку і удосконалення виробництва; 3) місцем реалізації у системі управління виробництвом.

Групування чинників за першою ознакою уможливлює досить чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростанням продуктивності праці (економія витрат живої праці), зниження фондомісткості (капіталомісткості) і матеріаломісткості продукції, поліпшення використання природних ресурсів. Активне використання перелічених джерел підвищення ефективності виробництва передбачає здійснення комплексу заходів, які за своїм змістом характеризують основні напрямки розвитку і удосконалення виробництва (друга ознака групування чинників). Визначальними напрямками є перш за все прискорення темпів науково-технічного і організаційного прогресу (створення нових і удосконалення існуючих технологій, конструкційних матеріалів, засобів праці і кінцевої продукції; механізація і автоматизація виробничих процесів; запровадження прогресивних методів і форм організації виробництва і праці; регулювання ринкового механізму господарювання).

Практично більш важливою слід вважити класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації у системі управління виробництвом (третя ознака групування чинників), особливо виокремлення з них двох категорій чинників — внутрішніх (внутрівиробничих) і зовнішніх (народногосподарських), а також поділ сукупності внутрішніх чинників на так звані «тверді чинники» і «м'які чинники» (Класифікація внутрішніх чинників на «тверді» і «м'які» природно є досить умовною і незвичною, але широко відомою і використовуваною на підприємствах зарубіжних країн. Назви «тверді» і «м'які» чинники запозичені з англійської комп’ютерної технології відповідно до якої сам комп’ютер називається «твердим товаром», а програмне забезпечення — «м'яким товаром». При цьому «твердими чинниками» позначають такі з них, що можна виміряти і які мають фізичні параметри, а «м'якими» — ті, які не можна відчути фізично, проте мають неабияке значення для економічного управління виробництвом (наприклад, інформація, знання і кваліфікація кадрів, методи і системи організації різних процесів тощо).

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності виробництва (діяльності підприємства) неоднакові за ступенем дії (впливу), використання і контролю. Тому для практики господарювання, керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) підприємств важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю і використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників на різних рівнях управління виробництвом.

Підприємство може і повинно постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників шляхом розробки і послідовного здійснення власної програми підвищення ефективності виробництва, а також врахувати вплив на неї зовнішніх чинників — економічної соціальної політики держави, діяльності національних інституційних організацій розвитку інфраструктури і структурних змін у суспільстві:

а) Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації і інформаційні технології справляють чи не найбільш істотний вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом ланцюгової реакції вони викликають суттєві зміни в технічному рівні і продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці і кваліфікації кадрів тощо.

б)Устаткування. Цьому чинникові належить одне з провідних місць у програмі підвищення ефективності виробництва. Зростанню продуктивності діючого устаткування сприяють належна організація ремонтно-технічного обслуговування, оптимальні сроки експлуатації, забезпечення необхідної пропорційності в пропускній спроможності технологічно зв’язаних його груп (одиниць), чітке планування завантаження у часі, підвищення змінності роботи, скорочення внутрішньозмінних витрат робочого часу тощо.

Таблиця 1.4

Інтегрована модель чинників ефективності виробництва (продуктивності діяльності підприємства як виробничо-економічної системи).

в) Матеріали і енергія. Проблема економії ї зменшення споживання сировини, матеріалів, енергії повинна бути під постійним контролем відповідних спеціалістів підприємств з матеріаломістким і енергомістким виробництвом. Нагальне завдання ресурсозбереження на таких підприємствах може позитивно розв’язуватись шляхом запровадження маловідходної та безвідходної технології, збільшення виходу корисної продукції чи енергії з одиниці використовувавного матеріалу, використання дешевих і низькосортних видів сировини, підвищення якості матеріалів за допомогою первинної обробки, заміна імпортних сировини і матеріалів матеріальними ресурсами вітчизняного виробництва, раціоналізація управління виробничими запасами і розвитку ефективних джерел постачання.

г) Вироби. Самі продукти (вироби), їх якість та дизайн також є важливими чинниками ефективності. Остання, тобо дизайн, повинна корелювати з так званою корисною вартістю, тобто тією сумою, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Передові підприємства постійно контролюють втілення своєї технічної переваги у конкретних виробах, що користуються великим попитом на ринку. Проте для досягнення високої продуктивності підприємства просто корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством для продажу вироби повинні появитись на ринку у потрібному місці, у потрібний час і за розсудливою ціною. У зв’язку з цим підприємство мусить слідкувати за тим, щоб не виникало бодай найменших організаційних і економічних бар'єрів між виробництвом і окремими стадіями маркетингу.

д) Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності виробництва (діяльності підприємства) є працівники — керівники, підприємці, спеціалісти, робітники. Продуктивність їх праці багато в чому визначається методами, технікою, особистим умінням, знаннями, відношенням до праці та здібністю виконувати ту або іншу роботу. Ділові якості працівників найбільш повно можуть проявлятися в умовах функціонування на підприємстві потужного і гнучкого мотиваційного механізму. Продуктивність праці буде зростати тоді, коли керівництво підприємства матеріально і морально заохочує до використання творчих здібностей усіх категорій працівників, проявляє інтерес до їх особистих проблем життєдіяльності, сприяє створенню і підтриманню благоприємного соціального мікроклімату, у межах своїх повноважень і можливостей підприємства здійснює соціальний захист людей, гарантує їх зайнятість тощо.

е) Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональність у делегуванні відповідальності і нормах керованості відносяться до принципів доброї організації справ на підприємстві, що забезпечують необхідну спеціалізацію і координацію виробничих і управлінських процесів і, отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) діяльності. Однією з причин недостатньої продуктивності підприємства як складної виробничо-економічної системи є занадто жорстка її організаційна структура, надмірне відокремлення підрозділів за професійними групами або функціями. Тому система повинна бути динамічною і гнучкою, періодично реорганізованою у відповідності з новими завданнями, що постають перед підприємством при зміні ситуації.

ж) Методи роботи. Більш досконалі методи роботи в умовах переважання трудомістких процесів стають достатньо перспективними для зростання продуктивності. Наукова організація роботи у всіх підрозділах підприємства мусить зробити ручну працю більш продуктивною за рахунок удосконалення способів виконання трудових операцій, застосовуваних механізмів та інструментів, організації робочих місць.

з) Стиль управління. Значний (за деякими оцінками — переважний) внесок у зростання ефективності (продуктивності) виробництва може забезпечувати сучасна добре організована система управління, під контролем якої знаходяться ресурси і результати діяльності підприємства. Складовою частиною такої системи є стиль управління — типовий «м'який» чинник підвищення ефективності діяльності підприємства.

Максимально можливого впливу внутрішніх («твердих» і «м'яких») чинників на рівень ефективності виробництва можна досягти лише при забезпеченні необхідної комплексності їх використання, взаємодії у часі і просторі.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ОПЕРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВ «УКРЕНЕРГОВЕНТИЛЯЦІЯ»

2.1 Основні характеристики та товарний портфель ТОВ «Укренерговентиляція»

Торгівельно-посередницька компанія ТОВ «Укренерговентиляція» спеціалізується на дистрибуції та монтажу вентиляційних модульних систем виробництва польської фірми «DOSPEL».

Таблиця 2.1

Загальна реєстраційна інформація про ТОВ «Укренерговентиляція»

Таблиця 2.2

Види діяльності ТОВ «Укренерговентиляція»

Товарний портфель продукції ТОВ «Укренерговентиляція» представлений наступними виробами польської фірми — виробника «DOSPEL» (Додаток А, рис. 2.2 — 2.3):

1) Вентилятори побутові

— настінні

— стельові

— канальні

— камінні

— побутові установки з рекуперацією тепла Вентилятори промислові

— настінні

— канальні

— дахові

Вентиляційні закінчення

— вентиляційні решітки

— ковпаки, дефлектори

— анемостати Вентиляційна інсталяція

— система Dospel

— термофлекс

— флекс

— алюфлекс

— з'єднувачі металеві

— плівки ущільнюючі

Фірма Dospel для вироблення своєї продукції використовує виключно найякіснішу сировину. Всі постачальники підлягають сертифікації, завдяки чому продукція відповідає міжнародному стандарту якості ІSO 9001:2000.

Наприклад для виробництва з'єднувачів чи редукційних колін використовується ABS, т.б. сополімер акрилонітро-бутадієно-стиреновий. Це сировина найвищої якості із антистатичними властивостями з додатком стабілізатора кольору, котрий запобігає жовтінню матеріалу, тим самим гарантуючи тривалий сніжно-білий колір на дуже довгий час. ABS характеризується добрими тепловими властивостями.

Інший наш вид продукції - вентиляційні канали — вироблені з вогнетривкого матеріалу PCV з додатком антистатику, характеризуються тривалістю і естетикою виконання.

Рис. 2.1. Продукція після двох років використання вироблена з ABS з PP

Позиції DOSPEL — Лідера Вентиляції зобов’язують фірму про задоволення побажань клієнтів. З думкою про Клієнтів, Правління Dospel встановило і затвердило «Політику якості», впровадивши Систему Керування за Якістю. Всі працівники є фахівцями в своїй галузі, зобов’язані працювати на вимоги клієнтів, виконуючи їх побажання на високому рівні.

Висока якість досягнута завдяки використанню в процесі виробництва сировини і матеріалів відомих фірм, збереження незмінних параметрів і процедур виробництва, а також контролю на кожному етапі виробництва і продажу, і над працівниками. Клопотання над забезпеченням найвищої якості продуктів винагороджується довірою клієнтів до продуктів фірми Dospel, а також мінімальною кількістю реклами, відсоток рекламування у відношенні до кількості реалізованої продукції є менший 0,9%! Задля передавання якнайбільшої кількості знань про продукцію, а також гарантування найвищої якості, проводимо авторитарне навчання для продавців і проектувальників, котрі використовують пошук знань з контактом і обслуговуванню клієнта.

Скрупульозне виконання правил Книги Якості, а також процедур і інструкцій гарантує стабільно найвищу якість продукції марки Dospel. За опрацювання Книги Якості, впровадження змін, а також її видання і розповсюдження відповідальний Уповноважений Системи Керування за Якістю. Книгу Якості знають і опрацьовують всі працівники фірми.

Система контролю за якістю, згідно з ІSO 9001:2000 в поєднанню з незмінною кваліфікацією кадрів забезпечує найвищу якість продукції.

Основні переваги роботи з компанією ТОВ «Укренерговентиляція»:

— широкий асортимент продукції;

— висока якість продукції;

— все необхідне для комплексних рішень побудови вентиляції;

— мінімальні строки виконання замовлень будь-якого об'єму;

— регулярне оновлення асортименту за рахунок нових розробок;

— орієнтація на споживача;

Рис. 2.2. Зразки торгової продукції - вентилятор осьовий типу WB

Рис. 2.3. Зразки торгової продукції - вентилятор променевий даховий типу TORNADO

2.2 Діагностика ефективності операційної діяльності ТОВ «Укренерговентиляція»

Інтегральна оцінка діяльності підприємства проводиться при діагностиці фінансово-економічного стану підприємства на основі його фінансових звітів [3,с.5] :

— Форма № 1 «Баланс» — звіт про фінансовий стан, що відображає активи, зобов’язання і капітал підприємства на встановлену дату [4,с.3].

— Форма № 2 «Звіт про фінансові результати», що містить дані про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства за звітний і попередній періоди [5,с.3].

У Додатку Б приведені баланси підприємства ТОВ «Укренерговентиляція» за 2003 — 2005 роки та звіти про фінансові результати за 2003 — 2005 роки.

В Додатку В представлені результати вертикального та горизонтального розрізу при аналізі динаміки статей балансів підприємства та звітів про фінансові результати. Розрахунки виконані з використанням «електронних» таблиць EXCEL -2000 згідно статистичних алгоритмів робот [17,с.63], [15,с.24].

Аналіз результатів первинної статистичної обробки балансових звітів та звітів про фінансові результати діяльності ТОВ «Укренерговентиляція» за 2003 -2005 роки, наведених в Додатку В та на графіках рис. 2.4 — 2.5, показує:

— валюта активів балансу у 2004 році підвищилась на + 41,7% відносно рівня 2003 року, а у 2005 році ще зросла на + 40,8% відносно рівня 2004 року, таким чином валюта балансу за два роки зросла з 3,3 млн.грн. до 11,3 млн.грн.;

— необоротний капітал (основні фонди) підприємства займають значну долю 30,7 — 37,3% в валюті баланса, тобто підприємство має великі склади для імпортованих товарів та ремонтно-монтажні майстерні(рис. 2.4);

— динаміка структурної долі грошових коштів характеризується зростанням з рівня 0,3% (2003) до 11,7% (2004) та падінням до рівня 5,01% у 2005 році;

Рис. 2.4. Динаміка структури агрегатів майна (активів) ТОВ «Укренерговентиляція»

— динаміка структурної долі запасів характеризується падінням з рівня 32,2%(2003) до рівня 18,9%(2004) та зростанням до рівня 30,8% у 2005 році;

— динаміка структурної долі дебіторської заборгованості характеризується підвищенням з рівня 30,1%(2003) до 38,4%(2004) та падінням до рівня 28,8% у 2005 році;

Таким чином, для 2003 — 2005 року для активів підприємства характерні процеси різкого нарощування обсягів валюти балансу більш ніж в 3,2 рази та оптимізація в оборотних коштах співвідношень «дебіторська заборгованість за реалізовану продукцію — готівкові кошти — запаси», що забезпечує динамічний розвиток підприємства.

Як видно із графіків рис. 2.5, основними джерелами ресурсів підприємства ТОВ «Укренерговентиляція» є власний капітал та короткострокові позичені кошти, представлені банківським кредитом та кредиторською заборгованістю:

— структура частина власного капіталу знизилась з рівня 43,2%(2003 рік) до рівня 31,1% у 2004 році та зросла до рівня 31,9% у 2005 році, при цьому абсолютне значення суми власного капіталу зросло за 2 роки з рівня 1,4 млн.грн.(2003 рік) до рівня 3,6 млн.грн.(2005 рік);

— структура частина короткострокових банківських кредитів зросла з рівня 21,8%(2003 рік) до рівня 49,5% у 2004 році та зменшилась до рівня 40,2% у 2005 році, при цьому абсолютне значення суми короткострокового банківського кредиту зросло за 2 роки з рівня 0,7 млн.грн.(2003 рік) до рівня 4,5 млн.грн.(2005 рік);

— враховуючи тенденцію повної імобілізації власного капіталу в необоротних коштах підприємства, власний оборотний капітал характеризується падінням з рівня 195,8 тис.грн.(2003) до рівня 31,2 тис.грн. у 2004 році та падінням до негативного рівня — 372,3 тис.грн. у 2005 році, тобто у 2005 році - підприємство не має джерел власних оборотних коштів і потребує підвищення власного пайового капіталу ТОВ за рахунок учасників;

Рис. 2.5. Динаміка структурних частин джерел ресурсів ТОВ «Укренерговентиляція»

Таким чином, ТОВ «Укренерговентиляція», маючи негативний власний оборотний капітал за рахунок випереджаючого придбання основних коштів на розвиток виробництва відносно надходження власних джерел фінансування, живе за рахунок короткострокового банківського кредитування та комерційного кредитування з боку постачальникіів, які надають підприємству продукцію для виробництва і реалізації на основі комерційного кредиту.

Аналіз динаміки показників звітів про фінансові результати ТОВ «Укренерговентиляція», наведених в Додатках Б, В, показує :

обсяги реалізації продукції в 2003 — 2005 році значно підвищились з рівня 5,3 млн.грн.(2003) до рівня 9,3 млн.грн. у 2004 році та зросли до рівня 13,7 млн.грн. у 2005 році (рис. 2.6);

Рис. 2.6. Динаміка показників фінансової діяльності ТОВ «Укренерговентиляція» у 2003 — 2005 роках

2.3 Аналіз основних показників, що визначають ефективність операційної діяльності ТОВ «Укренерговентиляція»

В Додатку Г наведені результати розрахунків показників фінансового стану підприємства по алгоритмам роботи [15,с.14] з використанням форм фінансової звітності - Форма 1 «Баланс» [4,с.5] та Форма 2 «Звіт про результати фінансової діяльності» [5,с.6].

Аналіз результатів вторинної (коефіцієнтної) статистичної обробки балансових звітів та звітів про фінансові результати діяльності ТОВ «Укренерговентиляція» за 2003 -2005 роки, проведемо за даними Додатку Г на графіках рис. 2.7 — 2.8.

Аналіз графіків, наведених на рис. 2.7, показує :

— у 2004 — 2005 роках всі нормативи строкової та абсолютної ліквідності балансу в ТОВ «Укренерговентиляція» знаходились значно нижче нормативного діапазону стійкого ліквідного стану підприємства, тобто у підприємства є проблеми з платоспроможністю та ліквідністю. При цьому з зростанням обсягів валюти балансу запас ліквідності у 2005 році почав знижуватися відносно рівня 2004 року;

Рис. 2.7. Динаміка показників ліквідності ТОВ «Укренерговентиляція»

Таблиця 2.3

Показники ефективності операційної діяльності по використанню основних засобів та ресурсів праці

Аналіз показників ефективності операційної діяльності по використанню основних засобів та ресурсів праці (табл.2.3) показує:

— продуктивність праці (виручка від продажу) та фондоозброєність на 1 працівника персоналу зросли у 2005 році відносно рівня 2003 року в 2 рази;