Сучасні діти... Які вони?

ТВОРЧА РОБОТА З педагогіки Сучасні діти… Які вони?

Вчитель Гуцуляк Богдана Василівна

Сучасні діти… Які вони?

Бути Людиною — це найбільш складна справа на Землі.

М. Горький.

Ще в юності, будучи студенткою педінституту, я з захопленням прочитала роман-трактат Жан-Жака Руссо «Еміль, чи Про виховання» Відчула, що в цій книзі чітко сформульовані важливі педагогічні основи про виховання. А вислів автора: «Любіть дитинство: будьте уважні до ігор і забав, до його малого інстинкту. Хто з нас не шкодував про той час, коли посмішка не сходить з вуст, коли душа завжди тішиться світом. Дайте дитинству дозріти» — став девізом мого вчительського життя.

Саме так — відчувати в собі вічний поклик дитинства… Чи не в цьому найвище покликання і справжній талант учителя?! Жити інтересами дітей і водночас підноситися на ними досвідом і знаннями.

Мої учні - це частинка мене самої, мого я. Я часто думаю про те, які вони, сучасні учні, про що мріють, сидячи за шкільною партою, про їхні мрії на майбутнє, про сьогодення.

Про що думає Сергійко на перерві, дивлячись на ніжні перші листочки берізки, на людей, які проходять по широкій вулиці, на машини, які везуть груз? Можливо, десь випадково підслухав, як старшокласник, модно одягнений, дорікав дівчині, що вона одягнена не по моді і зачіска їй не йде? А можливо, думав про своє місце в житті. І в голові стільки «чому» ! Чому в багатьох не світяться очі щастям дитинства, чому мама поїхала заробити гроші кудись, де вона ніхто, бо сестричка закінчує школу і хоче піти вчитися дальше. А навчання платне. Чи, може, думає хлопець, десь в тих приймальних комісіях сидять люди черстві і не можуть чи не хочуть розібратися, хто дійсно хоче і може вчитися, бо розумний, а хто йде лише для того, щоб сказати знайомим, що він студент? І для чого закінчувати одинадцять чи то ще й дванадцять класів, щоб сидіти без роботи або йти грузити дошки чи ліс, приходити додому «під градусом»? Абсурд! Навіщо в інституті агрономові здавати іноземну (та ще й не одну) мову? Адже, як розповідає дідусь їхній прадід не знав вищої математики, а будував храми, архітектурні пам’ятники, які зараз оберігаються державою? То чи не однаково, з якою освітою працювати трактористом, в полі, чи бути домогосподаркою? «Основне, знати роботу, а решту — пусте», так думає дехто. Але життя не стоїть на місці, і широка життєва дорога без труднощів і пошуків не буде прокладена. В життя ввійшла нова техніка, комп’ютери, де потрібні знання. Крім того, на життєвій дорозі можуть зустрітися (і чи не раз) ями і вибоїни — бюрократизм, зло, насильство, зверхність можновладців, і горе буде тому, хто зверне на легку дорогу хитрощів і брехні. Він залишається один, без друзів, Бо друзів треба завойовувати повагою і лагідністю, душевним багатством, привітною посмішкою, доброю порадою. Треба бути цікавою людиною. А для цього — багато читати, цікавитися навколишнім життям, мати якесь хобі.

Мені здається, що зараз особливо сучасні діти приділяють занадто багато уваги речам. Більш, ніж вони на те заслуговують. Де в кого вони стали майже метою життя. Чому це так? Цілком природно, що вони прагнуть одягатися гарно і модно виглядати. Але… Існує одне «але» — речі, гроші не повинні ніколи заслонити собою найцінніший скарб — душу дитини, людини. Головне — це їхній внутрішній світ, їхні інтереси, знання, вміння. А ще ставлення до людей, до навчання, до роботи, а також самооцінка, самоаналіз власних поступків.

У Василя Олександровича Сухомлинського записано: «Природа бажає, щоб діти були дітьми, доки не стануть дорослими. Якщо силоміць порушувати одвічний порядок, то виростимо скороспілки, які незабаром зіпсуютьсяу нас будуть юні вчені і старі діти. У дитинства свої, властиві йому способи бачити, думати і відчуватинемає нічого безглуздішого, як замінити їх на догоду нашим бажанням…» .

До чого мудро сказано! А ми спонукаємо дітей до вибору Президента і тому подібного, забираючи у них дитинство. Ми провинні створити для них світ, але навчити вмінню віддячувати за це, вчити на добро відповідати добром, а не втягувати дітей в політичні «війни», Нам не вдасться ніколи виплекати мудреців, якщо будемо вбивати в дітям пустунів. Пригадаймо видатних людей. Якими вони були в дитинстві і навіть у зрілі роки.

Майбутнє наших дітей, їхні характери ми значно мірою формуємо самі. Якщо батьки живуть в мирі та злагоді, люблять, поважають одне одного, то й діти виростають здоровими і самі в майбутньому можуть створити щасливу сім'ю. Там, де панує розлад у стосунках, взаємна неприязнь, потяг до спиртного, діти нервові, часто хворіють. Енергетичне «болото» (взаємні образи, претензії, п’яні оргії) спричиняють у дітей хронічні захворювання, астму, різке погіршення зору, нервові стреси, епілепсію.

Так, в нашій державі для дітей зроблено чимало, але не все. Своє особисте, справжнє щастя, своє життя діти повинні робити самі.

Існує така притча: «Жив колись на світі добрий Бог, і була в нього чарівна глина. З цієї глини зробив Бої іду, житло, знаряддя праці, а ось щастя, як не старався, не зміг. Тоді віддав він цей невеличкий шматочок глини Людині і сказав: „А щастя своє роби сам!“ І зник» .

З тих пір, напевно. І творить Людина своє щастя сама, не надіючись ні на богів, ні навіть на друзів.

На мою думку, велике значення для розвитку душі дитини має щира, сердечна материнська молитва за неї. Добре, якщо мати навчить і саму дитину молитись і пояснить їй факт існування Бога як вищого морального начала, джерела любові, чистоти, світла, на яке дитина має рівнятись у житті.

Душа дитини — чиста і довірлива, в процесі пізнання світу має змужніти, стати сильною для звершення добрих справ, для життя в любові.

Родинне виховання тісно пов’язане з навчальним виховним процесом. Батьки не стоять осторонь від шкільних справ, а беруть активну участь в них. Плідна робота з батьками дає позитивні наслідки: значно поліпшується успішність і дисципліна учнів. На виховних заходах діти ознайомлюються з традиціями, звичаями народу, батьки, зокрема, приділяють цьому увагу в сім'ї. Така співпраця батьків і вчителя дуже необхідна і корисна, тому що допомагає прищепити молодому поколінню інтерес і шану до традицій, культури рідного краю.

Для того, щоб виховання мало на дитину позитивний вплив, мало використовувати одноманітні форми роботи, необхідно впроваджувати інноваційні технології виховної роботи. В своїй практиці я започаткувала проведення таких технологій як «Велике коло» (Мале коло) та «Чарівний стілець» .

Велике коло (Мале коло) Велике коло — це модифікація вчорашніх зборів групи. Воно має всі характерні ознаки зборів, виключаючи офіційну .частину, але до­повнюється теплом дружнього спілкування, турботи про справу.

Справа — предмет розгляду і обговорення в Колі: підводяться під­сумки, накреслюються плани, вимальовуються перспективи, визнача­ються виконавці. Доречні тут жарти, пісні, ліричні відступи тощо.

Коло — це збір друзів — однодумців, пов’язаних певною справою, захоплених певною ідеєю.

Велике коло — це збір всієї групи, мале коло — збір мікрогрупи, яка обговорюватиме біжучі питання.

Методика проведення проста: всі збираються в Колорозпочина­ється воно і закінчується піснею.

При проведенні Великого Кола треба зробити так, щоб воно стало спільним вирішенням проблеми, згуртувало дітей і дорослих. Практику­ються сюрпризи: смачний стіл з бутербродами чи тістечками і чаєм тощо.

Велике Коло використовується і в сімейній педагогіці, коли для вирішення проблеми збирається родина.

Чарівний стілець

Психологізація виховного процесу в школі обумовлена новою педагогічною позицією у ставленні до особистості школяра як до су­б'єкта життєтворчості, вивела педагогічну практику на ряд нових і простих форм групової діяльності, які дозволяють розвивати в школярів інтерес до людини як такої, сприяють формуванню гідності як риси характеру, позитивної «Я-???» .

" Чарівний стілець" - одна з таких форм. В ній поєднується ціннісно-орієнтаційна і ігрова діяльність.

На «чарівний стілець» запрошується один з учасників гри: коли він сідає на стілець, висвітлюються і стають очевидними всі його гід­ності, переваги, чесноти, проте присутні не можуть побачити жодного недоліку, то ж стілець є чарівним.

Вчитель пропонує в тиші замислитись і назвати вголос всі добро­чинності, які висвітлює стілець. Діти називають якості: «розумний, добрий, ніжний…», або вказують на поведінкову характеристику («він завжди допомагає», «в нього можна попросити…»), іноді називають риси характеру: веселий, сміливий…

Чарівний стілець, ніби, підносить учня на п'єдестал, створює ігро­вий настрій, але таємничий…

…У цього хлопчика, що сидить перед нами, сині добрі очі…

" Чарівний стілець проводиться періодично так, щоб через момен­ти підвищення пройшов кожен учень класу. (Треба чітко фіксувати тих дітей, які не встигли пройти ситуацію «чарівного стільця», щоб її завершити).

Дітей, їх особисту гідність і їх потреби треба так само шанувати, як і старших, і тільки поводячись з ними лагідно, щиро, розумно, як з рівними, входячи в їх спосіб думання, можна виховувати чесних, щирих, правдолюбних і справді вільних людей.

Іван Франко.