Уява та художня творчість

[Введите текст]

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

КРИВОРІЗЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ Кафедра загальної та вікової психології

КУРСОВА РОБОТА з психології

на тему: Уява та художня творчість Кривий Ріг — 2015

Вступ

Актуальність даної роботи можна пояснити тим, що все оточуюче нас і що зроблено руками людини, весь світ культури на відміну від світу природи, — все це є продуктом людської уяви і творчості.

«Уява це … великий дар, який так багато сприяв розвитку людства». К. Маркс, Ф. Енгельс. Адже людина не лише сприймає, запам’ятовує, осмислює цей світ, а й створює образи того, з чим вона безпосередньо не зустрічається. Нерідко в житті їй доводиться створювати такі об'єкти, яких не існує в дійсності, над створюванням яких вона працює. Цей процес і називають уявою або фантазією. Він значно розширює та поглиблює пізнання світу. Отже, поряд із сприйманням, пам’яттю і мисленням уява є одним з важливих пізнавальних процесів людини.

За допомогою уяви людина пов’язує пізнавальні процеси, підсвідомо бере участь у різних видах діяльності, малює картини майбутнього.

Уява — особлива форма психіки, яка може бути лише у людини. Вона безупинно пов’язана з людською здатністю змінювати світ, перетворювати дійсність й творити нове. Уява виводить людину за межі його одномоментного існування, нагадує йому минуле, відкриває майбутнє. Простіше сказати — позбавте людину уяви, і прогрес зупиниться! Тобто уява є вищою і такою необхідною здатністю людини. Саме вона, доповнюючи творче мислення і взаємодіючи з ним, становить основу людської творчості.

Творчість — це не лінійний процес, у ньому бувають підйоми, спади. Найвищий кульмінаційний творчий стан — натхнення. Це стан найвищого піднесення, коли пізнавальна й емоційна сфери поєднані і спрямовані на розв’язування творчої задачі.

Людина, яка перебуває у стані творчого натхнення, має сильний вплив на інших людей, часто може переконати їх, схилити до своєї думки, ідеї, повести за собою. Такого впливу вимагають і від учителя, дорослого, який працює з дітьми, лідера творчого колективу та ін. Саме від творчих людей, які можуть досягти успіхів у діяльності завдяки певним індивідуальним та типологічним рисам, залежить розвиток суспільства.

Метою даного дослідження є виявлення впливу художньої творчості на розвиток уяви особистості.

Завдання дослідження:

Проаналізувати наукову літературу з питань поняття уяви та її видів;

Вироблення проблематики дослідження;

Вибір методів і методик;

Діагностування творчого мислення різновікової групи поддослідних шляхом проведення тесту ;

Визначити психологічний предмет художньої творчості;

Сформулювати висновки.

Об'єкт дослідженнярозвиток творчої уяви особистості.

Предмет — умови розвитку уяви засобами художньої творчості.

Гіпотеза роботи — припустимо, що уява розвивається за допомогою художньої творчості.

Методи — для визначення рівня уяви використана методика психологічних тестів.

Новизна дослідження полягає у виявленнями зв’язків між рівнем уяви та творчими методами її розвитку.

Матеріал дослідження може бути використаний у науковій та практичній педагогічній та психологічній діяльності.

Структура та обсяг роботи: робота складається зі вступу, 2-х розділів, висновків, списку опрацьованої та використаної літератури, 1 додаток і має обсяг 33 друкованих сторінок. Робота містить 1 діаграму. Список наукової літератури нараховує 28 джерел.

Розділ 1. Розвиток уяви в онтогенезі

1.1 Вікові особливості розвитку уяви

Уява — психічний процес створення образу предмету або ситуації шляхом перебудови наявних уявлень. Своїм джерелом уява має об'єктивну реальність. А у свою чергу продукти уяви знаходять об'єктивне матеріальне вираження. Фізіологічною основою уяви є утворення нових сполучень з тимчасових зв’язків, які вже утворилися в минулому досвіді.

Функції уяви Представлення діяльності в образах і складання можливості користуватися ними при вирішенні завдань;

Регулювання емоційних відносин;

Довільна регуляція пізнавальних процесів і станів людини;

Формування внутрішнього плану людини;

Планування і програмування діяльності людини. [16]

Людина не народжується з розвиненою уявою, її розвиток здійснюється в ході онтогенезу людини і вимагає накопичення певного запасу уявлень, які стануть підґрунтям для створення образів уяви. Розвиток уяви невіддільний від розвитку особистості взагалі, і здійснюється в ході навчання та виховання, а також у єдності з іншими пізнавальними процесами: мисленням, пам’яттю, волею, почуттями тощо У сучасній психології є велика кількість досліджень, присвячених розвитку уяви в онтогенезі. Основним предметом вивчення були вікові періоди розвитку та над тими видами діяльності, у яких вона розвивалося. Існують такі етапи розвитку уяви:

Перший етап (Від 0 до 3 років) — передумовами уяви виступають уявлення, які з’являються на другому році життя. Малюк у віці близько півтора року пізнає зображене на картинці. Сприйняти образотворчий знак допомагає уява. Вона добудовує те, що не зовсім відповідає наявному в пам’яті поданням. При впізнаванні дитина не створює нічого нового. Тому уява виступає як пасивний процес. Вона існує усередині інших психічних процесів, в них закладається її фундамент. Перші вияви уяви пов’язані із сприйманням. Півторарічна дитина ще не здатна слухати простих оповідань або казок, постійно відволікається або засинає, при цьому із задоволенням слухає розповіді про те, що вона сама пережила. Зв’язок уяви зі сприйманням зберігається і на наступній стадії розвитку, коли дитина в грі починає переробляти одержані враження, видозмінюючи в уяві предмети, сприйняті раніше. Стілець може бути літаком, коробка — автомобілем тощо. Однак перші образи уяви завжди пов’язані з діяльністю. Дитина не мріє, а втілює перероблений образ у свою гру. [6, с. 75]

Особливість даного етапу — мимовільний характер виникнення образів уяви. Однією з причин виникнення уяви є психологічна дистанція між дитиною і дорослим, дитиною і об'єктом його бажання. Дитина сприймає основні дії дорослого, але відображає їх узагальнено й умовно, передаючи лише їх зміст і зовнішній малюнок.

Розвиток початкових форм уяви у дитини раннього віку пов’язаний з узагальненістю ігрових дій та ігрових предметів, а так само з тим, що до репертуару ігрових дій міцно входять заміщення. [7, с. 5]

За даними В. А. Скоробогатова і Л.І. Коновалової малюк не відразу відгукується на заміщення, яке пропонує дорослий, а грає тільки з реальними іграшками. Перелом настає тоді, коли дитина відмовляється використовувати будь-яке заміщення, пропоноване дорослими. Найважливішим фактором, який забезпечує можливість перенесення значення на інші предмети, є поява мовних форм. Освоєння мови призводить до того, що в грі з’являються перші самостійні заміщення. Складається новий спосіб дії з предметами заступниками — повноцінне використання заміщень.

Вибір предметів заміщення стає усвідомленим і супроводжується розгорнутими висловлюваннями. Таким чином, в ігровій діяльності дітей раннього віку зароджуються творчі елементи. Дитина на тлі інтересу до нового виду активності швидко починає відступати від образів дій, що задаються дорослими, вносить до них свої нюанси. Але уява має репродуктивний характер.

Другий етап (від 3 до запланованих 4 років) пов’язаний з оволодінням мовою, що дає змогу дитині включити в уяву не тільки конкретні образи, але й уявлення та поняття. Крім того, у дитини з’являється можливість описати образи своєї уяви за допомогою мови. На третьому році життя потреба у ігровий діяльності стає самостійної потребою дитини, хоча потребує підтримки своєї і заохочення дорослого. Основним підтриманням гри є розгорнуте орієнтування в предметній сфері людської діяльності. Це орієнтування починається з наслідування дій дорослого і розвивається по шляху самостійного творчого побудови образів дії з предметами, поки ще з опорою на реальні об'єкти.

З’являється афективна уява, пов’язана з усвідомленням дитини свого «Я» і відокремленням себе від інших людей. [8, с. 87]

Головна особливість цієї стадії розвитку уяви — мимовільний характер виникнення образів відповідно до ситуації, у якій знаходиться дитина.

Третій етап (від 4 до 5 років) — у віці зростають творчі прояви у діяльності, насамперед у грі, ручній праці, розповіді та переказі. Дошкільний вік — сенситивний період бурхливого розвитку уяви. З’являються мрії про майбутнє. Уява перетворюється на особливу інтелектуальну діяльність, спрямовану на перетворення навколишнього світу. У цьому віці дитина здатна малювати, будувати, уявляти речі і комбінувати їх відповідно до власного задуму. Опорою до створення образу служить реальний об'єкт, а уявлення, виражені в слові. Уява залишається переважно мимовільною. Дитина не вміє керувати діяльністю уяви. Відтворювані образи більш диференційовані, змістовні й емоційні. [2, с. 75]

Подальший розвиток уяви відбувається у рольовій грі, яка взагалі ґрунтується на заміщенні реальних стосунків між людьми уявними. Відтак, царина оперування значеннями розширюється: це вже не речі, це явища ідеального. Змінюється й механізм уяви. Якщо до цього вона існувала у вигляді зовнішньої дії, то тепер — внутрішньої: тільки споглядаючи іграшки, а то й без них, старші дошкільники розігрують вельми складні сюжети в образному плані. Це вже власне уява — активне оперування образами, що обслуговує гру. Вона є складником цієї діяльності і визначає її особливості: знаючи про нереальність ігрової ситуації, дитина негативно реагує на спроби дорослого внести в неї реальні зміни. Дитина грає, послуговуючись уявою. [17, с. 90]

Четвертий етап (від 6 до 7 років) -уява набуває активного характеру. Зовнішня опора підказує задум, і дитина довільно планує реалізацію і підбирає потрібні кошти. Відбувається зростання продуктивності уяви, виявляється у розвитку вміння створювати задум і планувати його досягнення. Відтворювані образи виступають на різних ситуаціях, характеризуючись змістовністю і специфічністю. У дитини розвивається вміння діяти в образному плані, виникає інтеріорізорована уява, тобто переходить у внутрішній план, потреба у наочній опорі до створення образів зникає. З’являються елементи творчості. У дошкільному віці в дитини з’являється особлива внутрішня позиція, а уява вже стає самостійним процесом. Беручи до уваги те що, що уява розвивається у різних напрямах, найпродуктивніший підхід у дитинстві є гра й малювання.

П’ятий етап (від 7 до 11 років) — це якісно новий етап розвитку уяви в дітей віком. Цьому сприяє значне розширення обсягу знань, які отримує школяр у процесі навчання, систематичне оволодіння різноманітними вміннями і навичками, які збагачують разом із тим уточнюють, конкретизують образи уяви, зумовлюють їх продуктивність. Діти молодшого шкільного віку не позбавлені фантазування, що у розладі з дійсністю. [25,с. 146] Властиво ще більшою мірою це й у школярам середньої ланки (випадки дитячої брехні, котрі ін.).

Уява молодшого школяра характеризується також іншою рисою — наявність елементів репродуктивності, простого відтворення. Ця риса уяви виявляється у тому, що у своїх іграх діти повторюють ті дії й положення, що вони спостерігали і дорослі. Розігрують історії, що вони переживали, бачили у кіно, відтворюючи життя школи, сім'ї та ін. Проте, із віком елементів репродуктивности дедалі менше і більшою мірою з’являється творче переосмислення уявлень.

Іншою причиною розвитку уяви у процесі шкільного навчання є активне одержання нових знань та різнобічних уявлень про об'єкти та явища навколишнього світу. Це стимулює розвиток творчої (продуктивної) уяви школярів.

У молодшому шкільному віці починає розвиватися вербально — розумова уява, що становить новий етап у розвитку уяви. [19,с. 69]

Шостий етап (від 12 до 17 років) — розвиток уяви учнів здійснюється як під час уроків, та й у процесі творчих занять в шкільних гуртках, факультативах тощо. На етапі творчої діяльності школяра його потрібно підтримувати, заохочувати. Доброзичливе ставлення дорослих до творчих занять дитини, до результатів його творчості послужить стимулом для подальшої активізації творчої діяльності. [23, с. 18]

Дослідження показують, що з віком розвиток уяви уповільнюється, поступається розвиткові мислення. Навіть складається враження, що її значення в подальшому житті індивіда неухильно зменшується. Про це свідчить закон (ефект) Рібо, за яким перша стадія розвитку уяви починається з трьох років життя дитини і охоплює дошкільний, підлітковий вік, юність. У цей час уява не залежить від мислення, але у зв’язку з формуванням останнього між ними виникають антагоністичні стосунки. Наступна стадія характерна послабленням ролі уяви і посиленням здатності міркувати. На третій стадії уява підпорядковується мисленню, тому у більшості людей вона занепадає і лише у деяких підноситься над мисленням, стаючи справді творчою силою.

Описані тут етапи розвитку уяви як опосередкованої функції є лише можливостю кожного віку, які у природних умовах реалізуються меншістю дітей. Без спеціального керівництва розвиток уяви може мати несприятливі прогнози. Аффективна уява без достатнього контролю, зазвичай стихійно виникає та може спричинити патологічні переживання (нав’язливі страхи, тривожність) або ж вести дитину до її повної аутизації, до створення замінюючого уявлюваного життя, а не до реальних творчих продуктів. Культура емоційного життя (вміння співпереживати, співчувати), як і оволодіння різними іншими її елементами, є лише необхідними умовами розвитку уяви людини.

1.2 Індивідуальні особливості розвитку уяви

Кожна людина володіє уявою, фантазією, але проявляється це по-різному, залежно від її індивідуальних особливостей.

Індивідуальна своєрідність уяви виявляється у різній широті і змістовності, перевазі тих чи інших видів уявлень, їхній силі і дієвості. Уява залежить від швидкості, легкості чи, навпаки, труднощів у перетворенні наявних уявлень та вражень людини у нові образи. Індивідуальні особливості уяви у різних людей залежать від переважання уявлень, що виникають (наприклад, зорові, слухові та ін.), а також за мірою співвіднесення з реальністю, життєвістю і правдивістю образів уяви. Яскравість образів уяви може бути настільки велика, що їх плутають і сприймають як реальні.

Будь-який образ, створений уявою, будується з елементів, узятих із дійсності й утримуваних в попередньому досвіді людини. Тому чим багатший досвід людини, тим більшим матеріалом володіє її уява. К. Г. Паустовський писав: «Знання органічно пов’язані з людською уявою… сила уяви збільшується в міру збільшення знань». [6 c. 79]

Основна умова розвитку уяви дитини — залучен6ня її до різнобічної діяльності.

Ступінь легкості перетворення в дитячій уяві змісту навчального завдання буває різним. Деякі діти досить скуті ситуацією, так що будь-яке мисленнєве перетворення її становить для них значні труднощі. Інколи дитина не може засвоїти навчальний матеріал тільки через те, що не в змозі уявити собі, про що говорить учитель або що написано в підручнику.

Для інших дітей будь-яка ситуація — матеріал для діяльності уяви. Такій дитині докоряють за неуважність на уроці, але вона не винна: вона старається слухати, а в цей час в її голові відбувається інше життя, виникають образи, можливо, яскравіші й цікавіші, ніж ті, про які розповідає учитель.

Учні можуть розрізнятися ще й тим, якою мірою їхня уява контролюється свідомістю. Залежно від цього уява може бути корисною і шкідливою (в останньому разі вона відволікає людину від реального світу). Тому вчителю важливо знати, як учень сприймає матеріал і як цей матеріал переломлюється в його уяві. Уяву можна тренувати і розвивати, як будь-який аспект психіки людини. Розвивати уяву можна різними шляхами, але обов’язково в такій діяльності, яка без фантазії не приводить до бажаних результатів.

Л.С. Виготський зазначав, що «уява на основі будь-якої творчої діяльності однаково виявляється у всіх без винятку сферах культурного життя, роблячи можливою художню, наукову і технічну творчість». [5, с. 41]

Індивідуальні особливості уяви виявляються і в тій чи іншій галузі діяльності та тяжінні до неї: технічній, науковій, практичній, мистецькій. Сферою вияву фантазії може бути музика, література, художнє мистецтво, архітектура та ін. За своїм змістом уява може бути як однобічною, тобто виявлятись в якійсь одній галузі, так і багатогранною в різних сферах. На яскравість та силу образів уяви можуть впливати емоційні риси, емоційний стан особистості.

Індивідуальні відмінності уяви виявляються також у повноті і стійкості виниклих образів. Це можуть бути неяскраві, розмиті, невиразні образи, що швидко зникають, або стійкі, детальні зображення, які надовго запам’ятовуються.

Індивідуальні особливості уяви залежать також від мислення та волі людини. К. Д. Ушинський наголошував, що «сильна, стрімка і яскрава уява з якою людина не в змозі боротися, створює безумців. Та сама уява, але покірна волі людини, створює не тільки великих поетів, але і великих мислителів та вчених. Уява слабка, в’яла, бліда не доведе людину до безумства, але й не створить генія». Тому за розвитком уміння людини підкоряти уяву поставленим завданням розрізняють людей з організованою і неорганізованою фантазією. [22, с. 94]

Ступінь розвитку уяви характеризується яскравістю образів і глибиною, з якою переробляються дані минулого досвіду, навіть новизною результатів цієї переробки. Сила і жвавість уяви легко оцінюється, коли продуктом уяви є неправдоподібні і вигадливі образи, наприклад у авторів казок. Слабкий розвиток уяви виявляється у низькому рівні переробки уявлень. Слабка уява створює складнощі у рішенні розумових завдань, які відповідають за вміння наочно уявити конкретну ситуацію. При недостатньом рівні розвитку уяви неможливе багате і різнобічне в емоційному плані життя. [10, с. 12]

Істотна різниця виявляється між людьми по характеру домінуючого типу уяви. Найчастіше зустрічаються люди з переважанням зорових, слухових чи рухових образів уяви. Але є і такі, у яких відзначається високий розвиток всіх, чи більшості типів уяви. Цих людей можна віднести до так званого змішаного типу. Належність до того що чи іншого типу уяви дуже істотно віддзеркалюється в індивідуально-психологічних особливостях людини. Наприклад, люди слухового чи рухового типу часто драматизують ситуації у своїх роздумах, припускаючи неіснуючого опонента.

Уява людини постає як відбиток властивостей особистості, його психологічного стану в момент часу. Відомо, що продукт творчості, його утримання і форма відбиває особистість творця. Цей факт знайшов широке використання у психології, особливо у створенні психодіагностичних особистісних методик. Особистісні тести проективного типу (тематичний апперцептивний тестТАТ, тест Роршаха, тощо) засновані на так званому механізмі проекції, за яким особи у своїй уяві схильні приписувати іншим свої особисті якості і стан. Проводячи по спеціальної системі змістовний аналіз продуктів фантазії піддослідних, психолог бере його за основу та виявляє окремі характеристики людини. [21, с. 56]

Існують індивідуальні, типологічні особливості уяви, пов’язані зі специфікою пам’яті, сприйняття й мисленні людини. У одних людей може переважати конкретне, образне сприйняття світу, яке внутрішньо виступає в багатстві та розмаїтті їх фантазій. Про таких індивідів кажуть, що вони мають художній тип мислення. Згідно до розповсюдженної теорії, художній тип мислення фізіологічно пов’язаний з домінуванням правої півкулі мозку. В інших відзначається велика схильність до оперування абстрактними символами, поняттями. Вони мають домінуючу ліву півкулю мозку.

Широта уяви визначається колом тих областей дійсності, образами яких оперує уява людини. Для людей з широкою уявою властиво одночасне використання уявлень із найрізноманітніших сфер природи у її минулому та майбутньому. Нерідко сюди залучаються і образи чистої фантастики.

Уява нерозривно пов’язана з усіма ланками психіки людини. Так, вищий «розквіт» уяви проявляється в хвилини небезпеки: перед атакою, операцією тощо. Сприймання стимулює уяву.

Індивидуальною характеристикою уяви може бути її довільність, тобто вміння підкоряти уяву поставленому завданню. Люди з високоорганізованою уявою, попри розмаїтість спливаючих образів, не упускають з уваги основний напрям рішення і пов’язані з ним асоціації. Неорганізована уява зазвичай швидко втрачає напрям завдання, який задавав фантазування і починає функціонувати на кшталт вільних асоціацій, переходячи у мрії.

Уява також визначається як галузь професійної діяльності з домінуючими потребами. Приклад уяви професійної діяльності уражає людей творчої спрямованості. А уяву потреб розглянемо у вападку голоду чи спраги, — ми одразу починаємо представляти якусь апетитну страву чи напій.

Уява розвивається, як і всі вищі психічні функції - від мимовільної до довільної, від репродуктивної до творчої. Починається вона із спільної діяльності дитини і дорослого, в якій дитина починає розуміти значення та функції предметів, дій, простору. [21, с. 56]

Пізнавальна уява формується завдяки відокремленню предмета від образу, позначенню його за допомогою слова. Афективна уява утворюється внаслідок усвідомлення дитиною свого Я, її внутрішнього відокремлення від інших людей і своїх вчинків.

Уява виконує пізнавально-інтелектуальну функцію і захищає вразливу особистість дитини від важких переживань та душевних травм. Розвиток уяви дитини можуть порушувати невдалі педагогічні впливи, стандартизоване шкільне навчання. Сприяють йому казки, художня література, фантастичні твори, загалом мистецтво, природа.

Про бурхливий розвиток уяви в дошкільному віці свідчать дитячі малюнки. Так, в уяві художника переважають образи кольорів і форм, а в уяві конструктора — зорові образи, що виражають геометричне відношення.

Висновки до 1 розділу Уява, як і сприймання, пам’ять, мислення — пізнавальний процес. Специфіка уяви полягає в переробці минулого досвіду, що зберігається у вигляді уявлень і понять. Тому вона нерозривно пов’язана з процесами пам’яті, тобто, перетворює те, що міститься в пам’яті.

Основне значення уяви в тому, що без неї була б неможлива будьяка праця людини, так як неможливо працювати, не уявляючи собі кінцевого результату і проміжних результатів. Діяльність уяви завжди співвідноситься з реальною дійсністю.

Уява змінюється — від мимовільної до довільної, від репродуктивної до творчої. Формується вона із спільної діяльності дитини і дорослого, в якій дитина стає розуміти значення та функції предметів, дій, простору.

Уява людини не залишається однаковою на протязі всього життя: розвиваючись, вона зазнає істотних змін. Що більше дитина бачила, чула, пережила, то більше вона знає, то продуктивнішою буде активність її уяви — основи всякої діяльності.

Індивідуальні особливості особистості надають уяві індивідуальну своєрідність.

У розвитку і вихованні уяви необхідно враховувати індивідуальні особливості вияву уяви, які залежать від потреб, інтересів, нахилів особистості, провідної діяльності людини, її знань та умінь.

Розділ 2. Психолого-педагогічні умови розвитку уяви засобами художньої творчості

2.1 Вплив художньої творчості на розвиток уяви

уява дошкільник образотворчий творчість Людина створює щось нове, і це є для неї суб'єктивно значущим фактором як у плані реалізації, так і за своїм психологічним перебігом. Для дитини створювані нею продукти є суб'єктивними, новими та оригінальними, вони потребують пошуку, думки, є відкриттями. У такому розумінні творчою є така діяльність, яка дає дитині задоволення, збуджує інтерес і є для неї суб'єктивно значущою.

Якщо діти ліплять тільки за готовими моделями, змальовують зі зразка, наслідують дії дорослих, то такі завдання роботи уяви не вимагають. Складніше навчити дітей бачити звичні речі з неочікуваного, нового боку, що є необхідною умовою творчості.

Творчий процес — особлива форма переходу від відомого до невідомого, до нового. Тобто необхідна пошукова діяльність дітей, ведена дорослими. Потенціал пошукової, творчої діяльності може складатися з уяви, творчої уяви, фантазії, творчого мислення. Пошукова діяльність дитини не можлива без спроб щось уявляти, оперувати абстрактними образами й поняттями. Завдяки розвиненій уяві дитина набуває здібності до таких операцій, як: створення образів вигаданих об'єктів, побудова образу кінцевого результату її діяльності; складання плану поведінки за різних обставин; створення образів-замінників предметів діяльності.

Творча уява — це складний психологічний процес і не може виникати на порожньому місці. Дитина не народжується фантазером, її здібність вигадувати базується на розвиткові уяви, тобто створення нових образів на матеріалі минулого сприйняття. Для того, щоб почати фантазувати, людина повинна отримати знання, відчуття і зберегти їх у пам’яті.

Важливою складовою художньо-творчого процесу є творче мислення. Це активна цілеспрямована діяльність, у результаті якої виникає щось нове, оригінальне. Багато дослідників підкреслюють, що мислення та уява — рівно необхідні складові творчості. Творча уява не може бути продуктивною без визначеного запасу інформації, без її аналізу та синтезу. Розвиток творчих здібностей залежить від оволодіння засобами уяви, які призводять до підвищення оригінальності, продуктивності та варіативності образів, що створюються. Це властиво й художній творчості дітей. [14, с. 43]

Естетична діяльність — це духовно-практична, емоційно-раціональна активність людини, змістом якої є побудова індивідуальної картини світу через створення виразних художніх образів, а метою — гармонізація своїх відносин зі світом, моделювання образу «я», формування «я-концепції творця».

У сучасній естетико-педагогічній літературі сутність художнього виховання розуміють як формування естетичного ставлення за допомогою розвитку вміння розуміти і створювати художні образи.

Художній образ лежить в основі переданого дітям естетичного досвіду і є центральним, сполучним поняттям у системі естетичних знань. Естетичне ставлення може бути сформоване тільки в установці на сприйняття художніх образів і виразність явищ. [26]

Важливим завданням сьогодення є становлення творчо активної особистості, здатної вносити прогресивні зміни в життя суспільства, здійснювати вибір, ставити й розв’язувати проблеми, бути винахідливими, мати творчу уяву.

На сучасному етапі розвитку дошкільної педагогіки проблему дитячої творчості неможливо розглядати окремо від питань навчання зображувальної діяльності.

У зв’язку з цим процес малювання, ліплення, аплікації потрібно розуміти не тільки, як засвоєння дітьми тих чи інших знань і вмінь, а виховання в них уміння естетично сприймати навколишній світ і передавати його в малюнках.

Згідно до Закону України «Про дошкільну освіту» педагог повинен забезпечувати формування особистості кожної дитини, розвиток її творчої спрямованості, розкриття потенційних можливостей при збереженні дитячої субкультури та визначенні унікальної ролі дошкільного дитинства в становленні особистості.

Базовий компонент дошкільної освіти виходить з того, що в центрі уваги педагога має бути дитина — її інтереси, можливості, прагнення, очікування. Все це означає, що реальною має стати практика визнання пріоритету дитячого буття — творчого, насиченого, інтенсивного, піднесеного, тобто такого, що відповідає природі дошкільника. Ідею творчості в свій час підкреслював і педагог В. О. Сухомлинський: «Витоки творчих здібностей і обдарованості дітей на кінчиках їх пальців. Від пальців, образно кажучи, йдуть тоненькі струмочки, які живлять джерело творчої думки». [1]

Образотворча діяльність є одним з найцікавіших занять для дошкільників, бо саме через малюнок за допомогою фарби, олівця вони мають можливість передавати свої враження про оточуючу дійсність, виражати своє відношення до неї. Але образотворча діяльність тільки тоді може набути творчого характеру, коли у дітей розвиватимуться естетичне сприйняття, образне мислення, уява і коли вони матимуть необхідні навички та уміння, які потрібні для створення цього зображення. Тому головним завданням розвитку творчих здібностей дітей виховання естетичних почуттів, які сприяють розширенню природних нахилів, здібностей, обдарувань, уяви, фантазії дитини, а допоміжним — навчання технічних прийомів.

Діти залюбки створюють нові образи, надаючи їм оригінальності, проявляючи фантазію, реалізуючи свій задум, самостійно знаходячи засіб для його втілення. Саме в процесі такої діяльності у дошкільнят потрібно розвивати:

вміння передавати свої думки, почуття, стан, настрій, фантазії через образотворчу діяльність;

вміння виявляти ініціативу естетичного ставлення;

пошук, зацікавленість під час створення того чи іншого образу.

На своєрідність образів, які створюють діти, впливають і особливості навчання. Світ навколо дитини — це, за словами В. Сухомлинського, «світ природи з безмежним багатством явищ, з невичерпною красою». Заглибившись у цей світ, вбираючи його звуки, запахи, фарби, насолоджуючись його гармонією, дитина удосконалюється як особистість. У неї розвивається неоціненна властивість — спостережливість.

Допитливий і жадібний до всього нового розум дитини прагне проникнути в сутність явищ, намагається зрозуміти їх закономірність, доцільність і обумовленість. Тому на заняттях з образотворчої діяльності широко застосовуються спостереження, аналізування художньої літератури та живопису, розгляд ілюстрацій, музику, дітей вчать бачити красу, відчувати її, відгукуватися на красиве емоціями і почуттями, що дає змогу відтворювати той чи інший предмет або явище на основі інтелектуально-емоційного досвіду дитини. Привертаючи малюка до краси, навчаючи його розрізняти тепло та різноманітність кольорів, викладач бачить як змінюється його настрій, якої зацікавленості набуває погляд. Використання таких методів допомагає відійти від копіювання готових образів, утворення шаблонів, стимулює дітей індивідуально, по-своєму відтворити в зображенні свої фантазії, настрій та переживання.

Крім того бажано постійно формулювати творчі завдання, які дозволяють найбільш повно розкрити та активізувати творчі можливості дітей, відшукати творчий розвиток.

В творчому процесі тісно взаємопов'язані уява та відчуття. Відчуття стимулюють роботу уяви, образи уяви народжують відчуття. В дитини відчуття неглибокі (хоча і яскраві), недостатньо свідомі. Дитячим відчуттям характерна відвертість, розкутість. Саме тому виразність дитячого малюнка не завжди являється результатом цілеспрямованого пошуку, вона може бути випадковою, інтуїтивною, обумовленою яскравими почуттями. Сприйняття, мислення, почуття, інтуїція проявляються у дитини в структурі уяви. Одні діти надають перевагу зображенню предметів більш детально, послідовно, проявляючи при цьому творчість, а інші - також творчо фіксують в зображенні в основному свої переживання, відношення. [5, c. 59]

Незважаючи на зміст малюнка, якщо в дитини домінує «пізнавальна» уява, вона буде намагатися більш детально зобразити предмет і сюжет, а якщо домінує «емоційна» уява, малюк може задовольнитися і більш схематичним зображенням. Для нього більш важливо, щоб малюнок дозволив йому виразити свій стан, що означає для нього зміст ситуації або предмета. Таким чином переважаючий вид уяви впливає на характер малюнка: на його повноту, деталі.

Враховуючи цю закономірність, на заняттях з зображувальної діяльності треба спрямувати одних дітей (з «емоційною» уявою) на посилення в малюнку зображувальної сторони, а інших (з «пізнавальною» уявою) — на передачу свого відношення до змісту. В процесі проведення занять спостерігається тенденція, що оригінальність робіт вища у дітей з «емоційною», ніж з «пізнавальною» уявою, тобто прояв творчості залежить від особливостей дитини. Це дає можливість диференційовано підходити до формування діяльності та розвитку дитини, врахувати вікові та індивідуальні особливості.

В процесі образотворчої діяльності також формуються у дітей навички культури трудової діяльності: планування майбутнього малюнка, самоконтроль за своїми діями в процесі виконання роботи. Образотворча діяльність ставить дитину в ситуацію активних дій, посильної самостійності, спонукає до цілеспрямованості в досягненні конкретного результату, розкриває стійкість уваги дитини, чіткість сприймання, вольові зусилля. Потяг дошкільнят до досягнення якісних результатів говорить про їх наполегливість, спроможність долати труднощі. У процесі творчого розвитку дитина оволодіває певною кількістю об'єктів, способами дій з ними, навчається наслідувати дії оточуючих. Слід зазначити, що здатність до навчання, тобто до наслідування і відтворення, аж ніяк не суперечить процесу розвитку творчої особистості, а є його необхідною умовою. Для творчої особистості здатність учитись і здатність до пошуків мають поєднуватися на всіх етапах її становлення і в усіх видах діяльності. Творча особистість розвивається в умовах постійного розширення пошукових дій, що забезпечується або спеціальними умовами виховання, або ініціативою самої особи.

У процесі дослідження проблеми дитячої художньої творчості Т. Г. Казакова визначила фактори, що впливають на її формування: оточуюча дійсність; витвори мистецтва. Н. О. Ветлугіна запропонувала класифікацію загальних художньо-творчих здібностей, що розвиваються не лише у процесі художньої діяльності, а й протягом усього життя: здібність сприймати, відчувати прекрасне, красиве у природі, побуті, праці, суспільних стосунках, творах мистецтва; здібність втілювати в найбільш доступній формі елементи красивого в життя та побут; здібність виразно малювати; здібність оцінювати красиве в оточуючому. [14, c. 45]

2.2 Засоби впливу на розвиток творчої уяви

Творча уява полягає у створенні нових предметів та явищ. Вона має умисний характер і завжди залучена у творчу діяльність.

Велике значення для розвитку творчої уяви має участь дитини у гуртках: художніх, літературних, технічних, юних натуралістів.

Молодші школярі із задоволенням придумують казки. Можна запропонувати їм придумати розповіді за сюжетом, початок або кінець твору; допомагають розвитку творчої уяви твори за картиною з якою-небудь закритою її частиною. При цьому слід зважати на особливості уяви учнів різного віку, які яскраво виявляються в роботі над творами.

Саме художньо-зображувальна діяльність у галузі графіки і живопису — малювання є однією з найдоступніших та емоційно захоплюючих форм художньої творчості дошкільників. Малювання — благодатна діяльність для виховання почуттів. Передусім, тому, що майже всі діти люблять малювати, що це продуктивна діяльність, яка дає дитині змогу відтворити на аркуші паперу свої думки та почуття. Дослідження останніх років показали, що художньо-творчому розвитку дошкільників сприяє використання не лише усталених способів, а й нетрадиційних форм і методів зображувальної діяльності, нетрадиційних технік малювання (кляксографія, малювання пальцем, долонею тощо).

Деяким дітям потрібна визначена і сформована тема. Вона ніби формує, будує в певній послідовності їхні знання, образи, враження, діти виявляють вміння будувати сюжет і розвивають уяву. Іншим дітям заважають підказки, обмеження. Якщо вони пишуть твір на запропоновану тему, то ніяк не можуть його почати: ця тема йде не від них, вона їм нав’язана, чужа. Під час роботи вони відходять від теми, розсувають поставлені обмеження.

М.Л. Шульга розробила систему умов, необхідних для художньо-творчого розвитку дошкільників. Вона вважає, що необхідно: ознайомлення з художніми матеріалами; ознайомити з кольором; використання елементів психогімнастики; використання імпровізованих казок. [14, c.42]

Методика передбачала наступні форми організації дітей: спеціальні тематичні заняття, нетрадиційні заняття, ігри, вправи. Для художньо-творчого розвитку дітей застосовують поєднання різних методів, прийомів і форм роботи з використанням різноманітних зображувальних і наочних матеріалів.

Розвиток уяви в навчанні малюванню відбуватиметься ефективніше, якщо застосовувати деякі прийоми, спрямовані на загальний розвиток пізнавальних процесів. Можна використати образну передачу фарбами почуттів, навіяних музичним твором (після безпосереднього прослуховування), різних звуків (оркестру, гудка, свисту). Фантазію дітей в потрібне русло спрямовують творчі завдання та ігри. Наприклад, творчка гра «змішвання ознак різних предметів» базується на найпростішому способі створення образів — аглютинації, яка передбачає «склеювання» різних якостей, властивостей, частин, які в житті не з'єднують. Учні зображують вигаданий предмет, описують результат і проводять колективне обговорення кожної комбінації. Такі вправи, як домалювання картини на основі трьох різнокольорових смужок паперу, домислення з уяви образів на основі схематичного зображення предметів, зміна конструкції вже існуючих предметів таким чином, щоб вони виконували принципово нові функції - ці та подібні завдання запропоновані педагогами О.С. Ніколенко, Л. А. Онищук, С.О. Сисоєвою в спеціальній програмі «Творчість», адресованій вчителю для розвитку творчих можливостей молодших школярів.

Цікавим і корисним для юних художників може стати ознайомлення з творами відомих митців живопису. Демоструючи репродукцію, наприклад, портрету, керівник в бесіді з’ясовує, хто зображений, характер персонажу, звертає увагу на позу, вираз обличчя, а учні висловлюють здогадки, зображена людина сучасна, чи картина написана давно. Далі дітям пропонується за бажанням прийняти на себе роль зображеного на картині, «вжитися» в його образ, прийняти ту ж позу, вираз обличчя, відчути в собі ті ж риси характеру і коротко розповісти про себе від імені героя, домисливши, що з ним було до і після миті, яка відтворена на картині. Розвивається пізнавальний інтерес і працює фантазія. [9, с. 110]

Художньо-творчі завдання, запропоновані дітям у процесі занять образотворчою діяльністю та поза ними, можна поділити на кілька груп:

І. Завдання на розвиток дивергентного мислення. Це завдання, в яких на одне запитання передбачається кілька правильних відповідей.

ІІ. Завдання на розвиток уяви. Вони орієнтовані на широке коло проблем, пов’язаних з ефективним здійсненням творчої діяльності.

ІІІ. Завдання на розвиток сприйняття просторової уяви. Ці завдання орієнтовані на формування й розвиток сприймання предметів, рухів, простору тощо.

ІV. Завдання з використання нетрадиційних прийомів образотворчої діяльності. Завдання художньо-творчого характеру використовувалися як на заняттях із малювання, так і у вільній самостійній діяльності дітей. Важливо, щоб ця робота була систематичною, послідовною та емоційною.

Дошкільник, як правило, багато і охоче малює, виявляючи в такий спосіб особливості свого бачення світу. Головна з них полягає у тому, що світ зображається не таким, яким дитина повинна була б його бачити, а таким, яким вона його знає. Стіни будинку вона малює в один ряд, а речі в ньому так, нібито стіни прозорі; одне око на обличчі може бути зображене у профіль, інше — анфас, а то й взагалі поза обличчям. Як і в грі, зображення мають мінливі значення: те, що було «людиною», може стати «машиною», «крокодилом». Крім того, від початку малювання і до нього завершення задум малюнка може змінюватися кілька разів.

Усе це дає змогу розглядати дитяче малювання як своєрідний вид творчості. За В. А. Роменцем, це образотворча модифікація гри з усіма властивими їй рисами: вживанням і перенесенням у ситуацію, наслідуванням, уявою. І якщо за змістом малюнок є грою, то за формою — естетичним освоєнням дійсності. Малюючи, дитина відтворює світ, у якому живе, і своє місце у ньому. [18, с. 89]

Щоб дізнатися чи впливає на уяву художня творчість, ми провели малюнкове тестування на креативність серед групи студентів художньо-графічного відділення факультету мистецтв та деяких учнів художньої школи. Оптимальним для такого досліду вважається завдання «Закінчи малюнок», яке являє собою другий субтест фігурної батареї тестів творчого мислення П. Торренса.

П. Торренс виділив такі основні параметри креативності:

творча продуктивність/швидкість (здатність до висування великої кількості ідей за одиницю часу);

оригінальність (здатність придумати унікальні, нові ідеї, які можуть здивувати);

гнучкість (здатність до всебічного розгляду предмету, здібність ураховувати при прийнятті рішень різні обставини: економічні, географічні, політичні, особистісні, медичні, національні .);

деталізація/розробленість (здатність працювати над ідеєю — «шліфувати» ідею, стільки, скільки потрібно для надання їй лоску, закінченості форми (або незакінченості та нескінченості).

У тесті представлено 10 незакінчених фігур, до яких потрібно додати лінії або штрихи. З фігур мають утворитися нові предмети, або навіть сюжетні картини. Час виконання завдання обмежений —15 хвилин. Також до кожного малюнку необхідно придумати назву і позначити її на поданому полі.

Зіставляючи рівень креативності, творчої продуктивності, розробки та гнучкості уяви ми отримали наступні результати.

На діаграмі представлені учасники № 1, № 2, № 3, № 4 -учні художніх шкіл, та учасники № 4, № 5, № 6, № 7,№ 8 -студенти художньо-графічного відділення факультету мистецтв.

Рис. 2.1

Після аналізу отриманих результатів можна зробити висновок, що у усіх протестованих осіб уява є досить креативною. Були і такі малюнки, які можна назвати унікальними, адже їх не позначено в жодному зі списків з інструкції до перевірки тесту. Деякі студенти, на відміну від учнів, створювали композиційні змістові малюнки, демонструючи високий рівень розвитку творчої уяви та мислення. Деталізацією займалися всі по-різному, більшої закінченості мали малюнки студентів. Творча продуктивність виявилася позитивною для усіх учасників тестування. Тематика робіт відрізнялася, проте переважаючим було зображення людини.

На основі наведених результатів можна зробити висновок, що художня діяльність позитивно впливає на розвиток творчої уяви.

Висновки до 2 розділу Психологи довели, що уяву широко включено у творчу діяльність людини на різних етапах його життя.

Велику роль у створенні образів уяви відіграє практична діяльність. Доки створений образ існує лише в «голові», він не завжди до кінця зрозумілий. Втілюючи цей образ к малюнку чи моделі, людина перевіряє його реальність.

Вивчення теоретичних аспектів проблеми та проведене нами спеціальне дослідження дозволили зробити висновки.

1. Образотворче мистецтво є потужним засобом реалізації та розвитку художньо-творчого потенціалу дітей та студентів.

2. Художньо-творчі завдання, що пропонуються дітям у процесі занять образотворчою діяльністю і поза ними мають добиратися за такими напрямами: завдання на розвиток уяви; завдання на розвиток сприйняття; завдання з використанням різноманітних художніх технік.

3. Образотворче мистецтво й малювання загострює сприйняття, естетичні відчуття розвиває уяву, сприяє вдосконаленню художньої діяльності. Воно дозволяє виявити свої думки, почуття, ставлення й індивідуальність у художньо-творчий діяльності.

ВИСНОВКИ

1. Проаналізувавши наукову літературу, можна зробити висновок, що відображуючи об'єктивну дійсність, людина не лише сприймає те, що діє на неї в певний момент, чи уявляє те, що на неї діяло раніше, вона створює і такі образи, які ніколи не сприймала, свідком яких не була. Уява властива лише людині і є необхідною умовою її діяльності. В житті людини уява виконує ряд специфічних функцій: представлення дійсності в образах; регулювання емоційних станів; штучне створення образів; формування внутрішнього плану дій; планування і програмування діяльності суб'єкта, шляхом створення кінцевого або проміжного її продукту. Уява кожної людини має різні характерні ознаками. Тому її можна поділити на різні види в залежності від ознак класифікації. Є такі види уяви: пасивна та активна. Пасивна уява — мимовільне або довільне створення образів, не призначених для втілення в дійсність. До цього виду уяви належать сновидіння, фантазування та ілюзії. Активна уява — процес довільного створення індивідом наочних образів.

2. Вироблено проблематику дослідження: рівень розвитку уяви у студентів та учнів художніх закладів буде мати високі показники.

3. Для визначення рівня креативності уяви було використано тестування Торренса (скорочений варіант образотворчої (фігурної) батареї).

4. Проведено дослідження рівня уяви (швидкість, різноплановість, оригінальність, ступінь опрацьованості) серед студентів та учнів художніх закладів.

5. Спираючись на результати проведеної методики можна зробити висновки, що тестування підтверджує теоретичну частину, оскільки учасники показали високі результати по неординарності уяви.

6. Оптимальні результати методики проаналізовано. Аналіз показав, що у художніх закладах учні та студенти в більшості мають розвинену творчу уяву. Гіпотеза підтвердилась, проте вибірка була мінімальною, тому за для точніших даних бажано збільшити кількість опитуємих.

7. У межах вивчення означеної теми і виходячи з теоретичного аналізу нами було визначено показники розвитку й реалізації художньо-творчого потенціалу учнів: ставлення, інтереси, можливості дітей, що виявляються під час художньої діяльності; творчі прояви дітей (самостійність, індивідуальність, ініціативність тощо); якість дитячих робіт. Нами були визначені основні завдання та напрями художнього впливу педагога:

Розвиток емоційних компонентів особистості дитини (естетичне переживання);

Розвиток фантазії, сприйняття, мотивів, художньої діяльності, технічних умінь малювання й уяви в кожної дитини;

Розвиток уявлення дітей про художні техніки малювання, властивості художніх матеріалів;

Розвиток у дітей уміння добирати зображувально-виразні засоби малювання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бєлкіна Е., Науменко Т. Світ мистецтва і дитина. // Дошкільне виховання — 2000. — № 1. — С.4−5.

2. Боровик О. В. Розвиток уяви. — М.: ТОВ В"ЦГЛВ" Рон В", 2002. — 112с.

3. Ветлугина Н. А. Художественное творчество в детском саду / Наталья Ветлугина. — М.: Просвещение, 1974. — 276 с.

4. Выготский Л. С. Воображение и творчество в детском возрасте: Психолог. очерк / Лев Выготский. — 2-е изд. — М.: Просвещение, 1967. — 122 с.

5. Выготский Л. С. Воображение и творчество в детском возрасте: Психол. Очерк. Кн. для учителя. — М.: Просвещение, 1991. — 93 с.

6. Катаєва Л.І. Вивчення пізнавальних процесів дітей дошкільного віку. М.: Владос, 2004. — 234 с.

7. Кудрявцев В. Т. Уява дитини: природа і розвиток // Психологогический журнал. -2001. -№ 5. — 57 с.

8. Кураєв, Г. А. Вікова психологія / Г. А. Кураєв, Є.М. Пожарська. — Ростов-на-Дону, 2002. — 146 с.

9. Кучер С. Л. Фантазія та її розвиток в художній творчості дітей // Викладання і виховання в початкових класах національної школи: Навч.пос.- Кривий Ріг, 1999. — № 4. — С.107−111.

10. Кучерявый В.Л. С. Выготский об особенностях и механизме творческого воображения ребёнка // Обдарована дитина. — 2004. — № 4. — С. 2−14.

11. Матюшкин A.M. (ред.) Фигурная форма, А теста творческого мышления Э. Торранса, адаптированного сотрудниками Общесоюзного центра «Творческая одаренность» НИИ ОПП АПН СССР. М.: Изд-во НИИ ОПП АПН СССР, 1990. — С. 23−31.

12. Методика обучения изобразительной деятельности и конструированию / Т. С. Комарова, Н. П. Сакулина, Н. Б. Халезова и др.; под ред. Т. С. Комаровой. — М.: Просвещение, 1991. — 185 с.

13. Моляко В. А. Проблемы психологии творчества и разработка подхода к изучению одаренности / Валентин Моляко // Обдарована дитина. — 2002. — № 4. — 64 с.

14. Одерій Л. Є. Зображувальне мистецтво як засіб розвитку художньої творчості дітей дошкільного віку / Одерій Л. Є., Козлова О. А. // Дошкільна освіта. — 2004 р. — № 1(3). — С. 42−46.

15. Підготовка фахівців з дошкільної освіти за кредитно-модульною системою організації навчального процесу: навчальний посібник / за ред. Т. І. Поніманської. — 2-ге вид. — К.: Видавничий Дім «Слово», 2010. — 304 с.

16. Полуянов Ю. А. Уява і здібності. М.: Знание, 2003. — 50с.

17. Пономарев Л. А. Психология творчества. Москва: Педагогика, 1996. — 205 с.

18. Практикум по экспериментальной и прикладной психологии. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1999. — 272 с.

19. Рогов Є.І. Настільна книга практичного психолога. У 2 кн. Кніга 2 М.: Владос, 2004. — 528с.

20. Роменець В. А. Психологія творчості. — К: Либідь. 2001. — 288 с.

21. Рубінштейн С. Л. Основи загальної психології. — СПб.: Пітер, 1999.

22. Ушинский К. Д. Избранные педагогические сочинения. — М.: Просвещение, 1954. — Т. 3. — 278 с.

23. Худік В.А. Психологічна діагностика дитячого розвитку: методи дослідження. К.: Україна, 2002. — 423 с.

24. Художественное творчество и ребёнок: монография / под ред. Н. А. Ветлугиной. — М.: Педагогика, 1972. — 366 с.

25. Шерагіна Л.І. Логіка уяви. М.: Союз, 2001. — 285 с.

26. Вплив образотворчої діяльності на розвиток творчості дітей [Електронний ресурс] / Шмалько Т. В. — 2015. — Режим доступу: http://school2saki.krimedu.com/ru/article/vpliv-obrazotvorchoyi-diyalnosti-na-rozvitok-tvorc.html — Назва з титул. Екрану.

27. Образотворче мистецтво та його вплив на його вплив на розвиток дошкільників [Електронний ресурс] — 2015. — Режим доступу: http://www.startpedahohika.com/sotems-1264−1.html — Назва з титул. Екрану.

28. Torrance E. P. The nature of creativity as maintest in its testing // In: R. J. Sternberg (Ed.) The nature of creativity. N. Y.: Cambridge University press, 1988. — P. 43−75.