Психологічні особливості формування етнічної толерантності у студентської молоді

Міністерство освіти і науки України Курсова робота Психологічні особливості формування етнічної толерантності у студентської молоді

ВСТУП Тема даної роботи є досить актуальною, адже чутливою до проблеми полікультурної комунікації є студентська молодь. Це, водночас, актуалізує питання толерантності серед сучасної молоді щодо представників інших етнічних груп. Більше того, від студентів — майбутніх юристів, журналістів, філологів, психологів, педагогів та ін., здебільшого й залежать перспективи вирішення питання протидії ксенофобії, запобігання тероризму, проявам екстремістської поведінки серед громадян. Тому важливого значення набуває не лише доосмислення, операціоналізація поняття етнічної толерантності у категоріальному полі психології, а й вироблення необхідних психолого-педагогічних технологій для її формування у студентської молоді.

Відтак, поглиблення полікультурних контактів між студентами та необхідність їх гармонізації, а також недостатня операціоналізація поняття етнічної толерантності у психології загалом і фрагментарність вивчення цієї проблеми у напрямі педагогічної та вікової психології зокрема, зумовлюють актуальність нашого дослідження та вибір теми «Психологічні особливості формування етнічної толерантності у студентської молоді».

Об'єктом дослідження даної курсової роботи, виступає етнічна толерантність як особистісна властивість.

Предметом дослідження є психологічні особливості та засоби формування етнічної толерантності у студентів.

Мета курсової роботи полягає в установленні особливостей ефективного формування етнічної толерантності у студентів шляхом виокремлення її основних компонентів.

Відповідно до мети поставлені такі основні завдання дослідження:

— Здійснити теоретичний аналіз проблеми толерантності та етнічної толерантності особистості, а також особливостей її прояву;

— Здійснити емпіричне вивчення етнічної толерантності у контексті цілісної особистості;

Зауважимо, що методологічною основою роботи є сучасні методи наукового пізнання. Для вирішення завдань та досягнення поставленої мети використовувалися такі методи дослідження, як: теоретичні - аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизація наукової літератури з проблеми толерантності; емпіричні - спостереження, бесіди, анкетування, тестування; статистичні методи обробки результатів дослідження.

Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ

1.1 Психологічні особливості толерантності. Філософські аспекти Зазначимо, що проаналізувавши погляди видатних філософів Давнього Сходу, Античності, Середньовіччя, Відродження, Нового часу, Класичної і Посткласичної філософії на проблему існування людини у контексті взаєморозуміння з іншими, можна встановити провідні лінії розуміння феномену толерантності в межах філософської думки. [11]

Феномен толерантності посідає особливе місце в суспільному житті, в системі людських відносин. Крім того, він постає не просто як «абстрактний ідеал», а як універсальна загальнолюдська цінність, від реалізації якої значною мірою залежить як подальший розвиток особистості, так і розвиток держави в цілому. [26, с. 178]

Погляди науковців мають багато спільного щодо природи толерантності у різних напрямах дослідження особистості. Так, до релевантного поля поняття толерантності належить відсутність агресивної поведінки (А. Бандура, Т. Адорно), свобода (Е. Фром і Г. Олпорт), емпатія (Г. Олпорт і К. Роджерс). Водночас, існують і суперечності у цих поглядах. За Г. Олпортом, причиною толерантної поведінки є дисбаланс між «я-реальним» і «я-ідеальним», тоді як, за К. Роджерсом, такий дисбаланс породжує радше інтолерантну поведінку, ніж толерантну. Водночас, погляди всіх учених збігаються в тому, що толерантність є важливою особистісною рисою, властивістю, ознакою, яка породжується як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками, виявляючись в емпатійному, терпимому ставленні до інших. [11]

Зазначимо, що толерантність у всі часи вважалася людською чеснотою. Вона мала на увазі терпимість до відмінностей серед людей, уміння жити, не заважаючи іншим, здатність мати прав і свободи, не порушуючи права і свобод інших. У теорії сучасного наукового знання мають місце різні підходи до розуміння феномену «толерантність» через його багатоаспектність. Медико-біологічний контекст висвітлює адаптацію організму до несприятливих впливів середовища та його репараційність. Філософський аспект пропонує розгляд толерантності як готовності постійно і з гідністю сприймати особистість, річ або подію, як терпіння, терпимість, витримка, примирення. Політичний контекст центрує увагу на повазі до свободи іншої людини, її поглядів, думок, поведінки. Соціологія трактує толерантність як милостивість, делікатність, прихильність до іншого тощо. У загальнопедагогічному контексті толерантність трактується як готовність прийняти інших такими, якими вони є, і взаємодіяти з ними на засадах згоди і порозуміння [24, с. 16].

Зупинимось на філософському аспекті. У філософському енциклопедичному словнику знаходимо «толерантність» (від лат. tolerantia — терпіння) — терпимість до іншого роду поглядів, рис, звичок. Толерантність є необхідною в ставленні до особливостей різних народів, націй і релігій. Вона є ознакою впевненості в собі та усвідомленням надійності своїх власних позицій, ознакою відкритої для всіх ідейної течії, яка не боїться порівняння з іншими точками зору і не уникає духовної конкуренції" [23, с. 457].

«Толерантність — термін, яким позначають доброзичливе, бо принаймні стримане ставлення до індивідуальних і групових відмінностей (релігійних, етичних, культурних, цивілізаційних)» [23, с. 642].

Слова «терпіння» і «толерантність» дещо схожі за значенням, але все ж таки є дуже різними за смисловим наповненням. Так, «терпимість» означає вміння та здатність терпіти, тобто «допускати, миритися з існуванням чогось або когось», пасивно приймати реальність, погоджуватися з чужою точкою зору. Толерантність навпаки передбачає установку, активну життєву світоглядну позицію, яка виражається в психологічній готовності до терпимості в ім'я взаєморозуміння, позитивної взаємодії з людьми іншого культурного, національного, релігійного, соціального, світоглядного середовища, людьми інших поглядів і позицій; захист своїх та інших прав і свобод, мирне вирішення конфліктів. [26, с. 179]

Заслуговує уваги, на нашу думку, і монографія О. Гриви, в якій розкривається проблема толерантності молоді в умовах полікультурного середовища. Авторкою розроблені моделі виховання толерантної особистості та соціальнопедагогічної підготовки фахівців до роботи в умовах полікультурності. Крім того, вона пропонує модель соціально-педагогічної підготовки спеціалістів із формування толерантності в учнів та молоді в умовах полікультурності [8, с. 178].

Отже, аналіз наукових джерел ще раз підкреслює важливість, потребу та необхідність свідомого цілеспрямованого виховання та самовиховання толерантності, що дозволить особистості бути налаштованою на гуманістичні цінності свободи, права людини, заявити про себе як про носія якостей високої цивілізованості і культури.

Розглядаючи всі вищезазначені умови формування толерантності, можна стверджувати, що основною і важливою є розвиток таких новоутворень, як: готовність молодої людини до співіснування, взаємодії з іншими людьми, спільнотами, обставинами та прийняття їх такими, які вони є. Під готовністю ми розуміємо внутрішній стан особистості, її мотивацію, бажання і здатність позитивно ставитись до прав іншої людини.

Сьогодні, як ніколи, стає очевидним, що мир і злагода в сучасному співіснуванні можуть бути досягнені і збережені не за допомогою зброї і конфліктів, а шляхом налагодження взаємовідносин між людьми на основі етичних, моральних і культурних законів.

Для вирішення вищезазначених проблем виникає необхідність переглянути, а можливо внести зміни в програми суспільствознавчих предметів у загальноосвітніх школах і запровадити нові курси з формування толерантності у вищих навчальних закладах.

На нашу думку, толерантність, що сформувалась в шкільні та студентські роки, постає однією з умов зниження напруженості в суспільстві, здатність прийняти іншу точку зору стає одним із критеріїв людини, яка має соціальні й етичні переконання.

Методологічне підґрунтя формування толерантності у вищих навчальних закладах можна екстраполювати на різні види професійної підготовки. Доречним є, на нашу думку, ввести в навчальний процес такі курси, як: «Основи толерантності», «Тренінг комунікативної толерантності». Такі курси дозволять закласти основу уявлень, культури, мислення, менталітету.

1.2 Особливості етнічної толерантності як риси особистості

На сучасному етапі розвитку українського суспільства все більшого значення набуває вивчення етнічної толерантності. Цю проблематику досліджують фахівці різних областей наук: психологи, педагоги, філософи, політологи і багато інших. У науці у всьому світі підвищується інтерес з питання, що нами вивчається. Часті терористичні акти, агресія на міжетнічному і міжрелігійному ґрунті, загострення міжкультурних протиріч вимагають більш глибшого розуміння природи етнічної толерантності та особливостей їхнього впливу на світогляд громадян, зокрема на сьогоднішню молодь. [7, с. 19]

Сутність проблеми етнічної толерантності актуалізується у зв’язку з нестійким характером міжетнічних стосунків у всьому світі. Толерантність — глобальна проблема.

Толерантність (від лат. Tolerantia — терпіння) — відсутність чи послаблення реагування на якийсь несприятливий чинник у результаті зниження чутливості до його дії.

Толерантність як якість особистості, яка протиставляється стереотипності та авторитаризму, вважається необхідною для успішної адаптації до нових несподіваних умов. У зв’язку з цим виділяються два аспекти толерантності :

— зовнішня толерантність (до інших) — переконання, що вони можуть мати свою позицію, здатні бачити речі з інших (різних) точок зору, з урахуванням різних чинників;

— внутрішня толерантність (до невизначеності) — здатність до ухвалення рішень і роздуму над проблемою, навіть, якщо невідомі всі факти і можливі наслідки.

Толерантність означає повагу, прийняття і правильне розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та способів прояву людської індивідуальності. Їй сприяють знання, відкритість, спілкування і свобода думки, совісті та переконань.

Етнічна толерантність — відношення до людей іншої раси та етнічної групи, до власної етнічної групи, оцінка культурної дистанції.

З другої половини XX століття і по теперішній час у світовому масштабі намітилися процеси, що характеризуються сплеском усвідомлення людиною своєї етнічної ідентичності - належності до певного етносу (етнічної спільності).

У сучасній соціально-психологічній літературі етнічна толерантність трактується таким чином.

Етнічна толерантність — готовність особистості терпимо сприймати ті чи інші явища національного життя і міжетнічних стосунків.

Етнічна толерантність — це соціально-психологічна, а не чиста психологічна якість, опосередкована соціальними нормами.

Етнічна толерантність припускає не просто прийняття іншого етносу таким, яким він є (це її онтологія), а виборче відношення до етноіншого, тобто до іншого етносу та його представників. Вона припускає:

— готовність до співпраці, взаємовигідного партнерства, що взаємнозобов'язує на основі взаємоприйнятних цінностей;

— готовність до культурного взаємообміну і взаємозбагачення;

— здатність до взаємної емпатії, тобто до досягнення ментальності етноіншого; - нейтралізацію негативних комплексів у поведінці етноіншого без приниження його особистісної та соціальної гідності;

— установку на взаємошанований діалог з метою досягнення більшого взаєморозуміння.

Слід вказати, що розгляд толерантності у контексті особистості дав змогу застосувати особистісно-центрований підхід до її вивчення у сукупності таких принципів: індивідуально-психологічного, соціально-психологічного, вікового, системно-психологічного. Використання цих принципів уможливило розгляд структури етнічно толерантної особистості.

Структура етнічно толерантної особистості представлена у сконструйованій концептуальній моделі етнічно толерантної особистості, яка містить когнітивний, афективний і конативний компоненти (див. Додаток А). Когнітивний компонент репрезентований у вигляді знань і уявлень про психічний склад, національного характеру, етнічних стереотипів й етнічних конфліктів різних етнічних груп. При цьому провідного значення набувають саме знання як сукупність інформативних одиниць, що ґрунтуються на об'єктивних закономірностях міжетнічної взаємодій у світі. Водночас, уявлення виражають суб'єктивний досвід особистості, який також впливає на загальну поінформованість особистості.

Афективний компонент представлений у вигляді практичних (задоволення результатом власної взаємодії з представниками інших етнічних груп), глоричних (бажання самостверджувати полікультурні, полінаціональні цінності, їх визнання у світі), альтруїстичних (бажання приносити іншим людям радість незалежно від їх етнічної приналежності) і комунікативних (бажання спілкуватися з представниками інших етнічних груп) емоцій.

Конативний компонент походить із мотиваційної сфери особистості, охоплюючи мотиви міжособистісної взаємодії з представниками інших етнічних груп, а також реальну толерантну поведінку стосовно цих осіб. Відтак, конативний компонент охоплює міжетнічні інтереси і міжетнічну спрямованість особистості загалом. Конструювання концептуальної моделі етнічно толерантної особистості дало змогу перейти до її емпіричного вивчення. [11]

Етнічна, як і всяка інша толерантність, не безумовна. Толерантність, на наш погляд, потрібно виховувати. З історії всі добре знають про те, що посіяти розбрат між народами на міжетнічному ґрунті легко. Людство розуміє, що подібні процеси сприяють дезінтеграції народів, розпалюванню воєн.

Сфера освіти має найбезпосередніше відношення до таких найважливіших світоглядних категорій, як менталітет і толерантність. Більш того, саме сфера освіти здатна активно і цілеспрямовано формувати відповідні ментальні якості і людини і соціуму. Формування менталітету, толерантності, виховання толерантності у людських відносинах є найважливішим завданням освіти.

У шкільні роки у дитини складається логічне мислення, зростає роль друзів. Підліток виробляє свою власну думку. Вік студентської молоді пов’язаний з моральною самооцінкою, він замислюється над тим, що є світом, суспільством. Виховання у дусі толерантності сприяє формуванню у молоді навичок незалежного мислення, критичного осмислення і вироблення суджень, які ґрунтуються на моральних цінностях.

Згідно мети статі, яку ми розглянемо, було проведено дослідження. У ньому брало участь 72 людини. З них 35 школярів і 37 студентів. Дані були отримані за допомогою методики комунікативної толерантності Бойко, методики на виявлення рівня Зазначимо, що при вже проведених дослідженнях у результаті були отримані дані про те, що рівень етнотолерантності української молоді знаходиться на середньому рівні. Це говорить про те, що студенти — це вже досить сформовані особистості, у яких є свої установлені переконання і погляди на життя, але вони все ще не можуть контролювати свої почуття у повній мірі.

Таким чином, більш високий рівень толерантності спостерігається у студентів, ніж у школярів. Це можна пояснити тим, що студенти можуть контролювати свої емоції і намагаються мислити раціонально. Їх оточення, в якому їм доводиться знаходиться змушує більш лояльно дивитися на оточуючих людей. Нами були опитані студенти технічних спеціальностей, а, як відомо, саме на таких спеціальностей присутня велика кількість людей інших національностей. Спілкуючись з ними, студенти розуміють, що іноземні студенти не представляють небезпеку і являються такими ж людьми, як і ми всі. У студентів їх світ проживання, навчання і відпочинку більш розширений, тому що студенти — люди дорослі, батьки не ведуть такий жорсткий контроль за ними, як це відбувається у школярів, тому студенти мають можливість бувати в різних місцях і частіше зустрічатися з людьми інших національностей, ніж школярі.

Таким чином, у результаті теоретичного вивчення проблеми етнічної толерантності студентської молоді сформовані висновки. По-перше, толерантність — відсутність чи послаблення реагування на якийсь несприятливий чинник у результаті зниження чутливості до його дії. По-друге, у сучасному суспільстві актуалізувалися проблеми етнічної ідентичності (до певного етносу); разом з етнічною ідентичністю існує етнічна нетерпимість чи ксенофобія (страх чи ненависть до незнайомців, іноземців.); етнічна толерантність полягає у готовності до співпраці, партнерства, культурного взаємообміну, повазі особистісної та соціальної гідності етноіншого. По-третє, найбільш ефективним способом формування у підростаючого покоління толерантності є виховання; методи виховання толерантності - це способи формування у дітей готовності до розуміння інших людей і терпимого ставлення до їхніх своєрідних учинків; великого значення у формуванні етнічної толерантності набувають методи самовиховання молоді.

Отже, становлення толерантності у нашій молодій демократичній державі повинне стати головним пріоритетом. Загальнолюдська цінність феномена толерантності полягає у здатності представників різноманітних етнічних культур та ментальностей знайти спільне коло комунікативної взаємодії. Найбільш сенситивною ланкою нашого суспільства є студентська молодь. Саме вона стане в найближчому майбутньому основним складом нашого народу, етносу, рушійною силою нації. Прояви упередженості, забобонів до «інших» призводять до виплеску негативних емоцій, ворожості, відторгнення та агресії, яка, у свою чергу, є передумовою причинно-наслідкового зв’язку, що переходить в насильницькі дії. Дуже важливо в період становлення зрілої особистості, запобігти сказаним вище проявам нетерпимості, інтолерантності та сформувати культуру толерантності. Адже саме в цьому ми вбачаємо запоруку, забезпечення гармонійного демократичного суспільства, яке базується на співпраці та рівності прав кожного на самоствердження. Таким чином, перспективним вважаємо подальше вивчення етнічної толерантності як важливої риси особистості та основоположного компонента її актуального етнічного статусу.

етнічний психологічнмй толерантність особистість

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФОРМУВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ У МОЛОДІ

2.1 Емпіричне вивчення толерантності

Перш за все, перед розкриттям емпіричного дослідження толерантності та показу методик, слід було б вказати, що являє собою емпіричне вивчення загалом.

Предметом дослідження на емпіричному рівні є властивості, зв’язки, відносини об'єкта, які доступні чуттєвого сприйняття. Слід відрізняти емпіричні об'єкти науки від об'єктів реальності, оскільки перші - це певні абстракції, що виділяють в реальності деякий обмежений набір властивостей, зв’язків і відносин. Реальному ж об'єкту властиве нескінченне число ознак, він невичерпний у своїх властивостях, зв’язках, відносинах. Саме це визначає гносеологічну спрямованість дослідження на емпіричному рівні - вивчення явищ (феноменів) і поверхневих зв’язків між ними і домінування почуттєвого кореляти в дослідженні.

Основне завдання пізнання на емпіричному рівні - одержання вихідної емпіричної інформації по досліджуваному об'єкті. Найчастіше для цього використовуються такі методи пізнання як спостереження й експеримент.

Знання, яке формується в процесі емпіричних дослідженьспостереження, постановки та проведення експериментів, збору та опису спостережуваних явищ і фактів, їх емпіричної систематизації та узагальнення — виражають у формі наукового факту й емпіричного узагальнення (закону).

Головною пізнавальною функцією, яку виконує наукове пізнання на емпіричному рівні, є опис явищ.

Наукове дослідження не задовольняється описом явищ і емпіричним узагальненням, прагнучи розкрити причини і сутнісні зв’язки між явищами, дослідник переходить на теоретичний рівень пізнання. [29]

У зв’язку з цим головне завдання, яке ставлять автори, — представити певну палітру психологічних методик, що дозволяють проводити діагностику і дослідження толерантності як особистісної характеристики і як групової цінності.

Крім того, методики діагностики та дослідження толерантності необхідні також для оцінки ефективності психологічних технологій формування установок толерантної свідомості. [17, с. 6]

Розвиваючись на величезній території, українська культура набула значного субетнічного розмаїття, що збереглося і понині. Під час останньго Всеукраїнського перепису населення у сучасному суспільстві зафіксовано наступні етнографічні групи українського етносу: бойки, гуцули, лемки, литвини, поліщуки, русини — разом вони становлять внутрішню субкультурну варіативність української культури, багатоманітність виявів її культурної самобутності [2, с. 154]. Етнографічні відмінності різних групп українського суспільства, відзначає В. Крисенко, практично ніколи не ставили причиною серйозних конфліктів, а навпаки, нерідко демонстрували значну консолідацію у прагненні самостійного державотворчого поступу України. Етнонаціональна багатоманітність українського суспільства представлена, за даними Держкомстату України [2, с. 156]. В умовах політетнічного складу населення України досить актуальним є питання міжетнічних стосунків.

Важливим засобом визначення рівня міжетнічної толерантності та виявлення проблемних аспектів міжетнічних взаємин є моделювання міжетнічної комунікації. Сьогодні моделювання є найефективнішим методом вирішення цілої низки етнопсихологічних проблем, що виникають у процесі міжкультурної взаємодії, оскільки цей спосіб дає можливість виявити всі особливості і феномени, пов’язані з етнічними групами і міжкультурними контактами. [9, с. 95]

Щорічне моніторингове соціологічне дослідження «Українське суспільство» Інституту соціології визначає динаміку особливостей ставлення громадян України до людей інших національностей шляхом визначення соціальної дистанції [14, с. 35]. Соціальну дистанцію першими проаналізували Г. Зіммель, Т. Парк і Е. Берджесс. Починаючи з робіт Л. Фон Візе, дане поняття вважається одним з центральних, що характеризують ступінь близькості чи відчуження соціальних груп. За допомогою вимірювання соціальної дистанції визначається статус, потенціал соціальних груп, а в етнічно диференційованому суспільстві - і соціальні позиції етнічних груп. Твердість і розмірність соціальної дистанції, взаємопроникнення характеристик груп є показниками стану суспільства, ступеня рівності груп, якісними індикаторами соціальної справедливості, соціальної й етнічної толерантності. [10, с. 77]

Щоб одержати чітку картину складних та суперечливих національних відносин і визначити особливості та закономірності формування культури стосунків між представниками різних етнічних групп, недостатньо оперувати деякою частковою інформацією. Іноді глибшого аналізу вимагає застосування деяких специфічних засобів, які мали б оцінити загальну національну толерантність. Одним із таких засобів є шкала «соціальної дистанції», розроблена Еморі Богардусом в 1924 р. [14, с. 45]

В 1990 р. Н. Паніна здійснила апробацію методики Е. Богардуса в Україні. В результаті, булла сконструйована семибальна шкала соціальної дистанції по відношенню до представників певної національності.

Таким чином, в Україні шкалу соціальної дистанції Богардуса було уперше адаптовано та апробовано у 1990;1991 рр. У дослідженнях, проведених Інститутом соціології НАН України.

Зазначимо, що в різних регіонах країни простежується не однакове ставлення до тих чи інших національностей.

Оцінку толерантності в її політичному вимірі можна надати на підставі аналізу національної правової бази у сфері етнонаціональної політики, законодавчих норм, спрямованих на протидію виявам нетерпимості, ксенофобії расової ворожнечі.

Аналізуючи ряд літератури, опишемо процедуру емпіричного дослідження, яка ґрунтувалась на чотирьох принципах особистісно-центрованого підходу до вивчення етнічної толерантності: індивідуально-психологічному, віковому, соціально-психологічному, системно-психологічному. Індивідуально-психологічний принцип дістав відображення у вивченні етнічно толерантної особистості у сукупності таких компонентів: когнітивного, афективного і конативного, а також взаємозв'язку цих компонентів з етнічною толерантністю студентів за допомогою авторської анкети «Етнічно толерантна особистість». Анкетування проводилося двічі з інтервалом у два місяці, після чого результати першого і другого анкетування обраховувалися з допомогою коефіцієнта Пірсона. Виявлений статистично значущий зв’язок свідчить про високу ретестову надійність анкети.

За результатами дослідження, переважна більшість студентів характеризується середнім рівнем розвитку етнічної толерантності та різних компонентів етнічно толерантної особистості, незначна кількість досліджуваних виявили високий рівень, водночас існує частина студентів, які вирізняються низьким рівнем етнічної толерантності.

Аналіз результатів діагностики різних компонентів етнічно толерантної особистості та виділення трьох груп досліджуваних відповідно з низьким, середнім і високим рівнями на основі показників середнього групового значення і стандартного відхилення свідчить про те, що значна кількість досліджуваних має низький рівень сформованості когнітивного й афективного компонентів (відповідно 17,5% та 19,1%), водночас для переважної більшості студентів характерним є середній рівень (38,1%) сформованості конативного компонента. Загалом наявність студентів із низьким рівнем когнітивного, афективного і конативного компонентів (відповідно 17,5%; 19,1%; 8,0%;) свідчить про необхідність створення відповідних психолого-педагогічних умов та програми, спрямованої на формування етнічної толерантності у студентської молоді.

Реалізація дослідження етнічної толерантності з позиції системно-психологічного підходу передбачала її вивчення у контексті пізнавальної, емоційної та мотиваційної сфер особистості. Виявлений статистично значущий негативний кореляційний зв’язок етнічної толерантності з такими особистісними станами і властивостями як депресивність, сором’язливість, мотивація уникнення невдачі, а також позитивний кореляційний зв’язок між показниками етнічної толерантності і комунікабельності, поняттєвого мислення, мотивації успіху свідчить про тісну взаємодію етнічної толерантності з особистісними характеристиками.

Використання соціально-психологічного принципу дало змогу розглянути етнічну толерантність у контексті інтерперсональної, зокрема комунікативної взаємодії особистості, в результаті чого було встановлено позитивний кореляційний зв’язок між показниками етнічної толерантності і комунікативної настанови, негативний кореляційний зв’язок між показниками етнічної толерантності і схильністю до антидемократичної пропаганди, а також розглянуто етнічну толерантність у контексті позитивної етнічної ідентичності.

Результати факторного аналізу засвідчили дію двох латентних змінних у вимірі етнічної ідентичності - її позитивного та негативного типів, а також дали змогу виділити ті види ідентичності, які визначають сутність цих типів в уявленнях студентської молоді: позитивна ідентичність, передусім, визначається нормою, негативна ідентичність — етноізоляцією і етноегоїзмом. Крайні полюси двох факторів — етнічна толерантність і ксенофобія — не отримали яскравого вираження у студентів. Переважна більшість студентів (96,34%) характеризується середнім ступенем вираження антидемократичних настроїв, що є притаманним для авторитарної особистості як протилежної до етнічно толерантної особистості. Водночас, усі параметри авторитарної особистості дістали відображення у відповідях студентів, зокрема: консерватизм (19,1%), авторитарне підкорення (11,3%), авторитарна агресія (7,7%), антиінтрацепція (3,4%), забобонність і стереотипізація (4%), комплекс влади (2,9%), деструктивність і цинізм (2%), проективність (2,7%), надлишкова зацікавленість сексуальним життям (3,8%).

Соціально-психологічний принцип дав змогу шляхом психолінгвістичної експертизи тексту Конституції України встановити позитивне юридично-правове регулювання етнічної толерантності в українському суспільстві. Результати емпіричного аналізу проблеми протидії ксенофобії у вигляді психолінгвістичної експертизи свідчать про те, що соціальні параметри — законодавчо закріплена суспільна норма, що слугує як зовнішнє настановлення українських громадян — зумовлюють толерантне ставлення до інших культур і національностей. Відтак, це посилює необхідність формування етнічної толерантності студентів саме з позиції психологічних параметрів особистості - з позиції особистісно-центрованого підходу.

Віковий принцип дозволив установити особливості уявлень студентської молоді щодо етнічної толерантності через визначення семантичного простору цього поняття і його конотативного значення. Основні координати семантичного простору поняття етнічної толерантності у студентів зіставляються з особистісними рисами людини: вихованість, доброта, охайність, чистота, спілкування, чесність, поведінка, врівноваженість. Глибший аналіз змісту асоціацій дає змогу побачити, що толерантність, на думку студентів, розвивається протягом соціалізації особистості і є набутою властивістю особистості як результат її виховання.

Середнє конотативне значення поняття «етнічна толерантність», яке визначалося з допомогою методики семантичного диференціалу, найбільше виражене за фактором оцінки, при цьому позитивність цього значення наближається максимум до 2,00 балів із можливих 3,00, що свідчить про те, що етнічна толерантність в уявленнях студентів не отримує вкрай позитивного забарвлення. [11]

Аналіз результатів емпіричного дослідження етнічної толерантності свідчить про необхідність розробки відповідної програми, спрямованої на формування етнічної толерантності студентів, беручи до уваги цілісну особистість у сукупності мотиваційної, пізнавальної та емоційної сфер.

Також, крім дослідження емпіричної толерантності, слід підкреслити, у кожного юнака виникають фруструючі та стресові ситуації, переживання, динаміка яких супроводжується болісними почуттями неспроможності подолання проблемних обставин та зневірою у власні можливості. Іншими словами, молода людина виявляє низьку толерантність до фруструючих обставин.

Нераціональні думки, які спонукають низьку фрустраційну толерантність, стосуються того, що проблеми, які виникають у людини, є надто важкими для їх вирішення. Йдеться про небажання або неспроможність особистості вирішувати складну ситуацію через неготовність або страх втратити комфортне існування.

З метою виявлення ефективних методів підвищення фрустраційної толерантності було проведено емпіричне дослідження, в якому прийняли участь студентська молодь.

Показники спостереження дозволили оцінити: підходи до вирішення проблемних обставин та схильність до перебільшення, її самооцінку та її рівень вимогливості до себе та інших, що позначається на загальній раціональності.

Загальний результат дослідження показав, що студенти 1−5 курсів мають тенденцію до нераціональних, хибних думок та переконань, що заважають правильно сприймати та аналізувати проблеми, вірити у свої сили та знаходити раціональні альтернативи виходу з них. Незважаючи на те, що відбувається позитивна динаміка зростання раціональності на 3−5 курсах в порівняння з першими курсами, не треба забувати про відсоток студентів на старших курсів, який має проблему з раціональністю, що заважатиме їх соціальному та особистісному зростанню. [3]

Отже, чим раніше навчати студентів техніці подолання низької фрустраційної толерантності, тим краще, адже з кожним роком зазначений феномен, якщо він залишається неподоланим, загострюється та набуває більш складних форм. Також потребує вдосконалення практики моніторингу впровадження та дотримання чинних законодавчих норм, що передбачають відповідальність за розпалювання національної ворожнечі та расової ненависті.

2.2 Методи дослідження (обгрунтування) При розгляді методів дослідження, зазначимо, що на наш погляд, важливо розвивати «позитивний» підхід, тобто не концентруватися на дослідженні тільки «поганої» людини, а сфокусувати свою увагу на «хорошій» людині - в даному випадку, на толерантній особистості.

Кожна із представлених методик виявляє і позитивний полюс досліджуваного предмета (толерантні прояви і установки), і негативний (інтолерантні якості і установки). Важливо розуміти, що про справжню толерантність ми можемо говорити як про «золоту середину». Розглядаючи якості, притаманні толерантній людині, такі, як гнучкість, комунікабельність та ін., важливо ставити перед собою питання про межі толерантності - оптимальному рівні емпатійності, гнучкості, комунікабельності, про межі між толерантністю і конформізмом чи індиферентністю.

У кожній з методик зазначені або нормативні значення, або, якщо методика не пройшла широку апробацію, середні значення для різних груп людей, що дозволяють оцінити ступінь вираженості діагностуючої якості та його вплив на рівень толерантності особистості.

· Експрес-опитувальник «Індекс толерантності» (Г.У. Солдатова, О. А. Кравцова, О. Е. Хухлаев, Л.А. Шайгерова):

Для діагностики загального рівня толерантності групою психологів центру «Гратіс» був розроблений експрес-опитувальник «Індекс толерантності». У його основу ліг вітчизняний та зарубіжний досвід у цій галузі (Солдатова, Кравцова, Хухлаев, Шайгерова, 2002). Стимульний матеріал опитувальника склали твердження, що відображають як загальне ставлення до навколишнього світу та іншим людям, так і соціальні установки в різних сферах взаємодії, де проявляються толерантність і інтолерантність людини. У методику включені твердження, що виявляють ставлення до деяких соціальних груп (меншин, психічно хворим людям, жебракам), комунікативні установки (повагу до думки опонентів, готовність до конструктивного вирішення конфліктів і продуктивної співпраці). Спеціальна увага приділена етнічній толерантності-інтолерантності (ставлення до людей іншої раси та етнічної групи, до власної етнічної групи, оцінка культурної дистанції). Три субшкали опитувальника спрямовані на діагностику таких аспектів толерантності, як етнічна толерантність, соціальна толерантність, толерантність як риса особистості.

На виданому бланку необхідно оцінити, наскільки особа згідна чи не згідна з приведеними твердженнями, і в відповідності до цього потрібно поставити відмітку напроти кожного твердження (бланк методики див. Додаток Б).

Для кількісного аналізу підраховується загальний результат, без поділу на субшкали.

Кожній відповіді на пряме твердження присвоюється бал від 1 до 6 («абсолютно не згоден» — 1 бал, «повністю згоден» — 6 балів). Відповідям на зворотні твердження присвоюються реверсивні бали («абсолютно не згоден» 6 балів, «повністю згоден» — 1 бал). Потім отримані бали підсумовуються.

Номери прямих тверджень: 1,9,11,14, 16, 20, 21, 22.

Номери зворотних тверджень: 2, 3,4, 5, 6,7, 8,10, 12,13, 15, 17, 18, 19.

Індивідуальна або групова оцінка виявленого рівня толерантності здійснюється за такими ступенями:

22−60 — низький рівень толерантності. Такі результати свідчать про високу інтолерантність людини і наявності у нього виражених інтолерантних установок по відношенню до навколишнього світу і людям.

61−99 — середній рівень. Такі результати показують респонденти, для яких характерне поєднання як толерантних, так і інтолерантних рис. В одних соціальних ситуаціях вони ведуть себе толерантно, в інших можуть проявляти інтолерантність.

100−132 — високий рівень толерантності. Представники цієї групи мають виражені риси толерантної особистості. У той же час необхідно розуміти, що результати, що наближаються до верхньої межі (більше 115 балів), можуть свідчити про розмивання у людини «кордонів толерантності», пов’язаному, наприклад, з психологічним інфантилізмом, тенденціями до потурання, поблажливості чи байдужості. Також важливо враховувати, що респонденти, що потрапили в цей діапазон, можуть демонструвати високу ступінь соціальної бажаності (особливо якщо вони мають уявлення про погляди дослідника і цілях дослідження).

Для якісного аналізу аспектів толерантності можна використовувати поділ на субшкали:

1. Етнічна толерантність: 2, 4, 7, 11, 14, 18, 21.

2. Соціальна толерантність: 1, 6, 8, 10, 12, 15, 16, 20.

3. Толерантність до риса особистості: 3, 5, 9, 13, 17,19,22.

Субшкала «етнічна толерантність» виявляє ставлення людини до представників інших етнічних груп і установки в сфері міжкультурної взаємодії. Субшкала «соціальна толерантність» дозволяє досліджувати толерантні і інтолерантні прояви у відношенні різних соціальних груп (меншин, злочинців, психічно хворих людей), а також вивчати установки особистості по відношенню до деяких соціальним процесам.

Субшкала «толерантність як риса особистості» включає пункти, що діагностують особистісні риси, установки і переконання, які в значній мірі визначають ставлення людини до навколишнього світу.

· Методика діагностики загальної комунікативної толерантності (В.В. Бойко):

Методика діагностики загальної комунікативної толерантності, запропонована В. В. Бойко (Практична психодіагностика, 1998), дозволяє діагностувати толерантні і інтолерантні установки особистості, які у процесі спілкування.

Згідно автору методики, комунікативна толерантність, або толерантність у спілкуванні, підрозділяється на ситуативну, типологічну, професійну і загальну.

Рівень ситуативної толерантності визначається ставленням людини до конкретного партнера по спілкуванню (дружини, колезі, випадковому знайомому), типологічної - ставленням до збірному типу або групі людей (представникам будь-якої національності, професії, соціального шару). Професійна комунікативна толерантність проявляється в робочій обстановці, у взаємодії з тими людьми, з якими доводиться мати справу за родом діяльності (клієнтами, пацієнтами). Загальна комунікативна толерантність обумовлена життєвим досвідом, властивостями характеру, норовливими принципами і значною мірою зумовлює інші форми комунікативної толерантності.

Методика представлена у вигляді пунктів опитувальника, згрупованих в 9 шкал. Бланк пред’являється респондентам без назв шкал. [17, с. 60]

За кожною шкалою підраховується загальна сума балів. Максимальне число балів за кожною шкалою — 15, загальне по всіх шкалах — 135. Чим вище число набраних респондентом балів, тим вище ступінь його нетерпимості до оточуючих. У середньому опитані набирають: вихователі ДНЗ — 31 бал, медсестри — 43, лікарі - 40 балів. Розгляд відповідей за окремими шкалами дозволяє виявити найбільш характерні аспекти та тенденції прояву комунікативної толерантності та інтолерантності. [17, с. 65]

· Опитувальник для вимірювання толерантності (B.C. Магун, М. С. Жамкочьян, М.М. Магура):

Даний опитувальник був спочатку розроблений для оцінки впливу тренінгу толерантності (Солдатова, Шайгерова, Шарова, 2000) на свідомість старшокласників (Магун, Жамкочьян, Магура, 2000). Зміст методики жорстко не прив’язане до конкретних особливостей згаданого тренінгу, і її можна використовувати в більш широкому контексті.

У відборі і конструюванні питань автори спиралися на загальнотеоретичні уявлення про толерантність і на наявний в західній соціальній психології досвід вимірювання даної характеристики. Всі питання методики спрямовані на виявлення різних установок, тому даний опитувальник, як і переважна більшість інших опитувальників, вимірює, насамперед, толерантність вербальної поведінки людей.

До складу запитальника увійшли твердження, спрямовані на виявлення різних видів толерантності: толерантності до представників інших націй, вихідцям з інших місць, представникам інших культур; толерантності до інших поглядів, у тому числі поглядів і думок меншості; толерантності до відступів від загальноприйнятих норм, правил і стереотипів; толерантності до складності і невизначеності навколишнього світу.

Хоча опитувальник спочатку застосовувався для підлітків, у питаннях, включених до його складу, майже немає вікової специфіки, і тому при незначній модифікації дана методика застосовна до вивчення представників різних вікових категорій. При дослідженні ефективності впливу тренінгу толерантності методика проводиться два рази — до і після проведення тренінгу.

ВИСНОВОК У курсовій роботі представленi результати теоретичного узагальнення й емпiричного дослiдження особливостей толерантностi як системної характеристики особистостi студентiв. На підставі аналiзу одержаних даних можна зробити такi висновки:

Толерантність є системною характеристикою особистості, що має рівневу структуру детермінації: психофізіологічний, iндивiдуальнопсихологічний і соціально-психологічний рівні.

Переважній більшості студентiв притаманний середній рівень вираженостi толерантностi. Найбільш виразними проявами інтолерантності в наших студентів є категоричність та невміння приховувати почуття, а найменш виразними — нетерпимість і невміння пристосовуватися. Певна відсутність таких базових для толерантності характеристик як неупередженість, прийняття різних субкультур компенсується увагою до почуттів і дій інших, умінням адаптуватися до оточуючих. Виявлено, що студенти перевершують студенток за рівнями категоричності, наявності певних жорстких установок по вiдношенню до тих чи інших груп людей, нетерпимості до певних розбіжностей між різними людьми, тобто юнаки є менш толерантними у відповідних аспектах, ніж дівчата.

Толерантність пов’язана насамперед зі ступенем розвитку і сформованості егоцентричних та просоцiальних типiв цiнностей, що переважно охоплює та обумовлює і взаємозв'язки толерантності з іншими особистiсними характеристиками.

Проведений аналіз показує всю складність толерантності студентів як системи. Її особистісні, поведінкові, емоційні, когнiтивнi та психофізіологічні аспекти не настільки інтегровані та лінійно пов’язані, як можна припустити, виходячи з теоретичних мiркувань.

Головним напрямком розвитку толерантності має бути робота з системою ціннісних орієнтацій: вони повиннi перетворитись iз лише вiдомих речей на знаряддя ефективного впливу на поведiнку особистостi.

Перспективою подальших досліджень є перехід до більш широкого вивчення загальної системи толерантності з урахуванням її різних складових, чинників і механізмів, поглиблений аналіз місця емоційних і психофізіологічних аспектів толерантності в цій системі, звернення до ситуаційних і контекстуальних особливостей і детермінант толерантності та подальша розробка методичного інструментарію вимірювання толерантності як багаторівневого феномену.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ангеліна Е. О. Етнічна толерантність / Збірник наукових праць. Психологічні науки, Том 2. Випуск 10 (91)

2. Бакальчук В. Толерантність як ціннісна складова української культурної ідентичності // Стратегічні пріоритети — 2007. — № 2 (3)

3. Божок Н. О. Емпіричний аналіз низької фрустраційної толерантності у студентів // Збірник статей «Актуальні проблеми психології, 2009

4. Бондаренко В. В. Проблеми етнічної толерантності сучасної Української молоді // Стаття. Особливості підготовки сучасного фахівця — 18.02.2012 р.

5. Бондырева С. К. Толерантность (введение в проблему). / С. К. Бондырева, Д. В. Колесов. — Воронеж: Изд-во НПО «МОДЭК», 2003. -240 с.

6. Бурлачук Л. Ф. Словарь-справочник по психодиагностике / Л. Ф. Бурлачук, С. М. Морозов. — СПб.: Питер Ком, 1999. — 528 с.

7. Горбунова В. В. Психологічні чинники формування етнічної свідомості у юнацькому віці: автореф. дис. на здобуття наук. Ступеня канд. психол. наук: спец. 19.00.07 «Педагогічна та вікова психологія» / В. В. Горбунова. — К., 2003.

8. Грива О. А. Соціально-педагогічні основи формування толерантності у дітей і молоді в умовах полікультурного середовища: монографія / О. А. Грива. — К.: ПАРАПАН, 2005. — 228 с.

9. Довідник міжетнічної толерантності / упоряд. Н. Ю. Ротар; за ред. А. М. Круглашова. — Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2011. — 232 с., с. 95

10. Зорько В. С. Етнічна та релігійна толерантність в українському суспільстві: соціологічний вимір // Стратегічні пріоритети — 2007 — № 4 (6)

11. Кихтюк О. В. Психологічні особливості формування етнічної толерантності у студентської молоді: автореф. дис. На здобуття наук. ступеня канд. психол. наук: спец. 19.00.07 «Педагогічна та вікова психологія «/ О. В. Кихтюк. — Луцьк, 2010. — 20 с.

12. Кожухарь Г. С. Проблема толерантности в межличностном общении // Вопросы психологии — 2006. — № 2. — С.3−12.

13. Корольчук М. С. Психодіагностика: навч. посіб. для студентів вищ. навч. закладів / М. С. Корольчук, В.І. Осьодло. — К.: Ельга, Ніка-Центр, 2004. — 400 с.

14. Кривицька І. Міжетнічна толерантність. Як скоротити «соціальну відстань» // Віче. — 2002. — № 9

15. Малахов В. А. Етика: курс лекцій / В. А. Малахов. — К.: Либідь, 2001. 384 с.

16. Матеюк О. А. Національна самосвідомість та етнічна українська культура / О. А. Матеюк // Культура в сучасному українському суспільстві: Стан та проблеми: Збірник всеукраїнської науково-практичної конференції. — К.: КНУКіМ, 2008. — С. 107 — 109.

17. Психодиагностика толерантности личности. / Под редакцией Г. У. Солдатовой, Л. А. Шайгеровой. — М.: Смысл, 2008. — 172 с .

18. Психология: Словарь / [авт.-сост. А. В. Петровский, М.Г. Ярошевский]. е изд., испр. и доп. —М.: Политиздат, 1990. — 494 с.

19. Солдатова Г. У. В. Может ли «другой» стать другом? Тренинг по профилактике ксенофобии / Г. У. Солдатова, А. В. Макарчук —М.: Генезис, 2006. — 256 с.

20. Стефаненко Т. Г. Этнопсихология: Учебник для вузов / Т. Г. Стефаненко. — 4-е изд., испр. и доп. — М.: Аспект-Пресс, 2009. — 368 с.

21. Столяренко Л. Д. Основы психологии. Практикум / Л. Д. Столяренко. — Ростов н/Д.: Феникс, 1999. — 576 с.

22. Толерантность и согласие. Под ред. Тишкова В. А., Солдатовой Г. У. — М., 1996.

23. Философский энциклопедический словарь. — ИНФРА-М, 1999. — 576 с.

24. Хомяков М. Б. Толерантность: парадоксальная ценность // Журнал социологии и социальной антропологии. — 2003. — № 4.

25. Цуканова А. П. Толерантность в структуре социально-психологической адаптации личности (на примере студентов): Автореф. канд. психол. наук. — Хабаровск, 2006. — 23 с.

26. Ширкова І.В. Філософські аспекти виховання толерантності в умовах полікультурного освітнього простору / І. В. Ширкова // Інтелект, особистість, цивілізація. — 2013. — Вип. 11. — С. 177−183.

27. Шугай М. А. Психологічні умови формування етнічної толерантності / М. А. Шугай // Психологічні перспективи. Випуск 12. — Луцьк.: РВВ «Вежа» Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2008. — 280 с.

ДОДАТКИ Додаток, А Концептуальна модель етнічно толерантної особистості

Додаток Б Бланк методики «Індекс толерантності» (Г.У. Солдатова, О. А. Кравцова, О. Е. Хухлаев, Л.А. Шайгерова)

.ur