Національна депозитарна система України

Міністерство освіти і науки України Донецька державна академія управління Кафедра правознавства Курсова робота з дисципліни: «Господарське право «

на тему:

«Національна депозитарна система України»

виконала: студентка 4 курсу групи П-03−1

перевірила: к.ю.н., доцент Мізіліна Л.Ю.

Зміст Вступ Розділ 1. Теоретико-правові засади становлення національної депозитарної системи

1.1 Національна депозитарна система, структура та учасники

1.2 Види депозитарної діяльності, загальна характеристика

1.3 Сучасний стан законодавства, що регламентує діяльність Національної депозитарної системи Розділ 2. Правове регулювання діяльності реєстраторів власників іменних цінних паперів

2.1 Ліцензування професійної діяльності реєстратора власників іменних цінних паперів

2.2 Порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів

2.3 Особливості правового регулювання діяльності банка як реєстратора власників іменних цінних паперів

2.4 Особливості правового регулювання поєднання діяльності реєстратора власників іменних цінних паперів з іншими видами професійної діяльності на фондовому ринку Розділ 3. Перспективи удосконалення законодавчого забезпечення д яльності реєстраторів власників іменних цінних паперів

3.1 Юридична відповідальність за правопорушення у сфері ведення реєстрів власників іменних цінних паперів

3.2 Правові питання контролю ДКЦПФР за діяльністю реєстраторів власників іменних цінних паперів

3.3 Перспективне законодавство про депозитарну діяльність: переваги та недоліки Висновки Список використанної літератури

Вступ Важливим сегментом інфраструктури ринку цінних паперів є депозитарна система, яка, у свою чергу, служить складовою системи гарантування прав власників фондових активів. Прямі й непрямі учасники депозитарної системи України знаходяться в процесі постійного розвитку, при цьому відповідне нормативно-правове забезпечення залишається недостатньо регламентованим і потребує суттєвого вдосконалення.

Формування ефективної депозитарної системи є необхідною умовою забезпечення всього комплексу законних прав та інтересів інвесторів, а також є засобом стимулювання накопичень і трансформації заощаджень в інвестиції. Більшість операцій на вітчизняному фондовому ринку укладається поза організованої торгівлі; значну частину від обсягів операцій на ринку цінних паперів складають операції перерозподілу, а не інвестування капіталу. При цьому сучасний стан розвитку депозитарних технологій в Україні не дозволяє забезпечити повний правовий статус реєстрів депозитарного обслуговування і задовольнити їх потреби повною мірою. Це знижує довіру потенційних та діючих інвесторів до вітчизняного фондового ринку і призводить до зменшення обсягів коштів, інвестованих в економіку.

Теоретичні та практичні аспекти проблем правового статусу реєстрів депозитарної системи представлені численними працями вчених-дослідників.

Серед них вітчизняні вчені: О. Барановський, С. Бірюк, С. Богачов, М. Бурмака, С. Глущенко, А. Головка, В. Корнєєв, О. Мозговий, С. Москвін, О. Поважний, Г. Терещенко, А. Федоренко, С. Хоружий і закордонні - А. Агеєв, М. Алексєєв, Г. Аксьонова, В. Булатов, Б. Вільямс, А. Кілячков, А. Козлов, К. Лисак, Ф. Лоренс, Ф. Матзенберг, Я. Міркін, А. Рубенчик, Б. Рубцов, А. Семенкова, Ю. Сізов, Л. Чалдаева, Б. Черкаський.

Разом з тим вагомим науковим внеском економістів в питання становлення депозитарних інститутів і впровадження депозитарних послуг на ринку цінних паперів, у вітчизняних економічних дослідженнях не знайшли належного висвітлення проблеми повного забезпечення правового статусу реєстраторів Національну депозитарну систему України, а саме ролі інституту відповідальності, запобігання корупційних і фінансових відносин і т.д.

Недостатність розробки цих проблем пояснюється причинами інституційного та дослідницького характеру, — коли інфраструктура фондового ринку розвивається разом з потребами його учасників і виникає необхідність поглиблення теоретико-методологічного обґрунтування практичних напрацювань.

Таким чином, важливість дослідження проблематики депозитарного обслуговування учасників вітчизняного фондового ринку, теоретична і практична значущість розробки питань впровадження правового регулювання діяльності реєстратора як учасника Національної депозітарної системи, недостатнє їх висвітлення в економічній літературі зумовили актуальність теми диплома.

Мета роботи: дослідити правовий статус реєстратора як учасника Національної депозитарної системи.

Предмет дослідження — механізм правового регулювання діяльності реєстратора як учасника Національної депозитарної системи.

Розділ 1. Теоретико-правові засади становлення національної депозитарної системи

1.1 Національна депозитарна система, структура та учасники Розвиток інформаційних технологій, поява «електронних цінних паперів» та інтернаціоналізація фінансових ринків, що супроводжувалася реформуванням національних фондових ринків і пристосуванням їх до глобальних систем ціноутворення та обігу цінних паперів, зумовили у 80−90 роках XX століття розвиток депозитарної діяльності, основу якої становить надання послуг з реєстрації (підтвердження) прав власності на цінні папери та прав за цінними паперами, обліку корпоративних та інших прав інвесторів, обслуговування укладення та виконання договорів щодо цінних паперів, забезпечення розрахунків за поточними, ф’ючерсними та опціонними договорами щодо цінних паперів.

Світовий досвід свідчить, що використання новітніх інформаційних технологій та сучасних фінансових інструментів для забезпечення функціонування фондового ринку неможливе без налагодження взаємодії системо утворювального комплексу взаємопов'язаних інститутів інфраструктури ринків капіталу, яким виступає депозитарна система.

Правові засади функціонування Національної депозитарної системи визначено Концепцією функціонування і розвитку фондового ринку в Україні Постанова ВРУ «Про Концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1995, N 33, ст. 257). Склад, структуру та порядок функціонування Національної депозитарної системи визначено Законом України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні». Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1998, N 15, ст.67)

Структура Національної депозитарної системи дворівнева.

Нижній рівень складають зберігачі, що ведуть рахунки у цінних паперах власників цінних паперів, та реєстратори, які відповідно до договорів з емітентом цінних паперів ведуть особові рахунки власників іменних цінних паперів. Ведення реєстрів власників іменних цінних паперів не може поєднуватися з іншими видами діяльності, крім депозитарної. У разі одержання відповідного дозволу депозитарії та зберігачі можуть вести реєстри власників іменних цінних паперів. Емітенти, кількість акціонерів у яких менша, ніж встановлена Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, можуть вести реєстр самостійно.

Верхній рівень складають Національний депозитарій і депозитарії, які ведуть рахунки для зберігачів та за наявності ліцензії здійснюють кліринг і розрахунки за договорами щодо цінних паперів.

Обслуговування обігу державних цінних паперів, у тому числі провадження депозитарної діяльності, відповідно до Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» покладено на Національний банк. Прямими учасниками Національної депозитарної системи законодавством визначені депозитарії, зберігачі, реєстратори власників іменних цінних паперів, кількість яких на кінець 2003 року становила — Національний депозитарій, депозитарій Національного банку, один недержавний депозитарій, 122 зберігачі, що обслуговують 16,7 млн. власників іменних цінних паперів, та 364 реєстратори, які на підставі відповідних ліцензій ведуть реєстри 18,4 тис. емітентів цінних паперів. Крім того, на кінець 2003 року дозволи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на самостійне ведення реєстрів власників цінних паперів мали 736 акціонерних товариств. У 2003 році в системі обслуговувалися корпоративні права понад 16 млн. інвесторів. При цьому близько 90 відсотків цінних паперів випущено у документарній формі. Ідентифікація їх здійснюється відповідно до міжнародного стандарту ISO 6166 (загальноприйняті міжнародні коди, присвоєні всім випущеним державним цінним паперам та близько 40 відсоткам корпоративних цінних паперів). Постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2004 р. N1707 «Державна програма розвитку Національної депозитарної системи України»

Опосередкованими учасниками Національної депозитарної системи є організатори торгівлі цінними паперами — фондові біржі та торговельно-інформаційні системи (на кінець 2003 року їх було 10), а також 871 торговець цінними паперами, 128 банків та 34 263 суб'єкти господарювання, які є емітентами цінних паперів.

Важливим елементом є розрахунково-клірингова діяльність, що повинна провадитися депозитаріями, але саме вона є найменш розвинутою в Україні. Більшість договорів на організованих ринках виконуються не в режимі «поставка проти платежу». Не повною мірою застосовується також механізм централізованого клірингу для виконання договорів щодо цінних паперів. До цього часу не реалізуються на практиці рекомендації «Групи 30» і Міжнародної асоціації з питань обслуговування цінних паперів. Національне законодавство, яке регулює проведення розрахунків за операціями з цінними паперами, потребує гармонізації із законодавством ЄС.

Прямі учасники Національної депозитарної системи обслуговують окремі сегменти ринку капіталу та провадять свою діяльність децентралізовано (зберігачі та депозитарії, з одного боку, та реєстратори власників іменних цінних паперів, з іншого). Це свідчить, що процес становлення системи невиправдано затягнувся і потребує прискорення.

Сферою діяльності Національної депозитарної системи є:

стандартизація обліку цінних паперів згідно з міжнародними стандартами;

уніфікація документообігу щодо операцій з цінними паперами і нумерація цінних паперів, випущених в Україні, згідно з міжнародними стандартами;

відповідальне зберігання всіх видів цінних паперів як у документарній, так і в без документарній формах;

реальна поставка чи переміщення з рахунку в цінних паперах з одночасною оплатою грошових коштів відповідно до розпоряджень клієнтів;

акумулювання доходів (дивідендів, процентних виплат та виплат з погашення тощо) щодо цінних паперів, взятих на обслуговування системою, та їх розподіл за рахунками;

регламентація та обслуговування механізмів позики та застави для цінних паперів, що беруться на обслуговування системою;

надання послуг щодо виконання обов’язків номінального утримувача іменних цінних паперів, що беруться на обслуговування системою;

розробка, впровадження, обслуговування і підтримка комп’ютеризованих систем обслуговування обігу рахунків у цінних паперах і здійснення грошових виплат, пов’язаних з банківськими та/або з іншими системами грошового клірингу на щоденній чи іншій регулярній основі.

Для забезпечення функціонування єдиної системи депозитарного обліку у формі відкритого акціонерного товариства створюється Національний депозитарій.

Функції Національної депозитарної системи Національна депозитарна система має забезпечити виконання таких завдань, як:

стандартизацію обліку цінних паперів згідно з міжнародними стандартами;

уніфікацію документообігу щодо операцій з цінними паперами і нумерацію цінних паперів, розміщених в Україні згідно з міжнародними стандартами;

відповідальне зберігання всіх видів цінних паперів як у «документарній», так і в «бездокументарній» формах;

реальну поставку з рахунку в цінних паперах з одночасною оплатою грошей відповідно до розпоряджень клієнтів;

акумулювання доходів за цінними паперами та їх розподіл за рахунками;

регламентацію та обслуговування механізмів позики та застави цінних паперів;

надання послуг щодо виконання обов’язків номінального утримувача іменних цінних паперів;

розробку, впровадження, обслуговування і підтримку комп’ютеризованих систем обслуговування обігу рахунків у цінних паперах і здійснення грошових виплат, пов’язаних з банківськими та/або з іншими системами грошового клірингу на щоденній чи іншій регулярній основі.

Учасники Національної депозитарної системи Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні «учасники НДСУ поділяються на прямих та опосередкованих:

прямі учасники — депозитарії, клірингові депозитарії, зберігачі, реєстратори власників іменних цінних паперів (далі - реєстратори);

опосередковані учасники — організатори торгівлі цінними паперами, банки, торговці цінними паперами та емітенти.

Для правильного розуміння цього поділу слід зробити кілька застережень, які, на жаль не відображені в законі. Так, до прямих учасників НДСУ віднесено реєстраторів. Однак реєстри власників іменних цінних паперів ведуть реєстроутримувачі, під якими слід розуміти як реєстраторів, так і емітентів, які ведуть власний реєстр. Тому буде правильніше до прямих учасників НДСУ віднести не реєстраторів, а реєстроутримувачів.

Уточнення потребують також опосередковані учасники. Так, банки можуть бути як прямими учасниками НДСУ, виконуючи функції зберігача або реєстроутримувача, так і опосередкованими учасниками НДСУ, виконуючи функції торговця цінними паперами, а акціонерні банки — ще й емітента.

Крім того, банки виконують свою звичайну функцію — забезпечення грошового обігу при виконанні оплатних договорів щодо цінних паперів. Ця функція має надзвичайно велике значення при розрахунково-кліринговій діяльності, коли банківська система та НДСУ повинні працювати як одне ціле, забезпечуючи поставку цінних паперів проти їх оплати (за правилом Т+3 або й менше, де Т — день торгів на організованому ринку, а 3 — кількість днів для проведення клірингу та розрахунків).

На жаль до числа учасників НДСУ не включені інвестори. Таке упущення є досить серйозним, враховуючи, що друга сторона зобов’язання за цінним папером — емітент — входить до числа опосередкованих учасників НДСУ. Нижче буде показано, що як емітенти, так і інвестори беруть активну участь в функціонуванні НДСУ хоча б тому, що для них, для їх зручності, ця система і створена.

Згідно названого закону, та уточнень, наведених вище, прямі учасники НДСУ складають два рівні:

нижній рівень — зберігачі та реєстроутримувачі;

верхній рівень — Національний депозитарій України (далі - НДУ), депозитарії та клірингові депозитарії.

Порядок здійснення грошових розрахунків за операціями з цінними паперами у Національному депозитарії встановлюється Національним банком України за погодженням з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Національний депозитарій України є прямим учасником НДСУ верхнього рівня. Він створений у формі відкритого акціонерного товариства у травні 1999 року як центральна ланка НДСУ, що передбачено Законом України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні». У назву інших депозитаріїв (клірингових депозитаріїв) забороняється включати слова «національний» чи «центральний» .

Метою створення НДУ є задоволення суспільних інтересів шляхом забезпечення ефективного функціонування учасників НДСУ. НДУ є центральним елементом НДСУ, який має забезпечити її формування та розвиток, функціонування єдиної системи депозитарного обліку і обслуговування обігу цінних паперів, інтеграцію НДСУ у міжнародну систему депозитарних установ, що забезпечують функціонування світових ринків капіталу.

Засновником НДУ виступила держава в особах ДКЦПФР та НБУ. Крім того, акціонерами НДУ є об'єднання учасників НДСУ та провідні професійні учасники фондового ринку України: Українська фондова біржа, Українська асоціація інвестиційного бізнесу, Перша фондова торговельна система, Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв, АППБ «АВАЛЬ», ВАТ «Міжрегіональний фондовий союз», Фінансова компанія «Укрнафтогаз», Інвестиційна компанія «ТЕКТ». Акціонерами НДУ можуть бути виключно держава та юридичні особи, що є учасниками НДСУ. Частка одного акціонера, крім держави, у статутному фонді (капіталі) НДУ не може перевищувати десяти відсотків цього фонду.

Здійснення НДУ своїх функцій не потребує отримання ним спеціальних ліцензій на право здійснення певних видів професійної діяльності на ринку цінних паперів. Це твердження хоча і міститься в Загальних засадах функціонування Національного депозитарію України, затверджених указом Президента України № 703/99 від 22 червня 1999 р., однак прямо не слідує із Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні».

Згідно статуту НДУ, узгодженого з міжурядовим українсько-американським Меморандумом про взаєморозуміння від 25 січня 1999 р., діяльність НДУ на першому етапі обмежена такими функціями, які українське законодавство визначає як виключні, а саме:

стандартизація депозитарного обліку цінних паперів відповідно до міжнародних норм;

стандартизація документообігу щодо операцій з цінними паперами і нумерація (кодифікація) цінних паперів, розміщених в Україні відповідно до міжнародних норм;

встановлення відносин і налагодження постійної взаємодії з депозитарними установами інших країн;

укладання як двосторонніх, так і багатосторонніх договорів про пряме членство або кореспондентські відносини для обслуговування міжнародних операцій з цінними паперами учасників НДСУ;

контроль за кореспондентськими відносинами учасників НДСУ з депозитарними установами інших країн.

Джерелами формування майна НДУ є внески засновників та акціонерів; доходи від здійснення функцій, виконуваних НДУ; доходи від цінних паперів, що є у власності НДУ; доходи від банківських депозитів НДУ; гроші та майно, що надаються як міжнародна технічна допомога; благодійні внески і пожертвування; бюджетні асигнування; гроші позабюджетного Державного фонду приватизації, передбачені Державною програмою приватизації на утримання НДСУ.

Відносини НДУ з державою.

ДКЦПФР здійснює державне регулювання діяльності НДУ безпосередньо та через державного представника в НДУ відповідно до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 51, ст.292. Інші державні органи мають право здійснювати контроль діяльності НДУ в межах, визначених законодавством. На етапі створення НДУ держава, виходячи з фінансових можливостей, вживає заходів щодо його створення, передбачаючи на це відповідні гроші.

З метою створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства, їх ефективного обігу, інтеграції в європейський та світовий фондовий ринки держава задекларувала сприяння добровільній реорганізації всіх українських депозитаріїв, включаючи НДУ, в єдиний централізований кліринговий депозитарій, що перебуватиме переважно у недержавній власності професійних учасників фондового ринку.

Депозитарій цінних паперів (далі - депозитарій) є прямим учасником НДСУ верхнього рівня. Депозитарієм є юридична особа, яка провадить виключно депозитарну діяльність із зберігання і обслуговування обігу цінних паперів та операцій емітента щодо розміщених ними цінних паперів. Установчими документами депозитарію депозитарна діяльність повинна зазначатися як виключна професійна діяльність і може поєднуватися лише з розрахунково-кліринговою діяльністю.

Депозитарій має бути створений у організаційно-правовій формі «відкрите акціонерне товариство», учасниками якого є не менше ніж десять зберігачів. Фондова біржа чи учасники організаційно оформленого позабіржового ринку можуть бути засновниками депозитарію. При цьому частка одного учасника в статутному фонді (капіталі) депозитарію не може перевищувати 25% цього фонду (капіталу). Акціонерами депозитарію не можуть бути держава в особі органів державної влади, органи місцевого самоврядування, громадські організації, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

Мінімальний розмір статутного фонду (капіталу) депозитарію на момент подання заяви на отримання ліцензії має бути повністю сплачений та становити суму не менше ніж 500 000 грн.

Депозитарій має забезпечити надійність та безпечність своєї діяльності шляхом відповідності технічних засобів, організації діловодства, підготовки кваліфікованих працівників та механізму внутрішнього контролю вимогам чинного законодавства України.

З цією метою депозитарій зобов’язаний:

мати в розпорядженні систему обробки інформації, обладнання та програмне забезпечення, які відповідають специфіці його діяльності, обсягу інформації, що обробляється, та гарантують необхідну швидкість та рівень автоматизації процесів передачі, збору та обробки інформації;

мати власне або орендоване сховище, обладнане для зберігання цінних паперів і грошової готівки згідно з вимогами НБУ та МВС України або договір оренди на сховище, укладений на строк не менше 3 років.

ДКЦПФР може встановлювати додаткові вимоги щодо надійності та безпечної діяльності депозитарію, який буде обслуговувати обіг значних обсягів цінних паперів або будуть мати особливості у своїй діяльності при обслуговуванні клієнтів щодо депонованих ними цінних паперів.

Оплата послуг депозитарію здійснюється за тарифами, які встановлює сам депозитарій. Максимальний розмір тарифів встановлюється ДКЦПФР за погодженням з Антимонопольним комітетом України.

На даний час в Україні не існує таких депозитаріїв. НДУ має інший статус, Депозитарій державних цінних паперів є структурним підрозділом НБУ, а депозитарій ВАТ «Міжрегіональний фондовий союз» має статус клірингового депозитарію. Виходячи з норм законодавства, в Україні можуть з’явитися такі депозитарії, і їхня кількість не обмежена.

Зберігачі цінних паперів. Зберігач — комерційний банк або торговець цінними паперами, який має ліцензію на право здійснення депозитарної діяльності зберігача. У статутному фонді (капіталі) зберігача частка іншого зберігача або торговця цінними паперами, інвестиційної компанії, страхової компанії та іншого інституційного інвестора не може перевищувати 5%.

Зберігачі здійснюють зберігання та обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітента з цінними паперами на рахунках у цінних паперах, які належать їх власникам (у тому числі самому зберігачу).

Зберігачам заборонено:

укладати договори щодо цінних паперів, які належать власнику цінних паперів (депонентам зберігача) і зберігаються у них на «рахунках у цінних паперах «, у власних інтересах (інтересах зберігача) чи в інтересах третіх осіб без відповідного доручення;

користуватися послугами іншого зберігача для виконання своїх зобов’язань щодо зберігання сертифікатів цінних паперів та обліку прав власності на цінні папери власників, що є його депонентами.

Оплата послуг зберігача провадиться за тарифами, встановленими самим зберігачем. Максимальний розмір тарифів встановлюється ДКЦПФР за погодженням з Антимонопольним комітетом України.

Зберігач — комерційний банк. Ліцензія на право здійснення професійної діяльності зберігача видається банкам ДКЦПФР лише за наявності попереднього узгодження з НБУ і є підставою для здійснення ними професійної діяльності зі зберігання і обслуговування обігу цінних паперів на «рахунках у цінних паперах «та операцій емітента щодо розміщених ним цінних паперів.

Зберігачами цінних паперів можуть бути тільки ті банки, які мають:

довідку, що підтверджує погодження з НБУ можливості здійснення професійної депозитарної діяльності зберігача комерційним банком;

ліцензію на право здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами (по випуску та обігу цінних паперів);

керівника, який має кваліфікацію спеціаліста з депозитарної діяльності з цінними паперами та відповідну кількість атестованих фахівців;

власне сховище (при намірі обслуговувати інституційних інвесторів);

відповідні технічні засоби, належно організоване діловодство, підготовлених кваліфікованих працівників та механізм внутрішнього контролю операцій згідно з вимогами чинного законодавства України.

Підрозділ комерційного банку, який буде здійснювати професійну депозитарну діяльність зберігача, є організаційно та функціонально відокремленим від інших підрозділів комерційного банку. Керівник цього підрозділу безпосередньо підпорядкований голові правління банку або заступнику голови правління. Підрозділ має окреме приміщення та обмежений доступ.

Зберігачем для інституційних інвесторів не може бути комерційний банк, який виконує функцію їх інвестиційного керуючого, якщо він є власником більше ніж п’яти відсотків голосів цього інституційного інвестора.

У разі одержання зберігачем — банком ліцензії на право ведення реєстрів власників іменних цінних паперів зберігачу забороняється здійснювати будь-які операції з цінними паперами, реєстр власників яких він веде, крім операцій реєстратора за договором з емітентом. Зберігач не може бути інвестиційним керуючим депонента, який є інституційним інвестором.

Більшість суб'єктів підприємницької діяльності, що отримали ліцензію на право здійснення депозитарної діяльності зберігача, є саме комерційними банками.

Зберігач — торговець цінними паперами. Ліцензія на право здійснення професійної діяльності зберігача надається торговцям цінними паперами ДКЦПФР і є підставою для провадження ними професійної діяльності із зберігання і обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах та операцій емітента щодо розміщених ним цінних паперів.

Зберігачами цінних паперів можуть бути тільки ті торговці цінними паперами, які мають:

мінімальний розмір статутного фонду (капіталу) на момент подання заяви на отримання ліцензії має бути повністю сплаченим і складатися із суми не менш ніж еквівалент 100 000 євро грошима та 200 000 євро грошима, якщо торговець є інвестиційною компанією;

сформований гарантійний фонд в залежності від обсягу цінних паперів, що знаходяться у нього на зберіганні у сумі не менше ніж 100 000 євро та 200 000 євро, якщо торговець є інвестиційною компанією;

керівника та встановлену ДКЦПФР кількість фахівців з кваліфікацією спеціаліста з депозитарної діяльності з цінними паперами, що підтверджується кваліфікаційним посвідченням;

належне комп’ютерне, комунікаційне та програмне забезпечення;

приміщення, обладнане для зберігання цінних паперів і грошової готівки згідно з вимогами НБУ та МВС України;

власне сховище (якщо активи торговця складають більше ніж 1 000 000 млн. грн.) або сейф (якщо активи торговця менше ніж 1 000 000 млн. грн.).

Торговці цінними паперами, які не отримали ліцензії зберігача мають право здійснювати виключно діяльність з торгівлі цінними паперами (по випуску та обігу цінних паперів). При укладенні та виконанні правочинів (угод) щодо цінних паперів у «бездокументарній» формі такі торговці виконують функції керуючого рахунком (див. схему № 10).

На даний час в Україні діють більше 180 зберігачів.

Реєстратори власників іменних цінних паперів. Реєстратор — господарське товариство, яке одержало у встановленому порядку ліцензію на право ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Мінімальний розмір сплаченого статутного фонду (капіталу) реєстратора виключно грошима (грошовими коштами) має становити не менше 1250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, установлених на дату подачі заяви про видачу ліцензії.

Органи державної влади не можуть бути засновниками або учасниками реєстратора. Емітент не може бути прямо чи опосередковано засновником та учасником реєстратора, реєстр власників іменних цінних паперів якого веде цей реєстратор. Реєстратор та його учасник не можуть прямо чи опосередковано бути власниками акцій емітента, реєстр власників іменних цінних паперів якого веде цей реєстратор. Якщо засновником реєстратора виступає професійний учасник ринку цінних паперів або банк — торговець цінними паперами, то частка цього засновника в статутному фонді (капіталі) реєстратора не повинна бути більшою 25%. Не можуть бути засновниками або учасниками реєстратора працівники депозитаріїв, зберігачів та інших реєстраторів, а також органів державної влади, які здійснюють контроль за діяльністю НДСУ.

Ведення реєстрів власників іменних цінних паперів для реєстратора є виключним видом його діяльності та складається з виконання таких функцій:

а) формування системи реєстру за результатами розміщення випуску іменних цінних паперів або прийняття її від попереднього реєстроутримувача;

б) ведення системи реєстру.

Оплата послуг реєстратора провадиться за тарифами, встановленими самим реєстратором. Максимальний розмір тарифів встановлюється ДКЦПФР за погодженням з Антимонопольним комітетом України.

На даний час в Україні діють більше 366 реєстраторів.

Організатори торгівлі цінними паперами. Організатором торгівлі можуть бути: 1) фондові біржі; 2) торговельно-інформаційні системи.

Фондові біржі мають бути створені відповідно до ЦК України, ГК України та Закону України «Про господарські товариства» як акціонерні товариства не менш як 20 засновниками — торговцями цінними паперами, за умови внесення ними до статутного фонду (капіталу) не менш як 10 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Частка статутного фонду (капіталу) фондової біржі, що належить одному акціонеру — торговцю цінними паперами не може перевищувати 5% статутного фонду (капіталу).

В даний час в Україні створено шість фондових бірж: Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ); Українська фондова біржа (УФБ); Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ); Донецька фондова біржа (ДФБ); Придніпровська фондова біржа (ПФБ); Кримська фондова біржа (КФБ).

Торговельно-інформаційні системи можуть бути створені:

а) в організаційно-правовій формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю відповідно до ЦК України, ГК України та Закону України «Про господарські товариства» не менше ніж 20 торгівцями цінними паперами;

б) в організаційно-правовій дочірнього підприємства об'єднання торговців цінними паперами, що отримало статус саморегулівної організації учасників ринку цінних паперів.

В даний час в Україні є дві торговельно-інформаційні системи: Перша фондова торгівельна система (ПФТС); Торговельно-інформаційна система «Український центр сертифікатних аукціонів» (ТІС УЦСА).

Торгівці цінними паперами. Діяльність з торгівлі цінними паперами можуть здійснювати:

торгівці цінними паперами — юридичні особи, створені в організаційно-правовій формі господарських товариств (у тому числі акціонерних, статутний фонд (капітал) яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій);

банки (яких в підзаконних нормативно-правових актах та на офіційній сторінці ДКЦПФР в мережі Інтернет часто також називають торговцями).

Для торговців цінними паперами (крім банків) відповідно до чинного законодавства операції з цінними паперами становлять виключний вид їх діяльності, що повинно бути відображено в установчих документах, які мають відповідати вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу», з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» .

Торговцям цінними паперами ліцензію на право здійснення всіх або окремих (крім комісійної) видів діяльності з торгівлі цінними паперами (по випуску та обігу цінних паперів) може бути видано при умові сформованого статутного фонду (капіталу) у розмірі не менше як 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на здійснення комісійної діяльності - не менш як 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Статутний фонд (капітал) торговця цінними паперами при його створенні має бути сплачений виключно за рахунок грошей (грошових коштів).

Банкам ліцензію на право здійснення всіх або окремих видів діяльності з торгівлі цінними паперами (по випуску та обігу цінних паперів) може бути видано у разі їх створення у формі господарських товариств, у тому числі акціонерних, статутний фонд (капітал) яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, у статуті яких передбачені операції з цінними паперами.

Ліцензію на здійснення будь-якого виду діяльності з торгівлі цінними паперами (по випуску та обігу цінних паперів) не може одержати торгівець цінними паперами (у тому числі банк):

а) який безпосередньо або побічно є власником майна іншого торгівця цінними паперами вартістю понад 10% статутного фонду (капіталу), у тому числі безпосередньо — вартістю понад 5% статутного фонду (капіталу) іншого торгівця.

б) якщо частка будь-якого торгівця цінними паперами (у тому числі й банку) у його статутному фонді (капіталі) безпосередньо або побічно перевищує 10%, у тому числі безпосередньо — 5% його статутного фонду (капіталу).

Безпосередньою власністю на майно визнається власність на частку у статутному фонді (капіталі) будь-якого товариства, побічною — частку в статутному фонді (капіталі) такого товариства, яке є учасником в іншому товаристві.

В Україні ліцензії на право торгівлі цінними паперами отримали більше 860 юридичних осіб, включаючи банки. Газета «Юридичний радник» № 1/2006 -Посполітак Володимир-Національна депозитарна система України

1.2 Види депозитарної діяльності, загальна характеристика Перелік цінних паперів, що обслуговуються Національною депозитарною системою, встановлює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Юридичні особи, які згідно з Законом є учасниками Національної депозитарної системи, здійснюють такі види діяльності:

зберігання і обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах та операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів;

кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів;

ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Зберігання і обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах та операцій емітента що випущених ним цінних паперів.

Діяльність, пов’язана із зберіганням цінних паперів та обліком прав власності на них, здійснюється на підставі договору про відкриття рахунку у цінних паперах, який укладається власником цінних паперів з обраним ним зберігачем; депозитарного договору,

який укладається між зберігачем і депозитарієм, або договору про обслуговування емісії цінних паперів, який укладається між емітентом та обраним ним депозитарієм. Договори про відкриття рахунку у цінних паперах, депозитарні договори і договори про обслуговування емісії цінних паперів повинні відповідати вимогам типових договорів, затверджених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. У договорі про відкриття рахунку у цінних паперах, випущених у документарній формі, визначається спосіб зберігання цінних паперів (колективний чи відокремлений).

Іменні цінні папери, що знаходяться в колективному зберіганні на рахунках власників у зберігача і не обліковані на рахунках зберігача в депозитарії, підлягають обов’язковому занесенню до реєстру власників іменних цінних паперів на ім'я зберігача як номінального утримувача.

Іменні цінні папери, що знаходяться в колективному зберіганні на рахунках у цінних паперах зберігачів у депозитарії, підлягають обов’язковому занесенню до реєстру власників іменних цінних паперів на ім'я депозитарію як номінального утримувача.

У договорі про відкриття рахунку у цінних паперах визначаються умови ведення рахунку власника цінних паперів, порядок проведення операцій емітента, порядок надання облікової та фінансової інформації зберігачем, а також умови оплати його послуг тощо.

У депозитарному договорі встановлюється право зберігача передавати до депозитарію виключно цінні папери, які знаходяться в колективному зберіганні, порядок здійснення операцій депозитарієм, умови ведення рахунків, порядок проведення операцій емітента, порядок надання облікової та фінансової інформації депозитарієм, а також умови оплати його послуг тощо.

Депозитарії та зберігачі не мають права укладати угоди щодо цінних паперів, які належать депоненту і зберігаються у них на рахунках у цінних паперах, у власних інтересах чи в інтересах третіх осіб без відповідного доручення.

Укладення договору про відкриття рахунку у цінних паперах або депозитарного договору не може бути обумовлене відмовою депонента від будь-якого з прав, що надає цінний папір.

У договорі про обслуговування емісії цінних паперів між емітентом чи його представником та обраним ним депозитарієм

визначається порядок взяття на обслуговування та обслуговування емісії цінних паперів, операцій емітента в депозитарії щодо випущених ним цінних паперів, порядок переведення цінних паперів з документарної форми у без документарну тощо.

У разі розміщення на зберігання цінних паперів, випущених у документарній формі згідно з договором про обслуговування емісії цінних паперів, передбачається надання емітентом або зберігачем, що передає даний випуск на зберігання депозитарію, сертифіката якості цінних паперів у документарній формі. Зберігач не має права користуватися послугами іншого зберігача для виконання своїх зобов’язань щодо зберігання сертифікатів та обліку прав власності на цінні папери своїх депонентів.

У разі одержання депозитарієм від зберігача цінних паперів, щодо яких він не укладав з емітентом договору про обслуговування емісії цінних паперів, депозитарій зобов’язаний передати їх тому депозитарію, з яким емітент уклав такий договір, якщо між депозитаріями не встановлено кореспондентські відносини щодо цінних паперів. Для обліку цінних паперів, депонованих власником згідно з договором про відкриття рахунку у цінних паперах, зберігач відкриває на його ім'я рахунок у цінних паперах, на якому обліковуються права власності на цінні папери, що належать депоненту, а також обмеження щодо цих цінних паперів депонента.

Для обліку цінних паперів, переданих зберігачем депозитарію на підставі депозитарного договору, депозитарій відкриває на ім'я зберігача рахунок у цінних паперах, на якому здійснює облік депонованих цінних паперів. Цінні папери, депоновані емітентом на підставі договорів про обслуговування емісії цінних паперів, зараховуються на його рахунок у цінних паперах. Для цінних паперів, депонованих іншими депозитаріями через кореспондентські відносини щодо цінних паперів, оформлені на підставі відповідного договору, кожний депозитарій відкриває спеціальні рахунки у цінних паперах.

Для обліку цінних паперів, депонованих управителем згідно з договором про відкриття рахунку у цінних паперах, зберігач відкриває на ім'я управителя рахунок у цінних паперах, вказуючи, що рахунок відкритий для управителя, для обліку цінних паперів, що належать йому на праві довірчої власності, а також обмеження щодо цих цінних паперів. Обіг цінних паперів, записаних на рахунок у цінних паперах на підставі депозитарного договору, обслуговується виключно шляхом переведення їх на відповідний рахунок у цінних паперах у депозитарії. При виконанні клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів між зберігачами, а також при проведенні операцій емітента зміни на рахунках у цінних паперах і на грошових рахунках вносяться одночасно. Депозитарії можуть одержувати від емітента безпосередньо на свій рахунок доходи з цінних паперів для наступного перерахування їх зберігачам. Зберігач зобов’язаний у встановлений договором строк зарахувати зазначені доходи на грошові рахунки власників цінних паперів. Ці доходи не є доходами депозитарію і не підлягають оподаткуванню у складі доходів депозитарію. Депозитарії та зберігачі цінних паперів не зобов’язані надавати власникам цінних паперів документи (сертифікати, купони) для реалізації відповідних прав власності при проведенні емітентом операцій із цінними паперами, якщо інше не передбачено договором. Кліринг та розрахунки за угодами щодо паперів Кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів здійснюються виключно депозитаріями, які забезпечують поставку цінних паперів на рахунки зберігачів у депозитарії з одночасною оплатою грошових коштів на рахунках зберігачів. Для здійснення клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів депозитарій має одержати ліцензію.

Банки, які є управителями, можуть здійснювати операції з поточного обслуговування відкритих на ім'я управителя рахунків у цінних паперах та здійснювати у грошовій формі розрахунки та кліринг. Взаєморозрахунки за угодами щодо цінних паперів здійснюються на підставі розрахункових документів, наданих сторонами відповідно до договорів, що передбачають перехід права власності на цінні папери, або інформації, наданої фондовими біржами та організаційно оформленим позабіржовим ринком. Кліринговий депозитарій для здійснення грошових розрахунків за угодами щодо цінних паперів зобов’язаний користуватися послугами, що надають розрахункові банки на підставі відповідного договору, типова форма якого затверджується Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку і Національним банком України.

Вимоги до такого розрахункового банку встановлюються у положенні, що затверджується Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку і Національним банком України.

Правила та операційні стандарти клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Правила та операційні стандарти грошового клірингу та розрахунків за операціями з цінними паперами затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України і Міністерством фінансів України.

Ведення реєстрів власників іменних цінних паперів Діяльність щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів здійснює емітент або реєстратор. Якщо кількість власників іменних цінних паперів емітента перевищує кількість, визначену Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку як максимальну для організації самостійного ведення реєстру емітентом, емітент зобов’язаний доручити ведення реєстру реєстратору шляхом укладення відповідного договору.

Договір на ведення реєстру емітент може укласти лише з одним реєстратором. При цьому таке доручення емітента не знімає з нього відповідальності щодо виконання зобов’язань, що випливають із угод щодо цінних паперів. Рішення про передачу ведення реєстру власників іменних цінних паперів приймається наглядовою радою акціонерного товариства. Загальні збори акціонерів або спостережна рада акціонерного товариства затверджують умови договору на ведення реєстру власників іменних цінних паперів у порядку, визначеному статутом товариства. У разі не укладення договору протягом тридцяти календарних днів Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку надсилає товариству розпорядження про необхідність його укладення, а у разі невиконання зазначеного розпорядження протягом п’ятнадцяти календарних днів притягує посадових осіб товариства до відповідальності відповідно до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» .

Рішення про передачу ведення тимчасового реєстру акціонерів до проведення перших загальних зборів приватизованого підприємства і до розміщення не менше 60 відсотків акцій для підприємств, що знаходяться в процесі приватизації, приймається правлінням підприємства, що приватизується. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, будь-які інші органи державної влади, а також юридичні та фізичні особи не можуть приймати рішення обов’язкового чи рекомендаційного характеру щодо ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, забезпечення ведення таких реєстрів чи їх розподілу, що суперечать частині другій цієї статті. Ведення реєстрів власників іменних цінних паперів передбачає облік та зберігання протягом певних строків інформації про власників іменних цінних паперів та про операції, внаслідок яких виникає необхідність внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів.

Підставою для внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів є документи, згідно з якими переходить право власності на відповідні іменні цінні папери.

Реєстратор зобов’язаний протягом трьох робочих днів від дати прийняття документів у порядку, визначеному Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, внести зміни до реєстру власників іменних цінних паперів або надати мотивовану відповідь про відмову у внесенні таких змін. Реєстратор зобов’язаний на вимогу власника цінних паперів або його представника, а також номінального утримувача надати виписку з реєстру власників іменних цінних паперів. Власник або його представник чи номінальний утримувач не мають права вимагати включення до виписки інформації, що виходить за межі компетенції реєстратора, у тому числі інформації про інших власників та кількість цінних паперів, які їм належать. Відомості про номінального утримувача підлягають внесенню у реєстр власників іменних цінних паперів на підставі відповідного доручення, якщо право зберігача або депозитарію виступати номінальним утримувачем не передбачено договором про відкриття рахунку у цінних паперах або депозитарним договором.

Внесення номінального утримувача в реєстр власників іменних цінних паперів, а також перереєстрація цінних паперів на іншого номінального утримувача не означає, що право власності на цінні папери переходить до номінального утримувача.

Операції з цінними паперами, що здійснюються між депонентами одного номінального утримувача, не відображаються у реєстрі власників іменних цінних паперів.

Для складання реєстру власників іменних цінних паперів на обумовлену дату для виконання зобов’язань емітента номінальний утримувач повинен надати реєстратору список усіх власників. Рішенням ДКЦПФР — Порядок приймання Національним депозитарієм України реєстру власників іменних цінних паперів, — затверджений від 11.01.2002 № 27.

1.3 Сучасний стан законодавства, що регламентує діяльність Національної депозитарної системи Правові засади функціонування Національної депозитарної системи визначено Концепцією функціонування і розвитку фондового ринку в Україні. Склад, структуру та порядок функціонування Національної депозитарної системи визначено Законом України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» .

Проблема розвитку Національної депозитарної системи України (НДСУ) набула значної актуальності у сучасний період. Зміст проблеми міститься у необхідності системної розбудови функціональних елементів НДСУ на основі сучасних інформаційних та фінансових технологій, спроможних забезпечити обслуговування операцій з цінними паперами та похідними цінними паперами (деривативами) в умовах інтеграції та глобалізації ринків цінних паперів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2004 р. № 1707 була затверджена Державна програма розвитку Національної депозитарної системи (НДСУ), реалізація якої була покладена на Національний депозитарій України.

Програма спрямована на створення сучасної Національної депозитарної системи, здатної забезпечити обслуговування операцій з цінними паперами в умовах інтеграції й глобалізації ринків цінних паперів, як на національному, так і на міжнародному рівні.

Виконання Програми передбачається в три етапи.

І етап (січень 2004 — грудень 2005):

1) завершення формування Національного депозитарію України як центрального інституту Національної депозитарної системи України, зокрема, створення підрозділів Національного депозитарію, які виконуватимуть функції ведення центрального реєстру власників іменних цінних паперів, центрального сховища документарних цінних паперів та архівних документів, центральної розрахунково-клірингової палати, створення національної інформаційної мережі та системи передачі даних (НІМ СПД) щодо угод з цінними паперами;

2) законодавче впорядкування складу прямих учасників Національної депозитарної системи, зокрема визначення бірж прямими учасниками НДСУ, завершення формування прозорої інфраструктури ринку цінних паперів і деривативів;

3) уніфікація обліку цінних паперів, розміщення цінних паперів, їх обігу та реалізації прав за цінними паперами;

4) створення облікової та клірингової підсистем Національного депозитарію України для обслуговування обігу цінних паперів та інших фінансових інструментів.

ІІ етап (січень 2006 — грудень 2007):

1) підвищення ефективності функціонування прямих учасників Національної депозитарної системи шляхом приведення депозитарної діяльності у відповідність до міжнародних норм;

2) підключення прямих учасників Національної депозитарної системи (депозитаріїв, зберігачів, реєстраторів) та організаторів торгівлі (бірж та позабіржових торговельних систем) до обслуговування відповідними центральними інститутами Національної депозитарної системи (центральним реєстром, центральним сховищем, центральною розрахунково-кліринговою палатою).

ІІІ етап (січень 2008 — грудень 2010):

1) забезпечення доступу учасників ринку капіталу до послуг прямих учасників Національної депозитарної системи;

2) інтеграція Національної депозитарної системи України до регіональних та глобальних ринків капіталу.

Очікуваними результатами виконання Програми мають стати:

1) створення централізованої системи депозитарних установ, які забезпечують якісну реєстрацію та обслуговування корпоративних та інших прав інвесторів та хеджерів, що посвідчуються цінними паперами, деривативами, та забезпечують відповідні розрахунки, а також інтеграцію національного ринку цінних паперів до міжнародних фінансових ринків;

2) підвищення ефективності та зменшення технологічних ризиків функціонування організованих ринків, що забезпечуватиме підприємствам можливість отримання ними на ринкових умовах довгострокових фінансових інвестицій, сировинних, енергетичних та інших ресурсів виробництва, право на отримання яких підтверджено цінними паперами або деривативами;

3) забезпечення процесу корпоративного управління прозорою та ефективною системою реєстрації права власності на корпоративні права, посвідчені цінними паперами, і, як наслідок, покращення інвестиційного клімату в Україні, сприяння розвитку інвестиційної активності населення, розширення асортименту та якості фінансових послуг та розвитку фінансових установ, у тому числі системи недержавного пенсійного забезпечення, страхування, хеджування ризиків та інститутів спільного інвестування;

4) інтеграція вітчизняного ринку цінних паперів до регіональних та світових ринків капіталу. Прес-реліз відділу зв’язків з громадськістю та ЗМІ Національному депозитарію України 5 років: досягнення та перспективи // www.ndu.gov.ua

Розділ 2. Правове регулювання діяльності реєстраторів власників іменних цінних паперів