Протидія міжнародному тероризму як системно-соціальна складова національної безпеки україни

Реферат на тему:

Протидія міжнародному тероризму як системносоціальна складова національної безпеки україни Проблема боротьби з міжнародним тероризмом сьогодні - це питання, перш за все, актуалізації змісту цієї боротьби.

Особливості сучасного тероризму. Сучасний тероризм — багатомірне і багатоаспектне явище, яке останнім часом настільки масштабно еволюціонує, що дати йому однозначну характеристику навіть для фахівця дуже непросто. Є вже понад 100 визначень, проте ні наука, ні практика не може поки що запропонувати універсальну дефініцію. Більшість визначень, на мій погляд, вже не відповідають динамічним змінам, що відбуваються у філософії міжнародного тероризму.

Не вдаючись до всебічного аналізу питання, виділю тільки одну, але дуже примітну тенденцію. Фахівці з проблем тероризму до його характерної (обов'язкової) риси завжди відносили наявність політичного моменту. Сьогодні ж деякі експерти роблять акцент на тому, що лише до початку 90-х років ХХ століття тероризм був насамперед політичним.-.терористи ставили перед собою конкретні політичні цілі й, в основному, були готові до припинення своїх акцій в обмін на поступки влади. При цьому часто політична мотивація дій терористів, особливо тих, хто виступав під прапором національно-визвольних рухів, викликала в багатьох співчуття.

Це було характерно для розділеного «холодною» війною світу. Однак (що важливо для розуміння трансформації сучасного тероризму) сила, виплекана тоді політичною доцільністю боротьби зі «світовим імперіалізмом» або «імперією зла», раптово перетворилася на смертельну небезпеку для всіх, не виключаючи своїх вчорашніх прихильників і захисників. Приміром, можна вважати знаковим той факт, що в оприлюдненому Держдепартаментом США наприкінці 1997 року списку 30 радикальних організацій, що підпадають під чинність закону про боротьбу з тероризмом, «Аль-Кайда» була відсутня.

Слід наголосити, що за умов біполярного світу завдання втрат одній із сторін, навіть за допомогою терористичних випадів, набувало політичної детермінованості, незалежно від того, бажали цього терористи чи ні. Проте загального страху (крім ймовірної загрози ядерної війни) не було, оскільки люди мали впевненість у відносній сконцентрованості терористичних атак.

За сучасних умов «залякування» вже стає не тільки методом, але й метою терористів: шляхом впливу на людський фактор підірвати стійкість систем національної безпеки, у тому числі через відмову країн від своїх фундаментальних демократичних цінностей. При цьому можуть ставитися такі завдання: з одного боку, паралізувати волю людей, внести дезорганізацію, зруйнувати соціальний мир, а з іншого — продемонструвати свою безкомпромісність і рішучість, довести свою психологічну перевагу, підірвати довіру громадян до органів влади через нібито їх неспроможність ефективно протистояти терористам.

Терористичні акти дедалі частіше спрямовані на масові людські жертви, спричиняють руйнування матеріальних і духовних цінностей (національних і загальнолюдських святинь, що іноді не піддаються відновленню), провокують війни, недовіру і ненависть між соціальними, національними і релігійними групами, що сприяє виникненню і поглибленню антагонізмів, які вкорінюються в історичну пам’ять цілих поколінь.

Цілком очевидно, що, за сучасного рівня розвитку світових інформаційних, фінансових, транспортних й інших ресурсів, насиченості індустріальних мегаполісів небезпечними виробництвами і розгалуженими системами життєзабезпечення наслідки від можливих терористичних атак можуть бути катастрофічними. Вчорашні інтелектуальні, технологічні, інформаційні та фінансові бар'єри для новітніх терористів вже не є гарантованою перешкодою на шляху оволодіння і застосування ними хімічної, біологічної, радіоактивної та кібернетичної зброї.

Підживлює міжнародний тероризм загострення суперечностей, що пов’язані з системною кризою у світовому співтоваристві. Прірва між розподілом сукупних матеріальних благ (80% припадає на 3 відсотки жителів Землі і, відповідно, 20% - на решту 97 відсотків) одним дає занадто багато, а інших прирікає на голодну смерть. Все це не може не спотворювати ціннісні орієнтири.

Усвідомлення можливостей застосування якісно нового інструментарію (зброї масового ураження) призводить до формування у терористів та їхніх натхненників нових і дуже небезпечних світоглядних установок. Під впливом зазначених чинників зароджується повне заперечення будь-яких моральних обмежень для застосування насильства.

Трагічні події 11 вересня у США змусили світ здригнутися. Мільйони людей зрозуміли, якою вразливою є наша цивілізація, і наскільки все у світі взаємозалежне. Тероризм постав як загальнолюдська загроза, що не має чітко вираженого політичного обличчя.

На мій погляд, ми є свідками зародження і розвитку нової світової ідеології - ідеології тероризму (насильства, яке викликає масове почуття жаху), що спрямована на масове знищення людей і цивілізованих суспільно-економічних відносин.

Проте було б суттєвою помилкою безпосередньо пов’язувати ідеологію тероризму, про яку йде мова, з певними національними чи релігійними факторами. Терористичні акції останнього часу — це злочинні діяння, продиктовані ідеологією тероризму, яка має тоталітарне коріння і паразитує на особливостях людської свідомості, у тому числі на національних і релігійних почуттях людей. Не виключено, що сепаратизм або ісламський фундаменталізм, з якими зараз пов’язують більшість терористичних актів, завтра поблякнуть перед небезпекою визрівання на ґрунті ідеології тероризму масштабних злочинів, що чинитимуться, наприклад, під прапором боротьби з расизмом або з «робінгудівських» міркувань.

Природно виникає запитання: «Чи є принципові відмінності тероризму від расизму, фашизму, фундаменталізму, що також становлять небезпеку для людства?» Безумовно, у правовому відношенні такі відмінності є: за об'єктом, суб'єктом, мотивацією тощо. Однак сучасний тероризм несе в собі об'єднуючі засади усіх вкрай радикальних течій.

Формування ідеології тероризму обумовлюється глобальними політичними, економічними, соціальними суперечностями й загалом — системною кризою розвитку світового співтовариства. Інакше кажучи, сучасний світ з його устроєм, матеріальними і моральними реаліями (злиденність, неуцтво, подвійні стандарти, диктат та ін.) прямує у безвихідь. Ідеологія тероризму сповідує культ насильства і стимулює його розвиток, намагаючись обґрунтувати його виправданість і переваги перед соціальними, політичними і правовими методами розв’язання суперечностей і конфліктів. Саме ідеологія тероризму надихає на акції, спрямовані на згортання конституційних гарантій прав і свобод людини, провокуючи такі контрзаходи, які не завжди відповідають демократичним нормам.

За останні десятиліття відбулася зміна загальнопланетарних реалій, котрі, на жаль, не до кінця враховуються лідерами провідних країн світу. На тлі досягнень науково-технічного прогресу різко загострилися екологічні та демографічні проблеми, а відставання і без того слабких країн стає неймовірно великим. Потужні потоки легальної й нелегальної міграції до розвинутих країн неминуче роблять Захід і, ширше, — Північ все більш залежними від тих негативних процесів, що відбуваються у своєрідній «світовій резервації». З імпортом злиденності, так чи інакше пов’язаної з досить спірною світовою політикою кредитування за програмою МВФ пострадянських країн і тих, що розвиваються, відбувається зворотний експорт корупції, наркотиків і «брудних» грошей.

Водночас багато терористичних організацій і груп мають у своєму розпорядженні значні фінансові можливості. Наприклад, доходи секти «Аум Сенрикьо» на момент здійснення хімічної атаки в токійському метро в 1995 році становили близько 100 млрд єн, що дорівнює приблизно 9 млн доларів США. Річний бюджет ХАМАС (ісламський рух опору, Палестина) оцінюється в 30 млн американських доларів, а щорічні надходження з Ірану на фінансування діяльності організації ісламських фундаменталістів шиїтської гілки Хезболла (Ліван) — у 100 млн доларів. Лише особистий статок організатора і спонсора міжнародного тероризму Усами бен Ладена обчислюється 300 млн доларів США. Ірландські терористи з ІРА витрачають на свої потреби в середньому 12 млн доларів на рік. Основну частку фінансів організації баскських сепаратистів.-.ЕТА («Країна Басків і волі», Іспанія) становить «революційний податок», що складає у середньому 1,5 млрд песет [1].

Наведені приклади є переконливим свідченням того, що до терористичної діяльності сьогодні залучаються не тільки представники бідних верств населення. Без значного фінансового супроводження неможливо було б здійснити такі масштабні теракти, як у США, Росії, Японії, Індонезії та ін. Це також стосується і масової підготовки терористів-самогубців. Означена тенденція не в останню чергу підводить до висновку, що тероризм як своєрідна бунтарська стратегія боротьби «слабких проти сильних» зазнає у сучасному світі серйозної трансформації. Після трагедії 11 вересня в США одним з центральних напрямків контртерористичного удару стали саме фінансові мережі терористичних організацій. Тільки за перші три місяці були блоковані їхні активи в банках США на суму близько 33 млн доларів.

Сьогодні наявні суперечності глобального масштабу фактично заганяються всередину, і тоді тероризм починає виступати їхнім своєрідним наслідком, індикатором проблемних зон у становленні нового світопорядку [2, 840].

Світове співтовариство визначило загрозу міжнародного тероризму як головний виклик людству і проголосило про необхідність довгострокового всеохоплюючого підходу до боротьби з цим явищем. Резолюцією 1373 Ради Безпеки ООН створено Контртерористичний комітет, до складу якого увійшла й Україна. Нині є підстави стверджувати, що про даний факт, а тим більше про діяльність цього Комітету, наша громадськість інформована недостатньо.

Розглянувши ідеологічне підґрунтя сучасного тероризму, варто тепер акцентувати увагу на тому, що тероризм сприймається практиками як сукупне поняття, пов’язане з професійною терористичною діяльністю. Будучи прихильником системного підходу, я вважаю досить продуктивним аспект розгляду професійної терористичної діяльності як такої, що має цілком визначену специфіку [3, 22].

Принципово важливим, з моєї точки зору, є те, що превенція терористичної діяльності внаслідок своєї багатофакторності передбачає різні рівні та способи комплексної протидії і матиме перспективу лише в тому разі, коли вона відповідатиме справжньому статусові даного явища як системно-соціального.

Створення дієздатної стратегії боротьби з тероризмом вимагає застосування найсучасніших засобів, форм та прийомів попередження цього явища. Зважаючи на це, вельми суттєвим є розуміння того, що ефективне запобігання проявам міжнародного тероризму можливе лише за умов, коли до зусиль протидії цьому явищу на державному і міжнародному рівнях приєднається громадянське суспільство, всі його інституції, коли ідеологія тероризму блокуватиметься позитивним потенціалом співтовариства. Історичний досвід вчить, що силовими методами можна боротися з носіями ідеології, але не з нею самою.

Консолідація громадянських зусиль. Виходячи з власного бачення ролі громадянських сил суспільства в протиборстві з тероризмом, хочу виділити два концептуальних блоки задач міжнародного і національного рівнів, спрямованих на вирішення, з одного боку, вузлових проблем глобалізації, а з іншого — внутрішньосуспільного розвитку, що мають єдину стратегічну мету — зменшення соціальної бази тероризму й екстремізму, розшарування і знесилення їх політичної і моральної основи, формування суспільної ізоляції носіїв терористичної ідеології.

По-перше, вірус ідеології тероризму не знає кордонів. За умов глобалізації та участі України як активного гравця у системі міжнародної безпеки було б недалекоглядним та безвідповідальним вважати, що системний тероризм обійде нас.

Показово, що під час однієї з програм ТРК «Ера», присвяченій річниці терактів у США, телеглядачам було запропоновано відповісти на запитання, хто такий бен Ладен. Із майже 2,5 тисячі тих, хто зателефонував до студії, 31 відсоток назвав його міфічною особою, а інші розділилися за думкою приблизно порівно: для одних він — ворог людства, для інших — національний герой. Навіть якщо допустити ймовірність некоректності в організації опитування, його результати дають найсерйозніший привід для занепокоєння.

По-друге, живильне підґрунтя для активізації екстремізму і тероризму є і в Україні. Обумовлено це насамперед сучасною соціально-економічною ситуацією в країні, різким розшаруванням громадян за майновою ознакою (83,2% населення животіє за межами прожиткового мінімуму), напруженою атмосферою політичного протистояння, проявами моральної неосвіченості і нетолерантності, низьким рівнем правосвідомості, кризовими тенденціями у забезпеченні законності, криміналізацією майже усіх сфер суспільства. Наголошу також на такому негативному явищі, як чиновницький терор.

Йдеться про те, що сьогодні загалом наш громадянин практично беззахисний перед чиновницькою сваволею, не завжди має реальні можливості довести свої проблеми до представників влади, зокрема, не знає, де одержати необхідну інформацію, до якої інстанції звернутися і як домогтися конкретної відповіді.

Доречно нагадати, що тероризм паразитує на почуттях людей, у тому числі національних і релігійних. Тому не слід залишати поза увагою таку загрозу теророгенного характеру в Україні, як поширення деструктивних релігійних сект. На нещодавно проведеній у Вінниці Міжнародній науково-практичній конференції «Тоталітарні секти — загроза правам людини у Східній Європі» було прийняте звернення, у якому до культів, що викликають стурбованість, віднесено понад півсотні релігійних і езотеричних організацій.

Характерно, що практично у діях всіх тоталітарних сект проглядається прагнення до влади, а у деяких сектантських лідерів — навіть манія величі. Внутрішній устрій таких сект являє собою модель того, як має бути організоване «нове суспільство», у якому, з огляду на їхні доктрини, здебільшого, не припускають свободи мислення. До речі, у доктрині одного з релігійних рухів описано, як і для чого треба використовувати ядерну зброю. За даними директора єврейської антисектантської Ліги «Маген» Ігоря Куперберга (заснована Асоціацією єврейських громад України для протидії новим культам), одна з відомих сект американського походження в Україні щороку витрачає близько 10 млн дол. США.

Слід враховувати також, що на території України перебувають (у постійному чи транзитному режимі) представники іноземних організацій, що мають відношення до терористичної діяльності. При цьому варто зауважити, що через наявність низки перешкод, головним чином правового змісту, нашим правоохоронним органам доводиться бути надто коректними при звинуваченні якихось осіб чи організацій у причетності до терористичної діяльності. Досі в Україні немає законодавчо затверджених списків організацій, що підпадають під чинність закону про боротьбу з тероризмом, як це практикується в США та Росії. За таких умов громадськість, на відміну від державних структур, може використовувати набагато більше можливостей для «інформаційних викриттів», спираючись на міжнародний досвід і практику.

Вкрай актуальною є проблема масового насильства, що демонструється на наших телеекранах. Її джерела, на мою думку, лежать у площині руйнування соціокультурних норм, відсутності духовності, загальної культури і порядності у деяких натхненників психологічної атаки на наших співгромадян. Питання щодо підвищення рівня моральності вітчизняного телебачення досить делікатне. Тут не може бути диктату. Необхідна кропітка робота пропагандистського, законотворчого плану, щоб вийти на цивілізовані правила ефірної політики.

Протидія сучасному тероризму потребує винятково системного підходу, де, поряд з комплексом державно-правових заходів, найважливішою складовою має стати активна позиція громадянських інститутів нашого суспільства. Необхідно консолідувати різні громадські течії для підтримки глобальної стратегії з протидії тероризмові й екстремізмові, створити багатофункціональну систему антитерористичних дій. Така система мала б передбачати оптимальне використання інтелектуального потенціалу нації, людського фактора країни і його мобілізацію для вирішення проблем боротьби з тероризмом.

Пріоритетність у боротьбі з тероризмом належить профілактичній діяльності. У її здійсненні мають знайти своє місце органи законодавчої та виконавчої влади, авторитети офіційної церкви, лідери політичних партій, засобів масової інформації та широка громадськість. Для того, щоб виключити з нашого життя тероризм, необхідно насамперед розкривати і знищувати корені цього явища, а не лише боротися з виявами тероризму, тобто з тим, що з цих коренів виростає [4].

Це неможливо без тісної взаємодії всіх державних і громадських структур, що спрямована на запобігання державним злочинам, усунення інших загроз безпеці особистості, суспільства і держави. Виділю у цьому зв’язку три рівні попередження злочинів, що зазіхають на безпеку країни: 1) індивідуальна профілактика, тобто запобігання вчиненню протиправних діянь з боку окремих осіб чи їхніх груп- 2) профілактика окремих видів злочинів- 3) профілактика злочинності у цілому. І якщо завдання першого рівня (індивідуальної профілактики) повинні самостійно вирішувати правоохоронні органи і спецслужби, то на рівні профілактики окремих видів злочинів істотне значення має участь органів влади, державних структур, громадських організацій, засобів масової інформації. Завдання третього рівня превенції тероризму, як соціального явища, повинні розв’язуватися переважно з використанням соціально-економічних і політичних важелів. І в такому разі ефективність запобіжних заходів значною мірою залежатиме від залучення наукового і громадського потенціалу України, консолідації зусиль на засадах виваженого соціального партнерства.

Про інституювання недержавної складової системи національної безпеки України. Сучасний світовий досвід розвитку суспільного життя свідчить, що неодмінним атрибутом сильної держави є ефективно діюча система національної безпеки, яка включає державну і недержавну складові. На думку фахівців, говорити сьогодні про збалансовану систему національної безпеки України не доводиться ні в теоретичному, ні в практичному плані. Хоча компоненти державної системи безпеки в основному концептуально розроблені, конкретизовані за сферами життєдіяльності і функціонально задіяні, однак роль і місце недержавної системи безпеки (НСБ) у вітчизняному законодавстві не визначено. І це незважаючи на те, що введені поняття «громадські організації», «громадянське суспільство» та ін.

Не буде перебільшенням також сказати про деяке гіпертрофоване уявлення про НСБ як у самих громадян, так і в деяких посадових осіб держави, що вбачають у ній тільки конкурента, а іноді - зброю опозиції. За відсутності реального громадського контролю, створюються передумови для криміногенних тенденцій у суспільному житті.

На думку аналітиків, актуальність проблеми удосконалювання управління у сфері безпеки визначається складними соціально-економічними процесами сучасності, появою нових загроз безпеці, об'єктивною потребою розвитку демократичних процесів. У цьому зв’язку постає завдання акцентувати увагу громадськості на тому, що ефективне функціонування недержавного сектору безпеки — лише питання часу і залежить від усвідомлення, нагромадження і реалізації конструктивного громадського потенціалу.

Цивілізоване співвідношення державної і недержавної систем має бути основою для розвитку й ефективного функціонування всієї системи національної безпеки, тобто забезпечувати можливості більш повної реалізації національних інтересів країни. Саме така збалансована архітектура дає можливість для гармонійного розвитку, а також інтеграції і широкомасштабної реалізації інтересів особистості, суспільства і держави.

За такого підходу Міжнародна громадська організація «Міжнародна антитерористична єдність», метою функціонування якої є протидія світовій загрозі номер один — тероризму, виступає за об'єднання громадських зусиль, щоб максимально сприяти формуванню і розвитку недержавної системи національної безпеки, суб'єкти якої могли б вирішувати такі принципові завдання:

• *роведення моніторингу й аналізу загроз національній безпеці, що зароджуються, виявлення джерел напруженості і конфліктогенності, розробка механізму керування загрозами і небезпеками, участь у формуванні ідеології безпеки і на її основі сприяння забезпеченню соціального миру, підвищенню громадянської відповідальності, розвиткові правової і патріотичної самосвідомості;

• *рганізація і здійснення громадського контролю за діяльністю як недержавної, так і державної систем безпеки, сприяння їх погодженому функціонуванню як єдиного організму;

• *озробка і реалізація проектів, спрямованих на забезпечення національної безпеки (інформаційно-аналітичних, експертно-правових, організаційно-прикладних, пропагандистських та ін.), залучення широких верств населення до процесу забезпечення життєдіяльності держави, підготовка кадрів для недержавної системи безпеки.

Взаємодія з проблем антитерористичної діяльності на сучасному етапі історичного розвитку стає одним із істотних чинників зміни загальнопланетарних реалій, а створення широкої антитерористичної коаліції поза рамками окремих блоків і союзів (НАТО, ЄС, РЄ та ін.) сприятиме розбудові єдиної системи міжнародної безпеки без розподільчих ліній. Це в кінцевому підсумку має стати запорукою стабільності, співробітництва і взаємодопомоги у світі.

Позитивним у цьому аспекті можна назвати організацію та проведення в 2001 році (під егідою ОБСЄ), за ініціативою Президента Республіки Польща А. Квасьневського, регіональної конференції у Варшаві, в якій взяли участь представники 17 держав Центральної, Східної та Південної Європи, а також Бішкекської міжнародної антитерористичної конференції по зміцненню безпеки і стабільності в Центральній Азії. Ці заходи зміцнили рішучість її учасників у боротьбі проти тероризму і забезпеченні провідної ролі ООН. Було узгоджено Програму дій, що визначає основи співробітництва і заходи щодо боротьби і попередження тероризму. У контексті нашого розгляду важливо підкреслити, що серед цих заходів окремо зазначалися завдання:

• *прияти активному залученню громадянського суспільства до протидії тероризму. З цією метою, зокрема, слід забезпечувати можливість молоді навчатися терпимості і виявляти її практично, знайомитися з методами мирного розв’язання конфліктних ситуацій;

• *прияти посиленню превентивної функції вільних ЗМІ, враховуючи кращу практику із задоволення законних потреб суспільства в інформації, не надаючи при цьому трибуни для терористів, а також звернень і промов, що розпалюють ненависть і агресивність;

• *сувати соціальні основи терористичної діяльності, рекомендуючи зацікавленим країнам зосередити увагу на політиці сталого розвитку з урахуванням існуючих пріоритетів у співтоваристві донорів.

Щодо погляду на необхідність посилення превентивної функції вільних ЗМІ, на мою думку, є дуже слушними пропозиція «рекомендувати прийняти Хартію етики журналіста, в якій викласти основні морально-етичні та корпоративні правила поведінки журналістів», а також низка організаційних заходів, запропонованих у проекті Концепції інформаційної безпеки, розробленої експертами УЦЕПД ім.О.Разумкова [5, 110].

З точки зору необхідності усунення соціальних чинників тероризму й забезпечення сталого суспільного розвитку, варто наголосити, що це питання безпосередньо пов’язане з антикризовою політикою, спрямованою на реалізацію заходів щодо запобігання впливові кризових явищ світової економіки на Україну. Це стосується створення більш стабільного економічного середовища і практичного застосування системи індикаторів економічної (фінансової) безпеки держави, у тому числі своєчасної оцінки наявних і потенційних загроз соціально-економічному розвитку країни [6, 19]. Підкреслимо, що соціально-економічний аспект характеризує національну безпеку в плані гарантій економічної самостійності особи, захисту її приватної власності, матеріального добробуту народу України, стабільності соціально-економічної системи держави, її всебічного вдосконалення, подолання кризових явищ у соціальній сфері.

Безумовно, маємо виходити з широкого розуміння проблеми національної безпеки України, яка, поряд з соціально-економічним та інформаційним аспектами, включає й національно-культурний, екологічний і, насамперед, державно-правовий.

Переконаний, що протидія тероризму вимагає об'єднання зусиль усього суспільства, більш того — це цілком реально і може стати прикладом змужнілості нашого суспільства, школою громадянськості.

На сучасному етапі історичного розвитку України плідна соціальна взаємодія державних інститутів і громадських об'єднань — найкращий шлях протидії тероризму. Це стосується запобігання йому як у внутрішньодержавному, так і в міжнародному плані. Створення в Україні ефективної системи протидії тероризму та екстремізму було б істотним внеском у світову безпеку, при цьому образ України ХХІ століття в очах міжнародного співтовариства закріплювався б як образ цивілізованої демократичної держави, що дійсно відповідає національним інтересам українського народу.