Травми ЛОР

Реферат на тему:

Травми ЛОР

Травми вуха

Травми зовнішнього вуха трапляються частіше, ніж середнього та внутрішнього. Розрізняють механічні, термічні, хімічні та променеві ушкодження зовнішнього вуха. Механічні ушкодження виникають унаслідок ударів, укусів та поранень. Виділяють ушкодження вуха легкі і тяжкі, поверхневі і глибокі, свіжі і застарілі. Розмір ушкоджнення та особливості рани залежать насамперед від характеру травми та виду інфекції. Інфіковані рани вушної раковини можуть спричинити перихондрит або хондрит, що призводить до деформації вуха. Може бути частковий або повний відрив вушної раковини.

Зовнішній слуховий хід можна ушкодити під час його чищення гострим предметом, промиванням або внаслідок падіння на тверді предмети, падіння на нижню щелепу або удар по підборіддю. Спостерігаються переломи передньо-нижньої стінки кісткової частини зовнішнього слухового ходу. При цьому з’являється біль під час рухів нижньої щелепи, порушення прикусу, кровотеча з вуха, порушення мовлення. Травма задньої стінки слухового ходу нерідко поєднується з травмою соскоподібного відростка, нижньої щелепи, вмісту барабанної порожнини тощо. Тому необхідно провести отоскопію, рентгенологічне дослідження, дослідження слухової та вестибулярної функції.

Поверхневі рани треба обробляти спиртовими розчинами антисептиків, за винятком брильянтового зеленого, накласти не дуже тугу пов’язку. У разі глибоких ушкоджень вуха необхідно зупинити кровотечу, здійснити класичну первинну обробку рани і накласти шви, якщо є розриви або відриви частин вушної раковини. Якщо раковина відірвана повністю, її слід пришити через 8−10 годин після травми за умови правильної догоспітальної тактики. Треба відірвану вушну раковину загорнути в чисту вологу тканину, помістити в банку і обкласти льодом, краще використати термостат з температурою 4−5 0С. Якщо минуло більше ніж 8−10 годин від моменту травми або за інших негативних обставин, доцільно зняти з вушної раковини шкіру, вушний хрящ промити антисептиком і імплантувати його під шкіру черевної стінки для подальших пластичних операцій. Шви накладають тільки на шкіру і часті, проколювати охрястя, а тим більше хрящ, недоцільно. Головну увагу слід приділити профілактиці перихондриту, для чого рекомендують застосувати антибіотикотерапію. Доцільно накласти асептичну м’яку пов’язку, щоденно змочувати її антисептиком, показані місцева гіпотермія, сеанси оксигенації в барокамері і звичайно постільний режим.

Слід мати на увазі, що в разі розтрощення окремих частин вушної раковини не рекомендується їх поспішне видалення. Треба з'єднати їх швами, якщо це неможливо, то зблизити липким пластирем і з метою профілактики призначити антибіотики. У разі ушкодження слухового ходу після оброблення рани слід здійснити його тампонаду із застосуванням антисептичних мазей або вставити трубки для запобігання його звуженню та атрезії.

Унаслідок тупої, дотичної травми вушної раковини нерідко виникає отгематома, яка характеризується скупченням крові між охрестям і хрящем. Вона локалізується на передній поверхні вушної раковини, частіше в її верхній частині, але може поширюватись на всю раковину, крім вушної часточки.

Отогема діаметром до 1 см може розсмоктуватися протягом 2 тижнів, але чекати цього не слід. Вона може нагноюватися і спричинити розвиток перихондриту або деформацію вушної раковини. Консервативна терапія полягає у відсмоктуванні вмісту гематоми за допомогою шприца, уведення в її порожнину концентрованих розчинів неототоксичних антибіотиків із наступним відсмоктуванням і накладанням тугої пов’язки на 2−3 дні. Потім проводять контрольну пере’язку і за відсутності отгематоми накладають тугу пов’язку терміном на 5−7 днів. Упродовж цього часу настає зрощення охрястя з хрящем. Якщо консервативна терапія неефективна або отгематома надто великих розмірів, то показане хірургічне втручання.

Після травми вушної раковини нерідко виникає перихондрит — запалення охрястя внаслідок інфікування гноєтворними збудниками, частіше стафілококами і синьогнійною паличкою, під час порушення цілості шкірних покривів.

Спочатку виникає сильний біль у ділянці вушної раковини. Шкіра стає стовщеною внаслідок набряку, гіперемійованою, зникають контури передньої поверхні вушної раковини, тобто є всі ознаки запалення. У разі пальпації виникає сильний біль у різних ділянках вушної раковини, крім вушної часточки.

Серед травматичних ушкоджень середнього вуха розрізняють травми барабанної перетинки, стінок барабанної порожнини та її вмісту, соскоподібного відростка та слухової труби. У практичній діяльності оториноларинголога спостерігаються ізольовані ушкодження барабанної перетинки. Так, удар по вусі долонею призводить до розриву барабанної перетинки внаслідок її натягнутості. Барабанна перетинка травмується в разі потраплення в слуховий хід гострих сторонніх предметів, раптових змін атмосферного тиску, травми черепа, сильних вибухів на близькій відстані. У разі вибухів на далекій відстані або незначних за силою в барабанній порожнині з’являється крововилив унаслідок розриву судин. Характер ушкодження самої барабанної перетинки може бути різним.

Хворі скаржаться на сильний біль у вусі, шум, зниження слуху. Під час отоскопії виявляють кров у слуховому ході, розширення судин барабанної перетинки, її розриви різної величини та форми. Згодом може виникнути гострий середній отит із відповідними наслідками аж до внутрішньо-черепних ускладнень. Невеликі розміри, розташовані екцентрично, овальної форми, часто призводять до утворення стійкої сухої перфорації. Розпізнавання ізольованого ушкодження барабанної перетинки грунтується на даних отоскопіфї та мікроотоскопії.

Лікування полягає в проведенні туалету слухового ходу спиртовим розчином антисептика. За відсутності кровотечі уводити спиртові стерильні турунди недоцільно. Забороняється промивати вухо водними розчинами антисептиків, призначати лікарські речовини у вигляді крапель, суспензі1 тощо.

Якщо є підозра на занесення інфекції сторонніми предметами, призначають антибіотики пеніцилінового ряду з профілактичною метою. У разі утворення стійкої перфорації барабанної перетинки необхідно її закрити за допомогою консервативних або хірургічних методів.

Ушкодження слухових кісточок і стінок барабанної порожнини спостерігається в разі травм черепа та нижньої щелепи внаслідок падіння зі значної висоти, автомобільних аварій, оперативного втручання на барабанній порожнині та видалення сторонніх предметів із неї. Часто ушкоджується ковадло, тому що воно кріпиться не дуже міцно, потім відбувається підвивих стремена і дуже рідко — перелом молоточка.

Завжди спостерігається зниження слуху за типом ушкодження трансформаційного механізму.

Травма стінок барабанної порожнини трапляється, як правило, внаслідок перелому скроневої кістки, що визначається рентгенологічно. Клінічно спостерігається крововилив у барабанну порожнину, порушення трансформаційного механізму середнього вуха.

У разі переломів основи черепа спостерігається поперечний або поздовжній перелом піраміди скроневої кістки. Поперечний перелом піраміди скроневої кістки найчастіше проходить через внутрішнє вухо і тому спостерігаються порушення слухової та вестибулярної функції, парез лицевого нерва. Барабанна перетинка залишається не ушкодженою.

Частіше зустрічаються поздовжні переломи піраміди вискової кістки, за яких лінія перелому проходить через верхню стінку зовнішнього слухового ходу, барабанну перетинку і барабанну порожнину. При цьому відбуваються розрив барабанної перетинки, крововилив у барабанну порожнину, кровотеча з вуха, лікворея, парез лицевого нерва.

Парез (параліч) лицевого нерва може виникнути в перші години травми, а також через 10−14 днів після неї внаслідок набряку або гематоми в оболонці нерва. Найчастіше лицевий нерв ушкоджується між колінчастим вузлом і шилососкоподібним утвором. Слід зазначити, що травма лицевого нерва може відбутися під час проходження плода через пологові шляхи при народженні або внаслідок накладання щипців. Парез лицевого нерва виникає під час проведення операцій на середньому вусі. У цьому разі найчастіше ушкоджується канал лицевого нерва в місці його переходу в соскоподібну частину або в самій соскоподібній частині на всьому протязі. Якщо своєчасно не зробити декомпресію лицевого нерва і не провести інтенсивного консервативного лікування, то прогноз у більшості випадків несприятливий. Операція на лицевому нерві має проводитись не пізніше ніж через 6 місяців від часу травми, тому що після цього терміну розвиваються незворотні дегенеративні зміни в лицевому нерві і операція майже не дає ефекту.

Для діагностики ушкоджень середнього вуха, крім клінічних даних, широко застосовують рентгенологічне дослідження за Шюллером і Стенверсом, що дає змогу уточнити характер і місце перелому. Томографія та магнітноядерний резонанс завжди показані, оскільки їм притаманна широка інформативність.

Обсяг і характер оперативного втручання залежать від характеру ушкодження барабанної порожнини. Операцію проводять під операційним мікроскопом і її головною метою є відновлення функції звукопровідного апарату.

Ізольоване ушкодження соскоподібного відростка трапляється рідко. Розрізняють побутові і вогнепальні ушкодження.

До побутових ушкоджень належать головним чином ушкодження м’яких тканин. Унаслідок автомобільних аварій може бути роздроблення кістки відростка, заглиблення сторонніх предметів, травма лицевого нерва та сигмоподібного синуса. Якщо виникають вогнепальні поранення соскоподібного відростка, то вхідний отвір міститься в ділянці соскоподібного відростка, а вихідний — в орбіті, в ділянці вискової кістки, нижньої щелепи, на шиї. Вихідний отвір у ділянці соскоподібного відростка спостерігається рідко.

Діагностика травм соскоподібного відростка базується на анамнезі, зондуванні ранового каналу, даних рентгенографії.

Лікування травм соскоподібного відростка полягає в первинній обробці рани, зупинці кровотечі. За наявності кровотечі із сигмоподібного синуса проводять його тампонаду клаптем м’яза, марлевим тампоном із гемостатичними речовинами або без них. Якщо кровотеча із синуса не зупиняється, то його оголюють і уводять тампон між кісткою і стінкою синуса вище та нижче його травми. Тампон залишають на декілька днів. У післяопераційний період призначають антибіотики.

До розряду таких травм належить вушна лікворея. Вона спостерігається за умови травм середнього вуха з ушкодженням мозкових оболонок, коли із субарахноїдального простору спинномозкова рідина витікає через дефект покрівельної стінки порожнини середнього вуха в зовнішній слуховий хід. Такий же механізм ліквореї в разі оперативних втручань на середньому вусі. За антропункції, внаслідок травми мозкових оболонок середньої черепної ямки, спинномозкова рідина витікає через отвір, зроблений голкою на сосковидній ділянці. У разі його закриття спинномозкова рідина витікає через слухову трубу в носогорло.

Це первинна лікворея, котра з’являється безпосередньо після травми.

Вторинна лікворея виникає через 10−12 днів від початку травми внаслідок розвитку запальних процесів на місці травми, які призводять до дефекту мозкових оболонок і порушення цілості кістки середнього вуха. У подальшому створюються умови для поширення інфекції в субарахноїдальний простір.

Розпізнати вушну лікворею не важко. До цього необхідно залучити невропатолога, щоб виявити загальні неврологічні та отоневрологічні симптоми, які часто виникають за черепно-мозкової травми. Слід мати на увазі, що переломи кісток черепа спостерігаються не тільки за травм голови, але й у разі падіння на ноги або тазом. У дітей переломи основи черепа часто поєднуються з переломами його склепіння. Рентгенологічно їх виявляють рідко, тому так важливо простежити динаміку клінічних симптомів.

Консервативне лікування вушної ліквореї здійснюють протягом 10−12 днів і в більшості хворих воно дає позитивний ефект. Застосовують протизапальні, дегідратаційні методи, включаючи люмбальні пункції для зниження внутрішньомозкового тиску, внаслідок чого створюються умови для загоєння. Стерильні турунди в зовнішній слуховий хід не уводять. Звичайно рекомендується суворий постільний режим.

У разі неефективності консервативного лікування застосовують оперативні втручання на соскоподібному відростку. Дефект твердої мозкової оболонки закривають фасцією або м’язом із наступною тампонадою на декілька днів. У післяопераційний період призначають протизапальну терапію і, безумовно, дегідратаційну для ліпшого загоювання дефекту мозкових оболонок.

Травми носа та приносових пазух

Причини травм зовнішнього носа частіше трапляються побутового характеру, рідше — вогнепального походження. Ушкодження носа вогнепального характеру часто комбіноване, причому ушкоджуються приносові пазухи, череп, шия, тобто є і наскрізні поранення. Проте можуть бути дотичні і сліпі ураження, поранення. За останніх нерідко в рані залишаються сторонні тіла — кулі, осколки мін, снарядів, шматочки тканин одягу, що треба мати на увазі.

Травми носа характеризуються носовою кровотечею внаслідок порушення цілості шкіри і слизової оболонки носової порожнини. ступінь кровотечі може бути різним, але постгеморагічна анемія трапляється рідко. Слід пам’ятати, що втрата крові до 50 мл у новонароджених призводить до порушення гемодинаміки і тому необхідно своєчасно та ефективно застосувати патогенетичну терапію.

Діти часто дістають тільки садна та забиття м’яких тканин носа без ушкодження кісткового скелета. Наявність та обсяг набряку м’яких тканин носа залежать від сили удару. З’являються підшкірні крововиливи, в кон’юнктиву ока, інколи спостерігається емфізема внаслідок розриву слизової оболонки.

Зазначені вище симптоми легко виявляються під час пальпації носа. У разі травми носа можна визначити крепітацію внаслідок тертя осколків між собою, їх рухливість і деформацію. Проте травму кісток носа краще виявляють за допомогою рентгенологічних досліджень у бічній та фасній проекціях. Можна застосувати томографію кісток носа. У дутей перших років життя рентгенограми розшифрувати важко у зв’язку з тонкими і неповністю розвинутими кістками. Крім того, нашаровуються інтенсивні тіні зубів та їх зачатків.

Лікують рани м’яких тканин зовнішнього носа за загально визначеними методами хірургії. Садна не потребують первинної обробки. Забруднені рани перед обробкою очищають за допомогою антисептичних розчинів, спиняють кровотечу. Краї рани змащують 5% спиртовим розчином йоду, 70% спиртом. Якщо немає лікарських речовин, то шкіру навколо рани промивають теплою перевареною водою з милом. Первинну обробку рани в дітей треба робити щадно.

Інколи різані незабруднені рани можна зашити рідкими швами без вирізання країв ран після обробки шкіри розчином йоду. Слід зауважити, що обробляти саму рану розчином йоду не можна. Також багаторазове змащування шкіри у дітей цим препаратом може спричинити опіки та ушкодження тканин. На рану накладають пов’язку і старанно фіксують її лейкопластирем. Завжди в разі поранення шкірних покривів слід увести профілактично протиправцеву сироватку. Застосовують протишокові заходи.

За наявності перелому кісток носа проводять їх репозицію ендоназальним шляхом під загальним знеболюванням. До інтубаційного наркозу вдаються рідко. Застосовують різні види загальної анестезії: внутрішньовенний барбітураторний наркоз, рауш-наркоз, нейролептаналгезію. Слід зазначити, що вибір загального знеболювання індивідуальний. місцеву анестезію застосовують рідко, вона малоефективна у зв’язку зі складною інервацією носа.

Слід мати на увазі, що в разі травм носа нерідко можуть розвинутися гематома та абсцес носової перегородки. У такому разі треба зробити розріз слизової оболонки носової перегородки з обох боків. Розрізи слід робити не один проти одного, а з одного боку розріз виконують блище до входу в ніс, а з іншого — далі від входу на 5−10 мм. Таким чином, у післяопераційний період не утвориться наскрізний отвір у носовій перегородці. Порожнину абсцесу промивають концентрованими розчинами антибіотиків або антисептиками. Рану дренують гумовими смужками або уводять марлеві тампони, змочені гіпертонічним розчином для кращого відсмоктування ексудату, призначають антибіотики. Якщо дренаж недостатній або перебіг абсцесу відбувається без хірургічного втручання, то можуть бути тяжкі ускладнення.

Вулична побутова травма може стати причиною ушкодження (переломів) передніх стінок приносових пазух унаслідок механічної дії прямого сильного удару, але в дітей це спостерігається рідко. Частіше травмується верхньощелепна пазуха, рідше — лобова.

У разі перелому верхньої стінки гайморової пазухи вміст орбіти звисає в її порожнину, при цьому очне яблуко часто зміщується донизу. У разі перелому передніх стінок верхньощелепної та лобової пазухи спостерігається їх зміщення в порожнину пазух, нерідко з утворенням чмсленних уламків і западінням м’яких тканин.

Клінічна картина травм приносових порожнин різноманітна: зміна форми лицевого скелета, крововиливи в кон’юнктиву, набряк прилеглих тканин, синці на повіках, розриви шкіри з наступною кровотечею різного ступеня. Спостерігаються загальні симптоми шоку.

Лікування травм приносових пазух консервативне та хірургічне. У разі закритих травм пазух без значних зміщень їх стінок проводять, як правило, консервативне лікування: зупинку кровотечі, за необхідності проводять загальні заходи протишокового характеру, за показаннями призначають антибіотики та сульфаніламідні препарати, симптоматичну терапію, постільний режим. У разі закритих переломів передніх стінок приносових пазух зі значним зміщенням показано оперативне лікування. Більшість оториноларингологів вважають, що оптимальним терміном для проведення операції є 7−10-й день після травми.

У разі травм носа та приносових пазух може спостерігатися носова лікворея. Інколи носова лікворея може виникнути у разі травм вуха з переломом піраміди вискової кістки. При цьому барабанна перетинка не ушкоджується, а спинномозкова рідина накопичується в барабанній порожнині і через слухову трубу потрапляє в носову порожнину.

Розрізняють ранню (первинну) і пізню (вторинну) лікворею. Рання лікворея виникає відразу ж після травми внаслідок розриву твердої і безсудинної оболонок мозку передньої черепної ямки. Пізня лікворея розвивається через 7−10 днів після травми внаслідок появи запальних процесів у мозкових оболонках і утворення нориці, через яку субарахноїдальний простір сполучається з носовою порожниною.

Хворі скаржаться на виділення з однієї половини носа прозорої рідини різної кількості. Під час риноскопії видно гіперемійовану, вологу слизову оболонку носової порожнини.

Загальний стан дитини порушений, у неї спостерігається млявість, головний біль, але температура тіла нормальна.

У діагностиці допомагає пошарова або комп’ютерна томографія. На рентгенограмах можна бачити ушкодження кісток передньої черепної ямки. Застосовують радіоізотопну діагностику. Необхідно зробити біохімічне дослідження носової рідини. Для ліквореї характерним є збільшення кількості цукру (норма 4−5 ммоль/л) і білка (норма 0,2−0,33%). У носовому секреті цукор відсутній, а білка до 1%.

У хворих із ранньою ліквореєю проводять консервативне лікування з дотриманням постільного режиму, призначають антибіотики і дегідратаційну терапію протягом 7−10 днів. У разі значної ліквореї застосовують спинномозкову пункцію для зменшення внутрішньочерепного тиску, що сприяє загоєнню травмованої ділянки мозкових оболонок.

У хворих із пізньою ліквореєю спочатку також проводять інтенсивну консервативну терапію протягом 10−15 днів. У разі її неефективності застосовують хірургічне втручання. Мета операції - ліквідація шляхів сполучення субарахноїдального простору з носовою порожниною.

Травми горла та шийної частини стравоходу

Травми горла у дітей можуть виникнути під час гри, внаслідок падіння або потраплення різних гострих предметів у горло. У цьому разі спостерігається надрив або розрив м’якого піднебіння, передніх або задніх дужок, слизової оболонки задньої стінки горла. Хворі скаржаться на біль у горлі, кровотечу різного ступеня, салівацію у зв’язку з подразненням нервових закінчень.

Під час фарингоскопії виявляють рану різної форми, крововиливи та фібринозний наліт. Інколи видно травмуючий агент.

Діагностика травм горла переважно проста. Іноді доводиться виконувати гіпофарингоскопію і за показаннями — фіброезофагоскопію.

Лікування травм полягає насамперед у зупинці кровотечіза наявності великих розривів накладають шовкові шви. За незначних ран проводять їх туалет. Зовнішні рани залишаютьті які проникли в горло, залишають вставляючи дренажі. Загоєння ран горла відбувається швидко, оскільки там хороше кровопостачання, залишаються рубці, які нічим себе не проявляють. Проте якщо травми великі, можливе ускладнення у вигляді рубцевих звужень горла з порушенням його функції.

Травматичні ушкодження стравоходу можуть бути зовнішні і внутрішні. Останні поділяються на проникаючі (перфорації) та непроникаючі.

Зовнішні ушкодження стравоходу виникають унаслідок вогнепальних або різаних поранень, а внутрішні в разі потраплення сторонніх тіл, ускладнень під час їх видалення, опіків, перфорації унаслідок бужування стравоходу.

Хворі скаржаться на дисфагію, кровотечу і виділення слини з рани, біль під час ковтання.

Під час об'єктивного обстеження визначають загальні та місцеві зміни організму. Загальний стан важкий: страдницький вираз обличчя, вимушене положення голови, блідість шкірних покривів і слизових оболонок, висока температура тіла, пульс прискорений відповідно до температури. Характерні зміни відбуваються в крові, які вказують на запальний процес.

Місцеві симптоми залежать від рівня ушкодження стравоходу. Так, травма шийної частини стравоходу нерідко супроводжується емфіземою в яремній і наключичній ділянкахемфізема виявляється під час пальпації (крепітація). Вона може швидко поширюватись на верхні ділянки шиї, обличчя, грудну клітку. Під час ларингоскопії видно реактивні явища в гортанній частині горла та грушоподібних закутках, крововиливи в слизові оболонки та накопичення слини внаслідок значної салівації.

Лікування травм стравоходу полягає в наступному.

Насамперед у стравохід уводять зонд, через який годують дитину, беручи до уваги кількість уведеної рідини і калорійність єжі. Парентерально призначають антибіотики, проводять дезінтоксикаційну та загальнозміцнювальну терапію. З появою гнійних процесів навколостравохідної клітковини проводять зовнішню шийну езофаготомію на боці травми.

Травми гортані та шийної частини трахеї.

Ушкодження гортані трапляється рідко. Можуть бути ізолбовані ушкодження гортані внаслідок ударів, розрізів гострим предметом та падіння.

Залежно від травмуючого чинника розрізняють механічні, термічні і хімічні травми. Травматичні ушкодження гортані поділяють на відкриті і закритізакриті травми — на зовнішні та внутрішні. Відкриті травми гортані зустрічаються, як правило, в ділянці щито-під'язикової мембрани або підскладковому просторі. Унаслідок розрізу щитопід'язикової ділянки рана, як правило зяє. Через неї видно гортань і частину горла. Голос відсутній, але якщо цю рану закрити, з’являється голос. За травми конічної зв’язки провідним симптомом є утруднене дихання аж до асфіксії, кровотеча, кровохаркання, підшкірна емфізема, розлади ковтання і зміна голосу.

Прогноз травм гортані відносно сприятливий за відсутності місцевих та загальних ускладнень, ушкоджень магістральних судин шиї.

Лікування травм гортані полягає насамперед у зупинці кровотечі, первинній обробці рани і забезпечення нормального дихання. В екстреній ситуації виконують конікотомію, а за відсутності нагальної потреби — нижню трахеотомію. У разі травми щитопід'язикової мембрани на ранову поверхню накладають шарові шви з обов’язковим підшиванням гортані до під'язикової кістки хромованим кетгутом або фасцією бічної поверхні стегна.

Зовнішні закриті травми гортані виникають унаслідок дії сили на зовнішні частини гортані - здавлення, відрив гортані від трахеї, перелом хрящів гортані.

У перші хвилини і години після травми клінічна картина характеризується шоковими явищами, різким болем у місці травми, підшкірною емфіземою, кровохарканням, утрудненням дихання різного ступеня.

Під час обстеження шиї видно сліди травми на шкірі, в разі пальпації шиї відзначається підшкірна емфізема, перелом хрящів гортані, відчувається крепітація відломків. Під час ларингоскопії видно гематому гортані у вигляді синьо-багрового набряку, обмеження рухів голосових складок або повну їх нерухомість унаслідок ушкодження нижнього гортанного нерва. У разі перелому під'язикової кістки спостерігають западіння кореня язика і обмежену рухливість надгортанника.

Діагностику проводять за клінічними ознаками. Крепітацію відломків хрящів гортані слід диференціювати з симптомом хрускоту в разі зміщення хрящів гортані, який є в нормі.

Прогноз серйозний, бо можуть раптово виникнути асфіксія, кровотеча.

Принципи лікування закритих травм гортані такі ж, як і звичайних травм гортані: боротьба з шоком, протизапальна терапія з обов’язковим призначенням антибіотиків широкого спектра дії парентерально.