Закономірності зміни наукової картини світу

А тепер, розглянувши взаємовідношення науки і наукової картини світу, більш детально зупинимось на закономірностях зміни картини світу. Можна поставити такі запитання. 1. Чи закономірна зміна картини світу, чи вона є неминучою і чи є надія з накопиченням достовірних знань створити «вічну» правильну картину світу? 2. Чи існують стійкі закони зміни наукової картини світу та формування нової? 3. Якою є практична цінність вивчення розвитку наукової картини світу? І чи так вже справедливій афоризм, що «історія вчить тільки тому, що у неї ніхто, ніколи і нічому не вчився» .

Неминучість зміни картини світу

Як уже говорилося, претензія на всеосяжність прирікає кожну наукову картину світу на її зміну та заміну новою. З накопиченням відомостей про світ пояснюючи картина рано чи пізно приходить в розбіжність із спостереженнями. І оскільки процес пізнання безмежний, створення вічної картини світу неможливе.

Наукова картина світу служить допоміжним «риштування», «відливочною формою» для максимального розвитку можливих наслідків її основних положень — суті розглядаємих об'єктів та процесів в оточуючому Всесвіті (що раніше було названо першим і другим елементами картини світу). На еволюційному етапі розвитку наукового пізнання самі ці елементи доповнюються новими даними, не змінюючись по суті (не відкидаючи уже існуючих понять відносно змісту цих елементів). Наслідки ж їх формуються в вигляді конкретних гранично широких гіпотез, моделей того чи іншого аспектів дійсності, створюючи третій елемент картини світу (наприклад, різні варіанти геоцентричної картини світу). Тут картина світу об'єднується власне з наукою: з її теоретичною частиною. Третій елемент картини світу — це пов’язані в систему немов би «заголовки» теорій, які в подальшому або відкидаються, або перетворюються в підтверджені досвідом довготривалі теорії.

Разом з тим, ні одна наукова картина світу не зникає безслідно. Її найбільш вдалі моделі (третій елемент), як уже говорилося, продовжують нерідко використовуватись, але уже тільки як умовні вдалі способи для описання певних явищ. Так було і з моделями теплорода та інших невагоме рідин, образи яких, але уже як чисто допоміжні, математичні та фізичні моделі живуть в сучасних аспектах фізики — в магнітогідродінаміці, в образах «потоку енергії» і т. д [2].