Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Проект обладнання для очищення води для теплофонаційної мережі

КурсоваДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Карбоксильні мають таку можливість, що у розчинах нейтральних солей, вони неспроможні до іонного обміну. У той же час при постачанні на них лужних компонентів солей, вони обмінюють катіони пропорційно замість аніонів лугу у вихідній воді. Таким чином, якщо на катіонообмінний фільтр з карбоксильним фільтром постачається вода, NaOH, Ca (OH)2, то в разі проходження (фільтрації) такої води через… Читати ще >

Проект обладнання для очищення води для теплофонаційної мережі (реферат, курсова, диплом, контрольна)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

АВТОМОБІЛЬНО-ДОРОЖНІЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни: «Очищення природних та стічних вод «

На тему: «Проект обладнання для очищення води для теплофонаційної мережі»

Гагієва М.О.

ГОРЛІВКА 2011

РЕФЕРАТ

очищення вода фільтр іонообмінний

Об'єктом дослідження курсового проекту є технології очищення природних та стічних вод.

Мета проекту — запроектувати обладнання для очищення води для теплофонаційної мережі з використанням декарбонізаторів.

У курсовій роботі розроблено проект очищення води для підживлення тепломережі, для цього розглянуті вихідні дані, вимоги до хімічного складу води, виконан розрахунок потрібної якості води, обгрунтована технологія очищення води, описане обладнання та його експлуатація, виконан розрахунок об'ємів завантаження іонообмінних смол, виконан розрахунок основних характеристик обладнання, розрахунок стічних вод.

КАТІОНІТ, ІОНІТ, ФІЛЬТР, ДЕКАРБОНІЗАТОР, ЛУЖНІСТЬ, ЖОРСТКІСТЬ, СОЛЕВМІСТ, ПРОДУКТИВНІСТЬ.

ЗМІСТ

Вступ

1. Матеріальний баланс

2. Вимоги до хімічного складу води

3. Обґрунтування технології очищення води

4. Вибір типів обладнання для очищення води

5. Розрахунок іонітного фільтру

5.1 Опис та експлуатація іонітного фільтра

5.2 Розрахунок об'ємів завантаження іонообмінних смол

5.3 Розрахунок основних параметрів фільтру

5.4 Розрахунок дренажної системи фільтра

6. Розрахунок дегазатора

7. Розрахунок якості стічних вод

8. Визначення кількості розбавляючої води для доведення норм скидів до величини

Висновок

Перелік посилань

ВСТУП

Вода — одне з найбільших скарбів у житті людини. Вона широко застосовується в різних галузях життєдіяльності. Організм людини на 70−80% складається з води, це саме можна сказати й про тваринний та рослинний світ. Вона в повсякденному житті людини використовується для життя, приготування їжі, задоволення санітарно-гігієнічних потреб. Вона необхідна для забезпечееня перебігу багатьох технологічних процесів, вирощування сільсько-господарської продукції та переробки її на продукти споживання, а також для різних галузей промисловості, де вона використовується як сировина, реагент, теплоносій, промисловий засіб тощо.

Сьогодні вода в природі вже невстигає самоочищуватись. Це призвело до надмірного забруднення багатьох водойм, річок і озер, воду яких без попереднього очищення використовувати для господарських цілей неможна.

Все більшого значення набуває проблема розумного, раціонального використання прісної води й особливо очищення використовуємих об'ємівстічних вод, а також одночасна організація замкнених систем зворотного водоспоживання в промисловості, сільському і комунальному господарстві.

1. МАТЕРІАЛЬНИЙ БАЛАНС

Відходи, які генеруються промисловими підприємствами, а також об'єктами комунального господарства перед викидами в поверхневі водоймища, повинні бути знезаражені до норми ГДК.

Кількість відходів і токсичних речовин у відходах визначається шляхом становлення матеріальних балансів забруднення.

Якщо розглянути схему зворотного водопостачання, то в таких системах вода використовується як теплоносій, який відбирає тепло в конденсаторах, теплообмінній апаратурі, викиди тепла виконуються в башнях-градирнях, де за рахунок випаровування води, надлишкове тепло виділяється в атмосферу.

Якщо ми розглянемо баланс системи зворотного водопостачання, то знайдемо, що після декількох циклів проходження води по замкненому контуру та її випаровування, концентрація солей значно підвищується. Тому зворотні цикли водопостачання мають продувку.

При випаровуванні води її частина, яка підживлює зворотну систему, надходить до атмосфери, зважаючи на низький коефіцієнт розподілення солей між паром та водою, в пар надходить практично тільки чиста вода, тому баланс системи зворотного водопостачання визначається рівнянням:

Q C0 = P · Cк ,

(1.1)

де К — кратність випаровування води в оборотній системі, яка дорівнює відношенню концентрації солей в оборотній системі і підживлюваній воді або кількості підживлюваної води (Q) і продувки (Р).

2. ВИМОГИ ДО ХІМІЧНОГО СКЛАДУ ВОДИ

Вимоги до хімічного складу технічної води визначаються умовами її використання в конкретних технологічних процесах. Найбільший об'єм води витрачається в теплообмінній апаратурі на відведення зайвої теплоти. Тільки на компенсацію втрат води в оборотних системах водопостачання окремі підприємства витрачають десятки і навіть сотні тисяч кубічних метрів води за добу.

В умовах роботи оборотних систем багаторазове підігрівання води до 40−49і охолодження її в градирнях чи бризкальних басейнах призводить до втрат оксиду карбону (IV) та відкладення на поверхнях теплообмінників і труб карбонату кальцію за наступною реакцією:

За сталої високої твердості оборотної води, зумовленої вмістом сульфату кальцію, випаровування води в циклі може призвести до перебільшення добутку розчинності карбонату кальцію (розчинність останнього із зростанням температури зменшується) та утворення міцних карбонатних відкладів, видалення яких з труб теплообмінників надзвичайно ускладнене.

Швидкість відкладення карбонату кальцію та інших солей не повинна перевищувати 0,25 г/м2 год. Така вода вважається термостабільною (товщина відкладів, що утворюються за годину — 0,08 мм). Швидкість біологічних обростань, що допускаються в теплообмінних апаратах та охолодниках, в оборотній воді повинна становити не більше 0,04 г/м2 год (шар 0,05 мм за місяць) за сухою масою. Вода не повинна спричиняти корозію металу, більшу ніж 0,09 г/м2 год (шар до 0,1 мм за рік).

У підживлюваній та оборотній воді обмежується також вміст завислих речовин. Грубозернисті неорганічні завислі речовини (пісок) осідають у пазухах холодильників, засмічують труби конденсаторів, відкладаються на окремих ділянках трубопроводів, а малі часточки завислих речовин (мули, глинисті часточки), які самостійно не осідають у теплообмінній апаратурі, потрапляють до складу відкладів карбонату і сульфату кальцію, що утворюється і збільшує їх міцність.

Вміст розчинених солей (лужних металів, магнію) в оборотній воді зростає пропорційно коефіцієнту її випаровування. При цьому зростає і корозійна активність води. Корозія матеріалів теплообмінних систем у м’якій воді, яка містить розчинний кисень, істотньо вища, ніж у твердій воді такої самої мінералізації, що пов’язано з меншою ємністтю м’яких вод. За відсутності інгібіторів граничний вміст солей в оборотній воді не повинен перевищувати 2 кг/м3, хоча в окремих випадках мінералізація оборотної води досягає 3 кг/м3.

Нарешті, для запобігання інтенсивному біологічному обростанню споруд і теплообмінних апаратів оборотних систем водопостачання в оборотній, а отже, і в підживлюваній воді треба обмежити вміст органічних речовин і сполук біогенних елементів (нітрогену, фосфору), які є живильним середовищем для мікроорганізмів, що вносяться в систему із свіжою водою.

Вимоги до якості води в охолоджених системах оборотного водопостачання наведені в таблиці 2.1. порівнюючи дані таблиці 2.1, можна побачити, що, незважаючи на значні розходження оцінок граничних меж загальної твердості, солевмісту, концентрації завислих речовин, ці вимоги мають багато спільного в рекомендуванні таких найважливіших показників, як карбонатна твердість, значення рН, вміст біогенних елементів і значення ХСК, які визначають термостабільність та інтенсивність водообрастання в оборотній системі.

Наведені дані дають змогу визначити вимоги до води, яку використовують для компенсації втрат в оборотних системах теплообмінного водопостачання (стабілізаційне скидання зворотної води, яка має назву «продування», краплинне винесення води з повітрям в градирнях, випаровування, втрати під час фільтрування завислих речовин із різноманітних виробничих причин).

Таблиця 2.1 — Вимоги до якості води в охолодних системах оборотного водопостачання

Показник якості

Рекомендовані величини

розробленіНДУ Вод і ЕО

в азотному виробництві

у хлорному виробництві

у країнахСхідної Європи

у США

Температура,

25−40

28−30

25−30

25−28

;

Твердість зональна, моль/м3

1,5−5,2

5,5

;

Твердість карбонатна, моль/м3

1,5−2,5

1,5−2,5

2,5−5,0

Лужність, екв/м3

3−4

;

2,0−4,0

2−4

2,5

Загальний солевміст, г/м3

1300−2000

800−1200

Окислюваність перманганата, г О23

8−10

;

ХСК, г О23

;

;

Завислі речовини, г/м3

20−30

10−20

10−20

Масла і речовини, що утворюють смолу, г/м3

0,3

;

Поверхнево-активні речовини, г/м3

;

;

;

Аніони, хлориди (Cl-), г/м3

150−300

до 350

150−300

до 350

Сульфати (SO), г/м3

350−500

350−500

Фосфати (в перерахунку на PO), г/м3

;

1,5−9,0

;

Сполуки нітрогену (в перерахунку на аміак)

2,4

0,12−2,4

;

Іони важких металів

;

;

;

;

Розчинний кисень, г О23

;

;

6,8

6−8

;

Залишковий актианий хлор, г/м3

до 1,0

;

до 1,0

;

;

рН

6,5−8,5

6,5−8,5

6,5−8,5

6,5−8,5

6,5−8,5

Необхідну кількість води для підживлення обчислюють з матеріального балансу оборотної системи:

(2.1)

де — кількість води, що виноситься у вигляді крапель з повітрям на градирнях;

— кількість оборотної води, яку скидують для «продування»;

— кількість води, що втрачається з осадом під час фільтрування;

— кількість виробничих витрат води;

— кількість води, що випаровується на градирнях;

— кількість води, яку використовують для підживлення з метою компенсації всіх витрат оборотної води в системі.

Граничний вміст солей чи окремих іонів інших речовин у підживлюваній воді визначається умовою збереження сталого складу оборотної води, яка циркулює в системі:

(2.2)

(2.3)

де Cпідж, Соб — відповідно концентрація речовини, яка концентрується у воді для підживлення в оборотній воді.

Середні втрати води, зумовлені випаровуванням, становлять бдизько 2,5%, краплинним внесенням на градирнях 0,3 — 0,5% величина «продування» коливається від 6 до 10% і в середньому може бути прийнята 8%. Сума всіх інших втрат приймається такою, що дорівнює приблизно 1% об'єму оборотної води. На підставі співвідношень, наведених вище, можна сформулювати вимоги до якості підживлювальної води оборотних систем. Такі вимоги для підприємств хімічної промисловості наведені в таблиці 2.2. Звичайно, якщо для підживлення оборотних систем використовують замість свіжої очищені стічні води, вимоги до цієї води повинні повністтю відповідати показникам, наведеним у таблиці 2.2.

Переведення оборотних систем водопостачання на режим, який не потребує стабілізаційного скидання оборотної води для «продування», дає змогу зменшити об'єм води для підживлення систем не менш ніж у 3 рази і відповідно зменшити об'єм капітальних, а також експлуатаційних затрат на водопідготовку.

Однак у безтічних «замкнених» оборотних системах водопостачання до води для підживлення, як видно з таблиці 2.2, висуваються жорсткі вимоги.

Таблиця 2.2 — Вимоги до якості води для підживлення теплообмінних апаратів оборотного водопостачання.

Показник якості

Для оборотної води

Величини для підживлення води

зі скиданням 8% води (з продуванням)

Без скидання оборотної води

Твердість карбонатна, моль/м3

2,5

2,0

0,9

Твердість постійна, моль/м3

5,0

4,0

1,9

Загальний солевміст, г/м3

Хлориди, г/м3

Сульфати, г/м3

350−500

277−395

119−187

Сума фосфору, г/м3

2,4

1,1

Сума азоту, г/м3

23,6

11,2

Окиснюваність перманганату, гО23

8,0−15

11,8−12,8

3−5,7

ХСК, гО23

Маса та речовини, що утворюють смолу, г/м3

0,3

0,25

0,10

Визначаємо потрібну якість води, яку необхідно очистити. За завданням Ж = 7,5 мг екв/л; Щ = 4,5 мг екв/л. Потрібні характеристики визначаємо за нерівністю:

(2.4)

де Ж — жорсткість вихідної води, мгекв/л;

Щ — лужність вихідної води, мгекв/л;

Ік — карбонатний індекс, мгекв/л.

Значення карбонатного індекса залежить від температури. При температурі карбонатний індекс дорівнює 1,5 мгекв/л.

Так як, то нерівність матиме наступний вигляд:

підставляємо числові значення:

Перетворюємо цю нерівність у квадратне рівняння:

Знаходимо 2 кореня рівняння:

Проаналізувавши та порівнявши ці два корені бачимо, що другий, тобто мгекв/л є дійсним. Отже, приймаємо мгекв/л.

Характеристики очищеної води розраховуються за формулами:

(2.5)

(2.6)

Тоді, мгекв/л; мгекв/л.

Враховуючи те, що солевміст дорівнює 500 мг/кг, що менше показника 1000 мг/кг, то його розраховувати не треба, тому що вимоги до нашої води такі самі, як і для вод, що призначені для споживання. Всі ці води постачаються з міського водопроводу, перед передачею в який вона вже пройшла початкове очищення.

3. ОБГРУНТУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЇ ОЧИСТКИ ВОДИ

Для очищення води, яка використовується для підживлення міських мереж будемо використовувати карбоксильні катіоніти. Іонітні та іонообмінні методи очищення води з’явилися в 30х роках 20 століття. Катіоніт — це іонообмінна смола, яка має можливість обмінювати катіони, які знаходяться у розчині, на катіоніти, які знаходяться у дифузному прошарку катіоні та (катіоніти в іонообмінному середовищі). Іонообмінні смоли використовуються в технології водопідготування в основному для пом’якшення води, тобто для заміни катіонів Са2+, Мg2+, які знаходяться в вихідній воді на іони Na.

Катіони жорсткості вихідної води вилучаються, щоб вилучити накипоутворення в мережі водопостачання, на поверхнях котлів, а також щоб виключити різні захворювання по відкладанню солей. В процесі вилучення цих катіонів відбувається також вилучення Рв, стронцію, Сd, які викликають підвищення кров’яного тиску та порушення різних елементів гомеостазу (тонус організму). При використанні катіонітів застосовують різні схеми очищення води. В залежності від того, яким катіонітом буде заряджений інообмінник, відрізняють:

1. воденькатіонування RH;

2. калійкатіонування RK;

3. натрійкатіонування RNa;

4. кальційкатіонування RCa.

В даному випадку для очищення води будемо використовувати водень-катіонування на карбоксильному катіоніті:

Ca (HCO3)2 +2RH = CaR2 + H2CO3

H2CO3 = Н2О + СО2

В оборотних циклах використання води, застосовують її корекційну обробку, з метою зменшення накипоутворюючих компонентів кальцію та лужності.

Ca (HCO3)2 = CaCO3+ H2O + CO2

Карбоксильні катіоніти:

2 RCOOH + Ca = (RCOO)2Ca + H+

RCOOH + Ca (HCO3)2 = (RCOO)2Ca + H2CO3

Карбоксильні мають таку можливість, що у розчинах нейтральних солей, вони неспроможні до іонного обміну. У той же час при постачанні на них лужних компонентів солей, вони обмінюють катіони пропорційно замість аніонів лугу у вихідній воді. Таким чином, якщо на катіонообмінний фільтр з карбоксильним фільтром постачається вода, NaOH, Ca (OH)2, то в разі проходження (фільтрації) такої води через катіонообмінну смолу, ми отримуємо чисту воду. Тобто цей клас карбоксильних катіонів найбільш необхідний для обробки підживлюваної води оборотних циклів, для підживлення тепломереж, а також для колекційного складу стоків. Перевагою цього типу катіонообмінних смол є те, що вони здатні на обробку води при підвищених температурах вихідної води (до 160 0С).

При використанні карбоксильних катіонітів в практиці в якості регенеранту більшою частиною використовують розчини H2SO4 (1,5 — 3%).

RCa + H2SO4 = 2 RH + 2H2O + CaSO4

CaSO4 · 2H2O

Кристалізується у розчині у вигляді гіпсу.

Використання карбоксильних катіонітів у технології водопідготування дозволяє значно розширити діапазон застосування іонітних схем знесолення води, реалізувати ряд схем очищення води, які значно економічні, ніж при застосуванні тільки багатофункціональних сильно кислотних катіонітів.

В схемах знесолення води карбоксильні катіоніти використовуються в якості загруження водень-катіонітних фільтрів.

4. ВИБІР ТИПІВ ОБЛАДНАННЯ ДЛЯ ОЧИЩЕННЯ ВОДИ

Для очищення стічних вод у наш час відомо багато методів, кількість яких з розвитком техніки безперервно збільшується. Той чи інший метод слід вибирати на основі якісної технічної характеристики стічних вод, попередніх рішень з органами Держнагляду на стадії прийняття рішення про спорудження очисних споруд або про реконструкцію підприємств. Крім того, необхідно оцінювати різні методи на основі порівняння техніко-економічних показників.

Для очищення стічних вод для підживлення тепломережі застосовується водень-катіонування на карбоксильному катіоніті. При цьому використовуємо водень-катіонитні фільтри, які дозволюять значно зменшити жорсткість та лужність вихідної води.

При роботі водень-катіонитних фільтрів необхідно:

визначити сумарну концентрацію та, а також в мгекв/л у воді;

підготувати нейтралізатор та каналізаційну мережу до прийому кислих промислових вод;

відрегенерувати катіоніт Н2SO4 при вартості кислоти 20 кг 100% Н2SO4 на 1 м2 завантаженого катіоніту. Концентровану кислоту треба подавати безперервно, одночасно з подачею води, або у вигляді приготованого 1 — 1,5% розчину. При використанні концентрованої кислоти до фільтру спочатку подають воду з лінійною швидкісттю 9 — 10 м/год, а потім кислоту, збільшуючи її кількість до концентрації 1 — 1,5% на вході до фільтру за електричним вказівником концентрації.

по закінченні вводу необхідної кількості кислоти продовжують подачу води, необхідної для відмивання катіоніту до зниження жорсткості відмивочної води до 0,2 — 0,3 мгекв/л та кислотності до 3,5+, де — вміст їх у вихідній воді в мгекв/л.

Якщо фільтр після регенерації повинен бути виведений у резерв, то відмивання переривають при жорсткості води 0,4 — 0,5мгекв/л та закінчують перед включенням фільтра до робити.

Після перших 5 — 7 фільтроциклів, протягом яких забезпечується нормальне обслуговування та експлуатація фільтрів, необхідно:

встановити залежність кінцевої жорсткості катіонованої води (середньої за фільтроцикл) та гідравлічного опору фільтра від його гідравлічного навантаження;

встановити оптимальні витрати кислоти на регенерацію катіоніта.

Після іонообмінної смоли, регенерованої кальціонованою сіллю отримуємо розчини Н2СО3, які відносно легко можуть бути вилучені із води шляхом їх декарбонізації.

Для декарбонізації води використовують апарати, які називають декарбонізаторами. Вони завантажуються кільцями Рашига. Це маслоз'ємна насадка, яка дозволяє підвищити контакт двох фаз.

Для віддувки Н2СО3 через прошарок води, яка просувається зверху-вниз, пропускають повітря з витратами 15 — 40 м33 води.

Висота насадки залежить від конструкції, вихідної концентрації Н2СО3 від температури води та від поверхні насадки.

Чим менший діаметр насадки, тим більша її поверхня, тим менший об'єм цієї насадки можна завантажити. Так як у промислових декарбонізаторах використовується проміжна насадка, її поверхня дорівнює 200 м33 завантаження.

Цей тип апаратів використовується для вилучення Н2СО3 також після фільтрування води через карбоксильні катіоніти, тому що при цьому відбувається руйнування карбонатної жорсткості з видаленням Н2СО3.

Ось чому при очищенні води для підживлення тепломережі будемо використовувати декарбонізатори.

Заходи, необхідні для оптимальної роботи декарбонізаторів:

Для досягнення найбільш повного вилучення Н2СО3 із частково знесоленої води витрати повітря повинні бути не меншими, ніж 40 м3 на 1 м3 води.

При температурі вихідної води 20 — 25 0С та витратах повітря 40 м33, залишковий вміст вугільної кислоти в декарбонізованій воді приймається не більше, ніж 3 мг/л.

З метою запобігання декарбонізатора від корозії, його внутрішня поверхня повинна мати протикорозійний захист (покраска перхлорвініловим лаком, обладнання пластиком або захисними засобами).

Насоси, які подають декарбонізовану воду, повині встановлюватися кислотостійкими.

5. РОЗРАХУНОК ІОНІТНОГО ФІЛЬТРУ

5.1 Опис та експлуатація іонітного фільтру

Експлуатація іонітного фільтру зводиться до послідовного проведення наступних операцій: розпушування, регенерація, вимивання та пом’якшення. Задачею експлуатації іонітних фільтрів є вірне проведення вказаних операцій, забезпечуючи максимальну робочу обмінну ємність фільтрів при заданій якості хімічно обробленої води.

Операція розпушуючого промивання має ціллю видалити ущільнення слежаної маси іоніту і цим самим забезпечити більш вільний доступ регенераційного розчину до зерен іоніта. Крім того, при цьому здійснюється видалення з фільтру накопичуючихся в шарі іоніту дрібних часточок, вносимих недостатньо освітленою водою та розчином реагентів, а також утворюючихся в наслідку поступового руйнування іоніту в процесі експлуатації фільтру. Спушування іоніту виконується відмивочною водою, зібраною при попередній регенерації фільтрів. Вода для спушування подається самотоком з боку, розташованого вище фільтра, чи за допомогою спеціального насоса з боку, розташовваного знизу. Інтенсивність спушування, яка забезпечує призведення у зависливий стан всієї маси іонітного матеріалу, залежить від виду іоніту та діаметра його зерен. Тому для кожного іоніту в процесі експлуатації інтенсивність спушування — для органичних іонітів у межах 2,8 — 3. По закінчені операції спушення в іонітний фільтр подається регенераційний розчин, який проходить зверху вниз крізь шар іоніту. Продукти регенерації прямують у дренаж.

Режим регенерації виснаженого катіоніту може вважатись оптимальним тоді, коли за мінімальних витрат регенеруючого розчину забезпечується глибоке пом’якшення води при достатньо високій робочій ємності катіоніту. Відновлення обмінної здатності виснаженого Н — катіоніту робиться регенерацією його H2SO4 (1 — 1,5%).

Після закінчення регенерації виконують відмивання іонітів. У процесі відмивання з іонітів видаляються як продукти регенерації, так і регенеруючі агенти. Як правило, процесс відмивання іоніту починають безпосередньо після пропускання регенеруючого агенту, коли частина останнього ще залишається у фільтрі. Процес промивання контролюють за концентрацією генеруючого агенту у промивній воді.

Режим операції слід вибирати таким чином, щоб забезпечити потрібну якість очищеної води. Крім того, мають бути забезпечені надійність і економічність установки очищення. З метою оптимізації режиму роботи іонітних фільтрів потрібно виконати розрахунки її роботи. Принципова схема роботи іонітного фільтру наведена на рисунку 5.1.

Рисунок 5.1 — Принципова схема роботи іонітного фільтра

1 — початкова та промивна вода;

2 — регенераційний розчин;

3 — очищена вода;

4 — возведення відпрацьованого регенераційного розчину та промивка води;

5 — вода для спушування;

6 — відведення води для спушування.

5.2 Розрахунок об'ємів завантаження іонообмінних смол

Об'єм завантаження іонообмінної смоли визначається за формулою:

(5.1)

де Е — ємність іонітного фільтру, 459 < E < 1000, приймаємо Е=1000;

Vз — об'єм завантаження іонообмінної смоли, м3;

— витрата води, яка йде на обробку, м3/год;

— час роботи фільтру між регенераціями, год, приймаємо 8 годин;

с — жорсткість води, с = 5 мг екв/л.

Продувку котлів розраховуємо за формулою:

(5.2)

де Спв — солевміст підживлюваної води;

Скв — солевміст котлової води, приймаємо Скв= 2000 мг/кг;

Р — продувка котла в долях від його продуктивності.

Кількість підживлюваної води знаходимо за формулою:

(5.3)

де Схов — солевміст хімічного очищення води, Схов = 1000 мг/кг;

Ск — солевміст конденсату, Ск= 3 мг/кг;

— ступінь повернення конденсату =0,3.

Солевміст хімічного очищення води визначається за формулою:

(5.4)

Ca (HCO3)2 + RHH2CO3 + RСa

;

т/год;

Отже, приймаємо 2 фільтри з об'ємом завантаження Vз = 4,8 м3.

5.3 Розрахунок основних параметрів фільтру

Одним з основних параметрів фільтру, які характеризують процес фільтрування на іонітних фільтрах, є швидкість пропускання оброблюваної води через вільний переріз фільтра, тобто швидкість фільтрування.

Діаметр фільтру знаходимо за формулою:

(5.5)

де W — швидкість проходження рідини у фільтрі, W = 30 м32•год. Тоді

(5.6)

.

Приймаємо фільтр діаметром 2000 мм. Маємо два робочих фільтра діаметром 2000 мм кожний та один фільтр — резервний.

Визначаємо висоту завантаження фільтру:

. (5.7)

5.4 Розрахунок дренажної системи фільтру

Для дренажної системи іонітного фільтру обираємо ковпачки типу КР 1. Якщо збільшити швидкість на ковпачок, це призводить до зростання перепаду тиску води. Витрата води також залежить від кількості ковпачків і навпаки.

Перепад тиску води визначаємо за формулою:

(5.8)

де a, b — коефіцієнти, які характеризують гідравлічні характеристики розподільчих систем;

q — витрата води на один ковпачок .

Витрату енергії на привід насосу знаходимо за формулою:

(5.9)

де = 0,7.

Витрати на електроенергію знаходимо за формулою:

(5.10)

де Цел — вартість 1 кВт•год електроенергії для промислових виробників, Цел=0,23 грн.

Коєфіцієнти гідравлічних характеристик розподільчих систем визначаємо за допомогою логарифмічних графіків.

(5.11)

Тоді витрати електроенергії складатимуть:

.

Вартість одного ковпачка знаходимо за формулою:

(5.12)

де Цк — вартість одного ковпачка, Цк = 12грн.,

— термін експлуатації ковпачка, приймаємо 7 років.

Для визначення оптимального числа ковпачків беремо похідну від сумарної величини витрат та знаходимо витрату води на один ковпачок:

Кількість ковпачків для дренажної системи одного фільтра буде наступна:

(5.13)

ковпачків

Діаметр колектора визначаємо за формулою:

(5.14)

де V — швидкість проходження води по колектору, V=1м/с.

м.

Прийняті ковпачки служать для збору оброблюваної води з фільтру, а також для відводу та підводу регенеруючого розчину води для спушування та відводу відмивної води.

Розподіл ковпачків у нижньому дренажному устрої, в який вони вкручуються, забезпечують рівномірний розподіл і фільтрування води по всій площині перерізу фільтру.

Ковпачки мають форму циліндру, по боковим поверхням яких є щиліни для підходу води. Ширина повинна бути менше розмірів зерен катіоніту, щоб не трапилось виносу катіоніту з обробленої води.

Для закріплення ковпачки маєть хвостик з різаниною, який встановлюється у отвір та закріплюється гайкою.

Розміщення ковпачків дренажної системи приведено на рисунку 5.2.

Рисунок 5.2 — Схема дренажної системи іонітного фільтра

6. РОЗРАХУНОК ДЕГАЗАТОРА

Дегазатори представляють собою циліндричні резервуари, в нижню частину яких потрапляє повітря. Назустріч йому по насадці стікає вода, що дегазується. Насадка розташовується на проміжному днищі, виготовленому з дирчатого листа, або у вигляді сварної рами з кутової сталі. Діаметр отворів або величина прорізів в днищі приймається рівною 20 мм, відстань від дна дегазатора до проміжного днища — 600 мм. В місці виходу води з дегазатора розташовується гідравлічний затвор, висота якого на 20% більше максимального напору, який відтворюється вентилятором. Вода, яка потрапляє на дегазацію, розподілюється по перерізу апарата за допомогою розміщеної над насадкою на висоті 150 мм розподільчою плитою, в якій закріплено 48 патрубків для відвода води, розташовані над поверхнею плити на 100 мм і 8 патрубків висотою 400 мм для виходу повітря. Патрубки для виходу повітря забезпечуються відхильними ковпачками. Відстань від розподільчої плити до кришки дегазатора приймається рівною 500 мм. Штуцер для підводу води знаходиться в центрі кришки. Діаметр труби для відводу повітря визначається із швидкості руху в ній повітря, яка дорівнює 5−6 м/год. В якості насадки в дегазаторах приймають кільця Рашига мм (ГОСТ 148 — 67), гравій і кокс.

Щільність зрошеня насадки водою приймається рівною 60 при глибокому видалені із води вільної вуглекислоти і 90 при частковому видалені вільної вуглекислоти. Витрати повітря на 1 м3 води складають 15 м3 при глибокому, 4 м3 при частковому видалені вуглекислоти.

При використанні в дегазаторах хордової насадки щільність зрошення приймають рівною 40 і витрата повітря — 20 м33 води. Опорою для щитів насадки служать кільця висотою 600 мм. Щілина між зовнішньою поверхнею кільця і внутрішньою поверхнею корпуса дегазатора приймають рівним 10 мм. Щіти насадки розділяють по висоті дерев’яними кільцями товщиною 50 мм.

Заходи, необхідні для оптимальної роботи декарбонізатора:

Для досягнення найбільш повного вилучення Н2СО3 із частково знесоленої води витрати повітря повинні бути не меншими ніж 40 м3 на 1 м3 води.

При температурі вихідної води 20 — 25 та витратах повітря 40 м33 залишковий вміст вугільної кислоти в декарбонізованій воді приймається не більший ніж 3 мг/л.

З метою захисту декарбонізатора від корозії та збагачення знесоленої води продуктами корозії його внутрішня поверхня повинна мати протикорозійний захист (покраска перхлорвініловим лаком, обкладення пластиком або захисними засобами).

Насоси, які подають декарбонізовану воду повинні встановлюватися кислотостійними.

При розрахунках декарбонізаторів з протитоком води і повітря поверхню насадки F, м2, визначають за формулою:

(6.1)

де G — кількість газу, що видаляється (СО2) з води, мг/л;

— середня рушійна сила десорбції, кг/м3;

Кж — загальний коефіцієнт десорбції, м/год.

Кількість видаленого газу G, мг/л визначаэмо за формулою (6.2):

(6.2)

де g — витрата води, м3/год;

Свх — концентрація газу у вихідній воді, мг/л;

Свих — залишкова концентрація газу у воді після дегазатора, мг/л.

Свх = мг/л.

Зазвичай залишковий вміст вуглекислого газу у воді (Свих) після дегазаторів приймають у межах 3 — 10 г/м3. Приймемо Свих = 5 г/м3.

кг/год.

Значення середньої рушійної сили десорбції залежить від вмісту газу, що видаляється у воді і повітрі. знаходять, використовуючи залежність:

(6.3)

г/м3

Значення коефіцієнта десорбції Кж через рідинний пограничний шар, в основному спричиняючий опір масопередачі, залежить від відносної швидкості води і повітря в апараті, температури і коефіцієнта дифузії газу, що виділяється. Його величину для різних типів десорберів, інтенсивностей зрошення і температур знаходять, використовуючи графіки.

Визначаємо Кж при глибокому видаленні вуглекислоти в плівкових дегазаторах з кільцями Рашига при температурі Кж= 0,70м/год.

Визначаємо площу поверхні насадки F, м2 :

м2.

Робочий об'єм дегазаторів барботажного типу W, м3, визначають за формулою:

(6.4)

де К0 — коефіцієнт десорбції, віднесений до одиниці об'єму, 1/год.

м3.

Площу поперечного перерізу вакуумних дегазаторів визначають, приймаючи щільність зрошення насадки рівною 50 м32•год. Визначаємо площу перерізу дегазатора за формулою:

(6.5)

де V — щільність зрошення насадки, приймаємо V=50 м32•год.

м2.

Визначаємо діаметр дегазатора за формулою:

(6.6)

.

Відвід повітря складається з визначення того, що витрата повітря складає 40 м33•год. Тому витрату повітря розраховуємо так 40•Q = 40•190=7600м3/год.

Отже, площа коробів для підвода повітря становить з урахуванням швидкості підвода (V=5м/с):

Площа коробів для підвода води становитиме з урахувванням швидкості підвода (V=1м/с):

Приймаємо діаметр коробів для підвода повітря рівним 0,73 м, а діаметр коробів для підвода води — 0,26 м.

7. РОЗРАХУНОК ЯКОСТІ СТІЧНИХ ВОД

Стічні води, що утворюються на підприємстах, можна віднести до трьох категорій: промислові, побутові та атмосферні.

Промислові стічні води, в свою чергу, поділяються на три основні групи:

промислові води, що утворюються внаслідок безпосереднього використання води саме в технологічних операціях, вони забруднені усіма речовинами, які використовуються в технологічних процесах даного виробництва;

води, від допоміжних операцій та процесів, які утворюються під час поверхневого охолодження технологічної апаратури та енергетичних агрегатів;

води, від допоміжних циклів і цехів обслуговування.

Промислові стічні води залежно від виду і концентрації забруднюючих речовин, а також від кількості стічних вод та місць їх утворення відводять або одним загальним потоком, або кількома самостійними потоками.

Так, у самостійні потоки об'єднують:

слабкозабруднені промислові стічні води, які містять токсичні сполуки;

кислі або лужні стічні води;

виробничі стічні води з неприємним запахом;

дуже мінералізовані води;

промислові стічні води, що містять масла, жири, нафтопродукти тощо.

Добова маса скидаємих солей CaSO4 зі стоками визначаємо за паступною формулою:

(7.1)

Де d — питома витрата регенератору, d = 1,1;

— еквівалентна маса солі в стоках;

t — кількісь годин в добі, t = 24 год.

кг/добу

Кількість кислоти для регенерації визначаємо за допомогою формули:

(7.2)

де Ск = 500мг/кг

.

Для витиску продуктів регенерації витрата води буде дорівнювати:

.

Концентрацію стічних вод визначаємо за формулою:

(7.3)

де ,

.

8. ВИЗНАЧЕННЯ КІЛЬКОСТІ РОЗБАВЛЯЮЧОЇ ВОДИ ДЛЯ ДОВЕДЕННЯ НОРМ СКИДІВ ДО ВЕЛИЧИНИ ГДК

Враховуючи, що в стоках нормується солевміст для задовільнення потреб на скид, стоки розбавляють водою. Величина розбавляючої води розраховується за формулою:

(8.1)

Цю нерівність розв’язуємо як рівняння:

Враховуючи, що вартість розбавляючої води 3,2 грн/м3, затрати на доведення скидаючих стоків до ГДК: 1455,6 • 3,2 = 4657,92грн.

ВИСНОВКИ

Використання карбоксильного катіоніту дозволяє значно підвищити економічність застосування схеми обробки води для запобігання накипоутворення (обробки циркуляційних вод та вод підживлення тепломереж).

Враховуючи те, що інтенсивність карбоксильно-кальцієвого накипоутворення у вказаних системах пропорційна добутку концентрації кальція та бікарбонатної лужності (Са, Щ). Застосування водень-катіонування на карбоксильному катіоніті дозволяє приблизно в 2 рази зменшити витрати Н2SO4 у порівнянні зі схемами підкислювання. Перевагою такої технологічної обробки води, у порівнянні, наприклад, з технологією водень-катіонування з анодною регенерацією катіоніту є відсутність кислих вод у фільтрах, як у робочому циклі, так і в процесі регенерації.

Карбоксильний катіоніт може використовуватися також для нейтралізації кислих та лужних вод. При цьому при еквівалентній кількості кислот та лугу в розчинах, які належать нейтралізації, при проходженні розчинів через карбоксильний катіоніт забезпечується рН фільтру 6,5 — 8,5.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

Стерман Л.С., Покровський В. Н. Хімічні та термічні засоби обробки води на ТЕС; Учб. Посібник для вузів. — М.: Енергія, 1981. — 232 с., іл.

А.К. Запольський, Н.А. Мішкова-Клименко. Фізико-хімічні основи технології очищення стічних вод: Підручник. — К.: Лібра, 2000. — 552 с.

Справочник химика-энергетика. Под общ. Ред. С. М. Гурвича. В 3 т. Т. 1. Водоподготовка и водный режим парогенераторов. Изд. 2-е, перераб. и доп. — М., «Энергия», 1972. — 456 с.

Л.А. Кульский, И. Т. Гороновский. Справочник по свойствам, методам анализа и очистке воды. В 2-х частях. — К., «Наукова думка», 1980.

Проектирование тонкослойных отстойников. / Демура М. В. — К.: Будівельник, 1981. — 52 с.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою