Психологічні особливості та тактичні прийоми допиту при розслідуванні терористичних актів (реферат)

Реферат на тему:

Психологічні особливості та тактичні прийоми допиту при розслідуванні терористичних актів Розслідування злочинів являє собою процес виконання слідчих дій і оперативно-розшукових заходів у встановленому законом порядку та послідовності, обумовлених ситуацією розслідування. Серед слідчих дій найбільш поширеним є допит.

Тактичні прийоми допиту та засоби їх реалізації дістали наукове обґрунтування даними логіки, психології та іншими науками. Значний внесок у розвиток теорії допиту зробили М.І. Порубов, В.Є. Коновалова, Л.М. Карнєєва. Але в складній та багатоас­пектній проблематиці допиту існують важливі в теоретичному та практичному відношенні аспекти, дослідження та вивчення яких має важливе значення.

У даній статті розглядаються психологічні особливості та тактичні прийоми допиту при розслідуванні терористичних актів і наводяться деякі рекомендації щодо встанов­лення психологічного контакту під час проведення цієї слідчої дії. Але спочатку зупини­мося на понятті терористичних актів взагалі.

Терористичні акти, як свідчить світовий досвід, є найбільш небезпечними і тяжкими злочинами не тільки проти держави, але й особи, її життя, здоров’я, майна.

Особлива небезпечність терористичного акту полягає в тому, що він призводить до загибелі людей, знищення матеріальних цінностей, дестабілізації суспільно небезпечної ситуації, а нерідко і до ускладнення міжнародних відносин.

Його слід розглядати як один із засобів, насамперед, політичної боротьби, що вико­ристовується певними державами, організаціями, групами чи окремими особами до досяг­нення політичної мети, він має ідеологічне підґрунтя та не обмежується вчиненням одного злочинного посягання.

На нашу думку, поширеність терористичних проявів у світі та у колишніх республіках СРСР є наслідком уніфікованого міжнародного законодавства по боротьбі з терорис­тич­ними актами та правової бази протидії цим найбільш небезпечним злочинам.

Катастрофічна загроза терористичних діянь ставить перед нами завдання щодо необ­хідності вивчення цього злочину як соціально-правового явища, аналізу причин його зростання, вжиття ефективних заходів усіх законних форм і методів попередження будь-яких екстремістських проявів.

Потрібно зазначити, що Україна поступово виступає за усунення будь-яких перешкод на шляху об'єднання зусиль для протидії таким злочинам, як терористичні акти.

Боротьба з терористичними актами вимагає від нашої держави в цілому і від вітчизня­них правоохоронних органів прийняття всіх можливих заходів щодо запобігання та припинення цих злочинів.

І тому, на нашу думку, ефективна боротьба з терористичними актами неможлива без якісного проведення слідчих дій і, в першу чергу, без допиту — дуже складного та досить розповсюдженого засобу отримання інформації.

Допит на досудовому слідстві - це комплекс передбачених законом пізнавальних операцій, які виконуються слідчим, особою, яка проводить дізнання, прокурором, началь­ни­ком слідчого підрозділу по тих справах, що знаходяться в їх провадженні з метою отримання та закріплення показань про обставини, що мають значення для справи.

У даній статті не розглядатиметься характеристика допиту взагалі, а лише психоло­гічні особливості та тактичні прийоми допиту під час розслідування такого злочину, як терористичний акт.

Закон не в змозі регламентувати діяльність слідчого, що виконується з метою отриман­ня показань від осіб, які не бажають з тих чи інших причин давати їх або не можуть їх дати тому, що необхідні дані збереглися в їх пам’яті у вигляді окремих фрагментів.

Оскільки терористичний акт — це особливо тяжкий злочин, і не завжди відомі його організатори, і навіть ті особи, які встановлені слідством, не завжди бажають давати показання, тому, на нашу думку, для отримання повних і достовірних показань необхідний індивідуальний підхід до кожної особи, яка допитується. Це знаходить своє відображення в застосуванні тактичних прийомів під час проведення допитів, тобто методів встанов­лення психологічного контакту з особою, яка допитується, нейтралізації її негативної позиції та застосування до неї психологічного впливу з метою отримання повних і досто­вірних показань.

Одним із видів правомірного впливу на особу, яка допитується, є рефлексивне управ­ління слідчим, яке останній використовує з метою отримання правдивих показань.

Під час рефлексивного управління значна увага повинна приділятися мові як основі мовного контакту. Слідчий повинен вміти говорити з особою, яка допитується, мовою, зрозу­мілою та близькою їй. При цьому необхідно враховувати стать, вік, освіту, соціальну належність і процесуальний статус цієї особи.

У тих випадках, коли обвинувачений (підозрюваний) має намір давати неправдиві показання, слідчий повинен діяти в таких двох напрямах:

1) «допущення легенди». До цього варіанта слід звертатися в тих випадках, коли слід­чий не має достатньої кількості доказів;

2) запобігання неправді на початку діалогу.

Під час рефлексивного управління слідчим може бути надана психологічна допомога особі, яка допитується. Мета цієї допомоги — подолання психологічного бар'єра та вибір правильної позиції під час допиту. Психологічний бар'єр виникає на основі відчуття стра­­ху, відсутності можливості найти вихід із того становища, в якому він опинився. Зав­дання слідчого полягає в тому, щоб підказати такій особі новий напрям поведінки, більш правильний у цих умовах, і допомогти зрозуміти ті докази, які зможуть вплинути на зменшення міри покарання.

Слід також звернути увагу під час розслідування терористичних актів і на неправдиві показання.

На нашу думку, головними моментами неправдивих показань є: бажання уникнути відповідальності за вчинене, бажання вигородити співучасників злочину та обмовити їх або себе з метою забезпечення особистої безпеки чи помсти.

Тактичними прийомами допиту, направленими на усунення неправди в показаннях цих осіб, пропонуємо використати різний темп спілкування. Темп, який не відповідає вимогам, може внести нервування у спілкування, вплинути на якість інформації, але не усунути неправду.

Фактором безпосереднього психологічного впливу на недобросовісного допитува­ного, який має намір давати неправдиві показання, може бути використаний звуко-, відеозапис, який дозволить фіксувати вербальну інформацію та використовувати її надалі як доказ.

Але якщо в системі доказової інформації є суттєві прогалини, то, на нашу думку, доцільно залишати особу, яка допитується, поза обсягом доказів, зібраних слідчим.

Наведені тактичні прийоми не повинні використовуватися слідчим механічно. Їх застосування потребує від нього знання психології та природи спілкування під час проведення такого допиту.

Другий момент, на який необхідно звернути увагу, — встановлення психологічного контакту з особою, яка допитується, тому що це є однією з основних умов отримання досто­вірних показань у справі. Такий психологічний контакт необхідно встановити і підтримувати не лише під час допиту, а й у подальшому при здійсненні досудового слідства.

У ряді випадків уже встановлений контакт може бути втраченим або, навпаки, відсут­ність довіри спочатку надалі може змінитись стійким психологічним контактом, який ха­рактеризуватиметься відповідним взаєморозумінням. З наведеного можна зробити вис­новок, що психологічний контакт — це не окрема стадія допиту і для його встанов­лення потрібно вжити ряд тактичних заходів, які визначаються перебігом допиту, обста­винами справи, наявністю доказів, а також особливостями характеру особи, яка допитується.

Під час встановлення контакту з особою, яка допитується, неможливе використання шаб­ло­нів, штампів. Тут необхідний індивідуальний підхід з урахуванням особливостей особи.

Шляхи встановлення психологічного контакту досить різноманітні.

По-перше, необхідно викликати інтерес до спілкування в особи, яка допитується, спро­бу­вати зацікавити її в дачі достовірних показань. Завдання слідчого — виявити і допо­могти особі, яка допитується, побороти в собі негативні мотиви. Вона повинна зрозу­міти і усвідомити необхідність дачі показань.

По-друге, процес встановлення контакту залежить від слідчого, зокрема його профе­сійної підготовки.

Контакт між слідчим і особою, яка допитується, має однобічний характер. Слідчий переслідує мету — отримати якнайбільше інформації, хоча він до певного моменту також приховує свою обізнаність у справі.

Іншими особливостями психологічного контакту є: примусовість такого спілкування для одного з учасниківнеспівпадання в більшості випадків їх інтересівскладність по­даль­шого встановлення контакту, якщо останній не був досягнутий на початковому ет­апі спілкуванняактивна діяльність слідчого щодо встановлення і підтримання контакту.

Кримінально-процесуальне законодавство містить норми, які захищають особу, яка допитується, від психологічного впливу (наприклад, окремі допити, заборона ставити навідні запитання тощо).

Проте навіть чітке виконання всіх правил допиту не може позбавити особу, яка допитується, від психологічного впливу з боку слідчого, оскільки будь-яка форма спілку­вання вже передбачає вплив. Крім того, слідчий повинен використовувати такі методи впливу, які захистили б його самого від негативного впливу злочинного оточення.

Заходи психологічного впливу на особу, яка допитується, що застосовуються з метою змінення її позицій і отримання достовірних показань, можуть бути поділені на наступні групи:

— заходи, що ґрунтуються на використанні окремих психологічних якостей особи;

— заходи, що ґрунтуються на довірі особи, яка допитується, до особи слідчого;

— заходи, що ґрунтуються на повідомленні особі, яка допитується, інформації щодо наявної достовірної доказової інформації;

— заходи, що створюють в особи, яка допитується, перебільшене уявлення про обсяг наявних доказів у справі;

— заходи підвищеного емоційного впливу, пов’язані з пред’явленням неочікуваної інформації.

Значну можливість здійснення психологічного впливу містить система пред’явлення доказів.

Наведемо деякі правила ефективного пред’явлення доказів:

— перед пред’явленням доказів слід поставити всі необхідні запитання для того, щоб надалі усунути хитрощі особи, яка допитується, направлені на їх нейтралізацію;

— пред'являти докази слід у міру їх зростаючої значущості;

— по кожному з доказів необхідно отримати пояснення;

— всебічно розкривати криміналістичне значення доказів, що пред’являються [1, С. 82].

Одним з основних засобів психологічного впливу є запитання слідчого.

Запитання можна формулювати так, щоб обмежити коло інформації для особи, яка допитується. Обвинувачений (підозрюваний) завжди знає, що його викриють, і відчуває ступінь наближення запитання слідчого щодо обставин, що викривають його у вчиненні злочину.

Слідчий повинен широко використовувати протидіючі запитання, тобто такі запитан­ня, які суперечать наданим уже відповідям, свідчать про невідповідність останніх, проти­діють неправдивим установкам особи, що допитується.

Крім того, слідчим можуть використовуватися і викриваючі запитання.

Викриття особи у вчиненні злочину здійснюється за допомогою доказів і тактичних комбінацій. У випадках, коли доказів достатньо, рекомендується:

— пред'являти докази послідовно відповідно до їх доказової сили;

— пред'являти спочатку найбільш важливі докази.

При цьому як під час допиту, в ситуації, що визначається достатністю доказів, так і в ситуації, коли доказів недостатньо, необхідно керуватися правилами, що позбавляють можливості особу, яка допитується, спростувати доказ.

Підсумовуючи викладене, необхідно зазначити, що значення даних рекомендацій не слід ігнорувати під час розслідування терористичних актів.

Знання психології людини повинно активно використовуватися слідчим у розробці тактики допиту підозрюваного або обвинуваченого. У юридичній літературі дискусійним ще залишається питання про допустимість психологічного впливу на особу, яка допи­тується. Одні автори заперечують допустимість психологічного впливу взагалі [2, С. 99], інші піддають критиці окремі психологічні прийоми допиту [3, С. 2].

Проте сам факт того, що слідчий вправі ставити особі, що допитується, запитання, перед­бачає можливість психологічного впливу на останнього, оскільки у даному випадку особа, яка допитує, спонукає особу, яку допитують, зосередити свої думки на певних об­ста­винах, викликає певні асоціативні зв’язки тощо. «Психологічний вплив, — як зазначають В.Є. Коновалова і О. М. Сербулов, — є необхідним елементом процесу спілку­вання. На відміну від насильства, вплив володіє позитивними якостями і не несе у собі елементів примусу» [4, С. 104].

У зв’язку з викладеним, вважаємо за необхідне доповнити КПК України нормою такого змісту: «Засоби психологічного впливу, що застосовуються до особи, яка допиту­ється, не повинні позбавляти її можливості вільного вибору своєї поведінки. Усі сумніви щодо допустимості застосування таких засобів необхідно вирішити на користь особи, яка допитується, відмовою в їх застосуванні» .

Література:

1. Белкин Р. С. Профессия — следователь. — М., 1998.

2. Горский Г. Д., Кокорев Л. Д., Котов Л. П. Судебная этика. — Воронеж, 1973.

3. Проблемы судебной этики / Под ред. М. С. Строговича. — М.: Юрид. лит., 1974.

4. Коновалова В. Е., Сербулов А. М. Тактика допроса при расследовании преступ­лений. — К., 1978.