Конкретні технології соціально-педагогічної діяльності
Профілактичні — залучення дітей до різноманітної творчої діяльності з метою попередити відхилення в фізичному, психічному стані здоров’я, навчання культурі організації вільного часу, організації режиму в школі, вдоманавчання спостереженню за своїм здоров’ямстворення в центрі чи школі місць, де дитина могла б звільнитись від своїх переживань, страхів, негативних емоцій та напруження. Груповій, яка… Читати ще >
Конкретні технології соціально-педагогічної діяльності (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Реферат на тему:
Конкретні технології соціально-педагогічної діяльності.
План
1.Соціальна адаптація.
2.Соціальна профілактика.
3.Соціальна терапія.
4.Соціальне консультування.
5.Соціальне обслуговування.
6.Соціальна реабілітація.
Не менш важливого значення в процесі діяльності соціального педагога набуває володіння технологіями соціальної адаптації особистості. Соціальна адаптація являє собою процес активного пристосування людини до нових для неї соціальних умов життєдіяльності, протягом якого вона набуває рівноваги і стійкості до впливу змінних умов соціального середовища. Повна соціальна адаптація людини передбачає сукупність наступних адаптацій:
— організаційна адаптація (сприяння створенню для людини сприятливих умов для життя і діяльності). Передбачає використання методів організації практичної діяльності і поведінки індивіда;
— економічна адаптація (процес засвоєння нових соціально-економічних норм і принципів економічних відносин між індивідами, групами). Найефективнішими є методи організації пізнавальної діяльності та формування свідомості особистості, а також формування перспективи;
— педагогічна адаптація (пристосування до системи освіти, навчання і виховання, які формують систему ціннісних орієнтирів індивіда). Найефективніші методи здійснення даного виду адаптації - переконання та прикладу;
— психологічна адаптація (процес пристосування органів чуття до особливостей діючих на них стимулів з метою покращення сприйняття і запобігання пошкодження рецепторів від надмірного навантаження). Основні методи роботи соціального педагога — стимулювання діяльності і поведінки індивіда;
— професійна адаптація (пристосування індівіда до нового виду професійної діяльності, нового соціального оточення, умов праці і особливостей конкретної спеціальності). Найпоширенішими методами професійної адаптації є методи формування свідомості, перспективи, організації практичної діяльності і поведінки особистості.
Соціальна адаптація здійснюється за такими стадіями (етапами):
1) стадія початкова (етап формування адаптаційних навиків і розвитку здібностей, які покликані в подальшому полегшити соціальну адаптацію);
2) стадія терпіння (пристосувальницький етап, у ході якого і соціальне середовище, і індивід визнають рівноцінність еталонів поведінки);
3) стадія пристосування (етап засвоєння соціально корисних ролей);
4) етап правової адаптації;
5) стадія повної адаптації (етап «асиміляції», коли індивід відмовляється від попередніх зразків і цінностей і повністю визнає нові).
Соціальна терапія — форма втручання (інтервенції) в світ клієнта чи його оточення, орієнтована на допомогу клієнту через вплив на психічні і соматичні функції його організму. Основною метою соціальної терапії є оптимізація відносин у системах «людина — людина», «людина — група», «людина — світ» .
Технології соціальної терапії ґрунтуються на досягненнях психології, психіатрії, психотерапії та соціальної педагогіки. Кожен із методів, що використовуються в соціальній терапії включає два елементи:
— інтелектуальний, пов’язаний із інформаційним впливом слова;
— емоційний, який зумовлюється використанням міміки, жестів та особливостей характеру соціального педагога.
Усі методи соціальної терапії використовуються у двох формах:
1) індивідуальній — використовується стосовно клієнтів, вирішення проблем яких вимагає жорсткої конфіденційності, або які не бажають приймати участь у груповій соціальній терапії;
2) груповій, яка дозволяє клієнту глянути на себе очима групи і, відповідно, відкорегувати поведінку, а також, у разі необхідності, розробити ефективну програму індивідуальної терапії. З метою ефективного вирішення соціальних проблем можна запропонувати групі наступні вправи: релаксація, пантомімічні сцени, рольові ігри, гештальттерапія і т.д.). Групи при цьому можна умовно поділити на:
— навчальні;
— спільної діяльності;
— групи для батьків;
— чоловічі та жіночі групи.
Склад групи може змінюватись в залежності від поставленої мети та визначених завдань.
Технологія роботи в групі покликана розв’язувати такі завдання:
1) забезпечення нормального розвитку членів групи;
2) самоствердження особистості;
3) виховання почуття громадянськості;
4) попередження дисфункцій у групі;
5) корекція мети, коли це необхідно задля одного чи кількох членів групи.
Найпоширенішими методами соціальної терапії є:
— трудова терапія, яка ґрунтується на тонізуючій і активізуючій дії праці на психофізичну сферу людини. Особливого значення набуває при психічних розладах. Трудова терапія дозволяє організувати спільну діяльність, сприяючи налагодженню хороших стосунків між людьми, знімаючи стан напруження і переживання. Трудова терапія є універсальним видом соціального розвитку, підтримки, і допомоги різним категоріям населення;
— терапія самовиховання (найбільший ефект дає при використанні аутогенного тренування). Метод включає наступні прийоми: а) самовивченняб) переоцінювання своєї особистостів) самоаналізг) створення бажаного образу «я» — д) формування індивідуальних прагненье) використання прийомів самопереконання, самозаохочення і самонавіюванняє) сенсорна репродукція поведінки «я-образу» в найрізноманітніших ситуаціях діяльності і спілкуванняж) накладання стереотипів «я-образу» на реальну поведінку в житті і діяльності;
— методи поведінкової терапії, які стосуються тренінгу соціальних навиків. Формування навиків соціального функціонування здійснюється за допомогою таких методів: а) організація вільного часуб) терапія зайнятістю, в) бесіди про професіюг) виконання клієнтом функцій підкорення та управління;
— дискусійна терапія, що відбувається за такою схемою:
1) знайомство членів групи;
2) обговорення сподівань клієнтів, їх переживань;
3) переживання і обговорення групового напруження;
4) наростання протистояння і агресії у відношенні до керівництва групою;
5) виявлення істинного ставлення до керівника, вироблення групових норм поведінки стосовно керівника;
6) виявлення проблем, пов’язаних із самостійністю, відповідальністю і активністю;
7) формування адекватного ставлення до проблеми, яку необхідно розв’язати, активної мотивації до участі у роботі групи, норм і традицій групи;
8) аналіз групової динаміки з виходом на проблематику окремої людини;
9) обговорення результатів терапії, підведення підсумків.
— соціотерапія — вплив на соціальне оточення клієнта за допомогою державних і громадських організацій;
— музикотерапія — ґрунтується на формуванні у слухачів переживань, пов" язаних з минулим, сучасним та майбутнім;
— ритмотерапія, яка пов’язується з, ритмами природи, біоритмами життя і т.д.;
— арттерапія — лікування засобами мистецтва, що передбачає використання таких методів: а) використання вже існуючих творів мистецтва через їх аналіз і інтерпретацію клієнтамиб) формування у клієнта прагнення самостійно творитив) творчість самого спеціаліста, спрямована на взаємодію із клієнтом;
— кольоротерапія — передбачає підбір необхідного кольору як з метою стимуляції, так і корекції свого стану;
— психогімнастика — одна з форм психотерапії, за якої взаємодія ґрунтується на руховій експресії, міміці та пантоміміці;
— натурпсихотерапія (ланшафттерапія) — лікування природою;
— логотерапія — розмовна психотерапія, яка посилює міру самоповаги, сприяє становленню зрілої особистості;
— бібліотерапія — аналіз прочитаної літератури, що дозволяє об'єктивно оцінити стан клієнта;
— імаготерапія — передбачає використання з метою терапії рольової гри (гри образами), де використовуються наступні прийоми: переказування літературного твору в наперед встановленій ситуації, переказування і драматизація народної казки, виконання ролі у спектаклі.
В технологіях соціальної терапії прийнято використовувати методи комплексно.
Одним з видів технологій соціально-педагогічної діяльності є технології соціального консультування. Соціальне консультування — діяльність, спрямована на надання допомоги клієнту у пошуку розв’язання проблемної ситуаціїпроцес, в ході якого спеціаліст допомагає клієнту вивчити і зрозуміти зміст даної проблеми і запропонувати різні варіанти вирішення цієї проблеми. Найчастіше соціальне консультування виступає у формі поради, визначення альтернативних шляхів вирішення проблеми, надання клієнту необхідної інформації. Розрізняють декілька типів соціального консультування:
— загальне консультування клієнтів соціальними педагогами;
— спеціальне консультування клієнтів відповідно до направлення спеціалістами соціальних служб;
— навчальне консультування спеціалістів соціальних служб працівниками керівних установ і організацій;
— договірне консультування спеціалістами соціальних служб з різноманітних питань.
Соціальне консультування вимагає наявності у спеціаліста таких якостей:
1) емпатія;
2) повага клієнта;
3) конкретність і чіткість;
4) знання самого себе;
5) щирість і відвертість;
6) відповідність мови поведінці;
7) уміння працювати з тим, що є на даний момент.
Основними принципами консультування є:
— визначеність;
— добровільність;
— методична грамотність і компетентність.
Процес консультування складається з наступних етапів:
1) з’ясування причин, що змусили клієнта звернутись за допомогою;
2) аналіз, оцінка і діагностика проблеми;
3) формулювання проблеми і визначення цілей консультування;
4) визначення стратегії і плану дій;
5) виконання запланованих дій (рекомендації);
6) оцінка результатів консультації і висновки.
Технологія консультування подібна до технології посередництва. Посередництво може здійснюватись між: державою, організацією та клієнтомміж організаціями чи закладамиміж спеціалістами різного відомчого підпорядкуванняміж різними соціальними групамиміжособистісне посередництво. В посередницькій діяльності виділяють три етапи:
— визначення проблеми клієнта;
— вибір закладу, що зможе допомогти у вирішенні проблеми клієнта;
— допомога клієнту у налагодженні зв’язків і сприяння у прийомі відповідним закладом.
Для кращої ефективності посередництва варто використати такі прийоми:
1) виготовлення виписки для клієнта з переліком установ, їх адресами, телефонами, прізвищами спеціалістів, з якими клієнт спілкуватиметься;
2) написання супровідного листа;
3) попередня домовленість з установою про співпрацю з даним клієнтом;
4) сприяння у організації супроводу клієнту.
Наступним видом технологій соціально-педагогічної діяльності є соціальна профілактика. Соціальна профілактика — науково обґрунтовані і своєчасно виконувані дії, спрямовані на:
— попередження можливих фізичних, психологічних та соціокультурних відхилень у окремих індивідів і груп ризику;
— збереження, підтримання, та захист нормального рівня життя і здоров’я людей;
— сприяння в досягненні поставленої мети і розкритті внутрішнього потенціалу.
Об'єктами соціальної профілактики виступають:
1) негативні сторони в об'єктивних умовах життєдіяльності людей;
2) негативні сторони в організаційно-управлінській діяльності державних та громадських органів самоврядування;
3) негативні сторони в міжособистісних стосунках і поведінці людей;
4) негативні явища в правосвідомості і соціально-правовому мисленні.
Основні принципи соціальної профілактики:
— директивності (обов'язковості і своєчасності у виконанні);
— системності;
— конкретності;
— реальності;
— законності.
Найпоширенішими методами соціальної профілактики є метод формування перспективи, метод позитивного прикладу, вправи.
Соціальне обслуговування — це надання конкретних соціальних послуг людям, які залежать від інших для задоволення їх потреби у нормальному розвитку і життєдіяльності. Об'єктами соціального обслуговування виступають, насамперед, люди похилого віку, сім'ї з дітьми, інваліди та інші категорії населення.
Технології соціального обслуговування ґрунтуються на принципах:
— рівних можливостей громадян незалежно від національності, статі, віку;
— доступності;
— добровільності;
— сприяння соціальній адаптації з врахуванням власних сил;
— адресності;
— гуманізму;
— профілактичної спрямованості;
— законності і врахування міжнародних стандартів.
Технології соціального обслуговування передбачають виконання соціальним педагогом наступних функцій:
1) соціальної допомоги;
2) соціального консультування;
3) соціальної корекції та реабілітації;
4) реалізації надзвичайних заходів із подолання наслідків стихійного лиха і соціальних конфліктів.
Соціальна реабілітація — це відновлення здатності людини до життєдіяльності в соціальному середовищі, а також відновлення самого соціального середовища і умов життєдіяльності особистості, які були обмежені або порушені з яких-небудь причин. Соціальна реабілітація є частиною і умовою нормальної соціальної адаптації особистості.
У соціальній педагогіці розрізняють такі типи соціальної реабілітації: психологічна, педагогічна, медична, економічна, професійна, побутова.
Ефективність соціальної реабілітації зумовлюється додержанням наступних принципів: етапності, комплексності наступності і послідовності в проведенні реаблітаційних заходів, обов’язковості і добровільності, доступності.
Розрізняють такі рівні соціальної реабілітації:
— медико-соціальний;
— професійно-трудовий;
— правовий;
— психологічний;
— соціально-психологічний;
— соціально-рольовий;
— соціально-побутовий.
На кожному з цих рівнів використовуються певні методи соціальної реабілітації. Так, на психологічному рівні використовуються різноманітні діагностичні (лікувально-відновлюючі і психотерапевтичні) способи ліквідації наслідків посттравматичного стресу.
В залежності від конкретної проблеми, соціальний педагог складає програму реабілітації клієнта.
Наприклад, програма соціальної реабілітації дитини-інваліда складається з таких частин:
1) вивчення вихованця, з’ясування причин захворювання, відставання в розвитку і навчанні;
2) визначення форм і методів індивідуальної роботи;
3) організацію навчання і виховання з врахуванням здоров’я дитини;
4) організацію трудової діяльності дитини;
5) надання допомоги вихованцю, який перебуває в ситуації кризи;
6) консультування батьків;
7) дотримання прав дитини.
При цьому, соціальний педагог зобов’язаний дотримуватись таких основних принципів лікувальної педагогіки:
— відповідальності за здоров’я дитини;
— співчуття і турботи по відношенню до дитини;
— профілактики психічної, фізичної і соціальної кризи в стані дитини;
— індивідуального підходу в роботі з дитиною;
— об'єднання зусиль лікарів, батьків і дитини в процесі реабілітації;
— дотримання головної заповіді «Не нашкодь!» ;
— заохочення дитини в її діяльності;
— використання в роботі факторів навколишнього середовища, природи, спілкування дитини з дорослими та однолітками.
Виходячи з основної мети лікувальної педагогіки — оздоровлення дитини — виділяють її основні засоби:
1) загальнотерапевтичні, спрямовані на зміцнення здоров’я дитини, на її позитивне спілкування як основу психічного здоров’я;
2) лікувальні - організація консультацій спеціалістів для діагностики стану здоров’я і визначення лікування;
3) профілактичні - залучення дітей до різноманітної творчої діяльності з метою попередити відхилення в фізичному, психічному стані здоров’я, навчання культурі організації вільного часу, організації режиму в школі, вдоманавчання спостереженню за своїм здоров’ямстворення в центрі чи школі місць, де дитина могла б звільнитись від своїх переживань, страхів, негативних емоцій та напруження.
Найважливішим методом лікувальної педагогіки є метод переконання, який ґрунтується на суггестивному самонавіюванні. Окрім цього методу ефективними у лікувальній педагогіці є методи: ігротерапії (особливо, ігри на свіжому повітрі), аретотерапії (позитивного прикладу), імаготерапії, натурпсихотерапії.
Однією з актуальних соціально-педагогічних проблем є проблема девіантної поведінки. При формуванні соціально-педагогічних технологій реабілітації девіантів слід враховувати наступні положення:
1) врахування позитивних якостей девіанта;
2) формування майбутніх позитивних життєвих намірів і сподівань;
3) залучення до суспільно-корисної діяльності, яка б зацікавила самого девіанта;
4) довіра і повага.
В процесі реалізації програми реабілітації особи з девіантною поведінкою соціальний педагог виконує такі функції:
— відновлення, що передбачає відновлення тих позитивних якостей, які переважали у індивіда перед виникненням дезадаптації;
— компенсації, яка полягає у формуванні у індивіда прагнення виправити певні негативні якості;
— стимуляції, спрямовану на активізацію позитивної мотивації діяльності індивіда.
При впровадженні технологій реабілітації девіантів використовуються методи: стимулювання діяльності, навіювання, перспективи, прикладу та вправи.
Особливої уваги соціального педагога заслуговують так звані «діти вулиці». Робота з ними здійснюється, в основному, у двох напрямах:
1) створення умов для виживання таких дітей (організація нічлігу, харчування, надання медичної допомоги);
2) звільнення від негативного досвіду попереднього життя через зміцнення віри у власні сили та своє майбутнє.
Основним методом роботи з такими особами є соціально-педагогічний патронаж, основна форма роботи — організація соціально-психологічного тренінгу, спрямованого на формування «Я-концепції» .
Ефективність реалізації програми реабілітації осіб з девіантною поведінкою зумовлюється:
1) високою мотивацією усіх учасників програми: дитини, батьків, соціального педагога, спеціалістів;
2) психолого-педагогічною компетентністю спеціалістів;
3) координацією діяльності різноманітних державних служб: освіти, охорони здоров’я, міліції та ін.
Розглянемо технологію соціальної реабілітації неповнолітніх правопорушників у закладах пенітенціарної системи. Основними принципами програми реабілітації малолітніх правопорушників є:
— залучення до праці;
— повага особистості вихованця;
— самоврядування;
— співпраця педагогів і вихованців.
Розрізняють такі типи діяльності соціального педагога у ВТК:
1) карально-виховна;
2) виправно-виховна;
3) освітня;
4) трудова.
Технологія діяльності соціального педагога у виховно-трудовому закладі включає наступні етапи:
А) вивчення документів засудженого, його особистості, з’ясування причин виникнення відхиленьрозробка програми реабілітації засудженого з врахуванням форм і методів виховної роботи;
Б) реалізація програми реабілітації, якій сприятимуть — допомога засудженому в адаптації до нових умов життєдіяльності та попередження виникнення можливих конфліктів з іншими вихованцями;
В) оцінка результатів перевиховання в закладі;
Г) оцінка результатів реабілітації після відбування засудженим покарання (визначається на основі дотримання правових норм по відношенню до звільненого, наявності у нього житла, середовища, у якому йому доведеться жити в майбутньому, відношення до нього оточення).
Технології соціальної реабілітації засуджених передбачають використання таких методів:
1) залучення засудженого до трудової діяльності;
2) метод перспективи;
3) метод позитивного прикладу.
Найважливішими засобами соціальної реабілітації засуджених виступають: слово, праця, режим, релігія.
Ефективність виконання програми реабілітації залежить від:
— особливостей засудженого;
— терміну перебування в колонії;
— колективу, в який він потрапив;
— досвіду соціального педагога;
— виховних можливостей закладу.
Технології індивідуальної, групової соціально-педагогічної діяльності та роботи в мікросоціальному середовищі.
Методи індивідуальної соціально-педагогічної діяльності, або соціально-педагогічна робота з індивідуальним випадком, використовуються тоді, коли соціальний педагог, спільно з клієнтом, розв’язує його особистісні і соціальні проблеми.
У своїй роботі з клієнтом соціальний педагог керується такими принципами:
— клієнт індивідуальний;
— клієнт має право на власні почуття та їх виявлення;
— соціальний педагог повинен проявляти контрольовані емоції.
— клієнт повинен відчувати з боку соціального педагога підтримку;
— клієнт має право на власний вибір;
— клієнт має право на конфіденційність.
Загальну схему роботи соціального педагога з індивідом можна подати в такому вигляді:
1) встановлення первинних зв’язків і потреб клієнта у змінах;
2) дослідження проблеми;
3) мотивація;
4) концептуалізація проблеми;
5) дослідження стратегій вирішення;
6) вибір стратегії;
7) реалізація стратегії;
8) еволюція (розвиток самого клієнта).
Індивідуальна робота здійснюється за допомогою методів:
— психосоціального;
— поведінкового;
— цільового;
— оперантної зміни поведінки;
— респондентної зміни поведінки;
— екологічного;
— методу вирішення проблем;
— раціонального методу;
— терапії реальністю.
Соціальна групова робота є практичним методом соціально-педагогічної діяльності, який допомагає особистості розширити своє соціальне функціонування і, завдяки цілеспрямованому досвіду групи, більш ефективно справитись з своїми індивідуальними, груповими чи проблемами в мікросоціумі.
Робота з групою включає найрізноманітніші види діяльності соціального педагога:
1) розвиток групи в цілому та індивіда зокрема;
2) розвиток взаємодопомоги і підтримки серед членів групи;
3) використання групового процесу для життєдіяльності групи;
4) розвиток автономії в групі.
Не менш важливе значення у життєдіяльності соціуму відіграють технології соціально-педагогічної роботи з мікросоціумом. На сьогоднішній день існує багато підходів до класифікації соціальних груп. Розглянемо деякі з них.
Виходячи із змісту діяльності соціального педагога розрізняють:
1) групи дозвілля;
2) освітні групи:
— групи сімейної освіти;
— групи професійної орієнтації;
— групи вільного вибору;
3) соціальні групи, спрямовані на:
— збереження адаптивних моделей;
— зміну адаптивних моделей;
4) групи соціальної терапії.
Виходячи із таких критеріїв, як тип послуги і особливості діяльності соціального працівника розрізняють наступні моделі соціальної роботи з групою:
А) модель соціальних цілей. При використанні даної моделі соціальний педагог виконує роль помічника;
Б) клінічна модель (включає такі елементи, як контракт, план лікування, формування групи, оцінка і вирішення проблеми). У даному випадку соціальний педагог виконує роль учасника взаємодії;
В) модель взаємодопомоги. При використанні даної моделі соціальний педагог виступає у ролі посередника.
Виходячи із кінцевої мети діяльності, розрізняють такі типи соціальних груп:
— групи відновлення (основна мета — спільне раціональне дозвілля);
— групи відновлення умінь (основна мета — відновлення втрачених умінь або набуття нових);
— освітні групи (розглядають такі питання, як раціональний розподіл сімейного бюджету, виховання дітей та ін.);
— групи посередництва (основна мета — гармонізація потреб особистості і суспільства);
— групи самодопомоги, які формуються на основі таких принципів:
* люди з спільними проблемами краще розуміють один одного;
* вирішення проблеми своїми силами на очах у інших сприяє формуванню почуття власної гідності;
* спільне розв" язання проблем дає відчуття впевненості у своїх силах;
* в ході спільного вирішення проблем індивід засвоює необхідні в майбутній життєдіяльності ролі;
* емпатія в групі сприяє взаємодопозі.
Прикладами таких груп є: групи анонімних алкоголіків, депресантів, анонімної сім'ї (батьки, у яких діти — інваліди) і т.д.
— терапевтичні групи, які сприяють розвитку навичок міжособистісного спілкування, розвитку та самоусвідомленню особистості, корекції здоров’я.
Технологія розвитку групи включає наступні стадії:
1) стадія переговорів, яка передбачає вибір ролей, орієнтацію в ситуації, що склалася;
2) стадія влади, у ході якої відбувається рольове становлення та визначення лідерів;
3) стадія переговорів, де налагоджується взаємодія між членами групи, формулюються спільні мета, ролі та завдання групи;
4) функціональна стадія, яка відзначається значною груповою активністю, взаємною підтримкою та відвертістю між членами групи;
5) стадія розпаду групи, коли окремі члени групи і група в цілому повністю осмислюють і вирішують свої проблеми.
Соціально-педагогічна робота з мікросоціумом являє собою професійну допомогу індивідам, групам, об'єднаних спільними цінностями та інтересами, які проживають в однакових соціальних і економічних умовах на одній території та мають спільні проблеми.
В процесі формування та використання технологій роботи в мікросоціумі соціальний педагог виконує функції: адвоката, брокера, експерта та соціального орієнтиру.
Основними принципами використання технологій роботи з мікросоціумом є:
— доступності;
— активної співпраці соціального педагога з членами мікросоціуму;
— розвитку нових ініціатив;
— створення сітки підтримки;
— активізації підходів;
— міжвідомчої взаємодії.
Умовно технології соціально-педагогічної роботи з мікросоціумом поділяються на:
1) технології локального розвитку;
2) технології соціального планування;
3) технології проведення соціальних акцій.
Основними методами, які використовуються в технологіях роботи з мікросоціумом є: соціальне плануваннярозвиток територіального самоврядування, соціальні акції та ін.
Література:
1.Антология социальной работы. В 5 т. / Сост. М. В. Фирсов. — М.: Сварогь — НВФ СПТ, 1995. Гаврилова К. В. Воспитание человечности. — Минск, 1985.
2.Гребенников И. В. Основы семейной жизни. — М., 1991.
3.Гурски С. Внимание, родители: наркомания. — М., 1989.
4.Азаров Ю. П. Семейная педагогика. -М., 1989.
5.Актуальные проблемы социального воспитания. Научн.-метод. бюллетень (Спец. выпуск к международному семинару) № 6. -М.: Запорожье: Госкомитет СССР, 1990.
6.Педагогика: Учеб. пособие /Под ред. П. И. Пидкасистого. — М., 1995.
7.Педагогічна майстерність /Під ред. І.А.Зязюна. -К., 1997.
8.Петровский А. В. Личность. Деятельность. Коллектив. — М., 1982.
9.Теория и методика социальной работы (в вопросах и ответах). Отв.ред. А. М. Панов, Е. И. Холостова. — М., 1997. — 163с.
10.Тетерский С. В.
Введение
в социальную работу: Учеб.пособие. — М.: Академический Проэкт, 2000.
11.Технології соціально-педагогічної роботи: Навч. посібник /за заг.ред.проф. А.Й.Капської. — К., 2000.
12.Турчанинова Ю. И. Педагогическая техника и мастерство учителя. — М., 1987.
13.Фирсов М. В., Студенова Е. Г. Теория социальной работы: Учеб пособие для студ.высш.учеб.заведений. — М.: Гуманит.изд.центр ВЛАДОС, 2000.