Методики розвитку вібрації в педагогічній практиці

Одних тільки теоретичних знань про те, як використовувати вібрацію недостатньо для того, щоб зараз же отримати задовільний результат. Адже м’язи піддаються далеко не відразу. Для цього потрібні інколи доволі довгі тренування. Вібрація доволі швидко автоматизується в процесі домашніх занять, тому якщо з початку прийоми вібрації неправильні, кожна година занять на інструменті просто «шкодить».

К.Флеш поділив так звану «неправильну» вібрацію на 3 категорії:

• 1. Надто дрібна — пальцева вібрація.Для виправлення цього недоліку він рекомендує розширити вібрацію за рахунок підключення кисті, виконувати вправи для гімнастики кисті без скрипки.
• 2. Надто широка — кистєва вібрація.В такому випадку Флеш радить зкоординувати рухи лівої руки: обмежити кистєві та розширити пальцеві.
• 3. Надто «дерев'яна» вібрація передпліччям.

Ця вібрація виправляється поєднанням двох вищезазначених вправ. Крім того, дуже поширеним недоліком вібрації є надмірне зжимання шийки скрипки між великим пальцем і основою вказівного пальця. Тоді слід вправлятися у вібрації без великого пальця, обіперши головку скрипки об якийсь стійкий предмет. Коли ж починати вводити вібрацію учням?

Готовий учень до застосування вібрації чи ні - це допоможуть визначити дві умови:

• 1. Виникнення в учня слухової потреби у вібрації звука як художньої окраски.
• 2. Відсутність всіх зайвих напружень в ігровому апараті учня.

Перша умова буде виконана тільки тоді, коли учню з перших кроків прививати любов до красоти звуку, до його виразності та інтонаційної чистоти. Для виконання другої умови потрібно постійно шукати відчуття «повної свободи» всієї м’язевої системи учня. Адже тільки свобідні суглоби можуть з перших кроків знайти в грі природну координацію, котра так необхідна для хорошої вібрації. Приступати до освоєння вібраційних рухів руки учень може лише тоді, коли освоївся з грифом інструмента і набув достатню стійкість руки на грифі і, пов’язану з останнім, чистоту інтонації. Цей «довібраційний» період переважно налічує 2−3роки, але цей термін дуже індивідуальний. Трапляється так, що і після 3-ьох років знайомства з інструментом є дуже небезпечно через невпевнене розташування руки на грифі переходити до впровадження вібраційних рухів, і навпаки, рука може швидше освоюїтися на грифі - і учень, володіючий такими якостями як емоціональність, активна психомоторна пристосованість, вже самостійно починає копіювати педагога, старших учнів, концертуючих скрипалів. Він відчуває потребу «прикрасити» інтонаційно чисті ноти вібраційними рухами, — спочатку некерованими, незграбними, але вже певними «коливаннями». Дуже важливо в цей період НЕ забороняти ці невмілі спроби вібрувати.

Адже є чимало випадків, коли викладач спочатку заборонив вібрувати, а потім, коли вже начебто й «час настав», а учень не може природньо впровадити ці рухи, починає навмисне робити штучні «випади» як кистю, так і рукою взагалі, в нього з’являється відчуття дискомфорту, зажатості м’язів, а інколи і біль в руці. Зрозуміло, що в таких умовах він не тільки не прагне освоювати вібрато, а, навпаки, уникає його, в результаті чого заповільнюється музично-виконавський розвиток дитини. Тому краще не забороняти, а уважно слідкувати за тим, як саме дитина пристосовується до тої чи іншої форми вібрації, наскільки свобідні і органічні рухи його кисті і передпліччя, як вони пов’язані з інтонуванням виконуваних мелодій. Оскільки все це можна виявити тільки в процесі роботи над музичним матеріалом, а вже потім при потребі коригувати за допомогою вправ. Важливо підбирати відповідні етюди і п'єси — з підміною пальця, з глісандовими ходами, з хроматизмами.

Цей перший етап, перші вправляння в процесі вивчення вібрації, ми визначаємо як вміння «стояти на одному пальці» (визначення Б. Михайловського) при найменшій напрузі мускулатури. Адже в процесі вібрато змінюються точки опори скрипки: основа вказівного пальця трохи відводиться від шийки, в наслідок чого функцію другої точки опори беруть на себе великий та вібруючий пальці. На цьому етапі ми повинні раціонально засвоїти рухову основу вібрації. Для цього рекомендують так звані вправи «на столі», на деці скрипки, на грифі у різних позиціях і регістрах, (і, звісно ж, різними пальцями), що допомагають «розрухати» у потрібному нам напрямку суглоб фаланги пальця, відпрацювати власне коливальний рух. Після цього можна безпосередньо перейти до наступного логічного етапу — виховання рівномірного вібраційного коливання. Рівномірне коливання руки досягається лише поступово. На перших порах коливання поривисте, затруднене, і є навіть трохи незручне для виконавця. Струве радить користуватися так званою «комбінованою» вправою. Ми беремо (по декілька разів) одну і ту ж ноту даної вправи тьрома різними шляхами: спершу стоячи спокійно на одному пальці, потім ту ж ноту в процесі «струшування» і, вкінці беремо її в рівномірно коливальному русі. Зовсім по-іншому побудована методика Рау для вироблення скрипкової вібрації. Його вправи без сумніву розвивають необхідні для вібрування функції суглобів, але не виховують необхідну з нашої точки зору єдність, безпосередню природність в роботі антагоністичної мускулатури.

Ще одним важливим питанням для викладача є те, яку ж форму вібрації - ліктєву чи кистєву — «показати» учню? Ясно одне, що керуватися своїми коливаннями лівої руки в моментах викладання не варто і нав’язувати учню свій тип вібрації теж не слід. Тут, за словами Струве, ми стикаємося з типовими особливостями учня. Слід відмітити, що менш гнучкі пальці менш пристосовані до скрипкової вібрації, аніж м’ягкі. Відповідно м’ягкі пальцеві суглоби, що здатні до більш пасивного руху, наближають руку скоріше до кистєвої форми вібрації. Менш пристосовані до подібного руху, навпаки, — до ліктєвої вібрації.

У питанні вибору вибрації є важливою також будова руки учня. І тут педагог повинен пильно слідкувати не тільки за своєрідними «центрами» вібрації (маю на увазі фаланги пальців і кисть лівої руки), а й за рукою як загалом, так і почастинно. Є й інша сторона вибору вібрації. Її виражає в своїх словах Лесман: «Применение того или иного вида вибрации зависит от ее скорости» (це є доповненням до його визначення вібрації). Спостереження за рукою скрипалів підтверджує вищесказане. Кистєва форма зазвичай більш мілка і часта, ліктьова ж більш повільна і з ширшим розмахом. Користуючись виконавською термінологією, потрібно сказати так: при кистєвій вібрації темп останньої більш швидкий і амплітуда її менша, при ліктєвій — темп менш швидкий, а амплітуда зазвичай більша. Це доповнює наше уявлення про темп і амплітуду вібрації у зв’язку з вибором форми вібрації.

Щодо розвитку кистєвого різновиду вібрації Лесман радить: «Если кистевая вибрация не удается сразу, полезно начать учить ее сперва в высоких позициях, опираясь предплечьем о скрипку, а затем стараться делать то же самое без опирания предплечья. Получившись в верхних позициях, вибрация выйдет вскоре и в нижних». Ліберман з Берлянчиком радять нам при роботі над коливальними рухами кисті враховувати наступні моменти:1) для того, щоб точка опори перенеслася на великий палець, нам потрібно трохи відвести основу вказівного пальця від шийки скрипки за допомогою незначного повороту передпліччя вліво (супінація), не допускаючи його підміни рухом плеча;

• 2) великий палець під час коливальних рухів кисті не повинен рухатися разом з нею; навпаки, його слід залишити на місці, завдяки чому п’ястний суглоб (основа пальця), допомагає безперешкодно здійснювати кистєві рухи;
• 3) під час коливальних рухів кисті фаланги пальців повинні ніби залишатися нерухомими, що дозволяє здійснювати глісандо тільки за допомогою кистєвих рухів.

При роботі ж над коливальними рухами передпліччя слід враховувати наступне:1) все вищенаписане з приводу розробки кистєвих коливань відноситься і до тренування рухів передпліччя, виконуючих в ліктєвому суглобі;відмінність полягає в тому, що рухи самої кисті заміняються рухами передпліччям з кистю разом;

• 2) всі вправи потрібно виконувати в умовах достатньо свобідного плечового суглоба і активізації вагових відчуттів лівої руки;
• 3) тут зростає роль «шарнірного» руху в п’ястному суглобі великого пальця, оскільки в коливанні бере участь більша частина руки. Професор М. М. Берлянчик рекомендує таку вправу:1) поставити руку в третій позиції, доторкаючись обичайки скрипки нижньою частиною лодоні;2) другий палець поставити на струні Ля, на місці звука «мі»; 3) спершу подушку третього пальця тісно прижати до нігтєвої пластини фаланги другого, наче «приклеїти» до нього, на мінімальній відстані від струни;4) потім, за допомогою коливальних рухів кисті при нерухомому стані третього пальця, здійснювати чергування звуків «мі» і «фа». При цьому амплітуда коливань кисті залежить від більшої або меншої відстані третього (нерухомого) пальця від струни. Під час описаних тренувань допустимим є незначний кручений («вращетельной») рух передпліччя з кистю, котрий слугуватиме допоміжним засобом, позитивно впливаючим на звільнення всіх м’язів руки. Цю вправу можна виконувати як зі смиком, так і без нього, бо тут не стільки важливим є звучання, як знайти рухомий прийом і відповідне відчуття коливальних рухів кисті.

Крім вже запропонованих, в педагогічній літературі розроблені й інші методи вивчення вібрато. Наведу приклад логічно побудованої, але не всім відомої методики А.Л. Готсіндера. Автор вважає, що починати роботу над вібрацією потрібно з розвитку коливальних рухів кисті (спочатку без інструменту), детально контрольованих педагогом в плані загальної м’язевої свободи, у рівномірності коливань кисті в обидві сторони (до підставки і до поріжка). Готсіндер звертає також нашу увагу на активне рзгинання кисті (рух в сторону поріжка), оскільки учень через нерозвинутість роботи м’язів-антагоністів, цей рух виконує менш активно. При цьому дається важлива установка на чітку ритмічну організацію — як беззвучних підготовчих вправ, так і озвучених в подальшому тренувань. Поступове збільшення швидкості вібраційних рухів — коливання кисті спочатку вісімками, потім тріольними вісімками, шістнадцятими — допомагає, по-перше, свідомо відчувати рухову сторону вібрато, а, по-друге, відчувати в подальшому можливість регулювати його швидкість. Перший досвід вібрування, озвученого смичком, відповідно до рекомендацій Готсіндера, варто починати в високих — четвертій або п’ятій позиціях, де є можливість спертися нижньою частиною лодоні на корпус інструмента, завдяки чому легше контролювати небажаний на даному етапі рух передпліччя. Вібраційний навик спочатку розробляється на другому, найбільш незалежному пальці. В якості першого кроку розробки вібраційних коливань кисті здійснюється на звуці «соль» в п’ятій позиції на струні Ля, оскільки при даному положенні ліва рука перебуває у свобідному природньому для неї положенні. Ці вправи можна виконувати і в третій позиції, оскільки без опори на обичайку легше осягнути рівномірні відхилення пальця в обидві сторони.

Ритмічне оформлення дозволяє учню, з однієї сторони, вловлювати слухом періодичне підвищення і пониження звуковисотності, а з іншої - одночасно відчувати і контролювати стан м’язів всієї руки в процесі вібрування. Педагог повинен відповідно організувати увагу учня на уроці, щоб можна було йому довірити домашню самостійну роботу над вібраційним навиком. Коливальні рухи кисті, досягнуті при установці на гриф другого пальця, потрібно переносити пізніше на третій, а потім і на решту пальців, а також послідовно здійснювати на всіх струнах. Не варто відкладати освоєння вібраційного навику першим і четвертим пальцями, оскільки ціль полягає в тому, щоби якомога раніше добитися вміння добре вібрувати всіма пальцями. Розвиток вібрації за описаною методикою варто проводити на довгих нотах в повільному темпі (вісімками, тріолями). Рухи повинні виконуватися ніби поштовхами, з акцентом на кожному коливанні кисті (як вверх, так і вниз). Акценти («встряхивания» як називав їх Б.А. Струве) допомагають здійснювати коливальні рухи. Пізніше, з переходом до вправ шістнадцятими, поштовх повинен припадати на одне подвійне коливання. Корисно є починати такі вправи з одночасним акцентом у правій руці. Виконуючи вказані дії, потрібно час від часу давати руці відпочинок, щоб уникнути перевтоми м’язів, котрі безперервно скорочуються.

Для розвитку вібрато на більш «пізніх» етапах володіння коливаньними рухами будуть корисними і такі вправи:

• 1. На довгому звуці смичок робить crescendo, а вібрація, починається з максимуму, поступово скорочується по розмаху і заповільнюється.
• 2. Смичком робимо diminuendo, а вібрацію, починаючи з мінімуму, поступово збільшуємо в амплітуді і прискорюємо.
• 3. Вібрацію поступово заповільнюємо, а розмах збільшуємо.
• 4. Вібрацію поступово прискорюємо, а розмах його зменшується.

Під час виконання всіх вправ варто уважно слідкувати за станом напруження рук. Різний характер мелодії, різноманітні типи мелодичної фактури потребують застосування різних вібрато. Розглянемо в цьому плані деякі закономірності використання вібрато в різних типових ситуація. Скрипкова кантилена, виходячи з вокальної природи скрипки, потребує доброго володіння безперервним вібрато. Воно повинне розкривати співучий характер звука в процесі розгортання мелодичної лінії. Коли ж скрипаль не вміє безперервно вібрувати, виникає враження нерівного звучання мелодії, з’являються зайві акценти, що порушує цілісність кантилени, її інтонаційну виразність. Причина захована в тому, що пальці ми ставимо в вертикальному положенні, а вібрацію здійснюємо у горизонтальному напрямку. Щоб здолати цей бар'єр, необхідно дотримуватися наступних умов:

• 1) при з'єднанні одного звука з іншим у висхідній мелодичній послідовності кожен палець потрібно опускати на струни повільно, уникаючи різких рухів — падіння пальців на струни не повинне «перебивати» відчуття відчуття вібрато;
• 2) в низхідних мелодичних послідовностях кожен нижчележачий палець потрібно спокійно і м’ягко підставляти до вищележачого;
• 3) в обидвох випадках потрібно враховувати, що в певний момент виникає короткочасне відчуття ніби виконуєш вібрацію одночасно двома пальцями; в цей момент відбувається передача естафетної палички: палець передає іншому пальцю вібраційні коливання.

Потрібно зазначити, що вібрато находить достатньо широке, але своєрідне застосування у виконанні моторної і пасажної мелодичної фактури. В цілях підсилення виразності тут вібруються ритмічно опорні звуки моторних п'єс або аналогічних епізодів великих форм. Особливе питання — вібрація скрипкового двохголосся. Трудність полягає в тому, щоб вібрувати двома пальцями, котрі мають різну амплітуду коливаннь, одночасно. До того ж вони знаходяться в різних положеннях на грифі. В кращих умовах тут ті гармонічні інтервали, котрі граються суміжними пальцями — перед усім малі і великі сексти. З них і потрібно починати освоєння вібрації подвійних нот. Що ж стосується гармонічних терцій, то їхня вібрація на скрипці нелегка. Якщо її штучно форсувати при відсутності м`язевої свободи, можливі небажані результати. Займатися цим потрібно з подальшим прицілом, бо по мірі виконавського розвитку скрипаля потреба у вібрації всіх подвійних нот буде невідворотно збільшуватися. Ну і напевно вершиною розвитку вібрації на скрипці є можливість якісного вібрування штучних флажолетів. Різна взаємодія двох пальців на одну і ту ж струну — перший палець нажимає її звичайним способом, а другий лише злегка прикриває її - створює зовсім іншу ситуацію в діях лівої руки скрипаля. Зрозуміло, що все це безпосередньо стосується і вібраційних навиків обома граючими пальцями.

Інший важливий момент — для звучання штучних флажолетів потрібна точність дотику вищерозташованого пальця на відповідній точці струни. Всі ці обставини затрудняють вібрацію флажолетів. Тим не менше виразний ефект надає звуку неповторної колористичної окраски. Вібрато штучних флажолетів в більшості випадків здійснюється за допомогою змішаної (передплечової) його форми, оскільки фаланга четвертого пальця в даному випадку закрита через його витягнуте положення. Кожна із запропонованих в цьому розділі вправ не може швидко привести до відчутного художнього результату. Для цього потрібен певний етап роботи і час. Весь подальший процес розвитку вібрації повинен бути направленим на максимальне розширення засобів музичної виразності.Також слід пам’ятати, що всі вищезазначені методики розвитку вібрації як одної з рухових функцій організму повинні впроваджуватися на художньо-музичному матеріалі. Більше того, далеко не всі учні потребують подібного деталізованого методу розвитку вібраційних рухів руки. Педагог, строго враховуючи індивідуальні особливості учня, повинен в зв’язку з ними будувати і свій підхід до розвитку вібрації у того чи іншого учня і, вибирати відповідно найбільш раціональні і необхідні для нього вправи і засоби. Отож, приємної вам роботи над такою чудовою художньою властивістю звука як вібрація!