Капітальні вкладення підприємства

1. Капітальні вкладення підприємств На будь-якому етапі розвитку аграрних підприємств неможливо досягнути достатнього рівня їх розвитку без належної матеріально-технічної бази, спроможної забезпечити відповідний технологічний рівень виробництва, що становить гарант зростання продуктивності праці. У процесі використання основні фонди, які є кістяком і м’язами виробництва, зношуються. Фізичний і моральний знос основних виробничих фондів у частині будівель та споруд, машин і обладнання істотно зростає і з плином часу, і внаслідок інтенсивності їх використання. Це вимагає збільшення інвестицій на розвиток матеріально-технічної бази. У відтворювальному процесі пріоритет надається сільськогосподарській техніці, транспортним й іншим технічним засобам, котрі більшою мірою впливають на виробництво порівняно з будівлями та спорудами. Формування і відтворення технічного потенціалу сільськогосподарського виробництва в умовах його індустріалізації потребує значних коштів на придбання й використання основних засобів, освоєння передових технологій, інженерно-технічне забезпечення, виробниче обслуговування, підготовку та перепідготовку кадрів для роботи в нових умовах.

Необґрунтоване уповільнення оновлення технічних засобів гальмує розвиток виробництва аграрних підприємств, стримує зростання продуктивності праці, призводить до значного збільшення витрат на підтримання техніки в роботоздатному стані, збільшує частку морально застарілих машин. Своєчасно замінюючи фізично та морально зношену техніку новими продуктивними машинами, можна одержати необхідний приріст виробництва продукції з меншими витратами.

Своєчасне оновлення засобів виробництва — це одна з умов досягнення цінового паритету, еквівалентного міжгалузевого товарообміну. Проте в умовах переведення сільського господарства на індустріальну технологію, розширення дорожнього і водогосподарського будівництва, потужностей переробних галузей необхідно, водночас із раціональним формуванням технічних засобів, забезпечити також розвинуту мережу виробничих будівель і споруд, оскільки їх нестача знижує рівень використання матеріально-технічної бази загалом. Роботоздатність та ефективне використання машин значною мірою залежать від матеріально-технічної бази: це ремонтні майстерні, пункти технічного обслуговування, споруди для зберігання машин і знарядь, складські приміщення тощо. Прискоренню заміни застарілих і фізично зношених об'єктів, машин, обладнання повинна сприяти обґрунтована відтворю-вальна політика, спрямована на визначення обсягів нового будівництва, реконструкції, технічного переозброєння, розширення будівель і споруд, інших елементів основних виробничих фондів. Для цього необхідні відповідні джерела фінансування відтворювального процесу, а саме — капітальні вкладення.

Капітальні вкладення — це матеріальні, грошові й трудові затрати на створення нових, а також на розширення, реконструкцію й модернізацію діючих основних фондів аграрних підприємств. У широкому розумінні слова під капітальними вкладеннями варто розуміти всі вкладення, пов’язані зі створенням, відновленням і приростом основних фондів. Отже, капітальні вкладення забезпечують як просте, так і розширене відтворення основних засобів.

За способом і залежно від функціонально-цільового призначення капітальні вкладення поділяють на виробничі й невиробничі.

Капітальні вкладення виробничого призначення спрямовуються на відтворення й розширення основних виробничих фондів, пов’язаних безпосередньо з виробництвом продукції. До них належать затрати на придбання тракторів, комбайнів, сільськогосподарських машин і обладнання, робочої та продуктивної худоби, закладення багаторічних насаджень, а також на будівництво будівель і споруд виробничого призначення. Існує важлива вимога до капітальних вкладень виробничого призначення — їх концентрація і забезпечення збалансованості створюваної виробничої інфраструктури.

До невиробничих капітальних вкладень належать затрати, спрямовані в об'єкти соціальної інфраструктури підприємств. Це затрати на будівництво об'єктів житлово-комунального господарства та побутового обслуговування населення, закладів освіти, культури, охорони здоров’я, спорту й соціального забезпечення. Капітальні вкладення невиробничого характеру через створення і забезпечення належних побутових умов працівникам мають хоча й непрямий, але суттєвий вплив на кінцеві підсумки господарської діяльності аграрних підприємств.

Головна функція капітальних вкладень — відтворення основних виробничих фондів і фондів соціальної інфраструктури та всієї сукупності соціально-економічних умов життя й праці людини.

Капітальні вкладення, врешті-решт, матеріалізуються в основні фонди і є капітальними вкладеннями як такими до часу здання об'єкта в експлуатацію. На капітальні вкладення амортизація не нараховується.

Розрізняють загальну суму капітальних вкладень в об'єкт і питомі капітальні вкладення.

Питомі капітальні вкладення — це сума капітальних вкладень у розрахунку на гектар земельних угідь, на одне твариномісце чи одну голову худоби і на один центнер сільськогосподарської продукції.

Основні напрями капітальних вкладень аграрних підприємств такі:

v будівництво, реконструкція та модернізація об'єктів виробничого і невиробничого призначення (виробничих приміщень галузей рослинництва і тваринництва, майстерень, допоміжних цехів, лабораторій, житла, культурно-побутових об'єктів), у тому числі будівельно-монтажних робіт, закупівля обладнання, що входить у кошторис будівель;

v придбання тракторів, транспортних засобів, сільськогосподарських машин і обладнання, що не входять у кошторис будівель;

v на формування стада робочої й продуктивної худоби;

v заходи, спрямовані на поліпшення земель — проведення культурно-технічних й інших робіт;

v закладання садів, виноградників, ягідників, інших багаторічних насаджень;

v інші капітальні вкладення (затрати на проведення проектно-пошукових робіт).

Відтворювальна структура капітальних вкладень аграрних підприємств повинна відповідати вимогам виробництва і створювати сприятливі умови для розвитку окремих галузей. Досвід засвідчує, що найбільшу питому вагу в структурі капітальних вкладень мають затрати на будівництво об'єктів і виробничого, і соціального призначення, придбання техніки, транспортних засобів. Однак на їх структуру значно впливають спеціалізація та виробничий напрям підприємства. Якщо воно, наприклад, спеціалізується на виробництві зерна, то більшу частку становитимуть витрати на будівництво складів, зерносховищ, токів, придбання тракторів, комбайнів, а підприємство, спеціалізоване на виробництві продукції тваринництва, капітальні вкладення спрямує на будівництво тваринницьких приміщень, кормоцехів, складів кормів і продуктивну худобу.

2. Персонал підприємства: характеристика, склад і структура, показники руху та використання персоналу підприємства В економічній науці розрізняють поняття «трудові ресурси» і «персонал підприємства» .

Під трудовими ресурсами спід розуміти частину населення працездатного віку, що має необхідні фізичні можливості, володіє знаннями і практичним досвідом для здійснення визначеної роботи в народному господарстві. До трудових ресурсів відносять як фактично зайнятих, так і потенційних працівників.

Персонал підприємства (кадри, трудовий колектив) — це сукупність працівників, що входять до його облікового складу.

Усіх працівників підприємства поділяють на дві групи:

— промислово-виробничий персонал, зайнятий виробництвом і його обслуговуванням;

— непромисловий персонал, зайнятий в основному в соціальній сфері діяльності підприємства.

За характером виконуваних функцій промислово-виробничий персонал (даліПВП) підрозділяється на шість категорій:

— робітники;

— керівники;

— фахівці;

— службовці;

— молодший обслуговуючий персонал;

— стажери (учні).

Робітники — це працівники, безпосередньо зайняті виробництвом продукції (наданням послуг), ремонтом, переміщенням вантажів, наглядом за роботою промислових агрегатів, налагодженням та обслуговуванням устаткування.

У залежності від характеру участі у виробничому процесі робітники, у свою чергу, поділяються на основних (виробляючих продукцію) і допоміжних (обслуговуючих технологічний процес). Окремо виділяють черговий та ремонтний персонал.

Керівники — особи з високою професійною підготовкою, безпосередньо зайняті управлінням виробничими процесами та підлеглими працівниками. Вони обіймають керівні посади на підприємств і в межах функціональних служб.

Фахівці - інженерно-технічні працівники, що виконують рядові функції управління, здійснюють технічне, організаційне, економічне керівництво виробничими процесами, а також організують діяльність промислово-виробничого персоналу. До цієї категорії відносяться інженери; економісти, бухгалтери, соціологи, юрисконсульти, нормувальники, технологи тощо.

Службовці — працівники, що здійснюють підготовку й оформлення документів, виконують адміністративно-господарську, фінансову, статистичну, обліково-бухгалтерську, інші функції обслуговування. До цієї категорії відносять діловодів, секретарів, друкарів, табельників, креслярів, копіювальників, архіваріусів, агентів тощо.

До категорії молодшого обслуговуючого персоналу відносять осіб, зайнятих обслуговуванням основного парку обладнання та устаткування, а також зайнятих обслуговуванням основних, допоміжних, чергових і ремонтних виробничих працівників. До цієї категорії відносять також прибиральників, двірників, гардеробників, охоронців, пожежно-вартову службу.

До категорії стажерів (учнів) зазвичай відносять осіб, які набувають практичних навичок оволодіння професією на конкретному підприємстві.

Характеристика складу персоналу підприємства Категорії персоналу визначаються підприємством самостійно. Так, з підвищенням автоматизації виробничих процесів зменшується частка витрат праці основного контингенту виробничих робітників і збільшується частка допоміжних робітників та інженерно-технічних працівників, не говорячи вже про гнучке інтегроване виробництво, де основні, допоміжні й обслуговуючі працівники залучені до єдиного виробничого процесу.

Співвідношення працівників за категоріями характеризує структуру персоналу підприємства. У залежності від характеру трудової діяльності персонал підприємства підрозділяють за професіями, спеціальностями і рівнем кваліфікації.

Основою для розгляду структури персоналу підприємства є Державний класифікатор професій України ДК 003−95, затверджений наказом Державного комітету України зі стандартизації, метрології і сертифікації від 27.06.1995 р. № 257, зі змінами.

Класифікатор професій (далі - КП) є складовою частиною державної системи класифікації і кодування техніко-економічної і соціальної інформації. Його розроблено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.05.1993 р. № 326 «Про Концепцію побудови національної статистики України і Державної програми переходу до міжнародної системи обліку і статистики». При розробці КП за основу була прийнята Міжнародна стандартна класифікація професій 1988 p. (ISCO-88: International Standard Classification of Occupations, Geneva), яку рекомендувала Міжнародна конференція статистики праці Міжнародного бюро праці для переведення національних даних у систему, що полегшує міжнародний обмін професійною-інформацією. КП використовується для рішення таких завдань:

— розрахунку чисельності працівників, обліку складу і розподілу кадрів за професійними угрупованнями різних рівнів класифікації, планування додаткової потреби в кадрах тощо:

— систематизації статистичних даних з праці за професійними ознаками;

— аналізу і підготовки до публікації статистичних даних, а також розробки відповідних прогнозів у таких областях, як зайнятість, доходи, охорона праці, утримання, перепідготовка кадрів тощо;

— підготовки статистичних даних для періодичних оглядів зі статистики праці, розроблених Міжнародною організацією праці (МОП);

— вирішення питань контролю й аналізу міжнародної міграції, міжнародного набору і працевлаштування.

Класифікація ґрунтується на концепціях ISCO-88 про роботу і кваліфікацію.

Під роботою розуміють визначені завдання й обов’язки, що виконані, виконуються чи повинні виконуватися однією особою.

Кваліфікація представляє собою здатність виконувати завдання й обов’язки щодо визначеної роботи. У дипломі фахівця чи в іншому документі про професійну підготовку кваліфікація визначається як назва професії (інженер-механік, економіст, токар, секретар-стенографістка тощо).

Структура кодових позначень професій в КП Ознаки класифікації розташовані в такій послідовності:

— рівень освіти (перший рівень класифікації - розділи професій);

— спеціалізація (другий, третій, четвертий рівні класифікації - підрозділи, класи і підкласи професій);

— кваліфікаційний рівень виконуваних робіт (п'ятий рівень класифікації - групи професій).

Розділи ідентифікуються однозначним цифровим кодом. Код підрозділу складається з коду розділу й однозначного коду підрозділу. Код класу складається з коду підрозділу й однозначного коду класу. Код підкласу складається з коду класу й однозначного коду підкласу. Частина підкласів поділяється на групи. Код групи складається з коду підкласу і відділеного від нього крапкою коду групи.

середньорічний оборотний продуктивність кошти

2.1 Визначення середньорічної чисельності персоналу підприємства за звітний рік Таблиця 2.1 Вхідні дані для визначення середньооблікової чисельності персоналу підприємства

Таблиця 2.2 Характеристика складу та структури персоналу підприємства у звітному році

Розрахунок середньорічної чисельності робітників за звітний рік ведуть за формулою:

(2.1)

де — середньооблікова чисельність робітників за рік;

— середньооблікова чисельність робітників за рік.

Таблиця 2.3

Розрахунок середньооблікової чисельності персоналу за звітний рік

Таблиця 2.4

Структура персоналу підприємства за базовий і звітний роки

Середньооблікова чисельність працівників визначається за формулою:

(2.2)

де — чисельність керівників, спеціалістів та службовців;

— середньооблікова чисельність робітників за рік.

2.2 Розрахунок показників руху та продуктивності праці персоналу

1. Коефіцієнт обороту з прийому:

(2.3)

де — чисельність прийнятих робітників на підприємство протягом року;

— середньооблікова чисельність робітників підприємства за звітний рік.

2. Коефіцієнт обороту з вибуття:

(2.4)

де — чисельність робітників, що вибули з підприємства протягом року;

3. Коефіцієнт загального обороту:

=0,12. (2.5)

4. Коефіцієнт плинності кадрів:

(2.6)

де — чисельність працівників, що вибули з підприємства протягом року за власним бажанням;

— чисельність робітників, що вибули з підприємства протягом року за порушення трудової дисципліни.

Таблиця 2.5 Вхідні дані для розрахунку основних показників використання основних виробничих фондів

Середньорічний виробіток у розрахунку на одного робітника й працівника визначається за формулою:

(2.7)

де — обсяг виготовленої продукції (у базовому та звітному роках);

— середньооблікова чисельність робітників (працівників) підприємства за базовий і звітний роки.

Темп зростання продуктивності праці:

— у розрахунку на одного робітника:

(2.8)

— у розрахунку на одного працівника:

(2.9)

Висновок На підприємстві ТОВ «Фрут» на початок звітного року персонал підприємства становив 97 чол., в тому числі чисельність робітників склала 89 чол., а АУП — 8 чол. Протягом звітного року у складі персоналу відбулися певні зміни: надійшло 5 робітників, а вибуло 6. Такий рух призвів до зменшення чисельності працівників до 96 чол., чисельність АУП залишилася незмінною, а чисельність робітників зменшилася до 88 чол. Темп зростання персоналу становив -1%.

Коефіцієнт обороту з прийому робітників і працівників становить 0,06%; коефіцієнт обороту з вибуття робітників і працівників — 0,07%; коефіцієнт загального обороту робітників і працівників — 0,12%, коефіцієнт плинності кадрів робітників і працівників — 0,01%- цей коефіцієнт не повинен перевищувати 10%.

Обчисливши показники продуктивності праці у вартісному виразі, можна зробити висновок, що цей показник досить низький для підприємства. Темпи зростання продуктивності праці становлять 1,25% для робітників, а для працівників 18,42%.

3. Основні виробничі фонди підприємства: склад, структура та ефективність використання Підприємства в своїй діяльності використовують ресурси засобів праці і ресурси предметів праці, які разом складають засоби виробництва. Виражені в грошовій формі засоби виробництва складають виробничі фонди підприємства.

В залежності від періоду функціонування, способу перенесення своєї вартості на вартість продукції, робіт, послуг, характеру зміни натурально-речовинної форми, виробничі фонди підприємства діляться на: основні виробничі фонди та оборотні.

У відповідності з П (С)БУ 7 «Основні засоби» основні виробничі фонди матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за один рік).

Основні фонди діляться на основні виробничі фонди і основні невиробничі фонди. Основні виробничі фонди — це частина виробничих фондів підприємства, які беруть участь у багатьох виробничих циклах, зберігають свою натурально-речову форму і переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції, виконаних робіт та послуг, частинами у вигляді амортизаційних відрахувань.

Основні невиробничі фонди — жилі доми, дитячі садки, об'єкти охорони здоров’я, культурно-побутового обслуговування, які знаходяться на балансі підприємства. Основні невиробничі фонди як і основні виробничі фонди експлуатуються на протязі тривалого періоду часу, не змінюють своєї натурально-речовинної форми, проте не беруть участі у виробничому процесі і тому не переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції (робіт, послуг). Основні невиробничі фонди зникають в процесі споживання (на них нараховуються не амортизація, а знос). Основні виробничі фонди діляться на: основні виробничі фонди основного виду діяльності; основні виробничі фонди інших галузей (сільськогосподарське виробництво, громадське харчування і т.д.). Відомості про наявність основних фондів, про їх склад наводяться в формі 11-ОФ (статистична звітність «Звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію, знос.»). Відомості про наявність основних фондів по первинній і залишковій вартості на звітні дати наводяться в балансі підприємств. Основні виробничі фонди (засоби) в залежності від їх функцій в процесі виробництва, а також однотипності технічних характеристик в статистичному і бухгалтерському обліку діляться на наступні групи (у відповідності з П (С)БУ 7):

1. Земельні ділянки.

2. Капітальні витрати на покращення земель.

3. Будинки, споруди та передавальні пристрої.

4. Машини та обладнання.

5. Транспортні засоби.

6. Інструменти, прилади, інвентар (меблі).

7. Робоча і продуктивна худоба.

8. Багаторічні насадження.

9. Інші основні засоби.

Будинки — сюди входять будівлі, в яких проходять процеси основного, допоміжного, підсобного виробництва (цехи, гаражі, склади, майстерні, адміністративно-побутові корпуси).

Споруди — інженерно-будівельні об'єкти: тунелі, мости, естакади, нафтові і газові свердловини, очисні споруди.

Передавальні пристрої - сукупність об'єктів призначених для передачі електричної, теплової і інших видів енергії, а також переміщення рідких та газо-подібних речовин (ЛЕП, кабельні лінії, телефонна мережа, радіозв'язок, водопровід, газопровід).

Машини та обладнання — силові машини та обладнання, робочі машини та обладнання, обчислювальна техніка, вимірювальні та регулюючі пристрої.

Транспортні засоби — це пересувні засоби залізничного транспорту (в т.ч. вагони) вантажний, легковий транспорт, автонавантажувачі.

Інструменти — це механізовані та немеханізовані засоби праці (тески).

Виробничий і господарчий інвентар — робочі столи, конторське обладнання, офісні меблі.

Інші - протипожежний інвентар і т.ін.

Співвідношення перерахованих дев’яти груп основних виробничих фондів в їх загальній вартості називають технологічною структурою або видовою структурою. Структура різна для підприємств різних галузей промисловості, рівня технологічної озброєності. За роллю у виробничому процесі основні виробничі фонди ділять також на: активну і пасивну частину. Активна частина приймає безпосередню участь у виробничому процесі і визначає рівень технічної озброєності праці. Пасивна частина створює умови для виробничого процесу, непрямо бере участь у виробничому процесі.

Розподіл основних виробничих фондів на активну і пасивну частини неоднозначне і залежить, перш за все, від галузевої приналежності підприємства. Основні фонди, окрім приведеної класифікації можуть також поділятися на такі групи (ознакам):

1. Наприклад за приналежністю: власні і орендовані.

2. По тривалості строку використання.

3. По використанню в процесі виробництва (діючі, які находяться в запасі, а також ті, що знаходяться на консервації).

В податковому обліку з метою нарахування податку на прибуток всі основні фонди класифікують на три групи (в ці групи не входять земльні ділянки):

1. Будинки, споруди, передавальні пристрої

2. Автотранспорт, офісні меблі, електронне, оптичне, електромеханічне обладнання, інструменти, електронно-обчислювальна техніка.

Інші об'єкти основних фондів, які не ввійшли в 1 і 2 групи. За данними підприємства про наявність основних фондів на початок періоду, а також дані про надходження і вибуття основних фондів складають баланс наявності і руху основних фондів.

3.1 Характеристика, склад і структура основних виробничих фондів, розрахунок видової структури Таблиця 3.1 Вхідні дані для визначення середньорічної вартості основних виробничих фондів та показників їх руху

Таблиця 3.2

Видова структура виробничих фондів підприємства у звітному році

3.2 Визначення показників, які характеризують рух основних виробничих фондів: коефіцієнти надходження і вибуття у звітному періоді

Коефіцієнт надходження основних фондів:

(3.1)

Коефіцієнт вибуття основних фондів:

(3.2)

3.3 Визначення середньорічної вартості основних виробничих фондів, розрахунок показників, які характеризують ефективність їх використання

(3.3)

де — вартість основних фондів на початок року;

вартість основних фондів, що відповідно надійшли і вибули протягом року;

кількість місяців у році, протягом яких основні фонди, що надійшли працювали, не враховуючи місяця надходження;

кількість місяців до кінця року, з моменту вибуття основних засобів, не враховуючи місяць вибуття.

Фондовіддача — відношення обсягу виробленої продукції підприємства до середньорічної вартості основних фондів, що показує який обсяг виробленої продукції припадає на 1 грн. вартості основних фондів.

(3.4)

де обсяг виготовленої продукції у базовому та звітному роках.

середньорічна вартість основних виробничих фондів у базовому і звітному роках.

Фондомісткість — показник, обернений до фондовіддачі, він показує, яка вартість основних фондів припадає на 1 грн. виробленої продукції.

(3.5)

Фондоозброєність праці робітників — це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності робітників або працівників.

(3.6)

де середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу.

Рентабельність — характеризує ефективність використання оборотних засобів, є відношенням балансового прибутку до середньорічної вартості виробничих фондів за їх початковою оцінкою.

(3.7)

де валовий прибуток за звітний період;

середня вартість ОВФ за той же період.

Таблиця 3.3 Вихідні дані для розрахунку фінансових результатів, показників використання ресурсів та узагальнюючих показників ефективності діяльності підприємства у звітному році

Висновок Проаналізувавши динаміку використання основних виробничих фондів можна сказати, що ефективність використання основних виробничих фондів у звітному періоді зменшилася порівняно з базовим тому, що зменшився показник фондовіддачі.

Обчисливши показники руху, можна сказати, що вони досить низькі, тобто процес відтворення відбувається досить повільно.

Відтворення буде оптимальним, якщо коефіцієнт надходження буде вище 10%.

4. Оборотні кошти підприємства: склад, структура і ефективність використання Оборотні засоби (оборотні кошти) — це матеріальні цінності і грошові кошти, які знаходяться у розпорядженні підприємства, які використовуються у процесі технологічного циклу виготовлення продукції і при її реалізації повертаються підприємству.

Поділ оборотних коштів на оборотні фонди і фонди обігу зумовлений особливостями їх використання у сферах виробництва продукції і її реалізації.

Оборотні фонди — це частина виробничих фондів підприємства, які повністю споживаються в кожному технологічному циклі виготовлення продукції і повністю переносить свою вартість на вартість цієї продукції.

Речовим змістом оборотних фондів є предмети праці, а також деякі засоби праці.

Оборотні фонди підприємства включають:

v Виробничі запаси — предмети праці, які ще не залучені у виробничий роцес і знаходяться на складах підприємства у вигляді запасів.

v Незавершене виробництво — продукція, яка не пройшла всіх стадій обробки.

v Витрати майбутніх періодів — витрати на підготовку та освоєння нової про — дукції, що мають місце в даний період, але будуть погашені в майбутньому.

Фонди обігу функціонують у сфері обігу (реалізації продукції).

Фонди обігу включають:

v готова продукція на складах підприємства;

v готова продукція, яка відвантажена і знаходиться в дорозі;

v грошові кошти на розрахунковому і інших рахунках;

v грошові кошти у незавершених розрахунках;

v готівка в касі.

Обігові засоби підприємства здійснюють кругообіг. Вони послідовно проходять грошову форму, виробничу форму, товарну форму і знову повертаються в грошову форму.

Грошова стадія. На цій стадії кошти використовуються на придбання сировини, напівфабрикатів, палива, енергії: тобто на придбання ресурсів. При цьому грошові кошти переходять в матеріально-товарну форму. На цій стадії формуються виробничі запаси підприємства.

Виробнича стадія. На цій стадії запаси переходять у виробничу стадію. Включаються працівники, які отримують за свою працю заробітну плату. Матеріально-товарні цінності, враховуючи витрати на заробітну плату перетворюються в готову продукцію.

4.1 Характеристика, склад і структура оборотних коштів підприємства Таблиця 4.1 Вихідні дані для структури, середньорічної вартості і показників їх використання

Таблиця 4.2 Структура оборотних коштів підприємства у звітному році

4.2 Визначення середньорічного залишку оборотних коштів Ефективність використання оборотних коштів на підприємстві характеризується швидкістю їхнього обороту (оборотністю).

(4.1)

4.3 Розрахунок показників, які характеризують ефективність використання оборотних коштів

1. Коефіцієнт оборотності (кількість оборотів) — дає можливість встановити швидкість обороту запасів для забезпечення виконання завдання з продажу (реалізації) готової продукції (товарів, робіт, послуг):

(4.2)

де коефіцієнт оборотності, оборотів;

вартість реалізованої продукції, грн.;

середній залишок оборотних коштів, грн., розраховують за формулою середньої хронологічної:

2. Коефіцієнт завантаження оборотних коштів — показує суму обігових коштів, яка припадає на 1 грн. реалізованої продукції в оцінку за собівартістю:

(4.3)

1. Тривалість одного обороту (швидкість обороту) — характеризує кількість днів зберігання запасів на складі від моменту їх надходження до моменту передачі у виробництво.

(4.4)

де тривалість одного обороту, днів;

дні періоду.

4. Рентабельність оборотних коштів — являє собою відношення прибутку від реалізації продукції до середніх залишків оборотного кошту:

(4.5)

де рентабельність оборотних коштів, %;

прибуток від реалізації продукції, грн.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів відображає пряме зменшення залишків оборотних коштів порівняно з їхнім нормативом (або із залишком попереднього періоду).

Відносне вивільнення оборотних коштів з обороту відображає:

· стабільність оборотних коштів при зростанні обсягів реалізації продукції;

· зростання залишків оборотних коштів при випереджаючих темпах зростання обсягів реалізованої продукції.

(4.6)

де тривалість одного обороту в базовому році, днів;

тривалість одного обороту в звітному році, днів;

дорівнює 360 днів;

чистий дохід від реалізації продукції у звітному році.

Висновок Отже, за допомогою формули, я обчислила середньорічний залишок оборотних коштів, який становить 164 614 грн., за другий квартал — 117 233грн., за третій квартал — 108 158 грн., за четвертий квартал — 190 333 грн.

В результаті підрахунків вивільнення оборотних коштів я отримала від'ємне число (-381 036,08). Це означає, що на підприємстві відбулося пряме зменшення оборотних коштів, тобто відбулося абсолютне вивільнення оборотних коштів. Тому що тривалість одного обороту в базовому періоді становить 183дні, що набагато менше, ніж у звітному році - 54 днів.

5. Основні техніко-економічні показники виробничо-господарської діяльності підприємства (розрахунки, аналіз) Для визначення економічної ефективності діяльності підприємства використовують систему показників, яка складається з узагальнених та часткових показників.

За умов ринкової економіки нормальне функціонування підприємств, ефективність їх роботи значною мірою залежить від їх фінансового стану. Робота за принципами самофінансування вимагає стабільності показників фінансового стану, адже лише за цих умов підприємства зможуть виконувати свою виробничу програму, забезпечувати своєчасність і повноту розрахунків з постачальниками, працівниками, бюджетом, банками тощо. Отже аналіз показників фінансового стану має винятково важливе значення.

Декларуючи принципи переходу до ринкової економіки, ми повинні звикати до того, що головною метою комерційного підприємства є отримання прибутку. У нас поки що головним завданням кожного підприємства є «випуск продукції, торгівля товарами високої якості з найменшими витратами».

Таблиця 5.1 Основні ТЕП виробничо-господарської діяльності підприємства за звітний рік

Рентабельність реалізованої продукції:

(5.1)

де валовий прибуток, грн.;

собівартість реалізованої продукції.

Рентабельність виробництва визначається відношенням валового прибутку до середньорічної вартості основних фондів і оборотних засобів.

(5.2)

Рівень витрат на 1 грн. обсягу товарної продукції:

(5.3)

Висновок Після виконання даної курсової роботи я закріпила знання та практичні навички, які отримала на протязі вивчення дисципліни «Економіка підприємства», а також оволодіння методами розрахунку різних техніко-економічних показників, отриманні результати навчилася правильно аналізувати та робити відповідні висновки.

У процесі розробки курсової роботи були вивчені склад і структура основних виробничих фондів, а також показники, які характеризують ефективність їх використання. Також в цій курсовій роботі були розраховані показники, які характеризують ефективність використання оборотних засобів. Після обрахунку кожного розділу курсової роботи були зроблені певні висновки про діяльність підприємства у даному періоді. Взагалі, на сучасному етапі розвитку економічних відносин діяльність будь-якого підприємства ґрунтується на раціональному використані таких основних ресурсів, як: персонал, основні виробничі фонди, оборотні засоби, сировина. Для підвищення ефективності виробництва і конкурентоспроможності продукції підприємство повинно постійно вдосконалювати процес виробництва за допомогою таких засобів: використання новітніх технологій, використання економічного вигідних видів сировини і матеріалів, підвищення автоматизації виробництва. Не останню роль у діяльності підприємства відіграє правильна організація виробництва і кваліфіковане та грамотне управління. Для того, щоб можна було здійснити все, що було вказано вище і багато іншого потрібні в першу чергу ґрунтовні знання з дисциплін «Економіка підприємство». Можна сказати, що вивчення цієї дисциплін допоможе нам в майбутньому стати кваліфікованими спеціалістами.

Список використаної літератури

1. Дарманська Г. О., Рижа Т. В. Облік розрахунків з оплати праці: навчальний посібник — К.: КНТ, 2009. — 453 с.

2. Ахромкін Є.М. Економіка підприємства: теорія та практика: зб. мат.

3. ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. 2010р. ст. 18 — 20.

.ur