Управління транспортними перевезеннями в зовнішньоекономічній діяльності українських підприємств

Тема: «Управління транспортними перевезеннями в зовнішньоекономічній діяльності українських підприємств»

План Вступ Розділ 1. Основні засади транспортного забезпечення зовнішньо-економічної діяльності

1.1 Концепції транспортного забезпечення у розвитку економічних відносин

1.2 Роль транспортного забезпечення у розвитку економічних відносин

1.3 Організація міжнародних перевезень основними видами транспорту Розділ 2. Управління транспортними перевезеннями в Україні на прикладі ДП МА «Бориспіль»

2.1 Загальна характеристика і аналіз виробничо-фінансових показників роботи підприємства

2.2 Аналіз транспортних та пасажирських перевезень ДП МА «Бориспіль»

2.3Оцінка організації управління транспортними перевезеннями підприємства ДП МА «Бориспіль»

Розділ 3. Вдосконалення системи організації управління транспортними перевезеннями в зовнішньо-економічній діяльності

3.1 Загальні аспекти підвищення ефективності управління міжнародними перевезеннями

3.2 Шляхи вдосконалення системи транспортного забезпечення ДП МА «Бориспіль»

3.3 Економічна ефективність вдосконалення транспортними перевезеннями Висновки Список використаної літератури Додатки

Вступ Актуальність теми. Розв’язання пріоритетних завдань зовнішньоекономічної стратегії щодо забезпечення відповідно до світових стандартів та критеріїв оптимальних параметрів відкритості й прозорості вітчизняної економіки, інтегрування України у світовий економічний простір, поглиблення її співпраці з іншими державами пов’язане з відповідним транспортним забезпеченням.

Використання геостратегічного потенціалу України в умовах розвитку глобалізаційних процесів сприятиме розширенню обміну товарами, послугами, інформацією, технологіями та капіталом, взаємодії в гуманітарній сфері, духовному збагаченню особистості, а також створенню реальних передумов вирішення основного геополітичного завдання нашої держави — вступу України до ЄС. Система державного регулювання має бути спрямована на розв’язання ключових завдань щодо вдосконалення законодавчої й організаційної бази реструктуризації, прискореного розвитку транспортної інфраструктури, створення національної мережі міжнародних транспортних коридорів, її інтегрування в транспортні системи Європи та Азії, Балтійського й Чорноморського регіонів відповідно до міжнародних стандартів.

Основними причинами, що стримують розвиток транспортного забезпечення у сфері зовнішньоекономічної діяльності України, є: невпорядкованість системи державного регулювання, особливо правового, щодо контролю на кордоні та справляння зборів; висока вартість послуг, що надаються митними брокерами, контрольними службами й транспортними терміналами; численні бюрократичні перепони при оформленні міжнародних перевезень; низька швидкість доставки пасажирів та вантажів; несприятлива криміногенна обстановка; брак комплексного, у тому числі інформаційного, обслуговування на шляху здійснення міжнародних перевезень;недостатність, а на окремих напрямах і відсутність комплексу нормативно-правових актів, що регулюють міжнародні перевезення та їх обслуговування.

Постановка проблеми вдосконалення державного регулювання у сфері транспортного забезпечення зовнішньоекономічної діяльності в організаційно-правовому аспекті з позиції об'єктивного аналізу є актуальною для усунення недоліків нинішнього й попередніх етапів її дослідження. Водночас вирішення цієї проблеми важливе для формування державної політики й з погляду потреб теорії та практики державного регулювання, які необхідно збагатити системою наукових принципів, методів і форм розв’язання ключових завдань розвитку й удосконалення системи та узагальнення наявного досвіду.

Важливе значення для дослідження проблеми правового регулювання міжнародних транспортних перевезень мають наукові праці Анцелевича Г. О., Покрещука О. О., Авер’янова В.Б., Андресюка В. Ф., Бакуменка В. Д., Гальчинського А. С., Гурне Б., Зітера Ж., Князєва В.М., Лісничого В.В., Лугового В.І., Майбороди В. К., Майбороди С. В., Нижник Н. Р., та ін.

Незважаючи на активізацію дослідницьких зусиль у згаданих галузях науки, слід зазначити, що проблеми правового регулювання міжнародних транспортних перевезень ще не були до цього часу предметом достатнього комплексного наукового аналізу.

Предмет дослідження — сукупність теоретичних, методологічних і прикладних аспектів правового забезпечення міжнародних транспортних перевезень на загальнодержавному та регіональному рівнях в умовах інтеграційних процесів.

Об'єкт дослідження — механізми функціонування міжнародних транспортних перевезень.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є розробка й поглиблення теоретико-методологічних засад державного регулювання у галузі транспортного забезпечення зовнішньоекономічної діяльності, зокрема правового, а також наукове обгрунтування напрямів, методів, форм запровадження та вдосконалення державної регуляторної політики в цій сфері, спрямованої на розвиток міжнародних транспортних перевезень.

Відповідно до зазначеної мети дослідження визначені такі завдання:

— охарактеризувати транспортні послуги на світовому ринку послуг;

— розкрити роль кожного з видів транспорту, що використовуються у міжнародних транспортних перевезеннях;

— визначити роль міжнародного договору та міжнародного звичаю як головних джерел міжнародного транспортного права;

— охарактеризувати законодавчу базу регулювання міжнародних транспортних перевезень;

— розглянути документарне забезпечення міжнародних транспортних перевезень;

— розглянути особливості державної політики України щодо співробітництва з Російською Федерацією у галузі транспортних перевезень;

— визначити необхідність адаптації законодавств України в галузі транспортних перевезень до законодавства ЄС;

— обґрунтувати концептуальні підходи до розвитку державної регуляторної політики у сфері міжнародних транспортних перевезень;

— розробити інтегровані в єдиний комплекс форми та засоби державного регулювання у сфері транспортних перевезень.

Методи дослідження. У процесі дослідження використано комплекс взаємодоповнюючих методів:

— загальнонаукові методи діалектики, що дали змогу розкрити динаміку процесів, які підлягають державному регулюванню, зв’язок науки з практикою, становлення й розвиток державної політики у сфері міжнародних транспортних перевезень.

— метод системного аналізу, за допомогою якого розглядалися досліджувані явища в сукупності соціальних зв’язків, визначення цілого та його частин, вивчалися окремі елементи в цілісній системі державного регулювання та специфічні форми господарських і адміністративних взаємозв'язків щодо забезпечення цілісності системи;

— метод функціонального аналізу — для проникнення в організаційно-правову природу регуляторних процесів, розкриття їх обсягу, характеру й змісту;

— історичний метод дослідження — для узагальненого вивчення в історичному аспекті притаманних суспільству деформацій та протиріч, досліджувалися закономірності й тенденції розвитку, а також конкретні міжнародні інститути та норми міжнародного права у сфері транспорту з позицій сучасності;

— методи логіки, що зумовлені природою державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, використовувались для забезпечення впорядкованості людського мислення, послідовного й несуперечливого формування категорійно-понятійного апарату, а також обгрунтованого вирішення питань щодо структури та змісту регуляторних актів і концепцій реалізації регуляторної політики;

Наукова новизна одержаних результатів полягає, насамперед, у тому, що дана робота є комплексним дослідженням, у якому розроблено науково обґрунтовану цілісну методологічну концепцію правового регулювання у сфері міжнародних транспортних перевезень.

Так у першому розділі було досліджено концепції транспортного забезпечення та визначено роль його у розвитку економічних відносин. Також ми дізналися як здійснюються міжнародні перевезення основними видами транспорту.

В другому розділі йдеться про діяльність, загальну характеристику та оцінку організації управління транспортними перевезеннями підприємства ДП МА «Бориспіль» .

Третій розділ нам розповідає, які є загальні аспекти, шляхи вдосконале-ння економічної ефективності транспортними перевезеннями.

Розділ 1. Основні засади транспортного забезпечення зовнішньо — економічної діяльності

1.1 Концепції транспортного забезпечення у розвитку економічних відносин Загальні положення Транспорт — одна з найважливіших галузей національної економіки, ефективне функціонування якої є необхідною умовою стабілізації, структурних перетворень економіки, розвитку зовнішньоекономічної діяльності, задоволення потреб населення та суспільного виробництва у перевезеннях, захисту економічних інтересів України.

В умовах докорінного реформування економіки України необхідна виважена державна транспортна політика, яка враховувала б особливості галузі та її роль у процесах економічних і соціальних перетворень.

Транспортно-дорожній комплекс (ТДК) являє собою систему транспортних комунікацій, що об'єднує всі сучасні види транспорту. За розміщенням та структурою вони в цілому відповідають внутрішнім і зовнішнім транспортно-економічним зв’язкам країни, але потребують істотного вдосконалення та модернізації для підвищення якості транспортних послуг, особливо у міжнародному сполученні.

Економічна криза в Україні зумовила значне загострення ситуації на транспорті. Триває спад обсягів перевезень, критичного рівня досяг фінансовий стан галузі, зношується матеріально-технічна база, що призводить до зростання потреб у реконструкції, ремонті та технологічному обслуговуванні. Незадовільно вирішуються питання технічних інновацій та технологічної модернізації, не задовольняються мінімальні соціальні потреби працівників галузі. Не повною мірою використовуються потенційні можливості ТДК щодо розвитку експорту транспортних послуг.

Залишаються нерозв’язаними проблеми транспортної галузі, що характеризуються:

— спадом попиту на вантажні та пасажирські перевезення, багаторазовим зростанням цін на матеріальні ресурси, що призводить до значного зниження реальних доходів транспорту;

— низькою конкурентоспроможністю ТДК на зовнішньому і внутрішньому ринку;

— невирішеністю питання щодо джерел фінансування ТДК;

— відсутністю іноземних та вітчизняних інвестицій у фінансуванні техніко-технологічної модернізації розвитку транспорту;

— недостатньою ефективністю функціонування ТДК, яка пов’язана насамперед із повільним вирішенням питань приведення у відповідність з обсягами виконуваної роботи експлуатаційного персоналу і основних фондів, транспортної інфраструктури, а також з утриманням непрофільних для галузі об'єктів, низькими темпами впровадження ресурсозберігаючих технологій;

— недосконалістю нормативно-правового забезпечення діяльності ТДК, повільним вирішенням питань уніфікації транспортного законодавства відповідно до міжнародного права.

Мета та завдання Концепції

Концепція має за мету забезпечувати:

— реформування транспортного сектору економіки;

— стабільний розвиток транспортного сектору економіки та інтеграцію його у європейську і світову транспортні системи;

— формування транспортної системи, яка б повністю задовольняла потреби у перевезеннях пасажирів і вантажів;

— структурну перебудову транспорту, спрямовану на посилення державного регулювання природних монополій;

— зниження транспортних витрат у вартості продукції, визначення економічно обгрунтованих тарифів;

— створення конкурентного середовища на ринку транспортних послуг.

Для досягнення зазначеної мети необхідно провести широкомасштабну структурну реформу на основі вирішення таких основних завдань:

1) демонополізація окремих видів транспорту та видів їх діяльності;

2) розвиток ринкової конкуренції на основі різних форм власності;

3) забезпечення державного регулювання та контролю за встановленням економічно обгрунтованих тарифів, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку транспортних послуг;

4) створення економічного механізму для ефективної діяльності підприємств транспорту та підвищення якості транспортних послуг;

5) забезпечення цілісності розвитку економічного простору країни, недопущення транспортного роз'єднання її окремих регіонів і погіршення транспортного сполучення з іншими країнами;

6)створення умов для модернізації та розвитку транспортного сектору переважно на основі самофінансування.

Розвиток транспорту має здійснюватися відповідно до напрямів та прогнозів соціально-економічного розвитку України з врахуванням особливостей соціально-економічного розвитку регіонів, забезпечувати економічну ефективність капітальних вкладень і передбачати істотне підвищення технічного рівня всіх видів транспорту, їх технічне оновлення та модернізацію.

Основні напрями Концепції

Удосконалення державного регулювання роботи транспорту. Державне регулювання роботи транспорту має здійснюватися шляхом розроблення нових і перегляду законодавчих та інших нормативно-правових актів, які передбачають однакові підходи до регулювання відносин під час функціонування суб'єктів господарювання ТДК різних форм власності і встановлюють правові, економічні та організаційні основи діяльності транспортних підприємств, особливості їх взаємовідносин з користувачами транспортних послуг, з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Державне регулювання роботи транспортно-дорожнього комплексу здійснюється органами виконавчої влади відповідно до їх компетенції, визначеної законодавством, і передбачає такі напрями:

а) вільне входження у ринки/вихід з ринків суб'єктів господарювання, що надають транспортні послуги;

б) захист навколишнього природного середовища, зменшення викидів забруднюючих речовин та підвищення рівня екологічної безпеки транспортних засобів;

в) розроблення правових основ транспортно-експедиційної діяльності;

г) правове забезпечення діяльності спеціальних (вільних) економічних зон, орієнтованих на надання транспортно-експлуатаційних послуг.

Пріоритетними напрямами державного регулювання за окремими видами транспорту є:

1) залізничний транспорт:

внесення пропозицій про зміни до Законів України «Про транспорт» та «Про залізничний транспорт» щодо функцій та структури управління;

визначення організаційно-правового статусу нових структур управління та тих, що реформуються, а також статусу галузевих підприємств у нових умовах;

удосконалення відносин суб'єктів господарювання залізничного транспорту з органами державної влади на принципах, вироблених Європейським Союзом;

розроблення нормативно-правових актів, що забезпечують вільний доступ суб'єктів підприємницької діяльності до залізничної мережі та різних елементів залізничної інфраструктури на основі взаємних угод і повного відшкодування витрат, пов’язаних з їх виконанням;

2) морський транспорт:

розроблення механізму приватизації та реструктуризації підприємств морського транспорту, що відповідає вимогам ринкових перетворень, підтримка інституційних та цінових реформ;

внесення змін до Кодексу торговельного мореплавства відповідно до вимог ринкових перетворень;

удосконалення системи безпечного мореплавства, вантажоперевезення та захисту навколишнього природного середовища на рівні світових стандартів;

створення умов злагодженої роботи різних видів транспорту в приморських транспортних вузлах;

3) автомобільний транспорт:

удосконалення нормативно-правової бази щодо безпеки перевезень та якості автотранспортних послуг і створення рівних умов функціонування суб'єктів підприємницької діяльності різних форм власності;

удосконалення системи державної сертифікації автотранспортних засобів;

4) дорожнє господарство:

визначення стабільних джерел і порядку фінансування дорожнього господарства;

введення мережі платних автомобільних доріг, концесій на їх будівництво та подальшу експлуатацію, а також сервісне обслуговування користувачів, залучення вітчизняних і іноземних кредитів, враховуючи кредити міжнародних фінансових організацій;

5) авіаційний транспорт:

удосконалення нормативно-правового забезпечення приватизації авіакомпаній, акціонування аеропортів, розмежування авіаційних підприємств (аеропорти, авіаційні компанії) та допоміжних служб і формування ринку вантажних авіаперевезень;

розроблення проекту Закону України «Про аеропорти» ;

визначення порядку закріплення маршрутів за повітряними перевізниками на тендерній основі.

Удосконалення управління транспортною системою Одним з важливих напрямів розвитку і реформування транспортної системи є подальше вдосконалення управління нею, яке має забезпечити підвищення ефективності роботи транспорту шляхом приведення управлінських і виробничих структур у відповідність з виконуваними обсягами перевезень на основі впровадження сучасних інформаційних технологій.

Реформування галузі шляхом змін форми власності та переходу на нові організаційні форми управління ТДК передбачає:

визначення об'єктів транспортної інфраструктури, що залишаться у державній власності;

визначення об'єктів транспортної інфраструктури, які передаються у комунальну власність;

визначення конкурентних форм діяльності на монопольних транспортних підприємствах;

внесення пропозицій щодо приватизації об'єктів ТДК, враховуючи особливості кожного виду транспорту.

Основні принципи реформування системи управління транспортом:

розмежування функцій державного управління та управління підприємствами ТДК;

розмежування виробничих та регулятивно-контрольних функцій;

створення організаційних структур управління в об'єднаннях підприємств переважно на комерційній основі.

Удосконалення економічних відносин Формування ринків транспортних послуг Держава всебічно сприяє формуванню і розширенню ринків транспортних послуг, розвитку підприємництва і сумлінної конкуренції як одного з основних факторів скорочення витрат підвищення якості транспортного обслуговування, створення умов, за яких кожний користувач зможе вільно вибрати найбільш прийнятний вид транспортного обслуговування, враховуючи його ціну та якість.

Досягненню цього повинні сприяти:

реалізація діючих програм розвитку транспорту і заходи державного регулювання діяльності транспортних підприємств усіх форм власності, в тому числі природних монополістів, включаючи розроблення і прийняття необхідних законодавчих актів, удосконалення організаційних форм управління транспортом, нагляд і контроль за діяльністю підприємств;

розвиток системи транспортно-експедиційного обслуговування з урахуванням стандартів якості транспортних послуг, створювати ринок таксомоторних перевезень;

створення маркетингових структур, а також систем ліцензування міжнародних перевезень та сертифікації транспортних засобів і послуг.

У галузі тарифної політики передбачається:

забезпечити вільне ціноутворення у секторах транспортного ринку з високим рівнем конкуренції;

здійснювати контроль за фактичними витратами і рентабельністю транспортних підприємств — монополістів;

встановлювати у разі потреби фіксовані тарифи на транспортні послуги природних монополій, погоджуючи заходи тарифного регулювання з іншими стимулюючими та обмежуючими заходами;

розмежовувати повноваження з тарифного регулювання між державними та регіональними рівнями управління транспортною системою;

забезпечувати удосконалення тарифної політики і збереження єдиного тарифного простору відповідно до міжурядових угод про проведення погодженої політики щодо визначення транспортних тарифів.

Основним напрямом удосконалення системи тарифів має бути їх диференціація за класами якості перевезень та інших видів транспортних послуг, послідовне припинення практики «перехідного» фінансування та дотації збиткових видів діяльності за рахуно рентабельних.

Реформування тарифної політики потребує удосконалення податкового законодавства.

З метою підвищення економічної ефективності діяльності транспортних підприємств у галузі здійснюється фінансова реструктуризація за рахунок:

на залізничному транспорті:

зменшення кількості працівників основної діяльності, скорочення парку вагонів і локомотивів (включаючи їх консервацію), закриття, об'єднання або переведення на управління з близько розташованих станцій та роздільних пунктів; ліквідацію нічних змін на станціях; закриття, переведення на однозмінний режим роботи або передача підприємствам, що обслуговуються залізницею, малодіяльних дільниць, на яких відсутній транзитний та пасажирський рух, скорочення кількості колій на другорядних лініях і станціях;

закриття або об'єднання з іншими локомотивних і вагонних депо, а також ряду підприємств і структурних підрозділів господарств колії, зв’язку, енергетики, матеріально-технічного забезпечення та інших заходів з підтримки раціоналізації системи;

комплексу заходів, спрямованих на перехід на ресурсозберігаючі технології та оптимізацію розміщення ремонтної бази рухомого складу з концентрацією ремонту на підприємствах з найменшою його собівартістю, впровадження сучасних технологій здійснення перевезень, ремонту технічних засобів і організацію імпортозамінюючих виробництв;

на морському і річковому транспорті:

ліквідації надлишкових активів, скорочення чисельності працівників, виведення з експлуатації застарілих та економічно неефективних виробничих потужностей, підвищення ефективності використання і автоматизації роботи системи навігаційного обладнання, організації обробки суден на спеціалізованих перевантажувальних комплексах, впровадження сучасних технологій для зменшення вартості та тривалості ремонту суден;

на автомобільному транспорті:

запровадження заохочувального економічного механізму вивільнення надмірних і неефективних виробничих потужностей із прямуванням заощаджених коштів на розвиток інвестиційної та інноваційної діяльності у підгалузі;

у дорожньому господарстві:

поліпшення використання основних фондів та скорочення витрат, приведення розмірів активів у відповідність з наявним попитом шляхом приватизації ремонтних та будівельних підприємств, переходу на контрактну основу виконання робіт з експлуатаційного утримання доріг, перегляду технічних стандартів і будівельних технологій, застосування нових будівельних матеріалів;

у галузі авіаційного транспорту:

списання застарілої техніки з низькою паливною економічністю, звільнення від зайвих активів, передачі непов’язаної з авіаційною діяльністю соціальної сфери органам місцевого самоврядування, розширення приватного сектору сфери послуг в аеропортах, створення спільних підприємств або надання об'єктів у концесію.

Інтеграція в європейську і світову транспортні системи Для забезпечення зовнішньоторговельних зв’язків та поетапної інтеграції України в європейську та світову транспортні системи необхідно:

розширити та зміцнити співробітництво у рамках міжнародних транспортних організацій і у реалізації міждержавних угод в галузі транспорту;

створити ефективну державну систему контролю за діяльністю транспортних підприємств і підприємців-громадян у сфері міжнародних перевезень на території України;

здійснити необхідні заходи захисту і підтримки діяльності транспортних підприємств і підприємців-громадян на зовнішніх ринках у разі введення міжнародними організаціями та урядами окремих держав жорстких економічних, технічних та інших вимог щодо транспортної діяльності;

коригувати стратегію розвитку міжнародних транспортних комунікацій у межах України відповідно до змін міжнародної транспортно-економічної кон’юнктури;

гармонізувати нормативно-правову базу у сфері транспорту з відповідними міжнародно-правовими нормами;

розробити і здійснити заходи щодо забезпечення техніко-технологічного зближення рухомого складу та транспортної мережі України з європейською транспортною системою;

наблизити технічні, технологічні та екологічні стандарти і вимоги у сфері транспорту до європейських та поступово їх запровадити на вітчизняному ринку.

Інтеграційна політика входження України у спільний транспортний простір СНД здійснюється через:

узгоджену тарифну політику;

спільне використання та розвиток об'єктів транспортної інфраструктури країн СНД на основі спільного інвестування проектів;

уніфікацію нормативно-правової бази у сфері транспорту;

підготовку і впровадження у транспортних галузях країн СНД узгодженої науково-технічної політики; створення спільної системи науково-технічної та технологічної інформації у сфері транспорту;

створення спільних підприємств;

створення та запровадження узгодженого механізму входження у ринок транспортних засобів або виходу з нього;

запровадження системи вантажо-пасажирських перевезень, руху транспортних засобів територіями країн — членів СНД без спеціальних дозволів.

Технологічне оновлення транспорту та питання охорони навколишнього природного середовища Реформування транспортного сектору економіки передбачає розроблення та впровадження новітніх технологій роботи транспорту, що направлені на поліпшення охорони навколишнього природного середовища та безпеку роботи транспорту.

З цією метою необхідно:

прискорити списання транспортних засобів, ремонт та поточне утримання яких не можуть забезпечити необхідної експлуатаційної надійності;

підвищити кваліфікацію та посилення вимог до персоналу, який обслуговує транспортну техніку та відповідає за її стан і експлуатацію;

підвищити безпеку руху польотів і судноплавства та забезпечити дотримання екологічних вимог;

стимулювати виробництво транспортної техніки, що забезпечує високий рівень безпеки перевезень пасажирів і вантажів та охорону навколишнього природного середовища;

впровадити сучасні системи діагностики технічного стану транспортної техніки;

організувати екологічний моніторинг функціонування об'єктів транспортної системи та забезпечити досягнення відповідних рівнів екологічної безпеки.

Національна безпека З метою забезпечення національної безпеки держави необхідно:

приділяти першочергову увагу розвитку систем і об'єктів транспорту, що мають безпосереднє оборонне значення і використовуються під час ліквідації надзвичайних ситуацій, встановлюючи у разі потреби особливий порядок матеріально-технічного забезпечення таких систем і об'єктів;

розробити систему мобілізаційної підготовки, структуру мобілізаційних органів та вдосконалити необхідні нормативні документи;

забезпечувати на транспорті сталість функціонування засобів інформації, зв’язку та управління в особливих умовах.

Необхідно всі зусилля та ресурси спрямовувати на підвищення результативності науково-технічного прогресу на транспорті, використовуючи конкурсну систему відбору напрямів його реалізаці найбільш ефективні проекти, та створити механізм, що координує економічні інтереси інвесторів, розробників, виробників і користувачів нової транспортної техніки.

Підвищення технічного рівня транспорту потребує відповідної державної підтримки для фінансування актуальних галузевих наукових досліджень і розробок.

Для створення єдиної системи інформаційних комунікацій на транспорті, що буде інтегрована у світову інформаційну мережу, здійснити комплексний розвиток бази інформатизації та впровадження інформаційних технологій.

Забезпечення ефективного використання трудових ресурсів Реформування ТДК вимагає проведення ефективної соціальної та кадрової політики, яка повинна забезпечувати:

здійснення комплексу заходів, спрямованих на пом’якшення негативних наслідків економічних реформ та структурних перетворень у транспортній системі, виходячи з державної політики в галузі трудових ресурсів;

продовження практики укладення галузевих тарифних угод.

Важливим пріоритетом соціальної політики є сприяння забезпеченню ефективної зайнятості з тим, щоб вивільнення працівників в умовах зниження обсягів перевезень не призвело до одночасного масового звільнення і відбувалось шляхом впровадження альтернативних заходів для збереження необхідного кадрового потенціалу. Важливим напрямом соціальної політики залишається також удосконалення системи заробітної плати.

Інвестиційна діяльність формується виходячи з можливостей:

повного самофінансування за рахунок власних коштів;

залучення приватного капіталу і кредитів вітчизняних та іноземних фінансових організацій;

покриття державою витрат, пов’язаних із соціально важливими перевезеннями та послугами, які не відшкодовуються встановленими тарифами;

бюджетного фінансування для окремих об'єктів державного значення.

Необхідно надавати перевагу таким джерелам інвестування:

випуск цінних паперів для розвитку і будівництва транспортних об'єктів з високою ефективністю, придбання акцій підприємств транспортного машинобудування, участь підприємств транспорту в різних фінансово-промислових групах тощо.

Для ефективного використання інвестицій необхідне впровадження конкурсного відбору інвестиційних проектів за критерієм окупності та визначення їх виконавців на тендерній основі. Одним з ефективних джерел інвестування є використання лізингу для поповнення і оновлення парків транспортних засобів і технологічного обладнання.

1.2 Роль транспортного забезпечення у розвитку економічних відносин Зовнішньоекономічна діяльність підприємства тісно пов’язана з транспортним забезпеченням, яке являється одною з важливих складових процесу організації доставки товарів від місця їх виготовлення до місця споживання. По суті воно ідентичне товарообігу, яке базується на концепції логістики. Разом з тим транспортне забезпечення доцільно розглядати як самостійний аспект системи товарообігу, що має свою специфіку. Під транспортним забезпеченням розуміють сукупність елементів, які знаходяться в тісній взаємодії і складають єдину транспортну систему, що об'єднує операції, пов’язані з виробництвом і обігом продукції. Продукцією транспорту являється безпосередньо сам процес переміщення товарів від виробника до споживача. В цьому й полягає суть транспортних послуг. Вони — основна пов’язуюча ланка між продавцем і покупцем.

Формування економіки держави здійснюється на основі матеріальних її напрямів, одним з яких є транспорт, — особлива галузь матеріального виробництва, пересування, без якого процес виробництва не може вважатися закінченим. За визначенням К. Маркса, «продукт тільки тоді готовий до споживання, коли він закінчить це пересування». У сучасному суспільстві дуже мало хто потреби людини можуть бути задоволені без допомоги транспорту, який використовується / або для перевезення вантажів до місць їх використання, або людей до місць споживання товарів і послуг. Транспорт покликаний зв’язувати виробництво і споживання. Він може доставити сировину до місць, де його легше переробити, або готові продукти з пунктів, де споживачі можуть їх краще використовувати. Багато регіонів світу навіть в даний час недостатньо заселені і слабо використовуються — недоступні райони, де люди все ще ведуть простий спосіб життя, ігнорують багатства, що лежать в оточуючих їх горах, лісах або тундрі. Транспорт може звільнити ці ресурси від їх географічної обмеженості. Він робить їх безпосередньо доступними, переміщаючи їх з місць, де вони приносять мало користі, в місця, де їх користь може бути реалізована повністю. Тому транспорт можна визначити як засіб збільшення ступеня задоволення потреб людства за допомогою переміщення вантажів і пасажирів. Особливістю транспорту як галузі матеріального виробництва є те, що він збільшує кількість суспільного продукту. Операції з товародвижению висловлюють функції, що характеризують економічну сутність товарного обігу, оскільки транспорт служить «продовженням процесу виробництва в межах процесу обігу і для процесу обігу». Структура та обсяг товарного обігу в чому зумовлюються умовами транспортування продукції. Розвиток транспорту не тільки викликало бурхливе піднесення промислового і сільськогосподарського виробництва, а й сприяло залученню в господарський оборот величезних товарних мас. Транспортні послуги, як і всяка послуга, має свої особливості. 1. Транспорт не виробляє нового товару чи продукту, але саме дякуючи їх переміщенню з одного місця в інше забезпечується продовження процесу виробництва та обігу, має місце кінцеве споживання вироблених товарів Переміщення товарів, продукції з місця виробництва до місця споживання і являється тою споживчою вартістю, яку створює транспорт, його транспортні послуги 2. Дія транспортних послуг виражається в такому корисному ефекті, який не може виникати, зберігатися і реалізуватися у відриві від транспорту. Разом з тим виробництво транспортних послуг невідривне від їх споживання. Транспортні послуги задовольняють потреби в момент свого проявлення, тобто створення таких послуг співпадає з їх споживанням. 3. Транспорт займає особливе місце в міжнародному товарообігу. З одного боку, він являється необхідною умовою здійснення міжнародного розподілу праці, зовнішньоекономічних зв’язків. З другого боку — транспортна індустрія виступає на світових ринках експортером своєї продукції, частково, транспортних послуг. 4. Транспортні послуги, що здійснюються в сфері ЗЕД, піддаються впливу всіх факторів, що характеризують розвиток ринкової економіки. Насамперед. це коливання цін на нафту, попиту і пропозицій на товари, а, відповідно, і на їх перевезення; валютного курсу; ступінь втручання держави у зовнішньоекономічну діяльність, стан політичних та економічних відносин різних держав і багато інших. Транспорт грає важливу роль в розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємства. Його нормальне функціонування забезпечує виконання зобов’язань сторонами по купівлі-продажу, комерційний ефект зовнішньоторгової угоди. Порушення транспортного процесу часто веде до матеріальних втрат експортета й імпортера, робить вітчизняні товари неконкурентноздатними. Транспортне забезпечення зовнішньоекономічної діяльності являється об'єктивно необхідним. Часто власнику вантажу важко орієнтуватися в транспортній обстановці, яка вимагає професійних знань законодавства окремих країн, міжнародних конвенцій (угод), техніко-експлуатаційних характеристик транспортних засобів, пунктів перевантаження і перевалки вантажів, умов їх роботи, ринку посередницьких послуг та ін. Тому, при необхідності відправлення вантажу за кордон, доцільно насамперед встановити тісні контакти з транспортними підприємствами і організаціями, які займаються міжнародними перевезеннями. При цьому важливо вибрати вид транспорту, яким ви хотіли б відправити вантаж за кордон. Тут треба мати на увазі, що в сучасному світі функціонує шість видів транспорту: морський, залізничний, автомобільний, річний, повітряний і трубопровідний. Види транспорту поділяються на водяний (морський, річний), наземний (залізничний, автомобільний, трубопровідний) і повітряний. Кожен з них має свою специфіку. Плануючи відправлення вантажу і вибір транспортe, треба враховувати ряд обставин. По-перше, вид вантажу. Вантажі, що перевозяться, поділяються на генеральні, масові й особливорежимні. До генеральних відносяться різні штучні вантажі (в упаковці чи без неї). За розмірами вони поділяються на звичайні, довгомірні (більше 3 м) і негабаритні. За масою — легкі й важкі (з масою більше 5 тонн на одну вантажну одиницю). До масових відносяться вантажі, що являють собою певну структурну масу, яка перевозиться у великій кількості без упаковки. До них відносяться наливні (нафта і нафтопродукти, гази, тваринні й рослинні жири, спирти та ін.), навальні (руда, концентрати, добрива та ін.), насипні (зерно, цукор, сирець та ін.) і лісні. До особливорежимних відносяться вантажі, які зберігають і перевозять при дотриманні спеціальних правил (небезпечні вантажі, ті, що швидко псуються та ін.).

При виборі засобів транспортування треба мати на увазі, що в деяких випадках можливість вибору відсутня. Наприклад, вантажі, що швидко псуються, треба перевозити авіатранспортом. Разом з тим авіаперевезення не допускаються при перевезенні легкозаймистих і вибухонебезпечних вантажів. Основну частину перевезень морським транспортом складають перевезення масових наливних і навальних вантажів (нафти і нафтопродуктів, залізної руди, кам’яного вугілля, зерна та ін.). Морський транспорт широко використовується і для перевезення генеральних вантажів. По-друге, фактор часу. Відомо, що найшвидший спосіб доставки вантажу — це авіатранспорт. Однак він дорого коштує. Тому використовується тільки тоді, коли треба доставити вантаж за мінімальний відрізок часу (продукти, що швидко псуються, квіти та ін.) По-третє, вартість перевезень. Звичайно, що кожен покупець хотів би, щоб вартість перевезення складала невеликий відсоток від вартості товару. Проте бувають випадки, коли вибір відсутній і треба платити за доставку вантажу високу ціну. А коли є вибір, ціна буде нища. Наприклад, невеликі й середні за об'ємом партії вантажів можна доставляти повітрям і по суші приблизно за однаковими цінами. По-четверте, безпека перевезення. Крихке й дорогоцінне обладнання краще перевозити повітряним транспортом. Товари, що мають високий ступінь ризику, відносно крадіжки (запчастини автомобілів, офісне обладнання, фармацевтичні товари і т.п.), як правило, доставляються морським транспортом, в основному в контейнерах, хоч це коштує дорожче. Названі обставини важливо враховувати при виборі виду транспорту. Однак, вид транспорту багато в чому залежить від того, що в першу чергу цікавить відправника вантажу. Якщо його цікавить швидкість доставки вантажу, він вибирає між повітряним,і автомобільним транспортом. Якщо його мета — мінімальні витрати, робиться вибір між водяним і трубопровідним транспортом. В західних країнах більш вигідно використовуйте автомобільний транспорт. Треба відзначити, що в Україні об'єми міжнародних перевезень постійно зростають. Однак в даний час транспорт ще не забезпечує потреби власників вантажу в перевезеннях. Це пов’язано з нестачею транспортних засобів, неякісною і в значній мірі зношеною матеріально-технічною базою, незадовільною підготовкою вантажів до транспортування, недостатньою відповідальністю транспортних організацій за псування вантажів у дорозі, за їх збереження. Не в повній мірі використовуються потенційні можливості транспортного комплексу по розвитку експорту транспортних послуг. Розглянемо зміст окремих транспортних операцій при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Ці операції визначаються характером міжнародних перевезень і класифікуються в залежності від ряду ознак: — предмету транспортних операцій (поділяються на вантажні та пасажирські); - виду транспорту (водяний, повітряний, наземний і змішаний); - виду товару (з генеральним вантажем, масовим, наливним, газоподібним); - періодичності (регулярні й нерегулярні); порядку проходження кордону (перевантажувальні й не-перевантажувальні перевезення); - транспортно-технологічної системи (контейнерні, паромні, ліхтерні, ролкерні та ін.); - виду сполучення (пряме, поступовими перевезенням). В часовому розрізі виділяють три групи транспортних операцій: 1) що передують зовнішньоторговій угоді; 2) що з’являються в процесі її реалізації; 3) операції після завершення угоди. До першої відносяться такі дії, як планування зовншньоторгових перевезень, аналіз коньюктури ринку транспортних послуг, тарифів та умов перевезення товарів, визначення транспортного фактору в ціні товару, транспортні й базисні умови поставки в контракті купівлі-продажу. Друга група операцій складається з таких дій, як підготовка товару до транспортування, укладення договору перевезення, оформлення відповідних транспортних і товаросупроводжуючих документів, страхування вантажу й оформлення страхового поліса, підготовка й оформлення вантажної митної декларації з урахуванням товарної номенклатури (ТН) ЗЕД, розрахунок з перевізниками, оформлення митних формальностей, прикордонних, санітарних, ветеринарних операцій, оформлення необхідних документів та ін. До третьої групи відносяться операції, пов’язані з вирішенням суперечок між одержувачем вантажу й покупцем, якщо такі мають місце, пред’явлення претензій до стягнень, вирішення їх в установленому порядку. Транспортні операції можуть здійснюватися в різних місцях: в пунктах відправлення, по шляху просування вантажу, в пунктах перевалки, на прикордонних пунктах і в одержувача товару. Вони можуть проходити як в середині країни, так і за кордоном.

Хоча праця, витрачена у транспортному виробництві, не створює нових споживчих вартостей, він тим не менш сприяє зростанню вартості перевезених предметів. Це переміщення і є «продукція» транспорту. Така особливість зумовлює відмінність транспорту від промисловості і сільського господарства в тому відношенні, що транспорт в процесі свого виробництва не споживає сировини і матеріалів, які речовинно входять в кінцевий продукт. У складі витрат на виробництво промислової продукції витрати на сировину і основні матеріали досягають в середньому 64%. У витратах транспортної продукції такі витрати відсутні, але різко підвищуються витрати на відшкодування основних фондів і робочу силу. Якщо в промисловості ці витрати становлять 18%, то на транспорті - близько 40. Амортизація основних фондів у промисловості дорівнює 5%, а на окремих видах транспорту — до 28%. Виробництва одиниці чистої продукції вимагає на транспорті значно більших капітальних вкладень, ніж у будь-якій галузі матеріального виробництва. Транспорт належить до числа найбільш фондомістких галузей народного господарства, його фондомісткість в 4 рази більше, ніж у промисловості. Своєрідність транспортної продукції знайшло своє відображення у відомій формулі кругообігу транспортного капіталу-з де Д — гроші;

— товар в виді робочої сили і коштів виробництва П — виробничий процес; Д1 — гроші, збільшені на суму додаткової вартості, або перетворена форма корисного ефекту. Транспорт є загальною умовою виробництва продукції, загальним засобом праці. В усякому процесі виробництва велику роль відіграє переміщення предмета праці і необхідні для цього кошти праці і робоча сила. Здійснюючи перевезення всередині підприємств, між підприємствами, районами і країнами, транспорт впливає на масштаби суспільного виробництва і його темпи. При цьому транспорт, що переміщає засоби праці і робочих всередині підприємств, розглядається як внутрішньовиробничий, а між підприємствами, районами і країнами — як транспорт сфери обігу. Внутрішньовиробничий транспорт функціонує на стадії виробництва, всередині виробничої сфери: його робота — частина технологічного процесу підприємства. Транспорт сфери обігу перевозить продукцію від виробника до споживача, між підприємствами і регіонами, країнами, тобто свої функції він виконує на другій і третій стадіях кругообігу — стадіях поводження. Транспорт сфери обігу здійснює господарські зв’язки, породжувані територіальним поділом праці. Перевезення в сфері обігу виконує в основному транспорт загального користування — залізничний, морський, річковий, автомобільний, повітряний, а також спеціальний — трубопровідний і залізничні під'їзні колії підприємств. Ці види транспортами є матеріальною основою процесу обігу. Праця працівників транспорту є працею продуктивною, він створює національний дохід, збільшує вартість суспільного багатства. Підставою для такого висновку є те, що на транспорті як і в інших сферах матеріального виробництва, мають місце всі три елементи матеріального виробництва: знаряддя праці - засоби транспорту, предмет праці - вантажі, що перевозяться і праця, доцільно спрямована діяльність. У процесі праці працівників транспорту відбувається один з видів матеріальних змін з предметом праці - зміна місцезнаходження продукцій. Перевезення перетворює товар у реальну споживчу вартість для споживача. Транспортна промисловість становить самостійну галузь виробництва. Чим швидше вантаж, доставляється споживачам, тим менше час звернення і тим більше оборотів оборотні кошти роблять за рік, отже, тим більший обсяг продукції промисловість випустить протягом року при тих же виробничих ресурсах. Здійснюючи перевезення пасажирів, транспорт задовольняє важливу потребу людей у переміщенні. Ця потреба по своїй природі матеріальна. Перевезення пасажирів — це товар широкого народного споживання особливого роду: товар — послуга. Прискорення перевезень вантажів і пасажирів — важливі чинники прискорення соціально-економічного розвитку країни. Як загальне умова виробництва транспорт відіграє величезну роль при освоєнні нових районів, включаючи їх в економічний оборот. Велике значення транспорту в народному господарстві проявляється і в тому, що він великий споживач матеріальних і трудових ресурсів, продукції машинобудування, чорної і кольорової металургії, лісової і деревообробної промисловості та ін Важлива роль транспорту у виробництві визначається його значною часткою в структурі витрат на продукцію. У зв’язку з цим велике значення має оцінка показників витрат суспільної праці, що витрачається на транспортний процес. У ряді випадків рівень транспортних витрат є визначальним фактором при організації виробництва тих чи інших видів сировини і матеріалів. Так, в ціні щебеню та гравію транспортні витрати складають більше 50%, по піску ці витрати досягають 80−90%. Величина транспортних витрат умовно може бути позначена так:

Стор = А + Д / К, де Стор — вартість транспортування;

А — постійна частина витрат;

Д — тариф на перевезення продукції; К — коефіцієнт використання транспортних засобів.

Отримана залежність між величиною транспортних витрат і відстанню перевезення виробів дозволяє враховувати в розрахунках поясні вартісні коефіцієнти до тарифів, поправки на категорії доріг, робити розрахунок на 1 куб. м. конструкцій, на 1 кв. м., 1 тонну або інший вимірювач, вводячи відповідні перевідні коефіцієнти. Це дає можливість вирішувати ряд практичних завдань, а саме: визначати економічно доцільні радіуси перевезень готової продукції при порівнянні з взаємозамінними виробами, доставляються від заводу-виробника до споживача; вирішувати, з яких пунктів економічно вигідніше доставляти даний вид продукції; визначати, який вид виробів при їх взаємозамінності вигідніше возити на даний об'єкт. Це означає, що зниження транспортних витрат при перевезенні сировини і матеріалів може бути досягнуте за рахунок раціональної організації доставки їх споживачам.

У міру зростання міжнародної торгівлі відбувається збільшення платежів та надходжень з перевезень вантажів різними видами транспорту, з навантаження і вивантаження товарів, зростають платежі і надходження як за обслуговування і ремонт транспортних засобів, так і по різних зборів. При цьому абсолютний ріст витрат, пов’язаних з транспортуванням вантажу в сфері світової торгівлі, викликаний як збільшенням фізичного обсягу експорту та імпорту товарів, так і підвищенням тарифів і ставок фрахту на перевезення, ставок стивідорних робіт, зборів і т.д. Великий вплив на рівень транспортних витрат у міжнародній торгівлі робить стан кон’юнктури ринків транспортних послуг, перш за все світового фрахтового ринку, який задовольняє потреби в морському тоннажі, на який припадає 75−80% фізичного обсягу міжнародних перевезень.

За даними МВФ, найбільшу питому вагу всіх платежів і надходжень по міжнародних транспортних операцій припадає на розвинені країни, однак питома вага країн, що розвиваються стрімко зростає. Крім того, виявляється ряд тенденцій і особливостей: по-перше, падіння частки торгівлі транспортними послугами у зовнішній торгівлі товарами (за винятком платежів країн — експортерів нафти), по-друге, зразкову збіг названої частки у надходженнях і платежах розвинених капіталістичних країн і, втретє, посилення контрасту між надходженнями країн-експортерів нафти від транспортних операцій, характеризуються найменшим питомою вагою, і їх платежами, частка яких, навпаки, є найвищою. Зазначені тенденції пояснюються, перш за все, різною динамікою світових експортних цін і тарифів на транспортні послуги, а також щодо високою питомою вагою транспортної складової в цінах на сировину і відносно низьким — на готові вироби.

Вплив цін на перевезення на ціни товарів багато в чому залежить і від зміни вартості самої перевезення: чим вище частка транспортних витрат у кінцевій ціні товару, тим відчутніше вплив транспортного фактора на цю ціну.

Основними факторами, які будуть у перспективі визначатимуть динаміку і структуру транспортних витрат у міжнародній торгівлі, є наступні: морський транспорт, який буде продовжувати забезпечувати найбільш низькі питомі витрати в порівнянні з іншими видами транспорту, може не тільки зберегти, але й посилити свою роль у міжнародній торгівлі, а, отже, переважна частка транспортних витрат буде як і раніше падати на витрати з морського перевезення; у зв’язку зі збільшення питомої ваги країн, що розвиваються у світовому промисловому виробництві і падінням сукупної частки країн ЄЕС, Північної Америки і Японії все більш значна * частина транспортних витрат, як в абсолютному, так і у відносному вираженні буде припадати на країни, що розвиваються; для розвинених країн очікується відносне скорочення обсягу перевезень і транспортних витрат, що припадають на одиницю зростання ВВП. Таким чином, транспортний фактор — сукупний результат транспортного забезпечення, що відображає цілеспрямовану діяльність учасників транспортних процесів, включаючи виробника і споживача продукції, продавця і покупця зовнішньоторговельних товарів, транспортних підприємств, стивідорних компаній, посередників та інших осіб і організацій; кількісно певний елемент у вартості продукції, обертанні у міжнародному товарообміні, що відображає якість транспортного обслуговування. Зовнішньоторговельні операції

Поняття міжнародного перевезення міститься у ряді міжнародних угод, а також у законодавстві країни, і таким перевезенням слід вважати процес транспортування між двома або більше країнами на відміну від перевезень у внутрішньому сполученні, тобто в межах однієї країни. Особливістю міжнародного транспорту є наявність іноземного елемента, здійснення перевезення на умовах, встановлених міжнародними угодами. У зв’язку з цим виникає необхідність вивчення проблеми транспортного забезпечення міжнародних економічних зв’язків. Для вирішення питань, пов’язаних з умовами торгових угод, необхідно знати кон’юнктуру ринків транспортних послуг та тарифів. Особливо важливе значення мають перевезення товарів у здійсненні експортно-імпортних операцій. У світовій торгівлі перевезення товарів виконується різними видами транспорту: водним (морським і річковим), залізничним, авіаційним, автомобільним і трубопровідним.

На автомобільному, повітряному і водному транспорті можливе виконання перевезення за кордон у рамках договору, укладеного за внутрішніми правилами країни відправлення, за наявності дозволу органів іншої держави на перетин кордону.

Перевезення вантажів залізничним транспортом здійснюється між сусідніми країнами або всередині континентів. У меншій мірі розвинені міжконтинентальні перевезення, а також змішані (морські - залізничні). Відмінною рисою цього транспорту є стабільність фіксованих тарифів і завчасне повідомлення про їх зміни. У той же час кожна країна має свої особливості формування тарифів: у Німеччині-регулярний і спеціальний, Бельгії - постійні ціни на перевезення, у Франції - система рекомендованих тарифів, в Англії вони визначаються вільно в залежності від ринкової кон’юнктури, що створює великі труднощі при перевезенні товарів через кілька європейських країн і т.д.