Історія геологічної вивченості та розвідки родовища

Початок вивчення геологічної будови північно-західної частини акваторії Чорного моря відноситься до 1957 р. з проведення рекогносціровочних гравіметричних і сейсмічних робіт. На основі цих робіт вперше отримані дані про будову осадового чохла і орієнтовні дані про рельєф фундаменту.

За період 1964;1970 р.р. вивчений структурний план неогенових і палеогенових відкладів акваторії моря і виявлений ряд локальних підняттів.

В результаті буріння розвідувальних свердловин з СПБУ «Сиваш» на Архангельському родовищі були виявлені запаси газу в відкладах нижнього неогену і майкопа. Запаси газу затверджені ЦКЗ Міннафтопрому СРСР по категорії С1+С2 в обємі 9284 млн. м3. Основні поклади газу зосереджені в покладі М-V Майкопської серії, які закладені в основу проекту дослідно-промислової експлуатації. Поклад пачки М-V відноситься до пластово-склепінної. Умовний газо-водяний контакт прийнятий по нижніх отворах перфорації в свердловині № 2 на абсолютній відмітці мінус 908 м. Розмір 104,75 км.

Стратиграфія

Літолого-стратиграфічна характеристика розрізу проектної свердловини, її повнота, глибина залягання та потужність стратиграфічних підрозділів прогнозується на основі даних буріння свердловин I, 2, 3 Архангельських, свердловин близько розташованих площ шельфу і матеріалів сейсмічних досліджень, за результатами яких площа підготовлена до буріння.

Дані буріння й відбиваючі горизонти, що відбивають, простежені сейсморозвідкою МОГТ у товщі осадового чохла в межах площі Архангельського, свідчать про те, що при проектній глибині 3700 м свердловиною будуть розкриті відкладення верхньої крейди (ІІІ-m), палеоцену (ІІІ-а), еоцену (ІІб і ІІа), олігоцену — нижнього міоцену (Іа), середнього — верхнього міоцену, пліоцену і четвертинної системи.

Крейдова система Верхня крейда (К2).

Відкладення верхньокрейдяного відділу в свердловині 4 Архангельської передбачається розкрити в інтервалі глибин 3280 — 3700 м. Розкрита потужність їх складе 420 м. Представлені вони будуть маастрихтським і верхами кампанського ярусів, складені світло-сірими до білих вапняками і мергелями сірими і світло-сірими. Вапняки переважно пелітоморфні, у різній мірі глинисті з включеннями уламків раковин форамініфер. Характерна наявність стилолітових швів.

Відзначається тріщинуватість порід з різним ступенем розкриття тріщин і різною їхньою орієнтацією. Інтенсивно тріщинуваті різниці вапняків містять шари-колектори переважно тріщинного і порово-тріщинного типів.

Не виключається також присутність у розрізі маастрихта органогенно-уламкових вапняків, що можуть являти собою колектори гранулярного типу.

У покрівельній частині маастрихта можлива присутність крейдяноподібних вапняків, що звичайно, характеризуються підвищеною пористістю.

Палеогенова система Відкладення палеогенової системи в розрізі проектованої свердловини будуть представлені всіма трьома відділами — палеоценовим, еоценовим і олігоценовим.

Палеоценовий відділ (Р1).

Палеоценові відкладення намічається розкрити в інтервалі глибин 2820−3280 м. Потужність їх складе 460 м.

Представлені вони будуть нижнім і верхнім підвідділами.

Нижній палеоцен (датський + монтський яруси) очікується в інтервалі 2960−3280 м.

Датський ярус (3080−3280 м) складений сірими і темно-сірими вапняками і мергелями. Вапняки пелітоморфні, переважно глинисті, приурочені, в основному, до верхньої частини розрізу. У низах останнього переважають мергелі, серед яких можлива присутність карбонатно-кременистих і кремнисто-карбонатних різниць порід.

Потужність датського ярусу складає 200 м.

Монтський ярус (інкерманський підгоризонт) очікується в інтервалі глибин 2960−3080 м. Потужність — 120 м. Представлено відкладення монтського ярусу переважно вапняками з підлеглими прослоями мергелів.

Вапняки сірі пелітоморфні слабко-глинисті й органогенно — уламкові (пісковидні). Породи різного ступеня тріщинуваті. Мергелі темно-сірі глинисті.

Верхній палеоцен (танетський ярус, качинський горизонт) передбачається розкрити в інтервалі глибин 2820−2960 м. Потужність його 140 м.

Нижня частина розрізу представлена переважно вапняками з підлеглими прослоями мергелів і вапнякових глин;

верхня — мергелями з одиничними прослоями вапняків.

Вапняки сірі і ясно-сірі нерівномірно глинисті, в основному, пелітоморфні. Зустрічаються прошарки і шари органогенно-детритових вапняків пісчаниковидного вигляду.

Мергелі сірі з зеленуватим відтінком лінзовидно-плямисті, з сильно глинистими прошарками.

Дані буріння свердловини 1 Архангельської, а також літо-фаціальні особливості розрізу верхнього палеоцену в свердловинах сусідніх площ (Кримська 1, Гамбурцева 2 і ін.) свідчать про появу тут у відкладеннях верхнього палеоцену прошарків і пачок пористих і проникних порід, що можуть бути колекторами й у сприятливих структурних умовах містити поклади вуглеводнів.

Еоценовий відділ (Р2).

Еоценові відклади передбачається розкрити в інтервалі глибин, 1540−2820 м. Потужність їх — 1280 м. Представлені вони будуть усіма трьома підвідділами.

Нижньоеоценові відклади (Р21) очікуються на глибинах 2480−2820 м. Потужність підвідділу складає 340 м. Низи розрізу (бахчисарайський горизонт) складені темно-сірими ущільненими глинами з прошарками глинистих мергелів у верхній частині.

Верхня частина нижнього еоцену (низи сімферопольського горизонту) складаються мергелями з підлеглими прошарками глинистих вапняків.

Середній еоцен (Р22) передбачається на глибинах 1980;2480м. В основі розрізу (верхи сімферопольського горизонту) залягають сірі і ясно-сірі линзовидноплямисті вапняки нерівномірно глинисті пелітоморфні й органогенно-пелітоморфні, що місцями переходять у мергелі.

Середня частина розрізу (новопавловксьий горизонт, керестинський, куберлинський підгоризонти), складена зеленувато-сірими і сірими вапняками і мергелями нерівномірно-алевритистими.

Верхи середнього еоцену (кумський горизонт) складені вапняковими глинами з прошарками зеленувато-сірих і жовтувато-коричневих мергелів.

Породи нерівномірно алевритисті.

У підошвенній частині кумського горизонту, судячи з даних буріння свердловин I і 2 Архангельських, можлива присутність шарів-колекторів, обумовлених наявністю тут тріщинуватих прошарків вапняків.

Потужність середнього еоцену в свердловині складе 500 м.

Верхній еоцен (альмінський горизонт) залягає на глибинах 1540−1980 м. Потужність його — 440 м.

Представлені відкладення верхнього еоцену чергуванням вапнякових глин із прошарками мергелів різної ступені глинистих.

Глини темноі зеленувато-сірі алевритисті, слюдисті, прошарками кременисті.

Завершується розріз еоцену пачкою світло-зеленувато-сірих мергелів.

Олігоценовий відділ (Р3).

Відкладення олігоцену, що представляють собою нижній і середній підрозділи майкопської серії, очікуються в інтервалі глибин 750−1540 м.

Вони залягають на породах, що підстилають, з регіональною перервою, складені одноманітною товщею глин із прошарками і пачками алевролітів і пісковиків.

Глини аргелітоподібні темно-сірі, буроватоі зеленувато-сірі в різного ступеня алевротисті, слюдисті, переважно не вапнякові (крім відкладів остракодового горизонту, для яких характерна невелика вапняковість).

По всьому розрізі відзначаються присипки, міліметрові прошарки і лінзочки алевро-пісчаного матеріалу сірого і світло-сірого кольору.

У припокровільній частині олігоцену (середній майкоп — верхи верхнекерлеутського горизонту) присутні прошарки і пласти алевритів, алевролітів, пісків і пісковиків, що групуються в пачки потужністю від 1−2 до 15−20 м і які володіють високими колекторськими властивостями. У цій частині розрізу на площі проектованих робіт виявлене родовище газу.

Нижче по розрізі, виходячи з АТЗ, виділеної за даними сейсмічних досліджень на глибині близько 1200 м (середня частина розрізу олігоцену, варто було б також очікувати присутність піщано-алевритових порід. Однак практика буріння в межах шельфу свідчить про відсутність у цій частині розрізу олігоцену шарів і прошарків теригенно-уламкових порід, що можуть становити пошуковий інтерес.

Можливо на даному рівні буде мати місце деяке підвищення піскуватості глинистих порід.

Потужність відкладів олігоцену в свердловині складає 790 м.

Неогенова система (N).

Відкладення неогенової системи прогнозується розкрити в інтервалі глибин 25−750 м. Представлені вони обома відділами: міоценом і пліоценом.

Міоценовий відділ (N1).

Міоценові відкладення в межах площі проектованих робіт представлені всіма трьома підвідділами: нижнім, середнім і верхнім.

Нижній міоцен (N11mk3) входить до складу майкопської серії (верхній майкоп), складений звичайно маслиново-сірими і коричневими глинами з присипками і гніздами ясно-сірого алевритового матеріалу з включеннями конкрецій піриту і сідериту.

Очікуваний інтервал залягання нижнього міоцену в свердловині 660−750 м, потужність 90 м.

Т.о. відкладення майкопської серії (олігоцен + нижній міоцен). передбачається розкрити в інтервалі глибин 660−1540 м, потужність їх складе 880 м.

Середній — верхній міоцен містить у собі тортонський, сарматський і меотичний яруси.

Тортонський ярус (N12t) на породах, що підстилають, залягає з великою регіональною перервою, складений чергуванням вапняків органогенних, мергелів, глин і пісковиків, утворює з низами сарматського ярусу єдину пачку порід, що містить шари-колектори з високими ємнісними і фільтраційними властивостями. До верхньої частини цієї пачки на площі проектованих робіт присвячений поклад газу.

Очікуються відкладення тортона + низів нижнього сармата на глибинах 600−660 м., потужність їх — 60 м.

Сарматський ярус (N13s).

Решту частини сарматського ярусу складена в нижній частині розрізу глинами, що є покришкою для сармат-тортонського продуктивного горизонту. Вище відкладення сармата представлені чергуванням глин, мергелів і вапняків (перлітових, детритусових і черепашкових) з підлеглими прошарками пісковиків і алевролітів.

Глибина залягання сарматського ярусу 370−600 м, потужність — 230 м.

Меотичний ярус (N31m).

Відклади меотиса залягають на породах, що підстилають, із глибокою перервою, представлені вапняками органогенними, мергелями, глинами і пісками.

Пліоценовий відділ (N2).

Утворення пліоценового відділу представлені нижнім і середнім підвідділами.

Нижній пліоцен — понтичний ярус (N21p) утворює у межах площі робіт з меотичним ярусом єдину літологічну пачку, складену, як вказувалося вище, чергуванням органогенних вапняків, мергелів, глин і пісків.

Залягають відкладення меотиса-понта на глибинах 320−370 м, потужність їх 50 м.

Середній пліоцен представлений кіммерійським і куяльницьким ярусами залягає на глибинах 100−320 м, має потужність -220 м, складний глинами, алевритами, пісками з прошарками мергелів і опок.

Четвертинна система (Q).

Нерозчленовані утворення четвертинної системи з розмивом залягають на відкладеннях пліоцену. Потужність їх — близько 25 м.

Складені мулами черепашковими, суглинками, супісями, глинами.