Напівінтенсивна технологія вирощування товарної риби за дволітнього циклу в умовах фермерського господарства В. П. Поворозника

Кваліфікаційна робота

на тему:

" Напівінтенсивна технологія вирощування товарної риби за дволітнього циклу в умовах фермерського господарства В.П. Поворозника"

Зміст

• Завдання на виконання роботи
• Висновок керівника роботи
• Рецензія
• Реферат і ключові слова
• Вступ
• 1. Огляд літератури
• 1.1 Основні біологічні особливості видів риб що використовуються при традиційній полікультурі та тих, що використовуються як додаткові
• 1.1.1 Короп
• 1.1.2 Білий товстолобик
• 1.1.3 Білий амур
• 1.1.5 Судак
• 1.1.6 Щука
• 1.2 Вимоги до зовнішнього середовища при вирощуванні риби
• 1.3 Класифікація кормів
• 1.3.1 Природні корми
• 1.3.2 Штучні корми
• 1.3.3 Живі корми
• 1.3.4 Роль природного корму у живленні коропа
• 2. Загальні відомості про господарство
• 2.1 Дволітній цикл вирощування товарної риби у фермерському господарстві
• 3. Заходи інтенсифікації при напівінтенсивній системі господарювання
• 3.1 Загальні принципи нормування годівлі риби
• 3.1.1 Техніка годівлі
• 3.1.2 Підготовка кормів до згодовування
• 4. Заходи по меліорації
• 4.1 Біологічна меліорація ставів
• 4.2 Агротехнічна меліорація
• 5. Охорона праці
• Висновки
• Пропозиції
• Список використаної літератури
• Реферат і ключові слова

В кваліфікаційній роботі характеризується технологія вирощування та основні засоби інтенсифікації за умов напівінтенсивної форми ведення господарства.

В ній висвітлені такі питання, як біологія та особливості годівлі коропових видів риб.

Вказані необхідні основні умови середовища необхідні для нормального росту, розвитку, живлення молоді і старших вікових груп.

Вказані особливості удобрювання органічними добривами Висвітлені заходи вдосконалення процесу годівлі.

Ключові слова:

Інтенсифікація, зоопланктон, рибопродуктивність, риба, живлення, годівля, рибне господарство, природні корми, штучні корми, живі корми, комбікорм, вміст білку, біологічні особливості, добовий раціон, коропові види риб, водообмін, удобрювання.

Вступ

В останній час велику роль у розвитку рибницької галузі окрім спеціалізованих рибницьких господарств важливу роль відіграють фермерські господарства. Велика кількість яких з’явилась в результаті реформ сільського господарства. Діяльність таких господарств в першу чергу спрямована на вирішення продовольчої проблеми шляхом забезпечення споживачів високоякісною товарною рибою. Переважна більшість таких господарств займаються вирощуванням сільськогосподарської продукції і мають у своєму розпорядженні певну кількість ставів. За таких умов маючи надлишок продукції та застосувавши заходи інтенсифікації вони мають змогу отримувати значну кількість рибної продукції не затрачаючи при цьому великої кількості коштів.

Вирощування риби тісно пов’язане з її годівлею, метою якої є отримання максимальної кількості продукції високої якості в найкоротші терміни за мінімальних витрат кормів. При цьому домінуючого значення набуває комерційний аспект, де прибуток є вирішальним фактором. Тому у годівлі риб триває постійний пошук шляхів здешевлення кормів і підвищення їх продуктивності, що поступово, але досить важко досягається з причини явного протиріччя цих завдань. На початку діяльності фермерських господарств у галузі рибного господарства найдоцільніше застосувати напівінтенсивний спосіб вирощування, який не передбачає занадто складних рибницьких процесів. Основними з яких є застосування полікультури, годівля, часткове удобрювання органічними добривами. Сучасне традиційне рибництво ґрунтується на полікультурі далекосхідних видів риб та коропа, переважно домінуюча роль належить білому та сірому товстолобикам, а також їх гібридам білий амур має дещо менше значення. Важливим є також вибір породи коропа для вирощування яка має відповідати певним вимогам: мати високі показники росту в даних кліматичних умовах, добре споживати штучні корми та ефективно використовувати природну кормову базу. З цією метою українськими вченими створено українські породи коропа та внутрішньо породні типи які повністю відповідають більшості вимог.

Розглядаючи рибництво в історичному аспекті, слід зазначити, що вибір об'єктів культивування ґрунтувався, з одного боку, на бажанні людини, а з іншого — на можливості його реалізації за відповідних умов. Отже, сучасні об'єкти світового рибництва представлені видами, які були вибрані людиною і змогли продемонструвати здатність адаптуватися до штучних умов культивування.

Слід зазначити що на сьогодні фермерським господарствам не потрібно обмежуватися вирощуванням у полікультурі усталених видів хоча їх ефективність незаперечна проте вже існують нові перспективні для вирощування в наших умовах види такі як веслоніс, канальний сомик, тиляпія та інші. Ці види можна з високою ефективністю вирощувати в умовах фермерських господарств хоча це потребує володіння фахівцями відповідними знаннями і вмінням їх використовувати стосовно конкретних видів риб та умов культивування.

1. Огляд літератури

1.1 Основні біологічні особливості видів риб що використовуються при традиційній полікультурі та тих, що використовуються як додаткові

1.1.1 Короп

В ставах України та багатьох інших країнах одним з найпоширеніших видів риб є короп. Серед споживачів він користується великою популярністю завдяки своїм високим смаковим якостям, високою поживністю кількість білків у ньому становить близько 16%, жиру до 15%, та порівняно невисокою вартістю. Невибагливість коропа до умов зовнішнього середовища сприяє його широкому розповсюдженню за сприятливих умов він швидко росте приріст його може бути не менше 5−7 г за добу [20,21].

Оптимальними показниками середовища для нього є температура що знаходиться у межах + 22−27°С вміст розчиненого у воді кисню не менше 5- 7 мг/л. Короп являється поліфагом в його щоденний раціон входить велика кількість різноманітної їжі починаючи від дрібних рачків (дафнії, циклопи та їх личинки) до личинок комарів та інших комах, черв’яків, а також рослинність. Крім природної їжі добре засвоюють штучно виготовлені корми (комбікорм, зерновідходи, макуха тощо). Самці коропа досягають статевої зрілості у 3−4 роки самки ж у 4−5-літньому віці. За способом відкладання ікри він фітофіл ікра відкладається на рослинність серед мілководь .Для проведення природного нересту потрібні нерестові стави з мякою рослинністю. Нерест коропа проходить звичайно за температури води не нижче + 17−18°С при тихій сонячній та безвітряній погоді Нерест проходить в травні - червні. Короп має досить високу плодючість яка становить: абсолютна плодючість 1−1,5 млн. ікринок, середня плодючість біля 500 — 700 тис. ікринок, робоча — досягає 200 тис. ікринок і більше. Розвиток ікри продовжується від трьох до п’яти діб в залежності від температури. Приблизно через 5−10 діб відбувається їх пересадка у вирощувальні стави. За стандартом їх маса восени повинна становити 25−30 грам. Добра вгодованість молоді забезпечить нормальну зимівлю і відповідно високий вихід навесні. Після зимівлі однорічок пересаджують у нагульні стави для вирощування товарної риби. Восени однорічок (тепер дворічок) масою не нижче 450−500 г виловлюють і реалізують. За характером, лускатого покрову (генотипу) розділяють: лускатих, дзеркальних, розкиданих, рамчастих і голих коропів. На основі цих різновидів виділено наступні породи і породні групи коропа: парський, середньоросійський, ропшинський, сарбоянський (сибірський), краснодарський, український, білоруський, німецький, угорський та інші.

1.1.2 Білий товстолобик

Промислова риба із родини коропових, має смачне, жирне м’ясо (жирність 8−13%, у крупних — до 23,5%).

Рослиноїдна риба, завезена до України для акліматизації і вже протягом кількох десятків років добре прижилась у внутрішніх водоймах України. Це теплолюбива риба яка харчується переважно фітопланктоном. Цьоголітки білого товстолобика досягають ваги 25−30грам і більше дволітки мають середню вагу 450−500г, в природних умовах дорослі особини можуть досягати ваги до 40 кг. Акліматизація цієї риби в Україні повністю не завершена так як нерест білого товстолобика в природних умовах на Україні не відбувається. Тому його розведення можливе лише у спеціалізованих рибницьких господарствах заводським методом. Він добре росте у полікультурі з коропом та білим амуром [18,19].

1.1.3 Білий амур

Типова рослиноїдна риба, яка швидко росте у природних водоймах, досягає маси 40-50 кг і довжини понад 1 м. Має валькувате тіло, вкрите великою лускою, дворядні пилковидні зуби. Харчується рослинністю, починаючи споживати її при довжині тіла 3 см. Добрий приріст спостерігається, якщо в раціоні харчування близько 30% тваринної їжі (коловертки, ракоподібні, хірономіди). Проте основу їжі складають водні рослини та наземна рослинність. Найбільш ефективно використовує білий амур ряску, елодею, роголистники та уруть. Особливо охоче поїдає молоду рослинність. Добовий раціон, темп росту та швидкість статевого дозрівання білого амура залежить від температури води. Так, добовий раціон при температурі води + 25 — 30 °C може перевищувати масу риби. При температурі води + 10 °C і нижче білий амур припиняє живлення. Проте в південних районах він може брати поживу круглий рік. Кормовий коефіцієнт може коливатись від 25 до 70 кг на 1 кг приросту. Таким чином, білий амур вважається біологічним меліоратором водойм, бо поїдає значну кількість рослин. Потенційні можливості росту у білого амура досить великі. Так, в південних районах білий амур у віці 2 роки досягав у ставках 800−1000 г і більше [8,14].

Статевої зрілості в умовах р. Амур, звідки їх завезли, самець досягає у віці 7- 8 років, самки — у 8 — 9 років. Абсолютна плодючість білого амура досягає 1 млн. ікринок (в середньому від 100 до 800 тис. ікринок). Ікра відкладається безпосередньо у воду (батипелагічна). Нерест проходить у природних умовах у річках, на швидкій течії, при швидкості води 0,8−3 м/с, коли температура води досягає + 18,5°С. Звичайно нерест відбувається при температурі +23−28°С. Інкубаційний період залежно від температури продовжується від 18−20 годин (при + 28−29°С) до 3 діб (при 18°С) [1,2].

В умовах ставкових господарств України молодь білого амура одержують в інкубаційних апаратах. Нерест в природних умовах білого амура не відбувається.

1.1.4 Строкатий товстолоб

Це риба, яка має серед зазначених рослиноїдних найвищу інтенсивність росту. У водоймах Китаю та південних районів нашої країни може досягати маси 35-40 кг, а у водоймах-охолоджувачах України річний приріст становить 5−6 кг. Живиться строкатий товстолоб зоопланктоном, а також фітопланктоном і детритом. Особливо багато детриту в його раціоні навесні та восени, коли у водоймах зменшується кількість фітота зоопланктону. Як і в білого, у строкатого товстолоба зяброві пластини добре розвинуті й нагадують густу сітку. Добовий раціон його становить 25−40% від маси, оптимальна температура живлення — 25−30°С. Статевої зрілості строкатий товстолоб у південних районах України досягає у 5−6 річному, у водоймах-охолоджувачах — у 4−5-річному віці. Оптимальна температура живлення — 22−27^оС. Самці зазначених рослиноїдних риб досягають статевої зрілості на 1−2 роки раніше за самок. У природних умовах вони розмножуються у річках з швидкою течією, під час різкого підняття води від зливи. Строки нересту розтягнуті. В умовах природного ареалу у річці Амур він триває із середини липня до кінця серпня, у річках Китаю — з середини квітня до червня — липня. Мінімальна температура води, за якої починається нерест, становить 18−20°С. Біологія нересту у цих видів різна. Білий товстолоб нерестить біля самої поверхні води, білий амур — у верхніх її шарах, а строкатий товстолоб — біля дна. Плодючість в середньому становить близько 500 тис. ікринок, але може коливатися від 100 тис. до 1,5−2 млн. ікринок і залежить від маси риби. Незапліднена ікра дуже дрібна. Найбільші її розміри у строкатого товстолоба — 1,4−1,5 мм, а найменші у білого — 1,1−1,2 мм. Ікра рослиноїдних риб батипелагічна. Потрапивши у воду, ікринки швидко набрякають і збільшуються у діаметрі у 4−5 разів, у об'ємі - майже у 100 раз. Ступінь набрякання ікри залежить від складу та кількості солей у воді. Внаслідок набрякання питома вага ікринки наближається до питомої ваги води, тому на течії вона плаває, а у стоячій воді - повільно опускається на дно. Ембріогенез відбувається швидко і, залежно від температури води, триває від запліднення до початку викльову 18−60 год. Передличинки, що виклюнулись з ікри, майже не мають пігменту. Вони пасивно зносяться течією униз по річці, а після використання поживних речових жовткового міхурця мігрують у допоміжну систему річок, де нагулюються.

1.1.5 Судак

Судак — хижа теплолюбна; риба, яка живе у прісній і солонуватій воді басейнів Балтійського, Чорного, Азовського, Каспійського і Аральського морів. Акліматизований на Уралі, в Середній Азії, Сибіру і на Далекому Сході. Утворює напівпрохідну і прісноводну форми. Досягає довжини 120 см і маси 12 кг. У промислі переважають особини масою 2−4 кг при довжині 60−70 см. Статева зрілість настає на 3−4-му році життя. 2]

У природних умовах самець турбується про потомство, що виражається у будівництві гнізда на глибині 0,5−0,8 м і охороні ікри, відкладеної на кореневу систему рослин. Плодючість судака коливається від 82 до 1185 тис. ікринок, що залежить від маси і лінійних розмірів окремих самок. Судак нереститься у прісній воді на чистих ділянках з твердим піщаним дном, з рослинністю і добрим кисневим режимом. Нерестові температури — 8−18 °С [15,17]. Клейка ікра судака розвивається на субстраті 6−10 днів. Можливі відхилення у бік збільшення чи зменшення.

1.1.6 Щука

Щука звичайна — хижа теплюлюбна прісноводна риба. Віддає перевагу водотокам з уповільненою течією, заливам річок і заплавним водоймам озерного типу. Статевої зрілості досягає на третьому-четвертому році життя. [2]

Щука росте швидко, особливо у перші роки життя до настання статевої зрілості. В озерах, річках часто зустрічаються цьоголітки масою до 100 г, дволітки — до 1, трилітки — до 1,5−2 кг.

Цінність щуки як об'єкта ставової.культури полягає не| лише в тому, що вона дає добре м’ясо, а й у тому, що вона як біологічний меліоратор підвищує рибопродуктивність по коропу, карасю та інших рибах, яких розводять, за рахунок знищення їх конкурентів у живленні. Одержуваний при цьому приріст нерідко буває вищим від приросту самої щуки. Нереститься щука ранньою весною при температурі 3−6 °С, ікру відкладає на минулорічну відмерлу рослинність. Плодючість варіює у значних межах від 17,5 до 215 тис. ікринок [20,2].

1.2 Вимоги до зовнішнього середовища при вирощуванні риби

Середовищем існування риб є вода тому фізико — хімічні властивості води являють собою один із найважливіших факторів середовища, який впливає на їх життєдіяльність. Вода повинна: відповідати нормам, у основі яких лежить відповідати біологічним потребам риби, яку вирощують; забезпечувати необхідний рівень природної кормової бази тому для отримання екологічно чистої якісної продукції підійде вода далеко не з кожного джерела водопостачання. Оцінку придатності поверхневих вод для використання у рибопромислових цілях визначають згідно вимогам стандарту. При вирощуванні різних видів риб в ставах в першу чергу слід звертати увагу на підтримання сприятливої концентрації розчиненого у воді кисню, оптимальний вміст 5 -7мг/л. Зменшення концентрації кисню до 3мг/л, особливо в умовах підвищених температур води, може викликати пригнічення дихання риб, що негативно позначається на життєдіяльності, живленні та рості. Порогові величини даного показника для коропа, білого амура та білого товстолоба становить близько 2 мг/л. Оптимальний для активної життєдіяльності та росту цьоголіток і старших вікових груп коропа діапазон температур води наближається до +22 — +27 °С, для білого амура та білого товстолоба +25 -+30 °С. Не менш важливою вимогою є величина водневого показника (рН)для коропових риб він є слабко лужним і становить 6,5−8,5 (допустимі норми 6−8,5). Перманганатна окислювальність води не повинна перевищувати 10 мг/л. Абсолютно недопустима наявність у воді сірководню, метану та вільного хлору. Наявність будь якого з цих компонентів у воді навіть у не значних концентра ціях здатна викликати загибель риби тому слід вжити всіх заходів щоб не допустити їх потрапляння у водойму і постійно контролювати якість води. Водообмін є фактором, що дає змогу збільшити виробництво риби з одиниці площі на 40−50%. При водообміні 2−6 діб спостерігається значне пригнічення розвитку в ставах фітоі зоопланктону. Оптимальним за відсутності аерації вважається 10−12-добовий обмін.

1.3 Класиікація кормів

1.3.1 Природні корми

Природні корми включають в себе різні групи гідробіонтів рослинного і тваринного походження, які є їжею відповідних видів риб і визначають приріст рибної продукції, тобто створюють природну рибопродуктивність .

За характером живлення риб умовно поділяють на три головні групи: фітофаги, зоофаги і зоофітофаги, яких, у свою чергу, поділяють на дрібніші угруповання. Останнім властиве домінування відповідних природних кормових компонентів у харчовому спектрі.

У складі харчової грудки фітопланктофагів домінує фітопланктон, до якого віднесено всю сукупність завислих, вільно плаваючих дрібних водоростей, які розвиваються у шарі води, куди надходить сонячна енергія (евфотична зона) і відбувається фотосинтез. Планктонні водорості мають спеціальні пристосування для існування у завислому стані: вирости і придатки (шипи, ОСТІ, щетинки, перетинки, рогоподібні відростки), порожнинні і сплощені колонії, виділення рясного слизу, накопичення у тілі речовин з низькою густиною (краплини жиру, газові вакуолі). Фітопланктон є головним, а іноді і єдиним первісним продуцентом органічної речовини, за рахунок якої існує все живе у водоймах.

До поширених і найбільш розвинених у водоймах належать водорості з груп діатомових, зелених, синьозелених. Менше значення мають лірофітові, евгленові, золотисті, жовтозелені водорості. [5,17]

Добрі харчові властивості мають зелені водорості класу протококових, які за біохімічним складом особливо привабливі як кормовий об'єкт фітопланктофагів. Деяких представників цієї групи (хлорела, сценедесмус) використовують для масового штучного культивування. Суха речовина цих водоростей містить від 36,7 до 59,6% білків, серед яких добре засвоювані рослиноїдними рибами всі незамінні амінокислоти, від 10,5 до 51,2% жирів, у складі яких виявлено до 80% ненасичених жирних кислот, від 26,0 до 52,1% вуглеводів. Протококові водорості продукують майже всі відомі вітаміни, енергетична цінність їх сухої речовини варіює від 18,8 до 28,0 кДж/г За харчовими властивостями зелені водорості поступаються лише евгленовим, які, на жаль, не дуже розвинені у рибогосподарських водоймах.

Досить важливим природним кормом, значення якого часто недооцінюють, є детрит — дрібні органічні часточки (рештки відмерлих і розкладених водних тварин і рослин разом з наявними в них бактеріями), що осіли нг дно водойми або зависли в товщі води у придонному шарі. Він відіграє важливу роль у колообігу органічної речовини, є основним кормовим ком-понент.ом у раціоні риб-детритофагів, додатковою, замінною або вимуше ною їжею для риб-планктофагів і бентофагів. Детрит розрізняють за походженням (фіто-, зоота міксодетрит) і ступенем розкладання, що відповідне впливає на його біохімічний склад Слід зазначити, що поживна цінність детриту рослинного походження вища, ніж самих рослин, з яких він утворений. Навпаки, якісні показники детриту, сформованого з решток зоопланктону, значно нижчі, ніж тварин, з решток яких він утворений. Це пов’язано з інтенсивнішим його розкладанням. [11]

Ступінь розкладання детриту істотно впливає на його біохімічні показники. Наприклад, у перші дні після відмирання детрит з фітопланктону містить менше білків і жирів, ніж через 20−30 діб після початку розкладання. Це пояснюють наявністю і життєдіяльністю бактерій. В міру подальшого розкладання органічних решток водоростей і відмирання бактерій (через 1,5- 2 міс) вміст білка і жиру різко зменшується. Детрит із зоопланктону повністю розкладається упродовж 15−20 діб. Важливе місце у раціоні багатьох видів риб, а особливо білого амура займає - вища водна рослинність молоді пагони якої є чудовим кормом для риб. Звичайно риба поїдає не тільки молоду рослинність. Як показує практика заростання водойм вищою водною рослинністю є не тільки не шкідливим, а й навіть корисним. Звичайно це не означає що водойма має повністю бути зарослою для корисного ефекту необхідно аби рослинністю було вкрито всього 15% території ставу.

Особливо важливе значення природні корми мають при використанні напівінтенсивної системи ведення рибництва коли більшу частку раціону вирощуваних риб становлять саме природні корми. Також вони цінні тим, що вони містять у собі велику кількість вітамінів мікро та макро елементів які необхідні для нормальної життєдіяльності риб і це компенсує їх порівняно меншу з штучними кормами поживність. Їх використання дозволяє знижувати собі вартість виробленої продукції та сприяє отриманню якісної екологічно чистої продукції. [14]

1.3.2 Штучні корми

При вирощуванні риби в полі культурі за підвищеної щільності посадки протягом вегетаційного періоду відбувається виїдання рибою природних кормів тому напівінтенсивна система ведення рибництва передбачає годівлю риби в такі періоди. Годівля риби штучними кормами дає змогу вирішувати цю проблему.

Корм має бути доступним за розмірами і мати відповідну консистенцію, що дасть рибам змогу споживати його без значних витрат енергії. Бажана наявність кормів тоді, коли риба відчуває в них потребу. При цьому корм має бути привабливим за смаком, кольором, запахом і мати хімічно оптимальний склад. За дотримання цих умов пропоновані корми швидко перетравлюватимуться і засвоюватимуться, забезпечуючи енергетичн і пластичні потреби організму відповідно до умов вирощування. [13]

Штучні корми або кормові засоби не повинні чинити шкідливу дію на риб, а повинні забезпечувати нормальний перебіг фізіологічних процесів, сприяти максимальній реалізації потенціалу росту і нормального розвитку системи відтворення.

Кормами штучного походження є рослинні корми та продукти їх переробки такими продуктами є ячмінь, пшениця, кукурудза, соняшник, ріпак і відповідно макухи, шроти з вище вказаних культур. Вибір корму яким буде проводитися годівля залежить від конкретних можливостей кожного фермерського господарства. Основна вимога до кормів є їх здатність забезпечувати біологічну потребу риби в поживних речовинах. Переважно для цього використовують спеціальні визначники в яких вказано вміст поживних речовин в кожній рослинні на основі них фахівцями складаються відповідні кормові рецепти які є різними не тільки для різних видів риб, а й для різних вікових груп. Звичайно для годівлі використовуються і корми тваринного походження такі як кров’яне та м’ясне борошно сухе молоко кісткове та рибне борошно. Їхня перевага втому, що в них міститься велика кількість білків, жирів. Крім того при складанні рецептів комбікормів до їх складу вносять мінеральні домішки, крейду, вапно їхня кількість від загального складу рецепту становить не більше 1% але цей вміст також дуже важливий тому, що забезпечує організм риби необхідними для побудови скелету та луски мінеральними речовинами. [19]

1.3.3 Живі корми

До живих кормів відносять організми зоопланктону. Серед най розповсюдженіших представників що штучно вирощуються для годівлі є такі види як дафнії (магна, пулекс) моїни, артемії та інші. Для їхнього розведення розроблені спеціальні технології вирощування у садках, басейнах, ставах. Ці технології передбачають отримання великої кількості живих кормів у спеціально створеному середовищі в результаті додавання у воду садка чи басейна органічних добрив, кормових дріжджів та мінеральних добрив. Отриману продукцію використовують для годівлі молоді риб. Живі корми це не тільки організми зоопланктону це також і каліфорнійський черв’як та деякі інші види червів які риба добре засвоює. [17]

1.3.4 Роль природного корму у живленні коропа

Природні корми, що знаходяться в ставу, у вигляді зоопланктону і бентосу, забезпечують рибу всіма речовинами, необхідними для її нормального росту і розвитку завдяки своїй фізіологічній повноцінності. Вони є джерелом, з якого риба поповнює нестачу амінокислот, мікроелементів, вітамінів та інших, ще невідомих, біологічно активних речовин, так званих факторів тваринних кормів. Найбільш повноцінним кормом для риби є ракоподібні, особливо дафнії. Суха речовина прісноводного зоопланктону містить 57,3% білка, 7,6 — жиру, 21,7% золи, фітопланктон, як і інші рослинні корми, менш поживний, але він не поступається кращим сортам сіна [18,19].

Природні корми багаті на шість незамінних амінокислот — тирозин, триптофан, аргінін, гістидин, цистин, метіонін. Найбільшу їх кількість мають дафнії. Велика кількість білка (68,5−70,6%) міститься у личинках комах, черв’яках. Вони багаті також на вуглеводи і фосфор, але мало містять мінеральних речовин. Таким чііном, ці основні представники природної кормової бази доповнюють один одного за поживною цінністю.

За амінокислотним складок білок безхребетних близький до білка риби. Врахувати споживання природних кормів з тією ж точністю, що і споживання додатково внесеного корму, неможливо, оскільки не розроблені відповідні методики їх обчислення. Визначення необхідного мінімуму природного корму дало б змогу встановити найбільш доцільну щільність посадки, виходячи з природної рибопродуктивності ставів з урахуванням одержання рибою вітамінів, амінокислот, зольних речовин, яких не вистачає у штучних кормах.

Бажано, щоб короп мав у раціоні близько 30−50% природних кормів. [19]

2. Загальні відомості про господарство

Фермерське господарство В. П. Поворозника знаходиться у Новоархангельському районі Кіровоградської області це північно західна її частина, господарство знаходиться в лісостеповій зоні. Ця територія з достатьно хорошими умовами для ведення рибного господарства. Зима м’яка, літо жарке іноді з недостатньою кількістю опадів. Загальна площа ставів що використовується 28 га. У господарстві є в наявності три нагульних стави з розмірами 10, 12 та 6 га.

Водо постачання відбувається за рахунок підземних вод та опадів значна частина води надходить на весні підчас танення снігів. Глибина залягання ґрунтових вод 1−2 м.

У ставках цього господарства у полікультурі вирощуються такі промислові вид риб як: короп, білий товстолобик, білий амур. Крім того, додатково, вирощується такі види як: лин та судак. У ставах також наявні малоцінні види риб: карась, окунь, плітка, верховодка, йорж.

Рослинність ставів представлена макрофітами з різних екологічних груп, зокрема представниками рослин з плаваючими листками, є ряска, водяний горіх; надводних рослин — очерет, рогіз; підводних — елодея, рдест. Площа заростання ставів до 15%.

Фермерське господарство являється не повно системним нагульним ставовим господарством і спеціалізується на виробництві товарної риби. Рибо посадковий матеріал закуповують в інших господарствах. Гідро технічні споруди господарства складаються з водоскидної системи До них належать: земельні греблі та дамби; паводкові водоскиди; донні водоспуски; рибозахисні пристрої; рибо вловлювачі. Всі гідротехнічні споруди у задовільному стані. В господарстві отримують товарних двох літок коропа, білого амура, білого товстолобика. Протягом нетривалого періоду у господарстві здійснюється годівля риби, також здійснюється часткове удобрювання органічними добривами.

Протягом вегетаційного періоду здійснюється виловлювання сміттєвої риби. Вилов товарної риби відбувається восени.

2.1 Дволітній цикл вирощуванняі товарної риби у фермерському господарстві

У фермерському господарстві Поворозника використовується дволітній цикл вирощування риби. Оскільки розведенням риби в господарстві не займаються, тому рибопосадковий матеріал закупляють в інших господарствах. Зариблення ставів проводять пірощеною личинкою. Протягом першого року відбувається вирощування цьогорічок. В цей час протягом незначної частини вегетаційного періоду цьоголіток підгодовують кормосумішами. Зазвичай підгодовку розпочинають в першій декаді липня. З початком годівлі приблизно через кожні 10 днів проводять контрольні облови, метою яких є перевірка інтенсивності росту мальків. В кінці вегетаційного періоду зі зниженням температури води підгодівля риби припиняється.

Восени цьоголітки, вирощені в господарстві мають середню вагу 20-30 г.

Після зимівлі відбувається вирощування товарних двохліток. Дволітків в господарстві підгодовують починаючи з другої половини червня. Для годівлі використовують, в основному, зернові відходи та соняшникову макуху. Для контролю за темпами росту та виявлення захворювань здійснюються контрольні облови з періодичністю раз в десять днів, а при виявленні порушень — раз в п’ять днів.

Середня маса товарної риби на момент вилову становить 400-500 г. Вихід товарної риби 10−15 ц/га.

3. Заходи інтенсифікації при напівінтенсивній системі ведення господарства

Використання певних засобів інтенсифікації дозволяє фермерському господарству значно підвищувати ефективність своєї діяльності.

У ставовому рибництві застосовують комплекс різних заходів, які забезпечують одержання певної кількості рибної продукції з, кожного гектара площі ставу. До них належать підвищення природної кормової бази ставу, застосування ущільнених посадок у моно та полікультурі, годівля і підгодівля риби, селекційна робота; профілактика захворювань, механізація рибницьких процесів. Використання. І того чи іншого елемента комплексу залежить від рівня інтенсивності виробництва і спеціалізації підприємства, приходних і соціально-економічних умов.

Напівінтенсивна форма ставового господарства є переходом від екстенсивної до інтенсивної. В таких господарствах стави частково удобрюють (найчастіше вносять гній), рибу в другу половину вегетаційного сезону підгодовують зерновідходами, застосовують спільне вирощуваїння кількох видів риб. Така організація виробництва забезпечує одержання 5 — 10 ц/га риби при Щільності зариблення 1500 — 3000 шт./га.

Інтенсифікація передбачає оптимальну концентрацію ресурсів на одиниці ставової площі для одержання максимальної кількості риби високої якості при достатній рентабельності виробництва. При цьому досягають найбільш ефективного використання ставових площ. Дослідження Н. М. Харитонової (1984) на різних категоріях ставів і в різних грунтово-кліматичних зонах України показали, що визначальним фактором інтенсифікації є щільність посадки риби на одиницю площі. Проте не слід розглядати щільність посадки як самоціль. Прийнята щільність посадки повинна забезпечити максимальну рибопродуктивність і стандартну масу посадкового матеріалу або товарної риби.

Методи інтенсифікації базуються на механізмах, які визначають взаємовідносини риби і навколишнього середовища, її абіотичних, біотичних та антропічних факторів. При цьому вирішального значення набувають адаптаційні можливості культивованих риб протягом усього онтогенезу при вираженій астатичності ряду екологічних параметрів.

У зв’язку з цим інтенсифікаційні заходи спрямовуються на оптимізацію навколишнього середовища. При цьому особливу увагу приділяють стимуляції розвитку гідробіонтів, які є природним кормом певних видів риб.

Методи інтенсифікації опираються на специфіку міжвидових і внутрівидових взаємовідносин риб, зокрема харчових. Це положення є вирішальним при встановленні щільності посадок, визначенні кількісних і якісних параметрів раціону, співвідношення окремих видів риб у Складі полікультури.

Іншими словами, оптимізація інтенсифікаційних заходів можлива на фоні глибокого знання процесів, які визначають утворення продукції у штучному іхтіоценозі з обмеженою кількістю видів.

Інтенсивні технології вирощування риби — це система науково обґрунтованих, взаємопов'язаних способів, технологічних операцій і прийомів, застосовуваних у тісному поєднанні й у відповідності з фізіологічними потребами риби за періодами її розвитку. Спрямовані ці технології насамперед на підвищення ефективності використання біологічних ресурсів водойм та риби.

У природних умовах без застосування методів інтенсифікації рибопродуктивність водойм в Україні може становити, ц/га: ставів- 1,5−2,0, малих водойм — 0,7−1,5, водосховищ — 0,2- 0,4. Основні витрати при цьому спрямовані на закупівлю рибопосадкового матеріалу і вилов риби для споживання. В річках і водосховищах відтворення рибних запасів відбувається в природних умовах.

До основних факторів інтенсифікації розвитку рибопродуктивного підкомплексу належать такі.

Стави та інші водойми. Незалежно від грунтово-кліматичних умов рибоводні стави повинні задовольняти як загальні, так і конкретні зональні вимоги. В стави не повинні надходити неочищені стічні води промислових підприємств, тваринницьких ферм і побутові нечистоти.

Перед посадкою риби в стави розчищають осушувальну мережу, прибирають рослинність, боронують дно ставу, провадять профілактичне вапнування негашеним вапном.

Формування умов середовища в ставах. Наповнення ставів водою здійснюється в необхідні для господарства терміни.

Особливого значення при інтенсивному вирощуванні риби набуває такий показник, як наявність розчиненого у воді кисню, відсутність або значне зменшення якого спричиняє замор і навіть загибель риби.

Водообмін є фактором, що дає змогу збільшити виробництво риби з одиниці площі на 40−50%. При водообміні 2−6 діб спостерігається значне пригнічення розвитку в ставах фітоі зоопланктону. Оптимальним за відсутності аерації вважається 10- 12-добовий обмін.

Вапнування. Важливим інтенсифікаційним прийомом є вапнування ставів. Регулярне вапнування сприяє тимчасовому освітленню води завдяки осадженню сестону, частковому пригніченню фітопланктону і бактеріопланктону. Крім того, регулярне вапнування запобігає виникненню інфекційних і паразитарних хвороб риб.

Годівля. Одним з основних факторів інтенсифікації рибництва є підгодівля риби штучними кормами, завдяки чому можна підвищити рибопродуктивність ставів на 12−24 ц/га. Важливу роль при цьому відіграє режим годівлі коропів, які є основними споживачами штучних кормів. Найефективніше використовуються корми рибою при впровадженні біонічного методу з застосуванням маятникових годівниць «Рефлекс», при якому ефективність використання кормів порівняно з багаторазовою годівлею підвищується на 20−30%, а рибопродуктивність збільшується на 20−25%. При автогодівлі значно зменшується забруднення водойми, що сприяє прискореному росту коропа і підвищенню рибопродуктивності.

В даний час годівля з автогодівниць даним фермерським господарством не застосовується, але враховуючи переваги цього методу, використання автоматичних годівниць є дуже перспективним.

Полікультура. Висока ефективність інтенсифікації досягається при застосуванні полікультури коропа з рослиноїдними рибами. Основними видами, що вирощуються в господарстві є короп, білий товстолоб, білий амур і додатково вирощується лин і судак. В ставовому рибництві використання рослиноїдних риб дає змогу підвищити рибопродуктивність ставів на 3,2−11 ц/га. Для підтримання на необхідному рівні середньо-сезонної біомаси кормової бази нагульних ставів (фітопланктону — 20−30 г/м³, зоопланктону — 8−12 г/м³ і зообентосу — 3−5 г/м²) слід також внести органічні та мінеральні добрива. Полікультуру як метод підвищення рибопродуктивності ставів застосовували в господарстві здавна. Проте вирощування спільно з коропом додаткових риб — карася, лина, хижаків (судак, щука, сом) — давало незначний приріст продукції. Проте одним з найефективніших методів боротьби з сміттєвою рибою який не передбачає внесення в став шкідливих токсичних речовин є вирощування спільно з коропом хижих риб: судак, щука, сом. Це одночасно дозволить підвищити рибопродуктивність ставу. При вирощуванні разом із цього річками коропа щільність посадки мальків судака неповинна перевищувати 10 тис. шт. /га, а здволітками — до 15 тис. шт. /га, вихід цього річок судака — 50%, маса 12 — 15 г. Тому у стави господарства в цьому році було запущено цього літок судака цей крок мотивований тим, що у ставах знаходиться велика кількість смітної риби.

Н. М. Харитонова (1984) розглядає три форми полікультури. У першій із цих форм алохтонній як основний об'єкт може бути використаний короп при оптимальних щільностях посадки, інтенсивній годівлі та мінеральному удобренні ставів, як додаткові - білий і строкатий товстолобики і зокрема білий амур (з меліоративною метою). Друга форма полікультури передбачає як основні об'єкти білого і строкатого товстолобиків. При цьому щільність посадки коропа визначається продуктивними властивостями цінної, фауни, великих форм зоопланктону, а білого амура — вищою водною рослинністю. Третя форма полікультури може бути заснована на культивуванні амура в ставках, що сильно заростають, чи в господарствах, де можна інтенсивно годувати амура зеленою масою, що надходить у стави із зеленого конвеєра сільськогосподарського виробництва.

Таким чином, значне збільшення рибопродуктивності ставів можливе насамперед за рахунок білого товстолобика. Певне значення у даному плані мають строкатий товстолобик. Товстолобики відіграють суттєву роль у формуванні якості води: відфільтровуючи значну кількість фітопланктону, детриту та іншої органіки (в тому числі й борошнистих частин корму). Вони докорінно змінюють хід продукційних процесів, прискорюють кругообіг речовин і енергії в екосистемі, стабілізують гідрохімічний режим, поліпшують санітарний стан водойм, у кінцевому рахунку забезпечуючи підвищення рибопродуктивності по коропу.

Встановлено, що підвищення щільності посадки білого товстолобика у меншій мірі позначається на його темпі росту порівняно з коропом.

Білому амуру в ставовому господарстві відводиться роль ефективного біологічного меліоратора. Його меліоративні здатності збільшуються з віком і широко використовуються у боротьбі із заростанням водойм. Разом з тим відмічається пряма залежність природної продуктивності по коропу від величини продуктивності по амуру. В умовах інтенсивного рибництва білий амур може бути рекомендований лише як додаткова риба до основної вирощуваної культури для біологічної меліорації ставів, оскільки при нестачі природних кормів він переходить на живлення комбікормами.

В умовах ставів, де рибництво ведеться за екстенсивною чи напівінтенсивною формами, білий амур може відіграти певну роль у створенні нових форм полікультури, заснованих на годівлі амура наземною рослинністю і утриманні інших компонентів її на природних кормах.

Серед нових перспективних нетрадиційних об'єктів для рибництва, що можуть бути використанні в полі культурі в умовах фермерського господарства на велику увагу заслуговують такі види: чорний амур (Mylopharyngodon piceus (Richardson) також є біологічним меліоратором, споживаючи молюсків — проміжних господарів ряду паразитів, — він поліпшує цим епізоотичну обстановку. Комбікорми з низьким вмістом білка чорний амур оплачує незадовільно, тому не можна розраховувати на значне підвищення рибопродуктивності за рахунок чорного амура.

Канальний сом, як високоцінний об'єкт ставової полікультури, також є преспективним для господарства. Вирощування цих видів в полі культурі дасть змогу фермерським господарствам розширити асортимент продукції підвищити рибо продуктивність та економічну ефективність діяльності господарства.

Органічні добрива. До органічних добрив належать гній, компост, пташиний послід, зелені добрива. На бідних піщаних, солонцюватих, підзолистих ґрунтах, де відсутній шар родючого мулу, вони дають більший ефект, ніж мінеральні.

Велика різноманітність за якістю органічних добрив утруднює встановлення норми їх внесення.

Гній є одним з найпоширеніших видів органічних добрив. Застосовують добре перепрілий гній великої рогатої худоби, коней, свиней, птиці, а також свіжий гній свиней і коней, рідкий свіжий гній великої рогатої худоби.

Кількість внесеного гною не може бути однаковою внаслідок різної його якості, різного стану ставів, форми їх використання, ґрунтових умов. Тому наведені норми можна використовувати як орієнтовні. У стави з піщаними, супіщаними, глинистими й солонцюватими ґрунтами вносять по 10−15 т і більше гною на 1 га. Для таких же ставів, але з відкладеним вже родючим шаром мулу, норму зменшують до 5−10 т/га. На родючих ґрунтах вносять по 3−5 т/га гною. Вносять його також по-різному: восени розкидають по осушеному ложу і приорюють на глибину до 5−15 см чи розкладають купами по 2−3 т у мілководних зонах ставів, краще в шаховому порядку; взимку на льоду у зонах мілководдя у не спускних ставах чи по замерзлому ложу; весною — по ложу ставу, до заливання (вирощувальні стави) чи по урізу води, тобто розкладають вздовж берегової лінії купами, потім бульдозером зіштовхують у воду так, щоб вони постійно наполовину чи на 2/3 омивались водою. Саме цей спосіб найчастіше викоритовується в даному господарстві для підвищення природної рибопродуктивності.

Як органічні добрива застосовують водну і наземну рослинність. Скошену рослинність для невеликих ставів зв’язують у снопики і закріплюють. У великих ставах рослинність закріплюють у затоках, на мілководді. її укладають пластами вздовж берега на ширину 1−4 м з товщиною пласта 20−30 см з тим, щоб знизу й зверху була вода. Добрива вносять тричі за сезон з розрахунку 3−6 т/га. Крім того, скошену рослинність укладають у компостні купи разом із гноєм і вапном. Добрий ефект одержують від додавання у компостну купу торфу, суперфосфату, різних сільськогосподарських відходів. Високу ефективність дає застосування на вирощувальних ставах зелених добрив, коли ранньою весною ложе ставу засівають вико-вівсяною сумішкою. При засіванні ложа ставу сільськогосподарськими культурами зелене добриво впливає на став так: вирощена рослинна маса (збагачує став органічними речовинами; при висіванні бобових рослин бульбочкові бактерії, які живуть з ними в симбіозі, нагромаджують азот, збільшуючи його запаси у ґрунтів доступних формах; коренева система рослин, яка глибоко проникає в грунт, засвоює поживні елементи і виносить їх на поверхню з глибоких шарів ґрунту. Цей процес для ставів дуже важливий, оскільки запаси біогенних елементів у донних відкладеннях ставів значні. Агротехнічна підготовка ложа ставів прискорює процеси мінералізації органічних речовин донних відкладень. У практиці ставового рибництва звичайно зелену масу скошують (неповне зелене добриво) і лише в окремих випадках заливають її повністю (повне зелене добриво), оскільки існує небезпека замору риби при бурхливому розкладанні органіки; Пожнивні залишки забезпечують підвищення природної рибопродуктивності на 45−65% (у середньому на 50%).

3.1 Загальні принципи нормування годівлі риби

Використання кормів при виробництві рибопосадкового матеріалу, товарної риби, формуванні й утриманні ремонтно-маточних стад є визначальним фактором сучасного рибництва. Водночас отримання високоякісних кормів потребує вихідної сировини, яка характеризується багатокомпонентністю і є досить витратним виробництвом.

Останнє споживає значні обсяги енергоносіїв, що істотно відбивається на собівартості кормів. З нарощуванням обсягів виробництва риби досить тісно пов’язане підвищення інтенсивності годівлі, зростання вартості комбікормів у зв’язку з необхідністю їх збагачення протеїном за рахунок компонентів тваринного походження. Все це робить частку витрат підприємства на годівлю риби досить вагомою, великою мірою визначає собівартість продукції і впливає на ціноутворення. [2]

Таблиця 1 Природна рибопродуктивність коропа для лісостепової зони кг/га

З даних таблиці видно, що найкраща рибопродуктивність для лісостепової зони спостерігається на високопродуктивних грунтах, а з низькопродуктивних найкраще підходять піщані грунти і солончаки.

Кількість корму, розрахована згідно з нормами і згодовувана рибі, за інших однакових факторів, залежить від площі водойми і може досягати декількох десятків тонн на добу. У цьому разі потрібно якнайчіткіше визначити, як ефективніше згодувати комбікорми, які технологічні схеми і механізми слід застосовувати для їх роздавання. Комбікорми у ставових господарствах згодовують на кормових місцях, з берегової лінії, з човна, за допомогою автогодівниць, або на кормових доріжках, використовуючи при цьому кормороздавачі різних конструкцій.

Досить важливим елементом організації нормованої годівлі риби є кількість годівель упродовж світлової частини доби. Наука і практика рекомендують згодовувати добову норму за один або два прийоми протягом дня. Зазвичай у рибницьких господарствах рибу годують двічі: зранку до 9 год та після обіду до 16 год. Багаторазову годівлю коропа у ставах необхідно проводити з урахуванням швидкості проходження їжі по його кишечнику, що, у свою чергу, залежить від температури води. Наприклад, підвищення температури води з 10−15 до 20−28 °С збільшує швидкість проходження їжі по кишечнику риби з 18−17 до 7−4 год. У зв’язку з цим кількість годівель слід визначати з урахуванням фізіології травлення. Проте, як показують дані спостережень, збільшення частоти годівель за світловий день пов’язане з підвищенням витрат на оплату праці, зростанням витрат палива і мастильних матеріалів, іншими додатковими витратами. Отже, число годівель потрібно оцінювати за категоріями економічної доцільності у кожному конкретному випадку. За інших однакових факторів годівлю риби раціонально проводити з суворим дотриманням певних годин, що зумовлено виробленням у риб у процесі годівлі численних умовних рефлексів, що має важливе значення для оптимізації використання кормів. При цьому риба споживає корми досить швидко і без залишків.

Згідно з рибницько-біологічними нормами, для експлуатації ставових господарств середня маса дволіток коропа при відповідній тривалості вегетаційного сезону у господарствах різних зон становить 350−500 г. При напівінтенсивній формі ведення господарства, застосовуваній у більшості фермерських господарств коли на одному гектарі вирощується 2−3 тис. дволіток коропа, а у став вносять добрива, розпочинати годівлю коропа слід у другій декаді червня при температурі води 18−21 °С. При цьому рибу можна годувати одноманітним кормом, оскільки необхідні поживні речовини вона буде одержувати з природним кормом. Добовий раціон у, період максимально інтенсивної годівлі становить 8, а іноді; збільшується до 12−15% від маси риби.

При використанні більш щільної посадки зариблення годівлю риби починають у квітні чи на початку травня при, температурі води 11−13−16 °С з тим, щоб риба привчилась брати корм на кормових місцях чи доріжках. При низьких температурах і щільності посадки 4−9 тис. шт./га комбікорм дають на кормових .місцях малими дозами (2- З % від маси посадженої риби) на мілководних ділянках ставу, які добре прогріваються сонцем. Протягом 5−7; Днів риба звикає до корму. У міру підвищення температури до 17−19 °С в кінці травня добові раціони збільшують до 7−10% від маси риби. Витрати кормів у травці становлять 11−14, в червні - 30−67, в липні-серпні -100−140 кг/га. При підвищенні температури води і сприятливому кисневому режимі із збільшенням добового раціону збільшується частота годівлі: при температурі 18 — 20 °C корм для товарної риби рекомендується давати два рази на добу, при 20−25 °Стри рази, понад 25 °C З-4 рази з урахуванням поїданості.

3.1.1 Техніка годівлі

Роздавання кормів, контроль за поїданістю. Заходи інтенсифікації передбачають годівлю риби щодня в один і той же час за допомогою різноманітних кормороздавальних засобів. Розподіл добової норми кормів по кормових місцях здійснюють згідно з прийнятою технологією: при використанні гранульованих комбікормів по кормовій доріжці, а при тістоподібних кормах по кормових точках. Роздавати корми слід щодня в одному й тому ж місці. Це сприяє кращому їх поїданню за більш короткий проміжок часу. При високо-ущільнених посадках у міру росту риби кормові доріжки, переміщують на глибші ділянки.

Поїданість визначають за залишками корму на кормових місцях сітчастим черпаком через 2−3 год. після роздавання. Перевіряють поїданість корму в кожному ставу в кількох місцях годівлі. При наявності решток комбікорму норму годівлі слід коригувати в сторону зменшення. Проте при різних коливаннях температури води у період найбільшого приросту риби доцільно проводити додатковий контрольиий облов через 5 днів з тим, щоб внести нові зміни в норму годівлі залежно від фактичної ситуації в ставі.

У міру росту риби і збільшення її маси відповідно збільшують норму годівлі та загальний обсяг даванки кормів. І Це збігається з періодом оптимальних температур води в умовах ставових господарств. Для підвищення ефективності використання поживних речовин добового раціону норму годівлі коропа доцільно ділити на дві чи, в деяких випадках, на три. частини і організовувати двочи триразову; годівлю. При цьому першу ранкову годівлю проводять (7−9-й год. ранку, коли вміст розчиненого у воді кисни збільшується, у ті ж години, що й при одноразовій годівлі а наступні - через 7−8 год.

3.1.2 Підготовка кормів до згодовування

Від підготовки корму до згодовування багато в чому залежить успіх самого процесу годівлі так як риба краще споживає підготовлений корм. В умовах аграрних підприємств, де коропу згодовують різні відходи, їх бажано подрібнити, а потім замішати у вигляді крутого тіста. Розмелюють корми на кормодробарках, універсальних млинах та інших механічних агрегатах. Замішане тісто готують па різних кормозмішувачах. Замішують його в чанах, діжках та іншому посуді. З метою зменшення втрат при опусканні подрібненого корму у воду в кормові суміші додають по можливості в’яжучі компоненти: лляну, макуху, борошнисті змети (15−20%). Для підрослого дворічного коропа, який досяг маси 150−200 г можна згодовувати ціле зерно.