Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Організація території землекористувань на основі еколого-економічної оцінки сільськогосподарських угідь

ДипломнаДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Термін агроландшафт (АЛ) широко використовують як синонім сільськогосподарських (с.-г.) угідь. Це цілком аналогічно збідненню, якому піддали протягом десятиліть вихідний споріднений термін «ландшафт» -за ним залишився головно поверхневий, пейзажний зміст. Найбільш визначеним є розуміння ландшафту як природнотериторіального комплексу,і воно стосується тільки природних систем, здатних зберігати… Читати ще >

Організація території землекористувань на основі еколого-економічної оцінки сільськогосподарських угідь (реферат, курсова, диплом, контрольна)

ОРГАНІЗАЦІЯ ТЕРИТОРІЇ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАНЬ НА ОСНОВІ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОЇ ОЦІНКИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ УГІДЬ

Зміст Вступ Розділ 1. Загальна характеристика земельних ресурсів України

1.1 Земельна реформа в Україні: наслідки та проблеми

1.2 Структура земельного фонду

1.3 Еколого-економічна оцінка сільськогосподарських земель та проблеми їх використання Розділ 2. Наукові засади організації території сучасних землекористувань на основі еколого-економічної оцінки сільськогосподарських угідь

2.1 Роль землеустрою як механізму раціонального використання та охорони земель

2.2 Організація території сучасних землекористувань

2.3 Арголандшафтний підхід до організації території землекористувань Розділ 3. Складання проектів землеустрою що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь

3.1 Організаційно-правові проблеми

3.2 Оцінка проектів землеустрою

3.3 Визначення еколого-економічних показників Висновки Список використаних джерел Додатки

Вступ Раціональне використання та охорона земельних ресурсів є дуже важливим фактором для економіки країни. На даний момент унаслідок недоцільного та науково необгрунтованого використання земельних ресурсів виникло чимало глобальних економічних та екологічних проблем у землекористуванні. Порушилося екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, водних та лісових ресурсів, природних біоценозів. Надмірне навантаження на земельні ресурси призвело до суттєвих деградаційних процесів, котрі потрібно ліквідувати.

Актуальність теми. У сучасних умовах ведення сільськогосподарського виробництва та організації територій нових землекористувань постає необхідність розвитку сталого землекористування — комплексу екологічних, економічних та соціальних факторів, які взаємодіють між собою. Здійснення землевпорядкувань на науковій основі є запорукою підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Проекти та пропозиції щодо територіального планування та організації землекористувань доцільно задавати з довгостроковим орієнтиром дії їхньої еколого-економічної ефективності та виконувати їх згідно до відповідного плану. Проведення еколого-економічної оцінки сільськогосподарських угідь та застосування її результатів до формування конкретних землекористувань є основою раціонального ведення сільського господарства вцілому.

Метою даної роботи: теоретичне та методологічне обгрунтування застосування еколого-економічної оцінки сільськогосподарських угідь при організації території землекористувань.

Об'єкт дослідження: території землекористувань, які підлягають еколого-економічній оцінці сільськогосподарських угідь.

Методи дослідження: аналіз літературних та картографічних джерел; порівняльно-географічний, статистичний

Розділ 1. Загальна характеристика земельних ресурсів України

1.1 Земельна реформа в Україні: наслідки та проблеми Зі здобуттям незалежності Україна стала на стежку побудови самостійної європейської держави, перед нею чи не найнагальнішою потребою постав перехід від планово-економічної до системи ринкової економіки, на основі приватної власності, а не безвласницької колективної, коли людина не знає, задля чого вона працює, адже за будь-якого результату отримує однакові дивіденди.

Земля, як не лише територіальний базис усієї економіки, але й як основний засіб виробництва, обов’язково мала стати в центрі економічних реформ. Важливим завданням цих реформ стало створення нової юридичної бази земельних відносин, яка б істотно відрізнялася б від тогочасної, по суті, соціалістичної схеми, побудованої за принципами монопольного права державної власності на землю. 3]

Наріжним каменем в фундаменті реформування земельних відносин стало прийняття Земельного кодексу Української РСР та Постанова Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року, в якій було проголошено, що всі землі України є об'єктом земельної реформи.

Новий земельний кодекс передбачав реформування існуюючого права на землю (користування землею) за трьома формами:

1) довічне успадковуване володіння для громадян;

2) постійне володіння для сільськогосподарських і лісогосподарських підприємств і організацій;

3) користування (постійне і тимчасове, в тому числі на правах оренди) для несільськогосподарських та інших підприємств, установ, організацій і громадян.

Таким чином, Земельний кодекс функції власника — володіння, користування і розпорядження землею — передав народу України. 1]

Основними завданнями, що ставилися перед земельною реформою, були: перерозподіл земель, створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, впровадження раціонального використання і охорони земель. 2]

Черговим етапом земельної реформи в Україні стало прийняття Закону України «Про форми власності на землю» у 1992 році, який закріпив такі форми власності на землю, як державну, колективну та приватну. Всі вони є рівноправними. Зміни й доповнення, відповідно до цього Закону, до Земельного кодексу фактично перетворилися у новий Земельний кодекс. Нова редакція Земельного кодексу України від 13 березня 1992 року була однією з форм реалізації земельної реформи і спрямована на перехід до ринкових відносин. 2]

Наступні шляхи земельного реформування визначив Указ Президента України від 10 листопада 1994 року № 666 «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва».

Як результат проведення земельної реформи з 1994 по 2000 рік із загальної площі земель в 60,3 млн га 26,7 млн га було передано у власність недержавних сільськогосподарських підприємств, що становило 44,2% земельного фонду держави. Площа земель у власності та користуванні громадян зросла у 2,7 рази і сягала 7 млн га, з них 0,8 млн га залишалося у фермерів.

За період з 1994 по 1999 рік, незважаючи на суперечливість оцінок його результатів, зроблено перший вагомий крок до реалізації кінцевої мети земельної реформи, яка полягає в безоплатній передачі землі у власність тим, хто на ній працює, до формування платних орендних відносин і ринку земель. 1]

Реалізація напрямів земельної реформи в Україні надалі починає здійснюватися поетапно відповідно до Указу Президента України від 30 травня 2001 року № 372 «Про Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001;2005 роки», де визначено комплекс правових, організаційних, фінансових, науково-технічних та інших заходів, що мають забезпечити прискорення завершення у країні земельної реформи, а також створити ефективний механізм регулювання земельних відносин і державного управління земельними ресурсами. 1]

З прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року більше третини статей чинного на той час Земельного кодексу суперечило її положенням. Назріло питання радикальної зміни Кодексу. 1]

У травні 2000 року на перше читання до Верховної Ради України був поданий проект Земельного кодексу. 6 липня 2000 року після досить гострого обговорення проекту Земельного кодексу більшістю народних депутатів він був прийнятий у першому читані. Після доопрацювання, з урахуванням зауважень і пропозицій, Земельний кодекс України був прийнятий Верховною Радою 25 жовтня 2001 року й з 1 січня 2002 року набрав чинності. 1]

Зараз на державному рівні ведеться обговорення питання перегляду значної частини норм Основного закону. Тут йдеться про необхідність продовження реформування відносин власності, активного і безповоротного процесу утворення механізмів приватної власності, розширення корпоративного та приватного секторів економіки. 2]

Зробивши підсумок вищесказаного, можна дійти висновку, що задля досягнення кінцевої мети і завершення земельної реформи необхідні значні нові економічні, правові та соціальні заходи. Світовий досвід свідчить, що розраховувати на позитивний результат можна лише за умов, якщо ця реформа, зокрема: провадиться на добровільній основі; має правову, матеріально-технічну, політичну, організаційну і морально-етичну підтримку; здійснюється за принципом соціальної справедливості, надає впевненості у стабільності і незворотності політики держави і законодавчої бази. 2]

Зараз, нажаль, серед усіх завдань у земельному реформуванні, що постають перед Україною, виконані лише ті заходи, які не вимагали суттєвих бюджетних коштів: роздержавлення земель і передача їх у власність недержавним сільськогосподарським підприємствам і організаціям; проведення грошової оцінки сільськогосподарських і несільськогосподарських земель; розподіл земель колективної власності на земельні частки (паї); видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) і державних актів на право власності на земельні ділянки. Реформа увесь час здійснювалася в умовах недостатнього фінансування державою її заходів, а також супутніх програм, у тому числі тих, що мають природоохоронний характер, торкаються розвитку земельного кадастру, моніторингу земель, землеустрою, а також проведення вишукувань і розвідувань земельного фонду. Взагалі проблема охорони земель держави в останні роки трансформувалася в одну з невирішених проблем безпеки держави. Припинилося виконання робіт по охороні земельного фонду, третина сільськогосподарських угідь продовжує піддаватися дії ерозії. Це лише один приклад, а таких прикладів — безліч. 2]

Слід виділити важливість та позитивні сторони Земельної реформи для нашої держави. Зараз можна констатувати виконання одного з головних її завданьутвердження реального власника землі. Вагомі також й інші здобутки:

— майже 6,1 млн. громадян отримали земельні паї, обсяг яких становить більше половини земельних угідь країни:

— в основному завершено приватизацію присадибних ділянок, їх власниками стали 11 млн. громадян;

— створено більше 12 тис. нових агроформувань ринкового типу;

— загальна площа переданих в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб, перевершує 5 млн. га. 2]

Земельна реформа має неабияке значення для українського народу. Вона відіграє значну роль у вирішенні важливих державних завдань, таких як: проведення масштабних землевпорядних робіт при організації території новостворених господарств; пристосування технології та організації землеробства до ринкових економічних вимог щодо використання земель; повнішому задоволенні громадян, у тому числі працівників соціальної сфери і пенсіонерів, земельними ділянками для ведення підсобного господарства та його розвитку; запровадженні земельних орендних відносин; охороні; вирішенні екологічних проблем у використанні земельних ресурсів, враховуючи їх значення для суспільства. 2]

Для того щоб земельна реформа здійснювала таку багатогранну роль і вирішувала проблеми реформування земельних відносин, необхідно постійно доповнювати та удосконалювати її механізм, тобто, зміцнювати законодавчу базу. На шляху реформи було багато помилок та недоліків. Однак десять років не пройшли даремно. Сьогодні є можливість стверджувати, що без проведення земельної реформи не здійснювалася б економічна реформа. Фактично земельна реформа стала генератором руху тих соціальних реформ, що здійснюються і будуть здійснюватися в Україні. 2] (Додаток А)

1.2 Структура земельного фонду України.

Територія України характеризується унікальним комплексом фізико-географічних, ландшафтних, гідрологічних, структурно-геологічних і інших параметрів, що зумовило формування в її межах значної кількості видів та об'єктів природних ресурсів. За оцінками Ради по вивченню продуктивних сил України найбільш цінними серед природних ресурсів є земельні (72%) і мінерально-сировинні (26%). Але це в ніякій мірі не применшує екологічного та економічного значення водних, лісових, рекреаційних ресурсів, тваринного і рослинного світу у створені сприятливих умов життєдіяльності населення та збалансованого розвитку держави. 4]

Земельні ресурси — це найважливіша частина природного середовища, що характеризується просторовим розміщенням, рельєфом, ґрунтовим покривом, рослинністю, надрами, водами, виступає головним засобом виробництва в сільському і лісовому господарстві, а також просторовим базисом для розміщення усіх галузей господарства. 5]

Земельний фонд Українице усі землі, що належать до території України, включаючи землі, зайняті водними об'єктами та острови. Класифікація земельних ресурсів передбачає їх розподіл за цільовим призначенням для господарства та найбільш характерними ознаками.

За цільовим призначенням землі України поділяються на дев’ять категорій:

1 — землі сільськогосподарського призначення;

2 — землі житлової та громадської забудови;

3 — землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

4 — землі оздоровчого призначення;

5 — землі рекреаційного призначення;

6 — землі історико-культурного призначення;

7 — землі лісового фонду;

8 — землі водного фонду;

9-землі промислового, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення. 4] (Додатки Б, В).

Табл.1.1. Категорії земель за цільовим призначенням

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей. Це орні угіддя, пасовища, луки, землі, які відводяться під огороди, сади, а також міські угіддя, що використовуються для сільськогосподарських потреб, земельні ділянки, відведені під городи, сади тощо. Землі житлової та громадської забудови (міст, селищ міського типу, сільських населених пунктів) — це землі, що знаходяться в межах міської, селищної смуги та смуги сільського населеного пункту, а також землі надані в відання населених пунктів за межами їх смуги.

Ця категорія земель є територіальною базою для забудови житловими, комунально-побутовими, промисловими, транспортними та іншими будівлями та спорудами в цілях задоволення житлово-комунальних, культурно-побутових та інших потреб населення, що проживає на цій території. Землями промислового, транспорту, зв’язку та іншого призначення визнаються землі, надані в користування підприємствам, організаціям і установам для здійснення покладених на них спеціальних завдань промислового виробництва, транспорту, зв’язку тощо. До земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення належать землі несільськогосподарського (спеціального) призначення, які вилучені з господарського обігу і використовуються лля спеціальних цілей. Землі лісового фонду поділяються на: а) лісові:

— вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю;

— не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі тощо), зайняті лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами;

б) нелісові: зайняті спорудами, пов’язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо;зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства);зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства.

Землями водного фонду визнаються землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами;прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Землями запасу визнаються всі землі, не передані у власність або не надані у постійне користування. До них належать також землі, право власності або користування якими припинено відповідно до законодавства. 6] Наведені категорії земель за своїм цільовим призначенням, за своїм внутрішнім складом не однорідні. Вони включають в себе землі, що використовуються для різних господарсько-економічних цілей, які визначають особливості їх правового режиму в рамках загального правового режиму відповідної категорії земель. Так, наприклад, землі населених пунктів об'єднують в своєму складі землі забудови, землі загального користування, рекреаційні землі, землі сільськогосподарського використання, землі, зайняті лісами, водоймищами та іншими об'єктами. Вони володіють певними особливостями режиму використання і охорони з урахуванням правового режиму всіх категорій земель. 6]

Територія України відзначається надзвичайно високим рівнем сільськогосподарської освоєності земель. Частка сільськогосподарських земель складає 71% від загальної площі всієї території і становить 42 813,7 тис. га. 69% території України займають власне сільськогосподарські угіддя, і 2% землі сільськогосподарського призначення.

Продуктивність сільськогосподарського виробництва значною мірою визначається ґрунтово-кліматичними умовами, причому клімат — найбільш важливий чинник для досліджень на великих територіях в масштабі всієї країни, оскільки з ним тісно пов’язана зональність ґрунтового покриву. Клімат менше залежить від виробничої діяльності людини, у той час як родючість ґрунту змінюється у результаті агротехнічного і меліоративного впливу. Всього в Україні виділено 197 природно-сільськогосподарських районів, які відрізняються за агрокліматичними, геоморфологічними і ґрунтовими показниками. 5]

Надважливим чинником для ефективного розвитку сільського господарства є виділення категорій придатності земель, моніторинг їх якісного стану та правильне застосування під основні сільськогосподарські угіддя.

Чинна класифікація виділяє сім категорій придатності земель:

— землі, придатні під ріллю;

— землі, придатні переважно під сіножаті;

— землі пасовищ, які після покращення можуть бути придатні під інші сільськогосподарські угіддя;

— землі, що придатні під сільськогосподарські угіддя після корінної меліорації;

— землі, які є непридатними під сільськогосподарські угіддя;

— порушені землі. 5]

Одним із основних дестабілізуючих факторів, що призводить до зниження продуктивності сільськогосподарських угідь та погіршує екологічну ситуацію в агроландшафтах, є ерозія. Значні площі еродованих земель обумовлені як особливостями клімату і рельєфу, насиченістю сівозмін просапними культурами. Крім цього можна виділити відчутне зниження обсягів застосування мінеральних добрив на полях. При нерегулярному внесенні повного обсягу компенсуючих доз мінеральних добрив або ж внесенні їх у занадто малій кількості у грунтах відбуваються дегуміфікаційні процеси, переважання мінералізації над гуміфікацією, що вкрай негативно сказується на продуктивності полів сільськогосподарських угідь. 4]

За чотири роки, починаючи з 1 січня 2006;го, структура земельного фонду змінилася по основних видах угідь. Зокрема, площа сільськогосподарських земель зменшилася на 128,9 тис. гектарів (лише за 2009 рік — на 31,1 тис. га); позитивну динаміку мають ліси та лісовкриті території, площа яких протягом зазначеного періоду збільшилася на 88,2 тис. га; забудованих земель стало на 31,6 тис. га більше; відкритих заболочених — на 13,4 тис. га; і, не зважаючи на негативні тенденції, зокрема такі як намивні піски і висихання річок, територія суші зменшилася на 6,6 тис. га, а води відповідно збільшилася на таку ж площу. 1]

1.3 Еколого-економічна оцінка сільськогосподарських земель та проблеми їх використання Еколого-економічна оцінка сільськогосподарських земель здійснюється, в першу чергу, задля раціонального землекористування у сільському господарстві. Раціональне землекористування означає максимальне залучення до сільськогосподарського обігу всіх земель та їх ефективне використання за основним цільовим призначенням, створення найсприятливіших умов для високої продуктивності на сільськогосподарських угіддях і одержання на одиницю площі максимальної кількості продукції за найменших витрат праці та коштів. Не менш важливе значення має охорона земельних угідь — сукупність науково обгрунтованих заходів, спрямованих на ліквідацію надмірного вилучення земельних фондів із сільськогосподарського обігу внаслідок промислового, транспортного, міського і сільського будівництва та видобутку корисних копалин, запобігання підтопленню, заболоченню засобом гідротехнічного й меліоративного будівництва, підвищення фізико-хімічних властивостей, знищення в них отруйних хімічних речовин при застосуванні мінеральних добрив та засобів захисту рослин від шкідників і хвороб, запобігання забрудненню грунту відходами промислового виробництва, паливом і мастильними матеріалами при виконанні сільськогосподарських робіт, захист від водної та вітрової ерозії, раціональне регулювання грунтотворчого процесу в умовах інтенсифікації сільськогосподарського виробництва та його індустріалізації.

Отже, раціональне використання й охорона земельних ресурсів включають дві групи питань: 1) охорона, землі від виснаження і підвищення її родючості — економічна група; 2) охорона від забруднення та його попередження — екологічна група. 7]

Землянайважливіша складова природних ресурсів. Як відомо, наша держава надзвичайно багата на родючі типи грунтів, а отже, і на сільськогосподарські землі. Їх інтенсивне використання супроводжується перетворенням і зміною основних їх природних первісних властивостей, виникненням нових. У сільському господарстві ефективним є перетворення земельних угідь у ріллю. Розорювання площ, раніше покритих трав’яною рослинністю, зрошення в засушливих та осушення боліт у зволожених регіонах, збільшення внаслідок цього площі ріллі сприяє ефективному зростанню виробництва сільськогосподарської продукції і супроводжується глибоким перетворенням навколишнього середовища. Нерідко ці перетворення стають небажаними, виходячи за межі початкових наслідків. 7]

У державних методичних документах оцінка земель поділяється на бонітування ґрунтів та економічну оцінку земель. Бонітування ґрунтів являє собою порівняльну (бальну) оцінку їхньої родючості при порівняних агрокліматичних умовах і інтенсивності землеробства. Вона проводиться щодо впливу різного роду діагностичних ознак (потужність гумусового горизонту, процентний вміст гумусу і фізичної глини у ґрунті; наявність фосфору, азоту і калію в ґрунті, механічний склад, кислотність, ступінь насиченості ґрунту основами) на середню багаторічну врожайністю культур на цих ґрунтах. Найголовнішим недоліком такої оцінки є відсутність врахування зміни якості земель за екологічними чинниками, наприклад, врахування постійного забруднення ґрунтів викидами промислових підприємств, які поширюються на десятки кілометрів. Без цього якісна оцінка не дозволяє виявити невикористані природні і ґрунтові резерви підвищення врожайності, покращання структури земельних угідь. 8]

Екологічна оцінка сільськогосподарських земель.

Для екологічної оцінки певного землекористування необхідно враховувати визначення родючості грунтів, що знижується в основному через ерозію, вплив атмосферного забруднення грунтів, вміст у них важких металів, що понижують врожайність сільськогосподарських культур.

Бажання одержувати високі врожаї сільськогосподарських культур при мінімальних витратах призвели до надмірної розораності в Україні, що у свою чергу спричинило порушення науково обґрунтованого співвідношення між орними землями й природними біоценозами. Це зумовило активний розвиток деградаційних процесів на вказаних землях та порушення екологічної рівноваги. Нині в Україні значного поширення набули просапні культури, особливо ріпак, соняшник, що викликало необхідність розміщувати їхні посіви на ерозійно небезпечних землях. Це спричиняє інтенсивний розвиток ерозійних процесів і призводить до погіршення екологічної ситуації в агроландшафтах. 9]

Одним із шляхів подолання такого агроекологічного стану є перехід землекористування до науково обґрунтованого співвідношення сільсько-господарських угідь в агроландшафтах та економічно обґрунтованого прибутку, одержаного від їхнього використання, шляхом виведення з інтенсивного обробітку еродованих й інших малопродуктивних земель і впровадження відповідної нормативно-правової бази — пільг і компенсацій. Екологобезпечне землекористування ґрунтується на створенні умов для саморегулювання й самовідновлення, але це можливо лише у тому разі, коли така система подібно до природної характеризуватиметься різноманітністю біоценозів. [9]

Економічна оцінка сільськогосподарських земель.

Об'єктом економічної оцінки сільськогосподарських земель є не просто земля, а вартість визначеного пакета прав, обумовленого кількісно тим прибутком, що спроможний принести ділянка, будучи включеною в економічний процес. У методі експертної оцінки землі на основі зіставлення цін продажу подібних ділянок одним із факторів порівняння є фізичні характеристики земельних ділянок, але використання цього методу обмежено в умовах України через відсутність активного ринку земельних ділянок. 8]

Метод капіталізації чистого доходу не може бути використаний при оцінці збиткових господарств, оцінка проводиться за економічними показниками, без врахування властивостей землі, і при цьому методі враховується безпосрередній стан земельної ділянки, а не той, що можна досягнути. 8]

Метод експертної оцінки, заснований на врахуванні витрат на спорудження об'єктів нерухомого майна на земельній ділянці, придатний для оцінки вартості земель несільськогосподарського призначення. 8]

Об'єктивна оцінка землі повинна включати в себе показники якісного стану земельної ділянки, які корелюють з урожайністю, враховувати екологічні зміни та їх наслідки від неадекватного використання земель за їх структурою, культурами та використанням врожаю. 8]

Економічною проблемою формування сталого землекористування є недосконалість оцінки процедури виведення непродуктивних угідь з інтенсивного сільськогосподарського виробництва. Тобто економічному обґрунтуванню можуть підлягати лише ті угіддя, які дають дохід (за рахунок підвищення або зниження врожайності сільськогосподарських культур), а угіддя, які не забезпечують прямого економічного ефекту, але є екологічно важливими для агроландшафту, повинні бути законсервовані (залуження чи заліснення). 9]

Одним із способів оцінки землі, в якому враховується якісний стан ділянки, є спосіб експертної оцінки земель сільськогосподарського призначення за багатокритеріальним вибором на основі аналізу показників умовної еталонної ділянки. Цей метод було запропоновано вченими Львівського державного аграрного університету, зокрема, О. Ф. Ковалишиним. Зараз запропонованим є вдосконалення цього методу шляхом збільшення аналізу впливу факторів родючості. 8]

Умовна еталонна земельна ділянка — це земельний наділ, площею 1 га, який характеризується найвищими для конкретної грунтово-кліматичної зони показниками родючості, екологічного стану та іншими ідеальними критеріями. За стандарт береться оптимальне значення діагностичного показника, який оцінюється в 100 балів, що цілком відповідає одному з основих екологічних законів землеробства — закону оптимума, який вперше сформулював Ю. Сакс — той фактор, який знаходиться в мінімумі, визначає рівень продуктивності рослин, навіть за наявності останніх у максимальній кількості. 8]

Однією із необхідних умов успішного функціонування ринку землі в Україні а також раціонального ведення сільського господарства є створення методики об'єктивної еколого-економічної оцінки земельних угідь, як головного засобу виробництва в сільському господарстві з урахуванням різних чинників впливу. Формування ціни починає істотно впливати на перерозподіл прав власності на землю. Крім того, точна оцінка вартості землі є основою ефективної системи оподатковування, а також сприяє правильному прийняттю рішень в галузі землекористування як в державному, так і в приватному секторі. 8]

землеустрій екологічний економічний сільськогосподарський

Розділ 2. Наукові засади організації території сучасних землекористувань на основі еколого-економічної оцінки сільськогосподарських угідь

2.1 Роль землеустрою як механізму раціонального використання та охорони земель Землеустрій — це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Мета землеустрою полягає в забезпеченні раціонального використання та охорони земель, створенні сприятливого екологічного середовища та поліпшенні природних ландшафтів. 11]

Землеустрій території забезпечується шляхом впровадження комплексу організаційногосподарських заходів щодо конкретних землекористувань, а також заходів охорони земельних ресурсів та їх постійного моніторингу.

Моніторингце система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів. У системі моніторингу земель проводиться збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан земель, прогнозування їх змін і розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативних змін стану земель та дотримання вимог екологічної безпеки. Постійний моніторинг земельних ресурсів є обов’язковою умовою для їх раціонального використання та охорони. 11]

Землеустрій, як сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, які застосовуються у землекористуванні, діє як цілісний механізм, підкріплений правовими нормами, і спрямований на раціональне використання та охорону земельних ресурсів нашої держави. Згідно із законодавством України, землеустрій забезпечує:

а) реалізацію державної політики щодо використання та охорони земель, здійснення земельної реформи, вдосконалення земельних відносин, наукове обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, формування раціональної системи землеволодіння і землекористування, створення екологічно сталих агроландшафтів тощо;

б) прогнозування, планування і організацію раціонального використання та охорони земель на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях; організацію території сільськогосподарських підприємств, установ і організацій з метою створення просторових умов для еколого-економічної оптимізації використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, впровадження прогресивних форм організації управління землекористуванням, удосконалення структури і розміщення земельних угідь, посівних площ, системи сівозміни, сінокосоі пасовищезміни;

в) розробку і здійснення системи заходів із землеустрою для збереження природних ландшафтів, відновлення та підвищення родючості ґрунтів, рекультивації порушених земель і землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, висушення, зсувів, вторинного засолення, закислення, заболочення, ущільнення, забруднення промисловими відходами та хімічними речовинами тощо, консервації деградованих і малопродуктивних земель, запобігання іншим негативним явищам;

г) отримання інформації щодо кількості та якості земель, їхнього стану та інших даних, необхідних для ведення державного земельного кадастру, моніторингу земель, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель. 12]

Отже можна зазначити, що землеустрій та земельний кадастр немов би взаємодоповнюють один одного. Земельний кадастр виступає як сформована система даних, які необхідні для оподаткування, контролю за користуванням, управління земельними ресурсами, раціонального використання та охорони земель тощо.

Державний земельний кадастр — це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів. Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою. 11]

2.2 Організація території сучасних землекористувань Необхідність регулювання внутрішньогосподарських земельних відносин у сільськогосподарських підприємствах та переоблаштування їхніх територій на еколого-ландшафтних принципах, — ці заходи є обов’язковими умовами раціонального використання земель, вони потребують розробки проектів землеустрою на нових принципах. Крім того, на змісті проекту землеустрою суттєво позначається стан навколишнього природного середовища. 10]

Варто зазначити, що в сучасних умовах особливість складання та обґрунтування проектів землеустрою полягає у забезпеченні безпечного стану екологічного середовища території, у конструюванні екологічно стійкого агроландшафту. Тобто при розробці проектів землеустрою, передусім, треба створювати стабільний агроландшафтний каркас з елементів організації території довгострокової дії, а саме:

диференціювання території на відповідні зони з певним режимом використання та охорони;

встановлення й фіксування на місцевості оптимальної структури головних ландшафтоутворювальних угідь — ріллі, лісу, лук, пасовищ і водних об'єктів;

обґрунтування при розміщенні виробничих підрозділів доріг та інших лінійних елементів (вали, валиканави), інших гідротехнічних споруд;

створення майбутньої екомережі. [10]

При розробці проекту землеустрою новостворених агроформувань задля найраціональнішого використання земель додержуються наступного порядку:

1. Організація території окремого сільськогосподарського підприємства або іншого об'єкта повинна здійснюватись узгоджено з розв’язанням питань оптимізації землекористування у цілому в межах місцевої ради чи площі водозбору. При цьому доцільно забезпечити можливості кооперування з виробничою метою суб'єктів господарювання, а також впроваджувати заходи щодо ліквідації недоліків землекористування (далекоземелля, вклинення, черезсмужжя).

2. Польові сівозміни, де сконцентровано вирощування основних товарних сільськогосподарських культур, рекомендується розміщувати тільки на землях однієї форми власності.

3. У межах однієї сівозміни має забезпечуватися найвища агроекологічна однорідність полів і виробничих ділянок.

4. Визначають і вилучають деградовані та малопродуктивні орні землі в інші угіддя.

5. Організують динамічні сівозміни з короткою ротацією, що дає змогу здійснювати поглиблену спеціалізацію внутрішньогосподарських підрозділів.

6. Аналізують стійкість агроландшафту (співвідношення площ екологічно стабільних угідь і площ орних земель та багаторічних насаджень).

7. Лінійні рубежі, що проектуються, розміщують контурно-паралельно з урахуванням рельєфу місцевості, ґрунтового покриву, прояву ерозійних процесів.

8. Шляхову мережу проектують завширшки 5 м, виходячи з умов забезпечення під'їзду до кожної ділянки, інколи, при контурномеліоративній організації територій шляхову мережу розглядають як дестабілізуючий елемент.

9. Детально враховують особливості агроландшафту з визначенням подальших заходів щодо ґрунтоводоохоронного захисту його території.

10. Проектують залуження улоговин, тальвегів та крутих схилів.

11. При проектуванні паїв необхідно керуватися: розміщенням земельних часток довгими сторонами впоперек схилу; правильним співвідношенням ширини та довжини ділянок; конкретно визначеною довжиною; заборона створення ділянок складних конфігурацій при проектуванні земельних паїв (ділянок).

12. Обов’язково враховують земельні обмеження, обтяження, сервітути, приділяють особливу увагу об'єктам з особливим режимом використання.

13. Обов’язково перед затвердженням проекту реформування з райдержадміністрацією потрібно затвердити його на зборах усіх власників і користувачів землі. 10]

При впровадженні даних заходів у землеустрій землекористувань стає можливим їх раціональне, економічно та суспільно вигідне, продуктивне та екологічно безпечне використання.

Обгрунтування формування та організацію території новостворених землеволодінь і землекористувань необхідно здійснювати в порядку складання землевпорядного проекту, який включає:

підготовчі роботи;

розробку проектних рішень із впорядкування організації території новостворених сільгосппідприємств та затвердження проекту;

перенесення проекту в натуру і видачу документів. 10]

Підготовчі роботи. При проведенні підготовчих робіт місцек Плановою основою є креслення останнього проекту землеустрою або схеми поділу, на якому зазначають усі зміни, що відбулися у результаті реформування розпайованих сільськогосподарських підприємств. Для приведення у відповідність контурів на картографічному матеріалі з натурою проводять рекогнасцирувальне обстеження земель новоствореного агроформування, при значних змінах у контурах угідь проводять оновлення плановокартографічного матеріалу.

Вивчають спрямованість заходів щодо системного розвитку природних територій в агроландшафтах, можливості і засоби конструювання культурних ландшафтів. Статистичні та звітні матеріали, а при необхідності показники економічного розвитку сільськогосподарського виробництва збирають та систематизують за останні 2−3 роки.

У процесі підготовчих робіт встановлюють територіальні недоліки землекористування, можливі шляхи їх усунення. 10]

Складання проекту організації території новостворених агроформувань.

При формуванні території новостворених сільгосппідприємств і виділенні земельних паїв на місцевості доцільно формувати земельний фонд нових підприємств єдиним масивом, максимально уникаючи географічного та фізичного черезсмужжя.

Організаційно-господарську структуру товарного сільськогосподарського підприємства визначають, беручи до уваги побажання колективу, а також виходячи з розмірів підприємства, спеціалізації виробництва, системи розселення, що склалася, розміщення масивів сільськогосподарських угідь різних форм власності на землю, агроекологічних властивостей грунтів.

Склад, площі й розміщення сільськогосподарських угідь сільгосппідприємства та окремих виробничих підрозділів повинні створювати необхідні територіальні умови для інтенсивного використання земель при забезпеченні відтворення їхніх корисних властивостей і мінімального забруднення сільськогосподарської продукції шкідливими речовинами, а також запобігання їхньої міграції в ландшафтах. 10]

Склад сільськогосподарських угідь та їхні площі у сільгосппідприємстві й деяких підрозділах визначають з урахуванням:

— Обраної спеціалізації виробничої діяльності;

— Фактичного складу угідь, щільності їхнього техногенного забруднення;

— Інтенсивності переходу забруднювальних речовин із грунту в культивовану рослинність;

— Морфологічних і генетичних ознак грунтового покриву, гранулометричного складу, вмісту гумусу і поживних речовин, агрофізичних та фізико-хімічних властивостей грунтів;-Можливості застосування ефективних і екологічних контрзаходів, спрямованих на зниження техногенного забруднення сільгосп. продукції.

Проект формування території новостворених землекористувань і землеволодінь розглядають із власниками землі та землекористувачами, районним відділом земельних ресурсів і затверджує його райдержадміністрація. 10]

У поданій таблиці наведено складові елементи проекту організації новостворених агроформувань.

Табл. 2.2 Основні складові та елементи проекту землевпорядкування території новостворениз

2.3 Арголандшафтний підхдід до організації території землекористувань.

Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування. Таке складне еколого;

економічне становище та нові принципи земельних відносин, створення рівноправних норм господарювання на землі, велика різноманітність природних, економічних і соціальних умов різних регіонів України викликають необхідність розробки основ та методів територіального устрою агроландшафтів. В основу формування стійкої територіальної структури АЛ України з метою збереження і підтримання їхніх ресурсовідновлювальних і природокористувальних функцій мають бути покладені грунтово-екологічні принципи їх планування та проектування. 10]

Термін агроландшафт (АЛ) широко використовують як синонім сільськогосподарських (с.-г.) угідь. Це цілком аналогічно збідненню, якому піддали протягом десятиліть вихідний споріднений термін «ландшафт» -за ним залишився головно поверхневий, пейзажний зміст. Найбільш визначеним є розуміння ландшафту як природнотериторіального комплексу,і воно стосується тільки природних систем, здатних зберігати себе, повертатися у стан рівноваги з середовищем після відхилень із природних або антропогенних причин, навіть відновлюватись після знищення своєї біотичної складової на деякій частині ареалу. Сільськогосподарські угіддя позбавлені вище перелічених природних властивостей ландшафтів. Відновлення і підтримання їх здійснюється лише за втручання людини, воно є дорогим, постійним, екологічно безпечним. Створенню угідь передує знищення природних ландшафтів.

Щоб вживання терміна АЛ було виправданим, угіддя мають набути за допомогою людини високої агрономічної стійкості, якомога більшої здатності до саморегуляції і навіть до самовідтворення, а для початку позбутися процесів, що руйнують природно-ресурсний потенціал.

Агроландшафт — інтегрована антропогенноприродна, природновиробнича територіальна система, економічно ефективна та екологічно раціональна. 10]

Організація землеробства з урахуванням особливостей природних агроландшафтів (на ландшафтній основі) передбачає чітке уявлення про природні та антропогенні ресурси території. Просторова організація території землекористування в умовах здійснення земельної реформи, у тому числі фермерських господарств, повинна здійснюватися з урахуванням збереження природних компонентів агроландшафту: малих струмків, річок, лісонасаджень, гідротехнічних протиерозійних споруд, польової гідрографічної мережі, природних і штучно створених водотоків, місць відтворення дикої флори і фауни. 10]

Принципово важливим є визначення не тільки оптимального співвідношення угідь, а й мінімально необхідної площі індивідуального природного біоценозу, а також оптимальної структури їхнього розміщення на території агроландшафту. При оптимальному розміщенні ділянок із природною рослинністю можна при загальній і меншій площі досягти вищого природоохоронного ефекту, ніж при необгрунтованому розміщенні таких ділянок, навіть за умови, що вони займають значно більші площі в агроландшафтах.

При розробці проектів організації землекористувань застосовують наступні принципи облаштування агроландшафтів:

1. Проектування від загального до окремого на основі еколого-ландшафтного підходу, тобто від організації території адміністративно-територіального утворення, окремих сільгосппідприємств до організації агроландшафту, контуру, еколого-однорідної робочої ділянки. На цьому етапі формують екосистему території, визначають землі сільськогосподарського призначеннятериторію агроландшафту.

2. Оптимізація структури земель сільськогосподарського призначення (склад і співвідношення угідь залишаються на перехресті двох складовихекономічної та екологічної).

3. Контурно-меліоративна організація території (особливо в районах розвитку ерозійних процесів). Лінійні рубежі розміщують із максимальним наближенням до напряму горизонталей, дотримуючись паралельності оброблюваних смуг у робочих ділянках поля.

4. Проектуванняекологічно однорідних територіальних одиниць агроландшафтів. Проектування здійснюватимуть з урахуванням рельєфу (крутість, експозиція та форма схилів); геологічної будови (тип і потужність грунтоутворювальних порід, глибина залягання водних горизонтів, умови вологості, мікрокліматична зональність, яка залежить від рельєфу та впливу навколишнього природного середовища (лісосмуги, стабілізуючі угіддя, водні проекти)); природних фітоі біоценозів на луках та пасовищах. Досвід проектування підтверджує необхідність проведення рекогносцирувальних грунтових і польових вишукувань з деталізацією агрогруп на підгрупи, що особливо важливо при проектуванні робочих ділянок.

5. Особливості розміщення лінійних рубежів. Лінійні рубежі (лісосмуги, дороги, вали, канави) повинні регулювати поверхневий стік ,їх використовують як спрямовуючі лінії для проектування земельних часток (паїв).

6. Вплив системи полезахисних лісосмуг. Лісові насадження в агроландшафтах є важливою складовою екосистеми. Вони збільшують обводнення території за рахунок поверхневого та підгрунтового стоків і знижують інтенсивність ерозійних процесів, зменшують силу вітру, підвищують вологість повітря.

Після поділу земель колективної власності на земельні частки (паї), їх проектування здійснювалося із жорстким контролем рівності грошової оцінки, але при цьому, в нормативній базі не були закріплені аналогічні за категоричністю вимоги щодо екологічних нюансів пов’язаних з паюванням. Це призводило до виникнення ситуацій, коли широко створювалися приватні землеволодіння, які за своїм місцерозташуванням та конфігурацією були непридатні для ведення сільськогосподарського виробництва в еколого-безпечному режимі.

Як приклад, розглянемо випадок на території Липовецької сільської ради, що розміщена в південній частині Кагарлицького району Київської області. Ця місцевість представляє собою густо розчленоване балками і ярами хвилясте плато. Широкі водорозділи займають невелику площу, схили балок круті і короткі, балки і яри глибокі, місцями їх вершини наближаються до водорозділів. Міжбалкові і міжярові ділянки мають складну конфігурацію, що ускладнює механізований обробіток цих земель.

В господарстві спостерігається надмірна розораність території, невиконання у повному обсязі системи природоохоронних заходів, порушено встановлений режим господарської діяльності у водоохоронних зонах. Прикладом екологічно неправильного розпаювання земель є нижче подана схема розпаювання земель КСП «Відродження» Липовецької сільської ради Кагарлицького району.

Як вихід з даної ситуації доцільно невідкладно провести заходи щодо суттєвого удосконалення сучасного стану агроландшафтів, введенню ґрунтозахисних, заснованих на екологічних принципах і адаптованих до конкретних природних і соціально-економічних умов, систем землеробства. Головною проблемою, що має бути вирішена на шляху формування екологічно сталих агроландшафтів, є зниження або припинення дії процесів, що впливають на їх стабільність, і особливо ерозійних явищ.

При проектуванні агроландшафту необхідно прагнути, щоб кожна робоча ділянка на орних землях мала якнайбільш однорідне місцерозташування. Те ж стосується і площ залуження та заліснення, на яких для кожного місцерозташування підбираються оптимальні травосуміші або склад деревних і чагарникових порід. На орних землях визначається оптимальний склад культур і сортів для кожного типу умов вирощування.

На наступному рисунку подано приклад удосконалення схеми паювання на основі агроландшафтного підходу, варіант контурно-смугової організації земельних часток (паїв), опрацьований відповідно до концепції ґрунтозахисно-меліоративної структури агроландшафту, розробленої в Інституті ґрунтознавства та агрохімії УААН.

Схема існуючого розпаювання південного масиву земель КСП «Відродження»

Розділ 3. Складання проектів землеустрою що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь

3.1 Організаційно-правові проблеми За умов ускладнення умов ведення агробізнесу в Україні та істотної зміни правил використання земель сільськогосподарського призначення, значної актуальності набуває проблема організаційно-правового забезпечення розроблення проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь.

Сівозміна — це чергування сільськогосподарських культур (і пару) у часі і на території згідно з науково обґрунтованими для певних культур нормами періодичності, що базуються на особливостях біологічної взаємодії культур та впливу їх на родючість ґрунту. Відповідно до статті 52 Закону України від 22.05.2003 № 858-IV «Про землеустрій», проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, розробляються з метою організації сільськогосподарського виробництва і впорядкування сільськогосподарських угідь у межах землеволодінь та землекористувань для ефективного ведення сільськогосподарського виробництва, раціонального використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і покращення природних ландшафтів. 13]

Проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, визначають:

а) розміщення виробничих будівель і споруд;

б) організацію землеволодінь та землекористувань з виділенням сівозміни, виходячи з екологічних та економічних умов, формування інженерної та соціальної інфраструктури;

в) розміщення виробничих будівель і споруд;

г) складання схем чергування сільськогосподарських культур у сівозміні;

ґ) проектування полів сівозміни;

д) розробку плану переходу до прийнятної сівозміни;

е) перенесення в натуру (на місцевість) запроектованих полів сівозміни. 13]

Аналіз існуючої нормативно-правової бази дозволяє окреслити у загальних рисах основні проблеми, що будуть пов’язані із масовою розробкою проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь:

1. Інформаційне забезпечення проектування.

Мінімально необхідне інформаційне забезпечення для складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, повинно включати:

1) технічне завдання на розробку проекту сівозмін;

2) копії правовстановлюючих документів та кадастрових планів на земельні ділянки, що формують землекористування (договори оренди земельних ділянок, договори емфітевзису, державні акти на право власності на земельні ділянки) — для ідентифікації об'єкту проектування;

3) копії матеріалів крупномасштабних ґрунтових обстежень або похідних від них матеріалів (проектів внутрігосподарського землеустрою, проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) тощо) масштабу 1:10 000 і детальніше — для визначення типів і видів сівозмін;

4) топографічні плани на територію об'єкту проектування масштабу 1:10 000 і детальніше із нанесеними на них горизонталями із висотою перерізу рельєфу не менше 1 м — для складання картограми крутизни схилів та визначення типів і видів сівозмін.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою