Закладання промислового виноградника сильнорослими сортами в умовах Кримської області

Міністерство аграрної політики України Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва Кафедра плодоовочівництва та зберігання КУРСОВИЙ ПРОЕКТ З виноградарства на тему Закладання промислового виноградника сильнорослими сортами в умовах Кримської області

Харків — 2009

1. Вступ Виноградарство — галузь рослинництва, яка займається вирощуванням винограду для споживання свіжих ягід і забезпечення харчової промисловості сировиною. Як галузь науки виноградарство вивчає біологічні особливості виноградної рослини, її відношення до навколишнього середовища та розробляє способи спрямованого управління ростом і розвитком винограду для одержання високих урожаїв необхідної якості.

Виноградарство як наукова дисципліна ґрунтується на досягненнях біологічної науки і тісно пов’язане з ботанікою, фізіологією рослин, екологією, ґрунтознавством, агрохімією, біохімією, агрометеорологією, загальним землеробством, меліорацією, ентомологією та фітопатологією, механізацією й автоматизацією виробництва, економікою, маркетингом.

Як галузь агропромислового комплексу України виноградарство має велике господарське значення. Це зумовлюється цінними поживними та лікувально — оздоровчими властивостями свіжого винограду і продукції, що одержують з нього (кишмиш, ізюм, сік, вина, олія, оцет, корми та ін.), невибагливістю винограду до грунту та його меліоративною роллю під час освоєння силових, кам’янистих і піщаних земель, непридатних для інших культур, високою економічною ефективністю.

Поживна цінність та смакові якості винограду насамперед зумовлюється вмістом цукру в ягодах, якого нагромаджується від 12 — 30% залежно від сорту та умов вирощування. Цукри винограду складаються в основному з найбільш легкозасвоюваних — глюкози і фруктози. За енергетичною цінністю 1 кг винограду при цукристості 18−28% стнавовить750 — 800 ккал, тобто забезпечує 25 — 30%добової потреби людини в енергії. Поживна якість 1 кг винограду вища, ніж 1 л молока або 1 кг картоплі, яблук, груш чи персика.

Крім цукру, у ягодах винограду багато міститься органічних кислот (винної, яблучної, лимонної, янтарно, щавлевої, саліцилової та інші), що дає можливість використовувати його як травлення їжі, запобігають утворенню каменів у нирках. Виноград містить необхідні для людини вітаміни групи В (тіамін), В2 (рибофлавін), В6 (піридоксин), В7 (біотин), С (аскорбінова кислота) та інші, а також солі, які містять мікроелементи (кальцій, калій, фосфор, натрій, магній, сірка, залізо), та понад 20 мікроелементів, що відіграють важливу роль в організмі людини. Важливі також інші біологічно активні речовини: ферменти, амінокислоти, фітонциди, ароматичні, дубильні, фенольні.

Пектинові речовини, що в значній кількості містяться у шкірочці сортів із забарвленими ягодами, зв’язують у нерозчинні солі радіоактивні метали, які виводяться з організму. Завдяки високій калорійності та наявності біологічно активних речовин виноград допомагає при недокрів'ї, розладі нервової системи, порушенні обміну речовин в організмі. Лікування виноградом (ампелотерапія) дає добрі результати при шлункових, ниркових, легеневих захворюваннях та порушенні серцево — судинної діяльності. Для лікування насамперед використовують високоякісні столові сорти винограду, вино грані соки (освітлені та з м’якушем), кишмиш, ізюм. Науково обґрунтована норма споживання свіжого винограду на одну людину 8 — 10 кг на рік.

Основну масу (85 — 90%) вирощуваного винограду використовують для виробництва вин, соків, концентратів (виноградний мед, сироп, бекмес, вакуум — сусло, порошки), компотів, маринадів, варення, мармеладу та ін.

Велику кількість корисних продуктів можна одержати. Якщо провести глибоку утилізацію залишків винограду. Здерев’янілі пагони, які видаляють під час обрізування кущів, використовують для виробництва кормових дріжджів, будівельних матеріалів (оздоблюванні плити, шпалерні кілки). При обламуванні зайвих зелених пагонів чеканці кущів зелену масу використовують як цінний корм (не гірший від люцерни). На корм використовують також висушену шкірку ягід та насіння (кормове борошно). Із залишків винограду після переробки на вино одержують спирт, енотанін, енобарвник, олію, оцет, винну кислоту тощо.

Важливою біологічною властивістю винограду є сильний ріст розгалуженої кореневої системи та надземної частини, що зумовлює добрий розвиток кущів на малопродуктивних (силових, кам’яних, піщаних) землях. Площа таких земель у південних областях України, в Криму та на Закарпатті становила понад 150 тис. га. Освоєння їх під виноградники шляхом поліпшення родючості (внесення добрив, мікрозрошення), впровадження ефективних заходів боротьби з водною та вітровою ерозією дасть можливість раціонально використовувати високий біокліматичний потенціал цих земель та звільнити для зернових, технічних і овочевих культур близько 100 тис. га чорноземних ґрунтів, де вирощується виноград.

Виноградарство — важлива і високоприбуткова галузь сільськогосподарського виробництва. Так, у колективних підприємствах і держгоспах Одеської області плодоносні виноградники, займаючи 2% площі сільськогосподарських угідь, дають 15% грошових надходжень і понад 20% прибутку від реалізації продукції рослинництва. Рівень окупності виробничих втрат у виноградарстві майже у півтора рази вищий, ніж у середньому по рослинництву.

На території України в господарствах різних форм власності вирощується значна кількість сортів винограду. Це зумовлено різними обставинами. Серед них відзначаються такі: випадковість придбання садивного матеріалу, копіювання закордонних сортиментів для одержання відомих уже марок вин без врахування місцевих умов тощо. Тривалий час, особливо в перші роки зародження промислової культури винограду в Україні, цю проблему вирішували шляхом проб і помилок. Формування сортименту в Україні для промислової його культури до першої світової війни відбувалося стихійно. Основи для розробки науково обгрунтованих принципів побудови стандартного винограду Україні були закладенні в 20-х р. ХХ ст.

Найбільший внесок у виробництво винограду і продуктів його переробки належать 2-м регіонам промислової культури винограду України — Автономній Республіці Крим і Одеській області. На 1992р. у них було зосереджено близько 72% загальної площі виноградних насаджень, у тому числі 75,5% плодоносних. Тут вирощувалась 75% валового врожаю винограду, виробляється 48% виноградних і 33% шампанських вин, а також 63% коньячних виноматеріалів. Саме в цих регіонах виробляють кращі вина, які принесли славу українському виноградарству і виробництву. Серед них є сортові й марочні столові вина, марочні міцні та десертні вина, високоякісні коньяки і шампанські вина, які за своїми властивостями близькі до категорії вин контрольованих назв за походженням.

Найбільша загальна площа і площа плодоносних насаджень столових сортів винограду зосереджені в Криму й Одеській області(близько 70%). Тут виробляється понад 76% столового винограду, а також найвища врожайність і продуктивність насаджень. В інших регіонах ці показники значно менші. Внаслідок цих та інших обставин виробництво і споживання столового винограду населенням України становлять тільки 72 кг у середньому за рік на одну людину, тобто майже 5,5 рази менше наукового обгрунтованої норми.

Розвиток галузі виноградарства України передбачає зростаючи потребу в кадрах спеціалістів — виноградів вищої кваліфікації. Вищі аграрні заклади освіти держави мають можливість готувати такі кадри. Цьому сприяє активна робота викладачів і науковців по створенню підручників і навчальних посібників.

2. Опис грунтово — кліматичних умов Клімат Розташовано місто Алушта (район) на Півдні березі Криму, в долині річок Улу-Узень і Демерджі, за 45 км від Ялти. Входить до Алуштинського рекреаційного підрайону. Розташована амфітеатром на схилах Головного пасма Кримських гір.

Клімат субтропічний середземноморського типу з дуже теплим малохмарним сухим літом та м’якою дощовою зимою пересічна температура лютого + 3о С, серпня + 23, 7о С. Кількість годин сонячного сяйва близько 2260 на рік, найменша вологість повітря — в серпні 63 — 68%. Купальний сезон триває з червня по жовтень (пересічна температура води влітку + 17, + 23о С).

Абсолютний мінімум температур в окремі роки знижається до — 20 — 23о С, абсолютний максимум досягає + 37о С. Річна кількість опадів — 323 мм — 400 мм, з них у теплий період випадає 191 мм.

Від холодних вітрів його захищає Головне пасмо Кримських гір, зокрема масиви Бабуган-яйли з найвищою точкою Кримських гір — г. Роман-Кош (1545 м), Чатирдаг і Демерджі.

Підрайон ІБ (від Алушти до Феодосії), з дуже м’якою зимою, відрізняється від району ІА більш низькими абсолютними зимовими температурами, що обмежує возделивання тут субтопічнх культур (абсолюний мінімум температур у окремі роки складає - 20 — 25о С). Середньорічна температура підрайона + 12,2о С (по даним метеостанції Судак). Помірно — жаркий степний агрокліматичний район охоплює рівнину частину області.

Середньомісячна температура повітря, оС

Мінімальна температура повітря, о С

Максимальна температура првітря, о С

Суми температур вище, оС

Дати заморозків і тривалість без морозного періоду

Кількість опадівза місяцьі рік, мм

Грунти Чорноземи південні

Чорноземи південні поширені у центральній частині Крима широкохвилястій рівнині. Вони утворились під степовой типчаковоі різнотравно-ковильной рослинністю і являються зональними грунтами південних степів. Характеризуються слабкою гумусованістю, що пояснюється ізріженним рослинним покривом, тривалим теплим періодом (приблизно 10 місяців у рік), коли відбувається розложення і швидка мініралізація органічних речовин у грунті. Позначається і багато столітня господарська діяльність людини. Сухість клімату і не промивний режим зволоження грунтів (це грунти степового роду з елювіальним характером зволоження) сприяє накопиченню на деякій глибині по профілю значну кількість корбанатів кальцію. Формується ілювіальний карбонатний горизонт з округлими стяженіями вапна. На глибині 150 — 200 см відмічається накопичення гіпсу і водо розчинних солей.

Такі основні особливості чорноземів південних, дозволяючи виділити їх у окремі генетичні підвиди із типа чорноземів.

Загальна глибина гумусованої частини профілю (Н +Нр) 55 — 70 см; з них 25 — 40 см — верхній, перігнійноакумулятивний горизонт, решта частина перехідний гумусуваний горизонт. Забарвлення верхнього гумусованого горизонтасіра, іноді з буроватим відтінком. З 55 — 90 см залягає ілювіальний карбонатний горизонт (РК) з накопиченням плям «білоглазки». Карбонати кальцію вилугована до глибини 32 — 48 см. Тільки у міцелярно-висококарбованих чорноземів південних карбонати відмічаються з поверхні. У грунті міцелярно-карбонатних і міцелярно-висококарбованих на глибині 35 50 см накопичується псевдоміцелій. Горизонт воднорозчиних солейвідмічається з глибини 150 — 200 см, рідше — 100 — 150 см, тип засолення сульфато-кальцієвий.

Чорноземи південні відносяться до слабкогумусованих грунтів, кількість гумусу у пахотному шарі у середньому не перевищує 3,0% (у намитих грунтах його кількість збільшується до 3,2 — 3,7%, у слабкогумусованих зменшується до 2,5%). На глибин 60 — 70 см, кількість гумусу зменшується до 1%. Відношення углероду до азоту (С: N) досить висока (9: 10).

Реакція грунту слабколугована, у верхньому горизонті рН = 7,1 — 7,3, у карбонатних горизонтах 7,4 — 7,7.

Поглинаюча і обмінююча здатність чорноземів південних велика; сума поглинаючих (обмінюючих) основаній 30 — 40 мг-екв, причому 90% і більше цієї суми приходиться на катіон кальцію. Магнію складається 5 — 8%, натрію 1 — 4% суми основаній.

Механічний склад чорноземів південних легкоглинистих і важкосуглинистих пилувато-ілований, по профілю механічні елементи розподіляються рівномірно. «Фізичної» глини (частин розміром не менш 0,01 мм) вони складають 60 — 65%, рідше 50 — 55%.

Грунти цієї групи один з кращих на теріторії області. Потенційне плодоношення їх високе: валового азоту вони складають 0,21 — 0,23%; фосфора — 0,10 — 0,11%, калію (К2О) — близько 2%, рухомих форм фосфору менше 1,5 мг, азоту гідролізуючого 4 — 16 мг, калію рухомого 20 — 40 мг на 100 г грунту.

Водно-фізичні властивості чорноземів південних. Об'ємна вага (щільність) 1,20 — 1,35 г / см3 (без пахотного шару), зі збільшенням глибини об'ємна вага збільшується, в ілювіальном карбонатном горизонті він досягає максимуму — 1,35 — 1,50 г/ см3. Загальна скваженість або порозность (общий об'єм пор в грунті), невисока — 47 — 52% (в гумусній товщі 0 — 60 см). Особливо низька некапілярна скважність (загальний об'єм великих пор, службовими ходами для повітря) — 12 — 18% об'єма грунту.

Доступна (засвоювана) волога — 169 мм у метровому шарі і 230 мм у півметровому. Вологовіддача не перевищує 42%. У вологі роки грунт в зимові і весняні місяці промочується до 140 — 145 см. В серпні - верені зволоження грунту у метровому шарі доходить до метрового запасу. При пізній вспашка стерні мертвий запас вологи відмічається на всій глибині промочування. Периодичне зволоження і висушення сприяє ущільнення ґрунту на глибині до півтораметра.

Водопроникливість грунту висока — 77 — 98 см води за 6 годин, особливо гранту, вскипаючи з поверхні. В районі розположення таких ґрунтів розвинута вітова ерозія, для боротьби з котрою здійснюють лісомеліоративні і агротехнічні заходи. Водна ерозія має невеликий розвиток, головним чином на схилах вод розділів і прибалочних схилах.

У зв’язку з цим, що ґрунти у зоні недостатнього зволоження, рекомендуються зрошувати всі ґрунти цієї групи (пашня 417 тис. га, багаторічні 60,5 тис. га) поливна норма для промочування шара у 50 — 60 см — 300 — 400 м³ / га.

Вказані грунти можуть бути використані під усі районовані сільськогосподарські культури, у тому числі під сади з зрошенням і виноградники.

3. Вибір ділянки і підготовка ґрунту Для закладання виноградника треба вибирати ділянки найбільш зручної конфігурації (здебільшого витягнутий прямокутник) з раціональним використанням площі та можливістю максимальної механізації виробничих процесів. Виноградні насадження повинні бути зосередженими в господарстві в одному земельному масиві, що дозволить з найвищою продуктивністю організовувати догляд за рослинами, ефективно використовувати техніку та забезпечити кращу охорону урожаю.

При виборі й визначенні придатності під виноградник земельного масиву або окремої ділянки враховують такі фактори: біологічні особливості й екологічні вимоги до умов середовища виноградної лози виду Vitis Vinifera й, зокрема, сортів, запланованих до садіння; рельєф місцевості й напрям схилу; грунтові, мікрокліматичні й метеорологічні умови; можливість широкого застосування механізації основних процесів догляду за насадженнями та ін.

На півдні України найкращі для виноградників ділянки на пологих (до 8 — 10 о) південних, південно — західних та західних схилах, які придатні для тракторного обробітку. На них кущі краще освітлюються, ніж на східних і особливо північних схилах. Тут раніше достигає урожай, вищою буває цукристість ягід, краще визріває лоза, рослини менш пошкоджуються пізніми весняними і ранніми осінніми приморозками. У степових районах під виноградники відводять, крім згаданих схилів, також і рівнинні ділянки. У господарствах узбережжя Криму, де переважають гористі місця, допускаються використання більш крутих південних південно — західних схилів. В останньому випадку (на схилах понад 10о) спочатку влаштовують тераси, на яких можна використовувати трактори і запобігати змиванню та розмиванню грунту. На схилах крутістю 6 — 8о ряди орієнтують упоперек схилу або по його контурах.

Не слід закладати виноградники в нижній частині схилів, глибоких та вузьких долинах, де недостатньо світла і тепла і вони часто пошкоджуються пізніми та ранніми осінніми приморозками. Через погане провітрювання рослини винограду тут частіше уражуються грибними хворобами.

Виноград має високу екологічну пластичність і порівняно легко пристосовується до різних ґрунтових умов. Він може рости і плодоносити майже на всіх грантах, але величина і якість урожаю значною мірою залежить від властивостей ґрунту та підґрунтя, глибини залягання і складу підґрунтових вод. Під виноградники придатні всі ґрунтові різновиди, крім заболочених і дуже засолених. У степових районах найкращими грантами є легкі, але родючі супіщані, суглинкові, каштанові й чорноземи.

У посушливому степу України, де випадає недостатня кількість опадів для одержання щорічно високих урожаїв винограду, при виборі ділянок треба надавати перевагу тим, які ближче розміщені до великих водойм з прісною водою або артезіанських свердловин, щоб при необхідності можна було б організовувати зрошення. Недоцільно розміщувати на далекій віддалі від населених пунктів, бригадних станів, складських приміщень, щоб запобігти зайвим витратам на переходи, переїзди, доставку матеріалів, добрив, вивезення урожаю, його зберігання тощо.

виноградник плодоношення сорт грунт

4. Підбір підщеп, сортів та їх коротка характеристика По характеру використання продукції сорти поділяють на технічні, столові і кишмишно — ізюмні.

Столові сорти призначені для споживання у свіжому, замороженому або консервованому виді.

Доцільно вирощувати 3 — 4 столових сортів винограду, включених до Державного реєстру сортів рослин України.

Молдова Сорт виведений в Молдавії у 1961 р. шляхом схрещування сортів Гузаль кара та мілдю стійкого складного межвидового гібрида Сейв Віллар 12 — 375.

Коронка молодого пагіна світло-зелена з сіруватим відтінком від опушення. Перші листочки з вино-бронзовим відтінком. Однорічний визріваючий пагін світло-коричневий з більше темними вузлами. Лист крупний, округлий, п’ятилопастевий, слабко розсічений, поверхня сітчасто морщиниста, з відгибаючимися уверх краями. Верхні та нижні вирізки відсутні або ледве помічені у вигляді вхідного вугла. Черешкова виїмка відкрита, ліровидна. Зубки по краю листа крупні, трикутні, — нахилені, зубці на кінцях лопастей також крупні, трикутні.З нижної сторони лист опушен слабко. Осінню лисття вино-фіолетового кольору. Квітка обоеполый. Грона середня або крупна, цилиндрична-конічна або конічна, частіше середньої щільності. Ягіда крупна, овальна, темно-синя, з густим пруїновим нальотом. Кожиця товста і міцна. М’якушь м’ясистий, хрусткий. Смак простий. Насіння середньої величини. Сорт пізнього строку дозрівання. Споживча зрілість наступає у середині вересня і пізніше, для чого потребує з часом розпущення бруньок до 145 днів. Кущі сильнорослі. Пагони визрівають гарно — на 90% і більше. Опадання квіток і горошення ягід незначне.

Коефіцієнт плодоношення центральних бруньок в передгірському районі Крима в першому вузлі пагінів 0,20. Там же коефіцєнт плодоношення пагін 0,75 — 0,95, коефіцієнт плодоношення— 1,17 — 1,37. Плодоношення пагіну складається 62 — 80%. Маса грона 250 — 300 г. Урожайність сорту при свисаючим вертикально вниз прирості і короткий обрізці на високоштамбовій кордонній формі в агрофірмі «Черноморец» Бахчисарайського району складала 120 ц/га. В совхозі-заводі «Алушта» при длинній обрізці пагонів з вертикальним введенням прироста на високоштамбовій двобічнному кордоні урожайність була 222 ц/га. У сорта повишена стійкість до мілдью, сірої гнилі і філоксери. Відносиьтся до сортів відносно морозостійких.

Може возделиваться без прививки, але в привитому стані забеспечує более високі вурожаї. Гарний засіб з сортами Рипаріа х Рупестріс 101 —14, Берландієрі х Ріпаріа С04.

Гарно произрастає на плодородних проніцаємих грунтах і теплих схилах. Рекомендова схема посадки 3,0×1,75 м. Повишена зимоі морозостійкі дозволяє возделивати кущі з різною висотою штамбу як віялова, так і кордоного типа.

В період споживчого дозрівання і накрпичує 15 — 16 г/100 мл цукрів при титруємій кислотності 8 — 10 г/л. В подальшому цукристість може досягати 17— 18 г/100 мл.

Гарно переносить перевозки і тривалий час зберігаються в холодильниках, характеризують відмінною лежкістю. Грони також викоривують для приготування компотів.

Мускат Олександрійський Синоніми сорта Цібібо, Саламана, Мюскатель де Малага і др. Батьківщина сорта — Аравія. За морфологічними признаками і біологічними властивостями він відноситься до еколого-географічної групи східних столових сортів. Широко поширюється в Італії, Іспанії, Греції, на півдні Франції тощо.

Коронка молодого пагіну біла від опушення з червоним відтінком, перші листки слабкорозсічені і зі слабим павутинистим опушенням.

Однорічний визрівший пагін жовто-коричневого, вузли з червонуватим відтінком. Лист середній величини, округлий, у середньому ступені розсіченості, п’ятилопатевий, воронковидний. Верхні бокові вирізки глубокі і середні, закриті, з вузьким просвітом. Нижні вирізки відкриті, щілеподібна. Черешкова виїмка частіше усього відкрита, ліровидна. Крайові зубчики гострі, трикутні. Кінцеві зубчики трикутні, гострі. З нижньої сторони листа рідке щетинисте опушення. Квітки двостатеві. Грона середньої величини або крупніші (довжина 15 — 20 см, шириною 10 -13 см), конічна або гіляста, середньої щільний, пухкий або дуже пухкий. Ягоди середні або крупні (довжиною 13 — 21, шириною 14 — 19), овальні, жовто-зелені, при повній зрілості жовта. Кожиця товста і міцна. М’якушь м’ясисто-сочний, хрустка з ярко вираженим мускатним ароматом. Смак приємний, гармонійний.Сорт пізднього строку дозрівання — споживча стиглості наступає в третій декаді вересня.

Кущі сильнорослі або середньорослі, що зв’язується з умовами возделиванія. Може спостерігатися сильне осипання квіток і горошіння ягід.

Коефіцієнт плодоношення центральних бруньок у першому вузлі пагонів в західному передгірно-приморскому районі Крима дорівнюється 0,1. Коефіцєнт плодоношення пагонів змінюється у широких межах: 0,7 — 1,6. Плодоносні пагони 50 — 80%. Маса грони 200 — 300 г, максимальна 350 г. Середня маса 100 ягід 420 г. Уроіжайність коливається також у великих межах — від 50 до 100 ц/га.

Сорт уражується мілдью, оідіумом, слабко уражується гроновою листоверткою. Відноситься до слабко морозостійким сортам. Для сорту рекомендуються підщепи Берландієрі х Ріпаріа Кобер 5ББ, Шасла х Берландієрі 41Б.

Схема посадки 3,0×1,5 — 1,75 м. Враховуючи, що сорт позитивно реагує на накопичення багаторічної древисини, рекомендуються штамбові форми кордоного і віяловного типа. Обрізка застосовується від короткої до довгої. Гароно відзивається на богаті і вологі грунти.

Грони сорта придатні для перевезення і для тривалого зберігання. Цукритість соку ягід 19 — 20 г/100 мл, кислотність 4−5 г/л. Дегустаційна оцінка 8,5 — 9,0 бала і вище. Крім споживання у свіжому вигляді його використовують для приготування високо якісних компотів, варення, маринадів, ізюму.

Мрія Синонім сорта Надія. Сорт виведен в Україні (Одеській СХІ) шляхом скрещування сортів Чауш і Кишмиш чорний.

Коронка і перші лисття молодих пагонів ледве опушенні, з м’яким бронзовим відтінком. Однорічні визрівші пагони коричневі. Лист крупний, округлий, п’ятилопастений, сильнорозсіченні, поверхня дрібопузирчата. Верхні бокові вирізки глубокі, закриті, з просвітом у вигляді трикутника. Нижні вирізки також глубокої або середної глибини, відкриті, по формі у вигляді ліри. Черешкова виїмка відкрита, ліровидна або зведена. Крайові зубчики трикутні, гострі. Кінцеві зубчики крупні і також трикутні і гострі. Нижній бік листа частіше без опушення. Осіннє забарвлення жовте з червоми плямами. Квітка обоеполый. Гроно середннє або велике, циліндрично-конічна або крилата, пухка або середня щільність. Ягода середння, овальна, зеленувато-розова, бувають темно-розові. Кожиця тонка, ніжна. М’якуш м’ясисто-соковита. Насіння відсутнє, але формуються м’які рудименти.

Відносяться до сортів раннього строку дозрівання —дозрівають у третій декаді серпняа — напочатку вересня. Кущі сильнорослі. Лоза визріває гарно. Горошіння ягід не спостерігається.

Коефіцієнт плодоношення пагонв 0,8, коефіцієнт плодоношення— 1,2 1,3. Плодоносних пагонів 60 —70%. Маса грони 150—180 г. Врожайність 80 90 ц/га і вище.

Вражається мілдью, оідіумом, сірою гниллю. Віноситься до сортів зі слабкою морозостійкістю. Хороший аффінітет з підщепами Ріпаріа х Рупестріс 101 — 14, Берландієрі х Рипариа Кобер 5ББ. Узв'язкуз морозонебезпечністю території можуть використовуватися як безштамбови формы, так і штамбові. Схема посадки кущів 3,0×1,5 м. Обрізка на 7 — 10 глазків.

Цукристість соку ягід 17 — 20 г/100 мл, кислотність 6—8 г/л. Дегустаційна оцінка свіжого винограду 8,5 — 8,7 бала.

Кардинал Сорт вивиден Є. Снайдером у США (Каліфорнія) шляхом гібридизації сортів Пламя Токая і Альфонс Лавалле. Одержали широке оширення у світі, у т. ч. і у Україні.

Коронка і перші лисття молодого пагіну світло-зелені з бронзовим відтінком, без опушення. Однорічні визрівший пагін світло-коричневий з бронзовим відтінком. Лист крупний, округлий, середньорозсічений, злегка хвилястий. Верхні бокові вирізки відткриті і закриті, щілеподібні і овальні, нижні відткриті, у вигляді вхідячих вуглів. Черешкова виїмка відткрита, сводчатая. Крайові зубчики з випуклими бічними, кінцеві зубчики трикутні, подовжені. Лисття без опушення. Осіннє забарвлення жовте. Квітка двостатеві. Гроно крупне, цилиндро-конічена, пугка або дуже пугка. Ягіда крупна або дуже крупне, округле або овальне, фіолетово-червоне з гарно вираженим пруїновим нальотом. Кожиця відносно щільна, але легко разривається на частини, споживчий. М’якушь м’ясистосоковитий, з без забарвлення сіку, приємний на смак, з легким мускатним ароматом.

Сорт відтноситься до групи дуже раннього строку дозрівання. Від розквітання бруньок до споживчої стиглості, яка наступає у середині серпня, проходить до 115 днів. Кущі середні сили роста, лоза визріває на 50 — 70% і більше. У деякі роки, що залежть частіше всього від неблагоприємних погодних умов, може спостерігатися дуже сильне осипання квіток, неблагоприємним мускатним ароматом.

Коефіцієнт плодоношення центральних бруньок у першому вузлі пагонів може досягати1,4. Коефіцієнт плодоношення пагонів складається 1,3, плодоносних пагонів на кущі більше 50%. Середня маса грони 210 — 470 г. Врожайність 75 — 100 ц/га і більш.

Сорт сильно вражається мілдью, оідіумом, бактеріальним раком, гроновою листоверкою, восприимчив до сірої гнилі.

Гарно поєднується з підщепами Рипаріа х Рупестріс 101 — 14, Берландієрі х Ріпаріа С04. На висококарбонатних грунтах рекомендуються підщепи Шасла х Берландієрі 41 Б.

Зважаючи, що сорт являється слабкоморозостійким, для насадженнь відводять теплі схили, ділянки. Гарно произрастає на багатих чорноземах і суглинистих грунтах. У неукривній культурі може використовуватися штамб різної висоти, в т. ч. і високій. Крім віялового типа формування може використовуватися кордонний. В востаднньому випадку застосовують обрізку на 5 —6 глазків, у другому випадку і довгу. Застосовуєтся схема посадки: 3,0×1,5 -1,75−2,0 м У сіку ягід накопичується цукри до 16—18 г/100 мл при кислотності 7 8 г/л. Дегустаційнна оцінка 8 —9 балів. Грони сорта гарно транспортується і до 2 — 3 місяців можуть зберігаться у холодильниках.

Крім споживання у свіжому вигляді використовується для приготування варення, компотів.

Характеристика підщеп Ріпаріа х Рупестріс 101—14

Синонім сорту 101 — 14. Був отриманий у Франції в 1882 р. і представлений сумішшю клонів. У минулому у виноградарських країнах Європи, в Україні займав провідне місце.

Коронка молодого пагону жовтувато-зелена, покрита рідким опушенням. Молоді листи клиноподібні, складені у вигляді жолоби, жовто-зеленого фарбування із червонуватими краями. Однорічний достиглий пагін майже округлий, із середніми по довжині межвузлями, гладкий, коричнево-вишневого відтінку. Листок середній або великий, цільний, клиноподібний, ледве зморшкуватий, ясно-зелений. Черешкова виїмка відкрита, у вигляді зводу. Крайові зубчики пиловидні, кінцеві зубці витягнуті, гострі. Нижня сторона без опушення. Квітки на кущах однодомна, функціонально-жіночі й чоловічі. Гроно дрібне, циліндричне, пухке. Ягода чорна, дрібна, округла.

Період від розпускання бруньок до листопаду в західному передгірно-приморському районі Криму тягнеться 197 днів.

Кущі середньорослі. Довжина пагонів у передгір'ї становить 3,7 м, у західному передгірно-приморському районі трохи більше трьох метрів, при визріванні відповідно на 80 й 95%. На втечах формується багато пасинків.

Сорт проявляє високу стійкість до грибних хвороб, але дуже сильно пошкоджується листовою формою філоксери. До кореневої форми філоксери стійкість висока й оцінюється в 5 балів. Морозовитривалість сорту також висока, посухостійкість — середня. До ґрунтів сорт практично не вимогливий.

При вивченні високої шестипроволочної шпалери в передгір'ї (2,5×1, 5 м) вихід стандартних черешків з гектара становив 114, у західному передгірно-приморському районі (2, 8×1, 75 м) — 55 — 60 тис. шт. Необхідно проводити два обламування й до вісім пасинкувань.

Укоріненість черешків у порівнянні з іншими підщепами висока й становить 80 — 90%. У сорту спостерігається гарний аффінітет з більшістю європейських сортів. Він поліпшує ріст і розвиток рослин, підвищує врожай і поліпшує його якість.

Шасла х Берландієрі 41Б Синонім сорту 41 Б. Був виведен у Франції в 1882 р. від схрещування сортів Шасла біла і Вітіс Берландієрі. Получив велике поширення у виноградарських країнах Європи.

Коронка молодого пагону червонувата і вкрита білим войлочним опушеням. Молоді листки цілісні, жовтувато-зелені, з густим опушенням. Однорічний достиглий пагін світло-коричневий, округлий, ребристий. Лист средній, продовгуватий, трьох-, п’ятилопатевий, слабокорозсічений, з краями, отогнутыми книзу. Верхняя поверхность с блеском, темно-зеленая, гофрованими, практично без опушення (але часто зберігається густо павутинисте опушення в місці сходження середніх та бічних жилок). Черешкова виїмка глубока, відткрита, зводу або ліровидна. Крайові зубчики невисокі, пиловидні. Кінцеві зубці невиликі, широкі. Квітки функціонально-жіночі. Гроно дрібне або середнє, циліндрично-конічне, пухке. Ягода дрібна, округла, чорна.

Період вегетації в західному передгірно-приморському районі Крима продовжується 186 днів. Кущі середньорослі. Середня довжина пагонів у названому районі складає декілько більше трьох метрів, в передгір'ї — 3,4 м. Визрівання відповідно складає 90 і 81%. Пасинків утворює мало.

Стійкий до грибних захворювань, але у дощові роки частина листків уражується мілдью. Листковою формою філоксери практично не уражується.

До кореневої форми висока стійкість і оцінюється у 4,3 бала. Морозостійкість сорта значно нижче, ніж Кобер 5ББ, 101−14, С04.

На відміну від перерахованих сортів добре произрастает на вапняних дренируемых грунтах. Погано произрастает на непроницаемых грунтах з вологою підгрунтом. Необхідно проводити 3 — 4 пасинкування.

Віялова короткорукавна форма в комбінації з високою шести проволочною шпалерою у західному передгір'ї-приморського району Крима (2,8×1,75 м) забезпечує вихід 55 — 60, у передгір'ї (2,5×1,5 м) — понад 100 тисяч стандартних черенків з гектара. Укорінення черенків проходить погано і складає 23%.

5. Організація території для закладання винограднику

5.1 Схема розміщення кущів Штамбова культура із зрошенням. Сильнорослі сорти. Відстань між рядами 3,5 м, відстань між кущами 1,75 — 2,0 м. Кількість кущів 117 на 1 га, відстань між кущами 2,0 м, ширина міжрядь 4 м. Форма кварталу є витягнутий прямокутник довжиною 250 м і шириною 100 м.

5.2 Розбивка ділянки на квартали Кількість кварталів визначають, виходячи із загальної площі під виноградником і прийнятого розміру кварталів. Загальна площа під виноградники 225 га, оптимальний розмір кварталу 25 га, це 9 кварталів. Найкращою формою кварталу є витягнутий прямокутник довжиною 1000 м і шириною 500 м. Кожен квартал розбивають на клітки площею 5 га з довжиною рядів 100 м, клітки розділені дорогами. Ряди винограду розміщують у напрямку довшої сторони кварталу.

5.2 Дорожня мережа На дорожню мережу відводиться до 3% загальної площі виноградника. Магістральні дороги влаштовують завширшки 10 — 14 м, між квартальні - 8 м, які, крім транспортних потреб, є місцем розвертання машин та агрегатів, що використовують на винограднику; між кліткові - 4 — 6 м, по них здійснюють прохід механізмів, транспортування матеріалів (добрив, пестицидів, тари), зібраного врожаю та лози після обрізування кущів.

5.4 Створення садозахисних насаджень Захисні лісосмуги на виноградниках — важливий фактор підвищення стійкості та врожайності насаджень. Вони захищають молоді пагони від холодних північних і східних вітрів навесні та суховіїв улітку, а на піщаних масивах, крім того, від засікання пагонів, засипання кущів піском або оголошення кореневої системи (видування). Не менш важливим фактором є затримання атмосферних опадів і зменшення водних та повітряних ерозійних процесів.

Захисні лісосмуги висаджують навколо майбутнього виноградника зазделегідь, за 3 — 6 років до його закладання. Уздовж довгого боку ділянки з боку панівних вітрів висаджують основні вітроломні захисні смуги, а перпендикулярно їм через 1000 м — додаткові. У захисні смуги висаджують швидкорослі породи — тополю, білу акацію, клен гостролистний, а також плодові культури — мигдаль, горіх грецький, черешню, абрикос, грушу тощо. Щоб кущі винограднику не пригнічувались, крайній ряд захисних смуг повинен бути розташований від них на відстані не ближче 8 м. На стиках поздовжніх і поперечних смуг залишають смуги на всю ширину суміжних доріг. Це забезпечує проїзд тракторних агрегатів і транспорту, а також провітрювання від застосування повітря всередині кварталів, запобігаючи цим розвитку грибних хвороб і пошкодженню кущів приморозками.

Таблиця № 1

Потреба у садивному матеріалі для створення садозахисних насаджень

Розрахунок Загальна довжина садозахисної смуги:750 м + 300 м + 750 м + 300 м = 2100 м;

Загальна довжина вітровломної лінії: 250 м + 250 м + 250 м = 750 м;

Щоб знайти кількість саджанців включаючи 5% страховий фонд потрібно:

2100 м * 3 м (відстань в ряду) = 6300 + 5% = 6305 (садозахисні смуги);

750 м * 3 м (відстань в ряду) = 2250 + 5% = 2255 (вітровломної лінії);

Щоб знайти загальну вартість потрібно: ціна одного саджанця 50 грн.

6305 * 50 = 315 250 грн. загальна вартість садозахисних смуг;

2255 * 50 = 112 750 грн. загальна вартість вітровломних ліній.

6. Передсадивна підготовка грунту Перед плантажна підготовка ділянки при закладанні виноградників має важливе значення і включає проведення культуртехнічних, меліоративних робіт та підвищення родючості грунту. Загальна мета цих заходів — окультурення площі, розвитку і плодоношення майбутніх насаджень, полегшення догляду за ними. Залежно від стану і вибраної ділянки і відповідно до проекту проводять такі роботи: викорчовують і видаляють кущі, дерева та пеньки плантажними плугами, кущорізами, бульдозерами та іншими машинами й пристроями до машин ПРВМ — 3 у зчепі з потужними тракторами; вирівнюють поверхню ділянки, зрізують піщані пагорби (кучугури) бульдозерами, скреперами або тракторними лопатами, видаляють каміння діаметром понад 10 см; знищують осередки багаторічних злісних бур’янів (пирій повзучий, свинорий пальчастий, гострець та ін.) оранкою на глибину залягання кореневищ з наступним вичісуванням їх важкими боронами або пружними культиваторами і спалюванням; на запланованих для зрошення схилах перед плантажною оранкою проводять капітальне планування поверхні, а після нього — експлуатоційне, будують зрошувальну систему; для запобігання водної ерозії на схилах влаштовують водозатримуючі вали, з єднанні з водопоглинаючими канавами, а при крутості схилів 10о і більше роблять тераси; зволоженні ділянки осушують дренажем; закладають вітроломні захисні насадження; при дуже щільних грунтах і під грунтях роблять перед плантажне розпушування на глибину 75 80 см за допомогою тракторних агрегатів з машиною РН — 80Б.

Якщо під виноградники використовують після багаторічних насаджень (виноградників, садів) або мало продуктивні землі, особливого значення набуває підвищення родючості грунту. Для оздоровлення, поліпшення структури і підвищення родючості таких грунтів, за дослідженнями ІВІВ ім. В. Є. Таїрова та інших наукових установ, необхідно протягом 2 — 4 років до плантажної оранки висівати бобові або суміш бобових і злакових трав (люцерну з житняком, конюшину з тимофіївкою). У посушливих районах, де не можна виростити високий урожай багаторічних трав, а отже, які за здалегідь (у період цвітіння)заорюють, щоб органічна маса встигла розкластися ще до плантажної оранки. На піщаних і субпіщаних грунтах на зелене добриво рекомендують висівати люпин.

За 2 — 3 роки до сівби трав з метою оструктурення грунту не можна застосовувати грунтові гербіциди.

Норми внесення добрив під плантажну оранку встановлюють від ступеня забезпеченості грунтів гумусом та основними поживними елементами. Перед плантажним окультуренням грунту і внесення органічних та мінеральних добрив вміст поживних речовин у ньому слід довести до оптимального рівня.

Науковими дослідженнями та практичним досвідом встановлено, що на чорноземах південних під плантажну оранку треба вносити 60 — 100 т / га гною або компосту, 2 — 4 т / га суперфосфату, 1,2 — 1,5 т / га калійної солі.

Глибина плантажної оранки залежить від екологічних факторів (кліматичних, грунтових, гідролітичних) і становить у Степу 60 — 70 см. Її можна проводити в будь-який час року, але найкращі агротехнічні строки у південних районах України під весняне садіння — жовтень — листопад, під осіннє - листопад — серпень, а північних — вересень — жовтень. Виноград можна садити не раніше як через два місяці після плантажної оранки.

7. Закладання виноградника Розрізняють два види розбивки: розбивку ділянки на квартали, клітки, дороги, захисні лісосмуги тощо і розбивку у середині кліток з визначенням розташування кущів на площі в кожному ряду.

Перший вид розбивки здійснює здебільшого фахівець геодезист з використанням відповідних приладів, а другий — працівники бригади чи ланки вручну або за допомогою механізмів.

Для здійснення розбивки вручну готують троси зі стального дроту, на яких роблять позначки (напайки, міцно закріпленні вузли), що відповідають відстаням між рядами та між рослинами в ряду. Здебільшого використовують два троси з відмітками відстаней між рядами, які натягують на обох кінцях ділянки, а також 1 — 2 троси з позначками відстаней між кущами в ряду, які переміщують по рядах, відмічають кілочками місця садіння кущів.

На велеких площах застосовують механізований спосіб розбивки кліток за допомогою начіпних культиваторів, у яких робочі органи встановлюють на відстані розміру міжрядь при повздовжніх заїздах і місцях відстаней між кущами в ряду при поперечних заїздах. У місцях перетину борозен висаджують саджанці винограду.

Для закладання винограднику треба використовувати лише першосортні, як правило, однорічні, щеплені або кореневласні (на піщаних грунтах) саджанці. Неповноцінні саджанці садити не слід, оскільки з них розвиваються мало врожайні, слабо ростучі й недовговічні рослини. Садіння кільчованих чубуків допускається тільки в окремих випадках, коли можна забезпечити достатню вологість грунту і добрий догляд.

За 2 — 3 дні до садіння саджанці винограду виймають із сховищ, пильно переглядають і сортують, видаляючи всі пошкодженні й непридатні корені. Секатором обрізують всі корені, крім розміщених на нижньому (п'ятковому) вузлі. Здорові п’яткові корені вкорочують до 5−6 см при гідромеханічному способі садіння, також до 12 — 15 — 20 см при садінні в ямки в ручну, а пошкоджені видаляють. З пагонів, що є на саджанці, залишають один-три найрозвиненіші, з двома-трьома вічками на кожному. Підготовлені саджанці зв’язують у пучки по 25 або 50, і коріння занурюють на 1−2 дні у воду для відновлення вологості саджанців, в якому вони частково втралитили під час зберігання. Вимочені саджанці підвозять до місця садіння. При перевезенні їх обов’язково захищають від пересихання, накриваючи мокрими рогожами або брезентом, а на ділянці до садіння прикопують у вологий грунт. Чубуки підготовлюють так само, як і при садінні в шкілку. Досвід спеціалізованих господарств дає можливість рекомендувати парафінування верхівок саджанців, зануренням у розплавлений парафін (або спеціальну для цього суміш на основі парафіну) усією прищепною частини і 5 — 6 см верхівкової частини прищепи, щоб уникнути нагортання горбиків при садінні (вдається за вологої весни). У Криму є досвід, коли перед садінням на стовбури саджанців надівають захисні поліетиленові чохлики розміром 35*10 см, які одягають на саджанці і прив’язують до підщепи у двох місцях: над п’ятковими коренями і безпосередньо під місцем спайки (в місці з єднання підщепи і прищепою). Верхня частина чохлика повинна виступати над поверхнею грунту на 8 — 10 см. Ізоляція підземного штамба від контакту з грунтом буде перешкоджати утворенню поверхневих коренів на чотири-п'ять років і дасть можливість уникнути проведення трудомісткої катаровки. Безпосередньо перед садінням корені саджанців занурюють у бовтанку з двох частин глини і однієї частини коров’яку, розведених до густоти сметани.

Виноград в усіх районах України рекомендують садити навесні, причому якомога раніше, коли стан грунту дає можливість працювати на ділянці. В роки з нормальними метеорологічними умовами на півдні цю роботу треба закінчити до 1 травня. Пізнє весняне садіння погіршує приживання саджанців і ріст кущів, скорочує вегетаційний період, що затримує початок вступу їх у плодоношення. На півдні України, коли саджанці не пошкоджені плямистим некрозом, їх можна садити також восени, після обпадання листків, але до настання морозів. Осіннє садіння має такі переваги: вегетаційний період рослин збільшується, оскільки саджанці починають розвиватись рано навесні, як тільки грунт достатньо прогрівається; немає потреби зберігати садивний матеріал взимку; напруженість у роботі, яка звичайно припадає на весняний період. Не слід садити виноград на піщаних грунтах у зв’язку з глибоким їх промерзанням взимку, а також у місця, не захищених від вітрів, де застосовується вода, на глинистих землях. Саджанці на філоксеростійких підщепах садять на глибину 40 — 45 см, кореневласні саджанці й чубуки на важких грунтах (важких супісках і суглинках) — 50 — 55 см, а на легких (пі-щаних, субпіщаних і легких суглинках) на 65 — 70 см. Якщо довжина кореневласного саджанця менша за глибину садіння, його садять за вказаними вимогами, залишають ямку і дорощують протягом вегетаційного періоду.

Горизонтальна шпалера відома давно. Використовується на присадибних ділянках у районах неукривного виноградарства для сильнорослих столових сортів з високим штамбом і великою кількістю рукавів.

За цією системою на штамбах заввишки 1,8 — 2,6 м формують крону, яку розташовують у горизонтальній площині на сітці з дротин або на рамках з дерев’яних брусків, закріплених на високих опорах.

Ручним гідробуром (ГБ-35) або гідробурами у виноградосадивній машині ВПМ -2А пробурюють свердловини в груні, забеспечуючи утворення в них сметано подібної грунтової пульпи. У цю свердловину садильник занурює саджанець винограду. Спочатку він занурює його нижче потрібної глибини, а потім підсмикує догори, щоб надати кореням необхідне положення. За садильниками грунт навколо саджанців (після усмоктування води в свердловинах) потрібно ущільнити, якщо не було проведено їх парафінування, підгорнути пухким грунтом, щоб над верхнім вічком був його шар завтовшки 5 — 6 см. Глибина садіння саджанців винограду у більшості районів 40 — 45 см.

У неукривній зоні на рівній ділянці грунту щеплені саджанці висаджують з таким розрахунком, щоб місце щеплення знаходилось на 3 — 5 см вище рівня грунту. У верній частині схилу місце зрошення підщепи з прищепою повинне бути нижче рівня грунту, а в нижній частині схилу — на 4 5 см вище поверхні грунту.

Встановлюють шпалери на винограднику здебільшого на другий рік після садіння. Для цього використовують стовпи і дріт. Стовпи можуть бути дерев’яними, металевими, залізобетонними, із синтетичного матеріалу і комбінованими (залізобетон та деревина, залізо і деревина тощо). Деревина, що використовується для опор, руйнується мікроорганізмами, особливо та її частина, яка знаходиться у грунті або на межі грунт — повітря. Деревина дуба, каштана, акації, шовковиці, тису, модрини зберігається 15 — 30 років; липи, сосни — 8 — 10; ялини — 4 — 10; тополі, вільхи, клена, берези, верби до 4 років. З метою подовження строку експлуатації дерев’них опор їх перед використанням просочують 4 — 6% розчином мідного купаросу або масляними антисептиками (креозотом, різними технічними маслами тощо). Металеві опори виготовляють з відходів виробництва: таврового, двотаврового і кутикового заліза, залізних труб тощо. Вони прості, довговічні, але дорогі, на них витрачається велика кількість металу (3−8 кг на один стовп). Для запобігання корозії металу стовпи покривають кількома шарами оліфи або наносять цинкове чи алюмінієве покриття. З метою підвищення стійкості металеві опори поміщають у бетонні цоколі, а пустотілі стовпи заповнюють бетонною сумішшю. Залізобетонні стовпи — основні опори на сучасних виноградниках. Вони міцні, дешеві, довговічні, не пошкоджуються комахами і хворобами, на їх виготовлення витрачається менше металу. Проте вони часто руйнуються через пористість бетону і під дією морозів, а також застосованих на виноградниках механізмів. Основний недолік — велика маса.

За високо штамбової культури біля кожного куща встановлюють при штамбові кілки завтовшки 5−10 см і завширшки1,5 — 2,5 м, які повинні витримувати більшу частину навантаження багаторічної частини рослини і пагонів та сприяти формуванню прямих штамбів. Крім того, при штамбові кілки захищають штамби кущів від пошкоджень при механізованому догляді за виноградником.

В районах неукривного виноградарства дріт нижнього ярусу розташовують на висоті штамба (40 — 120 см), другий (здвоєний) — відстані 20 см від першого, потім на відстані 30 см натягують два дроти по обидва боки проміжних стовпів для підтримання вільно звисаючих зелених пагонів. Для натягування дроту використовують блоки, натягнуті важільного типу, які постійно закріплюють на дротах, лебідки ЛРН-1, ЛРД-85А. При вирощуванні столових сортів рекомендують низько і середньо штамбові форми з вертикально розміщеним у просторі приростом.

Таблиця № 2 Потреба в стовпах і дроті

Розрахунок Щоб знайти довжину рядів потрібно: в одній клітці 28 рядів по100м, 45кліток по множити на 28 рядів і перемножити на 100 м:

45 * 28 = 1260 * 100 м = 126 000 м довжина рядів;

Щоб знайти загальну кількість стовпів, штук потрібно довжину рядів поділити на відстань між стовпами:

126 000 м: 8 м = 15 750 штук;

Щоб знайти загальну кількість дроту потрібно довжину рядів по множити на кількість рядів дроту, штук:

126 000 м * 3 = 378 000 м.

8. Зрошення виноградника Виноградарські району півдня України характеризуються тривалим без морозним періодом, великою кількістю тепла та світла, низькою вологістю повітря, достатньою родючістю грунтів, що дає можливість вирощувати високоякісний виноград. Але недостатнє волого постачання та часті посухи не дають змоги рослинам ефективно використовувати космічні фактори (світло, тепло) і поживні речовини грунту, що негативно впливає на врожайність винограду.

Порівняно з іншими сільськогосподарськими культурами виноград відзначається підвищеною посухостійкістю, яка зумовлена сильним розвитком та глибоким проникненням кореневої системи, великою сисною силою коренів і листків, раціональною роботою внутрішніх водорегулюючих систем. У міру збільшення нестачі вологи в грунті рослини змушені економічніше її витрачати. Це досягається зменшенням ширини продихових щілин та підвищенням водозатримної здатності литків. Посилення гідролізу високомолекулярних сполук у посушливих умовах призводить до нагромадження осматичноактивних речовин та підвищенні сисної сили і концентрації клітинного соку листків. Настають умови, коли гідроліз крохмалю та білкових речовин перевищує їх синтез. Внаслідок чого припиняється ріст пагонів та ягід винограду і навіть спостерігається в’янення останніх (Турянський Г. Ф., 1967).

Найбільш негативно на ріст, розвиток і плодоношення винограду впливає нестача вологи в грунті у першій половині вегетації - від початку сокоруху до кінця цвітіння. Пагони, досягнувши 30 — 40 см довжини, припиняють ріст, під час цвітіння пилок втрачає фертильність, спостерігається масове обсипання квіток, гинуть ягоди. Посуха у другій половині вегетації негативно впливає на масу ягід та грон, нагромадження цукрів і запасних поживних речовин, морозостійкість речовин. Уникнути негативного впливу посух на рослини можна шляхом зрошення.

На півдні України в умовах зрошення для вирощування високого врожаю винограду (15 — 25 т / га) витрачається 4,5 — 6,0 м3/ га води. Сумарні витрати визначаються природними умовами (клімат, рельєф, грунти, опади), біологічними особливостями сортів, ураженістю насаджень та рівнем агротехніки.

Для виноградників півдня України найбільше значення мають вологозарядкові та вегетаційні поливи, які становлять основу раціонального режиму зрошення.

Вологозарядкові поливи проводять восени для створення запасів вологи у глибоких шарах грунту, щоб забезпечити кращу перезимівлю кущів та їх розвиток у перший період вегетації. Необхідність зарядки викликана тим, що майже щорічно восени грунт на виноградниках висихає до мертвого запаху вологи, а зимове — весняні опади не забезпечують оптимального зволоження активного шару на початку вегетації кущів. На плодоносних виноградниках високі запаси вологи, створені вологозарядкою, дають змогу підвищити навантаженні кущів при обрізуванні, почати волгозарядкові поливи у пізніші строки, забезпечує приріст урожаю у межах 17 — 28%. В посушливу осінь дуже ефективні волгозарядкові поливи на ділянках плантажу, планують садити шкілку або виноград. При здебільшого зволожується 1,2 — 1,5 м шар грунту, для чого потрібно 1000 — 1500 м³ / га води.