Загальна характеристика юридичної відповідальності за порушення еколого-правових норм

КУРСОВА РОБОТА з екологічного права України на тему: «Загальна характеристика юридичної відповідальності за порушення еколого-правових норм»

План Вступ

1. Поняття юридичної відповідальності в екологічному законодавстві

2. Суб'єкти юридичної відповідальності екологічних правовідносин

3. Об'єкти екологічних правовідносин, за які настає юридична відповідальність при здійсненні порушення еколого-правових норм

4. Підстави виникнення та притягнення до юридичної відповідальності в екологічному законодавстві

5. Види юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства Висновок Список використаної літератури Вступ Відповідальність в екологічному праві є важливим складовим елементом правового забезпечення раціонального природокористування, відновлення екологічних об'єктів і охорони довкілля. Законодавство про юридичну відповідальність за порушення права природокористування тим чи іншим природним об'єктом розвивалось у рамках загальних правових норм про відповідальність за порушення вимог природоохоронного законодавства.

Розвиток законодавства в цій галузі йшло насамперед по шляху визначення кола протиправних дій, які посягають на порядок користування природними ресурсами, та суб'єктів правопорушень, встановлення відповідальності за їх здійснення, уточнення обов’язків органів та посадових осіб по прийняттю заходів юридичної відповідальності та порядку розгляду справ про окремі правопорушення. Однією із загальних характеристик юридичної відповідальності за порушення вимог природоохоронного законодавства є те, що природоохоронні закони містять більш-менш повні переліки правопорушень, котрі об'єднані в спеціальних статтях у самостійному розділі, який присвячено відповідальності за порушення водного, лісового, земельного тощо, законодавства.

Суть екологічної відповідальності - проявляється в трьох функціях: стимулюючій, компенсаційній, превентивній, і полягає в збереженні сталого балансу економічних та екологічних інтересів у процесі господарської діяльності на базі попередження, скорочення та відновлення втрат у природному середовищі. Юридична відповідальність у галузі екології має на меті покарання винних, припинення і попередження порушень законодавства у галузі природокористування і охорони навколишнього природного середовища, а також поновлення порушених прав власників природних ресурсів і природокористувачів.

1. Поняття юридичної відповідальності в екологічному законодавстві

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості. Економіці України притаманна висока питома вага ресурсомістких та енергоємних технологій, впровадження та нарощування яких здійснювалося найбільш «дешевим» способом — без будівництва відповідних очисних споруд. Це було можливим за відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів природокористування та без урахування вимог охорони довкілля.

Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря і земель, нагромадження у дуже великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва. Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого погіршення стану здоров’я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України. [1, ст.1]

Юридична відповідальність за екологічні правопорушення є важливим засобом забезпечення законності в екологічній сфері. Вона виступає різновидом юридичної відповідальності в цілому, а тому їй властиві всі ознаки останньої. Водночас стосовно екологічної сфери юридична відповідальність має і свою специфіку, обумовлену особливостями екологічного правопорушення як обов’язкової підстави для застосування санкцій до порушників екологічного законодавства. Такі особливості випливають зі специфіки екологічної сфери. Це стало приводом для виділення деякими правознавцями еколого-правової відповідальності як самостійного виду поряд з адміністративною, кримінальною, цивільно-правовою та дисциплінарною відповідальністю. Але для цього немає достатніх підстав, бо фактично немає правових санкцій, які не охоплювалися б адміністративною, кримінальною, цивільно-правовою та дисциплінарною відповідальністю. Та й віднесення тих або інших правопорушень до групи екологічних зовсім не означає, що за їх вчинення мають застосовуватись якісь особливі еколого-правові санкції. В екологічній сфері домінуючими є заходи адміністративної, кримінальної, цивільно-правової і дисциплінарної відповідальності як інтегрованого методу галузі екологічного законодавства. Дія комплексного інституту юридичної відповідальності у цій сфері має екологічний відтінок, але в цілому вона підпорядкована загальним закономірностям дії зазначених видів юридичної відповідальності і в інших сферах суспільних відносин.

Втім, не слід ігнорувати вживання терміна «еколого-правова (екологічна) відповідальність», але не у значенні такої відповідальності як окремого виду, а як комплексного правового інституту застосовуваної в екологічній сфері адміністративної, кримінальної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності.

Юридична відповідальність за екологічні правопорушення — це сукупність правових засобів, встановлених законодавством (адміністративним, кримінальним, цивільним, трудовим, фінансовим та іншим), які застосовуються у випадках порушення вимог охорони довкілля та екологічної безпеки населення, умов та режиму використання природних ресурсів, заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу. [5, с. 290]

Питанням юридичної відповідальності науковцями завжди приділялась належна увага. не дивлячись на це, окремі положення залишаються спірними та потребують подальшого наукового дослідження та обґрунтування. Слід визнати, що в останні десятиріччя дослідження теоретичних проблем юридичної відповідальності за екологічні правопорушення набуло певного відображення в науці екологічного права України. Проте цілий ряд зазначених проблем до цього часу залишаються недослідженими, або ж досліджені фрагментарно і є об`єктом постійних дискусій. Зокрема, визнаючи сукупність правових норм, які встановлюють юридичну відповідальність за екологічні правопорушення, самостійним інститутом екологічного права, багато учених не виділяють еколого-правову відповідальність в самостійний вид юридичної відповідальності. Дослідження екологічної відповідальності як правового інституту могло б сприяти визначенню сутності екологічного права як галузі в системі права України, а також додатковому обґрунтуванню її самостійності. [6, с. 9]

Юридична відповідальність застосовується у двох формах: ретроспективній та активній (позитивній). Ретроспективна еколого-правова відповідальність — це форма юридичної відповідальності в галузі екології, яка передбачена законодавством і застосовується за уже скоєні екологічні правопорушення, неправомірну дію (чи бездіяльність). Під активною (позитивною) відповідальністю стосовно екологічного права розуміють правомірну екологоспрямовану діяльність, яка передбачає виконання і дотримання юридично встановлених заходів відповідальності наперед, за майбутні негативні наслідки екологічної діяльності, як компенсацію за такі. Слід зазначити, що екологічне законодавство не вживає поняття «позитивної відповідальності», хоча окремі її елементи в ньому і містяться. Виділення відповідальності в значенні обов’язку здійснити передбачені законом дії не веде ні до чого, крім як до подвоєння термінології, тобто одне і те саме явище іменується і відповідальністю, і обов’язком. Із цієї точки зору, виділення позитивної відповідальності об'єктивно спрямовано на розмивання меж і рамок поняття юридичної відповідальності. В науковій літературі правильно відмічалось, що «віднесення так званої позитивної відповідальності до правової означало б фактичну ліквідацію відповідальності як правового інституту, оскільки будь-який вид діяльності, що регулюється правом, можна було б з успіхом вважати такою відповідальністю». Тому доцільно розглядати позитивну відповідальність як загальносоціальну, що не збігається з юридичною відповідальністю, як з особливою правовою категорією, що склалася у зв’язку з необхідністю покарання порушника правових вимог. На відміну від загальносоціальної позитивної відповідальності, юридична відповідальність завжди ретроспективна (настає за скоєне правопорушення), чітко регламентована щодо підстав і порядку її застосування, здійснюється в умовах правовідносин відповідальності з усіма випливаючими із них наслідками. Суть юридичної відповідальності полягає у негативних наслідках, які зобов’язаний понести правопорушник за порушення вимог законодавства. [14, с.1−2,4]

На сьогодні немає підстав заперечувати факт існування самостійного виду юридичної відповідальності за екологічні правопорушення. При цьому під еколого-правовою відповідальністю слід розуміти обов`язок зазнавати несприятливі наслідки еколого-правового характеру у випадку порушення ними вимог екологічного законодавства, які передбачені в санкціях правових норм, що застосовуються у визначеному процедурному порядку.

Цьому виду юридичної відповідальності за екологічні правопорушення притаманні певні особливості і ознаки:

1) Еколого-правова відповідальність — це самостійний вид юридичної відповідальності за екологічні правопорушення;

2) Еколого-правова відповідальність — це обов`язок порушника зазнавати несприятливих для нього наслідків;

3) Несприятливі для правопорушника наслідки носять еколого-правовий характер, тобто виражаються в позбавленні права спеціального природокористування та інше;

4) Несприятливі наслідки встановлюються в санкціях правових норм, які містяться, як правило, в екологічному законодавстві;

5) Еколого-правова відповідальність покладається в певному процедурному порядку спеціально уповноваженими органами в сфері охорони навколишнього природного середовища, природокористування та забезпечення екологічної безпеки.

Крім того, еколого-правовій відповідальності притаманна певна специфіка, яка проявляється в наступному:

— Всі екологічні правопорушення вчиняються в сфері навколишнього середовища;

— Об`єктом посягання є компонент навколишнього середовища, який тісно з ним пов`язаний;

— Екологічне правопорушення, як правило, двооб`єктне: навколишнє середовище і здоров`я людини.

Аналіз інституту юридичної відповідальності за екологічні правопорушення дає підстави зробити висновок про, щонайменше, три важливі проблеми, які стоять на заваді його ефективного використання: окрім еколого-правового нігілізму ще ухилення окремих посадових осіб від застосування санкцій щодо порушників, а також слабкість та малозначність цих санкцій. Маються на увазі законодавчі протиріччя, неузгодженості у визначенні певних діянь як правопорушення у Законі «Про охорону навколишнього природного середовища», Кодексі про адміністративні правопорушення, Кримінальному кодексі України, Законі «Про охорону навколишнього природного середовища» та між Земельним, Лісовим, Водним кодексом, Кодексом про надра, іншими законами. І нарешті, суперечності між Кодексом про адміністративні правопорушення і Кримінальним кодексом України та галузевими законодавчими актами, природоресурсовим законодавством у цілому.

Інститут юридичної відповідальності слід надалі вдосконалювати шляхом розширення санкцій майнового характеру, оскільки кримінально-правова репресія, навіть смертна кара не забезпечують підвищення ефективності юридичної відповідальності у демократичному суспільстві. Інститут юридичної відповідальності за екологічні правопорушення, з одного боку, є складовою системи екологічного права, а з другого, — поєднує її з інституційною та функціональною підставами економіко-правового механізму охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, оскільки застосування заходів адміністративного впливу, відшкодування заподіяної шкоди (забруднювач платить), притягнення до кримінальної відповідальності за екологічні злочини є однією зі складових повноважень ряду органів управління, формою реалізації їх компетенції у цій сфері і викликає значний науковий інтерес.

Чинним законодавством, зокрема Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», екологічне правопорушення поряд з екологічним злочином виділено як окреме самостійне правопорушення.

Виділення екологічного правопорушення в окремий вид правопорушення дозволяє представити його у єдності трьох ознак — екологічної спрямованості, екологічної небезпеки та екологічної протиправності.

Специфіка юридичної відповідальності за екологічні правопорушення виявляється у функціях, що вона виконує. Можна виділити такі функції юридичної відповідальності за екологічні правопорушення:

—забезпечувальна — забезпечує охорону і збереження належного стану навколишнього природного середовища, окремих його компонентів;

—превентивна—виявляється в попередженні нових правопорушень, їх профілактиці;

—компенсаційна — спрямована на поновлення порушеного стану природного середовища, відшкодування шкоди, заподіяної відповідним природним ресурсам, об'єктам чи умовам;

—стимулююча — стимулює виконання і додержання вимог екологічного законодавства всіма громадянами та юридичними особами незалежно від форм власності;

—виховна— є засобом виховання людей, підвищення їх екологічної культури, формує у громадян впевненість в стабільності існуючого правопорядку, у захищеності їх екологічних прав та інтересів;

—каральна — полягає в обмеженні прав і свобод правопорушника або покладенні на нього додаткових обов’язків, настанні негативних наслідків.

2. Суб'єкти юридичної відповідальності екологічних правовідносин Екологічні правопорушення мають різну природу, різний ступінь суспільної шкідливості (небезпеки). Крім того, інститут юридичної відповідальності за екологічні правопорушення має комплексний характер. Незважаючи на відмінності між ними, екологічні правопорушення мають цілу низку спільних юридичних ознак, через які можна розкрити зміст екологічного правопорушення як підстави для застосування екологічних санкцій. Ця сукупність ознак формує склад екологічного правопорушення. До них належать об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.

Суб'єктом екологічного правопорушення можуть бути фізичні, в тому числі посадові, особи і особи, які виконують організаційно-господарські та організаційно-розпорядчі функції, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації). При цьому слід зазначити, що суб'єктами кримінальної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності можуть бути тільки фізичні особи — громадяни та посадові особи, а суб'єктами адміністративної та цивільно-правової (майнової) відповідальності можуть бути і фізичні, і юридичні особи. Деякі екологічні правопорушення можуть бути вчинені тільки спеціальним суб'єктом, тобто особою, яка за законом, розпорядженням або з інших підстав наділена правами та обов’язками у сфері здійснення певних функцій, завдань, видів діяльності (наприклад, капітан судна, завідувач лабораторії). [5, с. 291; 294]

Суб'єктом екологічного правопорушення є юридичні та фізичні особи. Окремо виділяються посадові особи та іноземні юридичні і фізичні особи, що вчинили екологічне правопорушення на території України. Крім того, виділяють так званого спеціального суб'єкта, представленого особою, що наділена спеціальними правами і обов’язками в галузі довкілля. Як правило, склад суб'єктів екологічного правопорушення структурується в залежності від виду екологічного правопорушення та відповідно виду юридичної відповідальності, що застосовується щодо кокетного виду правопорушення ;

дисциплінарної, кримінальної, адміністративної чи цивільно-правової. Екологічні правопорушення тягнуть за собою юридичну відповідальність винних суб'єктів за винятком випадків, коли чинним законодавством не передбачено звільнення правопорушника від відповідальності. Суб'єктами екологічних злочинів є фізичні особи. Серед екологічних злочинів немає таких, за якими відповідальність несли лише посадові особи. Однак є такі склади злочинів, відповідальність за які покладається на посадових осіб. У таких випадках вони притягуються до кримінальної відповідальності за ст. КК України про службові злочини: розділ17 КК України.

Ст. 364 — зловживання владою або службовим становищем;

Ст. 365 — перевищення влади або службових повноважень;

Ст. 367 — службова недбалість.

До таких складів злочинів відноситься, наприклад, забруднення водойм, забруднення атмосферного повітря. [4, с. 29]

Суб'єктом злочинів проти довкілля є, здебільшого, посадові особи, а також працівники підприємств, установ і організацій, на яких покладені певні обов’язки (проведення екологічної експертизи, виконання (врахування в роботі) висновків екологічної експертизи, визначення екологічних нормативів чи видача дозволів на використання природних ресурсів та на забруднення довкілля, контроль за дотриманням встановлених екологічних нормативів, у тому числі визначених у дозволах на використання природних ресурсів та забруднення довкілля). Фізична особа є суб'єктом екологічного злочину у випадках, прямо зазначених у кримінальному законі. Фізична особа може бути суб'єктом злочину, визначеного статтею 236 Кримінального кодексу України, за порушення правил екологічної безпеки, якщо вона займається підприємницькою діяльністю без реєстрації юридичної особи або у випадках екологічних аварій і катастроф, які сталися з вини фізичних осіб. [11, с. 19]

Сьогодні вчені також виділяють такі види відповідальності за екологічні правопорушення, як конституційна та еколого-правова. Якщо конституційна відповідальність полягає у застосуванні норм Конституції України щодо державних органів та поєднується з політичною відповідальністю суб'єктів політичного процесу, то еколого-правова відповідальність зводиться до застосування санкцій, пов’язаних з обмеження природокористування. Суб'єктами конституційної відповідальності можуть бути держава у цілому, державні органи, посадові чи службові особи, але не всі, а тільки призначені на посади відповідно до Конституції України, у тому числі і посадові та службові особи, про яких у Конституції України не згадується, але ці особи були призначені за результатами виборів та домовленостями між політичними партіями в особі фракцій та депутатських груп. [11, с. 12] У сучасних конституціях охорона довкілля розглядається як взаємний обов’язок особи і держави. Праву на екологічно чисте довкілля відповідає конституційне закріплення відповідних обов’язків громадян. Тому можна говорити про моральну відповідальність особи і соціуму, юридичну відповідальність особи та інститутів громадянського суспільства у системі охорони довкілля. Суб'єктами моральної відповідальності у системі охорони довкілля є громадські організації, політичні партії, професійні об'єднання, інтелектуальна духовна та політична еліта.

Суб'єктами адміністративних правопорушень в галузі охорони довкілля, забезпечення раціонального природокористування та екологічної безпеки, дотримання в цій галузі різноманітних правил і нормативів в основному є фізичні осудні (деліктоздатні) особи, що досягли 16-річного віку. В той же час, серед загального кола таких суб'єктів виділяється і категорія спеціальних суб'єктів. До цієї категорії слід віднести посадових осіб — працівників державних органів і органів місцевого самоврядування, керівників підприємств та інших юридичних осіб і їх структурних підрозділів. [11, с. 17; 30]

Щодо відшкодування цивільної шкоди в екологічних правовідносинах, то особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов’язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. [2, ст. 69]

Відповідним чином визначається коло суб'єктів дисциплінарної відповідальності та перелік об'єктів дисциплінарних проступків. Суб'єктами дисциплінарної відповідальності є посадові особи і працівники підприємства, організації, установи.

3. Об'єкти екологічних правовідносин, за які настає юридична відповідальність при здійсненні порушення еколого-правових норм В екологічних правовідносинах превалюють відносини, що виникають із приводу охорони навколишнього природного середовища, основою виникнення і розвитку яких є інтереси теперішнього й майбутніх поколінь людей, їхні потреби в чистому і здоровому навколишньому природному середовищі. Охорона навколишнього природного середовища належить до глобальних проблем, життєво важливих для всього людства. У період науково-технічного прогресу вплив людини на природу набув неабиякої сили і масштабів. Уже немає жодного місця на Землі, де людина тією чи іншою мірою не впливала б на природу. Відповідно, зростає роль охорони природи, яка є єдиним джерелом існування громадянського суспільства. Природа має величезне соціальне, виробниче, економічне, наукове й оздоровче значення. Особливо гострою є проблема охорони навколишнього природного середовища в Україні. Винятковою особливістю екологічного стану є ускладнення екологічно небезпечних локальних ситуацій після аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Отже, наша держава має розробити чітку політику та програму дій, спрямовані на збереження і відродження довкілля, забезпечення екологічної безпеки України і, насамперед, її громадян. Ідеться про створення Національної програми охорони навколишнього природного середовища, в основі якої лежатиме нове екологічне законодавство.

Об'єктами екологічних відносин є природні багатства: земля, її надра, води, ліси, атмосферне повітря, рослинний і тваринний світ тощо. Від того, якими будуть екологічні відносини, залежить сьогодення та майбутнє людства.

Об'єктом порушення права природокористування є право виключно державної власності на природні ресурси та правила користування природними ресурсами. Державна власність становить сукупність правових норм екологічної та інших галузей права, які виконують екологічні функції, спрямовані на примусове виконання юридичними й фізичними особами передбачених законом екологічних норм і правил. [4, с. 28]

У самому загальному вигляді під об'єктом (предметом) екологічного правопорушення розуміється комплекс суспільних правовідносин екологічного характеру, які становлять екологічний правопорядок в країні. У складі цього комплексу виділяється загальний і спеціальні об'єкти екологічних правопорушень. Загальний об'єкт стосується правовідносин, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища в цілому. Про цей об'єкт, наприклад, йдеться у ст. 253 Кримінального кодексу України, якою встановлена кримінальна відповідальність за порушення правил проектування і експлуатації споруд без систем захисту довкілля (навколишнього природного середовища). Категорію спеціальних об'єктів екологічних правопорушень становлять групи однорідних суспільних відносин охорони і раціонального використання землі, надр, вод, лісів та іншої рослинності, природних територій та об'єктів особливої охорони тощо. Переважна більшість встановлених законодавством санкцій стосується саме цих об'єктів екологічних правопорушень.

Характеристика об'єкта екологічного правопорушення була б неповною без виявлення його предмета — однієї з найважливіших ознак об'єктивної сторони екологічного правопорушення. Предметом екологічного правопорушення є природне середовище в цілому і його окремі компоненти.

Державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси. Особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України. Державній охороні від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки підлягають також здоров’я і життя людей. [2, ст.5]

Отже, предметом екологічних правопорушень слід вважати різні компоненти природного середовища, невідокремлені завдяки людській праці від природних умов існування, або такі, що хоч і акумулюють у собі певну кількість людської праці, але залишаються в природному середовищі чи внесені в неї для виконання своїх біологічних та інших природних функцій.

4. Підстави виникнення та притягнення до юридичної відповідальності в екологічному законодавстві

Єдиною підставою юридичної відповідальності за порушення режиму охорони територій та об'єктів ПЗФ є правопорушення у даній галузі, яке є різновидом екологічних правопорушень.

Порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у:

а) порушенні прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;

б) порушенні норм екологічної безпеки;

в) порушенні вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, в тому числі поданні завідомо неправдивого експертного висновку;

г) невиконанні вимог державної екологічної експертизи;

д) фінансуванні, будівництві і впровадженні у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи;

е) порушенні екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів;

є) допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище;

ж) перевищенні лімітів та порушенні інших вимог використання природних ресурсів;

з) самовільному спеціальному використанні природних ресурсів;

и) порушенні строків внесення зборів за використання природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища;

і) невжитті заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;

ї) невиконанні розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, та вчиненні опору їх представникам;

й) порушенні природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних радіоактивних речовин та відходів;

к) невиконанні вимог охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України;

л) відмові від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, у приховуванні випадків аварійного забруднення навколишнього природного середовища або фальсифікації відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення;

м) приниженні честі і гідності працівників, які здійснюють контроль в галузі охорони навколишнього природного середовища, посяганні на їх життя і здоров’я.

Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів. Незаконно добуті в природі ресурси та виготовлена з них продукція підлягають безоплатному вилученню, а знаряддя правопорушення — конфіскації. Одержані від їх реалізації доходи спрямовуються в республіканський Автономної Республіки Крим і місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища. Посадові особи та спеціалісти, винні в порушенні вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища згідно з рішеннями їх управлінських органів позбавляються премій за основними результатами господарської діяльності повністю або частково. [2, ст. 68]

Якщо фактично підставою юридичної відповідальності в галузі охорони навколишнього природного середовища є екологічне правопорушення у всій повноті його складових, то правовою — Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс України, Цивільний кодекс України, Кодекс законів про працю та деякі інші нормативно-правові акти. Нормами цих актів передбачені конкретні заборони тих або інших дій та санкції за їх порушення. В юридичних заборонах виражена вимога належної поведінки, а в санкціях — спосіб державного примусу до виконання (додержання) відповідної вимоги.

Підставою виникнення еколого-правової відповідальності виступає як факт правопорушення, так і факт завданої шкоди. Важливо те, що за загальним правилом відшкодування шкоди природному середовищу не звільняє заподіювача такої шкоди від заходів дисциплінарної або адміністративної відповідальності, кримінального покарання тощо.

Важливе значення при розгляді справ щодо правопорушень у сфері охорони навколишнього природного середовища має Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля» від 10 грудня 2004 р. № 17, у п. 14 якої слушно вказується на те, що, визначаю-чи ступінь тяжкості злочину проти довкілля, необхідно враховувати характер вчинених дій та наслідки, що настали: ступінь забруднення землі, надр, вод, чи іншого шкідливого впливу на них; вид і кількість небезпечних речовин, що потрапи-ли в природне середовище; кількість людей, які постраждали; кількість тварин або риби, що загинули; розмір заподіяної довкіллю шкоди, тощо. [12, с. 43]

Пленум Верховного Суду України роз’яснює, що відповідальність настає як тоді, коли забруднення призвело до захворювання людей (одного або кількох чоловік), масового знищення об'єктів тваринного і рослинного світу (наприклад, до загибелі значної кількості тварин, усієї або більшої частини риби у водоймищі або на значній його площі, великої кількості цінних порід риби, інших об'єктів тваринного світу, до знищення або пошкодження посівів, рослин на значних площах угідь), так і тоді, коли розмір завданої шкоди, розрахований на основі відповідних нормативних актів, затверджених в установленому порядку, перевищує 1000 мінімальних розмірів заробітної плати.

Об'єкти, що шкідливо впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища, види та кількість шкідливих речовин, що потрапляють у навколишнє природне середовище, види й розміри шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього підлягають державному обліку. Підприємства, установи та організації проводять первинний облік у галузі охорони навколишнього природного середовища і безоплатно подають відповідну інформацію органам, що ведуть державний облік у цій галузі.

Збір, обробка і подання відповідним державним органам зведеної статистичної звітності про обсяги викидів, скидів забруднюючих речовин, використання природних ресурсів, виконання завдань по охороні навколишнього природного середовища та іншої інформації, ведення екологічних паспортів здійснюється за єдиною для республіки системою в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. [2, ст. 24]

Отже, юридична відповідальність за екологічні правопорушення виникає у випадках вчинення екологічного правопорушення, тобто правопорушення з особливим об'єктом посягання; містить практично весь комплекс механізмів, притаманних різним видам юридичної відповідальності: залежно від виду екологічного правопорушення (кримінальне правопорушення, адміністративний проступок, дисциплінарний проступок, цивільно-правовий делікт) вступає в дію той чи інший механізм, характерний для конкретного виду відповідальності.

5. Види юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства Відповідальність за порушення екологічного законодавства України передбачена головним чином Кримінальним кодексом України (ККУ), Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУАП) та Цивільним кодексом України (ЦКУ). Визначення складу екологічних правопорушень і злочинів, порядок притягнення винних до адміністративної та кримінальної відповідальності за їх вчинення встановлюються Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним кодексом України. [2, ст. 70]

Згідно з діючим законодавством юридична відповідальність ділиться на: відповідальність екологічний законодавство юридичний

— кримінально-правову;

— адміністративно-правову;

— цивільно-правову;

— еколого-правову;

— дисциплінарну.

Існування декількох видів юридичної відповідальності пояснюється перш за все характером правопорушень, які поділяються на злочини та проступки. Підвищена небезпека злочинів для суспільства вимагає застосування до винних осіб суворого виду відповідальності - кримінальної. Боротьбу з проступками можна успішно вести іншими, менш жорсткими методами. Застосування заходів відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням, або погіршенням якості природних ресурсів. [4, с. 29]

Проблема ефективності заходів адміністративної відповідальності за екологічні правопорушення полягає в з’ясуванні цілей характерних лише для цього виду відповідальності. Заходи адміністративної відповідальності не переслідують покарання у вигляді кари правопорушника в даному випадку застосовується адміністративне стягнення. Відповідальність за адміністративні порушення в області охорони природного довкілля настає за порушення встановлених державою правил, що забезпечують охорону і правомірне використання природних ресурсів. Притягнення до адміністративної відповідальності забезпечує належну охорону і використання природних ресурсів, прав громадян, установ, підприємств і організацій в цій сфері, а також сприяє неухильному виконанню природоохоронних обов’язків і попередженню правопорушень. [7, с. 278]

Більшість статей КпАП України не вміщує вичерпного переліку та вказівок на видові ознаки посадових осіб — суб'єктів адміністративної відповідальності. В таких випадках правозастосовчі органи повинні, виходячи з посадових інструкцій, встановлювати, в коло обов’язків якого працівника входило виконання чи забезпечення виконання відповідних правил. Для застосування адміністративної відповідальності мають значення такі особливості заподіяної шкоди:

1) на відміну від цивільних правовідносин, де стягнення можливе лише в тому випадку, якщо вона піддається грошовій оцінці, для настання адміністративної відповідальності немає значення, чи піддається шкода грошовій оцінці, тут, в першу чергу, має значення сам факт забруднення, засмічення, порубки, пошкодження;

2) на відміну від кримінальних правовідносин, де ступінь завданої шкоди, як правило, оцінюється з точки зору значимості наслідків порушення, що відбулися в адміністративних правовідносинах, ступінь завданої шкоди завжди є меншим (саме розмір завданої шкоди є головним критерієм для розмежування злочинів та проступків);

3) в адміністративних деліктних правовідносинах береться до уваги не будь-яка шкода, що завдається внаслідок господарської діяльності, а шкода протиправна, тобто така, що є наслідком порушення екологічного законодавства. Правомірна шкода, що завдається навколишньому середовищу в результаті ліцензійної діяльності господарюючих суб'єктів, не тягне за собою адміністративної відповідальності. Наприклад, ст. 52 КУАП передбачає накладення штрафу на громадян від шести до дванадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян (НМДГ) і на посадових осіб — від 8 до15 НМДГ за псування земель, забруднення їх хімічними і радіоактивними речовинами, неочищеними стічними водами, виробничими та іншими відходами, так само за невживання заходів по боротьбі з бур’янами. За самовільне зайняття земельної ділянки згідно зі ст. 53 КУАП на громадян накладається штраф від 1 до 10 НМДГ і на посадових осіб від 8 до15 НМДГ.

Штраф від 4 до 6 НМДГ на громадян і від 10 до 14 НМДГ на посадових осіб передбачено КУАП за порушення права державної власності на надра, яке проявилося в самовільному користуванні надрами (ст. 47). Таке порушення стосовно води, лісу і тваринного світу карається штрафом у розмірі 3−7 НМДГ для громадян і 5−8 НМДГ для посадових осіб. [8, с. 237]

Порушення законодавства України про ПЗФ тягне за собою дисциплінарну відповідальність за екологічні правопорушення як різновид юридичної відповідальності, яка застосовується до винних осіб за протиправні дії, що порушують екологічні вимоги в процесі невиконання функціональних обов’язків та інших вимог дисципліни праці, пов’язаних з використанням природних ресурсів, охороною навколишнього природного середовища, забезпеченням екологічної безпеки.

Дисциплінарна відповідальність настає в разі вчинення працівником дисциплінарного проступку, яким визнається винне невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього законодавством про працю, колективним і трудовим договорами обов’язків. Дисциплінарне стягнення за порушення законодавства про ПЗФ може накладатися лише в тому разі, якщо дії з охорони та використання територій та об'єктів ПЗФ, відтворення їх природних комплексів є службовим обов’язком працівника. [10, с. 220]

Екологічні злочини (злочини проти довкілля) — передбачені кримінальним законом суспільно-небезпечні діяння, які посягають на право громадян і суспільства на екологічну безпеку, на безпечне для життя і здоров’я навколишнє середовище, встановлений порядок використання природних ресурсів. Під довкіллям, у тому числі і у кримінально-правовому контексті, слід розуміти середовище, яке оточує людину, є доступним і придатним для перебування людини. Природне середовище, у свою чергу, об'єднує як незайману, так і рукотворну природу (лісонасадження, парки, водосховища, ставки). [11, с. 17] З’ясовуючи обставини вчиненого протиправного діяння, необхідно особливо ретельно перевіряти, чи є причиновий зв’язок між ним і фактом заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, чи не зумовлені шкідливі наслідки факторами, що не залежали від волі підсудного (стихійне лихо, пожежа тощо). Відповідальність за злочини проти довкілля настає і в тому разі, коли відповідні дії були вчинені у зв’язку з виробничою або іншою діяльністю. [3, п. 4.2]

Більшість складів злочинів проти довкілля передбачає тяжкі наслідки, як, наприклад, загибель людей або створення небезпеки для їхнього життя і здоров’я та захворювання, тривалий простій підприємств, масова загибель об'єктів тваринного світу, знищення і пошкодження рослинного світу, виснаження природних ресурсів, екологічне забруднення значних територій.

З’ясовуючи питання про те, чи є загибель або захворювання об'єктів тваринного світу масовими, суди, зокрема, повинні досліджувати відомості про чисельність тварин, риби, інших організмів, що загинули чи захворіли, їх поширеність на території України або конкретної адміністративнотериторіальної одиниці. Під загибеллю людей (статті 236, 237, частини 2 статей 238—243, ч. 2 ст. 245, ч. 2 ст. 253 КК) треба розуміти смерть хоча б однієї людини, що сталася внаслідок вчинення злочинів, відповідальність за які передбачена відповідними статтями КК.

Створення небезпеки для життя і здоров’я людей (частини 1 статей 239—244, ч. 1 ст. 253 КК) має місце в разі, коли забруднення навколишнього природного середовища чи вчинення інших протиправних дій могло призвести до загибелі хоча б однієї людини, масових захворювань людей, зараження хоча б однієї людини епідемічним або інфекційним захворюванням, зниження тривалості життя чи імунного захисту людей, відхилень у розвитку дітей тощо. [3, п. 5−7] Кримінальна відповідальність за полювання, незаконність якого полягала в порушенні встановлених правил, настає лише за умови заподіяння істотної шкоди. Такою шкодою, зокрема, можуть бути визнані: зникнення того чи іншого виду тварин у певній місцевості; знищення місць компактного проживання та розмноження звірів і птахів, їхніх жител, споруд; руйнування об'єктів природного середовища; знищення тварин, відтворення яких з урахуванням особливостей або чисельності того чи іншого виду (видів) пов’язане зі значними труднощами; тощо. Якщо внаслідок незаконного полювання істотна шкода не настала, винна особа за наявності до того підстав може нести відповідальність за ч. 1 або ч. 2 ст. 85 КпАП. [3, п. 10.3]

Розглядаючи кримінальні справи про злочини проти довкілля, суди повинні додержувати вимог природоохоронного законодавства щодо вилучення у правопорушника незаконно добутої продукції (звірів, птахів, риби, деревини, хутра тощо). Якщо вилучену у правопорушника продукцію реалізовано до розгляду справи в судовому засіданні, суд враховує вартість реалізованого при вирішенні цивільного позову. Якщо ж незаконно добута продукція не була вилучена, а використана чи реалізована самим правопорушником або стала непридатною, суд вирішує питання про стягнення її вартості. [3, п. 21]

Цивільно-правова відповідальність за порушення законодавства про охорону довкілля обумовлена особливостями об'єкта правопорушення і має на меті відновлення довкілля або компенсацію заподіяної екологічними правопорушеннями шкоди. Цивільно-правова відповідальність за екологічні правопорушення передбачена Цивільним кодексом України, положення якого застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також іншими актами законодавства.

Запровадження інституту цивільно-правової відповідальності пов’язане з необхідністю компенсації порушником екологічного законодавства завданої потерпілим сторонам матеріальної і моральної шкоди поряд з іншими видами відповідальності за порушення екологічного законодавства — адміністративною, кримінальною та дисциплінарною. Цивільно-правова відповідальність виражається найчастіше у двох формах: відшкодування збитків і стягнення неустойки. Відшкодування збитків у натурі в еколого-правовій практиці має обмежене застосування. Різновидом майнової відповідальності в галузі охорони довкілля є так звана таксова відповідальність за екологічні правопорушення. Зазначимо, що такси, встановлені за самовільне використання об'єктів рослинного або тваринного світу, є умовними, потребують перегляду з урахуванням сучасної екологічної ситуації і не покривають шкоди, завданої у зв’язку з порушеннями екологічного законодавства. Екологічні збитки відшкодовуються незалежно від застосування інших видів юридичної відповідальності. [11, с. 24]

Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров’я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням. Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов’язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. Шкода, заподіяна довкіллю у зв’язку з виконанням угоди про розподіл продукції, підлягає відшкодуванню відповідно до вимог статті 29 Закону України «Про угоди про розподіл продукції». [2, ст. 69]

При обчисленні розміру відшкодування шкоди, заподіяної знищенням або пошкодженням природних ресурсів, потрібно також додержувати вимог тих нормативних актів, якими встановлено відповідні правила. Зокрема, з’ясовувати ті кількісні та якісні критерії (кількість, вага, розмір тощо), які відповідно до існуючих такс при цьому враховуються. [3, п. 15.2]

Також науковці виділяють міжнародно-правову відповідальність у сфері охорони довкілля. Міжнародна юридична відповідальність у сфері охорони навколишнього середовища в науковій літературі розглядається як частина системи відповідальності за міжнародним публічним правом і визначається як «покладання на суб'єкта міжнародного права, який порушив міжнародні екологічні вимоги, певних стягнень і обмежень, а також зобов’язань щодо компенсації завданої екологічної шкоди» .

Міжнародна юридична відповідальність, таким чином, виникає у випадку здійснення суб'єктом міжнародного права екологічного правопорушення. Міжнародним екологічним правопорушенням вважаються дії суб'єкта, які супроводжуються порушенням норм міжнародного права і своїх міжнародних зобов’язань, наслідком яких є нанесення матеріальної і нематеріальної шкоди іншому суб'єкту чи групі суб'єктів чи усій міжнародній спільноті в цілому. Крім того, міжнародним екологічним правопорушенням вважаються дії суб'єкта, які проявляються у завданні матеріальної шкоди джерелом підвищеної небезпеки, використання якого не заборонено міжнародним правом. Міжнародні екологічні правопорушення поділяються на ординарні правопорушення і міжнародні злочини. Суть міжнародної відповідальності за екологічне правопорушення полягає у виникненні у суб'єкта міжнародного права навколишнього середовища, який порушив передбачені вимоги, несприятливих наслідків.

За наслідками економічного правопорушення можуть застосовуватися два види відповідальності:

— матеріальна — у формі грошової компенсації завданої шкоди чи відновлення порушеного стану навколишнього середовища;

— нематеріальна — у формі сатисфакції, економічних чи інших санкцій, включаючи застосування військової сили.

За іншою класифікацією міжнародна еколого-правова відповідальність поділяється на політичну, яка здійснюється у формі санкцій і ресторацій, і матеріальну, що здійснюється у формі репарацій і реституцій. Санкції представляють собою примусовий захід військового чи невійськового характеру, який застосовується по відношенню до агресора у випадках загрози миру чи міжнародній безпеці. Ресторація представляється як зобов’язання держави порушника відновити попередній стан навколишнього середовища. Репарацією вважається відшкодування завданої матеріальної шкоди у грошовій формі, цінними паперами чи послугами. Під реституцією слід розуміти повернення, відновлення чи заміну в натуральному вигляді неправомірно вилучених, пошкоджених або знищених матеріальних цінностей. Основним видом відповідальності при здійсненні міжнародного екологічного правопорушення є відшкодування (компенсація) майнової шкоди.

Такі види відповідальності як дисциплінарна, адміністративна, кримінальна в міжнародному екологічному праві не застосовуються.

Екологічно-правова відповідальність є порівняно новим видом юридичної відповідальності. Вона наступає на підставі норм екологічного законодавства за екологічні правопорушення. Еколого-правовій відповідальності притаманні такі ж риси, як і іншим видам юридичної відповідальності. Проте вона має і свої особливості. Вони визначаються специфікою екологічних суспільних відносин. Механізм еколого-правової відповідальності визначений у законах України: «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року № 1264-ХІІ, «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 року № 2894-ІІ, «Про охорону атмосферного повітря» від 21 червня 2001 року № 2556-ІІІ, «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року № 2456-ХІІ, Земельному, Водному, Лісовому кодексах і Кодексі України про надра.

У цих нормативних актах дається перелік порушень водного, лісового законодавства, законодавства про охорону атмосферного повітря, тваринного світу, інших об'єктів природи, за які може наступати юридична й зокрема еколого-правова відповідальність.

Визначення у законодавчому порядку видів екологічних правопорушень складає основу організації боротьби з ними. В еколого-правових актах передбачено специфічні санкції за екологічні правопорушення, які притаманні тільки нормам екологічного права. Наприклад згідно ст. 143 Земельного Кодексу України (прийнятий 25.10.2001 року). Підставою для примусового припинення прав на земельну ділянку є не усунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними й хімічними речовинами, відходами, пошкодження та знищення родючого шару ґрунту). Специфічні види еколого-правової відповідальності характерні й для інших еколого-правових актів Це свідчить про те, що екологічне законодавство не тільки вказує на можливість застосування за певних умов кримінальної, адміністративно-правової, цивільно-правової, дисциплінарної відповідальності, але й передбачає різні види еколого-правової відповідальності

Висновок Юридична відповідальність за екологічні правопорушення — це специфічна форма суспільних відносин, в яких за допомогою правових норм та ін. юридичних засобів забезпечується добровільне чи примусове виконання винними особами вимог екологічної безпеки, ефективне використання природних ресурсів, охорона навколишнього природного середовища або покладається обов’язкове виконання ін. обов’язків за допущене екологічне правопорушення.

Нехтування або ігнорування вказаної закономірності призводить не тільки до кризи існування природи, а й до кризи буття самої людини як природної субстанції, суспільної кризи існування національних спільнот і кризи людства у планетарному масштабі. Тому необхідно дотримуватися законодавства про охорону навколишнього природного середовища, адже саме воно регулює відносини у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи.

Список використаної літератури

1. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України// Відомості Верховної Ради (ВВР) — 1991; N 41- ст. 546.

2. Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки: постанова Верховної Ради України// Відом. Верхов. Ради України. — 1998. — № 38−39. — Ст. 248.

3. Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля: постанова Пленуму Верховного Суду України від10.12.2004 р. № 17 // Вісн. Верхов. Суду України. — 2005. — № 1.

4. Гапотій В. Д. Навчальний посібник з екологічного права України: Мелітополь: ТДАТУ — 2008 — 175 с.

5. Екологічне право України/ за ред. А. П. Гетьмана та М. В. Шульги. — Х., 2005. — С. 171−174.

6. Балюк Г. Проблеми удосконалення юридичної відповідальності за екологічні правопорушення в контексті сталого розвитку України// Вісник КНУ імені Тараса Шевченка — Вип. 74 — 2007 — № 1−4.

7. Грохольський В. П. Особливості адміністративної відповідальності за порушення в області охорони морського континентального шельфу України// Фінансове право — 2012 — № 4 — с. 278 — 282.

8. Добровольський В. В. Відповідальність за екологічне правопорушення// Екологічні знання — 2013 — № 2 — с. 237−238.

9. Золотарьова Н. Екологічна безпека — родовий об`єкт адміністративних проступків, що посягають на навколишнє природне середовище// Вісник Академії управління МВС — 2010 — № 3 (15) — с. 25−29.

10. Ковтун О. М. Місце і роль дисциплінарної відповідальності в системі юридичної відповідальності за порушення законодавства про природно-заповідний фонд України// Вісник Академії адвокатури України — 2012 — № 3 (25) — с.219−221.

11. Костицький В. В. Десять тез про юридичну відповідальність за юридичні правопорушення// Вісник АПН України — 2011 — № 5 — с. 1−37.

12. Макаренко Н. А. Еколого-правовий аспект відповідальності суб`єктів нафто газовидобування за порушення законодавства про нафту та газ// Наука і практика — 2012 — № 6 (41) — с. 42 — 46.

13. Мендик Л. В. Адміністративна відповідальність за порушення лісового законодавства України// Європейські перспективи — 2012 — № 2 — с. 103- 109.

14. Мендик Л. В. Зміст та особливості юридичної відповідальності за порушення лісового законодавства України//Адміністративна відповідальність — 2013 — № 3 — с.1−6.